Діяльність комерційних банків на міжбанківському ринку конверсійних операцій

Міжбанківський валютний ринок, на який припадає близько 80 % світового обороту валюти, є основою всієї системи валютних операцій і складається, не дивлячись на свою назву, не тільки з банків. Суб’єктами цього ринку є центральні банки, комерційні, інвестиційні та брокерські фірми і навіть фізичні особи. Характерною технічною деталлю даного сегмента валютного ринку є те, що його учасники знаходяться в постійному контакті між собою. Це досягається роботою спеціальних функціональних підрозділів, оснащених засобами комп’ютерного зв’язку, наприклад RMDS (Reuters Monitor Dealing Service), що дозволяють їм щосекунди слідкувати за курсами валют та негайно здійсню­вати великі (як правило, від 2 до 10 млн. дол. США) угоди на основі телефонної домовле­ності між дилерами за принципом “моє слово – мій вексель”, які згодом оформляються відповідними документами.

Обсяги операцій світового валютного ринку постійно зростають. Це пов’язано з розвитком міжнародної торговлі і скасуванням валютних обмежень у багатьох країнах. За даними Банку міжнародних розрахунків, щоденний обсяг конверсійних операцій у світі становив у 1989 р. 932 млрд. доларів США, у 1993 р. перевищив 1100 млрд. доларів, у 2001 році – 3 трлн. доларів, а, за прогнозами аналітиків, у 2002 році він збільшиться до 8 трлн. доларів. На Лондонський ринок припадає близько 480 млрд. доларів щоденного обороту, Нью-Йорк обмінює близько 220 млрд., Токіо – близько 170 млрд. доларів. Набагато скромніші обсяги торгівлі валютами в менш великих центрах: у Сінгапурі – 90 млрд. доларів, Франкфурті-на-Майні – близько 60 млрд. доларів. У кінцевому результаті валютний ринок являє собою ринок міжбанківських угод, а, говорячи згодом про рух курсів валют і процентних ставок, варто мати на увазі міжбанківський валютний ринок.

Тенденції розвитку цього ринку визначають ті його суб’єкти (як правило, комерційні банки або їх іноземні філіали), які можуть собі дозволити постійну активність, тобто готовність у будь-який момент купити чи продати практично необмежену суму валюти з запропонованих ними курсів. Такі учасники ринку називаються маркет-мейкери, тобто ті, що “роблять ринок”, і курси, запропоновані ними, є основою для власних котирувань інших торговців.

Вони проводять основний обсяг валютних операцій. У банках тримають рахунки інші учасники ринку і здійснюють з ними необхідні конверсійні і депозитно-кредитні операції. Банки ніби акумулюють (через операції з клієнтами) сукупні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні/розміщенні засобів, і виходять з ними на інші банки. Крім задоволення заявок клієнтів, банки можуть проводити операції і самостійно за рахунок власних коштів.

На світових валютних ринках найбільший вплив мають великі міжнародні банки, щоденний обсяг операцій яких досягає мільярдівдоларів (наприклад, Deutsche Bank, Barclays Bank, Union Bank of Switzerland, CitiGrupbank, Chase Manhattan Bank, Standard Chartered Bank та ін.).

Проведення розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, інвестування капі­талу, спекулятивні операції, хеджування – усі ці операції передбачають проведення операцій щодо купівлі-продажу іноземної валюти. Валютні операції, тобто угоди з купівлі та продажу іноземної валюти, як правило, поділяються на “касові” та “строкові”. Проте, відображаючи суть двох різновидів валютних угод, подібна класифікація не дозволяє розглянути низку відмінностей, характерних для конкретних видів угод з іноземною валю­тою, які застосовуються у міжнародній практиці.

Розвиток засобів телекомунікацій, системи електронних міжбанківських переказів спричинив появу конверсійних операцій (угод типу overnight) “тод” та “том”. Розрахунки за угодами “тод” проводяться в день укладання угоди. Вони широко використовуються в операціях гривня/долар, гривня/євро та гривня/російський рубль на внутрішньому валютному ринку України між комерційними банками.

Рис. 1. Структура обсягу купівлі іноземних валют українськими банками (за станом на 01.07.02) [1]

Основна частка торгівлі іноземною валютою на міжбанківському ринку України припадає на операції п’ятнадцяти найбільших банків. Серед них можна виділити: Аваль, Надра, Перший український міжнародний банк, Ощадбанк, Промінвестбанк, Приват­банк, Укрексімбанк, Укрсоцбанк та інші. У цих банках зосереджена переважна частина операцій, пов’язаних з обслуговуванням внутрішнього валютного обороту та зовнішньо­економічних зв’язків. Як видно з рисунків 1 та 2, основна частка операцій з іноземною валютою проводиться у доларах Сполучених Штатів. Необхідно зазначити, що внас­лідок уведення готівкового євро від початку 2002 року спостерігається зростання попиту на нього.

Рис. 2. Структура обсягу продажу іноземних валют українськими банками (за станом на 01.07.02)*

* Діаграма побудована на основі середньозважених даних двадцяти українських банків. Поняття валютної позиції визначається співвідношенням між вимогами і зобов’я­заннями банку у іноземній валюті. Коротка позиція – зобов’язання банку перевищують наявність валюти. Довга позиція – сума вимог більша за суму зобов’язань.

Розрахунки за угодами “том” проводяться наступного дня після її укладання. Ці угоди також активно використовуються українськими комерційними банками в операціях гривня/долар, євро, російський рубль на внутрішньому ринку. Угоди, які передбачають надходження валюти на другий робочий день з дня укладання угоди, мають назву “спот”. Курс спот відображає, наскільки високо оцінюється національна валюта за межами даної країни на момент проведення операції. Він є основою для проведення всіх інших операцій, пов’язаних із купівлею чи продажем валюти.

Переважна частина українських банків, які мають ліцензію Національного банку України на проведення операцій з іноземною валютою, є активними учасниками як на міжбанківському ринку України, так і на міжнародному валютному ринку. Комерційні банки відповідно до діючої в Україні системи проведення валютних операцій в основному виконують клієнтські замовлення на придбання та продаж іноземної валюти. Динаміка оборотів з валютних операцій провідних українських банків представлена на рисунку 3.

Рис. 3. Динаміка оборотів по валютних операціях (млн. дол. США) [2].

При здійсненні валютних операцій дуже важливим є точне встановлення дати надход­ження валюти – “дати валютування” – для забезпечення принципу компенсованої вартості, на основі якого діє валютний ринок. Суть принципу полягає в тому, що ні одна зі сторін-учасниць обмінної угоди не надає кредиту іншій. Практично це повинно означати, що в той день, коли банк в Україні, наприклад, виплачує гривні, французький банк повинен виплатити еквівалент у євро. Дуже важко гарантувати одночасне отримання валюти партнерами, особливо, якщо це стосується розрахунків між країнами, які знаходяться у віддалених часових зонах. Проблема полягає в тому, що в силу технічних особливостей клірингових розрахунків, які існують у більшості країн, інформація про фактичне надход­ження платежу, бенефіціар отримує лише наступного дня після платежу. Тому банк, виконуючи платіж, не впевнений у виконанні контрагентом своїх зобов’язань, унаслідок чого може виникнути кредитний ризик – делькреде. Для обмеження потенційного кредит­ного ризику банк повинен намагатися проводити свої операції з першокласними банками-партнерами. Щоб знизити спекуляцію і поставити перепони на шляху тих, хто шукає “легких” грошей, центральні банки встановлюють клірингові процедури, які зобов’я­зують надавати інструкції в банк, який проводить платіж чи приймає кошти в попередній день або на початок розрахункового. Дилінг з поставкою валюти в день укладання угоди застосовується лише в тому випадку, якщо для розрахунків використовується валюта країни, що знаходиться в більш пізній часовій зоні. Внаслідок часових відмін­ностей, які існують між європейськими країнами та США, банки Великобританії, наприклад, вимушені надавати банкам Сполучених Штатів денний овердрафт, і хоча в цьому випадку проценти нараховувати не прийнято, дата спотпотребує врегулювання. Обмеження в часі при дилінгу на найближчу дату ускладнює проведення точного аналізу при таких операціях. Однак ринок пристосувався до такого стану. У наш час банки надають перевагу підтриманню відкритих коротких чи довгих позицій зі строкових угод, обмежуючи можливість інших учасників ринку дізнаватись про свої наміри, і завдяки цьо­му мають додатковий час для очікування сприятливого розвитку ситуації. Те, що базова дата для проведення операції припадає на дату спот, може стати причиною певних труднощів для банку, який звик працювати з простими угодами спот, або спот проти форвардної дати, чи навіть одна форвардна дата проти іншої. Операції з розрахунком у той же чи наступний день, як правило, проводяться як обмінні угоди (як і угоди зі строком на один, два, три місяці). Банк купує чи продає валюту на цей же день чи наступний і про­водить зворотну операцію з поставкою наступного дня чи дня “спот”. Ураховуючи, що для успішного проведення “передспотової” операції необхідно додатково проводити ще кілька угод, банки намагаються уникати подібних ситуацій. В умовах кризових ситуацій ринок спот-операцій виходить з-під контролю і тоді банки більше стурбовані своїми позиціями на більш тривалі строки. Вони встановлюють ставку на жорстких умовах, оскільки покрити операції з розрахунком на дати, що передують даті спот, дуже важко. Щоб компенсувати час і ризик, маржа збільшується і навіть може стати нере­альною порівняно з самими курсами з передспотових операцій. Якихось обов’язкових умов при поточному ринковому продажу валюти не існує. Обсяг угод спот нічим не регла­ментовано, однак між великими маркет-мейкерами розміри угод складають близько 5 млн. доларів США. На валютному ринку України розміри угод залежать від мож­ливостей конкретних банків-учасників. До дій спотового ринку прив’язані ціни на опціони, ф’ючерси, форварди. Тому його правильне прогнозування дає можливість ефективно працювати і на строковому ринку. Строковий ринок виник у зв’язку з необ­хідністю вирішення проблем страхування фінансового стану учасників валютного ринку та координації майбутніх планів [3]. Швидкому розвитку строкових ринків сприяла нестабільність цін як на товари, так і на фінансові інструменти. Розвиток подій на фінан­совому ринку України свідчить, що робота з деривативами вкрай необхідна:

– по-перше, ринок строкових контрактів дозволяє виробникам та споживачам найріз­номанітнішої продукції уникнути чи зменшити ціновий ризик при реалізації чи купівлі товарів;

– по-друге, для експортерів та імпортерів ринок дозволяє зменшити ризик при зміні валютного курсу. Важливе значення у збільшенні активності на цьому ринку мають іноземні інвестори, зацікавлені вкладати кошти в українські фінансові інструменти та страхувати себе від ризиків зміни курсу гривні до іноземних валют з метою репатріації прибутків;

– по-третє, ринок строкових контрактів є одним з механізмів стабілізації самого функці­онування ринкової економіки, у тому числі її фінансового сектора, оскільки дозволяє власникам фінансових активів застрахувати себе від ризику падіння їх курсової вартості, а позичальникам – від ризику зміни процентних ставок. Отримавши самостійний розвиток, строковий ринок має і зворотний вплив на спотовий і сприяє більш ефективному його функціонуванню. Вплив строкового ринку на спотовий буде тим більший, чим адекват­ніше ціни строкового ринку відображатимуть майбутні ціни спот. Діяльність строкового ринку сприяє зменшенню амплітуди коливань цін на спотовому ринку. Це відбувається внаслідок отримання зі строкового ринку більш повної інформації, і процес зміни спотової ціни набуває більш постійного, можна сказати, планового характеру. Строковий ринок стимулює конкуренцію на спотовому, оскільки інформація щодо строкових контрактів змен­шує трансакційні витрати на отримання даних про поточні ціни. Інформація про майбутню кон’юнктуру валютного ринку сприяє вирівнюванню цін на регіональних рин­ках і в той же час може стати індикатором особливостей національних ринків. Першою формою строкового контракту, яка виникла як реакція на значні коливання цін, стала фор­вардна угода. Використання форвардних угод у чистому вигляді на українському валютному ринку поки що поширення не набуло, але фахівцями Національного банку України (НБУ) вже розроблено пакет нормативних та інструктивних матеріалів для впровадження термінових валютних операцій у практику, зокрема Закон “Про строкові фінансові інструменти”, який регулює механізм випуску та обігу валютних деривативів в Україні.

Операції “форвард” найчастіше укладаються в міжбанківській торгівлі іноземною валютою і являють собою угоди, укладені поза межами біржі між двома сторонами про майбутню поставку предмета контракту. Форвардний валютний контракт забезпечує захист від ризику значних втрат, якщо більш вдалі методи захисту, такі як узгодження надходжень та платежів в іноземній валюті, недоступні. Захист від несприятливих змін валютних курсів – реальна перевага форвардних валютних контрактів над угодами “спот”. По суті, між угодами “спот” і “форвард” немає великої різниці. Якщо курс по форвардній угоді узгоджений сторонами, то всі наступні процедури такі ж, як і при операціях “спот” (і якщо не брати до уваги, що розрахунки з форвардних угод, як правило, проводяться на кінець місяця, то і методи узгодження дати розрахунків нічим не відріз­няються від “спот” угод).

У міжнародній практиці при котируванні валют по форвардних угодах, як правило, вказується не сам форвардний курс, а лише різниця щодо курсу “спот”. Для визначення форвардного курсу її необхідно додати чи відняти від курсу “спот”. Величину маржі можна обчислити таким чином:

де M – розмір маржі,

KN – курс “спот”,

i2 – рівень вищої процентної ставки депозитів у валюті,

i1 – рівень меншої процентної ставки депозитів у валюті,

T – кількість днів у році,

t – кількість днів, на яку укладено контракт.

Необхідно зазначити, що після укладання форвардний валютний контракт стає обо­в’язковим до виконання. Банк повинен наполягти на тому, щоб клієнт дотримувався його, в іншому випадку банк буде мати експозицію в цій валюті. Якщо банк уклав нерозривну угоду купівлі чи продажу іноземної валюти клієнту в майбутньому, то він вступає в угоду не лише з клієнтом, але й із зовнішнім валютним ринком. Це означає, що банк повинен забезпечити покриття за будь-якою форвардною контрактною угодою, яку він укладає з клієнтом на валютному ринку шляхом врівноваження своїх позицій (позиція дилера на кінець дня чи періоду повинна бути врівноважена, тобто суми придбаної та проданої іноземної валюти балансуються). При форвардних угодах існує низка додатко­вих ризиків, що примушує бути більш уважним, ніж при операціях спот, оскільки фор­вардний курс є не лише прямим відображенням сильних чи слабких позицій валют, він також ураховує різницю процентних ставок. Цим пояснюються іноді його більш різкі коливання порівняно з курсом “спот”. Проте ці недоліки нівелюються можливістю по­криття ризиків на строковому ринку, що допомагає визначати вартість майбутніх активів і пасивів. Різкі коливання валютних курсів і процентних ставок можна розглядати як пере­думову виникнення валютних ф’ючерсів. Причинами широкого розповсюдження та активного використання ф’ючерсів є його можливості зниження валютних ризиків, а також проведення спекулятивних операцій та арбітражних угод між строковим ринком та ринком “спот”. Важливою причиною розвитку валютних ф’ючерсів є також його інвес­тиційні можливості. Банки, які володіють достатнім капіталом і мають намір його розміс­тити в іноземну валюту, часто використовують валютні ф’ючерси. Це можна пояс­нити невисокою вартістю виходу на ринок валютних ф’ючерсів та досить високим ступе­нем ліквідності та безпеки вкладених коштів, що дозволяє повернути вкладені кошти у короткі терміни і з незначними витратами. Для валютних ф’ючерсів існує широкий вторин­ний ринок, оскільки за умовами вони однакові для всіх учасників ринку. Таким чином, банк (який має намір інвестувати кошти) може бути впевненим, що завжди зможе купити чи продати ф’ючерсний контракт та просто ліквідувати свою позицію. Переважна біль­шість позицій по ф’ючерсних контрактах ліквідується у процесі дії контракту і лише 2–5 відсотків цих контрактів закінчуються реальною поставкою активів [4].

Значною перевагою ф’ючерсного ринку є система гарантій виконання зобов’язань за угодою, яка забезпечується біржею. Це особливо важливо у період становлення валют­ного ринку, як це відбувається в Україні.

Більш широкі можливості для інвестування та мінімізації ризиків надають опціонні контракти. Опціонний контракт не є обов’язковим до виконання. Його власник може вибрати один з трьох варіантів дій: виконати опціонний контракт; залишити контракт без виконання; продати його іншій особі до закінчення строку опціону. Завдяки можли­вості маневрувати в умовах зміни валютних курсів опціонний контракт може бути куп­лений як з метою отримання доходу при русі обмінного курсу в сприятливому напрямі, так і з метою страхування від валютного ризику при несприятливому валютному курсі.

Опціон має силу лише до певної наперед встановленої дати (дата експірації), після якої такий опціон не може використовуватись. Хоча опціон укладається на різні активи, але він може не передбачати реальної поставки об’єкту опціонного контракту (розрахун­ковий опціон). На Українському валютному ринку першу спробу торгівлі валютними опціонами на курс українського карбованця до долара США було здійснено Центром термінових контрактів Української фондової біржі наприкінці 1994 року. Але найбіль­шого поширення набула торгівля валютними опціонами в першій половині 1995 року завдяки активній і цілеспрямованій роботі Української біржі опціонів і ф’ючерсів (таб. 2.1). Згодом активність використання опціонних угод на вітчизняному валютному ринку значно знизилася і зникла зовсім. Періодично здійснювалися спроби відновити цей інструмент термінових угод на валютному ринку та запровадити на фондовому ринку, проте у грудні 2000 року Національний банк України затвердив зміни до правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України, згідно з якими банкам офіційно заборо­нено здійснювати строкові валютні операції. Українська міжбанківська валютна біржа, яка у 1997–1998 роках активно проводила торги валютними ф’ючерсними контрактами без поставки, неодноразово зверталася до Національного банку з проханням дозволити банкам відновити операції з валютними деривативами без поставки на УМВБ. Прямої відповіді (ні позитивної, ні негативної) Національний банк не дав [5]. Але така поведінка НБУ стала зрозумілою після виходу змін до правил проведення валютних операцій на міжбанківському валютному ринку. Цікавим є й той факт, що заборона проведення опе­рацій з валютними деривативами співпала з прийняттям Закону “Про строкові фінансові інструменти”. Опціон, як ніякий інший фінансовий інструмент, дає широкі можливості для побудови різноманітних стратегій. Найпростіші стратегії полягають у комбінуванні рівновеликих позицій за балансовим активом і за опціонами. Аналогічні стратегії вини­кають при комбінуванні ф’ючерсних позицій і опціонів. У сучасній практиці можна виді­лити декілька поширених стратегій, які використовують для хеджування відкритих пози­цій за базовим активом. Суть першої полягає у створенні довгої позиції за активом і корот­кої – за опціоном “колл”. Вони повинні бути еквівалентними короткій позиції за опціоном “пут”. Друга полягає в існуванні короткої позиції за активом та довгої за опці­оном “колл”, які повинні бути еквівалентними довгому опціону “пут”. Наступна стратегія передбачає існування довгої позиції за активом і опціоном “пут”, що повинні відповідати довгій позиції опціону “колл” і остання стратегія передбачає існування короткої позиції за активом і за опціоном “пут”, еквівалентної короткому опціону “колл”. Для ефективного управління ризиками по валютних опціонах необхідно знати особли­вості валютного ринку, оскільки валютний курс може бути вільно плаваючим або під­лягати діям офіційних і неофіційних контрольних і регулятивних механізмів. Не дивлячись на “вільне плавання” курсів, офіційна влада рідко дозволяє національній валюті обер­татися лише під впливом ринкових сил. Використовуються різні методи впливу на курс національної валюти. Це спричиняє значний ризик при торгівлі валютними опціонами, оскільки директивні заходи можуть спричинити різкі зміни курсу чи сприяти встановленню курсу валюти, відмінного від ринкового. Сучасний розвиток валютного ринку пов’язаний як з удосконаленням вже існуючих фінансових інструментів, так і з виникненням нових. В активно працюючих дилінгових постійно мають місце операції “своп”. І не тільки через те, що звичайні строкові операції можуть бути покриті лише тоді, коли з них передба­чаються збитки, але ще й тому, що клієнти і банки-кореспонденти пропонують угоди на відносно невеликі суми. Дуже часто кількість таких операцій невелика порівняно із загальним обсягом операцій на світовому ринку. За винятком невеликих сум у неосновних і рідкісних валютах, маленькі замовлення не можуть бути розміщені на міжбанківському ринку, оскільки їх розміщення є дуже дорогим. Видатки за угодами, скажімо на суму у десятки мільйонів доларів США, не набагато вищі, ніж на декілька тисяч. Найбільш зручним способом при виконанні доручень клієнтів банку було б накопичити значну суму до розрахунку на будь-який визначений день, але це надзвичайно важко, майже неможливо. Єдине, що для банку може бути прийнятним, це покрити ризик по операціях з різними строками, виходячи з розрахунку середньої дати, і таке можливо, якщо банк скористається позиціями, створеними іншими клієнтами чи операціями з кореспондентами. При цьому необхідно враховувати, що збільшення або зменшення тривалості різних періодів може спричинити тиск процентних ставок як зі сторони окремих валютних ринків, так і процентні ставки світового ринку. Можливість здійснення свопів обу­мовлена недосконалістю організації ринків, у результаті чого в учасників ринку вини­кають порів­няльні переваги, що відкривають шлях до використання арбітражних опера­цій. Недоско­налість ринку потрібно розглядати у широкому контексті. Вона може бути як результатом недосконалості внутрішньої структури ринку, так і наслідком адміні­стративно-регулюючих засобів, відмінностей у валютному контролі, обліковій політиці, оцінці валютного ризику, кредитного, процентного, у податковому режимі, трансакцій­них витратах. Із загальнотеоретичного погляду, свопи призводять до інтеграції різнома­нітних ринків у межах як національної, так і світової економіки. На існуванні різниці в цінах на різних секторах фінансового ринку виникли й арбітражні операції. Їх можна визначити як вибір оптимального з декількох існуючих варіантів при купівлі, продажі чи платежах, зокрема в іноземній валюті. Діяльність спеціалістів арбітражних операцій спрямована на отримання прибутку, проте вона має й інше значення. Вона полягає в тому, що арбітра­жер за рахунок порушення рівноваги валютних курсів на різних ринках, отримуючи прибуток, сприяє встановленню нових рівнів цін і їх вирівнюванню. Не дивлячись на відносну молодість та динамічність розвитку, ринок валютних деривативів є важливим сегментом ринкової економіки і тому постійно дає підґрунтя для теоретичних та практич­них досліджень. У сфері діяльності на світовому валютному ринку і викори­стання нових фінансових інструментів Україна відстає від розвинених країн. Вітчизняна наука не готова дати вичерпні відповіді на численні питання про місце та функції похідних інстру­ментів в економіці України, шляхи інтеграції національного валютного ринку у світовий валютний ринок. Головна причина такої ситуації у тому, що сьогодні, коли Україна ли­ше формує свій валютний ринок, проблема здійснення та вдосконалення операцій з по­хід­ними інструментами є проблемою новою і мало дослідженою в еконо­мічній літера­турі.

Головним аргументом на користь включення похідних інструментів у сферу дослід­ження є їх функції: мінімізація валютного ризику, процентних ставок, важлива також спекулятивна функція, оскільки деривативи надають необхідні потенційні можливості для надприбуткових операцій як високодохідні активи [6].

Активній роботі ринку валютних деривативів в Україні перешкоджає відсутність обґрунтованої законодавчої бази, яка б відповідала реальній економічній ситуації в країні та загальноприйнятим у світовій практиці поняттям та регулятивним механізмам. До цього часу не вирішено питання бухгалтерського обліку операцій з валютними дери­вативами.

У розвинених країнах ринки валютних деривативів за обсягами операцій перевищують усі інші сегменти фінансового ринку [7]. Україна ж активно зберігає всі діючі обмеження на валютному ринку. Звичайно, що сформувати ринок валютних деривативів складно навіть через те, що в Україні відсутній нормальний спотовий ринок. Цілком зрозуміла і позиція Національного банку, який заборонив операції з валютними деривативами, передбачаючи загрозу їх впливу на зниження курсу гривні.

Значного імпульсу розвитку строкового ринку в Україні могла б надати співпраця НБУ, Державної комісії із цінних паперів та фондового ринку, податкових органів, фахівців бірж у розробці моделей функціонування валютного ринку в цілому, його структури і взаємодії складових, можливих форм і засобів регулювання.

Література:

1. Бюлетень Національного банку України. – 2002. – № 7. – С. 44.

2. Буренин А.Н. Рынки производных финансовых инструментов. – М.: ИНФРА-М., 1996. – С. 322.

3. Там саме.

4. Михайлов Д.М. Мировой финансовый рынок. – М.: ФБК-ПРЕСС, 2000. – С. 386.

5. Береславская Е.И. Основные тенденции развития валютного рынка в 2000 г. // Финансовые рынки. – 2001. – № 1.

6. Михайлов Д.М. Мировой финансовый рынок. – М.: ФБК-ПРЕСС, 2000. – С. 93.

7. Береславская Е.И. Основные тенденции развития валютного рынка в 2000 г. // Финансовые рынки. – 2000. – № 1. – С. 55.