Кластерний підхід до реалізації транснаціональних проектів як фактор збільшення бюджетних надходжень

Реформування бюджетно-податкової системи України збіглося у часі з необхідністю роз­ро­бки нової моделі міжнародної взаємодії регіонів, побудованої на принципах економічного лі­бералізму. Розвиток національної економіки забезпечується стабільними надходженнями до державного бюджету, що передбачає скасування невиправданого перерозподілу коштів для підтримки відсталих регіонів, отже, загострюється проблема найбільш повної реалізації по­­тенціалу окремих територій.

Сучасна наука трактує економічний процес не як стійку рівновагу, що автоматично вста­нов­люється, а як виникнення і укріплення асиметричної залежності між різнобічними ко­мбі­націями внутрішніх і зовнішніх факторів економічного зростання. З початку 80-х рр. минулого сто­ліття актуалізований територіальний аспект економічних досліджень, що викликано по­г­ли­­бленням міжнародного поділу праці, зростанням ролі транснаціональних корпорацій та переходом виробничих систем промислово розвинених країн світу до п’ятого технологічного ук­ладу. Будь-яка країна характеризується нерівномірністю розвитку окремих регіонів. Рівень роз­витку територій визначається рядом економічних, політичних, історичних і соціально-ку­льтурних факторів. З посиленням процесів глобалізації принципово змінено підхід до ви­з­на­чення ролі регіональних чинників економічного зростання. Чітко виокремлюються дві не­ві­д’є­мні компоненти завдань регіональної політики: мобілізація ендогенних факторів розвитку та пошуки нових шляхів використання переваг міжрегіональної і міжнародної взаємодії. Осо­б­ливе значення при цьому має врахування об’єктивних чинників економічного зростання на ос­нові виявлення передумов мікроінтеграції виробничих або виробничо-фінансових систем, зда­тних ініціювати процес генерації, розповсюдження і реалізації інноваційних ідей (як тех­но­ло­гічних, так і організаційних), а також ситуативне використання переваг суб’єктивного аспекту, на­самперед використання сприятливого збігу політичних подій і законодавчих перетворень.

На нашу думку, корисно звернути увагу на сучасні теорії досягнення національної, ре­гі­о­на­льної і місцевої конкурентоспроможності, що є ядром на основі впровадження кластерної мо­делі розвитку економічної системи. Проблеми кластеризації економічних систем розглянуто у пра­цях численних зарубіжних і вітчизняних науковців (М. Портера, І. Левіна, Р. Нельсона, Н. Вонортаса, С. Соколенка та ін.). Проте питання формування кластерів як форми реалізації по­­тенціалу міжнародного співробітництва регіонів потребують конкретизації. Напрям дос­лід­ження схематично підпорядкований такій логіці: поповнення бюджетних надходжень до­ся­га­ється результативним та ефективним функціонуванням національної економіки, що, в свою че­ргу, забезпечується збалансованим розвитком її вертикальної (галузевої) та горизонтальної (те­риторіальної) складової. Отже, у площину вирішення проблеми поповнення державного бю­джету повинні входити завдання активізації економічного розвитку окремих регіонів, у то­му числі – за рахунок формування кластерів.

Кластер, або сітьова виробнича група є сукупністю близьких, географічно взаємопов’язаних ко­мпаній та взаємодіючих з ними установ, які спільно функціонують у певній сфері бізнесу. Са­ме кластери є фундаментом інноваційної економіки. Тісні контакти взаємопов’язаних фірм у межах кластерів становлять основу для інтенсифікації інформаційних потоків і генерації ін­новаційних ідей.

У 1990-х рр. ситуація на світових ринках значно загострилася. Зі зростанням інформації про ви­токи ризиків глобальної економіки значення міжнародних кластерів значно підвищується, ос­кільки їх формування сприяє стабілізації ділового партнерства та дозволяє накопичувати не­обхідну ”критичну масу” соціально-економічних та організаційно-технічних перетворень в окремих секторах господарських систем.

Загальна філософія утворення кластерів як локального, так і міжнародного масштабу мо­же бути визначена як намагання перетворити слабкі сторони на сильні. Все більш чітко на­ступає усвідомлення того, що в сучасних умовах успіх окремих компаній залежить не стіль­ки від внутрішніх факторів розвитку, скільки від вдалого використання зовнішніх. Тобто йде­ться про оптимізацію сполучення факторів місцерозташування окремих виробництв.

Науково-практичний інтерес являє собою ситуація, що нині склалася у Чернігівській об­ла­сті. Необхідно зазначити, що у наукових розвідках соціально-економічний стан регіону не­рід­ко оцінюють як депресивний, тобто такий, що розраховує на отримання додаткових бюд­же­тних надходжень. Разом з тим, згідно з європейськими критеріями регіональної стратифікації, Че­р­нігівську область не можна віднести до депресивних територій на підставі нинішніх низьких по­казників соціально-економічного розвитку порівняно з іншими регіонами України. Па­ра­ме­три рівня розвитку регіону невигідно відрізнялися від аналогічних показників у ін­ду­с­трі­аль­них регіонах протягом тривалого періоду часу. Існує чимало об’єктивних чинників такого ста­новища: вузькопрофільность ключових промислових об’єктів, їх залежність від монопольних по­стачальників сировини та критичного імпорту, зорієнтованість на традиційні ринки збуту, пре­валювання аграрного сектора регіональної економіки, загострена демографічна ситуація, близькість столиці, що дозволяє численній кількості незайнятого населення вирішувати про­блеми самозайнятості без провокування соціально-політичного напруження в регіоні тощо. Оці­ню­ючи нинішній класифікаційний статус Чернігівської області, на нашу думку, її можна спра­вед­ливо віднести до проблемних або ”апатичних територій”.

З погляду кластерного підходу до регіональних проблем, вирішення яких, в свою чергу, по­винно призвести до збільшення потоків бюджетних надходжень, у Чернігівській області про­тягом останніх років склався сприятливий набір факторів економічного зростання.

По-перше, це надання ряду мікрорайонів Чернігівської області статусу територій прі­о­ри­те­т­ного розвитку (ТПР). У зв’язку з нерівномірністю ділової активності локальних ринків, яка ха­рактеризується чітко вираженою тенденцією затухання саме у прикордонних мікрорайонах, ви­дано Указ Президента України ”Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на те­ри­то­ріях пріоритетного розвитку в Чернігівській області”, згідно з яким з 1 січня 2000 р. у мі­к­ро­районах, безпосередньо прилеглих до кордонів – Городнянському, Корюківському, Новгород-Сі­верському, Ріпкінському, Семенівському та Щорському – строком на 30 років виголошені пі­льгові умови розміщення капіталів. Мета дії спеціального режиму – соціально-економічне від­новлення північних районів Чернігівщини за рахунок залучення іноземних і активізації вн­­утрішніх інвестицій. Стратегічні напрями залучення інвестицій: розробка родовищ корисних ко­палин; поновлення технічної бази промислових підприємств; наукові розробки у сфері АПК; реалізація інноваційних проектів.

По-друге, це організаційне оформлення Єврорегіону ”Дніпро” за участю суміжних ре­гіо­нів сусідніх держав – України, Росії та Білорусі – Чернігівської, Брянської та Гомельської об­ластей. Підписання уставних документів відбулося 29 квітня 2003 р. у Гомелі (Республіка Б­і­лорусь). Звернення губернаторів трьох областей з клопотанням про реєстрацію нового тр­а­нс­регіонального об’єднання позитивно розглянуто Асоціацією Європейських прикордонних ре­гіонів у травні 2004 р.

Проведені організаційні заходи відкривають перспективи реалізації ряду транснаціональних про­ектів, здатних сприяти формуванню і розвитку ряду кластерів у взаємозалежних секторах гос­подарських комплексів прикордонних регіонів. Уже сьогодні ініційовані такі проекти, як ”Роз­виток “зеленого” туризму: три країни – один маршрут”, ”Спорудження Інтерпорту Нові Яри­ло вічі”, ”Розбудова транспортного кільця Гомель-Чернігів-Брянськ” та ін. У перспективі очі­кується утворення кластерів високо-технологічних виробництв у сфері точного ма­шино­бу­дування на основі встановлення коопераційних схем приладобудівних підприємств Гомеля (Бі­лорусь), сконцентрованих у межах Вільної економічної зони (ВЕЗ) “Гомель-Ротон” та Че­рнігівського підприємства космічної галузі ВАТ “ЧеЗаРа”.

По-третє, вдалий збіг обставин, оскільки з утворенням Єврорегіону “Дніпро” пе­р­спе­к­ти­в­­ними па­ртнерами по бізнесу стають суб’єкти міжнародної підприємницької діяльності, які скла­дають пе­редбачуване та прогнозоване коло ділового середовища. Це обумовлено тим, що схема виробничо-ко­операційних зв’язків між нинішніми прикордонними регіонами Ук­ра­їни, Росії та Білорусі складалася про­тягом сторіч під впливом дії об’єктивного закону те­ри­то­ріального поділу праці.

На сьогодні засновники Єврорегіону ”Дніпро” опинилися перед вибором альтернативної мо­делі розвитку локальної транскордонної взаємодії:

1) конструювати довгострокову стратегію багатогранного економічного, екологічного та гу­манітарного співробітництва прикордонних областей, централізовано гармонізуючи при цьо­му різні напрями взаємин, що передбачає формування жорсткої організаційної структури;

2) використовувати метод ”голкової терапії” – тобто реалізовувати розрізнені тран­с­на­ці­о­на­льні проекти при виявленні сфер пересічення інтересів прикордонних областей. Очікується, що вирішення ряду спільних для суміжних територій трьох країн соціально-економічних та еко­логічних проблем може пожвавити господарське середовище транскордонного тери­то­рі­ального утворення в цілому. Саме ця модель зорієнтована на використання кластерного під­ходу у реалізації транснаціональних проектів.

Серед перерахованих вище факторів першочергове значення має своєчасне використання пі­льгового податкового режиму в межах ТПР. Розглядаючи позитивні перспективи, пов’язані з дією спеціального режиму інвестиційної діяльності, необхідно зауважити, що у політичних і уря­дових колах існує гостра критика самого факту існування ВЕЗ та ТПР. Так, за даними Мі­некономіки, сума наданих пільг ВЕЗ і ТПР, які у сукупності займають 10 % території України, з 2002 р. стала перевищувати надходження від них у бюджет. Тільки за підсумками першого пів­річчя 2002 р. господарювання підприємств в умовах спеціальних режимів економічної ді­я­ль­ності позбавило державний бюджет надходжень у сумі 156,4 млн грн. Представник інституту ре­форм П. Вдович вважає, що хоча переважна більшість ВЕЗ та ТПР розташована в межах про­блемних і депресивних територій, проте ”їх створення значною мірою зумовлене не ре­гі­о­нальними економічними апетитами та політичними можливостями. Географічне роз­та­шу­ван­ня територій з пільговим інвестиційним режимом … підтверджує тезу про те, що їх зад­у­му­вали насамперед як канали пільгової репатріації доходів для фінансування бізнесу в Україні” [3]. Обсяги та види пільг у межах ТПР, які є майже аналогічними пільгам на території ВЕЗ, по­дано в таблиціі 1.

Таблиця 1

Основні пільги, що надаються інвесторам на територіях зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності

Проте, незважаючи на суперечливий політичний клімат, який склався навколо доцільності іс­нування в Україні ВЕЗ і ТПР, вважаємо, що потрібно повною мірою використати законодавчо за­кріплений пільговий режим господарювання. При цьому важливо враховувати, що зміни по­даткового законодавства для суб’єктів ВЕЗ та ТПР у бік погіршення не допускаються про­тя­гом визначеного терміну (30 років) навіть у разі їх ліквідації.

Окремого дослідження потребує здатність окремих регіонів до “поглинання інвестицій”. На­приклад, у Чернігівській області, на відміну від інших регіонів, потенціал спеціального ре­жиму практично не реалізується. Так, якщо у Донецькій області станом на 2002 р. проектами пе­редбачено 92 4747,5 тис. дол. інвестицій, причому 57,6 % з них освоєно в цьому ж році, то по Че­рнігівській області проектами передбачено лише 39 944,4 тис. дол. капіталовкладень, причому ті­льки 29,1 % від загального їх обсягу реально інвестовано. Звичайно, порівнювати потужний ін­дустріальний район з аграрно-індустріальним не зовсім коректно, проте за територіальним об­сягом дією спеціального режиму інвестиційної діяльності у Чернігівській області охоплена зна­чно більша площа.

Якісний аналіз проектів, реалізація яких запропонована на ТПР Чернігівської області, про­я­снює ситуацію. Здебільшого проектується інвестування об’єктів, функціонування яких не зда­тне активізувати господарське середовище прикордонних мікрорайонів у цілому. На­п­рик­лад, запропоновано декілька проектів з вирощування та первинної переробки льону-довгунцю (ва­жливий напрям для піднесення економіки області, проте реалізується він вкрай повільно), про­екти з організації виробництва насіннєвої картоплі та крохмалю, модернізація цеху з ви­го­тов­лення твердих сирів, створення дільниць з переробки деревини тощо.

Запропоновані проекти набули б іншого забарвлення та економічної ваги у випадку їх тра­нснаціоналізації. Так, у межах єдиного господарського комплексу СРСР існував замкнутий тех­нологічний ланцюг глибинної переробки льону, який замикався на суміжних регіонах прикор­доння України, Росії та Білорусі. До недавнього часу реанімація втрачених коопераційних зв’язків не була можлива через відсутність пільгового режиму перетинання кордонів фак­то­рами та результатами виробництва. У даному випадку ми свідомо залишаємо поза увагою ді­ючу Ашгабатську Угоду країн СНД 1994 р., оскільки прямі поставки по кооперації, які здій­снюються за умовами вказаної угоди, у кінцевому підсумку мають дуже високі тран­са­к­цій­ні витрати і під силу тільки дуже потужним проектам.

До позитивних прикладів доцільно віднести швидку реакцію ВАТ ”Корюківська фабрика технічних паперів”, яка успішно скористалася дією спеціального режиму і реалізує два ін­ве­с­ти­ці­й­них проекта (загальний обсяг капіталовкладень 20,4 млн дол.). Вказане підприємство кілька ро­ків тому увійшло до транснаціональної фінансово-промислової групи “Слов’янські шпа­ле­ри”, структурно організованої як холдинг з материнською компанією у Росії.

Використання кластерного підходу дозволяє більш масштабно підходити до вирішення склад­них проблем інфраструктурного забезпечення державних кордонів. Так, використовуючи ті обставини, що сформовано Єврорегіон ”Дніпро”, а ТПР у Чернігівський області про­го­ло­ше­ні, як зазначалося, саме прикордонні мікрорайони, що є перспективною концентрацією зусиль Ук­раїни, Росії та Білорусі у напрямі розробки спільних проектів з розбудови прикордонної ін­фраструктури та консолідованого фінансування комплексу заходів щодо захисту державних ко­р­донів від нелегальної міграції, контрабанди, перевозу зброї. Щодо останнього, доречно під­креслити, що нині всі міжнародні канали нелегальної міграції та контрабанди центральної та північної України проходять через територію Чернігівської області. За даними Державної при­кордонної служби України, тільки за 10 місяців 2003 р. на кордонних переходах Чернігівської області затримано більше 600 осіб нелегальних мігрантів (в основному – це мешканці Азії); кон­фісковано контрабандних товарів більш ніж на 1 млн грн., 150 кг наркотичної сировини, 235 кг вибухівки, 20 одиниць зброї. Потрібно враховувати, що кордони суверенних держав ви­конують бар’єрні, контактні, розподільчі і контрольні функції. Отже, основна мета взаємодії при­кордонних регіонів у сфері формування прикордонної інфраструктури – сприяння най­біл­ьш повній реалізації означених функцій.

Однією з пріоритетних сфер утворення кластерів на основі реалізації транснаціональних про­ектів у межах Єврорегіону “Дніпро” є транспортна система Чернігівської, Брянської та Го­мельської областей, з урахуванням її включення до мережі міжнародних транспортних кор­идорів. За рішеннями Другої та Третьої пан-європейських конференцій, територію України пе­ретинають 4 із 9 транспортних магістралей європейського значення. У зв’язку з необхідністю ви­конання рішень зазначених конференцій, прикордонні регіони знаходяться в зоні особливої ува­ги держави. Державна інвестиційна політика на прикордонних територіях повинна бути спря­мована на комплексний розвиток об’єктів, що обслуговують товарні, інформаційно-фі­нансові та пасажирські потоки міжнародних транспортних коридорів.

Зважаючи на важливість питань обладнання кордонів, на урядовому рівні затверджена Про­грама розвитку національної транспортної мережі. Проте нині північні кордонні переходи Ук­раїни знаходяться у значно гіршому матеріально-технічному стані, ніж західні. Це пов’язано, на­самперед, з часовим періодом існування кордонів, інфраструктура яких почала створюватися тіл­ьки з 1993 р. на тлі загальної економічної кризи, що обумовлює критичну нестачу коштів на її формування. Для порівняння, на західних кордонах України нині реалізуються проекти ство­рен­ня автопортів та інтерпортів “Чоп”, “Ковель”, “Яготин”, які відповідають європейським ви­могам. Такі проекти містять нову схему митного оформлення вантажів, за якою на кордонну сму­гу виходять транспортні засоби з “митним очищенням”, що скорочує час контролю та збіль­шує пропускну спроможність переходів. У той же час, на північних кордонах, зокрема в Чер­нігівській області, лише вирішено питання про будівництво опалювальних приміщень для ми­тних служб. Кордонні переходи регіону обслуговують значну частину зовнішніх то­ва­ро­по­токів держави, оскільки вагомими торговельними партнерами України залишаються Росія та Білорусь.

Формування Єврорегіону ”Дніпро” дозволяє організаційно здійснювати спільні дії при­ко­р­донних областей у сфері реалізації транснаціональних проектів із широким залученням ко­штів ЄС. Так, доцільною є робота над проектом створення на межі Чернігівської і Гомельської областей транспортно-складського центру європейського зразка ”Інтерпорт Нові Ярило вічі”. Сам термін ”інтерпорт” вказує на належність певного центру до міжнародної транспортної си­стеми. З погляду кластерного підходу, реалізація проекту “Інтерпорт Нові Ярило вічі” повинна позитивно вплинути на економічний розвиток суміжних держав у цілому, оскільки доз­волить використати високий коефіцієнт транзитності їх територій та забезпечити під­ви­щен­ня якості на­ціональних транспортних комунікацій. Існує вдалий збіг зовнішніх факторів: саме через цей пункт пропуску проходить міжнародний транспортний коридор № 9 (Е-95), на те­­риторії яко­го діє спеціальний режим інвестиційної діяльності. Загальний обсяг технічної до­­­помоги ЄС, передбачений для укріплення державних кордонів України і модернізації ми­т­н­иць у 2001–2003 рр., складає 47,5 млн євро. Крім того, з 2001 року Програмою ТАСІС фі­нан­су­ється новий на­прям співробітництва – ”Прикордонний менеджмент”, у межах якого діють про­­грами Євро­ми­­тниці.

Суміжні регіони сусідніх держав мають спільні завдання з модернізації транспортних шляхів і обслуговуючої їх інфраструктури, у першу чергу – формування матеріальної бази митниць і технічного обладнання митних переходів. Враховуючи, що зв’язок між рівнем розвитку економіки і транспортно-комунікаційної структури носить синхронний характер, а модернізація транспортної системи є спільною проблемою для сусідніх країн, успішна реалізація транснаціональних проектів у цій сфері є важливою не тільки для господарства прикордонних регіонів, але й національних економік України, Росії і Білорусі.

Отже, сутність застосування кластерного підходу до реалізації транснаціональних проектів полягає у врахуванні впливу ситуативних комбінацій факторів зовнішнього середовища на вирішення внутрішніх проблем окремих регіонів. Формування кластерів у межах транскордонних регіональних утворень надає особливого динамізму розвитку національної економіки в цілому за рахунок локалізованого використання переваг міжнародного поділу праці та консолідації науково-технічних потенціалів прикордонних областей у напрямах вирішення спільних завдань соціально-економічного розвитку, що, в свою чергу, забезпечує збільшення бюджетних надходжень країн-учасниць.

Література:

1. Michael E. Porter. The Competitive Advantage of national, Macmillan Press Ltd. – london, 1990. – P. 398.

2. Соколенко С.И. Производственные системы: Сети. Альянсы. Партнёрство. Кластеры: Укр. контекст. – К.: Логос, 2002. – 645 с.

3. Вдович П. Як і для кого запроваджували пільги // Контракти. – № 16. – 2003. – С. 6.

4. Гонта О.І. Гетеродоксія теорії ”нової економіки”: синергетика та неоінституціоналізм // Ві­сник Тернопільської академії народного господарства. – Вип. 5–1. – 2003. – С. 97–101.

5. Гонта О.І. Методологічні підходи до процесів транснаціоналізації економіки при­кор-дон­ного регіону// Вісник соціально-економічних досліджень: Зб. наук. праць Одеського де­р­жав­ний економічного ун-ту. – Одеса: ОДНЕУ, 2002. – № 13. – С. 413–418.