Управління валютною позицією як визначальний фактор ефективної діяльності на валютному ринку

Управління валютним ризиком передбачає проведення його детального аналізу, оцінювання можливих наслідків та вибір методів страхування. У світовій практиці страхування валютних ризиків називають ще хеджуванням, тобто впровадженням чітко визначених контрзаходів, спрямованих на попередження несприятливої тенденції на фінансовому ринку.

Існують різні варіанти вибору стратегії менеджменту ризику: від нейтрального ставлення до ризику, коли фінансові менеджери через незначні розміри можливих збитків не беруть цих ризиків до уваги, до повного контролю і страхування всіх можливих валютних ризиків і валютних збитків. Тому запобігання валютним ризикам завдяки використанню певних методів страхування – основа стратегії управління ними.

Головна мета використання відповідних методів страхування – здійснювати валютообмінні операції своєчасно, тобто ще до того, як відбудеться небажана зміна курсів, або ж компенсація збитків щодо зміни за рахунок паралельних операцій з валютою, курс якої змінюється в протилежному напрямі. Нині існує цілий ряд досить ефективних методів страхування валютних ризиків, що можуть бути використані суб’єктами валютного ринку залежно від конкретних умов і завдань діяльності.

В Україні відповідно до чинного законодавства операції з іноземною валютою здійснюють комерційні банки, які мають генеральну ліцензію, видану НБУ, на основі так званої валютної позиції – співвідношення вимог і зобов’язань банку в іноземній валюті. Якщо вимоги й зобов’язання однакові, валютну позицію вважають закритою, якщо зобов’язання перевищують вимоги – короткою, а якщо вимоги перевищують зобов’язання – довгою. Стан валютної позиції для комерційного банку є головним чинником валютного ризику. На розмір відкритої валютної позиції комерційного банку впливають:

– купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточні й строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та інші), за якими виникають вимоги та зобов’язання в іноземних валютах, незалежно від способів і форм розрахунків за ними;

– одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які враховуються на відповідних рахунках;

– купівля (продаж) основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

– надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду;

– погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання якої здійснюється з відповідного рахунка витрат);

– інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншій, у тому числі національній, що призводять до зміни структури активів при незмінності пасивів, і навпаки).

Для банків країн, де мають місце серйозні та часті урядові інтервенції, оцінка потенційної зміни валютного курсу повинна враховувати, що курс часто і в значних розмірах коригуватиметься. У країнах з перехідною економікою банки можуть управляти валютним ризиком, розглядаючи групу твердих валют як єдину. Тобто ризик, який виникає від позицій у твердій валюті, що протистоїть позиції у іншій твердій валюті, завжди буде меншим, ніж ризик від позиції у національній, яка протистоїть позиції у твердій валюті. Особливо це стосується випадку, коли зобов’язання у твердій фінансують активи в національній валюті. На практиці така процедура спрощує управління позиціями в іноземній валюті. Але слід зазначити, що цей підхід не охоплює ризик, який виникає внаслідок перехрещення позицій, виражених у твердій валюті.

Дуже важливою є система диверсифікації ризиків за фінансовими інструментами, кодами валют, географічними регіонами, контрагентами. Сама диверсифікація реалізується через упровадження досить складної системи обмежень. Так, більшість банків під час роботи на валютному ринку дотримується встановлення:

– загальних лімітів відкритої валютної позиції;

– лімітів відкритої позиції за кодами валют, групами валют і банківськими металами;

– лімітів на контрагентів і певних географічних регіонів;

– денних лімітів (тобто лімітів на термін роботи банківського робочого дня);

– нічних лімітів (установлюється, як правило, на обсяги відкритих валютних позицій у часи роботи поза межами банківського робочого дня). Зауважимо, що система нічних лімітів значно жорсткіша за систему денних лімітів. І це зрозуміло, оскільки здійснюється поправка на можливі непередбачувані події фінансового ринку поза межами банківського робочого дня;

– лімітів на кожного валютного дилера;

– лімітів „стоп лос”, спрямованих на закриття відкритих валютних позицій, у разі несприятливого руху валютних курсів;

– лімітів на роботу з похідними фінансовими інструментами (за видом інструменту, кодами та групами валют, дилерами, контрагентами та ін.).

Хеджування дозволяє уникнути двох видів відкритих позицій в іноземній валюті – довгих, тобто володіння довгостроковими активами в іноземній валюті, і коротких, тобто володіння іноземною валютою в значно більших обсягах, ніж це необхідно для вирішення ко­рот­ко­строкових завдань, пов’язаних із відповідним видом діяльності. За умови, що вдається уникнути цих відкритих позицій, зміна валютних курсів не призведе до суттєвих змін вартості власного капіталу.

Чиста „експозиція” банку (NEXP) визначається рівнянням 1.

NEXP = [ (FXA – FXL) + FX b – FX s], (1)

де FXA – сума активів у валюті;

FXL – сума зобов’язань у валюті;

FX b – сума валюти, куплена за торговельними операціями;

FX s – сума валюти, продана за торговельними операціями.

Якщо NEXP > 0, то банк має чисту довгу валютну позицію.

Банк, що має чисту довгу валютну позицію, зазнає збитків, якщо зменшиться вартість цієї іноземної валюти відносно його валюти. У разі збільшення вартості іноземної валюти банк отримає прибуток.

Якщо NEXP < 0, то банк має чисту коротку валютну позицію.

Банк, що має чисту коротку валютну позицію, зазнає збитків у разі збільшення вартості цієї валюти порівняно з його валютою. Якщо ж вартість іноземної валюти зменшиться, банк отримає прибуток.

Для того, щоб розрахувати прибуток чи збиток, треба:

NEXP x [ S (t) – S (t – 1)], (2)

де S (t) – курс спот станом на час t;

S (t – 1) – курс спот станом на кінець попереднього періоду.

Політика управління комерційним банком під час діяльності на валютному ринку буде найбільш зваженою у разі:

– обмеження валютних операцій тільки трансакціями, інвестованими клієнтами (тими, в основі яких лежать торговельні угоди);

– установлення жорсткої системи лімітів для торгівлі валютними цінностями;

– обмеження цих лімітів тільки головними конвертованими валютами, на які існує регулярний попит корпоративних клієнтів;

– установлення денних та овернайт валютних лімітів для всіх банківських контрагентів;

– здійснення жорсткого моніторингу за виконанням процедур, передбачених системою управління ризиками, стану контрагентів і поведінки валютного ринку в цілому [10, с. 361].

Банк повинен утримувати відкриту валютну позицію в межах, установлених НБУ. Якщо стратегією банку передбачено отримання максимального прибутку від активно-пасивних операцій у валюті, він повинен прогнозувати майбутні зміни валютних курсів і мати можливість швидко змінювати відповідним чином структуру валютних активів і пасивів. Перевищення активів над пасивами (довга відкрита валютна позиція) бажане при зростанні курсу іноземної валюти. Додатковий виграш від знецінення іноземної валюти банк отримує у разі перевищення пасивів у іноземній валюті над активами (коротка валютна позиція). Консервативна стратегія щодо валютного ризику передбачає збалансування валютних активів і пасивів так, щоб звести показники валютної позиції до нуля.

Для забезпечення комплексного підходу до мінімізації валютних ризиків система управління повинна містити такі елементи:

1) заходи щодо прогнозування валютних курсів, використання короткотермінових, термінових і довготермінових прогнозів;

– філії;

– менеджери банку.

З метою досягнення максимальної консолідації інформаційних потоків щодо залишків по НОСТРО-рахунках банку та руху коштів в іноземній валюті в Казначействі доцільно визначити штатну одиницю, яка б забезпечувала консолідацію інформації щодо руху грошових коштів в іноземній валюті в цілому, а в міжнародному департаменті – безпосередньо здійснювала б управління поточною грошовою позицією в іноземній валюті.

Відповідальна особа міжнародного департаменту на основі інформації, наданої Казначейством, та власної інформації щодо здійснення поточних операцій на міжбанківському ринку забезпечувала б достатність коштів на відповідних коррахунках NOSTRO. Вона здійснювала б моніторинг руху коштів по кореспондентських рахунках банку, приймала б рішення щодо визначення „траси платежу” та аналізувала б прогнозні та фактичні зміни поточної позиції.

При виборі траси платежу доцільно керуватися такими принципами:

– наявність необхідної суми залишку коштів на коррахунку;

– мінімізація вартості здійснення трансакції;

– оптимізація залишків коштів на коррахунках для підтримки максимального рівня дохідності;

– побажання клієнта або банка-кореспондента щодо траси платежу;

– ліміти, встановлені КУАП на банки-кореспонденти.

Працівник міжнародного департаменту постійно повинен взаємодіяти з дилінговою службою банку та працівником Казначейства щодо обміну інформацією та оперативного врегулювання стану поточної позиції.

До обов’язків працівника міжнародного департаменту варто включити обробку та аналіз інформації про стан ресурсної позиції банку в іноземній валюті з урахуванням надходження та списання коштів підрозділами банку, а також про нестачу/надлишок коштів на корррахунках NOSTRO в розрізі кожній з валют.

Відповідальна особа Казначейства повинна консолідувати інформацію щодо прогнозних надходжень і списань коштів по рахунках NOSTRO у межах здійснення відповідними підрозділами банку операцій в іноземній валюті та інформувати управління операцій на грошовому ринку про необхідність додаткового залучення/розміщення коштів.

Для успішного управління валютною позицією у банку повинен бути розроблений порядок взаємодії та обміну інформаційними потоками між Казначейством та іншими структурними підрозділами банку.

Структурні підрозділи банку щоденно на початок дня, а далі з урахуванням поточних змін протягом дня у робочому порядку повинні надавати управлінню консолідованої позиції звіт-прогноз руху грошових коштів в іноземній валюті щодо робочого дня. У звіті міститься інформація від кредитного та міжнародного департаменту, від управління розрахунків з використанням пластикових карток та від Казначейства.

Кредитний департамент готує інформацію про планові обсяги надання та повернення кредитів в іноземній валюті та відсотків по них. Міжнародний департамент – про планові об­­сяги списання та надходження коштів за розрахунками клієнтів; планові обсяги купівлі готівкової валюти за безготівкову; планові витрати, пов’язані з поточною діяльністю банку; планові доходи по кореспондентських рахунках; планові витрати, пов’язані з обслуговуванням кореспондентських рахунків; планові обсяги грошових переказів в іноземній валюті; планові обсяги поповнення гарантійних депозитів. Від управління розрахунків з використанням пластикових карток необхідно отримувати інформацію про планові обсяги поповнення гарантійних депозитів. Від Казначейства – про планові обсяги надходжень та списань по операціях на міжбанківському валютному ринку.

Між Казначейством та міжнародним департаментом необхідно здійснювати постійний обмін інформацією з метою забезпечення максимальної ефективності управління валютною позицією.

Казначейство повинно надавати міжнародному департаменту інформацію щодо умов та вартості здійснення трансакцій по коррахунках NOSTRO, умов нарахування відсотків на залишки по коррахунках тощо. Разом вони повинні інформувати про стан валютної позиції, обсяги трансакцій по коррахунках NOSTRO в розрізі кожної з валют, вказувати наявні надлишки або нестачу коштів на коррахунках NOSTRO керівництву банку.

Досить часто перед банками постає проблема, чи потрібно і у яких обсягах проводити операції у іноземній валюті для того, щоб не виникали додаткові ризики, пов’язані з цими операціями. Для багатьох банків ресурси, необхідні для правильного управління валютним ризиком, є недоступними. Вільний доступ до ринків ліквідних ресурсів дозволяє банкам хеджувати позиції у іноземній валюті легко та ефективно, забезпечуючи основу для розумного управління ризиком. У таких умовах банки можуть тримати відкриті валютні позиції для здійснення своїх операцій і, за необхідності, швидко змінювати ці позиції.

Основний підхід до проблеми обмеження валютного ризику полягає у тому, щоб обмежити розмір відкритої валютної позиції за кожною валютою щоденно на кінець робочого дня. Межі, які застосовуються до позицій на кінець робочого дня, називаються нічними лімітами. Вони існують для управління валютним ризиком тоді, коли банк не працює, і, таким чином, не має позицій реагування на події ринку. Банк, який більш активно проводить операції в іноземній валюті, використовує денні ліміти. Денний ліміт –це гранично допустима величина відкритої валютної позиції протягом робочого дня, яка можливо розширить потенційні збитки за рахунок безпосередньої оцінки ймовірних втрат і банк зможе визначити очікуваний розмір збитку, спричинений несприятливою зміною валютного курсу. Практикується використання деяких припущень щодо потенційно-можливої несприятливої зміни валютного курсу. На основі припущення розраховуються втрати, які мав би банк, здійснивши переоцінку відкритої позиції за цим гіпотетичним курсом. Тоді розмір потенційних збитків підлягає лімітуванню, як абсолютна величина збитку або відсоток, наприклад від прибутку банку.

При безпосередній оцінці потенційних збитків дуже важливо, щоб несприятливі зміни валютного курсу, які використовуються у таких обчисленнях, обов’язково враховувалися.

Необхідно зазначити, що прогнозування валютного курсу – надзвичайно складний процес. Адже на валютний курс впливає чимало факторів. Правильне визначення несприятливого руху курсу залежить від характеристик національної та іноземної валюти. Для банків країн з твердою національною валютою оцінка несприятливої зміни валютного курсу може ґрунтуватися на аналізі статистичних даних минулих періодів і побудові на їх основі прогнозів, як правило, короткострокового характеру і з певним ступенем достовірності.

I max = Li x Vi/100, (3)

де I max – максимально допустимий вплив валютного ризику на прибуток банку;

Li – ліміт відкритої валютної позиції за нашою валютою;

Vi – прогнозні зміни курсу іншої валюти (у відсотках) [7].

В управлінні відкритими валютними позиціями часто використовується поняття імунізації відкритої позиції, під якою розуміють техніку управління на валютному ринку, що дозволяє достатньо точно прогнозувати майбутні доходи. Основою імунізації є хеджування відкритої валютної позиції, але техніка імунізації позиції відрізняється від загальноприйнятих методів хеджування максимальним захистом відкритої валютної позиції у момент, коли не існує можливості здійснити повноцінне прогнозування валютного ринку.

Щоб на достатньому рівні проаналізувати ризик, пов’язаний з відкритою валютною позицією, необхідно врахувати як головні, так і другорядні фактори, які мають вплив на прибутковість діяльності на валютному ринку. При цьому увага в основному акцентується на факторах, які найбільш суттєво впливають на напрям і ступінь зміни валютного курсу.

За умови постійної присутності на валютному ринку знання майбутнього ступеня ризику є таким же важливим, як і знання сьогоднішнього. Володіючи такою інформацією, можна імунізувати свої відкриті позиції, тобто зробити свій прибуток незалежним від неочікуваних змін на валютному ринку. Імунізація автоматично враховує зміни на ринку, пов’язані з часом, трендами та циклами.

Техніка імунізації враховує нелінійний характер розвитку ринку. Практично будь-який сегмент валютного ринку нетривалий, займає деяке проміжне становище між можливістю детермінованого прогнозування ринку з його непередбачуваністю. При цьому можливість передбачити розвиток подій на ринку суттєво обмежена, а ризик, пов’язаний із відкритою валютною позицією, – пропорційний квадратному кореню часу знаходження на ринку.

Валютний ринок постійно підлягає випадковості коливань валютних курсів, проте навіть серед цієї непрогнозованості можна виділити певні елементи, комбінації, які час від часу повторюються. А це дозволяє їх вивчати та використовувати у практичній діяльності на валютному ринку. Звичайно, необхідно пам’ятати, що перші спроби діагностики можуть призвести до помилок.

Одним із найпростіших способів імунізації відкритої валютної позиції є одночасне відкриття однакових позицій з різних сторін на двох субрахунках. Тобто на одному рахунку можлива купівля євро за долари США, і тут же їх продаж за долари США на однакові суми. З теоретичного погляду дана ситуація може свідчити про прибутковість операції, яка дорівнювала нулю, тобто ми нічого не отримаємо, але й нічого не втратимо. На практиці можлива й інша ситуація: відбувається повільне (щоденне) зменшення загального рахунку за рахунок незначної різниці у процентах з овернайт на обох субрахунках, оскільки на довгу позицію нараховується менший відсоток, ніж відсоток, який стягуватиметься з короткої позиції.

Детальне дослідження можливостей торгівлі однією валютою з різних сторін на двох субрахунках дає у цілому позитивний результат, що досягається за рахунок вибору оптимальної торгової тактики і жорсткої дисципліни торгів, за правилами, що зводяться до таких тверджень:

1) активний менеджмент проводиться лише по збитковій позиції. Прибуткову позицію бажано не змінювати протягом усього часу існування тренду;

2) із двох відкритих позицій на спотовому ринку по одній валюті з однаковими обсягами у різні сторони спочатку закривається збиткова, і лише після цього є можливе скорочення чи закриття прибуткової позиції;

3) на одному рахунку позиція відкривається за принципом тривалого „переслідування тренду”, таким розворотом найчастіше виступає денний розворот, на іншому рахунку швидше відслідковується розворотний сигнал, за яким відкривається позиція так званої „зворотної моделі”. Тобто складається ситуація: трейдер одночасно притримується тактики двох про­ти­-лежних принципів;

4) пріоритет сигналу технічних індикаторів такий: береться до уваги сигнал по тренду і на його основі проводиться торгівля. Перший сигнал, що виник проти тренду, ігнорується. Але якщо він підтверджується наступним, тобто, коли формується своєрідний кластер розворотних сигналів, тоді ці сигнали є керівництвом до дії;

5) збиткова позиція проти тренду повинна закриватися при перших сигналах, які засвідчують продовження тенденції.

Незважаючи на очевидні переваги даного підходу імунізації відкритої позиції можна виділити і його недоліки. Перш за все, при одномоментному виході на ринок трейдер одразу потрапляє на подвійний спред. Сумарна позиція, як правило, буває негативною у період флета. Крім того, на кожному субрахунку необхідно мати так звану „страхову підтримку” у розмірі 70 відсотків від депозиту. У сукупності все це призводить до зниження прибутковості діяльності на валютному ринку. Тому виникає необхідність усунення чи, принаймні, мінімізації даних недоліків у роботі на двох субрахунках і розробки якісно нового способу імунізації відкритої позиції на валютному ринку.

Перш за все необхідно усунути негативний ефект подвійного спреда. Для цього необхідно входити в ринок за наміченим трендом 2–3-х хвилинного інтервалу, підкріпленого позитивними тенденціями на ринку, що діють у напрямі денного тренду вибраного фінансового активу. Вчасний вихід на ринок дозволяє з великою ймовірністю у найближчі 10–15 хвилин відпрацювати спредові пункти і вийти на прибутковий результат.

При імунізації відкритої валютної позиції найбільш складне завдання – це усунення впливу флету на ринок вибраного фінансового активу. Практика діяльності на валютному ринку свідчить, що тренд на ринку займає не більше 30 відсотків часу, а флет – 70 відсотків.

Щоб уникнути флету, найчастіше відбувається перехід на більш дрібні, так звані „інвестиційні горизонти”, намагаючись якомога раніше передбачити зародження тренду. Якщо пошук тренду відбувся на обох субрахунках, то така практика, у більшості випадків, закінчується невдало. Найкраще у ці періоди бути поза ринком. Проблема, звичайно ж, так не усувається, більше того – призводить до втрат.

Незважаючи на виявлені негативні моменти, зміни щодо можливостей діяльності на валютному ринку дозволяють працювати з одним рахунком на ринку спот і ф’ючерсному ринку, а також з біржовими опціонами на валютні ф’ючерси. Це одразу ж дозволить зняти проблему флету, оскільки флетовий ринок базисного активу є оптимальною умовою для додаткового отримання прибутку на опціонному ринку, що свідчить про можливість купити контракт на ф’ючерси по ієні, тобто відкрити довгу позицію по ієні на суму S, і відразу ж відкрити довгу позицію на ринку спот по курсу Сs USD/JPY обсягом V:

V = S / Сs.

При цьому зникає необхідність заморожувати на рахунку суму „страхової підтримки”. А з іншого боку, якщо на відкритих позиціях знаходиться більше 80 відсотків від суми депозиту, то це звичайно ж висуває більш жорсткі вимоги до якості агрегування рахунків.

Агрегування рахунків прийнято розглядати як процес спільного підрахунку прибутків і збитків за всіма операціями для того, щоб визначити стан рахунків на кожний конкретний момент часу. Наприклад, при діяльності лише на ринку спот і наявності плеча 1 : 10 можна депозит у сумі 1 млн. дол. США відкрити з декількох валютних позицій на загальну суму у 10 млн. дол. США. Стан депозиту у кожний конкретний момент часу залежатиме від загального обсягу відкритих позицій і поведінки ринків вибраних активів.

За наявності двох відкритих довгих позицій по USD/JPY та EUR/USD за першою угодою маємо прибуток у розмірі 12 тис. дол. США, а за другою – збиток на 7 тис. дол. США. У такому випадку проводиться взаємна компенсація двох позицій, що у підсумку показуватиме поточний баланс у сумі 5 тис. дол. США.

Якщо агрегування проводитиметься на різних сегментах ринку, припустимо (на ринку спот та ф’ючерсному), то отримаємо дещо іншу ситуацію. Це пояснюється тим, що, з одного боку, оціночні рівняння для фактичної маржі у випадку купівлі-продажу валютних ф’ючерсів помітно відрізняються, а з іншого – способи обчислення фактичної маржі на спотовому ринку принципово інші. У даному випадку варто оперувати фінансовим важелем.

Завдання обчислення фактичної маржі ще більше ускладнюються, якщо за одним депозитом проходять операції на спотовому та строковому ринку. У даній ситуації стан рахунку можна проаналізувати виходячи із вартості відкритих валютних позицій на обох ринках.

Важливо враховувати, що для забезпечення необхідного рівня маржі по валютних ф’ючерсах необхідні кошти, які дозволяють за рахунок суми у 100 тис. підтримувати позицію у 10 млн., тому що на ринку валютних ф’ючерсів часто з’являється можливість працювати із плечем 1:100. Звідси стає зрозумілим і принцип агрегування рахунків на ринку спот та ф’ючерсному ринку.

Візьмемо ситуацію роботи на спотовому ринку по долару США та євро і ф’ючерсному ринку на депозиті у 100 тис. дол. США. За таких умов існує можливість торгувати на ф’ючер­с­ному ринку по євро у сумі 20 тис. дол. США і майже на 65 тис. проводити операції на спот ринку. Залишок у сумі 15 тис. можна використати як „страхову підтримку”.

Оскільки валютний курс на ринку постійно змінюється, то для більш повної імунізації від­критої валютної позиції необхідно весь час коректувати обсяг відкритої позиції на спотовому ринку.

Вважаємо, що методика роботи на двох субрахунках не є найоптимальнішою тактикою діяльності на валютному ринку, і її подальше вдосконалення знову ж може призвести до роботи на одному рахунку, але вже з якісно новим показником. Зокрема, перспектива імунізувати відкриту валютну позицію на спот ринку протилежна позиції на строковому валютному ринку. Проте за будь-яких умов варто визначати ціль у момент відкриття позиції. Якщо за короткий проміжок часу після відкриття позиції досягнуто більше очікуваного прибутку, то необхідно фіксувати прибуток частинами, з урахуванням відновлення закритих контрактів при регулюванні ринку.

Література:

1. Про Національний банк України: Закон України від 20.05.99.

2. Про банки та банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000.

3. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.93.

4. Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті: Інструкція НБУ, затверджена постановою Правління НБУ від 18.12.98 № 527.

5. Про порядок регулювання діяльності банків в Україні: Інструкція НБУ, затверджена постановою Правління НБУ від 28.08.2001 № 368.

6. Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України, затверджені постановою Правління НБУ 19.03.99 № 127.

7. Аналіз банківської діяльності: Підручник / За ред. А.М. Герасимовича. – К.: КНЕУ, 2003.

8. Петрашко Л.П. Валютні операції: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001.

9. Алексеєнко М.Д. Капітал банку: питання теорії і практики: Монографія. – К.: КНЕУ, 2002.

10. Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навч. посібник / Береславська О.І., Наконечний О.М., Пясецька М.Г. та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2003.

11. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Управління валютними ризиками: Навч посібник. – К.: Знання, КОО, 1998.