Фінансово-податкові проблеми впровадження в Україні механізмів кіотського протоколу та створення національного ринку парникових газів

Україна є одні­єю з країн-Сторін Додатка І до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (далі – РКЗК ООН) та однією з Сторін Додатка В до Кіотського протоколу [8, 10]. Ратифікація Верховною Ра­дою 4 лю­того 2004 р. Кіотського протоколу дає право нашій державі створити національний ри­нок па­рникових газів (далі – ПГ) і стати повноцінним учасником формування світового ринку ПГ – но­вого сектора світового ринку на базі еколого-економічної діяльності, направленої на по­передження зміни клімату та зменшення його негативних наслідків шляхом застосування фі­нан­сово-податкових інструментів екополітики.

Нині необхідно розробити та прийняти пакет документів, направлених на створення умов, ор­ганізаційних структур і механізмів виконання рішень РКЗК ООН і Кіотського протоколу. Од­ним із основних серед них буде Закон України “Про національний ринок парникових газів”. Він має затвердити Національну програму створення та розвитку національного ринку ПГ.

Проблеми забезпечення виконання Україною рі­шень РКЗК ООН і Кіотського протоколу розглядались на Міжнародній конференції “Інвестиції та зміна клімату: можливості для України” (10–11 липня 2002 р., м. Київ) і Національній кон­фе­ренції з питань зміни клімату (27–28 лютого 2003 р., м. Київ) [6, 7]. На цих конференціях не було ро­зглянуто фінансово-податкових заходів щодо забезпечення виконання Україною РКЗК ООН і Кі­отського протоколу. Отже, комплексні проблеми впровадження ринкових механізмів Кі­о­т­сь­кого протоколу та створення ринку ПГ в Україні, що є, насамперед, фінансово-податковими про­блемами удосконалення управління економікою та іншими сферами життєдіяльності сус­піль­ства в умовах зміни клімату, нині в нашій державі все ще усвідомлюються як суто екологічні та технічні проблеми.

Разом з тим в Україні проведено дослідження щодо вирішення проблем удосконалення по­даткової і фінансової систем шляхом розширеного впровадження економічних інструментів еко­політики [9, 11, 12 та ін.]. Ці розробки мають важливе значення для обґрунтування фінансово-податкових засад організації національного ринку ПГ.

На конференції ООН з навколишнього середовища і сталого роз­витку (Ріо-де-Жанейро, 1992) було прийнято РКЗК ООН, яка визначає загальні принципи спів­робітництва у справі запобігання катастрофічних змін клімату. Враховуючи те, що більша час­тина викидів ПГ антропогенного походження спричиняється найбільш розвиненими краї­нами, відповідальність за їх скорочення було покладено безпосередньо на ці країни. Вони (38 країн) подані в Додатку 1 до РКЗК ООН. До Додатка 1 увійшла і Україна. За обсягами викидів ПГ у світі в 1990 р. вона посідала 10 місце (867,1 млн т СО2-еквівалента) [15, с. 8].

Для організації виконання рішень РКЗК ООН були організовані сесії Конференції Сторін. На 3-й Сесії (1997 р., Кіото, Японія) був схвалений Кіотський протокол, в якому юридично за­кріплено обмеження викидів ПГ для країн – Сторін Додатка 1 до РКЗК ООН (Додаток В до Кі­отського протоколу). Затверджено 6 видів ПГ та сектори і категорії джерел, за якими про­во­ди­тиметься облік (Додаток А до Кіотського протоколу).

Кіотський протокол зобов’язує 38 промислово розвинених країн у 2008–2012 рр. скоротити свої викиди ПГ антропогенного походження на 5,2 % від рівня 1990 р. (ст. 3 Кіотського про­то­ко­лу). Зокрема, для ЄС – це мінус 8 %, Японії – мінус 6, Росії і України – на рівні базового 1990 р. (Додаток В до Кіотського протоколу). При цьому запропоновані такі ринкові механізми для спри­яння досягненню цих скорочень:

– торгівля викидами між Сторонами, що входять у Додаток В до Кіотського протоколу (ст. 17 Кіотського протоколу);

– спільне впровадження проектів Сторонами Додатка В для цілей виконання своїх зо­бо­в’я­за­нь згідно зі ст. 3 РКЗК ООН (ст. 6 Кіотського протоколу);

– механізм чистого розвитку – аналогічна співпраця між Сторонами, що входять до Додатка В, і тими, що не входять до Додатка В Кіотського протоколу (ст. 12 Кіотського протоколу).

Нині країни-Сторони Додатка В до Кіотського протоколу вживають заходи щодо виконання рішень РКЗК ООН і Кіотського протоколу [3, 4].

На 7-й Сесії Конференції Сторін були затверджені міжнародні вимоги щодо участі в ри­н­ко­вих механізмах Кіотського протоколу. Встановлено рівноцінність і взаємозамінність одиниць ско­рочення викидів ПГ антропогенного походження за різними механізмами: одиниць вст­а­но­вленої кількості (далі – ОВК, торгівля викидами), одиниць скорочення викидів (далі – ОСВ, спільне впровадження) і сертифікованих скорочень викидів (далі – ССВ, механізм чистого розвитку) [2].

З погляду впливу на клімат планети практично немає значення, в якому саме місці Землі і яким способом знижено емісію ПГ. Тому скорочення може відбуватися не шляхом здійснення “па­ушального” підходу (коли на різних джерелах забруднення відбувається скорочення викидів ПГ на однаковий відсоток), а шляхом реалізації так званої концепції ”чарунки”, яка при розв’я­занні проблеми скорочення емісії забруднень дозволяє брати до уваги не лише екологічний, а й економічний бік справи. За цією концепцією підприємства-джерела антропогенного забруд­нення довкілля, локалізовані на певній території (чарунці), розглядаються як одне джерело. У межах такої виділеної території мінімізація протизабруднюючих затрат можлива на основі оп­тимального їх розподілу між підприємствами-забруднювачами на основі їх рівнів граничних за­трат на одиницю скорочення емісії ПГ 12]. На планетарному рівні діапазон співвідношення граничних затрат на скорочення викидів 1т вуглецю (далі – С) у розвинених країнах складає 20–1000 дол. США [6, с. 12]. Згідно з економічними оцінками, проведення заходів щодо зни­жен­ня викидів ПГ на основі паушального підходу пов’язано із колосальними витратами – ви­трати на стабілізацію викидів ПГ до 2000 р. на рівні 1990 р. могли б скласти сумарно 2–8 трлн дол. США [5, с. 349]. При застосуванні ринкових механізмів Кіотського протоколу, що ба­зуються на засадах концепції “чарунки”, рівень ґраничних затрат знизиться до 5–120 дол. США за т С (тобто, у 4–7 разів, авт.) [6, с. 12]. При цьому, скорочення емісії ПГ найбільш ви­гідне в країнах з високим рівнем енергоємності ВВП, насамперед в Україні (енергоємність ВВП найвища серед країн з перехідною економікою і у 11 разів більша за середнє світове зна­чення).

Фінансово-податкові проблеми створення ринку ПГ в Україні. Нині, в умовах виходу із за­тяжної соціально-економічної кризи, заходи щодо попередження зміни клімату не стали прі­оритетними у нашій державі: не організовано оподаткування викидів ПГ антропогенного по­ходження, не впроваджуються ринкові механізми Кіотського протоколу та не створюється на­ціональний ринок ПГ. Разом з тим Україна серед країн-Сторін Додатка В до Кіотського про­токолу має один із найбільших потенціалів впровадження ринкових механізмів Кіотського про­токолу, що оцінюється у 8–13 млрд. дол. США [3, 4].

Відповідно до розвитку економічних відношень формування світового ринку [14, с. 93–94], створення національних ринків ПГ є другим етапом формування світового ринку ПГ (пе­ршим етапом є впровадження податкових інструментів екополітики для регулювання ви-кидів ПГ на рівні окремих країн). Третім етапом стане створення міжнародних регіональних ри­нків ПГ (наприклад, введення з 1 січня 2005 р. ринку ПГ Європейського Союзу), четвертим – ство­рення світового ринку ПГ як нового сегмента світового ринку, що органічно поєднає в со­бі взаємодоповнюючі економічні відношення попередніх етапів розвитку. Проходження цих етапів у окремих країнах за часом і особливостями є різним, що обумовлено багатьма причинами, насамперед різним розвитком виробництва і фінансовими можливостями, на­ціо­нальними традиціями та інтересами тощо. У зв’язку з тим, що в Україні до цього часу на на­ціональному рівні не впроваджено оподаткування викидів ПГ антропогенного походження, то формування національного ринку ПГ у нашій державі матиме свою особливість – майже од­ночасного розвитку повинні набути процеси першого і другого етапів.

У загальній структурі світового ринку національний ринок ПГ буде одночасно складовою на­ціонального ринку України та світового ринку ПГ. Як економічне явище, він вказуватиме на поглиблення інтеграції національного ринку України із міжнародними та світовим ринком у цілому. Тобто при формуванні національного ринку ПГ відбуватиметься подальше роз­ши­рення інтеграції економіки України до світового господарства, що стане одним із проявів су­часних “законозабезпечуючих” (термін та його значення за [1]) процесів глобалізації.

Згідно із затвердженими на 7-й Сесії Конференції Сторін положеннями на основі “ба­нківсь­кої” системи обліку необхідно організувати міжнародний і національні реґістри квот за ок­ремими ринковими механізмами в межах Кіотського протоколу [2]. При цьому, на рівні ок­­ремих країн-Сторін Додатка І РКЗК ООН необхідно створити державні інституціональні органи управління національним ринком ПГ, що вестимуть моніторинг викидів ПГ, здій­сню­ва­­тимуть менеджмент проектів спільного впровадження, облік ОСВ, ССВ і здійснених тра­н­са­к­цій купівлі/продажу ОВК та щорічно надаватимуть Секретаріату РКЗК ООН балансовий звіт. Від­повідальність за створення і розвиток національних ринків ПГ покладена на країни-Сторони Кі­отського протоколу. Тому національний ринок ПГ в Україні матиме поряд з класичними (продавці, покупці, біржі, брокерські фірми тощо) також специфічні елементи – державні оф­іси моніторингу викидів, менеджменту проектів спільного впровадження, торгівлі квотами на викиди ПГ. Також у перспективі, за умови участі держави чи українських компаній у ме­­­ханізмі чистого розвитку, потрібно буде організувати державний офіс обліку ССВ.

Для забезпечення трансакцій за ринковими механізмами Кіотського протоколу країнами-Сто­ронами Додатка І РКЗК ООН будуть введені в обіг сертифікати на торгівлю/купівлю ОВК, ОСВ в обсягах, зареєстрованих у Секретаріаті РКЗК ООН кількостей ПГ, які кожна Сторона До­­датка І може викинути в повітря у 2008–2012 рр. При цьому кількість ОСВ повинна від­по­ві­­д­ати скороченню викидів ПГ за проектами спільного впровадження, зареєстрованими у Се­кретаріаті РКЗК ООН; кількість ОВК – різниці між дозволеним обсягом викидів і кількістю ОСВ. Також у країнах, в яких виконуватимуться спільні проекти за механізмом чистого розвитку, за­реєстровані в Секретаріаті РКЗК ООН, будуть введені у обіг ССВ в обсягах скорочення ви­кидів ПГ за цими проектами. Сертифікати ОВК, ОСВ і ССВ – нові види фінансових ін­стру­ме­нтів ринкових механізмів екополітики. Одиниці ОВК, ОСВ і ССВ дорівнюють 1 т СО2-екв. Від­повідно, рівноцінними вважаються сертифікати ОВК, ОСВ і ССВ одного номіналу. Для Ук­раїни щорічний обсяг випуску сертифікатів (ОВК і ОСВ) у 2008–2012 рр. складає 867,082 млн т СО2-екв. – обсяг викидів у базовому 1990 р.

Реалізація сертифікатів ОВК на викиди ПГ сприятиме залученню в Україну значних обсягів но­вого виду інвестицій. Особливістю останніх, згідно з Кіотським протоколом, є відсутність по­треби їх повернення. Аналогічна ситуація складається при інвестуванні в Україні про­ектів спі­ль­ного впровадження в обмін на сертифікати ОСВ. Новою особливістю ви­ще­зга­да­них се­р­ти­фі­катів (порівняно з класичними сертифікатами, що виконують лише фінансові фу­нкції) є на­дання покупцеві дозволу на викиди ПГ в обсягах, вказаних у придбаних сер­ти­фі­ка­тах. В умовах все більшого залучення природних ресурсів у сферу ринкових відносин, у про­цесі здій­снення трансакцій на ринках ПГ фактично йдеться про купівлю/продаж “спе­ци­фі­чного” то­вару. Таким чином, створення національного ринку ПГ сприятиме подальшому по­силенню вза­ємозв’язків функціональних елементів внутрішнього і світового ринку на те­ри­торії України – фондового, валютного і товарного ринків.

При функціонуванні національного ринку ПГ повинні враховуватися державні інтереси та інтереси окремих українських компаній. В умовах “силових” (термін і його значення за [1]) про­цесів глобалізації, коли національні економіки розвинених країн прагнуть до перерозподілу сві­тового доходу на свою користь, а транснаціональні компанії – контролювати всі види ресурсів, повинна бути забезпечена національна безпека України. Тому з метою запобігання де­формації ринкових механізмів Кіотського протоколу, унеможливлення нееквівалентного об­міну сертифікатів в Україні, створення національного ринку ПГ необхідно здійснювати на ос­нові національної регулюючо-стимулюючої фінансово-податкової системи регулювання ви­кидів ПГ антропогенного походження. Лише вона зможе гарантувати дотримання на­ці­о­на­ль­них інтересів і забезпечення національної безпеки.

Відповідно до етапів розвитку світового ринку ПГ національні фінансово-податкові си­с­те­ми регулювання викидів ПГ антропогенного походження мають три основні етапи розвитку:

– створення внутрішньої системи податкових інструментів регулювання викидів ПГ ан­тро­погенного походження;

– впровадження національної системи регулювання викидів ПГ антропогенного по­хо­д­жен­ня за допомогою ринкових механізмів Кіотського протоколу (у окремих країнах, в яких не вве­дене оподаткування викидів ПГ антропогенного походження, він може бути першим ета­пом або здійснюватись одночасно з першим етапом);

– формування національної регулюючо-стимулюючої фінансово-податкової системи ре­гу­лювання викидів ПГ антропогенного походження, що поєднує комплекс податкових і фі­нан­сових інструментів ринкових механізмів екополітики.

Згідно з рішеннями 7-ї Сесії Конференцій Сторін, виділено два підходи до визначення рівня го­товності окремих країн і, відповідно, надання їм різних повноважень для участі в торгівлі кво­тами з введенням у дію Кіотського протоколу в 2008–2012 роках. При створенні лише на­ціональної системи регулювання викидів ПГ за допомогою ринкових механізмів Кіотського про­токолу і виконанні інших обов’язкових вимог участь обмежена – для виконання проектів спіль­ного впровадження необхідне їх підтвердження незалежним акредитованим агентом, здій­снення торгівлі ОВК можливе лише з санкції Наглядової Ради. За іншим підходом, за умо­ви створення національної регулюючо-стимулюючої фінансово-податкової системи ре­гулювання викидів ПГ та створення на їх основі національних ринків ПГ, країни мають право віль­но здійснювати трансакції з купівлі/продажу ОВК, за національними процедурами ви­ко­н­у­вати проекти спільного впровадження та фінансувати проекти в інших країнах. За останнім під­ходом право вільної активної участі в ринкових механізмах світового ринку ПГ мають не ли­ше країни, але і їх компанії.

Для забезпечення національної безпеки та активної участі на світовому ринку ПГ не лише для держави, а й українських компаній в Україні, необхідно в стислі строки створити на­ці­о­на­ль­ний ринок ПГ на основі національної регулюючо-стимулюючої фінансово-податкової сис­те­ми регулювання викидів ПГ антропогенного походження. Термін підготовки обмежений. Ре­єстрація в Секретаріаті РКЗК ООН триватиме лише до 1 січня 2007 р. (при цьому ма­кси­мальний термін розгляду документів – 16 місяців). Таким чином, країни-Сторони Додатка В Кіотського протоколу, в т. ч. Україна, повинні до 1 вересня 2005 р. подати в Секретаріат РКЗК ООН необхідні документи для отримання дозволу на участь у торгівлі квотами на викиди ПГ.

Національна регулюючо-стимулююча фінансово-податкова система регулювання викидів ПГ антропогенного походження повинна стати першим етапом переходу до запровадження в Україні регулюючо-стимулюючої фінансово-податкової системи в усіх сферах господарства, де можлива її організація. Регулюючо-стимулююча фінансово-податкова система – це система фі­нансових і податкових інструментів та методів їх застосування, що діють в умовах ринкової еко­номіки на принципах сталого розвитку і їх регулюючо-стимулююча функція направлена на забезпечення інноваційного розвитку соціально орієнтованої, екологічно збалансованої ри­нкової економіки України на основі комплексного врахування внутрішніх і зовнішніх фа­к­то­рів розвитку. Таким чином, регулюючо-стимулююча фінансово-податкова система повинна ста­ти основним механізмом переходу України до постіндустріального суспільства.

При обґрунтуванні регулюючо-стимулюючої фінансово-податкової системи регулювання ви­кидів ПГ антропогенного походження необхідно організувати облік викидів ПГ ан­тропо­генного походження, створити базу платників податків, науково обґрунтувати систему дифе­ренційованих ставок податків на викиди всіх ПГ антропогенного походження, розробити єди­ну методику їх обчислення, надання пільг платникам податків за впровадження сучасних тех­нологій та зменшення викидів ПГ, застосування фінансових санкцій за порушення норм опо­даткування, привести у відповідність податкове законодавство з міжнародними нормами. Ана­логічні заходи доцільно здійснити для створення належних умов впровадження ринкових ме­ханізмів Кіотського протоколу. Введення оподаткування викидів ПГ антропогенного по­ход­ження, проектів спільного впровадження та трансакцій ОВК, ОСВ і ССВ необхідно здійснити шля­х­ом реформування фінансово-податкової системи на основі концепції про “подвійні” ди­віденди (термін і його значення за [11]), що може одночасно дати позитивні економічні, еко­логічні та соціальні результати шляхом посилення стимулюючої ролі екологічних податків та ослаблення негативного впливу недосконалих податків.

Разом з тим, на сьогодні в посланнях Президента України до Верховної Ради і в державних за­конодавчих актах при розгляді перспектив соціально-економічного розвитку України мало ува­ги приділяється одночасному комплексному вирішенню екологічних проблем, тобто не впро­ваджуються на практиці принципи сталого розвитку. Аналогічна ситуація складається і з науковим забезпеченням даного напряму, про що свідчить належно не розроблена і не за­тверджена на сьогодні концепція сталого розвитку України.

На нашу думку, не можна погодитися з думкою тих вчених, які вважають, що екологічні про­блеми, у т. ч. пов’язані із забрудненням атмосфери, другорядні. На їх думку, в умовах, ко­ли для дотримання норм екологічної безпеки необхідно щорічно витрачати в середньому 3– 5 % валового національного продукту держави, а в Україні, територія якої проголошена зо­ною екологічного лиха, цей показник у 10–15 разів менший, спочатку необхідно збудувати си­льну цивілізовану економіку в державі, а вже потім на її основі забезпечити вирішення ак­туальних проблем охорони навколишнього середовища. Необхідно шукати шляхи вирішення еко­логічних проблем одночасно з іншими проблемами, у т. ч. і економічними, на принципах ста­лого розвитку. Саме на комплексне вирішення сучасних проблем в Україні буде направлено ство­рення національного ринку ПГ. Останній сприятиме реалізації найбільш перспективних мо­делей подальшого розвитку:

– монетарної (шляхом збільшення надходжень іноземних інвестицій, капіталів за реалізацію се­ртифікатів на викиди ОСВ, ОВК);

– економічного розвитку (збільшення надходжень інвестицій, виконання проектів СВ впливатиме на модернізацію виробництва, стабілізацію економічного зростання з одночасним по­ліпшенням якості атмосферного повітря і навколишнього природного середовища в цілому, змен­шення негативних наслідків зміни клімату, поліпшення умов життєдіяльності суспільства);

– інформаційно-технологічного розвитку (шляхом вкладення вилучених коштів за ре­а­лі­за­цію сертифікатів ОВК на розвиток перспективних наукоємних технологій та галузей).

Таким чином, створення національного ринку ПГ дозволить раціонально використати на­явний в Україні потенціал ринкових механізмів Кіотського протоколу. Це сприятиме, з одного бо­ку, швидшому подоланню післякризового етапу (етапи та їх зміст за [1, 13]), досягненню ста­білізаційного зростання шляхом модернізації виробництва, зменшення енергоспоживання і, відповідно, енергоємності продукції, переходу до видів діяльності, що мають інноваційний ха­рактер, на модель сталого розвитку на засадах постіндустріалізму. З іншого, – збереженню нав­колишнього природного середовища, а, відповідно, поліпшенню умов життєдіяльності сус­пільства, покращанню демографічної ситуації, припиненню депопуляції населення.

Створення національного ринку ПГ шляхом впровадження національної регулюючо-сти­му­люючої фінансово-податкової системи регулювання викидів ПГ антропогенного по­ход­жен­ня також одночасно сприятиме розширенню бази оподаткування, посиленню ролі еколо­гічних податків, розширенню сфери впливу екополітики, реалізації на практиці теорії про “по­двійні” дивіденди. Це, в свою чергу, приведе до послаблення негативного впливу ви­кри­в­лених податків, вирівнювання викривленої податкової системи України, забезпечення ре­гу­лю­ючо-стимулюючих функцій фінансово-податкових інструментів на зміну лише фіскальних фу­нкцій, стане одним із важливих напрямів модернізації ДПС згідно зі стратегічним планом її роз­витку до 2012 р. на шляху до запровадження прозорих процедур адміністрування податків та забезпечення ефективного функціонування економіки України.

Висновки. Для створення національного ринку ПГ на основі регулюючо-стимулюючої фі­­­нансово-податкової системи регулювання викидів ПГ антропогенного походження не­об­хі­д­­но здійснити ряд таких фінансово-податкових заходів:

1. З 1 січня 2005 р. організувати податковий збір за викиди ПГ антропогенного походжен-ня. Для цього необхідно: визначити перелік забруднювачів, що підлягають оподаткуванню; вста­новити ціни за одиниці викидів окремих видів ПГ залежно від потенціалу їх дії; організувати об­лік викидів ПГ за юридичними і фізичними особами; створити інформаційну систему ба­зи оподаткування; розробити систему стимулювання, внести відповідні зміни в законодавчо-нор­мативні акти.

2. Вжити фінансово-податкові заходи щодо покращання інвестиційного клімату в Україні, спри­яння надходженню іноземних інвестицій: встановити пріоритетні напрями виконання про­е­ктів спільного впровадження, закріпити на законодавчому рівні гарантії уряду отримання кво­т на викиди ПГ інвесторам цих проектів, передбачити податкові пільги для проектів спільного впр­о­вадження, привести бухгалтерський облік до міжнародних стандартів.

3. Розробити та ввести з 1 вересня 2005 р. Національну програму створення та розвитку на­ціонального ринку ПГ на основі регулюючо-стимулюючої фінансово-податкової системи ре­гулювання викидів ПГ. Для цього необхідно створити національний регістр квот за ри­н­ко­ви­ми механізмами, визначити початкову вартість квот на викиди ПГ; об’єкти і механізми, які бу­дуть залучені для виконання Програми; етапи і терміни створення національного ринку ПГ в Україні.

4. До 1 січня 2005 р. прийняти Закон України “Про національний ринок парникових газів”, що повинен затвердити Національну програму створення та розвитку національного ринку ПГ.

Література:

1. Горленко І., Тарангул Л., Руденко Л. Концептуальні засади переходу України до по­ст­ін-ду­стріального суспільства // Науковий вісник. Збірник наукових праць. – Ірпінь, 2003. – № 1(19). – С. 5–17.

2. Доклад Конференции Сторон о работе её седьмой сессии, состоявшейся в Марракеше 29 октября – 10 ноября 2001 года. Часть вторая: меры, принятые Конференцией Сторон. – Том ІІ.– 101 с. FCCC/CP/2001/13/Add. 2. 21 January. Russian, 2002.

3. Дубина Е. Перспективы создания и развития в Украине рынка парниковых газов // Обзор украинского рынка. – 2003. – № 5 (57). – С. 66–69.

4. Дубина Е., Дубин В., Шевцов А. Инвестиции и изменение климата: возможности ис­пол­нения в Украине проектов “совместного осуществления” // Обзор украинского рынка. – 2003. – № 8 (60). – С. 70–73; Обзор украинского рынка. – 2003. – № 9 (61). – С. 66–69.

5. Енергетичні ресурси та потоки. – К.: Українські енциклопедичні видання, 2003. – 472 с.

6. Інвестиції та зміна клімату: можливості для України: Збірник доповідей міжнародної кон­ференції (10–11 липня 2002 р., Київ, Україна). – К.: Мінекоресурсів України, Ініціатива з пи­тань зміни клімату, 2002. – 405 с.

7. Збірник доповідей Національної конференції з питань зміни клімату (Київ, 27–28 лютого 2003 р.). – К.: Мінекоресурсів України, Ініціатива з питань зміни клімату, 2003. – 130 с. – Пре­принт.

8. Кіотський протокол до Рамкової конвенції Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату (Кіото, 11 грудня 1997 р.). – www.climate.org.ua

9. Міщенко В.С. Удосконалення економіко-правового механізму природно-ресурсної сфе-ри в Україні // Концептуальні основи природо-ресурсної моделі сталого розвитку України. – К.: РВПС України., 2001. – C. 55–58.

10. Рамкова конвенція Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату (Ріо-де-Жанейро, 9 трав­ня 1992 р.). – www.climate.org.ua

11. Синякевич І. Екологізація розвитку: об’єктивна необхідність, методи, пріоритети // Еко­но­міка України. – 2004. – № 1. – С. 57–63.

12. Стадницький Ю.І. Механізм фінансування боротьби з глобальним потеплінням: укра-їн­ські інтереси // Фінанси України. – 2000. – № 5. – С. 24–29.

13. Тарангул Л.Л. Оподаткування та регіональний розвиток (теорія і практика): Моно-графія. – Ірпінь, Академія ДПС України, 2003. – 268 с.

14. Фомишин С.В. Международные экономические отношения на рубеже тысячелетий: Уче­бное пособие. – Херсон: Олди-плюс, 2002. – 560 с.

15. National Communications from Parties included in Annex I to the convention. National greenhouse gas inventory data from Annex I Parties for 1990 to 2000. Note by secretariat. FCCC/WEB/2002/10. 15 October 2002. English. – 81 p.