Концептуальні та організаційні основи фінансової безпеки в умовах глобалізації

Економічна безпека як багаторівнева система: поняття та базові елементи

Донедавна такі поняття як „економічна безпека” та „фінансова безпека” практично не використовувалися в економічній науці, а тим паче не привертали уваги вітчизняних науковців і практиків. Дослідження, що проводилися, характеризувалися безсистемністю, вибірковим і незваже­ним підходом до розкриття окремих аспектів цієї проблематики.

Історично і логічно проблема економічної безпеки пов’язана із станов­лен­ням і розвитком державності, усвідомленням нацією своїх економічних інтересів. Проблема ця у різних країнах і в різні періоди поставала більш або менш актуально, однак ніколи не зникала з поля зору громадськості та лідерів держав. У дослідженні проблеми економічної безпеки певний інтерес становить досвід США. Як відомо, становлення і розвиток північноамери­ка­н­ської держави відбувалися у виняткових історичних умовах, сприятливих для досягнення найкращих результатів і в економіці, і в інших сферах. Однак уже на ранніх етапах свого існування федеральна влада США заявила про відстоювання національних інтересів і активний захист американських виробників. Так, перший міністр фінансів США О. Гамільтон у своїй доповіді Конгресу „Про заохочення мануфактур” в 1791 р. закликав провести широкомасштабні заходи щодо державної підтримки молодої американської промисловості в її боротьбі за зовнішні ринки.

Згодом проблема економічної безпеки знайшла своє практичне втілен­ня у політиці президента США Ф. Рузвельта в період після економічної кризи 1929 –1933 рр. 29 червня 1934 р. рішенням президента Ф. Рузвельта був створений федеральний Комітет з економічної безпеки, який очолив міністр праці Френсіс Перкінс. До складу Комітету входили міністри юстиції, фінансів, торгівлі і голова федеральної служби з надзвичайної допомоги. Було розроблено „новий курс”, який продемонстрував відхід від класичної теорії і практики невтручання держави в економічне життя. Нова економічна політика фактично ознаменувала переломний рубіж і перехід від принципу „чим менше держави, тим краще” до принципу „безпека суспільства – турбота держави”.

Майже до середини ХХ ст. проблема економічної безпеки як явища в науковій теорії не піднімалася. Не зустрічалося і самого поняття „економічна безпека”, хоча проблеми безпеки, що розглядалися переважно у зв’язку із зовнішньою загрозою, особливо військовою, існували завжди. Пік інтересу до проблеми наукового осмислення економічної безпеки на Заході припадає на кінець 80-х – початок 90-х років минулого століття. Це поясню­ється валютною і структурною кризою 70-х років; борговою кризою 80-х років, і зрештою, розпадом РЕВ і СРСР на початку 90-х років ХХ ст., що призвели до більшої відкритості національних економік, економічної інтеграції, що супровод­жу­вали­ся зростанням не просто залежності, а взаємоза­­лежності між державами, посиленням глобалізації світової економіки. В таких умовах одним із ключових завдань багатьох країн світу стало забезпечення національної економічної безпеки.

На сучасному етапі, що характеризується вченими як епоха глобалізації, питання економічної безпеки не втратило своєї гостроти, а навпаки, ще більше актуалізувалося. Це зумовлено діалектичною суперечніс­тю, яка проявляється, з одного боку, у стрімкому розвитку процесів лібералі­за­ції та інтеграції, що призводять до відкритості та взаємозалежності національних економік, розвитку глобального ринку, в умовах якого політична замкнутість та економічний ізоляціонізм окремих держав не мають змісту; а з іншого – постає проблема самозбереження та розвитку окремих суверенних держав, їх політичного та економічного самоутвер­джен­ня на міжнародній арені. На початку ХХІ ст. глобалізація фінан­со­вої сфери, що проявляється у розвитку ринку євровалют, системі транс­на­ціо­наль­них банків, формуванні розгалуженої мережі офшорів і глобальних ком­п’ю­тер­них мереж, які забезпечують миттєві переміщення капіталів, створює можливість руйнування навіть стійких економічних сис­тем, зумовлюючи адекватні політичні зміни. Передчуття негативних наслід­ків глобалізації призвело до розробки у багатьох країнах світу концепцій на­ціо­нальної без­пе­ки, базовими елементами якої стали економічна та фінансова безпека.

На пострадянському просторі і в Україні 90-і роки ХХ ст. ознаменувалися вибухом інтересу з боку науковців, політичних та суспільних діячів до проблеми економічної безпеки. В практичному плані було досягнуто певних успіхів: поняття економічної безпеки ввійшло до нормативної лексики законодавчих документів (табл.1) і зайняло чітку позицію в політичних дискусіях з економічних питань. Зокрема, в Конституції України, прийнятій на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р., чітко зазначено, що поряд із захистом суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (ст.17). Однак система економічної безпеки у нашій державі лише починає формуватися. Вперше її було окреслено у Програмі діяльності Кабінету Міністрів України, схваленій Верховною Радою України у жовтні 1996 р. і розглянуто лише у розділі „Боротьба із злочинністю” (№ 412). Грунтовніше питання економічної безпеки були висвітлені у Концепції (основи державної політики) національної безпеки України, схваленій Верховною Радою України від 16 січня 1997 р. У ній було визначено національні інтереси, внутрішні і зовнішні загрози їх реалізації, основні напрями державної політики національної безпеки України в економічній сфері. В березні 1998 р. прийнято Закон України „Про Раду національної безпеки і оборони України”, яким визначені функції і повноваження головного, згідно Конституції України (ст. 107), координуючого органу в країні з питань національної безпеки. А 19 червня 2003р. прийнято Закон України „Про осно­ви національної безпеки України”, де закріплено правові основи націо­наль­ної безпеки та принципи її забезпечення, систематизовано загрози націо­нальним інтересам і національній безпеці і, зокрема, в економічній сфері.

Таблиця 1

Правове регламентування становлення та розвитку економічної

безпеки в Україні за хронологією нормативних документів

Продовження таблиці 1

Зважаючи на те, що проблематика безпеки традиційно займає статус найвищого пріоритету в державній політиці, поняття економічної безпеки набуває виняткового значення як аргумент прийняття політичних рішень. Якщо основна мета економічної політики полягає у задоволенні різнома­нітних інтересів політичних суб’єктів у суспільстві через певні зміни в еконо­мічній сфері, то наука про економічну безпеку забезпечує фор­му­ва­ння відповідної політики щодо забезпечення економічної безпеки держави.

Поняття „економічна безпека” нещодавно увійшло до нормативної лексики і стало повноправним об’єктом дослідження економічної науки. Цей термін почав використовуватися у працях вітчизняних економістів лише на початку 90-х років минулого століття. Проте за цей порівняно короткий проміжок часу напрацьовано специфічний категоріальний апарат з використанням невластивих класичній економічній науці термінів („загроза”, „індикатор безпеки”, „порогове значення” тощо), сформовано відповідний йому методологічний інструментарій аналізу, що свідчить про створення окремої підгалузі економічних досліджень – науки, яка займається вивченням теоретико-методологічних засад забезпечення економічної безпеки держави і має назву „екосестейт”.

Однак, як і будь-якій молодій галузі науки, науці про економічну безпе­ку поки що притаманний значний методологічний еклектизм. Вчені дотепер не дійшли згоди щодо засадничих категорій цієї науки, в тому числі – й щодо її ключового визначення – поняття „економічна безпека”. Водночас спроби виробити специфічний аналітичний інструментарій щодо оцінки економічної безпеки та аналізу ефективності поточних рішень у сфері економічної політики часто лише поглиблює сумніви в коректності підходів, що мають місце в цій сфері.

Етимологічно термін „безпека” походить від грецької і означає „володіти ситуацією”. Методологічно поняття „економічна безпека” виводиться вчени­ми, насамперед, з поняття „національна безпека”. Останнє має формалізоване визначення у схваленому Верховною Радою України у червні 2003 р. Законі „Про основи національної безпеки України”. Зокрема, в ст. 1 зазначеного Закону національна безпека розглядається як захище­ність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. Закон також визначає основні сфери національної безпеки, серед яких зовнішньополітична, сфера державної безпеки, військова сфера та сфера безпеки державного кордону України, внутрішньополітична, економічна, соціальна, гуманітарна, екологічна, інформаційна сфери. Відштовхуючись від цих міркувань вчені намагаються вивести визначення поняття „економічна безпека”. Про суттєві розбіжності відносно його дефініції свідчить такий перелік.

1. Економічна безпека – це стан держави, за яким вона забезпечена можливістю створення умов для заможного життя її населення, перспективного розвитку її економіки в майбутньому та зростання добробуту її мешканців.

2. Економічна безпека – це спроможність держави забезпечувати захист національних економічних інтересів від зовнішніх і внутрішніх загроз, здійснювати поступальний розвиток економіки з метою підтримання стабільності суспільства і достатнього оборонного потенціалу за будь-яких умов і варіантів розвитку подій.

3. Економічна безпека – це здатність економіки забезпечувати ефективне задоволення суспільних потреб на національному і міжнародному рівнях.

4. Економічна безпека – це сукупність умов і чинників, які забезпечують незалежність національної економіки, її стабільність та сталість, здатність до постійного оновлення і самовдосконалення.

5. Економічна безпека – це спроможність держави самостійно виробляти й здійснювати власну економічну політику, а також визначати та реалізовувати власні національні інтереси.

6. Економічна безпека – це здатність національної економіки до розширеного самовідтворення з метою задоволення на визначеному рівні потреб власного населення і держави, протистояння дестабілізуючій дії чинників, що створюють загрозу нормальному розвитку країни, забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовій системі господа­рю­вання.

Таким чином, економічна безпека є складним і багатоплановим суспільним явищем, яке характеризується різними сутнісними ознаками та формами прояву. З позицій багатоаспектного підходу визначення поняття „економічна безпека” нерозривно пов’язане з такими поняттями, як:

- „інтереси” (національні, державні, індивідуальні, корпоративні, суспільні і т.д.);

- „стійкість” (національної економіки, економічного розвитку, соціально-економічної системи і т.д.);

- „незалежність” (економіки від зовнішніх ринків, вироблення національної економічної стратегії без зовнішнього впливу);

- „відтворення” (головним життєво важливим інтересом в економічній сфері для суб’єкта будь-якого рівня – від особи до держави – є відтворення свого існування).

Дослідження цієї проблеми у такому контексті переконує, що економічна безпека – це не лише дієздатність самої держави, тобто її спроможність реалізовувати власні владні рішення, а й можливість для економічних суб’єктів різних рівнів діяти відповідно до своїх базових інтересів, проте в загальному руслі зміцнення економічної безпеки країни. Зазначений підхід може бути застосований як до економічного відтворення індивідуума (відтворення робочої сили), суб’єктів господарської діяльності різного роду (відтворення капіталу) і держави (економічна сторона відтворення держави як інституту – забезпечення економічної основи для стабільного виконання покладених на неї функцій), так і до суспільного відтворення як такого, яке є інтегральним показником і підґрунтям економічної безпеки країни, що узагальнює поняття економічної безпеки індивідуума, суб’єктів господарської діяльності і держави. Беззаперечно, координаційна і керівна роль у процесі забезпечення економічної безпеки країни має належати державі, дії якої у цьому разі не узгоджуються з інтересами власної економічної безпеки. Проте така суперечність об’єктивно зумовлена функцією держави як гаранта національних інтересів. Така методологія відкриває шлях для дослідження одного з найбільш фундаментальних чинників впливу на стан економічної безпеки країни – способу та ступеня узгодженості індивідуальних, корпоративних та національних інтересів.

Таким чином, економічну безпеку необхідно розглядати як базову складову національної безпеки, її фундамент і матеріальну основу і, разом з тим, як взаємозв’язану систему певних рівнів (рис.1). Це означає, що стан національної безпеки держави залежить від життєздатності економі­ки, її ефективності, мобільності, конкурентоспроможності. Забезпечення економічної безпеки є виключною прерогативою держави.

Рис.1. Рівні економічної безпеки

Вивчення питання сутності економічної безпеки передбачає розгляд певних базових елементів.

Література

Барановський О.І. Фінансова безпека: монографія. Інститут еко­но­міч­но­го прогнозування. – К.: Фенікс, 1999. – 338с.

Экономическая безопасность: Производство – финансы – банки. / Под ред. В.К. Сенчагова. – М.: Финстатинформ, 1998. – 616с.

Мунтіян В.І. Економічна безпека України: монографія. – К.: КВІЦ, 1999. – 461с.

Козаченко Г.В., Пономарьов В.П., Ляшенко О.М. Економічна безпека підприємства: сутність та механізми забезпечення: монографія. – К.: Лібра, 2003. – 280с.

Глобалізація і безпека розвитку: монографія / За ред. О.Г. Білоруса. – К.: КНЕУ, 2001. – 733с.

Міжнародне оподаткування: навчальний посібник. – К.: Центр нав­чаль­ної літератури, 2003. – 550с.

Ведута Е.Н. Государственные экономические стратегии. – М., 1998. – 440с.

Качка Т. Боротьба з відмиванням грошей: Комплексний порівняльно-правовий аналіз відповідності законодавства України acquis Європейського Союзу в сфері боротьби та запобігання легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. – К.: Реферат, 2004. – 288с.

Жаліло Я.А. Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика: Монографія. – К.: НІСД, 2003. – 368с.

Хасбулатов Р.И. Мировая экономика: В 2-х т. Т.1. – М.: Экономика, 2001. – Т.1 – 598с.; Т.2 – 674с.