Фінансова безпека фондового і страхового ринку

Фінансова безпека фондового ринку

Рис. 1. Структура фондового ринку

Предметом торгівлі на фондовому ринку є цінні папери. Відповідно до ЗУ “Про цінні папери і фондову біржу” в Україні можуть випускатись: акції; облігації внутрішніх і зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов’язання, ощадні та інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери. Цінні папери приймають ак­тив­ну участь у платіжному обороті держави і мобілізації інвестиційних ресурсів.

Фондовий ринок є найактивнішою частиною фінансового ринку і регу­лю­ючим елементом економіки держави. Метою його функціонування є аку­му­ляція фінансових ресурсів і забезпечення можливості їх перерозподілу шля­хом здійснення учасниками ринку операцій з купівлі–продажу цінних па­пе­рів.

Розвиненість фондового ринку, який є серцевиною ринкових відносин і забезпечує переміщення капіталів між різними секторами народного гос­по­дар­ства, щонайбільше сприяє його реструктуризації і тим самим зрос­тан­ню економічної і фінансової безпеки країни. Повноцінний фондовий ри­нок стимулює заощадження населення і господарюючих суб’єктів, впливає на стабілізацію фінансово-кредитної сфери, а при правильній організації може бути важливим фактором відновлення економічного зростання.

За період незалежності в Україні спостерігаються значні зрушення в сфері розбудови цивілізованого ринку цінних паперів. Проте говорити про створення в нашій державі фондового ринку у загальновизнаному в світі значенні ще передчасно. Це зумовлено комплексом причин, серед яких:

відсутність логічно завершеної законодавчої бази;

невідповідність окремих елементів вітчизняного фондового ринку стандартам ISO;

низький рівень інтегрованості у європейський та світовий фінан­со­во-економічний простір;

низька ефективність практичної реалізації функцій ДКЦПФР;

невизначеність правового механізму котирування цінних паперів, тобто відсутність дієвої системи ціноутворення;

низький рівень розвитку вторинного ринку через відсутність єдиного національного центру торгівлі ЦП, що призводить до його тінізації і непрозорості, розростанню позабіржового сектору;

децентралізація і розпорошення фондового ринку України (сьогодні діє 4 біржі і ПФТС) тоді, як у країнах Європи існує єдина національна фондова біржа;

неефективність процедури лістингу, що призводить до допуску до торгів на біржах неліквідних ЦП.

Зазначені причини призвели сьогодні до деструктуризації фондового ринку України і зміщення акцентів в сторону зміцнення позабіржового ринку (в Україні – Позабіржова фондова торговельна система), що “сприяє” непро­зо­рості ринку; перекручуванню брокерами цін на фінансові інструменти; відсут­ності достовірного обліку і контролю з боку держави і, відповідно, втрат бюджету; стримуванню інвестиційної активності іноземних контра­ге­нтів в Україні.

Аналізуючи діяльності Української фондової біржі за останній період можна стверджувати про негативні тенденції в її роботі (див. рисунок 2).

Низька ємність вітчизняного фондового ринку і особливо його вто­рин­ного сегменту підтверджується структурою і обсягом торгів на Українській фондовій біржі, де за увесь 2003 рік було укладено угод з купівлі-продажу ЦП “аж” на 40,83 млн. грн.

Рис 3. Структура торгів на УФБ

Формування вітчизняного фондового ринку сьогодні перебуває під впливом низки факторів. Серед них: рівень інфляції, величина платоспро­мож­ного попиту інвесторів, рівень прибутковості інструментів фондового ринку, надійність захисту інвесторів і тримачів ЦП, рівень інвест-привабливості економіки, ефективність державного регулювання та ін.

Вітчизняні економісти зазначають, що Україна йде шляхом розвитку фондового ринку Росії, де також спостерігається значний обсяг поза­бір­жо­во­го ринку. Це пояснюється неспроможністю вітчизняних компаній дотри­му­ва­тись правил відкритого звітування, необхідного для роботи на біржі, а також розподіленістю біржового ринку.

В умовах становлення і розвитку вітчизняного фондового ринку вагомого значення набуває питання підтримання його фінансової безпеки. Фінансова безпека фондового ринку тісно пов’язана з бюджетною, борговою та інвестиційною безпекою держави. На думку О. І. Барановського, під фі­нан­совою безпекою фондового ринку слід розуміти оптимальний обсяг його капіталізації, здатний забезпечити стійкий фінансовий стан емі­тен­тів, власників, покупців, організаторів торгівлі, торговців, посередників, консуль­тан­тів, реєстраторів, депозитаріїв та інших учасників ринку і держави в цілому.

Сучасні фондові ринки розвинутих країн характеризуються широким розповсюдженням різноманітних цінних паперів, як традиційних, так і нетрадиційних. Поширення набуває оформлення майнових прав у вигляді цінних паперів, що отримало назву “сек’юритизація”. Спостерігається вибу­хо­ве зростання обороту похідних фінансових інструментів (форвардів, ф’ючерсів, опціонів, варантів).

В Україні, на жаль, обіг цінних паперів обмежується декількома видами і зазвичай з коротким терміном обігу. Ринок корпоративних цінних паперів почав функціонувати в Україні з початком приватизації з вико­рис­тан­ням майнових сертифікатів. Проте належного розвитку процес не отримав. Причину слід вбачати у відсутності єдиного, потужного, націо­наль­но­го вторинного ринку. До того ж, випуск корпоративних боргових зо­бов’­я­зань на сьогодні є доволі рідкісним явищем.

Недоліком вітчизняного ринку державних боргових зобов’язань є його орієнтація в основному на короткострокові інструменти запозичення з висо­ким рівнем доходності. Активний продаж ОВДП в Україні розпочався в 1996 році. Тоді було проведено 285 аукціонів з продажу. Результатом стало залучення до бюджету 3062,9 млн. грн. На той час це була шоста частина бюджетних надходжень. У 1997 і 1998 роках у такий спосіб було наповнено майже половину бюджету. Той факт, що 50% видатків здійснювались на кредитній основі яскраво характеризує (не)ефективність діяльності органів адміністрування і усієї податкової політики держави. Починаючи з 1999 року динаміка залучень позикових коштів пішла на спад. В той час НБУ майже повністю перейшов до рефінансування комерційних банків під заставу облігацій державних позик, намагаючись тим самим стимулювати розвиток ринку державних цінних паперів і попит на ньому. Однак реальних успіхів у цьому напрямі досягнуто не було.

З 2001 року на вітчизняному ринку з’явилися нові види цінних паперів: КДО – короткострокові державні облігації (дисконтні) з строком обігу 3 – 9 місяців і СДО – середньострокові державні облігації (купонні) з строком обертання 1 – 5 років. Проте і ці нові державні зобов’язання не виявилися ефективними. Довіра до державних цінних паперів з боку комерційних банків залишається низькою.

Відсутність дієвого ринку державних цінних паперів унеможливлює нормальні взаємозв’язки і взаємодію грошово-кредитного ринку і державних фінансів. У вітчизняній фінансовій системі дедалі повніше виявляється ефект так званої “дефляційної спіралі”. За умов низької інфляції на фоні майже ну­льо­вого приросту виробництва для потреб внутрішнього ринку відбувається зростання заощаджень з одночасним зменшенням споживчих витрат та інвестування у реальний сектор економіки. Політика низької облікової ставки НБУ (вона за останні шість років знизилась більше ніж у сім разів) приводить до нагромадження в банківській системі надлишкових ресурсів, на які купуються безризикові короткострокові боргові зобов’язання Уряду.

Дефіцит власних коштів спонукає до впровадження муніципальних запозичень. Але цей процес на сьогодні в достатній мірі не врегульований законодавчо. Не рідко спроби отримання додаткових коштів через роз­мі­щен­ня на ринку ЦП місцевих органів влади призводили до грубих порушень, ставили під загрозу фінансову безпеку окремих регіонів і держави загалом.

Слід розрізняти фінансову безпеку емітентів, власників, покупців, орга­ні­заторів торгівлі, торговців, посередників, консультантів, інвестиційних фон­дів, банків, реєстраторів, депозитаріїв.

Певною мірою безпека фондового ринку для покупців визначається наявністю на ньому пайових інвестиційних фондів, які дають змогу невеликим приватним інвесторам дістатися до високодохідного ринку.

ЗУ “Про цінні папери і фондову біржу” з метою забезпечення міні­маль­ного рівня фінансової безпеки для учасників ринку регламентується, що дозвіл на здійснення всіх або окремих (крім комісійної) видів діяльності може бути виданий торговцям цінними паперами, які мають внесений ста­тут­ний фонд у розмірі не нижче 1000 НМД громадян, а на здійснення комісійної діяльності щодо цінних паперів – не нижче 200 НМД громадян.

До ліквідності торговців ЦП, яка значною мірою визначає стан їх фінансової безпеки Законом висуваються такі вимоги:

вартість угод, укладених торговцем цінними паперами з іншими тор­говцями цінними паперами, але не виконаних в даний момент (від­кри­ті позиції), не може перевищувати п'ятикратного розміру власного ста­тут­но­го фонду торговця цінними паперами;

при здійсненні діяльності по випуску цінних паперів, що проводиться одночасно з комерційною або комісійною діяльністю по цінних паперах, вартість угод, укладених торговцем цінними паперами з іншими торговцями цінними паперами, але не виконаних на даний момент (відкриті позиції), не може перевищувати десятикратного розміру власного ста­тут­ного фонду торговця цінними паперами;

продажна або номінальна ціна цінних паперів, що є у власності (резерв) торговця цінними паперами, який здійснює діяльність по випуску цінних паперів або комерційну діяльність по цінних паперах, а також вар­тість відкритих позицій, разом взятих, одночасно не можуть пере­ви­щу­вати п'ятнадцятикратного розміру статутного фонду торговця цінними паперами. Обчислення слід провадити виходячи з найвищої продажної ціни або номінальної ціни.

Підвищенню безпеки реєстраторів в Україні має сприяти встановлення достатньої для отримання ліцензії на цей вид діяльності величини власних коштів. В Росії, наприклад, для отримання такої ліцензії необхідно мати власні кошти у розмірі 200-400 тис. євро.

Великою проблемою у забезпеченні безпеки вітчизняного фондового ринку є те, що вітчизняні підприємства не мають дійсно ринкової вартості, їх ціна сильно занижена. Недооцінка акцій, що дуже часто має місце в наших умовах, відбувається у значній мірі внаслідок їх відсутності на фондовому ринку, інформаційної замкненості і страху керівників багатьох підприємств перед інвестиційною інтервенцією. При цьому реальна загроза фінансовій безпеці держави полягає в тому, що в умовах дефіциту бюджетних ресурсів Уряд виставляє на продаж на приватизаційних аукціонах конкурентно­спро­мож­ні державні підприємства, за ради поповнення скарбниці додатковими доходами. Цей процес носить у собі дві приховані небезпеки. По-перше, приватизація як джерело покриття бюджетного дефіциту є неперспективним, адже має жорсткі рамки, що визначаються обсягами потенційно привабливих для продажу державних підприємств. Це призводить до разового покриття дефіциту (а дефіцит бюджету здебільшого є явищем циклічним і проявляється не разово, а протягом декількох років поспіль) і позбавлення права власності на підприємства, прибуток і податкові платежі яких міг би отримувати бюджет протягом тривалого часу у майбутньому. По-друге, механізм небаченого згодом зростання первинно недооцінених паперів мало чим відрізняється від принципу дії сумнозвісних “фінансових пірамід”.

До проблем вітчизняного фондового ринку можна віднести і слабку законодавчу урегульованість питань захисту прав інвесторів; низький рівень захисту самих цінних паперів, що сприяє їх підробці і фальсифікації; низький рівень інформованості та інвестиційної грамотності суб’єктів ринку.

Дотримання належної фінансової безпеки фондового ринку неможливе без збільшення і підвищення капіталізації всіх структур фондового ринку, поліпшення якості професійної діяльності на ньому, підвищення рівня компетентності фахівців на ринку ЦП, розвитку й посилення системи регулювання і нагляду за діяльністю професійних учасників цього ринку, створення системи збирання і розкриття інформації про професійних учасників ринку цінних паперів, підвищення конкурентоспроможності українських професійних учасників ринку цінних паперів у порівнянні з зарубіжними фінансовими інститутами.

Важливе практичне і методологічне значення для підтримки належного рівня фінансової безпеки фондового ринку має вироблення відповідних критеріальних вимог. В їх основу повинна бути покладена ідея розвитку повноцінного фондового ринку, який здатний забезпечувати ре структури­за­цію вітчизняної економіки, стимулювати вкладення заощаджень населення і підприємств в її розвиток і фінансову стабілізацію, є стійким до кон’юн­ктур­них коливань на світовому фінансовому ринку, містить дієву систему захисту прав і майна усіх суб’єктів ринку.

Література

Барановський О.І. Фінансова безпека: монографія. Інститут еко­но­міч­но­го прогнозування. – К.: Фенікс, 1999. – 338с.

Экономическая безопасность: Производство – финансы – банки. / Под ред. В.К. Сенчагова. – М.: Финстатинформ, 1998. – 616с.

Мунтіян В.І. Економічна безпека України: монографія. – К.: КВІЦ, 1999. – 461с.

Козаченко Г.В., Пономарьов В.П., Ляшенко О.М. Економічна безпека підприємства: сутність та механізми забезпечення: монографія. – К.: Лібра, 2003. – 280с.

Глобалізація і безпека розвитку: монографія / За ред. О.Г. Білоруса. – К.: КНЕУ, 2001. – 733с.

Міжнародне оподаткування: навчальний посібник. – К.: Центр нав­чаль­ної літератури, 2003. – 550с.

Ведута Е.Н. Государственные экономические стратегии. – М., 1998. – 440с.

Качка Т. Боротьба з відмиванням грошей: Комплексний порівняльно-правовий аналіз відповідності законодавства України acquis Європейського Союзу в сфері боротьби та запобігання легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. – К.: Реферат, 2004. – 288с.

Жаліло Я.А. Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика: Монографія. – К.: НІСД, 2003. – 368с.

Хасбулатов Р.И. Мировая экономика: В 2-х т. Т.1. – М.: Экономика, 2001. – Т.1 – 598с.; Т.2 – 674с.