Фінансовий контроль: поняття та призначення, види, методи, органи управління

Зміст

Вступ.

Розділ І. Поняття та призначення фінансового контролю.

Розділ ІІ. Види і методи фінансового контролю.

Розділ ІІІ. Органи управління фінансового контролю.

Висновок.

Використані джерела.

Ефективність діяльності контрольних органів прямо пропорційно залежить не лише від професіоналізму і компетентності посадових осіб, але і від належного здійснення фінансового контролю. З метою організації проведення контрольних дій прийнято багато нормативно-правових актів, але, насьогодні, ми не можемо говорити, що проблеми з правовим регулюванням процесу фінансового контролю на теоретичному та законодавчому рівні повністю вичерпано.

З розширенням сфери фінансово-господарської діяльності, фінансовий контроль залишається однією із головних функцій управління, що спрямована на забезпечення законності, фінансової дисципліни, достовірності операцій в ході утворення, розподілу і використання фінансових ресурсів.

Впорядкована, злагоджена і здійснювана у відповідному порядку контрольна діяльність підвищує як відповідальність посадових осіб органів фінансового контролю, так і забезпечує швидкість її -здійснення, допомагає у боротьбі з бюрократизмом і гарантує захист прав підконтрольних суб’єктів. Всі ці вимоги фінансового контролю забезпечуються через процесуальну форму його проведення.

Контрольно-процесуальна форма представляє собою відповідну структуру та сукупність вимог, в рамках яких здійснюються контрольні дії. Оскільки мета контролю є загальною для органів фінансового контролю, то, відповідно, можна говорити і про єдині етапи, стадії, які будуть покладені в основу її реалізації. В даній ситуації йдеться про вироблення єдиних положень процесу фінансового контролю для всіх органів, які його здійснюють, не виключаючи властиві кожному органу власні особливості контрольної діяльності, що закріплені у нормативно-правових актах.

На жаль, питанню дослідження процесу фінансового контролю вченими приділялося мало уваги, йому присвячені поодинокі наукові праці, в яких розглядаються окремі його аспекти.

Важливою теоретичною базою для з’ясування процесуального характеру контролю, порядку його проведення стали праці вітчизняних та зарубіжних вчених: В.М. Горшеньова, О.Г. Лук’янової, В.Й. Лучина, П.Є. Недбайла, В.М. Протасова, В.Д. Сорокіна, В.І. Тертишнікова, О.В. Фатхутдінової, М.С.Шакаряна, І.Б.Шахова, С.О.Шохіна, М.Т. Білухи, I.A. Белобжецького, Ф.Ф. Бутинця, Л.М. Крамаровського, М.М. Ровинського, Б.Ф. Усача, Л.К. Царьової та інших.

Важливу роль для з ясування основних теоретичних питань фінансового контролю відіграли праці відомих вчених юристів-фінансистів: О.М. Горбунової, О.Ю.Грачової, Л.К. Воронової, М.В. Карасьової, М.П. Кучерявенка, П.С.Пацурківського, Л.А. Савченко, Н.І. Хімічевої та інших. Пошук шляхів удосконалення діяльності органів фінансового контролю призвів до переоцінки поглядів, що сприяло появі ідеї про існування процесуальних норм і в непроцесуальних галузях права. Фінансовий контроль здійснюється в процесуальній формі, тому все більшого значення набувають питання правового регулювання діяльності органів фінансового контролю щодо проведення ними контрольних заходів, пошук нових шляхів, створення яких не можливо без дослідження фінансового контролю як виду контрольного процесу. Не зважаючи на наявність наукових праць, які висвітлюють порядок проведення фінансового контролю, ми не можемо констатувати, що проблеми пов’язані з удосконаленням процесу фінансового контролю вирішені. Однак нині залишається ще багато дискусійних та практично не досліджених питань. Це стосується поняття процесу фінансового контролю, його правового регулювання, визначення ознак, стадій, гарантій. Саме це і зумовлює актуальність обраної теми дослідження.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі узагальнення правозастосовної діяльності органів фінансового контролю, врахування досягнень юридичної та економічної наук, аналізу вітчизняного і зарубіжного законодавства розкрити правові проблеми процесу фінансового контролю як самостійної правової форми діяльності органів фінансового контролю, сформулювати теоретичні висновки та пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства.

Відповідно до поставленої мети дослідження були визначені основні завдання:

- з ясувати поняття, сутність та ознаки процесу фінансового контролю;

- проаналізувати еволюцію поглядів на процес фінансового контролю;

- визначити поняття та стадії процесу фінансового контролю;

- охарактеризувати зміст та порядок здійснення контрольних дій на кожній стадії процесу фінансового контролю;

- визначити основні гарантії зміцнення законності при здійсненні фінансового контролю; розкрити значення контрольно-процесуальної форми у зміцненні законності у сфері фінансового контролю;

- розробити рекомендації щодо вдосконалення нормативно-правових актів, які стосуються порядку проведення контрольних дій.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку із здійсненням фінансового контролю і регулюються Конституцією України, Бюджетним кодексом України, законами України "Про Рахункову палату", "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", "Про державну податкову службу в Україні" та багатьма іншими законами, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, нормативними актами органів фінансового контролю.

Предметом дослідження є нормативні акти, що регулюють процес фінансового контролю. Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження, відповідно до поставленої мети і сформульованих завдань, стали такі наукові методи: діалектичний, порівняльно-правовий, системно-структурний, формально-догматичний (спеціально-юридичний).

Використання діалектичного методу пізнання соціальних процесів дозволило врахувати всі взаємозв’язки явищ, що розглядаються, об’єктивно оцінити ефективність діяльності контролюючих органів у сфері фінансового контролю.

Порівняльно-правовий метод застосовувався при аналізі українського законодавства різних років, порівнянні його з іноземним (у першу чергу з російським), а також визначенні основних категорій фінансового контролю - таких, як "процес фінансового контролю", "фінансово-контрольні процедури", "прийоми фінансового контролю" тощо.

Застосування системно-структурного методу надало можливість визначити місце правових норм, які регулюють порядок проведення фінансового контролю, в системі права України та системі фінансового права. За допомогою формально-догматичного методу досліджувався зміст процесу фінансового контролю, його стадій, гарантій законності.

Кожен із використаних методів застосовувався у конкретному випадку не ізольовано, а в поєднанні з іншими.

Обґрунтовується низка концептуальних понять, теоретичних положень і висновків, практичних рекомендацій щодо вдосконалення порядку здійснення фінансового контролю шляхом вироблення відповідної процесуальної форми його проведення та удосконалення чинного законодавства, які виносяться на захист.

Елементи наукової новизни знайшли відображення у таких положеннях:

вперше:

- визначено ознаки процесу фінансового контролю, розкрито його зміст;

- представлено процес фінансового контролю в широкому розумінні;

сформульовано висновок про необхідність об єднання контрольно-процесуальних норм в єдиному процесуальному нормативно-правовому акті;

уточнено:

- класифікацію стадій процесу фінансового контролю;

- основні гарантії процесу фінансового контролю; запропоновано:

- визнати вищий орган фінансового контролю, наділити його спеціальними повноваженнями по врегулюванню контрольної діяльності, розробці єдиної методологічної бази і правової технології проведення фінансового контролю;

- авторське визначення "процесу фінансового контролю", "стадії процесу фінансового контролю";

в новому аспекті:

- представлено процесуально-правову форму на прикладі діяльності органів фінансового контролю;

обґрунтовано необхідність :

- розмежування понять "процес фінансового контролю" і "фінансово-контрольна процедура", "методи фінансового контролю" і "методичні прийоми фінансового контролю";

- внесення відповідних змін та доповнень до проекту Закону України "Про фінансовий контроль" та інших нормативно-правових актів.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані: - у науково-дослідній сфері для подальших досліджень процесу фінансового контролю;

- у правотворчій діяльності - для вдосконалення чинного законодавства та при підготовці проекту Закону України "Про фінансовий контроль";

- у сфері практичної діяльності органів фінансового контролю під час здійснення ними контрольних заходів.

Таким чином, в даній курсовій роботі визначені всі аспекти контролю.

Тому надіюсь робота буде оцінюватись об’єктивно.

Розділ І. Поняття та призначення фінансового контролю.

Своєрідність державних фінансів перехідного періоду їх гли­бока внутрішня суперечливість, незавершеність процесів пере­ходу від економіки одного типу до економіки зовсім іншого типу найрельєфніше проявляються у фінансовому контролі. Це зумовлено його об'єктивною роллю в реалізації державної фінан­сової політики, його складністю і всеохоплюючим характером. Різними своїми сторонами фінансовий контроль так чи інакше чіпає інтереси практично кожного громадянина і всіх без ви­нятку юридичних осіб.

Фінансовий контроль є однією із завершальних стадій управ­ління фінансами. Водночас він є наобхідною умовою ефектив­ності управління фінансовими відносинами в цілому. Складність розуміння фінансового контрою зумовлена складністю самих фінансів. Так само, як фінанси є основою суспільної діяльності в будь-якій сфері і водночас відображають її матеріальну ре­зультативність, так і фінансовий контроль виступає в ролі сво­го роду лакмусового папірця, з допомогою якого зримо прояв­ляється весь процес руху фінансових ресурсів, починаючи зі стадії їх формування, що необхідно для початку здійснення діяльності в будь-якій сфері публічного життя, і завершуючи одержанням фінансових результатів цієї діяльності.

Особливе місце фінансового контролю в загальній системі контролю як елемента в системі управління суспільними про­цесами зумовлюється його специфікою, що найяскравіше про­являється в контрольній функції самих фінансів. Об'єктивно властива фінансам здатність виражати специфічну сторону ви­робничо-господарської діяльності в будь-якій сфері робить фінансовий контроль всеохоплюючим і всеосяжним.

Формально об'єктом фінансового контролю є фінансові показники діяльності, але оскільки вони або регламентують процес формування, розподілу, перерозподілу і використання фінансових ресурсів, або відображають результативність їх кру­гообігу, фактичним об'єктом фінансового контролю є весь про­цес виробничо-господарської діяльності. Саме цим й зумовлюється виключно велика роль фінансового контролю в системі управління суспільними процесами.

Необхідною умовою ефективності фінансового контролю є система бухгалтерського обліку, що забезпечує достовірність і повноту відображення руху вартісних показників підзвітної юридичної чи фізичної особи. Лише за такої умови результати фінансового контролю дають можливість для аналізу і об'єктив­ної оцінки динаміки фінансових показників і коректування процесу реалізації фінансової політики держави.

Міра і глибина реалізації суспільством контрольної функції фінансів багато в чому залежить також від стану фінансової дисципліни в народному господарстві. Фінансова дисципліна — це одна із сторін законності. Вона виражає обов'язковий для всіх юридичних і фізичних осіб порядок ведення фінансового господарства, дотримання встановлених норм і правил, вико­нання фінансових зобов'язань.

Україна в своєму поступальному розвитку прямує до ринкової економіки і вже пройшла цим шляхом певний відрізок відстані. Рух України цим шляхом набув незворотнього харак­теру. І хоча відносинам в галузі державних фінансів України ще дуже властиві перехідні риси, проте за своєю суттю та ос­новним змістом вони уже набули, особливо із врахуванням тен­денцій та динаміки їх розвитку, класичних ринкових рис.

За нинішніх умов основна увага в державному фінансовому контролі приділяється вчасності та повноті мобілізації коштів у державні фінансові ресурси, законності надходжень та видатків у всіх ланках державної фінансової системи, дотриманню пра­вил обліку і звітності. Державний фінансовий контроль охоп­лює не лише процес формування і виконання Державного бюд­жету, але й місцевих бюджетів, оскільки державою повинен здійснюватись контроль при: видачі регіональним і місцевим бюджетам дотацій (субсидій) і кредитів з Державному бюджету на фінансування їх поточних та капітальних видатків; санкцію-ванні випуску місцевих позик, гарантованих урядом; реалізації урядових програм.

Повністю виходить за рамки державного фінансового кон­тролю фінансовий контроль, що здійснюється у сфері діяль­ності монополій і приватного підприємництва самими власни­ками фінансового капіталу чи його окремих складових. Тут здійснюється найефективніший і найбескомпромісніший фінан­совий контроль, оскільки від його повсюдності і принципо­вості безпосередньо залежить фінансова результативність діяль­ності самих власників капіталу.

Самостійною ланкою фінансового контролю є в даний час також професійний фінансовий контроль — фінансовий конт­роль незалежних аудиторських служб. Він здійснюється у ви­падку і на умовах, передбачених законом, а також на замовлен­ня власника фінансових ресурсів на умовах платності за надан­ня послуг методом вільного вибору аудитора. Аудиторська перевірка спрямована на оцінку достовірності фінансової звітності, глибокий професійний економічний аналіз фінансо­вої діяльності, оцінку фінансової надійності фірми, підприєм­ства, банку, страхової організації чи іншої юридичної особи, що перевіряється, та підготовку відповідного заключения. Ауди­тор і аудиторська фірма несуть не тільки моральну, але й юри­дичну відповідальність за якість наданих ними послуг.

В контрольно-ревізійній роботі за адміністративно-коман­дної системи управління фінансовий контроль за діяльністю підприємств був спрямований, насамперед, на перевірку вико­нання планів нагромаджень і платежів в бюджет, виявлення прихованих внутрішніх резервів, контроль за збереженням і ефективністю використання державних коштів, дотримання нормативних показників і фінансової дисципліни.

Таким чином, фінансовий контроль — це цілеспрямована діяльність законодавчих і виконавчих органів публічної влади і не­державних організацій, спрямована на забезпечення законності, фінансової дисципліни і раціональності в ході мобілізації, розпод­ілу і використання коштів централізованих і децентралізованих грошових фондів держави з метою найефективнішого соціально-економічного розвитку усіх суб'єктів фінансових правовідносин.

Основний зміст фінансового контролю у відносинах, що регулюються фінансовим правом, можна звести до наступного:

— перевірки виконання юридичними і фізичними особами фінансових зобов'язань перед державою і органами місцевого самоврядування;

— перевірки правильності використання державними і му­ніципальними підприємствами, установами і організаціями гро­шових ресурсів, що перебувають у їх господарському віданні чи оперативному управлінні;

— перевірки дотримання правил здійснення фінансових операцій, розрахунків і зберігання грошових коштів підприєм­ствами, установами і організаціями на рахунках в кредитних установах;

— виявлення внутрішніх резервів виробництва — можливо­стей підвищення продуктивності праці, рентабельності, еко­номії грошових і матеріальних ресурсів і т.д.;

— попередження і усунення виявлених порушень фінансо­вої дисципліни. У випадку їх виявлення у встановленому дер­жавою порядку притягаються до відповідальності організації, посадові особи і громадяни, забезпечується відшкодування ма­теріальної шкоди державі, організаціям, громадянам.

Ця відповідальність може бути виражена в адміністратив­них, економічних або адміністративних і економічних одно­часно заходах впливу на порушників фінансової дисципліни. Економічні засоби впливу проявляються конкретно через фінан­сові санкції, які є тими важелями фінансового механізму, шо істотно сприяють підвищенню ефективності виробництва, його інтенсифікації, екологічному оздоровленню і т.д.

Проблеми посилення фінансової відповідальності, дієвості фінансового контролю вимагають, з одного боку, скорочення кількості санкцій, що застосовуються, а з іншого — підвищен­ня їх результативності. Цьому, зокрема, покликана сприяти здійснювана нині в Україні реформа оподаткування.

Специфіка будь-якого контролю як елемента управління — його вторинність. Контролювати можна тільки те, що уже є наяву. Фінансовий контроль сам по собі не є інструментом безпосередньої організації фінансової діяльності. Його призначення полягає в попередженні або усуненні помилок у цій діяль­ності, в поліпшенні її самої.

Для ефективного здійснення фінансового контролю не­обхідні критерії, своєрідні еталони, з якими в ході контролю порівнюється діяльність, що перевіряється. Для фінансового контролю такі критерії визначаються фінансовим законодав­ством і іншими нормативними актами, що регламентують фінан­сову діяльність. Зокрема, такі критерії містяться, насамперед, в Конституції України, в Законах України «Про державну подат­кову службу в Україні», «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», «Про аудиторську діяльність» та в ряді інших, а також в указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, наказах та інструкціях міністерств і відомств, у статутах і положеннях, що регламентують правове становище і компетенцію державних органів, громадських організацій, органів місцевого самоврядування і містять в собі правові нор­ми, які регулюють контрольні повноваження компетентних органів.

Тому іншими словами фінансовий контроль можна визна­чити як спостереження фактичного стану показників фінансової діяльності суб'єктів фінансових правовідносин в порівнянні із за­даними показниками .

Розділ ІІ. Види і методи фінансового контролю.

В залежності від критеріїв, взятих за основу, фінансовий контроль поділяється на декілька видів. Найчастіше критерієм класифікації фінансового контролю на види береться фактор часу проведення контролю і на цій підставі виділяють попередній фінансовий контроль, поточний фінансовий контроль і наступ­ний фінансовий контроль. Такі види контролю притаманні усім контролюючим органам.

Попередній фінансовий контроль здійснюється на етапі розгляду і прийняття рішень-з фінансових питань. Це стосуєть­ся насамперед процесу визначення обсягу фінансових ресурсів держави на плановий період та їх основної частини, що акуму­люється в Державному бюджеті, а також їх розподілу між окре­мими суспільними потребами та одержувачами державних фінансових ресурсів.

Попередній фінансовий контроль здійснюється на стадії розробки і прийняття законів і інших нормативних актів з фінансових питань. З цією метою здійснюється кваліфікована екс­пертна оцінка фінансових результатів впровадження того чи іншого рішення, що може бути прийнятим. При цьому попе­редній фінансовий контроль на основі глибокого аналізу і розра­хунків фінансових результатів забезпечує об'єктивність оцінки доцільності прийняття чи неприйняття відповідного рішення, має важливе значення для профілактики порушень фінансової дисципліни і інших фінансових правопорушень.

Попередній фінансовий контроль передує витрачанню фінансових ресурсів та прийняттю будь-яких рішень з фінан­сових (і не тільки фінансових!) питань. Він сприяє вибору най­доцільніших рішень, що забезпечують поряд з найбільшою ефек­тивністю використання фінансових ресурсів в оптимальну зба­лансованість вартісних і натурально-речових пропорцій і показників економічного і соціального розвитку суспільства. З цією метою перевіряються документи, що повинні бути після цього затверджені і стати основою для наступної діяльності — проекти бюджетів, фінансових планів і кошторисів, кредитні і касові заявки і т.д. Як правило, попередній фінансовий конт­роль завжди здійснюється вищими органами законодавчої вла­ди. Хоч об'єктивно він мав би здійснюватись постійно всіма суб'єктами фінансових правовідносин.

Поточний фінансовий контроль — це контроль за безпосе­редньою оперативною фінансовою діяльністю, інакше кажучи — за власне фінансовим процесом. Він полягає в систематичній перевірці дотримання фінансової дисципліни, тобто дотримання вимог фінансових норм і нормативів, насамперед — неухиль­ного дотримання встановлених показників з обов'язкових пла­тежів до бюджету і державних позабюджетних фондів. ІДей вид фінансового контролю справляє найбільший вплив на процес формування і використання фінансових ресурсів у всіх струк­турах суспільного виробництва. Як правило, він здійснюється органами безпосереднього управління фінансовою діяльністю. Хоч й у цьому виді контролю задіяні усі суб'єкти фінансових правовідносин.

Наступний фінансовий контроль — це контроль за фінансовий результатами діяльності. Він проводиться після здійснен­ня фінансових операцій (виконання фінансових зобов'язань перед державою, одержання і використання грошових коштів від держави на виплату заробітної плати працівникам бюджетної сфери та ін.) і, як правило, після завершення певних етапів діяльності з метою з'ясування її ефективності. Наступний фінан­совий контроль — це база для аналізу й оцінки не лише ефек­тивності використання фінансових ресурсів, але й ефективності організації фінансової роботи, застосування контрольних фінан­сових норм і нормативів в цілому. Однаково активну участь в цьому виді фінансового контролю беруть усі суб'єкти фінансово-правових відносин, з тією лише різницею, що кожен з них здійснює наступний фінансовий контроль на своєму рівні та в межах наданої йому державою компетенції.

На підставі інших критеріїв виділяють обов’язковий та ініціативний фінансовий контроль. Обов'язковий здійснюється: а) силу вимог нормативних актів (наприклад, контроль Ра­хункової палати Верховної Ради України за виконанням бюд­жету по підсумках року, що завершився) і б) за рішенням ком­петентних органів держави (наприклад, податкової адмініст­рації з метою з'ясування повноти виконання платниками податків їх фінансових обов'язків перед державою), прокурату­ри (з метою з'ясування дотримання законності в країні), суду (з метою встановлення істини в ході розгляду конкретної судо­вої справи) і т.д. Ініціативний фінансовий контроль здійснюється на підставі власних рішень господарюючих суб'єктів.

Застосовуються й інші підстави класифікації видів фінан­сового контролю, наприклад за суб'єктним складом органів, що здійснюють фінансовий контроль. В цьому випадку фінан­совий контроль поділяється на наступні види: 1) фінансовий контроль органів законодавчої влади і місцевого самовряду­вання; 2) фінансовий контроль Президента України; 3) фінан­совий контроль органів виконавчої влади загальної компетенції; 4) фінансовий контроль органів виконавчої влади спеціальної компетенції; 5) фінансовий контроль фінансово-кредитних органів; 6) відомчий фінансовий контроль; 7) внутрішньогос­подарський фінансовий контроль; 8) громадський фінансовий контроль; 9) аудиторський фінансовий контроль.

Фінансовий контроль здійснюється різними методами. Під методом фінансового контролю розуміють засоби, прийоми і спо­соби його здійснення. Вони дуже різноманітні і обираються не довільно, а в залежності від сукупності факторів, насамперед від: 1) суб'єкта контролю. Тут особливу роль відіграє правовий статус і особливості форм діяльності органа, що здійснює кон­троль; 2) від об'єкта контролю, 3) від мети і завдань, що стоять перед суб'єктом контролю; 4) від підстав виникнення контрольних правовідносин та ряду інших обставин.

Найчастіше застосовуються наступні методи фінансового контролю — ревізії, перевірки (документації, стану обліку і звітності, повноти виконання фінансових зобов'язань і т.д.), заслуховування доповідей, інформацій посадових осіб про фінан­сову діяльність на сесіях органів місцевого самоврядування, засіданнях органів державної виконавчої влади, інвентаризації і інші. їх проведення, як правило, планується. Також можуть здійснюватись вони і поза планом, у зв'язку з необхідністю, що об'єктивно виникла.

Всі методи фінансового контролю конкретизуються в мето­диках — тобто в технології (правилах) проведення контролю різними суб'єктами відповідних об'єктів. Методика вказує кон­кретні прийоми і засоби дій, орієнтує, як саме і в якій по­слідовності починати, здійснювати і закінчувати перевірку. Для всіх найчастіше вживаних методів фінансового контролю існу­ють випробувані на практиці методики. Вони розроблені з вра­хуванням форм власності, організаційної структури, інших істотних відмінностей об'єктів, що контролюються.

В Україні у наш час основними методами фінансового кон­тролю є ревізії й перевірки. Зміст цих методів визначено зако­нодавцем. Зокрема, в статті 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 року встановлено:

«Ревізія - це метод документального контролю за фінансо­во-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального розкриття недоліків, розтрат, привласнень і крадіжок коштів і матеріаль­них цінностей, попередження фінансових зловживань. За ре­зультатами ревізії складається акт.

Ревізія — це найглибше і найвсебічншіе обстеження фінан­сово-господарської діяльності підприємства, установи, організації з метою з'ясування її доцільності та законності. Ревізії здійснюють практично всі суб'єкти, що контролюють фінансо­ву діяльність. їх підставою є, як правило, завчасно складений план заходів фінансового контролю суб'єкта, що цей контроль здійснює. Проте нерідко зустрічаються й позапланові ревізії, що здійснюються за вимогою компетентних органів у зв'язку з обставинами, що раніше не були передбачені. Позапланові ревізії відзначаються раптовим характером і здійснюються з метою з'ясування окремих питань. Найчастіше позапланові ревізії призначаються правоохоронними органами.

За змістом ревізії поділяються на фактичні і документальні. В ході фактичної ревізії перевіряється вся сукупність сторін фінансової діяльності об'єкта перевірки. Ревізори організову­ють інвентаризацію матеріальних цінностей, перевіряють стан матеріальних і речових складів, підраховують, зважують і вимі­ряють товарно-матеріальні цінності, що перебувають на скла­дах і в процесі виробництва, перевіряють наявність грошей, цінних паперів, документи тощо. Документальні ревізії включають в себе лише перевірку різних фінансових документів, в тому числі рахунків, платіжних відомостей, ордерів, чеків, звітів, кошторисів і т.д. В ході їх здійснення з'ясовується наявність необхідних фінансових документів, якість їх оформлення, ступінь надійності їх обліку і зберігання. На підставі аналізу фінансових документів визначається законність і доцільність витрачання коштів.

За критерієм періоду діяльності, який обслідується, ревізії поділяються на вибіркові і фронтальні. Вибіркова (часткова) ревізія є перевіркою фінансової діяльності за якийсь певний про­міжок часу. При фронтальній (повній) ревізії перевіряється вся фінансова діяльність підконтрольного об'єкта за якісно цільний період часу, наприклад за період з моменту одержання до по­вного використання бюджетних коштів університетом в яко­мусь конкретному році чи за декілька років підряд.

Повні ревізії, як правило, охоплюють всі сторони фінансо­во-господарської діяльності об'єкта перевірки: стан зберігання грошових коштів і матеріальних цінностей; відповідність їх на­явності даним бухгалтерського обліку; відповідність фактичних витрат бухгалтерським документам; своєчасність і правильність проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, розрахунків з підприємствами, установами, організаціями; пра­вильність використання грошових коштів і матеріальних цінно­стей; виконання фінансових і господарських планів і т.д.

За критерієм об'єкту діяльності, що перевіряється, ревізії поділяються на комплексні, за яких перевіряється фінансова діяльність обраного об'єкта в різних сферах і, як правило, в них беруть участь ревізори одночасно декількох перевіряючих органів, а також на тематичні ревізії, які зводяться до обсліду­вання будь-якої однієї сфери фінансової діяльності (наприк­лад, правильності сплати податків та інших обов'язкових пла­тежів в бюджет та позабюджетні державні централізовані фонди).

Кожна ревізія повинна бути добре підготовлена. Для її здійснення призначається склад ревізійної комісії, виробляєть­ся програма проведення ревізії, вивчається необхідне законо­давство та інші нормативні акти, члени комісії знайомляться з висновками попередньої ревізії. Про проведення ревізії інформується керівник об'єкта перевірки. Строк ревізії, як правило, не повинен перевищувати 30 днів.

Ревізії фінансово-господарської діяльності бюджетних ус­танов здійснюються не рідше одного разу у два роки, а в сфері матеріального виробництва— не рідше разу на рік.

Результати ревізії оформляються актом ревізії — докумен­том, що має важливе юридичне значення. Цей акт підписуєть­ся керівником ревізійної групи, а також керівником і головним бухгалтером об'єкта перевірки. За наявності заперечень чи зау­важень по акту ревізії керівник і головний бухгалтер об'єкта перевірки додають до акту ревізії свої зауваження і заперечен­ня. В акті ревізії вказується мета ревізії, основні результати перевірки, виявлені факти порушень фінансової дисципліни, а також причини, що зумовили дані порушення та особи, які їх вчинили, пропонуються заходи по ліквідації виявлених порушень та міри відповідальності винуватих посадових осіб. В акті ревізії фіксується лише те, що фактично встановлено, при цьо­му кожне положення повинно бути достатньо аргументованим Акт ревізії передається особі (юридичній чи фізичній), яка призначила ревізію, а також у відповідні — по лінії прямих функціональних зв'язків суб'єкта та об'єкта перевірки — фінан­сові органи.

Під час здійснення ревізії ревізор має право: перевіряти всі необхідні документи, а при виявленні підробок в документах або фіктивних документів вилучати їх; проводити контрольні заміри виконуваних робіт; вимагати проведення інвентаризації фондів товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів; опе­чатувати каси й інші приміщення; вимагати довідки і копії до­кументів у осіб, підприємств, установ, організацій, пов'язаних з фінансово-господарськими операціями об'єктів, що перевіря­ються; проводити зустрічні перевірки, тобто встановлювати відповідність документів і даних об'єкта перевірки з докумен­тами і даними, що належать тим підприємствам, установам, організаціям, від яких одержані чи яким видані грошові кошти і матеріальні цінності; залучати спеціалістів для визначення кількості і якості продукції, послуг, виконаних робіт, перевірки фактичних затрат сировини і матеріалів.

Висновки ревізії підлягають розгляду у двохтижневий строк керівником, що призначив ревізію. На їх підставі визначаються заходи по усуненню виявлених порушень фінансової дисциплі­ни, відшкодуванню завданої матеріальної шкоди; розробляються пропозиції по попередженню в майбутньому порушень фінан­сової дисципліни; винуватці притягуються до відповідальності. Керівник установи, що призначила ревізію, зобов'язаний за­безпечити контроль за виконанням рішень, ухвалених на підставі результатів ревізії.

Перевірка як метод фінансового контролю здійснюється з окремих питань фінансово-господарської діяльності на підставі звітних, балансових і розхідних документів. В ході її проведен­ня виявляються порушення фінансової дисципліни та наміча­ються заходи по усуненню їх негативних наслідків.

Поряд з ревізіями і перевірками до методів фінансового контролю належать за фінансовим правом України обстежен­ня, інспекції, спостереження.

Обстеження, як і перевірка, також охопляє окремі сторони діяльності підприємств, установ, організацій, але на відміну від перевірки проводиться по значно ширшому колу показників і виявляє фінансовий стан господарюючих суб'єктів, перспекти­ви їх розвитку, необхідність реорганізації чи переорієнтації ви­робництва. В ході обстежень часто здійснюються опитування, анкетування. Обстеження може здійснюватись за приписом законодавчих або виконавчих органів і також насамперед пере­слідує мету виявлення порушень фінансової дисципліни.

Інспекції — це перевірки стану фінансів, підприємств на місцях, що періодично здійснюються суб'єктами — представ­никами держави в цілому чи її окремих органів. Вони, як пра­вило, проводяться з метою загального ознайомлення зі станом справ на місцях та надання оперативної практичної допомоги.

Спостереження — це такий метод фінансового контролю, який зводиться переважно до загального ознайомлення із ста­ном фінансової діяльності бюджетної установи, підприємства, відомства. Спостереження буває загальним і спеціальним. Як правило, спостереженню передує в часі застосування інших методів фінансового контролю.

Розділ ІІІ. Органи управління фінансового контролю.

Ефективність фінансового контролю у вирішальній мірі за­лежить від правильної його організації та розподілу ролей, ком­петенції суб'єктів фінансового контролю. В цій справі уже існує значний досвід. Він переконує, що система органів, які здійсню­ють фінансовий контроль, аби діяти ефективно, не може буду­ватись довільно, аби як. Вона неминуче зумовлюється об'єктив­ними причинами і суспільними традиціями.

Фінансовий контроль є логічним продовженням і завер­шенням державного управління фінансами, Тому в країнах з розвинутими громадянським суспільством і ринковою економі­кою не придумують довільно яку б то не було систему органів фінансового контролю — вона все одно виявилася б нежиттєз­датною — а застосовують до завдань фінансового контролю систему органів державного управління фінансами, яка уже склалася в країні давно. Ця система лише доповнюється окре­мими специфічними елементами і в загальних рисах має на­ступний вигляд: загальнодержавний фінансовий контроль; відом­чий фінансовий контроль; аудит.

Функції державного фінансового контролю, як правило, розподіляються в них між вищими органами державної влади одночасно із закладами управління фінансовою та кредитно-грошовою системою. Конкретні форми розподілу зумовлюють­ся особливостями політичної системи держави. При цьому обо­в'язково враховується принцип розподілу та врівноваження влад.

На найвищому рівні державного фінансового контролю основні контролюючі функції покладаються на парламенти чи відповідні їх органи. Ними, як правило, створюються спеціальні комітети чи комісії з питань фінансів, бюджету, податків і інших питань фінансової політики, на які покладаються обов'язки контролю за дотриманням норм фінансового законодавства, за реалізацією фінансової політики органами виконавчої влади і головним інструментом її реалізації — державним бюджетом. У федеративних державах парламент здійснює контроль і за дот­риманням норм фінансового законодавства всіма членами фе­дерації. Фінансовий контроль парламенту насамперед здійс­нюється в ході розгляду і затвердження проекту державного бюджету на черговий рік і звіту уряду про його виконання, а також в ході спеціальних парламентських слухань найпринци­повіших, найгостріших і найскладніших питань фінансової по­літики держави, в ході обговорення і прийняття фінансового законодавства, в ряді інших випадків.

Оперативний державний фінансовий контроль здійснюють міністерство фінансів і інші державні органи, наділені функці­ями управління фінансами, а також спеціальні відомства дер­жавного фінансового контролю.

Наприклад в США чинна система державного фінансового контролю інкорпорована в державно-правову систему як необхідний елемент державного регулювання балансу повно­важень законодавчої і виконавчої властей. Взаємодія двох віток державної влади в цій сфері здійснюється з допомогою як пар­ламентського контролю за діяльністю міністерств і відомств, так і адміністративного й фінансового контролю президента за діяльністю його адміністрації.

Система органів державного фінансового контролю в Ук­раїні перебуває на стадії формування. Хоч основні її елементи вже склалися і діють, вдосконалюючи свою внутрішню структуру та уточнюючи своє місце в загальнодержавній системі кон­тролю взагалі. Як і в інших державах, фінансовий контроль в Україні здійснюється органами законодавчої влади, органами виконавчої влади, спеціальними органами державного фінан­сового контролю, а також недержавними спеціалізованими організаціями.

Верховна Рада України у відповідності зі статтею 85 Кон­ституції України здійснює фінансовий контроль в ході розгля­ду проектів та затвердження Державного бюджету України і звітів про його виконання, на спеціальних парламентських слу­ханнях Кабінету Міністрів України, що іменуються «днями уря­ду», в ході експертиз та заслуховувань Програм діяльності уряду, обговорення і прийняття спеціального фінансового законо­давства, у значній кількості інших форм.

Парламентський контроль за витрачанням державних фінан­сових ресурсів органами і установами виконавчої влади здійсню­ють також всі постійні комітети Верховної Ради України, ко­жен в своїй сфері. Крім того, у Верховній Раді України є два спеціалізовані комітети: Комітет з питань бюджету і Комітет з питань фінансів і банківської діяльності. Вони здійснюють без­перервний парламентський контроль за станом і рухом дер­жавних фінансів.

Особливими контрольними повноваженнями наділена Ра­хункова палата Верхові тої Ради України. Голова, перший зас­тупник, заступник, головні контролери і секретар Рахункової палати обираються на сесії Верховної Ради України таємним голосуванням і вважаються обраними на сім років, якщо за це проголосувало більшість народних депутатів від конституцій­ного складу Верховної Ради. Повноваження Рахункової палати поширюються на Верховну Раду України, органи виконавчої влади, Національний банк України, Антимонопольний комі­тет, Фонд державного майна і інші органи держави, створені у відповідності з чинним законодавством України.

Розрахункова палата має право контролювати місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, підприємства, банки, господарські товариства, спілки, асоціації, незалежно від форм власності, якщо вони одержують, перераховують, ви­користовують кошти Державного бюджету України або мають частку державної власності у їх статутному фонді чи викорис­товують об'єкти державної власності або управляють ними.

В процесі реалізації завдань, покладених на Рахункову па­лату, вона забезпечує дану систему контролю за виконанням бюджету і позабюджетних фондів, що передбачає організацію і здійснення оперативного контролю за виконанням бюджету поточного року.

Контрольні функції Президента України в сфері фінансової діяльності випливають з його статусу як глави держави і глави виконавчої влади в Україні. Президент України безпосе­редньо здійснює свої контрольні функції, наприклад коли він підписує закони України про регулювання фінансової діяль­ності. Водночас необхідно відзначити, що президентська вітка державного контролю за фінансами в Україні ще остаточно не сформувалась.

Ще одним структурним підрозділом Національного ауди­торського комітету України є департамент аудиту і фінансових розслідувань. Він не має вертикальної структури. Його основ­не завдання — проведення аудиторських перевірок всіх без вик­лючення міністерств і відомств. Це особливо важливо для пар­ламенту і глави держави у випадку, коли виникає питання про підтвердження правильності витрачання бюджетних коштів. Адже в цивілізованих державах завжди до документа Міністер­ства фінансів про витрачання бюджетних коштів обов'язково додається довідка Національного аудиторського комітету краї­ни, що підтверджує правильність чи неправильність витрачан­ня цих коштів. Крім того, в пакеті з цими документами, як правило, іде довідка про достовірність балансових рахунків міністерств і відомств.

Кабінет Міністрів України здійснює контроль за держав­ними фінансами в ході: безпосередньої практичної реалізації фінансової політики України, державної політики в галузі ціно­утворення і оплати праці, складання і виконання Державного бюджету України і звіту про його виконання, здійснення за­гальнодержавних і міждержавних економічних програм, ство­рення і керівництва діяльністю різних фондів і т.д. Вся щоден­на діяльність Кабінету Міністрів України нерозривно пов'я­зана з управлінням державними фінансами, а, значить — і з контролем за їх найбільш раціональним витрачанням.

В межах своїх повноважень здійснюють відомчий держав­ний контроль за фінансами міністерства і відомства загальної компетенції з точки зору управління державними фінансовими ресурсами. Наприклад, Міністерство освіти України не рідше одного разу в рік перевіряє звіт університету про витрачання виділених йому на рік бюджетних ресурсів, а також зароблених університетом в ході своєї діяльності позабюджетних коштів.

На місцях фінансовий контроль здійснюється Верховною Радою і Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, інши­ми регіональними і місцевими органами самоврядування при розгляді проектів і затвердженні відповідних бюджетів і звітів про їх виконання, при внесенні в ці бюджети змін і корективів в ході їх виконання, при заслуховуванні інформацію і звітів голів постійних комісій про витрачання бюджетних ресурсів, керів­ників інших органів з питань фінансової діяльності.

Особлива роль в здійсненні державного фінансового конт­ролю належить спеціалізованим органам державної виконавчої влади по управлінню фінансами, для яких сама фінансова діяльність є основною. Як уже відзначалося вище, ці органи створені спеціально для здійснення фінансового управління і складають собою внутрішньо єдину підсистему фінансово-кре­дитних органів.

Ця підсистема органів очолюється Міністерством фінансів України. До неї входять також Міністерство фінансів Автоном­ної Республіки Крим, фінансові управління обласних. Київсь­кої і Севастопольської міських державних адміністрацій, фінан­сові відділи районних, районних в містах Києві і Севастополі державних адміністрацій. Вони діють на підставі відповідних Положень про них.

Міністерство фінансів України є центральним спеціалізо­ваним органом державної виконавчої влади по управлінню фінансами, а значить — і по контролю за рухом та витрачан­ням державних фінансових ресурсів. Воно здійснює контроль за виконанням державного бюджету, за дотриманням устано­вами Національного банку і комерційних банків правил касо­вого виконання державного бюджету по доходах. Крім цього, Міністерство фінансів України встановлює порядок ведення бухгалтерського обліку і складення звітності про виконання Державного і місцевих бюджетів, кошторисів витрат бюджет­них установ, встановлює форми обліку і звітності з касового виконання бюджетів.

Міністерство фінансів України також здійснює контроль за випуском і обігом цінних паперів, веде загальний реєстр ви­пуску цінних паперів в Україні, видає дозволи на здійснення діяльності по випуску і обігу цінних паперів. Міністерство фінансів контролює також зберігання і ефективність викорис­тання закріпленого за підприємствами, установами і організа­ціями державного майна.

Система нагляду НБУ спрямована на скорочення зовнішніх внутрішніх банківських ризиків. До зовнішніх ризиків відноситься ризик ліквідності (нездатність банку забезпечити безпе­ребійну оплату своїх зобов'язань перед клієнтами); валютний ризик (збитки від несприятливої зміни валютного курсу в умо­вах наявності відкритої валютної позиції); ризик облікового про­цента (збитки від зміни кредитної ставки, що встановлюєтсья по кредитах НБУ за умови фіксованої кредитної ставки по наданих кредитах); ризик по цінних паперах (збитки від зміни кур­су цінних паперів, що перебувають в портфелі банку).

В практиці роботи НБУ по нагляду основна увага приділяєть­ся зниженню ризику ліквідності. Валютний ризик незначний у зв'язку з обмеженням можливостей здійснення комерційними банками валютних операцій за власний рахунок. Також порівня­но невеликий ризик по цінних паперах зумовлений поки що недостатнім розвитком фінансового ринку в Україні, а низь­кий рівень ризику облікової ставки — її встановленням НБУ на рівні, значно нижчому від рівня інфляції.

До внутрішніх ризиків відносяться «комерційні ризики», по­в'язані з людським фактором (кваліфікація персоналу і ділові якості керівників, виконавська дисципліна, якість аудиту і т.д.), а також «операційно-технічні ризики», що забезпечують внутрі­шню роботу банку: системи безпеки, бухгалтерського обліку, матеріально-технічних засобів і засобів зв'язку і т.д.

Робота у сфері банківського нагляду диференційована по трьох основних напрямках: загальний нагляд, інтенсивний на­гляд і нагляд високого ступеня.

Загальний нагляд поширюється на банки, що працюють ста­більно, фінансово благонадійні та дотримуються економічних нормативів, норм чинного законодавства і вказівок НБУ, ма­ють добру ділову репутацію. Його здійснюють обласні установи Національного банку України.

Зміст загального нагляду полягає в контролі за дотриман­ням економічних нормативів та перевірках інших звітів, що подаються банками. Інформація про виявлені порушення по­дається Правлінню для прийняття відповідних рішень.

Інтенсивний нагляд поширюється на банки, які періодично порушують економічні нормативи, а також чинять інші незначні порушення і не характеризуються фінансовою стабільністю.

Нагляд високого ступеня застосовується по відношенню до банків, які систематично (два і більше разів у квартал) порушу­ють економічні нормативи та допускають інші грубі порушен­ня чи мають незадовільний фінансовий стан.

За статистикою Національного банку України, протягом останнього року кожен третій комерційний банк мав серйозні фінансові ускладнення і працював в режимі інтенсивного на­гляду з боку НБУ, 21 банк було реорганізовано, 12 — збанкру­тували і ше 17 перебували у стадії закриття. До 77 комерційних банків України застосовувались санкції, «режим фінансового оздоровлення» був застосований до 13 банків'. Внаслідок такої ситуації в комерційних банках Національним банком України підготовлено цілий ряд нових нормативних актів про створен­ня страхових і ризикових фондів, що дозволить зміцнити пла­тоспроможність комерційних банків України.

Приймаючи рішення про застосування інтенсивного нагляду і нагляду високого ступеня, Департамент банківського нагляду НБУ здійснює інспектування банків, їх відділень, філій, пред­ставництв, спрямоване на з'ясування причин порушень і не­доліків в роботі банку. Інспектори НБУ перевіряють законність операцій, що здійснюються, діяльність внутрішнього і зовніш­нього аудиту, стан обліку, достовірність звітів, установчих і інших документів. За підсумками інспектування керівництву банку направляється інформація, в якій зазначаються причини вияв­лених недоліків, оцінюється фінансовий стан банку, його мож­ливості і шляхи виходу із складної ситуації. Вимоги НБУ обо­в'язкові для виконання.

На основі одержаної інформації про порушення в діяль­ності комерційних банків Національний банк України органі­зовує наради з керівництвом банків, на яких виявляються при­чини недоліків та виробляються заходи по їх усуненню. Про зміст заходів і строки їх реалізації керівництво банку інформується письмово.

Має місце і відомчий фінансовий контроль. Це контроль (міністерств, інших органів державного управління за діяльністю підвідомчих підприємств, установ, організацій. Його здійснюють функціонально самостійні структурні контрольно-ревізійні підрозділи (управління, відділи, групи) міністерств і відомств, підпорядковані безпосередньо керівникам цих органів. Робота контрольно-ревізійних підрозділів перебуває під пост­ійним наглядом Міністерства фінансів України. Не рідше од­ного разу на рік міністерства та відомства інформують про стан контрольно-ревізійної роботи Кабінет Міністрів України.

Основними завданнями відомчого контролю є: контроль за виконанням державних завдань, економічним витрачанням матеріальних і фінансових ресурсів, зберіганням державної влас­ності, правильністю постановки бухгалтерського обліку, ста­ном контрольно-ревізійної роботи, боротьба з приписками, безгосподарністю, марнотратством та надмірностями.

Основними формами відомчого фінансового контролю є ревізії і перевірки. Ревізії і перевірки фінансово-господарської діяльності призначаються в кожному окремому випадку керів­ником відповідного органу. Вони здійснюються в комерційних організаціях один раз на рік, в інших організаціях та установах — один раз у два роки. При проведенні ревізій ревізори зобо­в'язані спиратися на трудові колективи, брати участь у вироб­ленні пропозицій по усуненню виявлених порушень.

В рамках відомчого контролю здійснюється повсякденний, систематичний внутрішньогосподарський фінансовий контроль, тобто контроль, що здійснюється на конкретних підприємствах, в установах і організаціях їх керівниками та функціональними структурними підрозділами (бухгалтерією, фінансовим або фінансово-плановим відділом, відділами планування та норму­вання заробітної плати і т.д.).

Використана література

1. Романів Михайло В. Державний фінансовий контроль і аудит.- К.: НІОС, 1998.- 224с.

2. Стефанюк, Ігор Богданович Державний фінансовий контроль підприємницької діяльності в Україні: Спец.:08.04.01; Автореф. дис. канд. економ. наук.- К., 2002.- 16с.

3. Германчук Петро Кузьмич, Стефанюк Ігор Богданович, Рубан Наталія Іванівна, Александров Вадим Трохимович, Назарчук Олександр Ілліч Державний фінансовий контроль: ревізія та аудит.- К.: АВТ, 2004.- 424 с.

4. Шутов, Микола Іванович Державний фінансовий контроль в Україні (теорія та практика): Монографія/ М.І.Шутов, В.А.Бабенко, Н.М.Стоянова.- Одеса: Юридична література, 2004.- 136с.- 12.00

5. Фінансовий менеджмент.- К.: ЦУЛ, 2002.- 496с.

6. Фінансовий аналіз.- К.: А.С.К., 2003.- 240с.

7. Державний контроль: ревізія та аудит.- К.: АВТ, 2004.-

8. Фінансовий аналіз.- Запоріжжя: ЗНУ, 2005.- 110с.

9. Учет, контроль, анализ.- Севастополь: Изд-во СевНТУ, 2005.-

10. Планування, облік, звітність та контроль у бюджетних установах.- : , .-

11. Вітвицька Н.С., Кузьмінська О.Е. Контроль і ревізія.- К.: КНЕУ, 2000.- 166с.

12. Фінансовий кредит:від отримання до погашення.- Харків: Изд.дом "Фактор", 2003.- 24с

13. Усач Богдан Федорович Контроль і ревізія.- К.: Знання-Прес, 2005.-

14. Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник.- Вид. 2-ге, перероб. та доп.- К: ЦУЛ, 2002.- 496с.- 25.00

15. Любунь О.С., Грушко В.І. Фінансовий менеджмент у банку.- К.: Слово, 2004.- 296с.

16. Крамаренко Галина Олександрівна Фінансовий аналіз і планування.- К.: ЦУЛ, 2003.- 224с.

17. Усач Богдан Федорович Контроль і ревізія.- К.: Знання-Прес, 2002.- 253с.

18. Усач Богдан Федорович Контроль і ревізія.- К.: Знання-Прес, 2004.- 253с.

19. Завгородний Виктор Петрович Налоги и налоговый контроль в Украине.- К.: А.С.К., 2001.- 639с.,

20. Завгородний Виктор Петрович Налоги и налоговый контроль в Украине.- К.: А.С.К., 2003.- 639с.

21. Алкоголь и табак: лицензированние, реализация, контроль.- Запорожье: Полиграф, 1998.- 124с.

22. Шелудько Валентина Миколаївна Фінансовий ринок.- К.: Знання-Прес, 2003.- 536с.

23. Лахтіонова Людмила Анатоліївна Фінансовий аналіз сільськогосподарських підприємств.- К.: КНЕУ, 2005.-

24. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. для студ. ВУЗів.- 2-е вид.,перероб. та доп.- К.: ЦУЛ, 2002.- 496с.

25. Ткаченко Надія Марківна Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України.- К.: А.С.К., 2005.-

26. Ткаченко Надія Марківна Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України.- К.: А.С.К., 2002.- 784с.

27. Ткаченко Надія Марківна Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України.- К.: А.С.К., 2000.- 784с.

28. Пушкар Михайло Семенович Фінансовий облік.- Тернопіль: Вид-во "Карт-бланш", 2002.- 628с.

29. Ткаченко Надія Марківна Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України.- К.: А.С.К., 2001.- 784с.