Стереометричне моделювання систем приголосних фонем (на матеріалі слов'янських мов)

Ще в 1962 році нами була запропонована стереометрична модель системи приголосних фонем (для російської, білоруської, української, сербсько-хорватської, польської та деяких інших слов'янських мов).

Про принципи її побудови є лише тези доповіді (див. [15, 39-43]), опубліковані в збірнику, що вийшов у світ дуже малим тиражем, і тому, зрозуміла річ, вони вже в день своєї появи стали бібліографічним раритетом. Малюнки такої моделі (без докладного їх пояснення) є в наших статтях [18, 10-115], [19, 130-134], в рукописі тексту кандидатської дисертації (С.3, 4, 6, 76-83), а також в її авторефераті [16; 7, 17].

Отже, є необхідність ще раз торкнутися цієї теми. Мета даної статті – з'ясувати, чому виникла проблема стереометричного моделювання фонологічних підсистем, описати саму модель, тобто те, як вона побудована, та показати її теоретичне і практичне значення.

Один з головних творців фонології М.С.Трубецькой писав: "Ніколи не слід забувати, що в фонології основна роль належить не фонемам, а смислорозрізнювальним опозиціям. Будь-яка фонема має певний фонологічний зміст лише постільки, поскільки система фонологічних опозицій виявляє повний порядок або структуру. Щоб зрозуміти цю структуру, необхідно дослідити різні типи фонологічних опозицій" [20, 74-75][1].

Зробивши докладний аналіз фонологічних опозицій німецької мови, М.С.Трубецькой дійшов висновку, що, по-перше, завдяки різним типам опозицій досягається внутрішня упорядкованість або структурність фонемного складу як системи фонологічних опозицій [20, 79], по-друге, фонологічну систему можна подати у вигляді паралельних (вертикальних і горизонтальних) рядів, що перетинають один одного [20, 79]. Зразком цього є побудована вченим для сучасної йому німецької мови система приголосних фонем [20, 79][2]. На той час це був блискучий результат, і тоді вчені-фонологи не могли й подумати, що існує ще більш раціональний, більш економний та витончений розв'язок у побудові фонологічної (консонантної) схеми.

Слід зазначити, що для появи ідеї стереометричного моделювання фонологічних систем (підсистем) було підготовлено ґрунт працями М.С.Трубецького, Р.Й.Якобсона та інших представників празької лінгвістичної школи, пізніше – роботами П.С.Кузнєцова, О.О.Реформатського та ін.

У 60-ті роки ХХ ст. замість площинних класифікаційних схем для системи фонем будь-якої мови стали застосовувати в фонології об'ємні (просторові, або стереометричні) схеми. Ідея стереометричного моделювання фонологічних систем "витала в повітрі" ще в 40-і роки ХХ ст. – після виходу в світ (у 1938 році) німецькою мовою книги М.С.Трубецького "Grundzüge der Phonologie".

Якщо в 1941 році П.С.Кузнєцов систему нескладових приголосних фонем французької мови подає у вигляді площинної схеми [5, 201], в якій, на нашу думку, не менше (якщо не сказати – більше) "порядку", ніж у схемі М.С.Трубецького; якщо в тому ж 1941 році О.О.Реформатський у своїй роботі "Проблема фонеми в американській лінгвістиці" (повний її текст див. [13, 204-248]), аналізуючи опозиції приголосних фонем російської літературної мови, рисує схеми 3 і 4, що, за його ж висловом, так і "просяться в стереометрію" (див. [13, 245]), – то в 1949 році Р.Й.Якобсон разом з Дж.Лотцем публікує в журналі "Word" (у п'ятому номері) статтю "Нотатки про французьку систему фонем", в якій даються вже стереометричні моделі систем голосних і приголосних фонем (див. [21, 433]).

Достоїнства фонологічної консонантної моделі французької мови Р.Якобсона і Дж.Лотца, її переваги над площинними схемами полягають в тому, що в ній 1) всі лабіальні фонеми лежать в одній площині, майже всі дентальні – в іншій; 2) губні, взаємно пов'язуючись, утворюють квадрат, зв'язаний з таким же квадратом зубних; 3) m–n і r–l з'єднані між собою тощо. Ця модель не позбавлена й ряду недоліків, про які ми тут за браком місця говорити не будемо. Проте сам "прорив у стереометрію" був, безсумнівно, великим кроком уперед, новим якісним на той час стрибком, закономірно зумовленим усім ходом розвитку лінгвістики.

У чому ж полягає основний недолік площинних схем? На площинній схемі М.С.Трубецького, складеної для системи приголосних фонем німецької мови, суміщено і на вертикальній вісі, і на горизонтальній два принципи класифікації фонем: на вертикалі – ступінь звучності (глухість, дзвінкість, назальність) і тип перешкоди (спосіб її творення: щілинність, зімкненість і зімкнено-щілинність), на горизонталі – місце перешкоди (місце її творення: губність, зубність, палатальність, велярність) та її тип.

Що ж виходить? Принципів класифікації приголосних фонем німецької мови – три (в ній немає твердості / м'якості), а на площинній схемі вимірів два – довжина й ширина. Звідси й витікає висновок, що схему слід робити тривимірною, тобто об'ємною, стереометричною.

О.О.Реформатський справедливо зазначав, що "…побудова фонологічної моделі вимагає передусім відмови від площини й переходу до об'ємності, якщо ознак, потрібних для класифікації, хоча б три" [11, 119-120].

Тоді кожній загальній класифікаційній ознаці відповідатиме свій вимір – окрема вісь (див. рис. 1):

Рис. 1. Виміри – принципи класифікації приголосних фонем

АВ – місце (творення) перешкоди, CD – тип перешкоди (спосіб її творення), EF – ступінь звучності (традиційно: участь голосу).

Саме ці виміри характеризують пропоновану нами модель системи приголосних фонем сучасної російської літературної мови (див. рисунок 2), яка має такий вигляд:

Рис. 2. Стереометрична модель системи приголосних фонем сучасної російської літературної мови

У цій моделі 34 приголосні фонеми (немає лише фонеми j ("йот").

Площини її (рівні й дещо вигнуті) в основному паралельні одна до одної і розміщені перпендикулярно (або майже перпендикулярно (хай вибачають нам геометри!) до тієї або іншої вісі (координати). Так, за місцем перешкоди (вісь АВ, яка тут вже не пряма, а дещо викривлена, дугоподібна) йдуть зліва направо площини (їх чотири), що символізують диференційні ознаки лабіальність, дентальність, палатальність та велярність. Наприклад, площина "лабіальність" (вона є рівною, невикривленою, невигнутою) має такий вигляд (див. рис. 3):

Як бачимо, кружечки символізують фонеми (великий – тверду, маленький – відповідну їй м'яку), а відрізки, що з'єднують ці точки (кружечки), символізують бінарні розрізнювальні ознаки: скажімо, відрізок, що з'єднує фонеми /п/ і /б/ означає "глухість / дзвінкість", а той короткий відрізок, що з'єднує /м/ і /м'/ – "твердість / м'якість" тощо.

За типом перешкоди (вісь CD) ззаду наперед йдуть площини-ознаки (їх три) зімкненість, щілинність (або фрикативність) (вони також викривлені), зімкнено-щілинність (африкативність).

Наприклад, площина "щілинність", якщо її розгорнути, вирівняти, має такий вигляд, як на рисунку 4.

За ступенем звучності (вісь EF) йдуть знизу догори такі площини-ознаки (їх чотири): глухість, дзвінкість, назальність, плавність.

Скажімо, площина "глухість" в моделі, якщо поглянути на неї зверху, виглядає так (див. рис. 5):

Рис.5. Площина "глухість"

За браком місця ми не подаємо тут рисунки решти восьми площин-ознак, а всього цих площин, як бачимо, в моделі 11. Площини ці, перетинаючись одна з одною, утворюють точки, невелика частина яких відповідає реальним фонемам тієї або іншої мови, в даному випадку – російської.

Ця модель, виготовлена з металевих кульок і стержнів, має гарний вигляд і ніби схожа (бодай віддалено) на кристалічні ґрати якоїсь речовини, скажімо, алмазу. Недаремно М.В.Панов колись сказав: "Побудови, що не мають гарного вигляду, рідко бувають істиними".

Для сучасної української літературної мови подібна "іграшка" має такий вигляд (див. рис. 6):

Рис.6. Стереометрична модель системи приголосних фонем сучасної української літературної мови

У сучасній українській літературній мові 36 приголосних фонем (в моделі 35, немає фонеми j ("йот").

Співвідношення площин-ознак в ній таке ж саме, як і в консонантній моделі російської мови.

Можна було б для твердих фонем накреслити одну схему, а для м'яких – іншу, тоді рисунок кожної моделі був би набагато простішим. Якщо ж зберегти і тверді і м'які фонеми в одній моделі, то виходить, що одну модель (м'якість) ніби вкладено в іншу (твердість), тому рисунок повної моделі ускладнюється.

Недоліком цих двох об'ємних схем є те, що фонема j ("йот") не знайшла в них свого місця. Про цю "інопланетянку" О.О.Реформатський пише: "Фонема <j> … стоїть осібно в системі російського консонантизму; це "диз'юнктивна фонема", тобто фонема, що не входить до жодної кореляції (з нульовою валентністю) і протиставлена всією інтегральною масою звучання будь-якій іншій фонемі російської мови: в неї немає глухої пари [ç], немає й не може бути "твердої" пари, і поміж середньоязикових – це єдиний різновид, оскільки російська не знає середньоязикових іншого способу творення" [10, 10], [14, 382].

Стереометричне моделювання окремих частин (ярусів) системи мови взагалі, зокрема фонологічної системи та її підсистем – голосних і приголосних фонем – має як теоретичне, так і практичне значення.

Сам мовний механізм, як відомо, є недоступний для прямого спостереження. Він уподібнюється до якоїсь "чорної скриньки" (див. про це у [1, 78-79]). Ю.Д.Апресян зазначає, що "…єдиною реальністю, з якою лінгвіст безпосередньо має справу, є текст, а цікаві для нього механізми мови, що лежать в основі мовленнєвої діяльності, не дані йому в прямому спостереженні. Тому і в лінгвістиці одним з основних засобів пізнання об'єкта є побудова моделей" ([1, 79]).

Як влаштовано фонологічний ярус мовної системи, якою є фонемна парадигма в тій або іншій мові? Адже прямо побачити це неможливо. Є єдиний шлях – моделювання, створення моделей, зокрема стереометричних. Тому кубічні моделі фонологічної системи ми бачимо вже в Ж.Дені стосовно турецького вокалізму, у працях Г.П.Мельникова і М.А.Черкаського, присвячених тюркському сингармонізму, у О.П.Євдошенка [3, 200-207]; до куба як фрагмента багатовимірного фонологічного простору звертались Р.Г.Піотровський [9] та його учень О.Й.Підлужний [8; 58, 63, 73, 78, 81, 93, 109, 115, 117, 125-127, 129]; без квадрата або прямокутника не міг обійтись і автор оригінальної фонологічної концепції Т.П.Ломтєв [7; 132-142, 145-147, 149-150]; нарешті, щоб чіткіше проілюструвати опозиційні (парадигматичні) центри фонологічних систем трьох слов'янських мов (української, російської, польської) та однієї романської (французької) (а зазначені центри є саме консонантними), П.С.Вовк подає їх наочно у вигляді куба (див.: [2; 42, 43, 69, 73-77]). У М.П.Кочергана читаємо: "Фонеми завжди є складовими певної фонологічної системи, тобто стверджувати, що певна звукова одиниця є фонемою, можна лише стосовно окремої мови. Для того щоб описати фонологічну систему, потрібно протиставити кожну фонему всім іншим. Так, якщо взяти українську мову, в якій є 38 фонем, то кожну фонему можна схематично зобразити як кульку з 37 дротиками, що відходять від неї в різні боки, які ілюструють протиставлення фонеми всім іншим" [4, 82].

Автор своєрідно розуміє фонологічну систему, проте сам образ кульки-фонеми з 37 дротиками, що відходять від неї в різні боки, – є дуже й дуже знаменний: це й є фрагмент багатовимірної фонологічної моделі. Це не списочний (одномірний) склад фонем і не двовимірна площинна їх схема. Наші моделі (у "залізному" їх виконанні) складаються з металевих кульок, а замість дротиків – міцні металеві стержні, що з'єднують в описаних вище конфігураціях кульки-фонеми; тільки кульок цих стільки, скільки фонем у мові, до того ж зв'язків-стержнів набагато менше. Кожна така модель – це й є фонемна консонантна парадигма даної мови.

Запропонована нами стереометрична модель є надійною основною для порівняльного аналізу двох близькоспоріднених мов, наприклад російської і української (див. про це нашу роботу [17, 28-29]). Без цієї науково обґрунтованої і зручної основи для порівняння, зіставлення такий опис був би неможливим.

Як відомо, теорія перевіряється практикою. Фонологія пов'язана з логопедією і афазіологією. Так, наприклад, цікавою для фонолога є "Схема взаємозв'язку звуків при їх постановці у дітей з дислалією" (рис. 9), що міститься в одному з підручників з логопедії [6, 128]. Автор шостої глави "Дислалія" Б.М.Гриншпун пише: "У пропонованій схемі (рис. 9) виділено звуки, котрі порушуються при дислалії. До кожного з них підведені стрілки від базових звуків. У ряді випадків стрілки виявляються двоспрямованими, це означає, що існують різні варіанти підходу до виправлення в залежності від того, який звук сформовано. На схемі видно, що один і той же звук можна одержати різними шляхами. …Звуки згруповано під фонематичною ознакою, суттєвою для роботи" [6, 129].

На цій схемі багато такого, що є в моделі. Цікавою є вертикаль: к-т-п-ф-с-ш-х. Куб: п-п’-т-т’-б-б’-д-д’. Пари: д-н, д’-н’. Ланцюжок: г-д-б-в-з-ж. Квадрати: к-к’-г-г’; с-з-ш-ж тощо.

Звичайно, це схема комплексна: щось у ній іде від порушень мовлення, щось узяте від самої фонології. І все ж таки на цій схемі розташування близьких звуків (звукотипів) нагадує багато в чім розташування фонем в їх парадигматиці, тобто в стереометричній моделі.

В морфології також є можливим стереометричне моделювання (воно прийшло сюди з фонології). Дієслівні ознаки російського дієприкметника являють собою куб або парале­ле­пі­пед. І хоча ще не знайдено об'ємну модель усієї (повної) дієслівної парадигми сучасних української і російської літературних мов, вже можна з упевненістю стверджувати, що окремі її частини (підпарадигми) мають вигляд призми або трикутної піраміди, що варте уваги. Чи не є це свідченням ізоморфізму структур окремих ярусів мовної системи взагалі?

Отже, теоретичне значення описаної стереометричної моделі приголосних фонем полягає в тому, що вона проливає світло на те, як влаштовано сам механізм мови, зокрема його фонологічний ярус; модель є еталоном, основою для порівняння, зіставлення консонантних систем близько- й неблизькоспоріднених (наприклад, української і німецької, російської і сербсько-хорватської) мов.

Тепер скажемо кілька слів про її практичне значення.

Фонетика і фонологія знаходять своє місце у вузівських програмах багатьох лінгвістичних дисциплін, зокрема таких, як вступ до мовознавства, загальне мовознавство, сучасна українська мова, сучасна російська мова, а також спецкурсів і спецсемінарів, присвячених цим розділам лінгвістики.

Наш досвід викладання цих дисциплін свідчить про те, що описана вище консонантна стереометрична модель, по-перше, систематизує і поглиблює знання студентів в області фонетики: а) "підказує", як найкраще класифікувати приголосні звуки; б) допомагає зрозуміти, які ознаки в звуці є більш істотними з фонологічної точки зору; по-друге, сприяє кращому засвоєнню найважливіших фонологічних понять: є наочною ілюстрацією того, що таке: а) фонема (на відміну від звука мовлення), б) розрізнювальні (диференційні) ознаки фонем: модель дозволяє легко запам'ятати і при потребі відтворити (репродукувати) в упорядкованій послідовності всі приголосні фонеми розглядуваної мови, поєднані якоюсь однією диференційною ознакою, а також назвати – і при необхідності легко довести це! – розрізнювальні ознаки будь-якої приголосної фонеми (крім фонеми "йот", що має, як уже сказано, особливий фонологічний статус); в) система фонем, г) фонологічна опозиція, ґ) кореляція фонем; по-третє, сприяє формуванню у студенів-філологів наукового світогляду, подаючи яскравий матеріал для зрозуміння суті таких загальнонаукових понять, як абстрактне – конкретне, ціле – частина цілого, загальне – часткове, сутність – явище, елемент – система елементів, конструкт – об'єкт, що можна спостерігати; система, структура, а також таких складних лінгво-філософських понять, як парадигматика і синтагматика, мова і мовлення, синхронія і діахронія.

Принципи побудови цієї моделі є однаковими для фонологічних консонантних систем багатьох індоєвропейських мов, тому розглядувана модель може знайти застосування у практиці викладання іноземних мов.

ЛІТЕРАТУРА

1. Апресян Ю.Д. Идеи и методы современной структурной лингвистики (краткий очерк). – М., 1966.

2. Вовк П.С. Поліцентризм фонологічних систем. Монографія. – Київ, 2002.

3. Евдошенко А.П. К вопросу о применении стереометрической модели в области фонологии // Исследования по структурной типологии. – М., 1963.

4. Кочерган М.П. Загальне мовознавство: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти. – К., 1999.

5. Кузнецов П.С. К вопросу о фонематической системе современного французского языка // Реформатский А.А. Из истории отечественной фонологии. Очерк. Хрестоматия. Отв. редактор член-корреспондент АН СССР Р.И.Аванесов. – М., 1970.

6. Логопедия: Учеб. для студ. дефектол. фак. педвузов / Под ред. Л.С.Волковой, С.Н.Шаховской. – М., 1999.

7. Ломтев Т.П. Фонология современного русского языка на основе теории множеств. – М., 1972.

8. Падлужны А.І. Фаналагічная сістэма беларускай літаратурнай мовы. – Мінск, 1969.

9. Пиотровский Р.Г. Моделирование фонологических систем и методы их сравнения. – Л., 1966.

10. Реформатский А.А. Согласные, противопоставленные по способу и месту образования, и их варьирование в современном русском литературном языке // Доклады и сообщения института языкознания АН СССР. – 1955. – №8.

11. Реформатский А.А. Дихотомическая классификация дифференци­альных признаков // Вопросы теории языка в современной зарубежной лингвистике. Сборник статей. – М., 1961.

12. Реформатский А.А. О расхождениях МФШ с ленинградскими фонологами // Реформатский А.А. Из истории отечественной фонологии. Очерк. Хрестоматия / Отв. редактор член-корреспондент АН СССР Р.И.Аванесов. – М., 1970.

13. Реформатский А.А. Проблема фонемы в американской лингвистике // Реформатский А.А. Из истории отечественной фонологии. Очерк. Хрестоматия / Отв. редактор член-корреспондент АН СССР Р.И.Аванесов. – М., 1970.

14. Реформатский А.А. Согласные, противопоставленные по способу и месту образования, и их варьирование в современном русском литературном языке // Реформатский А.А. Из истории отечественной фонологии. Очерк. Хрестоматия / Отв. редактор член-корреспондент АН СССР Р.И.Аванесов. – М., 1970.

15. Сигеда П.И. Об объемном изображении систем согласных фонем // Система языка и обучение речи. Тезисы докладов на межвузовской конференции 25-30 января 1965 г. – Минск, 1964.

16. Сигеда П.И. Системы согласных фонем сербскохорватских говоров. Автореф. дис. … канд. филол. наук. – Минск, 1966.

17. Сигеда П.И. Сопоставительная характеристика систем согласных фонем современных литературных языков – русского и украинского // Актуальні питання слов′янської філології і педагогіки. Тези доповідей на наукову конференцію викладачів та студентів БДПІ у квітні 1994 року / Редактор: канд. філол. наук, доцент В.А.Зарва. Літ. ред.: доц. Л.О.Кондакова. Відповідальний за вип.: проректор з НР М.В.Федорик. –Бердянськ: БДПІ, 1994.

18. Сігеда П.І. Сістэма зычных фанем сучаснай сербска-харвацкай літаратурнай мовы // Весці Акадэміі навук БССР. Серыя грамадскіх навук. – 1964. – №2.

19. Сігеда П.І. Асноўныя тыпы кансанантных сістэм сербска-харвацкіх гаворак // Весці Акадэміі навук БССР. Серыя грамадскіх навук. – 1965. – №1.

20. Трубецкой Н.С. Основы фонологии. – М., 1960.

21. Jakobson R. and Lotz J. Notes on the French phonetic pattern // Jakobson Roman. Selected writings. I.Mouton & Co.’s-Gravenhage. 1962.

[1] Тут, як і далі, переклад цитати з російської мови на українську наш. – П.С.

[2] Ні цю схему М.С.Трубецького, ні запропоноване нами зображення її у вигляді стереометричної моделі, ні схеми (або моделі) інших дослідників, на яких посилаємось, ми тут не наводимо й не аналізуємо за браком місця.