Основні принципи спортивного тренування, етапи, цикли

ПЛАН

1. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ СПОРТИВНОГО ТРЕНУВАННЯ

2. СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНА

3. ТРЕНУВАЛЬНІ ЗАНЯТТЯ, ЙОГО ЕТАПИ І ЦИКЛИ

4. ПЛАНУВАННЯ УЧБОВО-ТРЕНУВАЛЬНИХ ЗАНЯТЬ

5. ЛІКАРСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ПІД ЧАС ТРЕНУВАНЬ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ СПОРТИВНОГО ТРЕНУВАННЯ

Основна мета спортивного тренування — за­безпечити високий рівень здоров'я спортсменів, оволодіння спортивною технікою, виховання мо­ральних та вольових рис характеру, розвиток фізичних якостей (сили, швидкості, витрива­лості, спритності) і на цій основі — досягнення високих показників в обраному виді спорту. Все це обов'язково має передбачати навчання й тре­нування спортсменів будь-якої підготовленос­ті — від новачка до майстра спорту.

Громадський інструктор, тренер, обізнаний з основними питаннями теорії, методики навчан­ня й тренування, володіючи технікою тих чи інших вправ, передає свої знання й уміння шля­хом розповіді, особистого показу, після чого про­понує членам колективу викопати їх. У процесі виконання вправ інструктор дає вказівки, ви­правляє помилки, пропонує повторювати впра­ви доти, поки спортсмен не навчиться злагодже­но й правильно їх виконувати. Коли вправа комусь не дається, інструктор розчленяє її, про­понуючії виконати окремі частини, а потім і в цілому.

Принципів спортивного тренування кілька, але основним вважають всебічну підготовку спортсмена. Це — шлях до фізичного вдоскона­лення людини. Всебічний розвиток спортсмена, його високий моральний і культурний рівень, гармонійний розвиток мускулатури та рухомих якостей, відмінна робота серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, фізична до­сконалість у цілому — основа успіху в будь-якому виді спорту.

Особливого значення набував здійснення принципу всебічності в учбово-тренувальній ро­боті з юними спортсменами. Всебічний фізич­ний розвиток у юні роки забезпечить міцне здо­ров'я, працездатність, високі спортивні резуль­тати в зрілому віці.

Другий принцип — свідомість; він передбачає таку побудову навчання й тренування, які за­безпечать розуміння, активне ставлення спорт­смена до них. Принцип свідомості, який у ра­дянські іі системі тренування став одним з найважливіших, означає, що спортсмен повинен знати, що, чому й навіщо він робить. Інструктор чи тренер повинні провадити з вихованцями бе­сіди про конкретні завдання кожного трену­вального заняття.

Третій принцип — поступовість. Він побудо­ваний на тому фізіологіч-ному положенні, що зміни в перебудові органів і систем організму та покращання їх функцій відбуваються під впливом тренування поступопо, протягом пев­ного часу. Звідси висновок — тренувальне на­вантаження треба підвищувати поступово, від заняття до заняття. Здійснення цього принципу базується і на відомих педагогічних правилах — «від простого до складного», «від легкого до важкого», «від відомого до невідомого». Най­правильнішим при навчанні є сполучення пра­вил — «від простого до складного» і «від легкого до важкого».

Принцип поступовості визначає планове збільшення навантажень і складності вправ на кожному занятті. Це й повинні відбивати тиж­неві, місячні й річні плани тренувань. Посту­повість у навчанні має відповідати силам і мож­ливостям спортсменів, тобто треба враховувати індивідуальні особливості кожного з них. Такий підхід забезпечить поліпшення здоров'я, трено­ваності та уростання гнортнпних результатів. І навпаки, ігнорування принципу поступовості, неврахування індивідуальних особливостей уч­нів, прагнення до «швидкого» зростання трено­ваності, спортивних досягнень протягом корот­кого часу (здійснення так званої форсованої підготовки «натягування» на розрядні нормати­ви) ніколи ще не давало бажаних результатів, а лише шкодило здоров'ю.

Міцність засвоєних знань і навичок лежить в основі четвертого принципу — повторності. Систематичне багаторазове повторення вправи, яка вивчається, сприяє міцному її закріпленню.

Цей принцип також базується на відомому фізіологічному положенні про необхідність по­вторень, щоб домогтись відповідних змін у пере­будові органів і систем організму під впливом тренувань.

Кількість повторень окремих вправ та інтер­вал відпочинку між ними значною мірою зале­жать від підготовленості спортсмена, його віку, зовнішніх умов. Головну увагу тут слід звер­нути на то, що до чергового заняття треба при­ступати з достатньо відновленими силами пі­сля попередніх занять. Виникнення почуття втоми — сигнал до припинення вправ, в яких переважно вимагаються швидкість, сила, сприт­ність і точність рухів. Продовжувати трену­вання при виникненні втоми нераціонально. Краще зробити перерву (в межах декількох хвилин), і коли сили спортсмена будуть віднов­лені, повторити вправу вдруге, потім, знову-та­ки після відпочинку,— втретє і т. д.

Коли ж потрібно розвинути витривалість, то можна не припиняти занять і тоді, коли на­ступила втома. Тільки перерву для відпочинку слід робити тривалішою.

З метою закріплення знань і навичок впра­ву треба повторювати доти, аж поки вона не будо виконуватись правильно. Отже, не слід поспішати з переходом до нової вправи, поки не буде засвоєна та, що вивчається. Необхідно встановити правильні інтервали між заняттями і на самому занятті — між вправами.

Принцип повторності шімагає систематично­го тренування протягом року, а також участі у великій кількості змагань. Тільки у повторних змаганнях закріплюються спортивна техніка й тактика, поліпшуються фізичні та вольові якос­ті. Спортивні змагання дають змогу об'єктивно оцінити, як спортсмени оволоділи на трену­вальних заняттях павичками і якостями.

До цих основних принципів тренування слід додати, що однією з найважливіших' проблем сучасної методики тренування с проблема роз­витку високих вольових якостей спортемснів. Рівень цього розвитку — один з показників тренованості спортсмена, його підготовленості

до відповідальних змагань. Високі вольові якос­ті досягаються в процесі навчання й тренування та участі її змаганнях. Іінхоїіання в спортсмена здатності мобілізувати себе під час змагання — одне з головних .ііііідапь, які стоять перед гро­мадським інструктором, тренером.

Зазначені принципи тісно пов'язані між со­бою. Всебічної фізичної підготовки по можна досягти без поступовості в навчанні й тренуван­ні, а пос'іупопість грунтується на повторності. Водночас успіхові тренувань сприяє свідоме ставлення спортсмена до них. Таким чином, усі принципи здійснюються не у відриві один від одного, а логічно у взаємозв'язку, у про­цесі виховання, навчання й тренування спорт­сменів.

2. СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНА

Виховання спортсмена складається з таких органічно взаємозв'язаних частин: технічної, тактичної, фізичної (загальної і спеціальної), моральної й польової та теоретичної підготовки.

При проведенні тренувань слід братії до уваги вік, підготовленість спортсмена, особли­вості видів спорту, періодів. Новачкам, напрпк-- лад, треба більше працювати над виробленням фізичних якостей, елементами спортивної тех­ніки, тоді як підготовлепіш спортсменам необ­хідні споціалт,і!а технічна підготовка та оволо­діння тактичною майстерністю. 13 підготовчому періоді тренувань більше уваги приділяється загальній фізичній і спеціальній підготовці, а в змагальному — технічній.

Технічна підготовка. Досягнення успіху в будь-якому виді спорту значною мірою обумов­лене оволодінням спортивною технікою. Техніч­но досконале, тобто раціональне, виконання вправ — запорука високих спортивних резуль­татів. Важлива сторона спортивної техніки — еко­номне виконання вправи, яке забезпечує збере­ження сил. Під час навчання спортсмен пови­нен опанувати правильну техніку (структура вправи, відсутність зайвих напружень, автома-тн.'іація координаційних процесів, «шліфування» окремих доталрн і рухів).

Важлива роль у технічній підготовці спорт­смена належить тренерові, який повинен розу­чити з ним вправу в цілому І по частинах, про­аналізувати кожен рух.

Тактична підготовка. Спортивна тактика — мистецтво ведення змагань з суперниками. ЇЇ головне завдання — якнайраціоналі.ніпіе вико­ристати сили й можливості для перемоги.

Тактика потрібна в усіх видах спорту, однак не всюди вона має однакове значення. Найбільш тактична майстерність потрібна у командних іграх, і менше — там, де немає безпосередньо­го контакту з суперником. --

Завдання тактичної підготовки; вивчення загальних положень, засобів і можливостей у даному виді спорту, тактичного досвіду най-сильпішпх спортсменів і команд; практичне ви­користання засобів, прийомів і варіантів такти­ки під час тренувальних занять, змагань; аналіз

сил суперників, їхньої технічної. фізичної, во­льової підготовленості; аналіз проведеного зма­гання, висновки.

Навчання тактики і вдосконалення в ній про­вадиться з використанням таких основних ме­тодів: розучування тактичних олемгптіп і дій по окремих частинах і в цілому; розробка варіантів тактичних дій; творчі завдання в процесі трену­вальних занять та змагань; аналіз застосованих тактичних варіантів, планів під час змагань,

Фізична підготовка - части­на процесу тренування спортсмена. Поділяєть­ся вона на загальну й спеціальну.

Загальна фізична підготовка, дуже корисна для зміцнення здоров'я, зумовлює гармонійний розвиток усіх органів і систем людського орга­нізму, підвищення їх функціональних можли­востей — збільшення сили, швидкості, витрива­лості, спритності і т.д.

Все це досягається застосуванням в учбово-тренувальній роботі вправ на загальний розви­ток з обраного виду, а також з ішпих нидів спор­ту (спортивна гімнастика, біг, стрибки, метання, лижі, вираші з штангою, рухливі й спортивні ігри, плавання, веслування та ін.), підготовкою та складанням нормативів комплексу і комплексів.

Спеціальна фізична підготовка має на меті високий розвиток усіх органів і систем, всіх функціональних можливостей організму спорт­смена, але вправи добираються з урахуван­ням особливостей даного (обраного) виду спорту.

Моральна й вольова підготовка. Спортсмен повинен бути відданим Батьківщині, дисциплінованим, працьовитим, наполегливим у досягненні поставленої мети, впевненим у сво­їх силах, здатним до максимальних зусиль; по­винен не боятися труднощів, завжди прагнути до перемоги.

Всі ці якості виховуються протягом усього процесу учбово-тренувальної роботи (особистим прикладом, добором відповідних вправ, участю в змаганнях, розповідями про кращих людей України, зокрема видатних спортсменів).

Завдання теоретичної підготовки, як і всьо­го учбово-тренувального процесу,— виховувати спортсменів у дусі комуністичної моралі, озброї­ти їх певними знаннями з галузі теорії й мето­дики спорту взагалі і снортішноЇ спеціалізації зокрема, ознайомити .і питаннями особистої гі­гієни, режиму, лікарського контролю та само­контролю тощо.

Теоретичній підготовці фізкультурників і спортсменів має бути підпорядкована вся вихов­на робота в спортивній секції, команді, колекти­ві фізкультури.

Виховну роботу здійснюють, насамперед, ін­структор, тренер, бо їх вплив на своїх вихованців завжди великий. Помиляються ті, хто вважає, що інструктор чи тренор повинні лише навчити спортсмена техніці вправ, підготувати його до змагань. Досвід доводить, що розрив між ідей­но-політичним, моральним вихованням і фізич­ним знижує успішність спортивної підготовки, не створює умов для гартування вольових яко­стей, порушує основний принцип системи фізичного виховання — його всебіч­ність, не сприяє формуванню духовно багатої, морально чистої і фізично досконалої нової людини.

3. ТРЕНУВАЛЬНІ ЗАНЯТТЯ, ЙОГО ЕТАПИ І ЦИКЛИ

Система тренування передбачає відповідну організацію та планування. Тренувальні занят­тя в спортивній секції проводяться три-чотири рази на тиждень три­валістю до двох годин. Будуються вони за загально прийнятою структурою і складають­ся з трьох частин: розминка, основна і за­ключна.

Залежно від завдання, періоду тренувань, а головне — від підготовленості спортсменів за­стосовують і інший варіант тренувальних за­нять — з чотирьох частин: вступна, підготовча, основна та перехідна.

Перініїії варіант (з 3-х частин) здебільшого застосовується в заняттях з більш підготовлени­ми спортсменами; другий (з 4-х частин) — в групових заняттях з мало підготовленими фіз­культурниками, новачками, в групах здоров'я іт. п-

У тренувальному занятті з трьох частин час розподіляється так; розминка триває 20—30 хвилин, основна частина — 80—90, перехід­на — 10.

Більш підготовленим спортсменам рекомен­дуються додаткові індивідуальні заняття (за завданням громадського тренера), які проводяться самими спортсменами протягом 30—40 хвилин щодня. Такі заняття вирішують одне-два вузьких завдання (наприклад, розвиток сили, певних груп м'язів, збільшення рухливос­ті в суглобах, вдосконалення окремих елемен­тів техніки тощо). Провадити їх можна як ран­кову гімнастику, а також і в інший час.

Докладніше зупинимось на змісті і завдан­нях тренувальних паняті, з чотирьох частин.

Вступна частина (тривалість 8—10 хвилин) має на меті організувати групу до занять, ви­кликати бадьорий, життєрадісний настрій. Засо­бами виконання цих завдань є: шикування групи, рапорт старости інструктору, перевірка відпідунашія, пояснення завдань і змісту за­няття; чергування ходьби і бігу, виконання вправ під час ходьби, перешикування для виконання фізичних вправ у підготовчій час­тині.

Дисциплінуюче значення мають стройові вправи.

У підготовчій частині (тривалість до ЗО хви­лин) відповідними вправами вирішуються зав­дання попередньої підготовки всіх груп м'язів з метою розпитку еластичності, підвищен­ня рухомості в суглобах, вдосконалення коорди­нації (погодженості) рухів та ознайомлення з елементами техніки.

Ця частина особливо важлива в тренуваль­ному занятті з новачками та з малопідготовле-ними спортсменами.

Основна частина (тривалість 70 хвилин) ви­рішує завдання підвищення всебічної фізичної та спеціальної підготовки, навчання й вдоскона­лення спортивної техніки і тактики, виховання вольових і фізичних якостей — сили, швидкості, витривалості тощо.

Зміст основної частини занять змінюється залежно від підготовленості спортсменів, їх ві­ку, статі, періоду тренувань, спортивної спеціа­лізації та інших обставин. Але завжди навчання і тренування поівинні мати таку раціональну послідолідовність - вправи переважно для на­вчання техніки або тактики і вдосконалення в них; вправи, спрямовані переважно на розви­ток швидкості; вправи, спрямовані переважно на розвиток витривалості.

До основної частини одного тренувального заняття включають вправи для розвитку од­ної-двох з названих якостей.

Перехідна частина (тривалість до 10 хви­лин) — обов'язкова для тренувальних занять з будь-якими контингентами, бо завдяки їй вирі­шується дуже важливе завдання, а саме: посту­пове зниження навантажень, приведення орга­нізму в стан, близький до норми.

Добираючи вправи для перехідної частини, треба мати на увазі, що різкий перехід від тре­нувальної роботи до спокою викликає знижен­ня самопочуття і може призвести до порушень кровообігу. З огляду на це заключна частина провадиться в спокійному рівномірному темпі (ходьба, дихальні вправи тощо).

Розподіл часу по окремих частинах занять може змінюватись залежно від багатьох обставин (завдань, які повинні вирішуватись на да­ному занятті, підготовленості групи, періоду тренувань тощо).

У посібниках наводяться приблизні плани за­нять для груп різної підготовленості та різних періодів тренування. Керуючись ними інструктор, тренер, складаючи конспект занять, повинен врахувати всі конкретні обста­вини, які можуть сприяти їх успішному проведенню.

Ефективність тренувального заняття в спор­тивній секції цілком і повністю залежить від педагогічного вміння, творчої активності гро­мадського інструктора, тренера. Щоб кожне заняття проходило цікаво, емоційно, вони по­винні ретельно готуватись до його проведення, широко застосовувати елементи змагань при виконанні вправ, не залишати без уваги жодно­го вихованця.

4. ПЛАНУВАННЯ УЧБОВО-ТРЕНУВАЛЬНИХ ЗАНЯТЬ

Найважливішою умовою ефективності трену­вань та успіху в спортивних змаганнях є систематична підготовка спортсмена протягом року. Здійснення цілорічних тренувань вима-ггае правильного планування. Рік поділяється на три періоди: підготовчий, змагальний та пе­рехідний, які складають у сумі річнпії цикл тренувань. Таких циклів в одному році може бути й кілька. В таких видах спорту, як гімнастика, волейбол і деякі інші, тренуваль­ний рік має два цикли, а у важкій атлетиці, боротьбі, боксі — стільки циклів, скільки за­плановано на рік основних змагань.

Періоди тренувань і тренувальний цикл у цілому органічно пов'язуються з календарем спортивних змагань.

Підготовчий період. Сучасні методи трену­вання в усіх, без винятку, видах спорту відво­дять цьому періодові вирішальну роль у підго­товці спортсменів. У річному циклі тренувань підготовчий період повинен зайняти не менше 4—5 місяців при 4—5 тренуваних заняттях на тиждень для підготовлених спортсменів та З—4 — для початківців.

Тренування в підготовчому періоді забез­печує:

набуття та покращання загальної і спеціаль­ної фізичної підготовленості;

подальший розвиток сили, швидкості та інших фізичних якостей, необхідних для вдосконален­ня в даному виді спорту;

подальше покращення моральних і вольових якостей;

оволодіння спортивною технікою і вдоскона­лення;

ознайомлення з елементами тактики;

підвищення рівня знань у галузі теорії фі­зичних вправ і виду спорту.

За підготовчий період тренування, спортсмени повинні набути таку тренованість, яка дозволи­ла б їм почати змагальний період добре підготовленими, з високим рівнем спортивної техні­ки, фізичних і вольових якостей. Останнім часом змагання плануються і про­вадяться протягом року, в тому числі і в підго­товчому періоді. Так, наприклад, календарні плани спортивних заходів для легкоатлетів вже кілька років передбачають серію змагань як у закритих приміщеннях, так і на повітрі (кро­си, метання тощо) в лютому ії березні.

Змагальниіі період. Основні завдання трену­вань у цьому періоді зводяться до подальшого під­вищення рівня розвитку фізичних і морально-вольових якостей, вдосконалення і закріплення спортивної техніки, оволодіння тактикою і на­буття досвіду змагань.

Цей період прийнято поділяти на два ета­пи. Перший, так званий дозмагальний, триває один місяць, а другий — основних спортивних змагань — 3—5 місяців (залежно від виду спорту).

На пертому етапі спортсмени повинні здій­снювати напружене тренування і брати участь у невеликій кількості змагань для набуття «бо­йового» досвіду. Виступаючи в них, спортсмени призвичаються до нових умов, перевіряють свої можливості, підвищують тренованість. У ці­лому тренування на цьому етапі слід розгляда­ти як підготовку до участі в найбільш відпові­дальних змаганнях, запланованих на наступні місяці сезону.

Тренування на другому етапі основного пе­ріоду трохи відрізняються від тренувань на першому етапі і мають свої особливості. Голов­ну увагу в цей період приділяють вдосконален­ню техніки в обраному виді спорту та підготовці до досягнення найвищих для даного спорт­смена результатів.

Перехідний період має на меті створення таких умов, за яких спортсмени після напру­женої роботи в змагальному періоді будуть готові почати паступтшй цикл тренувань, не знизивши рівня набутих фізичних якостей і технічних навичок.

Перехідний період тренувань може мати різ­ний характер залежно від виду спорту, рівня підготовленості спортсменів, їх віку та кількості змагань, у яких вони взяли участь протягом змагального періоду.

На сучасному етапі для окремих видів спор­ту погляди на завдання перехідного періоду трохи змінились. До цього часу, наприклад, у тренуванні бігунів (особливо на довгі дистанції) в перехідному періоді наставало затишшя. Тим часом бігуни втрачали набуті якості, а з по­чатком підготовчого періоду починали все знову.

Зараз у перехідному періоді бігуни не припи­няють тренувань і навіть беруть участь у зма­ганнях.

Для початківців і юних спортсменів, які не мають великої кількості відповідальних зма­гань, перехідний період не вимагає серйозних змін у процесі тренувань.

Керуючись цими загальними вказівками по плануванню цілорічності тренувань, громад­ський інструктор, тренер складає тижневий цикл тренувань, виходячи із завдань окремих періодів. Тижневі цикли тренувань для різних періодів з окремих видів спорту.

5. ЛІКАРСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ПІД ЧАС ТРЕНУВАНЬ

Складовою частиною системи тренування є систематичний лікарський контроль над спортсменами. Інструктор, тренер повинні твердо усвідомити, що перш ніж приступити до занять у спортив­ній секції, команді, спортсмени мають про­йти лікарське обстеження, під час якого визна­чається можливість допуску до тренувань, даю­ться рекомендації у виборі виду спорту, встановлюється характер і ступінь тренувальних навантажень тощо.

Надалі спортсмени проходять медичний ог­ляд мінімум два рази на рік, а в деяких видах спорту — кожні три місяці. Мета цих обсте­жень — визначити вплив регулярних занять спортом на фізичний розвиток і стан здоров'я спортсмена. При цьому виявляється і рівень зростання тренованості організму. Крім цього, обов'язковим є медичний конт­роль напередодні змагань. Лікар вирішує пи­тання і ставить свій підпис на заявці про до­звіл на участь спортсмена в тих чи інших зма­ганнях. Без такого лікарського допуску жоден учас­ник не може брати участі в змаганнях.

За даними систематичних лікарських обсте­жень визначають працездатність та функціо­нальні зміни окремих органів і систем організму спортсмена, на підставі яких громадський інструктор за участю лікаря вносить зміни в режим тренувань.

Важливе значення для досягнення високих спортивних результатів має режим спортсмена ,що складається з правильного розпорядку дня, в якому знаходять своє місце виробнича і громадська робота, ранкова гімнастика, трену­вання і відпочинок, сон, харчування.

Особливе значення має лікарський контроль у роботі з дітьми, підлітками та юнаками. Орга­нізація занять спортом серед цього контингенту вимагає від ін­структорів, тренерів повних знань анатомо-біологічних основ цих вікових груп. І тут у приго­ді стане спіндружпість з лікарем. Разом вони повинні вирішити питання про форми й мето­ди учбово-тренувальних занять у дитячих, під­літкових та юнацьких спортивних секціях і командах. Перш за все треба враховувати, що в роботі з дітьми 10—12 років основну увагу слід при­ділити загальній фізичній та багатоборній під­готовці, опрацюванню якомога більшої кількос­ті рухомих навичок різного характеру. Цього можна домогтись введенням у заняття комплек­су природних рухів (біг, стрибки, метання, лазання), а також різних рухливих ігор, ігор з м'ячем, гімнастичних вправ тощо.

Тренування з якогось одного виду спорту не повинне, особливо на початку, займати більше 20—25% загального обсягу учбового матеріалу. При цьому заняття мають проводитись, головним чином, у плані вивчення техніки та основ тактики.

У роботі з юнаками 13—15 років вимоги до загальної фізичної багатоборної підготовки за­лишаються ті ж самі, але розширюється коло рухомих навичок, більше уваги приділяється розвиткові швидкісних та швидкісію-силових якостей, оволодінню й вдосконаленню техніки з обраного виду спорту, тактиці. В невеликому обсязі в заняття вводяться силові наванта­ження.

Зберігаючи в роботі з юнаками 16—18 років великий обсяг загальнофізичної та спеціальної підготовки, збільшують швидкісні, силові на­вантаження та навантаження на витривалість. В учбово-тренувальпому процесі псе більпто міс­це займає скеровано тренування з обраного виду спорту. Характер технічної й тактичної підготовки значною мірою наближається до характеру цієї підготовки в дорослих.

Перелік етапів підготовки юних спортсменів (Г. Г. Бухмаи} мая орієнтовний характер. Іїопи можуть змінюватись залежно від багатьох об­ставин і, зокрема, від особливостей обраного ви­ду спорту. Специфіка окремих видів спорту ви­магає відповідних змін у формах і методах на­вчання й тренування.

Добір засобів для учбопо-троттувальпого процесу з цим контингентом фізкультурників і спортсменів повинен грунтуватись на анатомо­фізіологічних особливостях відповідних вікових груп. В зв'язку з цим гостро постає шітаппя про найтісніший зв'язок лікаря, інструктора й тре­

нера для забезпечення такого порядку, який виключав би можливість початку тренування дітей, підлітків та юнаків без ретельного медич­ного огляду і рекомендацій лікаря про обсяг навчальних або трсну пальних навантажень, а також навантажень у процесі спортивних зма­гань,

Самоконтроль. Громадському інструктору, тренеру важливо самому знати та навчити фіз-ку:п,турнпкііі самоконтролю, який, зпііЧііііни, не може замінити лікарського контролю, але б цінним доповненням до нього.

Під самоконтролем розуміють регулярне спостереження спортсмена за станом свого здо­ров'я. Методи самоконтролю прості й доступні кожному. При здійсненні його враховуються самопочуття, сон, апетит, вага, м'язова сила тощо.

Для обліку самоконтролю треба завести спе­ціальний зошит, в якому занотовувати всі дані.

Самопочуття. Цей пока;іняк відображає ба­дьорість, життєрадісність, підіііпцошія праце­здатності або, навпаки,— кволість, знюкення загального тонусу. Якщо спортсмен почуває, що під впливом тренувань самопочуття погір­шується, то це служить сигналом, що насту­пила перевтома,

Сон. Нормальним вважається міцний сон, який настає досить швидко. Після такого сну людина ранком прокидається бадьорою, з почут­тям легкості. Перевтома характеризується без­сонням, почуттям, що сон не дав шдпи'шнку, не відновив сил.

Апетит.Нормальне тренування, виконання вправ з доступним даній людині навантажен­ням сприяє апетиту.

Вага тіла. На початку тренувань (7—15 днів) вага зменшується (організм звільняєть­ся від лишків води й жиру), потім зростає за рахунок збільшення м'язевої маси, а в даль­шому залишається на одному рівні. Якщо ж вага і далі зменшується, необхідно звернутись до лікаря. Після тренувань або змагань вага знижується, однак протягом доби має прийти до норми.

Бажання тренуватись. Здорові люди зав­жди виявляють бажання займатись фізичними вправами, спортом; коли ж такого бажання нема або з'явилася байдужість до фізичних вправ, то це — ознака иеров-юми. В цьому випадку треба порадитись з тренером, лікарем та зменшити тренувальні навантаження, відпочити або переключитись на інші вправи.

Пульс — це найоб'єктивніший показник ді­яльності серцево-судинної системи. Лічити пульс повинен уміти кожен фізкультурник. Підрахунок пульса здійснюється за секундо­міром або хвилинною стрілкою годинника про­тягом 15 секунд. Одержана цифра множиться на чотири, таким чином ми знаємо кількість ударів па одну хвилину.

/ Пульс здорової нетренованої людини в стані спокою дорівнює 60—70 ударам на хвили­ну. В тренованих спортсменів у стані спокою пульс повільніший. Діяльність серцово-гулинної системи при м'язових напруженнях посилюється, і після за­кінчення фізичних навантажень пульс може дорівнювати 100—160 ударам на хвилину, а іноді й більше. Однак через 5—6 хвилин пульс приходить до норми- Чим здоровіша й трено-ваиІїна людина, тим швидше пульс вертається до вихідної величини.

Дихання. Хорошим диханням є ритмічне, . глибоке дихання, яке супроводжується повним розширенням грудної клітки. Нормальна час­тота диха.'іьшіх рухів 10—18 на хвилину. Чис­ло дихальних рухів підраховують, поклавши долоню на нижню частину грудини і верхню частину живота: вдих і видих вважаються за одне дихання.

М'язова сила. Силу м'язів кисті правої та лівої руки вимірюють ручним динамометром. Результати занос ять до , ні й їй та самоконтролю.

Дані самоконтролю час від часу аналізую­ться разом з інструктором, тренером, лікарем.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Голубев И.П. Профессионально-прикладная физическая підготовка. – М., 1982.

2. Дубогай О.Д., Завацький В.І., Короп Ю.О. Методика фізичного виховання студентів. – Луцьк, 1995.

3. Зациорский В.М. Физические качества спортсмена. – М., 1986.

4. Матвеев Л.П. Основы спортивной тренировки. – М., 1987.

5. Мурза В.П. Фізичні вправи і здоровя. – К., 1991.