Освітнє плекання культурознавчої обізнаності: розширене бачення терміна «образотворче мистецтво»

Сьогодні ми є свідками нового погляду на освіту, яка покликана надати молоді не тільки обшир інформації, а й навчити компетентне використовувати її. Одну з провідних ролей у цьому процесі віддають образотворчому мистецтву (ОМ). Обговорення з цього приводу ведеться серед законотворців, педагогів, науковців і митців на світовому та вітчизняному рівнях. Так, загальновідомі міжнародні організації ЮНЕСКО, Рада Європи, Європейський союз спромоглися реалізувати дискусії у програми, що досліджують вплив образотворчого мистецтва на освітній процес, на учнів та студентів як головний об'єкт у ньому [40, 49,51,52], зокрема обговорюються питання, яке місце загальна художня освіта має у навчальній системі та який конкретний вплив справляють види мистецтва у синтезі з академічними дисциплінами на розвиток особистості, а також на її здатність пристосуватися до економічних реалій. Наприклад, ОЕСР (порівнює системи національних освіт) і DеSеСо (визначає та відбирає основні вміння) відзначають важливість культурно-художнього виховання для формування основних умінь особистості [40, 52].

На вітчизняному рівні справи йдуть гірше: у "Рішенні від 28.02.03 №2/3-4 "Вища освіта і наука – пріоритетні сфери розвитку суспільства XXI століття" художньо-естетична сфера не згадується зовсім; у тексті "Національної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті" лише побіжно згадується "художньо-естетична" культура: як складова головної мети національного та громадянського виховання [23, 6 – 7]. Більша увага цій проблематиці приділяється на сторінках сучасної мистецько-педагогічної періодики. Дописувачі – українські теоретики та практики – розглядають переважно методику викладання ОМ: як окремої дисципліни малювання; в синтезі з іншими мистецькими дисциплінами; а також застосування ОМ як універсального інструмента для опанування інших програмних дисциплін; висловлюють критичні зауваження щодо заскорублості конкретних проявів сучасного художньо-освітнього процесу [5, 8, 10, 19, 25, 33]. Однак, до наукового розгляду сутності поняття "ОМ" сучасна автура не доходить.

У цілому процес впровадження мистецтва в освіту лишатиметься кволим, якщо не поширювати роз'яснювання його переваг в освітньому процесі та не включати ОМ до освітніх програм. Рівень культури може від цього багато втратити.

Невід'ємним елементом кваліфікованого процесу інтеграції мистецтва в освіту є категоріальний апарат, який визначає сутність і широту поняття, його логічне місце у системі та взаємозв'язок із іншими її складовими. Різне трактування поняття, неправильне розуміння його зв'язків призводить до викривленого тлумачення не тільки наукового тексту, а й до нерозуміння співрозмовниками одне одного, а якщо брати ширше, – гальмує розвиток культури в цілому.

Представники ЗМІ, особливо редактори як основні контролери мови, мають відповідальніше ставитися до точності та ясності у передачі інформації.

Розглянувши добірку літературних джерел: вітчизняні та російські академічні довідники (енциклопедії, тлумачні словники тощо), спеціалізовані видання з мистецтва (історико-мистецтвознавчі праці; мистецько-педагогічна, культурознавча періодика; монографії; підручники з образотворчих видів мистецтва тощо), ми виокремили низку проблем, що стосуються як змісту, так і форми терміна.

Більшість оглянутих видань, які звертаються до терміна "ОМ", успадкувавши традиції радянського режиму, і далі поширюють модель обмеженого (ідеологічного, вузького, однобокого) трактування поняття [9, 21, 22, 24, 26, 29, 31, 44, 45].

Предметом нашого етапного дослідження ми обрали термін "ОМ", ставлячи перед собою завдання з'ясувати лінгвістичну відповідність змісту поняття його формі й адекватності дефініцій даного терміна; перевірити гіпотези щодо неправильності використання лексичної форми "образотворче" лише на позначення одного виду мистецтва; притаманності ОМ тільки предметно-просторових характеристик (опредмеченності та візуалізації).

Мета – привернути увагу до порушеного питання фахівців дотичних напрямків діяльності, дати підґрунтя до роздумів і спонукати до викристалізування якомога точнішого та вичерпного тлумачення зазначеного терміна.

Окрім зазначених літературних джерел, для дослідження ми використали етимологічні словники, англійський, англо-російський, а також іспанський тлумачні словники.

Більшість розуміє образотворчість як сутність не тільки живописного, графічного, скульптурного, архітектурного, художньо-фотографічного видів мистецтва, а й театрального, художньо-літературного, хореографічного, кінематографічного, музичного тощо, для яких образ є основним засобом утілення творчої ідеї.

Своє дослідження ми структурували з поданих у літературних джерелах думок щодо тлумачення ОМ, виділили спільні риси колізії, що була спричинена протилежними думками щодо окремих умов; диференціювали умови за предметом суперечності; виділили з ряду суперечливих умов лише перші три для подальшого детального опрацювання; дали аргументовану оцінку з приводу кожної з трьох умов за допомогою етимології слів "образ", "мистецтво"; виявили та вказали помилки щодо нерозрізнення тотожного та зіставлення незіставного; впливу міжмовного чинника на семантику ОМ.

Загальновизнаним у семантиці терміна ОМ є те, що це зображально-виражальний, чуттєво-наснажений вид художньої творчості, який відбиває дійсність у художніх образах, де дійсність не слід розуміти як суто об'єктивну реальність. Це естетична категорія, де естетичність означає не тільки красу: штучний вид діяльності, який історично належить до "вільних" (хоча й не від часів виникнення таких), вишуканих, витончених мистецтв. Одна з провідних властивостей – комунікативна: створюється різними технічними засобами при застосуванні різних технік, прийомів, засвоєних навчанням (у теорії та на практиці). За багатьма визначеннями ОМ втілюється на площині й у просторі. До нього відносять малярство, графіку, скульптуру, художню фотографію.

Проте є тези, що, як ми помітили, належать до дискусійних і які можна диференціювати за такими умовами:

1) образної обмеженості;

2) абстрактно-опредмеченою;

3) візуального сприйняття;

4) соціально-індивідуальною;

5) естетичною;

6) реалістичною та містичною;

7) ідеологічною.

Зосередимося на перших трьох. Основні суперечності закладені у позиціях:

1) обмежене поширення образної природи лише на кілька різновидів образотворчих мистецтв, перерахованих вище (малярство, графіка, скульптура, художня фотографія). "Зображальне мистецтво" [9, 24, 26, 29, 31, 42, 45] – як вузьке значення мистецтва, вільного вишуканого, витонченого (" .Художня творчість у цілому – література, архітектура, скульптура, живопис, графіка, декоративно-прикладне мистецтво, музика, танок, театр, кіно ." [7, 27, 37, 46, 47]);

2) пріоритет матеріалізації, опредмечення образотворчості ("Використання уяви для виготовлення предметів естетичної цінності"[45,47]) – опредмечена форма – лише одне з утілень ОМ (" .Різновиди т. з. художніх мистецтв інших видів діяльності, що об'єднуються як художні образні форми опанування світу" [27, 37]);

піднесення наочної форми образотворчого мистецтва перед іншими формами художньої творчості ("Наочне відтворення природи в її повноті та типовості ." [7, 29, 31]) – унаочнений засіб і об'єкт об'єктивної реальності – лише частина зацікавлень ОМ (" .Відтворення реальної дійсності в мистецтві – це лише примітивний, початковий етап і не мета мистецтва. Метою є "викликати" в нашій психіці такі переживання, яких не дає нам реальна дійсність" [1, 38]).

Образотворче, зображальне / "изобразительное"; відображення / "отображение" – не можна розглядати у значенні змалювання чи тільки опредмечення, візуалізації. Перші частини слів утворені історично від "об" (що означає перед, за, до, для) + "раз" (що означає: раз, удар, карбування, відбиток, певний землеробський інструмент, смуга, риска; тип, характер тощо); "образ" (із значенням обличчя, щока, ікона, картина) [12, 43]. Тобто спочатку домінував матеріалістичний аспект значення людської діяльності, однак поступово набуває розвитку психологічний аспект: емоційності, одухотвореності тощо.

Дотичне до цього поняття – слово "мистецтво" ("искусство"), що також може розглядатися як метаморфоза у семантиці: майстер, майстерність, "искусный", "искусить", "кусити" (у значенні випробовувати, торкатися тощо) "ехреrіmеntum" (досвід, спроба) тощо збагатилися змістовим відтінком художньої творчості в цілому; тлумачиться як засіб і форма пізнання життя за допомогою візуального, аудіального, тактильного, іншого досвіду, а також уявної та розумової роботи. Виступає поняття "мистецький" і як критерій не тільки майстерності, а й естетичності (чуттєвості, вишуканості та краси); як опредмечена діяльність (картина, ілюстрація), так і дещо абстрактна (музика) [12, 43].

Так, музичне мистецтво створює образи (о.) за допомогою звуку, його сили, тембру, інтонації тощо ("У музиці X. о. (художній о.) формується за рахунок акустичних властивостей звуку та суб'єктивних відчуттів і асоціацій людей – виконавця та слухачів"; музика відрізняється від інших видів мистецтва інтонацією, що є особливою якістю X. о. [21, 44]); кіномистецтво – поєднання гри актора, режисерського втілення сценарію, операторської роботи, творчості художників-декораторів, освітлювачів та ін. ("Твір кіномистецтва (в широкому значенні), виступає в художній функції" [17, 38]); художня література – друковане слово, вжите у прямому та переносному значенні ("Образна мова вирізняє твори художньої літератури з-поміж інших текстів. Вона не обмежується традиційними тропами і фігурами мови, а наповнює естетичним змістом безобразні мовні елементи, перетворює їх на систему художньо-мовного бачення світу ." [38, 39, 41]); хореографічне мистецтво – динамічна пластика тіла, просторовий візерунок у синтезі з музикою (" .Створити о. х. (о. хореографічний. – Р.Б.) – означає змалювати в танці дію чи характер, втілити на основі правдивого вираження почуття певну ідею. Танок, позбавлений образності, зводиться суто до технічності, до марних комбінацій рухів" [3]); театральне мистецтво – синтез лицедійства, музики, декорацій тощо (" .Спосіб освоєння та перетворення дійсності в мистецькому аспекті" [4]); малюнок, малярство – світлотінь, крапки, лінії, кольорові плями на площині, виражені у статичному вигляді (" .[твори] графіки – переважно чорно-білі малюнки на папері ., живопис утілює образи дійсності в їх кольоровому багатстві та блиску за допомогою фарб, які накладаються на якусь тверду поверхню" [45]); художня фотографія – постановка елементів, які фотографуються (" .Спирається на документальну основу (знімок конкретного явища), піднімається до образної характеристики, що здійснюється вибором ракурсу, композиції, емоційно-змістовим застосуванням фототехніки" [24, 38]); скульптурне мистецтво – різьбярство статичних об'ємно-просторових форм ("Створюючи статую чи портретне погруддя, різьбяр здійснює образ у реальному просторі" [48]).

Те, що згадані види мистецтва належать до художніх, а також поширення образотворчої ознаки й на інші види мистецтва, автоматично знімає питання щодо закріплення назви "образотворчий" за одним із видів як терміна, бо виявляється помилка "нерозрізнення тотожного" [78], "зіставлення незіставного", тобто родова назва не може бути ще й видовою [Там само].

Подібність і відмінність української та російської мов призводить часто до прикрого калькування як форми, так і змісту. Обидві мови використовують грец. афікс "ізо" (зі значенням рівність, подібність), напр., "изолинии", ізогональний, проте російська мова, на відміну від української, має омонімічні форми: із префіксом "изо" – як синонім префікса "из", напр., "изойти"; як частина скороченої абревіатури – зі значенням художній, напр., "изостудия". Також спостерігається трактування "изображения" як опредмеченої презентації, напр.: "Предмет, малюнок, який відтворює що-небудь; очевидне відтворення чого-небудь" [29]. Це при тому, що в українській і в російській мовах слова "образотворчий" і "зображати", а також "изобразительный", "изображать" мають один і той самий корінь – образ із більш абстрактним значенням.

Виникає припущення, що зазначені мовні обставини є причиною для закріплення у терміні "изобразительное искусство" значення сприйняття художнього мистецтва тільки очима і до того ж у формі опредмеченої подоби об'єктивної реальності. Це, на жаль, переноситься на український термін "ОМ".

Нами готуються до оприлюднення інші аспекти дослідження змісту терміна "ОМ": психологічний, естетичний, соціально-індивідуальний, ідеологічний, реалістичний, містичний, які дадуть змогу наблизитися до вичерпності згаданого терміна.

Література:

1. Антонич Б.-І. Національне мистецтво: Спроба ідеалістичної системи мистецтва. // Образотворче мистецтво, 1993. – № 3 – 4. – 63 с. – С.51 – 54.

2. Аполлон. Изобразительное и декоративное искусство. Архитектура: Терминологический словарь.– М.: Эллис Лак, 1997. – 736с.

3. Балет: Энциклопедия. – М.: Советская энциклопедия, 1981. – 623с.

4. Барабан Л.І., Дятчук В.В. Український словник театральної лексики. – К.: Вид-во "СВС", 1999. – 94с.

5. Бєлкіна Е. Від подиву до творчості: Естетичне виховання дітей дошкільного віку засобами образотворчого мистецтва. // Мистецтво та освіта, 1998.– № 2.– С. 12 – 18.

6. Большая Советская Энциклопедия. / Под ред. В.В.Куйбашева. – М.: ОГИЗ РСФСР – Т.29,1935. – 763 С. – С.335 – 337.

7. Булгаков Ф.И. Художественная Энциклопедия. Иллюстрированный словарь искусств и художеств. – Т. І – ІІ. – СПб.: А.С.Суворий, 1886 [ .]с.

8. Буряк Б., Буряк Н. Проблеми естетики та теорії мистецтва. // Образотворче мистецтво,1993. – №3 – 4. – 63с. – С. 36.

9. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов. ред. В.Т.Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2001. – 1440 с.

10. Горбенко С. Гуманізація художньої освіти // Мистецтво та освіта, 2002. – №2. – С. 5 – 8.

11. Грінченко Б.Д. Словар української мови. – К., 1908. – Т.II. – Передруковано. – К.: Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. – 573 с.

12. Етимологічний словник української мови: В 7тт. – К.: "Наукова думка", 1983. – Т. III – 549 с.;Т. IV – 656с.