Фінансова наука: історія, становлення, предмет, метод. Розвиток в Україні

План

1. Історичний аспект становлення та розвитку фінансової науки

2. Предмет і метод фінансової науки

3. Розвиток фінансової науки в Українi.

1. Історичний аспект становлення та розвитку фінансової науки

Фінансова наука як соціальне явище досить молода. Вона виникла у середині XV століття, тобто тоді, коли досягли пов­ного розвитку товарно-грошові відносини й уможливилося створення фондів грошових засобів насамперед для задоволен­ня різноманітних потреб держави. Треба зазначити, що власне фінанси існували майже на тисячоліття раніше. Так, у старо­давньому Римі поряд із натуральними повинностями та конт­рибуцією стягувалися податки в грошовій формі, а також про­водилися грошові виплати найманцям в армії.

Не можна не звернути увагу на те, що великі вчені антич­ного світу - Арістотель, Платон, Ксенофонт, Цицерон, дослід­жуючи в своїх працях засади державного устрою тією чи іншою мірою торкалися фінансів. Так у ІV столітті до нашої ери Ксе­нофонт, розглядаючи в своїх працях джерела добробугу в дер­жавi, рекомендує правителям здавати в оренду державне майно, невільників, запроваджувати податки та мито, будувати готелі, магазини, склади, здавати їх в оренду для одержання доходів.

Після розпаду Римської імперії настає період культурного і наукового застою. Цього часу безпідставно шукати прояви фінансової наукової думки. Найосвіченішим класом тоді було духовенство, яке й виховало у. своєму середовищі досить відо­мих учених. Один із них - Фома Аквінський, У ХІІІ столітті він у своїх працях рекомендує правителям досить раціональні правила ведення державного господарства, грунтуючись на ре­ліпиних i моральних принципах, що дуже важливо, оскільки у подальшому мораль і фінанси мало перетиналися.

У працях учених цього часу зустрічаються поради правите­лям не розоряти народ непомірними податками, не продавати публічних посад, не псувати монети. Загалом пропагувалося негативне ставлення до податків. У часи середньовіччя лише в державах Флоренція та Венеція було помічено досить успіш­ну організацію фінансів у практичному сенсі.

Розквіт фінансової науки почався наприкінці ХV століття, коли в світі відбулися значні зміни в державному устрої, по­в'язані з появою великих абсолютних монархій, та коли з'яви­лись постійні великі армії, і завдання правлячих структур роз­ширились. Виникла потреба в значних коштах. Це було зумовлено необхідністю пошуку нових джерел доходів. Якраз цього часу помічено досить тісний зв'язок фінансової науки з фінансовою практикою.

Найзначніші наукові дослідження кінця ХVІ століття належать представникові франції Ж. Бодену. Опублікування його праці "Фінансові нерви держави" (1577 р.) пов'язують із по­чатком фінансової науки. У ХVII столiтті значний внесок у розвиток фінансової науки зробили англійські вчені Т. Мен, Дж. Локк, Т. Гоббс. Основні їхні праці присвячені проблемам оподаткування. Більшість цих учених була прихильниками ідеї непрямого ополаткування, пропагувала спрощення існуючої і побудову н о истеми податків на раціональних засадах.

Досить вагомий внесок у розвиток фінансової науки в ХVІІ - ХVІІІ століттях зробили німецькі вчені-фінансисти: Л. фон Секондорф, Ф. Юсті, 1. Зоннефельд. Вони належали

до представників німецької школи - камералістики. значну увагу приділяли системі управління фінансами, взаємозв'яз­ку фінансів із народним господарством та залежності рівня добробуту населення від платоспроможності щодо податків.

В 1746 році Ф. Юсті видає свою основну працю "Система фінансового господарства", в якій вперше системно були вик­ладені основні положення фінансової науки. З огляду на це деякі вчені - послідовники Ф. Юсті вважають його батьком фінансової науки. Його погляди на фінанси загалом і на фінансову науку зокрема мали значний вплив на розвиток фінансової науки в багатьох європейських країнах.

Наприкінці ХVШ століття спостерігається повне пожвав­лення розвитку фінансової науки. Цьому сприяли нові науко­вi вiдкриття в галузях філософії, політичної економії, права, державного управління. Відбувалися докорінні перетворення в економіці та політиці. Цього часу широкого визнання до­сягають ідеї Монтеск'є, Ж. Руссо, Д. Дідро, Д. Канта. Держав­не управління зазнає змін під впливом ідей Великої фран­цузької революції та прогресу техніки.

Під час становлення політичної економії як науки фі­нансова наука в працях найвидатніших її представників не видiляється в окрему науку. Так, А. Сміт навіть не застосо­вує терміна "фінанси", проте включає, на відміну від усіх воіх попередників, до джерел багатства нації три джерела землю, працю й капітал. Такий підхід дав змогу створити для фінансової науки міцне економічне підгрунтя, оскільки ка­пітал, будучи джерелом багатства, створює фінансові умови функціонування економіки, забезпечуючи її фінансовими ресурсами. Заслугою А. Сміта є також обгрунтування поділу держав­них витрат на загальнодержавні та місцеві, а також розробка принципів оподаткування, згідно з якими:

- податки повинні сплачувати всі відповідно до одержа­них доходів;

- податки повинні бути визначені завчасно;

- податок повинен сплачуватися в зручний для тілатника час;

- стягнення податків повинно бути дешевим

Найбільший розвиток фінансової науки припадає на ХІХ століття, насамперед на другу його половину. В цей час у біль­шостi країн Европи перейшли від абсолютизму до конститу­шйної форми правлiння. Стали розвиватися правові основи державного управління, у тому числі й фінансове право, ви­никла потреба в наукових дослідженнях у галузі фінансів.

Саме в цей час фінансова наука виокремлюється із за­гальної теорії політичної економії, стає самостійною сферою знань. У багатьох великих університетах Європи створюють­ся кафедри фінансів. Можна стверджувати, що фінансова на­ука в ХІХ столітті досягла більших успіхів, ніж за весь попередній час. У другій половині ХІХ століття не можна не відзначити вагомий внесок у фінансову науку німецьких учених. Насампе­ред слід згадати К. Г. Рау. Він написав першого підручника з фінансів "Основні начала фінансової науки", який витримав багато видань і майже півстоліття був основним підручником не лише в Німеччині, й У багатьох країнах Європи.

Підручник К. Г. Рау має достатньо класичний зміст, він складається із вступу, де розглядаються загальні основи фінан­сової науки, й розділів: державні доходи; державні видатки; державний кредит; бюджет; організація управління фінансами. Ця структура фінансів як навчальної дисципліни тривалий час використовувалася у вузах більшості країн.

Цього ж часу достатньо значний внесок у фінансову науку зробив швейцарський фінансист Ж. Сісмонді. Він розглядав фінанси як засіб поліпшення життя народу. у своїх працях він доводив необхідність скорочення непрямого оподаткування, встановлення неоподатковуваного мінімуму, впровадження прогресивного податку тощо. До числа відомих фінансистів кінця ХІХ століття належать також австрієць Е. Сакс, італієць Ф. Нітті, американець Е. Селігман. Загальною характерною рисою всіх наукових досліджень

цього часу є те, що фінансова наука не виходила за рамки дер­жавних фінансів, тобто проблеми розглядалися лише в межах бюджетної системи. 3 огляду на це не можна не згадати про внесок теоретиків марксизму в фінансову науку, бо протягом майже столітгя комуністична ідеологія вважала К. Маркса та Ф. Енгельса творцями марксистської фінансової науки. Існує величезний доробок наукової та навчальної літератури з цього приводу і є підстави стверджувати, що в працях К. Маркса і Ф. Енгельса лише зрідка йшлося про гроші й податки, отже, важко назва­ти це наукою про фінанси.

2. Предмет і метод фінансової науки

Фінансова наука вивчає явища та процеси, які здійснюються у державі при створенні й використанні фондів фінансових ресур­сів на цілі її' економічного та соціального розвитку. Фінанси іс­нують об'єктивно, тому пізнання їх функціонування пов'яза­но з аналізом, вивченням і точним описанням фактів, що належать до процесів здобування державою і підприємницьки­ми структурами необхідних коштів для втілення своїх цілей.

Предметом фінансової науки є діяльність держави, підприєм­ницьких структур, організацій та окремих громадян, що пов'яза­на зі створенням і використанням фондів фінансових ресурсів. Проте фінансові ресурси в економіці держави величина завж­ди обмежена, тому актуально постає питання їхнього ефектив­ного використання для найкращого задоволення потреб сус- . пільного добробуту, Для цього повинні залучатися досконалі методи' мобілізації фінансових ресурсів, уважно обиратися напрями їх використання.

Фінансові явища та процеси можна досліджувати на різних рівнях. На рівні національної економіки, тобто на макрорівні, досліджуються інтегральні показники загальної величини фі­нансових ресурсів, їхня динаміка, взаємозв'язок із валовим внутрішнім продуктом, фондом оплати праці, їхня структура, розміщення за місцем володіння та розпорядження тощо. Дослідження фінансових явищ і процесів на рівні під­приємницької структури або окремого громадянина, тобто на мікрорівні, включає вивчення процесів створення й викорис­тання фондів фінансових ресурсів на рівні господарюючого суб'єкта або окремого громадянина. Тут об'єктом дослідження є загальна сума валових доходів і валових витрат, амортизацій­них відрахувань, прибутку, грошова вартість основних та обі­гових коштів. Дослідження фактів й аналітична обробка статистичних даних дають змогу встановити закономірність явищ і процесів, що пов'язані зі створенням доходів та ·їх використанням: Існу­ють об'єктивні параметри, що забезпечують найефективніше, з точки зору суспільства в цілому, функціонування фінансів; тобто їх вплив на економічне та соціальне життя. Фінансова наука завжди повинна давати відповідь на дуже важливі запитання - як і в яких формах повинні створювати­ся та використовуватися фонди фінансових ресурсів для за­гальнолюдських потреб. Проте шляхи вирішення цього питан­ня залежать від умов, у яких перебуває держава, від того, який рівень економічного розвитку у суспільстві, яка форма влас­ності, структура економіки, соціальний склад населення, рі­вень iнтеграції у світову економіку тощо. Фінансова наука вивчає факти і явища не відособлено від сьогодення, а в конкретних умовах організації держави та ін­тересів різних верств населення. Але врахування цього повин­но здійснюватися виходячи з поняття закономірностей фінан­сових явищ, їхньої об'єктивної необхідності. Фінансова наука входить до складу соціально-економічних наук, проте вона вивчає вужче коло фінансових явищ - лише ті, що пов'язані з перерозподілом за допомогою фінансів ва­лового внутрішнього продукту. Цедиктує необхідність засто­сування певного методологічного підходу до вивчення фінан­сового життя в країні. Передусім необхідності врахування інтересів усіх учасників процесу створення валового внутріш­нього продукту: держави як представника суспільства в ціло­му, виробничих структур і безпосередньо зайнятого в суспіль­ному виробництві населення. У гармонізації цих інтересів зосереджено розуміння при­значення фінансової науки. Будь-яке нововведення у фінансо­вій сфері - запровадження нових податків, нової форми фі­нансування або іншого виду витрат - призводить до певних суспільних наслідків як для держави в цілому, так і для кож­ної соціальної або господарської групи зокрема. Простежити ці наслідки, встановити на їхній основі історичні аналогії та паралелі - одне з важливих завдань фінансової науки. Загальною метою фінансової науки є пізнання дії об'єк­тивних законів і закономірностей у сфері фінансів, а також передача результатів наукових досліджень до практичного використання.Об'єктивні закони в сфері фінансів - це найстійкіші зв'яз­ки та залежності фінансових явищ. Так, рівень бюджетного де­фіциту тісно пов'язаний з рівнем інфляції в державі, поряд iз цим від джерел фінансування дефіциту залежить його вплив на доходи юридичних і фізичних осіб. Можна впевнено ствердж.у­вати, що ставки податків впливають на розвиток певних видiв діяльності чи виробництв. Але на запитання, в яких випадках ставки податків мають руйнівний вплив на господарську діяль­ність, а в яких вони набувають лише фіскального змісту і не завдають шкоди підприємницькій діяльності, повинна відпо­вісти фінансова наука.

Слід зазначити, що в фінансовій науці є багато не розв'я­заних проблем- Це передусім пов'язано з тим, що економічне життя з часом змінюється, відповідно змінюються взаемо­зв'язки і сфери активного впливу фінансів на економіку Фінансова наука повинна бути нпорядкованим процесом одержання знань, їхньою повною систематизацією вілповід­но до існуючої економічної ситуації в державі.

Фінансова наука зможе успішно виконати свою роль тіль­ки при використанні певних методів пізнання фінансового життя, основними з яких, як і в кожній науці, є методи iндукцiї і дедукції.

Метод індукції передбачає проведення досліджень шляхом вивчення окремих фактів, аналізу статистичних даних, даних опитувань, спостережень та інших способів пізнання, на осно­ві яких вчений-фінансист доходить певних висновків щодо на­явності закономірностей та залежностей між фінансовими яви­щами й процесами, а також їх впливу на економічне життя.

При використанні методу дедукції спочатку висувається певна гіпотеза, а потім здійснюється їі перевірка на фактично­му матеріалі. Гіпотеза, як правило, народжується на основі спостережень або логічних висновків. При дослідженні із зас­тосуванням будь-якого методу фінансова наука як економічна може використовувати спосіб абстрагування. Абстрагування ­це навмисне спрощення ситуації шляхом виключення із лос­лідження нетипових явиш або другорядних фактів. Фінансове життя як держави в цілому, так і окремих юри­дичних чи фізичних осіб дуже складе, тому при проведенні досліджень треба використовувати математичні методи й мо­делі, що дасть змогу зробити наукові висновки і пропозиції обгрунтованішими.На основі висновків фінансової науки встановлюється стійкість тих чи інших форм виявлення фінансів У цьому проявляється зв'язок фінансової науки з правовими. Фінансо­ва наука - основа для відпрацювання принципів фінансової політики. Фінансова наука, фінансове право та фінансова політика - не напрями дослiдження фінансових проблем. Усі вони одна­ково необхідні для всебічного вивчення фінансів. Фінансова наука включає такі розділи: науку про державний бюджет; науку про державні доходи і податки; науку про фінанси під­приємницьких структур; науку про державний кредит; науку про місцеві фінанси, страхування тощо.

3. Розвиток фінансової науки в Україні

Фінансова наука в Україні розвивалася в контексті ії роз­витку в умовах Російської імперії, і тому дуже важко виділити внесок українських вчених в її розвиток. Історичні джерела свідчать, що лише починаючи з другої половини ХІХ століття з'являються роботи вчених, присвячені проблемам фінансової науки. Тут насамперед слід назвати видатного вченого, поета, письменника, громадського діяча І.Я. Франка. Мабуть немає такої проблеми в житті людського суспільства, яка б залиши­лася поза увагою цієї видатної особистості. Питанням фінансів І.Я. Франко присвятив понад 40 праць. Передусім, це праця з аналізу фінансової політики Ав­стро-Угорської імперії, характеристика діяльності багатьох фі­нансових установ, у тому числі комерційних банків, фінансо­вих фондів, господарських товариств. Слід зауважити, що навіть в роботах із питань політичної економії та статистики він порушує фінансові проблеми того часу. Праці І. Франка написані українською мовою, і якщо їх уважно читати, то вони не втратили своєї актуальності й по­сьогодні. Його роботи мають різний рівень наукової заверше­ності, проте всім їм притаманний високий професіоналізм. У 1883 р. Франко публікує роботу під назвою "Сила податкова Галичини", в якій досліджує наявну податкову систему імпе­рії. Він вказує на непосильний податковий тиск, що зумовлює тяжке економічне становище трудового люду. І. Франко вба­чає причину податкового тягаря в надмірних непрямих подат­ках, які завуальовують справедливий розподіл національного 'багатства між верствами населення на користь капіталу. Усвідомлюючи роль податків у розподілі та перерозподілі фінансових ресурсів, І. Франко регулярно здійснює критичні огляди проектів та звітів державного бюджету, гостро реагую­чи на постійне збільшення податків для Галичини та скоро­чення видатків на й економічні й соціальні цілі. Наприкінці ХІХ століття І. Франко проявив активну заці­кавленість щодо питань розвитку банківської системи в Гали­чині. Це було викликано появою значної кількості банківсь­ких установ, які швидко збанкрутіли, що призвело до втрати вкладів громадян, здебільшого селян. Схоже сталося і в умо­вах незалежної України, коли різні комерційні структури, створивши фінансову піраміду, призвели до втрати громадяна­ми своїх заощаджень. Водночас І. Франко в своїх працях висловлює впевненість, що розвиток Фінансово-кредитних відносин сприятиме акти­візації господарського життя в країні. До числа визначних українських економістів-фінансистів належить також М.І. Туган-Барановський, професор універ­ситету святого Володимира (тепер Національний університет імені Тараса Шевченка). У своїх працях М. Туган-Барановсь­кий заперечує твердження К. Маркса про те, що прибуток і заробітна плата перебувають у зворотному співвідношенні одне до одного. Вчений доводить, що зі зростанням прибут­ку може зростати також і заробітна плата, а відповідно - до­ходи держави. Він також стверджує, що заробітна плата і прибуток можуть збільшуватися при зростанні продуктив­ності праці. Це збільшує фінансові можливості держави, під­приємця, працівника. Розглядаючи внесок українських фінансистів у розвиток фінансової науки, не можна не згадати М. Добриловського, професора-емігранта української господарської академії в довоєнній Чехословаччині. У 1934 р. він видав курс лекцій "Основи фінансової науки". М. Добриловський У своїх науко­вих твердженнях дотримувався західноєвропейської традиції ототожнення державних фінансів із державним господар­ством, а тому фінансова наука, на його думку, повинна до­сліджувати способи одержання коштів для задоволення дер­жавних потреб. Аналогічних поглядів дотримувався й український вчений­фінансист М. I. Мітіліно. У своїй роботі "Основи фінансової науки", яка вийшла в 1929 р. в Україні, він стверджував, що між державою та громадянами відбувається угода, за якою держава задовольняє певні потреби громадян, а останні спла­чують за це певну суму грошей у формі податків. До числа українських вчених-фінансистів належав профе­сор Київського університету святого Володимира М.Х. Бунге.

Характерною особливістю розвитку фінансової науки на початку ХХ століття є те, що в працях вчених-фінансистів цієї доби більше розглядаються проблеми фінансів зарубіжних країн і майже не приділяється увага фінансовим проблемам Російської імперії.

Зокрема, свого часу МЛ. Яснопольський працював про­фесором університету святого Володимира і вперше дослідив географічний розподіл державних доходів та видатків у Росії. Він опублікував декілька робіт із цієї тематики. Нині ідеї, за­початковані М.П. Яснопольським, розвиваються сучасними вченими - у світовій фінансовій літературі вони дістали назву фіскальното федералізму, а в Україні актуальні при розв'язан­ні проблеми міжбюджетних відносин.

Теоретично-змістовна спрямованість наукових досліджень представників української фінансової думки свого часу сягала рівня тодішньої світової фінансової науки, а в деяких випад­ках і випереджала її.

Сучасна світова наукова фінансова думка

Багата історична спадщина фінансової науки, безумовно, створює хороше підгрунтя для сучасної фінансової думки, яка має вирішувати нині набагато складніші питання сус­пільного життя. На сьогодні фінансова наука досліджує про­цеси і явища у суспільстві, використовуючи значно вищі те­оретичні підвалини та враховуючи певні гуманістичні засади життя людини. Центральне місце в наукових дослідженнях сучасних фі­нансистів посідають ідеї спрямування та використання фінан­сів для досягнення суспільного блага, яке повинно забезпечу­ватися за допомогою демократичних інститутів держави та політичної волі правлячих еліт. Обов'язковою умовою для цього є розвиток приватного підприємництва та ефективних державних структур, що мають у своєму розпорядженні до­статній фінансовий потенціал. Для сучасної фінансової науки характерно те, що вона не має ідеологічних уподобань. Йдеться про ідеалізм, матеріалізм, метафізику тощо. Основу нинішніх наукових досліджень ста­новить глибокий аналіз сучасності, який повинен визначити недоліки системи і збудувати ії з урахуванням інтересів біль­шості у суспільстві, тобто з огляду на вимоги теорії суспільно­го добробуту. Вперше основні положення теорії суспільного добробуту були розроблені італійським економістом В. Парето. Відповідно до його тверджень зміни або дії у сфері фінансів мають сенс лише тоді, коли матеріальне становище певних соціальних груп покращується без погіршення його для інших. Згідно з ідеями Парето видатки бюджету можуть зростати за певними напрямками тільки за умови, що це не зашкодить іншим напрямкам. Фінанси у системі Парето відіграють роль регулятора сус­пільного добробуту, механізму, за допомогою якого можна створити умови для поліпшення добробуту всіх. Парето ствер­джує, що коли існує великий розрив між багатими і бідними, то доцільно фінансовими методами здійснити перерозподіл на користь бідних верств населення. Мається на увазі, що при одних і тих же ресурсах можна збільшити добробут одних верств населення, не погіршуючи добробут інших. З оптимуму Парето випливає декілька дуже важливих вис­новків, що мають для фінансової науки першорядне значення. Так, усілякі зміни або реформи в фінансовій сфері недоціль­ні, якщо вони не покращують життя населення, простіше ка­жучи, вони соціально безперспективні i не принесуть користі суспільству. Інший висновок із концептуальних положень Парето сто­сується морально-етичних аспектів фінансової науки. ця проблема розглядається вперше, ії суть полягає в тому, що всі фінансові явища і процеси повинні мати хороше моральне підгрунтя, в іншому разі вони матимуть руйнівний характер. Суть сказаного полягає в тому, що всякі дії держави, під­приємця, людини повинні враховувати інтереси людини. Словом, одна особа не може шкодити іншій або жити за її рахунок. Моральний бік фінансової діяльності будь-якого суб'єкта в сучасній фінансовій практиці набуває глибшого змісту, а в науці - всебічного дослідження. Дуже важливим для сучасної фінансової науки є дослідження про функціону­вання фінансів в умовах демократичного середовища. Відомо, що в демократичному суспільстві прийняття управлінських рішень в галузі фінансів має свої проблеми. Їхня суть полягає 13 тому, що кожна юридична чи фізична особа може впливати на ті чи інші процеси в галузі фінансів на всіх стадіях їх реалізації. На практиці трапляються непоодинокі випадки, коли в деяких демократичних державах питання податків або видатків можуть вирішуватися або вирішуються на всенарод­них референдумах.

Фінансові програми політичних партій або об'єднань сут­тєво впливають на результати виборів і розстановку політич­них сил у державі. З огляду на це фінанси стають проміжним, але дуже впливовим інструментом між економікою та політи­кою, вони впливають на співвідношення центру, регіонів і мiсцевого самоврядування.

Дж. Бюкенен досліджував передусім поведінку як окремих громадян, так і політичних груп і партій при прийнятті рі­шень щодо кількісних і якісних параметрів державних доходів та видатків. Так, наприклад, які податки за можливості віль­ного вибору можуть сплачувати платники. За цикл робіт із розробки теорії суспільного вибору та методів прийняття фі­нансових рішень Бюкенену в 1986 р. була присуджена Нобе­лівська премія.

До числа яскравих робіт із питань фінансів належить мо­нографія М. Фрідмена "Податкові обмеження і зростання дер­жави", яка вийшла в 1978 році. У ній дуже стисло та обгрун­товано викладено суть податків і їхній зв'язок з економічним розвитком держави. По суті, це теоретичне обгрунтування ево­люції податків в сучасних умовах.

Характерною рисою сучасної фінансової науки в світі є насамперед плюралізм поглядів при єдиних методологічних підходах до аналізу явищ суспільного життя. Плюралізм є га­рантією знаходження найраціональніших рішень. Не можна не звернути увагу на постійний прагматизм досліджень із по­зицій суспільних інтересів. Фінансова наука в працях зарубіж­них вчених позбавлена ідеологічних нашарувань, примітивних класових та старомодних уявлень про експлуатацію народних мас, роль держави тощо.

Зарубіжній фінансовій науці притаманна висока етика на­укової полеміки, суперечливість і багатоваріантність науково­го пізнання сьогодення, плюралістичне змагання ідей та піз­навальних підходів.

Використана література

4. Фінанси підприємств.- К.: ЦУЛ, 2002.- 268с.

5. Міжнародні фінанси.- К.: Либідь, 2003.- 784с.

6. Фінанси сільськогосподарських підприємств.- К.: ІАЕ, 2000.- 604с.

7. Дробишева Олена Олегівна Фінанси.- Запоріжжя: ЗДУ, 2003.- 74с.

8. Міжнародні фінанси в питаннях та відповідях.- К.: ЦУЛ, 2003.- 294с.

9. Навчальний посібник з курсу " Фінанси підприємств".- Запоріжжя: ЗДУ, 2000.- 82с.

10. Слав'юк Ростислав Анатолійович Фінанси підприємств.- К.: ЦУЛ, 2002.- 460с.

11. Опарін Валерій Михайлович Фінанси (загальна теорія).- К.: КНЕУ, 2005.-

12. Філімоненков Олександр Сергійович Фінанси підприємств.- К.: МАУП, 2003.- 288с.

13. Кириленко Ольга Павлівна Місцеві фінанси.- Тернопіль: Астон, 2004.- 192с.

14. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни "Фінанси" - Запоріжжя: ЗДУ, 2001.- 43с.

15. Кравченко Василь Іванович Місцеві фінанси України.- К.: Знання, 1999.- 487с.

16. Романенко Олена Романівна Фінанси.- К.: Центр навчальної літератури, 2003.- 312с.

17. Зятковський Ігор Володимирович Фінанси підприємств.- Тернопіль: Економічна думка, 2002.- 400с.

18. Слав'юк Ростислав Анатолійович Фінанси підприємств.- Луцьк: Ред.-вид.від."Вежа" ВДУ ім.Л.Українки, 2001.- 456с.