Психоаналіз вогню і фантазії. Сублімація у творчості та катарсис. Г. Башляр (1884—1962)

Теоретик епістемології, естетик, психолог, енциклопедист за своїми творчими інтересами — французький філософ Гастон Башляр на­магається з позиції психоаналізу дослідити феномен винайдення людиною способу здобування вогню — фундаментальний факт людського існування. Філософ показує психологічні основи цього феномена, недосконалість його позитивістських тлумачень і разом з цим розгортає низку оригінальних ідей щодо людського існування взагалі та окремих його форм. Зокрема, Башляр формулює значну кількість нових психоаналітичних комплексів — Про­метея, Емпедокла, Новаліса, Пантагрюеля, Гофмана; відтак здається, що читач може вільно продовжити цей ряд у безконечність, аби потім, зреш­тою, спитати: а що ж таке поняття комплексу в психології взагалі, чи йде воно до свого начала — архетипів колективного несвідомого та несвідомого індивідуального?

Тонкі й глибокі роздуми Башляра щодо психоаналізу вогню, фантазії та творчості людини показують, з одного боку, спробу стверджувати ідейні засоби класичного психоаналізу з його панівною ідеєю лібідо; з іншого — саме наполегливість і послідовність думок Башляра виявляють однобічність психоаналізу в цілому, представники якого одним і тим же інструментарієм намагаються пояснити неврози тещі, яка покохала зятя, здобуття вогню і появу ідеології комунізму. Тут немає нічого дивного: будь-яка теорія, яка себе поважає, поширює свої способи тлумачення окремого феномена до тлумачення Всесвіту. Так учиняв В.М.Бехтерев зі своїм рефлексологічним вченням, біхевіористи різних спрямувань та ін. Мова йде про випадки, коли окрема теорія розширюється до всезагальних світоглядних, зокрема філософських, засад.

Психологічні праці Башляра спрямовані переважно до тлумачення про­блем "психологічної" творчості, найбільше — фантазії та певних — "комплексних" — форм поведінки. Це "Психоаналіз вогню" (1937), курс лекцій "Здатність до уяви”, прочитаних у Сорбонні (1954—1955). Незадов­го до смерті Башляр видає книгу "Поетика уяви", де він так чи інакше пе­реступає межі психоаналізу, заглиблюючись у філософську проблематику творчості.

Башляр звертається до проблем, у вирішенні яких важко досягти об'єктивного підходу: це психологія переконання щодо природи вогню. Ха­рактер тлумачення обирається психоаналітичний. При цьому зауважується, що "вогонь вже не є предметом наукового вивчення", адже тут включаються особистісні інтуїтивні уявлення. При вивченні уявлень про вогонь Башляр намагається поєднати суб'єктивне й об'єктивне. Він ставить у центр уваги людину, що в самотності заглибилась у свої думки біля домашнього вогни­ща, де вогонь такий же ясний, як і свідомість самотності: "стражденна душа поділиться і своїми спогадами, і своїм горем, — для цього потрібен лише зимовий вечір, завірюха за стінами будинку та вогонь, що яскраво горить".

Башляр у своїх міркуваннях прагне спертися на фантазію, адже й наука має на неї опиратись: уява без кінця повертається до прототем, відтворює роботу примітивної душі, маючи поряд досягнення високорозвиненої думки і висновки наукових експериментів. Фантазія дає можливість виявити при­ховану постійність культу вогню. У цьому — підстави уявлень про смисл психоаналізу суб'єктивних перспектив, що стосуються пізнання феноменів вогню, або психоаналізу вогню. Башляр наводить велику кількість науко­вих творів XVII—XVIII ст. про вогонь. Обираючи засіб пізнання, автор стверджує, що без самоіронії ніякий прогрес в об'єктивному пізнанні не­можливий.

Вогонь і повага. Комплекс Прометея. Уявлення про всюдисутність вогню — вихідне для розуміння його універсального зна­чення. На жаль, Башляр не використав величезний фольклорний матеріал щодо вогню, зібраний і тлумачений, зокрема, у книзі О.М.Афанасьева "Поетичні погляди слов'ян на природу ." (1870), а спирається лише на західні джерела, найбільше Дме. Фрезера, К.Г.Юнга та ін.

У народних поглядах вогонь має завжди двоїсте значення: добро і зло, рай та пекло, ласка й тортури. Він дає блаженство і вимагає поваги. Він — універсальне начало пояснення світу. Виходячи з цих фантазійних припу­щень Башляр пропонує метод психоаналізу об'єктивного пізнання. У несвідомому існують цінності, що впливають на основи емпіричного й нау­кового пізнання. Треба виявити сліди дитячого досвіду в досвіді науковому.

Так виявляється участь несвідомого в науковому розумі, створюється пере­конання, що формування уявлень у різних сферах досвіду збігаються.

Башляр наполягає на тому, що соціальне в досвіді з вогнем переважає природний досвід. Так виникає повага до вогню, адже батьки завжди за­стерігають дитину від нього. Соціальна заборона — це наше перше всезагальне знання про вогонь. Особистісне пізнання пов'язане безпосередньо з проблемою неслухняності. Дитина виступає маленьким Прометеєм, коли запалює багаттячко зі своїми друзями. Отже, Башляр пропонує позначити цю форму поведінки як комплекс Прометея - сукупність спонукань, в силуяких ми прагнемо зрівнятися в знаннях з нашими батьками, а далі їх пере­вершити. Комплекс Прометея — це "Едипів комплекс розумового життя".

Вогонь і фантазія. Комплекс Емпедокла. Тут Баш­ляр розглядає образи, навіяні спогляданням вогню. Він кличе людину до мрії, він же є символом спокою. Не можна зводити користь від вогню тільки до варіння та обігрівання. Адже людину створює бажання, а не потреба.

Вимальовується новий комплекс: у ньому поєднано любов до вогню та інстинкт смерті, що й було визначено Башляром як комплекс Емпедокла. Піддаючись несамовитій пристрасті, кидаються у вогонь рої білявих мете­ликів. Вони п'яніють від сяйва, сповнюються захопленням. Зливаються воєдино смерть, вогонь, любов. Метелик-одноденка, приносячи себе в жерт­ву всеспалення, дає нам настанову вічності. У смерті — гарантія того, що ми перейдемо в інший світ, але в утробі вогню смерть перестає бути смер­тю. Споглядання вогню звертає нас до самих джерел філософської думки. Вогонь був одним із елементів Всесвіту мабуть тому, що в ньому — начало мислення, найцінніше джерело фантазії.

Цілісність художніх творів зумовлюється втіленням певних комплексів. Якщо їх немає, твір позбавлено коренів, що йдуть у грунт несвідомого. "Емпедокл" Гельдерліна має естетичну цілісність саме тому, що висвітлює комплекс Емпедокла. Адже останній надає перевагу смерті, що розчиняє його в чистій стихії Вулкана. Це воістину космічна смерть, коли разом з мислителем гине увесь Всесвіт.

Поклик вогню залишається важливою темою у будь-якому тлумаченні природи людини та її поведінки. Гераклове вогнище слугує в поезії природ­ним символом долі людського роду. Так здійснюється несвідома робота фантазії. Виходячи з цього тлумачення можна стверджувати, що уява вияв­ляється сильнішою, ніж досвід.

Психоаналіз і первісна історія. Комплекс Новаліса. Хоч психоаналіз зробив чимало для інтерпретації психіки первісної людини (К.Г.Юнг та ін.), проте раціональні пояснення тут не мо­жуть бути цілком вичерпними.

Відкриття первісної людини неадекватно (суто позитивно) тлумачаться сучасною наукою, адже вона не враховує психологічних умов цих відкриттів. Завдання, яке ставить у зв'язку з цим Башляр, — виявити несвідоме у свідомому, суб'єктивні цінності — в об'єктивній очевидності, фантазію — в досвіді. Адже й наука використовує уяву, а потім перевіряє її продукти експериментальне.

Раціоналістичне пояснення видобування людиною вогню зводиться до теорії двох сухих паличок". Але як же люди могли цього дійти? Раціоналісти не входять у ситуацію первісної людини, адже у природі таке явище ніколи не спостерігалось. Жоден із способів отримання вогню тер­тям, що використовуються примітивними народами, не міг бути безпосе­редньо підказаний спостереженням якого-небудь природного явища. На це звертав увагу також Шлегель. Башляр стверджує, що з позиції психо­аналізу, зрештою, можна вивести вірогідне пояснення.

Тертя — це досвід відверто сексуального характеру. Любов була першою науковою гіпотезою об'єктивного відтворення вогню. Прометей — радше палкий коханець, ніж філософ-інтелектуал, а помсту богів щодо нього вик­ликано ревнощами. М. Мюллер, видатний лінгвіст, зауважував, що вогонь є сином двох шматків дерева. Пояснення цього Башляр шукає в інтимному досвіді делікатного доторкання — ласки, від якої пломеніє тіло коханого. Все це свідчить про спорідненість кохання і вогню. Психоаналітичне тлума­чення найбільш істинне: первісною властивістю рухливості наділено людсь­ку руку, яка імітує інтимні ласки. Перед тим як стати сином дерева, вогонь був сином людини. Башляр наводить велику кількість трактатів, переважно XVII ст., в яких здогадки психоаналітичного плану виражені досить яскраво.

Тертя шматків сухого дерева давало людині задоволення, адже в її фан­тазії панувала сексуальність. Часто для добування вогню рекомендують бра­ти шматки дерева різних порід. При енергійнолгу терті евритмія викликає ейфорію. Ритми гармонізуються.

Сам Башляр крок за кроком проводить невтомний пошук лібідо та його сублімації в усіх видах людської діяльності. Башляр незгоден із Фрезером, який діяльність первісної людини тлумачить надто утилітарно, а не з по­зицій психологічного задоволення. Мова йде про працю "Міфи про походження вогню", в якій серед тисячі тільки дві-три тлумачаться в дусі лібідо. Башляр зазначає, що первісна феноменологія є феноменологією афективності: із фантомів вона творить об'єктивні сутності, бажання перевтілює в образи, соматичний дослід — у матеріальний, любов — у вогонь. Близькі думки ще задовго до Башляра були сформульовані Л.Леві-Брюдем.

Усю поезію Новаліса можна було б інтерпретувати з позиції психо­аналізу вогню. В ній яскраво виражено потяг героя пережити перпісішн стан. Тут виступає і Божество тертя — творець вогню і кохання. Башляр вважає феномен Новаліса таким характерним, що типізує його в особливий комплекс. Новаліс живе більше концентрованим теплом, ніж променистим сяянням світла. У нього на перше місце, передуючи гетевському світлу. виступає ласкаве темне тепло, що пронизує собою усі фібри буття.

Πірοфеноменологія. Комплекс Πантагрюеля. На думку Башляра, вогонь був вихідним предметом міркування, першим фено­меном, адже він є супутником жадоби кохання. У спогляданні вогню первинно склалася доля розуму, що породжує поезію та науку. Homo faber — людина поверхова. Той же, хто мріє біля вогню, перебуває у становленні.

Вогонь є перший фактор феномена світу, адже цей світ мінливіш. І во­гонь все змінює. Першофеномен — це не тільки феномен полум'я, живого, співучого, це феномен, що постає завдяки вогню. Перший феномен є пірофеноменом. Помилка науки (і філософії) полягає в тому, що вогню надають субстанціального значення. Уявлення про "харчування" вогню (донаукове несвідоме) приводить до необхідності виставити ще один ком­плекс — Пантагрюеля. Зрозумілий як субстанція, вогонь створює об'єктивність суджень. Так, тепло пояснюється подрібненням їжі у шлунку. Припускають невидимий вогонь у надрах речового світу, матерії. Це своєрідний "калоризм", коли неживе приєднується до тваринного стану. Інтеріоризація вогню дає підставу для виникнення різного роду інтелектуальних суперечностей. Предметом обговорення виступають не об'єктивні якості, а суб'єктивні. З них починається пізнання, але далі, вико­ристовуючи термін Піаже, можна говорити про децентрацію. Вчений відмовляється від особистісного характеру свого знання і прямує до соціалізації своїх переконань.

Комплекс Гофман а. Е. Т.А.Гофман і Е. По порівнюють вогонь. горіння з ефектом, що спричиняє алкоголь. Гофманівський алкоголь пло­меніє. Він має чисто чоловічі якості вогню. Алкоголь По утеплює, прино­сить забуття і смерть. Це чисто жіночий знак води. У XVII ст. часто говори­ли про самозагоряння людей, просякнутих алкоголем. І в художній літературі (Е.Золя та ін.) є чимало аналогічних розповідей, хоча Башляр знаходить у Золя в цьому плані убогий субстанціалізм, плоский реалізм і т.д.

Так, і мрійники-новелісти, і розважливі романісти — всі відштовхують­ся від одних і тих же образів і прямують до однакових ідей, і всі вони — завдяки комплексу Гофмана — прив'язані до первісного образу, до єдиного дитячого враження. Кожний збагачує свій предмет споглядання з суб'єктивної сторони. Але, що б не бачили люди в полум'ї, ціннісні відношення властиві усім мрійникам: вони пристрасно шукають пояснення якого-небудь аспекту полум'я, з сердечною відданістю "причащаються" до явища, яке, зачаровуючи, обманює їх. Це — велика тема людської культури: відношення образу світу до самого світу. Хоч би яку тему висвітлював проникливий автор, він стикається з цією проблемою, зокрема відношення ідеалізованого образу і світу, і виражає цим основоположні засади свого світогляду.

Ідеалізація вогню: вогонь і чистота. Всупереч пси­хоаналізові Башляр твердить, що пригнічення є актом нормальним, корисним, навіть таким, що дає задоволення. Культурна творчість несе радість, яка є радістю опору. Задоволення бере гору над необхідністю. На думку Башляра (і це підтверджується ґрунтовною психологією творчості), лікування полягає не у звільненні пригнічених потягів, а в тому, щоб несвідоме пригнічене змінилось на усвідомлене за підтримки волі до оду­жання.

Насолода стає ще глибшою, коли людина торкається об'єктивного пізнання суб'єктивного, коли в ній відкривається вселюдське, коли вона поєднує моральні правила з законами психології. Тоді опалююче нас по­лум'я стає джерелом світла. Пристрасть виявляється бажаною. Любов по­роджує сім'ю. Вогонь перетворюється на вогнище. Тут немає охолодження почуттів. Тому, хто шукає одухотвореності, очищення приносить неосяжну радість, а свідомість чистоти освітлює її неземним світлом. Природний по­тяг розширюється безмежно і набуває якісних змін. Так здійснюється не природна, а "діалектична" сублімація, що перебуває у систематичному свідомому пригніченні. У цьому й полягає одна з рушійних сил фантазії та творчості в цілому.

Правда, вогонь інколи виступає і як символ гріха й зла, коли йде мова, зокрема, про його сексуальне значення з демонічним відтінком. Але вогонь переважно є символом очищення. Башляр, зокрема, висуває мету — визна­чити об'єктивне коріння поетичних образів і моральних уявлень, згідно з якими вогонь усе очищає. Вогонь відділяє одну речовину від іншої та усуває їхню нечистоту. Однорідність тому пов'язується з чистотою. Вогонь не тільки знищує бур'яни, а й дає добриво для грунту. Про це вже казав Вергілій. Уникнення зла і створення блага підводить нас до розуміння істинної діалектики об'єктивного очищення.

Проте справжню діалектику ідеалізації вогню Башляр убачає у феноме­нологічній діалектиці вогню і світла. Перетворення вогню на його іпостась — світло — викликає в пам'яті новалісівський принцип трансценденції: "Світло — це геній феномена вогню". Світло — не тільки символ чистоти, але й дійове її начало. Світло очікує на душу, і в цьому Башляр бачить основу духовного осяяння. Можна було б додати, що у цьому тлума­ченні входить у свої права "світильник Психеї", спрямований не тільки на зовнішнє, а й на внутрішнє. Саме Новаліс описує перехід внутрішнього во­гню до світла вищого, небесного. Він зауважує: "Моя любов перетворилася в полум'я, і воно поступово спалює в мені все земне". Людина підноситься до яснобачення. Ідеалізація любові у Новаліса виступає як дар осяяння. Башляр запитує: "А у Сведенборга вогонь залишає попіл?" Цікаве питання взагалі. Його можна вирішити, лише доповнюючи психологічний аналіз уяви об'єктивним дослідженням образів, що нас чарують.

А психологічний аналіз свідчить: уява більшою мірою, ніж воля, ніж життєві поривання, втілює творчу силу душі.Людина є результатом робо­ти своєї уяви. Вона й створює, і обмежує, показуючи рубежі розуму. Разом із тим вона працює на вершині розуму. Звідси двоїстість поривань людини. Усі її комплекси, пов'язані з вогнем, хворобливі, вони одночасно породжують і неврози, і поезію, це комплекси-перевертні. Людина досягає щастя то в русі, то у спокої, то в полум'ї, то в попелі.

У резюме до свого психолого-філософського есе Башляр показує супер­ечність людського життя: бути у владі комплексу або Прометея, або Емпедокла. Вогонь тлумачиться як причина "плідного архаїчного комплексу". Спеціалізований аналіз має зняти хворобливу роздвоєність цього комплексу, виявити активну діалектику, завдяки якій уява набуває істинної свободи, отримує істинне передвизначення творчої сили душі.

Література.

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.

3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.

8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.