Грошові надходження від фінансово-інвестиційної діяльності та інші позареалізаційні доходи

З переходом на ринкові основи господарювання зростає роль фі­нансової діяльності підприємств. Пошук фінансових джерел розвит­ку підприємств у напрямку найефективнішого інвестування фінан­сових ресурсів, операцій із цінними паперами та інші питання фінансової діяльності набувають важливого значення для фінансо­вих служб підприємств.

Підприємства отримують доходи від таких видів фінансової дія­льності:

— придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів;

— продаж акцій, облігацій та інших цінних паперів;

— цільові грошові вклади;

— валютні операції;

— пайові внески, часткова участь у діяльності інших підприємств;

— надання позик;

—лізингові операції.

Важливий напрямок фінансової діяльності підприємства за рин­кової економіки — це раціональне використання вільних фінансо­вих ресурсів, пошук ефективних напрямків інвестування коштів, які даватимуть підприємству додатковий прибуток. Прибуткове інвес­тування грошових коштів здійснюється на фінансовому ринку.

Купуючи акції, облігації інших підприємств, необхідно виходити з того, що інвестувати треба тільки надлишкові фінансові ресурси. При цьому в підприємства мають бути готівкові кошти на випадок надзвичайних обставин. Ця готівка може бути у формі грошового залишку на банківських рахунках або у високоліквідних цінних па­перах (державних облігаціях, казначейських зобов'язаннях).

Перш ніж придбати акції (облігації) будь-якого підприємства, необхідно всебічно вивчити його діяльність, проаналізувати її фі­нансові результати. Цінність акцій визначається тими доходами, ко­трі очікуються підприємством у майбутньому, а не рівнем дивіден­дів, обіцяних у рекламних проспектах. Не рекомендується давати згоду, маючи лише неперевірену інформацію про стан справ того підприємства, цінні папери котрого планується придбати. Не можна купувати акції фірм, які не публікують звітів про свої доходи.

Стан справ підприємства, до акцій якого виник інтерес, необхід­но порівнювати із загальною ситуацією у відповідній галузі еконо­міки.

Підприємствам не рекомендується відмовлятися від придбання акцій (облігацій) тільки через невисокі дивіденди. Іноді ліпше пого­дитись на порівняно невисокі дивіденди, якщо при цьому забезпечу­ється стабільність і тривалість їх отримання.

Однак брак у нашій країні необхідних умов для функціонування вільного фінансового ринку унеможливлює дотримання цих вимог. В Україні поки що відсутнє ефективне державне регулювання випу­ску й торгівлі цінними паперами. Немає необхідної інформації, кот­ра б забезпечувала прийнятну міру ризику операцій із цінними па­перами.

Тимчасово вільні грошові засоби підприємства можуть вкладати на депозитні рахунки в комерційні банки під обумовлений відсоток.

Підприємство має право здавати в оренду нерухоме майно (буді­влі, споруди, обладнання, техніку та інше) за відповідну плату або здійснювати фінансовий лізинг.

Лізинг — це форма довгострокової оренди, яка передбачає пере­дачу права користування майном іншому суб'єкту підприємницької діяльності на платній основі і на визначений угодою строк. Об'єктом лізингу є матеріальні цінності, які входять до складу осно­вних засобів. У лізинговій угоді беруть участь три сторони: підпри­ємство-постачальник, лізингова фірма (підприємство-орендодавець), орендатор, який отримав нерухоме майно і користується ним протя­гом визначеного часу.

Є два види лізингу: фінансовий та оперативний. Фінансовий лі­зинг передбачає виплату постачальнику (лізинговій фірмі) вартості обладнання, яке замовлене орендатором, і передачу його в оренду. За фінансового лізингу строк оренди обладнання відповідає строку його амортизації. Фінансовий лізинг має також назву лізингу майна з повною окупністю або з повною виплатою. Це означає, що лізинго-давець протягом чинності договору повертає собі всю вартість майна й отримує прибуток від лізингової операції. Після закінчення строку дії договору орендатор може викупити об'єкт лізингу за за­лишковою вартістю або повернути його лізингодавцеві, або укласти новий контракт на оренду. Оперативний лізинг укладається, як пра­вило, на час, менший за амортизаційний період майна. Після закін­чення договору об'єкт лізингу повертається лізингодавцеві або зно­ву здається в оренду.

Важливим аспектом лізингового договору є лізингова плата. Лі­зингова плата залежить від виду основних засобів, строку лізингу та інших умов договору.

Як правило, сума лізингової плати є фіксованою і вноситься од­наковими частинами протягом усього терміну дії договору. Однак за високої інфляції в договорі можна передбачати можливість періоди­чного збільшення лізингового відсотка.

Крім цього, підприємства можуть одержувати додаткову курсову різницю на валютні рахунки чи операції в іноземній валюті.

У процесі фінансово-господарської діяльності окремі підприємст­ва порушують фінансові обов'язки, умови господарських договорів, за що до них застосовуються економічні санкції. Коли ці умови по­рушує контрагент, то він зобов'язаний сплатити штрафи, пені, не­устойки та інші види санкцій, а також відшкодувати збитки, завдані підприємству. Як уже було сказано, у звітному році в підприємства може з'явитися прибуток минулих років тощо. Усе це включають у позареалізаційні доходи.

Отже, за ринкової економіки результати фінансово-інвестиційної діяльності і позареалізаційних операцій є постійними джерелами грошових доходів і балансового прибутку підприємств.

ФОРМУВАННЯ ВАЛОВОГО І ЧИСТОГО ДОХОДУ

Виручка від реалізації продукції у відтворювальному процесі ма­теріального виробництва відіграє важливу роль як одна з ланок ново­го кругообігу коштів підприємства. За рахунок грошових надходжень від реалізації продукції передовсім відшкодовується вартість матері­альних витрат на виробництво — використаної сировини, напівфаб­рикатів, матеріалів, електроенергії, палива та ін., а також перенесена частина вартості основних фондів (амортизаційні відрахування).

Таким чином, утворюються економічні умови для нового вироб­ничого циклу. Залишок виручки становить валовий дохід.

«Валовий дохід є та частина вартості . і виміряна частина вало­вого продукту ., котра залишається після відрахування частини вар­тості і виміряної частини всього виробленого продукту, який замі­щує вкладений у виробництво і спожитий у ньому постійний капітал. Валовий дохід дорівнює, таким чином, заробітній платі .+ прибуток + рента»[1].

Це визначення підкреслює, що валовий дохід є тією частиною ва­лового продукту, яка залишається після відрахування частини цьогопродукту, що використовується на відтворення виробництва. Водно­час, вартість цієї частини продукту — валового доходу, — утворена у вигляді заробітної плати і вартості додаткового продукту, набирає грошової форми і є фінансовою категорією. Однак у практиці обліку і планування цей важливий показник не обраховується і не планує­ться (крім колективних сільськогосподарських підприємств).

Валовий дохід — це грошовий вираз вартості знов створеної продукції. Він визначається як різниця між виручкою та матеріаль­ними витратами й амортизаційними відрахуваннями у складі собі­вартості реалізованої продукції. Валовий дохід є важливим показни­ком діяльності підприємства і характеризує її ефективність. У ньому відображається підвищення продуктивності праці, збільшення заро­бітної плати, скорочення матеріаломісткості продукції. Використан­ня валового доходу як основного узагальнюючого показника ефек­тивності дає змогу визначити реальний економічний ефект, котрий отримує народне господарство від діяльності кожного підприємства. Переваги показника валового доходу полягають у тім, що в ньому найбільш реально відбито таку важливу сторону діяльності, як під­вищення продуктивності праці. Валовий дохід, показуючи ступінь ефективності виробництва, є величиною знов створеної вартості — основного джерела національного доходу. Валовий дохід — основне джерело утворення фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й державного бюджету, позабюджетних фондів.

З народногосподарського погляду валовий дохід є складовим елементом національного доходу країни. «Якщо розглядати дохід всього суспільства, — писав К. Маркс, — то національний дохід складається із заробітної плати плюс прибуток, плюс рента, тобто із валового доходу»[2].

У процесі відтворення валовий дохід поділяється на оплату праці й на чистий дохід. Оплата праці — це витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, які виражають у грошовій формі вартість необхідної праці.

За будь-якої форми суспільного виробництва праця поділяється на дві частини — необхідну й додаткову працю. Продукт останньої зав­жди призначений для задоволення суспільних потреб. Додатковий продукт — це продукт, створений працею людей на підприємствах, ко­трий виступає як чистий дохід (грошова форма додаткового прибутку).

«Чистий дохід, — писав К. Маркс, — є додаткова вартість, що й відрізняє чистий дохід від валового доходу, тому що останній вклю­чає в себе заробітну плату, перший же не включає її»[3].

В економічній літературі країн СНД поняття чистого доходу і грошових нагромаджень іноді ототожнюються. «За умов товарно-грошових відносин вартість додаткового продукту (чистий дохід), — пише Д. Моляков, — реалізується в грошовій формі і виокремлюєть­ся в самостійну категорію — грошові нагромадження. Без огляду на те, що основою виникнення чистого доходу і грошових нагромаджень є додатковий продукт ., за своєю суттю вони — самостійні категорії. Перша (чистий дохід) є категорією будь-якої форми суспі­льного виробництва, друга (грошові нагромадження) є категорією розподільчою. Тільки за умов товарно-грошових відносин чистий дохід реалізується в грошовій формі і виокремлюється в самостійну фінансову категорію — грошові нагромадження»[4]. На нашу думку, поняття «грошові нагромадження» є надуманою фінансовою катего­рією, тому що чистий дохід є грошовим виразом додаткового про­дукту, створеного працею людей на підприємствах. Таким чином, чистий дохід виражає в грошовій формі вартість додаткового про­дукту і визначається як перевищення виручки від реалізації продук­ції над вартістю матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань і заробітної плати, або як різниця між валовим доходом і заробітною платою.

Чистий дохід реалізується у вигляді акцизів, податку на додану вартість, відрахувань у фонди пенсійного й соціального страхуван­ня, інші державні цільові фонди тощо. Значна частина чистого до­ходу реалізується у формі прибутку. Таким чином, чистий дохід є найважливішим джерелом фінансових ресурсів не тільки підпри­ємств, а й держави. У цьому зв'язку ніяк не можна погодитись з ду­мками авторів підручника «Фінанси, грошовий обіг, кредит»[5] стосо­вно того, що прибуток як економічна категорія являє собою чистий дохід, утворений додатковою працею, а отже, поняття «прибуток» і «чистий дохід» є однозначними.

Водночас за економічним змістом прибуток — це грошовий ви­раз частини вартості додаткового продукту, тобто частини чистого доходу, отриманого підприємством.

[2] Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — К, 1963—1983. — Т. 25, ч. II. — С. 410.

[3] Там само. — С. 409—410.

[4] Моляков Д. С. Финансы предприятий, отраслей народного хозяйства. — М.:Финансы и статистика, 1994. — С. 68.

[5] Финансы, денежное обращение, кредит / Под ред. Л. А. Дробозиной. — М.:Финансы, 1997.—С.141