Вплив фактору часу на діяльність підприємства

Праця - це процес, що відбувається в часі і просторі. Його хара­ктеризує насамперед рух. Витрата людської енергії (а отже, часу) у процесі праці матеріалізується (упредметнюється) в продук­тах праці. Упредметнена праця набуває форми спожитої вартос­ті тільки в безперервному русі від виробництва до індивідуаль­ного або виробничого споживання. Значна частина суспільної праці (а отже, витраченого суспільством сукупного робочого часу), яка упредметнена в засобах і виробничих умовах, становить ма­теріальну основу виробництва.

Важко не погодитися з Ф. Енгельсом, який писав: « .Рух є спосіб існування матерії». Розрізняють такі види руху: механічний (визначається дією фізичних зако­нів, зокрема, закону всесвітнього тяжіння), молекулярний (пе­реміщення молекул), хімічний (швидкість різних хімічних ре­акцій), біологічний (ритми життєдіяльності живих істот), соці­альний (історичний розвиток). Свої особливості має й економіч­ний рух.

Формою і мірою всіх видів руху є час. Час - загальна форма буття матерії, що виражає тривалість її існування і послідовність зміни станів усіх матеріальних систем і процесів у світі.

Основними властивостями часу є однорідність, одно спрямованість, одновимірність, упорядкованість, безперервність і необо­ротність.

Завдяки своїм властивостям, час характеризує не тільки кількісні, але і якісні зміни в стані різних видів матерії. Не є винятком економічні процеси. Саме час надає можливість вимі­ряти будь-які форми руху і різнорідні процеси, з'ясувати внутрі­шні зміни в стані досліджуваних об'єктів, проникнути в сут­ність економічних явищ і процесів, зрозуміти закономірності розвитку.

Економічні функції, що виконує час, можна позначити таким чином:

1. Простір людського розвитку. Будь-які процеси (у тому числі виробничі) мають тривалість, тобто початок і закінчен­ня: час життя людей, тривалість трудового періоду, тривалість виготовлення машини, тривалість будівництва об'єкта.

Таким чином, час є основою організації (у часі) виробничих процесів, надає можливість їх планувати і контролювати. При цьому використовуються такі властивості часу, як одно спрямованість, одновимірність, упорядкованість, безперервність і не­оборотність.

2. Кількісна міра різних речей. Доречно згадати, що багато економістів називали робочий час «загальним предметом», «за­гальним товаром», «загальними грішми».

Умовно можна виділити три види робочого часу: потен­ційний (майбутній), поточний (нинішній) і застиглий (ми­нулий). Майбутній час може бути реалізований в майбутньо­му. Поточний час реалізується в трудових процесах дійсного періоду часу. Застиглий час реалізується у минулій праці, тобто упредметнюється (матеріалізується) у вже виготовлених то­варах (продуктах або послугах). Товари обмінюються відпові­дно до кількості витраченої на їх виробництво праці (тоб­то витрат часу) або здатності товарів його заощадити при їх використанні.

3. Характеристика якості проходження економічних про­цесів.Слід насамперед виділити час виробництва, час обороту капіталу (період окупності інвестицій) і час обороту обігових коштів. Час надає можливість виміряти:

• витрати праці на виробництво одиниці продукції;

• співвідношення між продуктивними і непродуктивними (простої, відпочинок) витратами часу, а отже, ущільненість праці, напруженість, інтенсивність;

• швидкість оборотності капіталу;

• швидкість окупності (повернення) інвестованого капіталу. При цьому використовуються властивості однорідності, одновимірності і безперервності часу.

4. Якісна характеристика різних товарів і послуг. Показ­ник часу характеризує якість різних товарів так само, як і інші чинники (такі, наприклад, як колір, температура, функціональ­ність тощо). Щоб це зрозуміти, досить відповісти на такі питан­ня: чи байдуже вам, коли було зібрано полуницю, яку ви збира­єтеся купувати (або якої свіжості м'ясо, риба, помідори); у який час робочої зміни вам привезуть бетонний розчин для будівель­них робіт; у яку пору року (сезон) вам пропонують теплий (ле­гкий) одяг для купівлі, у якому році він виготовлений.

При цьому використовуються властивості необоротності й одно спрямованості часу.

5. Кількісна і якісна характеристики динаміки економіч­ного руху (розвитку). Тільки зіставляючи характеристики еко­номічних процесів у різні періоди часу, можна оцінити тенден­ції, динаміку, швидкість економічних процесів.

Конкретними кількісними показниками цього є темпи зро­стання, індекси зміни тощо.Зазначена функція часу виконує важливу роль: надає мож­ливість оцінити тенденцію, динаміку, швидкість перебігу проце­сів і є інформаційною основою прогнозування розвитку економі­чних процесів. Саме аналіз показників динаміки надає можли­вість прогнозувати «потенційний час». При цьому використову­ються властивості безперервності і необоротності часу.

6. Середовище ритмічності економічних процесів. Чіткі часові ритми властиві будь-яким видам руху. Квіти розкрива­ються і закриваються в певний час, «за розкладом» співають солов'ї, ритми пронизують життєдіяльність людського організ­му. Подібна ритмічна специфіка властива й економічним про­цесам.

До подібних циклів слід віднести:

1) на мікроекономічному рівні (короткі хвилі):

- тривалість виробничих операцій;

- тривалість обробки партії деталей;

- тривалість робочої зміни;

- цикли виробництва; - цикли обороту;

- термін служби основних фондів (цикли відновлення основ­них фондів);

- термін окупності інвестицій;

- термін поновлення відтворювальних природних ресурсів;

- періоди зміни продукції, що випускається;

- період відновлення технологій;

2) на макроекономічному рівні (довгі хвилі):

- цикли зміни товарів (3-3,5 року);

цикли зміни пріоритетних галузевих структур (міжгалу­зеве перетікання капіталу, 7-10 років);

- цикли кардинальної зміни технологій (цикли науковотехнічних революцій).

Під фактором, часув економіці розуміють явище зміни еконо­мічних показників, причиною якого є час. В основу дії фактора часу покладено зміну комплексу соціально-економічних і техніко-економічних умов. Унаслідок цього однакові витрати праці, що здійснюються в тому самому місці, але в різні періоди часу, приносять різні результати (ефекти), або досягнення однакових результатів вимагає різних витрат праці.

Основною причиною дії фактора часу є зміна продуктивності суспільної праці. Супутніми причинами можуть бути зміна при­бутковості одиниці капіталу; зміна упущеної вигоди від неви­користання фінансових коштів; зміна масштабу грошової оди­ниці; зміна природних умов; зміна реакції природних систем на зовнішній вплив тощо. Причому зазначені фактори, у свою чергу, можуть бути і результатом, і причиною зміни продуктив­ності суспільної праці.

Одне з основних завдань економістів пов'язане з кількісним урахуванням дії фактора часу на економічні показники.

При уважному аналізі можна побачити, що в економіці є ба­гато показників, які дають можливість перекинути «місток» між факторами часу і результатами економічної діяльності. Саме вони можуть бути використані, щоб пов'язати час з вартісними чин­никами. Основні з цих показників такі:

- продуктивність праці (натуральні або вартісні показники за одиницю часу);норма прибутку (частка капіталу на рік);

- банківський відсоток (частка позичкового капіталу на рік); норма амортизації (частка основних фондів, що амортизуються протягом року);

зміна фондовіддачі (темпи зміни протягом одиниці часу); рента на використовувані природні ресурси (норма прибут­ку, одержуваного з одиниці природного ресурсу за рік); зміна рівня використання природного ресурсу; зміна структури витрат; зміна цін;

- динаміка рівня інфляції;

- зміна органічної структури капіталу;

- темпи науково-технічного прогресу тощо.

Організація виробничого процесу в часі характеризується способами поєднання операцій техно­логічного процесу, структурою та тривалістю ви­робничого циклу. Виробничий цикл — це інтервал від початку до закінчення процесу виготовлення продукції, тобто час, протягом якого запущені у виробництво предмети праці перетворюються на готову продукцію.

Він обчислюється для одного виробу або для певної кількості виробів, що виготовляються одночасно. Виробничий цикл є важ­ливим календарно-плановим нормативом організації виробничого процесу в часі. Виходячи з його тривалості, визначають термін за­пуску продукції у виробництво, складають календарні плани її виготовлення на всіх стадіях виробничого процесу, узгоджують роботу суміжних підрозділів (дільниць, цехів). На підставі вироб­ничого циклу обчислюється величина незавершеного виробницт­ва — важливого елемента оборотних коштів підприємства.

Виробничий цикл складається з власне виробничого часу і перерв. Час виробництва особливих пояснень не потребує. Час перерв включає перерви в робочий час, тобто тоді, коли підприєм­ство працює, і неробочий час, який визначається режимом роботи (вихідні, святкові дні, перерви між робочими змінами).

Перерви в робочий час поділяються на перерви партіонності та чекання. Перерви партіонності виникають тоді, коли предмети праці обробляються партіями. Партія предметів — це певна кількість однакових предметів, які обробляються на кожній операції безпе­рервно з одноразовою витратою підготовчо-завершального часу. Предмети партії обробляються не одночасно, а по одному або кілька одразу. Кожний предмет праці чекає спочатку своєї черги на об­робку, а потім — кінця обробки всієї партії.

Перерви партіонності обчислюються не окремо, а разом із тривалістю технологічних опе­рацій, утворюючи технологічний цикл. Перерви чекання виника­ють унаслідок несинхронності операцій виробничого процесу: пред­мети праці нема де обробляти, бо робочі місця зайнято іншими опе­раціями. Перерви чекання виникають також тоді, коли деталі, що входять до одного комплекту, виготовляються в різний час.

Конкретна структура виробничого циклу залежить від особли­востей продукції, технологічних процесів її виготовлення, типу виробництва та деяких інших факторів. У безперервних виробниц­твах (хімічному, металургійному і т. п.) найбільшу частку у вироб­ничому циклі займає час виробництва. У дискретних виробницт­вах істотну частку виробничого циклу становлять перерви. Особ­ливо тривалими є перерви в одиничному виробництві, менши­ми — в серійному й мінімальними — у масовому.

Виробничий цикл можна обчислювати як для окремих предметів (деталей, вузлів, виробів), так і для виробничий цикл цілих партій. Визначення циклу здійснюється за складовими його елементами. Для виробів із три­валим циклом величина останнього обчислюється в календарних днях, у цьому разі враховуються всі перерви. Короткі цикли (до 5 днів) обчислюються в робочих днях без урахування вихідних.

У багатьох випадках виконання допоміжних операцій збігаєть­ся із часом перерв, особливо перерв чекання. Тоді величина циклу є меншою за суму його складових. Це треба враховувати під час обчислення загальної тривалості циклу.

Основною складовою виробничого циклу є тривалість техноло­гічних операцій, яка становить технологічний цикл

Технологічний цикл партії предметів, які обробляються на кількох операціях, залежить також від того, як поєднується вико­нання операцій над предметами партії. Існують три способи по­єднання операцій технологічного процесу (три способи передачі предметів): послідовний, паралельний, паралельно-послідовний.

Послідовне поєднання операцій полягає в тім, що наступна опе­рація починається тільки після закінчення обробки всіх предметів партії на попередній операції. Партія предметів передається з опе­рації на операцію повністю.

Послідовне поєднання операцій є досить простим за своєю організацією, полегшує оперативне планування та облік. Але воно потребує тривалого циклу, бо кожний предмет лежить, чекаючи обробки всієї партії. Послідовне поєднання операцій застосовується в одиничному та серійному виробництвах.

Паралельне поєднання операцій характеризується тим, що кож­ний предмет праці після закінчення попередньої операції відразу передається на наступну операцію й обробляється. Відтак предме­ти однієї партії виготовляються паралельно на всіх операціях.

Використана література

1. Задоя А.О. Мікроекономіка.- К.: Знання, 2000.- 180с.

2. Мікроекономіка і макроекономіка.- К.: Основи, 1998.- 518с.

3. Лісовий Андрій Васильович Мікроекономіка.- К.: ЦУЛ, 2003.- 192с.

4. Горобчук Тетяна Тимофіївна Мікроекономіка.- К.: ЦУЛ, 2002.- 236с.

5. Задоя Анатолій Олександрович Мікроекономіка: Курс лекцій та вправи.- К.: Знання, 2003.- 216с.

6. Ткаченко Андрій Арсенійович Основи економічної теорії. Мікроекономіка.- Запоріжжя: ЗДУ, 1993.- 368с.

7. Горобчук, Тетяна Тимофіївна Мікроекономіка: Навч.-метод. посіб. для студ. економ. спец.- К.: ЦУЛ, 2002.- 236с.

8. Мініна Оксана Валеріївна, Базілінська Олена Яківна Мікроекономіка.- К.: Центр навчальної літератури, 2004.- 351с.

9. Куркін, Микола Васильович Мікроекономіка:основи ринкової поведінки: Навч. посіб.- (перероб. і доп.).- Харків: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2001.- 456с.- 18.00