Шпаргалки з мікроекономіки

1 ОСНОВНІ ВИДИ ЕК РЕСУРСІВ. АЛЬТЕРНАТИВНА ВАРТІСТЬ.

Розрізняють наступні види ресурсів :

· природні (мінерали, земельні…)

· трудові – працездатність населення, а в його складі економічно активне населення.

· Матеріальні – це те що вже пройшло обробку:сировина, матеріали, напівфабрикати, машини, і т.п.

Усі три вида ресурсів існували забжди з моменту виникнення людини. По мірі розвитку суспільства виділяють ще два види рес-в: фінансові грошові засоби що пуск в оборот з метою отримати доход; інформаційні – накопичені знання і інш. Інф.

На різних етапах розвитку суспільcтва роль і значення кожного ресурсу була різною, але завжди було одне – усі ресурси обмежені. Під обмеженістю ресурсів розумівся той факт, що в кожний данний момент часу, наявних ресурсів недостатньо для того, щоб повністю задовольнити усі потреби на даний момент.

Обмеженість ресурсів породжує серед товаровиробників конкуренцію щодо їх використання та розподілу, а отже обумовлює вибір оптимального варіанту їх застосування. Альтернативний характер використання обмежених ресурсів висуває на передній план проблему економічного вибору – вибір найкращого серед альтернативних варіантів, що дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімум витрат. Це виявляється терміном “альтернативні затрати” – вони визначають цінність найкращого варіанту, від якого відмовилися в процесі економічного вибору і характеризуються цінністю втрачених можливостей. Розв”язання проблеми економічного вибору вимагає свідомої відповіді на три основні питання економіки: ЩО?- які економічні блага і в якій кількості виробляти? ЯК? – за допомогою яких обмежених ресурсів і технологічних засобів виробляти корисні блага? ДЛЯ КОГО? – Хто отримає те, що вироблено?

У процесі економічної діяльності суб'єкти приймають різні рішення, аналіз яких дає змогу зрозуміти, як функціонує економіка. Прийняття рішень звичайно пов'язане із проблемою вибору. Саме рішення приймається при наявності принаймні двох варіантів. Вибираючи один із них, ми відмовляє­мося від іншого (або інших, якщо варіантів більше, ніж два). Необхідність відмови від чогось для вибору саме того, що ми вважаємо за необхідне мати негайно, пов'язана із рідкісністю (обмеженістю) ресурсів, які є в економіці або в окремих індивідів у кожний конкретний момент часу. Віддаючи перевагу певному варіанту використання ресурсу, ми оцінюємо його через цінність продукції, від якої ми відмовилися, вибираючи дану альтернативу використан­ня ресурсу. Тому базовим поняттям мікроекономіки для визначення цінності ресурсу та ефективності його використання є альтернативна вартість.

2. ПРЕДМЕТ І ЗАДАЧА МІКРОЕК-КИ. МІКРОЕК-КА В СТРУКТУРІ ЕК НАУК. Мікроекономіка – як частина економіки, вивчає економічні відносини між окремими об’єктами господарювання. В центрі уваги мікроекономіки – ціни, витрати, механізм функціонування підприємств, ціноутворення, і мотиви, що спонукають людей до праці.

Мета мікроекономіки – аналіз ринкових процесів, механізм взаємодії між суб’єктами, в залежності від мети, яка стоїть перед ними і обмежень, що діють на ринку на даний момент часу.

Предмет мікроекономіки – осн. зак-сті функт-ня ринк.с-ми на рівні товаровиробника, споживача товарів і при цьому вивч.механізм прийняття рішень об’єктами мікроекономіки, які прагнуть макс.задоволення своїх потреб в умовах обм.ресурсів і мін.затрат.

Предмет мікроекономіки

Мікроекономіка аналізує поведінку на рівні окремих суб'єктів ринку (або економічних агентів) - фірм і домогосподарств. Мікроекономіку цікавить, наприклад, як фірма визначає кількість товару, що його збирається виробити; якою є мета функ­ціонування фірми; чим керується споживач, вибираючи той чи інший товар, і т.ін. Ще один важливий аспект мікроекономіки — аналіз процесу утворення ринків у різних галузях і їхня взаємодія. Аналізуючи різні ринки, мікро­економіка, зокрема, концентрує увагу на закономірностях визначення цін в залежності від типу ринкової структури. Тому мікроекономіку називають ще теорією цін. Як і будь-яка інша наука, мікроекономіка використовує певну систему понять і концепцій для опису явищ, які вивчаються.

Як самостійний розділ економічної теорії Мікроекономіка сфор­мувалася в кінці XIX — на початку XX ст. Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній економії. Так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, А. Сміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, ви­значає функціональну залежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального аналізу. У період пізнього кла­сицизму багато економістів, застосовуючи цей метод, часто робили фундаментальні відкриття в мікроекономіці. Основоположника­ми мікроекономіки вважаються вчені Т. Мальтус і Ж.-Б. Сей. За­кон спадної доходності Мальтуса та теорія трьох факторів вироб­ництва Сея досі використовуються в мікроекономічному аналізі. Однак при всій значущості відкриттів мікроекономічного харак­теру представниками пізнього класицизму становлення мікро­економіки як науки здійснюється значно пізніше і пов'язується передусім з неокласикою.

У другій половині XIX ст. завершується становлення економіки з переважно ринковим механізмом її регулювання.

Мікроекономічний аналіз має такі етапи еволюційного розвитку:

1 етап (1845—1890). Закладаються основи мікроекономіки, фор­муються основні методологічні принципи дослідження

2 етап (1890—1933). На цьому етапі мікроекономіка виділяєть­ся в окрему галузь економічних досліджень на основі системати­зації і узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та амери­канської шкіл. Після опублікування роботи А. Маршалла "Прин­ципи економіки" (в оригіналі "Ргіncipals of Есоnomics", 1890) на­ука дістала свою першу назву — Есоnomics "".

3 етап (1933 — до сьогодення). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями: ефект дохо­ду і заміщення (Є. Слуцький, Дж. Хікс, П. Самуельсон); теорія недо­сконалої конкуренції (Дж. Робінсон); теорія монополістичної кон­куренції (Е. Чемберлін); теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргенлітерн, Дж. фон Нейман).

Досить поширеним серед неспеціалістів є ототожнювання мікро­економіки з економікою підприємства. Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються: обидві вивчають прийняття рішення підприємствами щодо своєї ринкової поведінки. Разом з тим, кожна з них має свої специфічні проблеми, яких значно більше. Напри­клад, мікроекономіка вивчає поведінку домогосподарств, спожи­вацькі переваги, ринковий попит і ринкову пропозицію, залишаю­чи поза увагою питання самого організаційного механізму прий­няття рішення на підприємствах, їх організаційні форми, показни­ки фінансового стану підприємства тощо, що вивчаються в курсі економіки підприємства.

Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, що постають перед будь-якою економічною системою. Це насамперед запитання "що виробляти?". У виробника завжди є можливість альтернативного виробництва. Для вибору прийнятного варіанта виробництва потрібно пізнати потреби споживача, задово­лення яких є кінцевою метою всякого виробництва. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживацького вибору. Інше запитання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, — "як виробляти?". Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу. Досліджуючи теорію виробництва, мікроекономіка допомагає з'ясувати механізм розподілу ресурсів між підприємствами та галузями виробництва. Не залишається поза увагою мікроекономіки й запитання "кому і які результати принесе виробництво?". Це пов'язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання.

Пошук відповідей на перелічені запитання дає змогу мікроеко­номіці реалізувати, зокрема, такі функції: \

1. Пояснення явищ, які спостерігаються.

2. Прогнозування поведінки економічних суб'єктів.

Пояснення економічних явищ та прогнозування поведінки нале­жать до так званого позитивного аналізу. До мікроекономічних проблем можна підходити також з позиції нормативного аналізу, що передбачає оцінку правильності чи неправильності дій і відпові­дає на запитання "як має бути?". Однак такий підхід тісно пов'яза­ний з економічною політикою і виходить за рамки завдань навчаль­ного курсу мікроекономіки.

3. ЗАКОН ПОПИТУ, ЙОГО ЧИННИКИ І ОБГРУНТУВАННЯ БАЗОВИМИ ПОЛОЖЕННЯМИ ТЕОРІЇ СПОЖИВАЧА.

Стан ринкової ек-ки, рівень її розвитку вирішуються через механізм попиту і пропозиції.

Для наявності цього механізму повинні існувати: виробник, який є продавцем і споживач, який є покупцем.

Покупець і визначає обсяг попиту.

Попит на певний товар характеризує зміну в поведінці споживача, у відповідь на зміну цінових і нецінових факторів.

Попит – це бажання і можливість покупця купувати ек-ні блага . Основні форми вияву попиту – обсяг попиту – це кількість товарів, яку покупець бажає купити при певній ціні на товар, при певних цінах на інші товари і певному доходу.

Зв”язок між ціною товару (Р) і обсягом споживання (Qd) визначають з-н попиту.

З- Н ПОПИТУ: об”єм попиту залежить від ціни по зворотній спадній функції.

Форма вираження з-ну – крива попиту або шкала

графік d- demand-попит

Особливості кривої: При її побудові не розглядається вплив інших факторів крім ціни. І для кожної конкретної кривої нецінові фактори являються постійними.

Якщо один і той же товар в різних регіонах споживається по-різному, ізображається різними кривими, то ринковий попит на цей товар визначається як сума індивідуальних попитів.

графік

Qp = Q1 + Q2

Криву попиту можна описати ф-єю (рівнянням) попиту

Qd = x- yP

Ф-я попиту – це рівняння, яке визначає величину попиту , в залежності від ціни.

Qd = f(P)

Крім ціни існують нецінові фактори:

- доход споживача

- ціни і доступність на споріднені товари (субститути)

- ціни і доступність на доповнюючі товари(комплементи)

- смаки споживачів.

Якщо врахувати вплив всих цих факторів на обсяг споживання, то функція попиту є Qd = f (ф1,ф2,…,фn).

Якщо при зменшенні ціни з Р1 до Р2 обсяг попиту зростає з Q1 до Q2, то говоремо про зміну величини обсягу попиту.

Попит на конкретний товар характеризується всією кривою, як сума всіх точок.

графік

Зміна величини попиту обумовлена переміщенням по кривій, переміщення вниз відповідає зменшенню ціни і збільшення об”єму, переміщення вгору – навпаки.

При цьому сам попит не змінюється , а змінюється об”єм спожитого товару, при різних цінах.

Зміна попиту в цілому обумовлює сдвиг всієї кривої попиту . Здвиг кривої в положення Д2 може бути визвано збільшенням доходу споживача, чим ближче розташованв крива до початку системи координат, тим меншому доходу споживання вона відповідає.

4. ЗАКОН ПРОПОЗИЦІЇ, ЙОГО ЧИННИКИ І ОБГРУНТУВАННЯ З ПОЗИЦІЇ ТЕОРІЇ ФІРМИ.

Пропозиція – це бажання і можливість продавців поставляти на ринок товар, при певних факторах впливу на цей процес.

Форма проявлення пропозиції – об”єм пропозиції(Qs) – це кількість товару, яку продає продавець, при певній ціні , за певний час.

Зв”язок між ціною продажу і кількістю проданого це є з-н пропозиції.

З-Н ПРОПОЗИЦІЇ: між ціною і об”ємом пропозиції існує пряма залежність.

Причини залежності:

- підприємства виробники при підвищені ціни на товар прикладають максимум зусиль для збільшення виробництва, що приводить до збільшення ринкових об”ємів запропонованого товару;

- при подальшому збільшені ціни інші підприємства, що випускають цей же продукт також збільшують об”єм виробництва, при цьому є можливість переходу підприємств з інших галузей в прибуткову галузь, що приводить до подальшого збільшення пропозиції.

З-н пропозиції виражається кривою пропозиції,яка показує співвідношення між ціною на товар та об”ємом пропозиції товаровиробника. Це ж співвідношення показує шкала пропозиції, за якою можна побудувати криву. Особливістю побудови кривої та шкали є те, що не враховується нецінові фактори впливу.

Графік

Ринкова крива пропозиції – це сума індивідуальних кривих, яка складається з сукупності обсягів товарів, які виробляються і пропонуються на ринок для продажу кількома товаровиробниками.

Графік

Рин Qs = Qs1 + Qs 2

Якщо крива пропозиції представляє собою лінійну зростаючу ф-ю , то її можна виразити р-ям прямої, яка наз. функцією пропозиції:

Qs = a + bP

Якщо врахувати лише фактор впливу – ціновий, то

Qs = f(P)

Якщо брати всі фактори впливу

Qs = f (Ф1,Ф2,…,Фn)

Зміна обсягу пропозиції і зміна пропозиції взагалі різні явища.

Пропозиція товару визначається всією кривою.Здвиг кривої пропозиції вправо означає збільшення пропозицій, вліво – зменшеня.

Графік S2<S<S1

Рух по кривій пропозиції виражає реакцію продавця на зміну ціни товару, при незмінних умовах виробництва і представляє собою зміну обсягу пропозиції(Qs)

Графік S<S

5. ПОЗИТИВНА І НОРМАТИВНА ЕК ТЕОРІЯ

Позитивна еко­номічна теорія — доктрина позитивізму в економічній теорії, згідно з якою аналіз окремих економічних явищ або процесів та національної економічної системи загалом не має набувати ха­рактеру оціночних суджень, отже, дається без оцінок ученого з погляду справедливості або несправедливості (тобто з погляду різних, типів інтересів), без рекомендацій, як здійснювати еко-

номічну політику тощо. При цьому констатуються загальновідомі факти у такій, наприклад, формі: збільшення витрат виробництва зумовлює зростання цін на товари і послуги.

Оціночні судження, на думку представників позитивізму, може давати лише нормативна економічна теорія.

Позитивізм як філософія економічної науки значною мірою притаманний сучасній "економікс". Це виявляється, по-перше, у переважанні функціонального підходу замість причинно-наслід- кового, по-друге, у домінуванні кількісних характеристик еконо­мічних явищ і процесів замість якісних (свідченням цього є над­мірна перевантаженість графіками, елементарними формулами, математичними моделями тощо), по-третє, у гіперболізації кон­цепції граничної корисності. Крім того, позитивна економічна теорія служить інтересам пануючого класу.

6. ВИРОБНИЧА ФУНКЦІЯ. КРИВА ОДНАКОВОГО ПРОДУКТУ (ІЗОКВАНТА), ЛІНІЯ ТОТОЖНИХ ВИТРАТ (ІЗОКОСТА).

Виробнича ф-я показує співвідношення між будь-якої комбінації факторів виробництва і максимально можливим обсягом випуску продукції. Кожна виробнича ф-я використовується для визначення оптимальної якості використання ресурсів, при заданому об”ємі вир-ва.

Так як основними факторами виробництва явл праця і капітал, то виробнича ф-я є: Q = f (L,K)

Вираженням виробничої ф-ї є криві ізокванти. Будуються ізокванти по даним виробничих сіток.

Графік

Кожен результат вироб сітки представляє собою максимально можливий об”єм випуску продукції, при співвідношенні факторів вир-ва L,K. По результатам будується ізокванта.

Ізокванта – це крива, кожна точка якої показує співвідношення виробничих факторів, використовуючи які можна одержати один і той же об”єм вир-ва.

Властивості ізокванти:

- має спадний характер

- вигнута форма

- чим далі ізокванта розташована від початку системи координат, тим більшому об”єму вир-ва вона відповідає.

Сис-ма координат з деякою кількістю ізоквант наз сімейство ізоквант, яке показує можливість випуску підприємством різних об”ємів вир-ва і використання ресурсів для цього.

Ізокоста – це лінія, яка хар-є співвідношення витрат підприємства на ресурси, які необхідні на вир-во однакового Q.

Графік

На вир-во Q основні групи ресурсів – це K i L, які мають свої ринкові ціни. В цьому випадку загальні витрати визнаються як сума добутків кількості ресурсів на їх ціну: ТС = K*Pk + L*Pl

З рівняння видно, що під-во може використовувати різну кількість ресурсів, залишаючись при цьому на одному рівні бюджетних затрат ТС, і збільшувати кількість використання одного ресурсу за рахунок зниження іншого. Ці співвідношення і виражаються на ізокості. Ізокоста – лінія однакових затрат.

Кут нахилу ізокости виражається у відношенні приростів К і L:

Tg L = ^K/^L (^ - дельта)

Властивості ізокости:

- чим дальше ізокоста розташована від початку координат, тим більшій кількості використання ресурсів вона відповідає, а значить і > значенню ТС

- кожна точка ізокости відповідає однаковим ТС(ТС- сукупні витрати)

- кут нахилу залежить від цін на ресурси.

7 РИНКОВА РІВНОВАГА. ЦІНА СПОЖИВАЧА, ЦІНА ВИРОБНИКА:” В умовах ринкової економіки взаємодія конкурентних сил приводить до синхронізації цін попиту та цін пропозиції, що обумовлює рівноважність цін попиту і пропозиції.

Р –ціна; Q – обсяг попиту; D – крива попиту; S – крива пропозиції; Е – точка перетину кривої попиту та кривої пропозиції, яка визначає рівноважну ціну (Ре) та рівноважний обсяг попиту та пропозиції (Qе). Це точка рівноваги (Е). В цій точці обсяг пропозиції буде дорівнювати обсягу попиту (Qe), завдяки чому встановлюється ціна (Ре), яка однаково задовольняє і покупців і продавців. Рівноважна ціна (Ре) – ціна, що урівноважує попит і пропозицію внаслідок взаємодії конкурентних сил. Якщо ціна буде нижчою, ніж Ре, надлишок попиту буде піднімати її догори (конкуренція покупців) і створювати дефіцит; якщо ціна буде вищою, ніж рівноважна Ре, пропозиція перевищить попит, створиться надлишок пропозиції (конкуренція продавців), внаслідок чого ціна буде знижуватися до рівня рівноваги (рис.2).

Рівноважна ціна та рівноважний попит мають місце на рівні, де кількість товару, яку виробники можуть і бажають поставляти, дорівнюють обсягу товару, який покупці можуть і хочуть купувати. На конкурентному ринку ця рівновага досягається на перетині кривих попиту (D) та пропозиції (S). При ціні рівноваги (Ре) немає ані надлишку, ані дефіциту.

Л.Вальрас розглядав питання рівноваги за допомогою зміни цін: “модель коригування ринкових цін”. А.Маршал же відштовхувався від динаміки обсягів товару, не чіпаючи цін: “модель коригування випуску”.

Ціни сприяють швидкому обміну інформацією в процесі узгодження на ринку економічних інтересів продавців і покупців

8. ЦІНОВА ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ.

Еластичність – це ступінь зміни однієї ек-ї змінної у відповідь на зміну іншої, яка пов»язана з першою.

Цінова еластичність – це ступінь зміни в кількості товарів на який є попит в залежності від ступеня зміни ціни на нього.

Еdр = ^Qd / Qd Edр = Qd / P

^P / P

Коефіцієнт визначається як відношення % зміни кількості товарів до % зміни ціни.

Форми :

1.Еластичний попит, коеф еластичності >1. Це означає, що попит змінюється (зростає або зменшується) швидше, ніж змінюється ціна.

Графік

2.Нееластичний

Еdр<1. Об”єм змінюється повільніше, ніж ціна

Графік

3. Одинично еластичний попит

Edp = 1 . об”єм і ціна змінюються пропорційно

Графік

Існують також екстримальні форми еластичності

4. якщо зміна ціни не викликає ніякої зміни об”єму попиту Еdp = 0,такий попит наз. досконало не еластичний

графік

5. Якщо найменша зміна ціни викликає максимально можливу зміну об”єму попиту, то це досконало еластичний(Еdр прямує до нескінченності)

графік

Фактори цінової еластичності попиту:

1.Важливість товару для споживача

На предмети розкоші попит еластичний, на предмети першої необхідності не еластичний.

2.Рівень замінності товарів ( чим більше замінників є у товарів, тим еластичнішим є на нього попит)

3.Питома вага товару в доході споживача(чим більша доля товару, тим більш еластичнішим є на нього попит)

4.Фактор часу(попит на товар більш еластичний у довгостроковому періоді)

Цінова еластичність пропозиції – чутливість об”єму пропозиції товаровиробником в залежності від зміни ціни на його товар.

Форми:

1.Еластична (Qs змінюється на більший % ніж ціна)

Графік

2.Нееластична пропозиція(Об”єм пропозицій змінюється повільніше ніж ціна)

3.Абсолютно еластична пропозиція( коли товаровиробники змінюють об”єм вир-ва при одній і тій же ціні)

4.Абсолютно нееластична ( коли товаровиробники пропонують один і той же товар, об”єм , не реагують на зміну ціни)

Фактори , що впливають на еластичність:

Таким фактором явл час , що є в розпорядженні виробника, за який підприємство встигаєвідреагувати на зміну ціни.

Чим довший період підприємство може використати на збільшення обсягу, тим більша еластичність пропозиції. Таким чином еластична пропозиція властива довгостроковому періоду.

Нееластична пропозиція характерна короткостроковому періоду розвитку підприємства. Абсолютно нееластична характерна для теперешнього часу.

9.ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПОПИТУ ЗА ДОХОДОМ. ПЕРЕХРЕСНА ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПОПИТУ

Еластичність попиту за доходом показує рівень обсягу попиту на товар, в залежності від зміни рівня доходу споживача.

Відношення % зміни обсягу попиту до % зміни доходу.

%Qd / i ; ^Qd /Qd

^i / i

Форми:

1.Edi>0 – позитивна

Збільшення доходу викликає збільшення попиту на товар, тому придбання товару збільшується. Цей вид властивий нормальним товарам тапредметам розкошу.

2. Негативна - Edi<0

Збільшення доходу споживача викликає зменшення попиту(товари низької якості)

3. Нульова – Edi = 0

Обсяг попиту на товар не реагує на зміну доходу споживача.

Перехресна еластичність попиту визначає спупінь чутливості споживчого попиту на товар х, в залежності від зміни ціни на товар у. Цей вид еластичності розглядається для товарів замінників.

Відношення % зміни обсягу попиту товару х, до % зміни ціни на товар у.

Edp = Qdx / Py Edp = ^Qdx / Qdx

^Py / Py

Форми перехресної еластичності:

- Позитивна - Edx/y>0

Це означає, що обсяг попиту на товар х змінюється прямопропорційно ціні на товар у. А товари х та у являються взаємозамінними(субститути)

- Негативна - Edx/y<0

Обсяг попиту на товар х змінюється у від”ємній залежності зміни ціни на товар у. Товари х та у – доповнюючі(комплементи)

- Нульова - Edx/y = 0

Х та У виступають на ринку не взаємопов”язаними, тому обсяг попиту товару х не залежить від зміни ціни на товар у.

11.ГРАНИЧНА КОРИСНІСТЬ, ПРИНЦИП СПАДАЮЧОЇ КОРИСНОСТІ.

Теорія споживання пояснює як споживачі витрачають свій доход, якщо їх основною метою є досягнення найповнішого задоволення своїх потреб ек.благами. Основою досягнення мети споживача є одержання корисності.

Корисність(U)-задоволення, яке отримує споживач при споживанні товарів чи послуг.

Для того, щоб задоволення від споживання було макс. необхідна наявність певних ек. умов:

1)здібність до ранжування альтернатив – здібність покупців вибирати альтернативні комбінації товарів в тому порядку, який характеризує високий рівень задоволення від споживання.

2)транзитивність потреб споживача – це послідовність задоволення потреб або логічний зв’язок між різними ступенями задоволення, виражається в сезонності придбань. Якщо комбінація товарів А має перевагу перед набором В, а набір В перед С, то комбінація товарів А має перевагу перед набором С.

3)перевага більшої к-ті товару над меншою.

Для того, щоб всі ці умови працювали, необх. наявність таких ек.категорій:

- Ціни товару

- Доход споживача

Кор-ть збільшується, якщо збільшується к-ть товарів, що споживаються.

Гранична кор.-ть MU – приріст кор.-ті, яку одержує споживач від спож-ня дод.одиниці товару.

Гр. кор.-ть має тенденцію до зменшення. Це означає, чим більше товару споживається, тим меншу кор.-ть отримує споживач від споживання дод.одиниці товару.

Графік.

12.БЮДЖЕТНЕ ОБМЕЖЕННЯ. ВЛАСТИВОСТІ БЮДЖЕТНОЇ ЛІНІЇ.

Обмеження спож.вибору є бюджет споживача. Бюдж.обмеження виражається графічно : представляє собою лінію, яка показує, яку к-ть товарів чи послуг може придбати споживач на певну суму в рамках свого доходу.

I=Qx*Px+Qy*Py – рів-ня бюдж.лінії

I3<I1<I2

Графік

Вид бюдж.лінії залежить від:

- Доходу споживача

- Ціни на товар

Чим більший I, тим більший Q, при незмінних цінах; Бюдж.лінія здвигається вправо-вгору, чим ближче бюдж.лінія знах.до початку координат, тим меншому доходу вона відповідає.

Якщо змінюється P, а I=const, то змін.кут нахилу бюдж.лінії.

Графік.

1) Якщо ціна Р на товар зменшується

2) Якщо Р на товар збільшується

Графік

13.КРИВА БАЙДУЖОСТІ, ПРАВИЛА ЇЇ ПОБУДОВИ ТА ВЛАСТИВЛСТІ.

Крива байдужості - це крива кожна точка якої хар-є спож.вибір у вигляді певного набору товарів чи послуг(кошик споживача).

Споживчий кошик – комбінація товарів х і у для споживання їх протягом певного часу.

Рівень корисності кожного з наборів на кривій байдужості однаковий в кожній точці.

Графік

Крива байдужості показує альт.набори товарів, які забезпечують однаковий рівень кор.-ті.

Карта кривих байдужості – це засіб відображення переваг споживача, що відпов різному рівню задоволення його потреб.

Графік

Властивості кривих:

- Мають від’ємний нахил

- Не перетинаються

- Віддається перевага наборам товарів на тих кривих байдужості, які найб.віддалені від поч коорд.

Гранична норма заміщення - MRSxy – визн. Від якої кіл-ті товару У споживач згоден видмовитись, щоб отримати ще одну додаткоу од-цу товару Х, залишаючись на цій же кривій байдужості.

MRSxy=DQy/DQx

Величина MRSxy зменшується по мірі того, як товар У заміщується товаром Х. MRSxy може бути пов’язана з гран.кор.-тями товару х і у.

DQx*MUx=-DQy*MUy

-DQx/DQy=MUx/MUy=MRSxy

14. ГРАНИЧНА ІНТЕРПРИТАЦІЯ СПОЖИВЧОЇ РІВНОВАГИ

Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, яка макс.кор.-ть при даних бюдж.обмеженнях. Рівн.положення споживача досягається в точці, в якій бюдж.лінія торкається найбільш високої із всіх кривих байдужості,

т. Е – т.рівноваги споживача.

Графік

Т.рівноваги передбачає, що як тільки споживач отримає даний об’єм товарів у нього зникає бажання змінювати цей набір на інший. Заг.умова рівноваги споживача озн., що споживач розподіляє свій доход на всі товари таким чином, щоб урівняти гран.кор сть, яка припадає на одну грош.од-цю, яка витрач.на кожен товар.

Концепція рівноваги споживача

MUx/Px=MUy/Py=MU/1гр.од.дох.

Лінія “доход-споживання” проходить через всі точки рівноваги споживання, що відповідає різним рівням його доходу.

Графік

Збільшення доходу переміщує лінію бюджету. Крива “доход- споживання” показує послідовну зміну стану рівноваги споживача. Ця крива ще має назву крива рівня життя.

Лінія “ціна-споживання” проходить через всі точки рівноваги споживача, пов’язані зі зміною ціни одного з товарів

Крива “ціна-споживання” схожа з кривою попиту.

Графік

15. ПРАВИЛА МАКСИМІЗАЦІЇ КОРИСНОСТІ.

Максимізація кор.-сті – вибір допустимого спож.набору в рамках бюдж.обмежень.

Досягається:

- При виборі такого спож.набору, який би задовольняв бюдж.обмеження, при умові рів-сті відношень граничної корисності кожного виду товару до його ціни.

- При виборі такого спож.набору в рамках бюджету, коли віднош.граничної корисності пари товарів = відношенню їх цін.

При наявності однієї з цих умов наступає спож.рівновага.

Спож.рівновага – положення при якому споживач максимізує кор.-ть, яку отримує від придбання різних товарів в рамках бюджету,а це озн., що б.-я. Збільшення корисності від споживання одного виду товару вимагає зменшення кор ті від спож.іншого.

16. ЕКОНОМІЧНІ ТА БУХГАЛТЕРСЬКІ ВИТРАТИ; БУХ І ЕК-НИЙ ПРИБУТОК.

Витрати вир-ва- вартість всих необхідних ресурсів, які витрачаються для вир-ва певної кількості продукції

Для визначення величини витрат існує 2 підходи: бухгалтерський і ек-ий.

Бух. підхід базується на аналізі фін. стану П. Основою його є баланс П. При розрахунку бух. Витрат знаходять суму фактичних витрат на вир-во Q у грошовому виражені. Бух. Витрати є основою собівартості і можуть визначати початкову ціну продукції.

Ек. підхід базується на визначені господарських перспектив П. Тобто на величинах майбутніх доходів і затрат, з обовязковим зниженням затрат.

Поділ витрат на бух. і ек. відображається в альтернативних витратах.

Альтернативні витрати- витрати на вир-во ек. благ, які вимірюються вартістю найкращої з втричених можливостей П. при вир-ві продукту.

Основною особистістю альт. витрат є те, що саме вони примушують керівника П. приймати такі управлінські рішення по викор. ресурсів, які б пренесли найб. вигоду П

Т.як розрізняють бух. і ек. підхід до витрат, то існує і 2 концепції прибутку

Бух прибуток

PFбух=TR-C(бух явні витрати)

Ек. прибуток

PF=TR-(Cявні+Cнеявні)

Це означає, що ек. прибуток відрізняється від бух. на величину неявнмх витрат

PFек=PFбух-Cнеявні

17. КОРОТКОСТР І ДОВГОСТР ПЕРІОДИ. З-Н СПАДНОЇ ВІДДАЧІ.

Короткостроковий – одна група факторів розгл.як пост.величина, а інша змінна. В цьому періоді можл.зміна Q за рахунок зміни змінного рес-су. Обмеженням для збільшення Qявл.повне викор-ня технол.потужності обладнання, тобто фікс величиною пост.факторів вир-ва.

Довгостроковий – період, в якому всі рес-си явл.зм. Якщо ринк.ситуація і довгостроковий прогноз сприятливий для п-ва, то воно може збільшити Q за рахунок зб-ня к-ті обладнання, його заміни на більш продуктивне, створення нових цехів, вир.площ.

Особливе значення цього періоду в тому, що п-во може вирішувати такі стратегічні питання

- Збільшення Q(обсягу) для повного завоювання ринку збуту продукції

- Змінювати вид продукції, яку випускає п-во

- Замінювати профіль п-ва і переходити в нову галузь вир-ва

- Реконструкція

- Побудова нових вир.площ

Закон спадної віддачі змінного фактора вир-ва формується так:

Залучення у вир-во все більшої к-сті змінного ресурсу при незмінний к-сті постійного, призводить до того, що прод-сть змінного фактору вир-ва починає знижуватись, тобто кожна наст.од-ця ресурсу приносить менший приріст прод-сті ніж попередня, і настає момент, коли додаткові затрати зм.рес-су взагалі починають впливати негативно.

З-н спадної віддачи залежить від технології вир-ва. Зміна технології на підприємстві може змінити к-ть продукції, яка випускається, при цьому криві ТР( сукупний дохід) здвигаються.

Графік

Раціональний керівник підприємства повинен своєчасно припинити вкладати кошти у вир-во, яке не підлягає вдосконаленню(збільшує об’єми вир-ва, не Макс.прибуток). на цьому етапі керівництвр повинно зробити вибір:

1) Інвестування для закупки технол., яка дозволить збільш.об’єми вир-ва.

2) Провести відповідну маркетингову політику для збільш.об’ємів продажу або ціни свого товару.

3) Підпр-во змінює вир-во продукції , тобто переходить в іншу галузь вир-ва.

18. ПОСТІЙНІ, ЗМІННІ, ЗАГАЛЬНІ, СЕРЕДНІ І ГРАНИЧНІ ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА.

Т.як ресурси, які витрач. для вир-ва продукції можуть бути постійні і змінні, то витрати П. на ці ресурси також поділяються на постійні і змінні.

Постійні витрати FC- витрати, величина яких у короткост. періоді не залежить від обєму вир-ва П. Вони мають місце навіть тоді, коли на П. не випускається продукція.

До FC належить

- аренда,

- відсотки по кридитам,

- витрати на кап. ремонт,

- сплата податків,

- адм-ні витрати.

Графік FC

Графік

Розрізняють середні постійні витрати АFC -кількість постійних витрат, що припадає на одиницю обєму вир-ва

АFC= FC/Q

Графік

Змінні витрати VC- витрати, які залежать від Q і змінюються в залежності від зміни Q.

Основні види VC

- сировина,

- матеріали,

- комплектуючи,

- напівфабрикати,

- електроенергія,

- оплата праці.

Графік

При досягнені П. оптим . Q можлива відносна ек-я змінних витрат. При збіл. Q понад Qопт інтенсивність змін. витрат знову збіл. по причині збіл змін. витрат із збіл. вир-ва.

Кількість змін. Витрат, що припадає на одиницю випущ. продукції наз. середніми змін. витратами AVC=VC/Q

Графік

Сукупні витрати ТС- витрати., які хар-ть витрати П. на вир-во продукції у короткост. періоді

TC=FC-VC

Тому TC=f(Q) являється ф-ю обєму вир-ва і залежить від його величини

Співвідношення між всими видами витрат мжна зобразати на графіку.

Графік

Кількість ТС на один продукції- середнеі сукупні витрати АТС ATC=TC/Q=(FC+VC)/Q=AFC+AVC

Граничні витрати МС- показують як змін. сук. витрати П. в залежності від змін. обєму вир-ва

MC=∆TC/∆Q=∆ (FC+VC)/ ∆Q=∆FC/∆Q+∆VC/∆Q

Т.як ∆FC/∆Q не має змісту, тому МС=∆VC/∆Q

МС показує, на яку величину збіл. витрати П. при збіл. обєму вир-ва на 1 продукції.

Графік МС має U подібну форму і хар-є величину припосту змін. Витрат необхідних для додаткового випуску 1 продукції

Графік

Форма кривої МС обумовлена з-ном спадної віддачі від викор. змін. ресурсів. Крива МС на зростаючій частині перетинає криві AVC і ATC в точках їх мінімуму .

19. ПОЗИТИВНІ І НЕГАТИВНІ ЕФЕКТИ РОСТУ МАСШТАБУ ВИРОБНИЦТВА.

На практике существует бесконечное множество вариантов размеров предприятия.

ГРАФИК

Из рис. 1 видно, что наращивание производственных мощностей предприятия будет сопровождаться снижением средних общих издержек на производство единицы продукции вплоть до достижения размеров предприятия Дальнейшее наращивание объёмов производства будет сопровождаться повышением долгосрочных средних общих издержек.

Почему так происходит? Динамику кривой долгосрочных средних общих издержек можно объяснить при помощи так называемого эффекта масштаба.

Изменение фирмой параметров своей деятельности, переход от одного варианта размеров предприятия к другому получил в теории название изменения в масштабе производства. Реакция долгосрочных средних издержек на изменение масштаба производства может быть различной.

1. Если на коком-то временном интервале долгосрочные средние издержки снижаются с увеличением объёма выпуска продукции, то имеет место экономия, обусловленная ростом масштаба производства (или положительным эффектом масштаба). Существует ряд факторов, обусловливающих эффект экономии:

а) углубление специализации труда. Сосредоточение усилий работника на всё сужающемся поле деятельности неизбежно повышает производительность его труда. Сказанное относится не только к производственным рабочим, но и к управленческому персоналу;

б) неделимость производства. Всякая фирма для осуществления своей деятельности должна иметь некий минимальный объём некоторых ресурсов. Понятие неделимости здесь употреблено в том смысле; что нельзя использовать, скажем, половину этого объёма ресурсов при изменении объёма выпуска, а лишь целиком. По мере роста фирмы затраты на такие ресурсы не увеличиваются (или увеличиваются незначительно), поэтому величина их издержек на единицу продукции падает.

в) применение новых технологий. Применение в производстве различных технических нововведений требует значительных финансовых и иных затрат. Как правило, малые фирмы часто просто не в состоянии понести такие затраты. К тому же эффективность применения новой техники наиболее полно проявляет себя в условиях большого объёма производства;

г) производство побочной продукции. Крупная фирма не в состоянии эффективно использовать неизбежные в производстве отходы. Их переработку осуществляют вспомогательные производства, что в конечном счёте тоже ведёт к снижению долгосрочных средних общих издержек.

2. Если на определённом временном интервале производства долгосрочные средние общие издержки при увеличении объёма выпуска растут, то имеет место ущерб от масштаба роста производства (или отрицательный эффект масштаба). Причиной отрицательного эффекта масштаба могут быть, во-первых, технические факторы. Так, крупномасштабное производство требует соответствующей сырьевой базы, и возможные срывы поставок сырья, энергии, вспомогательных материалов очень чувствительно ударят по производственным издержкам. Во-вторых, ущерб от роста масштаба производства может быть вызван организационными причинами.

3. Если же в течении определённого времени производства долгосрочные средние общие издержки никак не реагируют на изменение объёма выпуска, т.е. остаются неизменными, то фирма будет иметь постоянный эффект от изменения масштаба производства.

Итак, суть эффекта масштаба сводится к тому, что в одних случаях расширение объёма выпуска будет сопровождаться снижением долговременных средних общих издержек, в других - их увеличением. Это обстоятельство оказывает существенное влияние на структуру той или иной отрасли. Чтобы понять это воздействие, вводится понятие минимального эффективного масштаба (MES), т.е. наименьшего объёма производства, при котором фирма может минимизировать свои долгосрочные средние общие издержки. Выбор оптимального размера предприятия будет зависеть от того, какая ситуация складывается с долгосрочными средними общими издержками. Если наблюдается тенденция снижения последних с увеличением объёма выпуска и если этот временной интервал достаточно продолжителен то наибольшую эффективность продемонстрируют крупные фирмы, ибо они обладают возможностью наиболее полно использовать последствия положительного эффекта масштаба.

Если же положительный эффект масштаба по временной продолжительности является относительно небольшим и быстро сменяется отрицательным эффектом, то эффективнее других будут выглядеть небольшие фирмы, ибо они в состоянии оперативно вносить необходимые коррективы в свою хозяйственную политику. Значителен удельный вес производства малых фирм в сельскохозяйственной отрасли, сфере услуг и некоторых отраслях лёгкой промышленности.

В случае достаточной продолжительности временного интервала с постоянной отдачей от применяемых производственных факторов, когда положительный эффект масштаба уже себя исчерпал, а отрицательный не вступает в действие до тех пор, пока не достигнуты значительные объёмы производства, одинаково эффективными окажутся и крупные и небольшие фирмы. Нельзя полагать, что во всех случаях расширение объёмов выпуска будет сопровождаться чётко прослеживаемой сменой названных временных интервалов. Хозяйственный опыт показывает, что для некоторых отраслей (например, для обрабатывающей) типична относительная продолжительность положительного эффекта масштаба при условии больших объёмов выпуска

Из рис. 12, в видно, что кривая долгосрочных ATC сначала стремительно падает, затем темп падения замедляется и она плавно снижается с увеличением объёма выпуска. Средние издержки приближаются к постоянным. Такие кривые называются ещё L-образными кривыми.

В целом же следует заключить, что структура отрасли зависит не только от условий формирования долгосрочных средних издержек, характерных именно для данной отрасли, но и от роли государственной экономической политики, места национальной экономики в системе международного разделения труда и ряда других факторов.

19. ПОЗИТИВНІ І НЕГАТИВНІ ЕФЕКТИ РОСТУ МАСШТАБУ ВИРОБНИЦТВА.

Оскільки у короткотерміновому періоді капітал залишається незмінним, то пристосування обсягів виробництва фірми до ринкових умов для максімізації прибутку чи мінімізації витрат досягається маневруванням змінними витратами.

У мікроекономіці існує два підходи до прийняття рішень:на підставі порівняння валового доходу та сукупних витрат і граничного доходу та граничних витрат. Якщо за будь-яких обсягів виробництва сукупні витрати перевищують валовий дохід. За цих умов треба шукати таке рішення, яке мінімізує збитки. Якщо фірма припинить виробництво, то її збитки будуть дорівнювати постійним витратам. Тому за умови загальної збитковості виробництва, варто виробляти якийсь обсяг продукції, якщо загальні збитки фірми будуть меншими, ніж постійні витрати. Такий результат буде тоді, коли валовий дохід перевищуватиме змінні витрати.

Графік.

Фірма вирішуватиме завдання мінімізації прибутку, якщо лінія валового доходу лежатиме нижче від кривої сукупних витрат, але перетинатиме криву змінних витрат. Мінімальними збитки можуть бути тоді, коли вертикальний розрив між лінією валового доходу та кривою сукупних витрат досягатиме найменшого значення Якщо лінія валового доходу розташована навіть низче за криву змінних витрат, та найменші збитки фірма матиме, коли припинить виробництво. Аналогічні висновки можна зробити, якщо порівняти граничний дохід з граничними витратами.

Графік.

Якщо лінія граничного доходу проходить нижче, ніж крива середніх витрат, але перетинає криву середніх змінних витрат, то, обираючи певний обсяг виробництва, фірма вирішує проблему мінімізації збитків. Вони будуть найменшими у точці перетину кривої граничних витрат та лінії граничного доходу.

20. ВИДИ РИНКІВ: ДОСКОНАЛА КОНКУРЕНЦІЯ, МОНОПОЛІЯ, ОЛІГАРХІЯ, МОНОПОЛІСТИЧНА КОНКУРЕНЦІЯ, ЇХ КАРАКТЕРНІ РИСИ.

Ринок досконалоїконкуренції(РДК) – ринок, що відповідає умовам ДК:

1) ринок складається з великої кіл-ті продавців, кожен з яких продає свою стандартизовану продукцію вел кіл-ті покупців;

2) кожне під-во має свою частку в заг випуску продукції( близько 1 %)

3) П не цікавиться рішеннями своїх конкурентів, не розглядає своїх конкурентів як таких, що впливають на його рішення.

4) Інф-ція про ціни, технології, прибуток конкурентів легко доступна, що дозволяє П легко реагувати на зміну ситуації на ринку.

5) Вхід і вихід з РДК – вільний.

Особливості РДК:

1.представляє собою абстрактний ідеальний тип рин стр-ри

2.явл еталоном для співставлення з ін типами рин стр-р

під-ва, яке працює на РДК – це самост діючий суб’єкт ринку, метою якого є одержання макс можливого прибутку від продажу певної частки окремого виду продукції від заг об’єму продукції, який потребує ринок.

Характерні риси монополії:

- на ринку існує один продавець, який продає свою продукцію багатьом споживачам

- випуск прод-ції мон.ринку = ринк.пропозиції

- чиста мон.галузь склад.лише з одного підприємства

- моноп.ринок виникає там, де існують бар’єри для входження в галузь інших підпр-в

- вільний вхід і вихід з мон.галузі відсутні

На мон.ринку підпр-во-монополіст саме визн.ціну на свій товар, але обмеженням для ціни явл.попит на цю продукцію.

Бар’єри входження конкурентів до мон.галузі.

1.Виключне право на вир-во продукції, яке може бути підтверджене ліцензією, патентом, сертифікатом.

2.Існування авт.права на вир-во.

3.Власність на всю продукцію вир.фактора.

4.Перевага низьких витрат великого мон.вир-ва над високими витратами можл.конкурентів.

Види монополій.

1.Чиста монополія – 1 вир-к і продавець.

2.Природна монополія – може сформуватись в галузі,де економія витрат зумовлена зростанням масштабу вир-ва.

3.Проста монополія хар.встан-м однакових цін для всіх продавців.

4.Монополія, яка застосовує цінову дискримінацію – в різних місцях мон.товар продається за різними цінами.

5.Закрита монополія – така, що закривається від конкурентів юр.обмеженнями.

6.Відкрита – коли підпр-во на деякий час стає єдиним вир-ком продукту, не маючи спец.захисту.

Мон.п.- це п., яке впливає на цыни свого товару через мон.владу.

Ознаки олігополії

В олігополістичній галузі існує конкуренція між декількома п., кожне з яких може сам.впливати на ціну продукту.

П., що діють на цьому ринку взаємозалежні і, приймаючи рішення на окремому під-ві необхідно враховувати реакцію конкурентів.

Принципи виникнення ринку :

1.При входження в ринок додаткового п. від нього вимагають значнах інвестицій, достатніх для того,щоб почати вир-во. Цей процес повязаний з певним ризиком повернення позичених коштів. Цей момент є обмеженням для вступу в галузь.

2.перешкоди, пов'язані з великими фін.витратами на нецінову конкуренцію, яка пов'язана з формами конк.боротьби в умовах олігополії.

У системі недосконалої конкуренції виникає ще один, достатньо розповсюджений різновид, що поєднує риси вільної конкуренції з невеликою дозою монопольної вла­ди. Така ринкова структура називається монополістич­ною конкуренцією, її основні характеристики: відносно велика кількість учасників, що виключає повний конт­роль над ринком чи змову; порівняно легкий вхід на ринок і вихід з нього; випуск продукту, який обов'язко­во чимось відрізняється від інших, виготовляється лише певним виробником і захищений патентом, торговою маркою, фірмовим знаком тощо.

Ситуація на такому ринку буде визначатися двома різноспрямованими тенденціями. З одного боку, ступенем диференціації продукту: чим він вищий, чим індиві-дуалізованіші пропоновані товари та послуги, тим менш еластичний попит, більша можливість підняти ціну вище за середні витрати й одержувати чистий економічний прибуток. З іншого боку, наявністю досить широкого кола конкурентів, зростання кількості яких збільшує еластичність попиту, знижує ціни і зводить прибуток до нормального рівня.

21. ВАЛОВИЙ, СЕРЕДНІЙ, ГРАНИЧНИЙ ДОХОДИ.

Сукупний (валовий) доход (виручка) – це та величина результату, яку має підприємство від реалізації наслідків своєї діяльності. Її основу становить виручка від реалізації продукції. Вона є функцією обсягу реалізуємої продукції (КП) та ціни її реалізації (Ц), тобто ВВир(К)=КП*Ц.

Середня виручка (СВир) – це величина, яку одержують в середньому від реалізації однієї одиниці продукції .

Якщо виробляється один вид продукції і продається по фіксованій ціні, то

, тобто середня виручка (доход) дорівнює ціні за одиницю реалізованої продукції.

Доход П від продажу 1 од продукції наз гранич доходом, а т як П продає продукцію по Ррин, тому

MR= Ррин

Графік

З графіка видно, що конкурентне під-во може одержати додатковий доход не за рахунок підвищ ціни, а за рахунок збільш об’ємів вир-ва і продажу.

ГРАН. ДОХОД – зміна валового доходу П по відношенню до зміни кіл-ті продажу MR= ^ TR/ ^ Q

Так як конкур під-во саме приймає рішення про кількість вир-ва і продажу, але по конкур рин ціні , саме томугран доход = ціні. Гран доход в умовах досконал конкуренції постійна величина.

22.МАКСИМІЗАЦІЯ ПРИБУТКУ В КОРОТКОСТР ПЕРІОДІ.

Оскільки у короткостроковому періоді капітал залишається незміним, то пристосування обсягів вир-ва фірми до ринкових умов для максимізації прибутку досягається маневруванням змінними витратами.

Побудова моделі поведінки виробника вимагає з’ясування механізму пошуку відповіді на такі запитання:

1.варто чи не варто виробляти продукт?

2.Якщо варто, то скільки?

3.Які прибутки чи збитки принесн це виробництво?

У мікроекономіці існує два підходи до пошуку відповідей та прийняття рішень: на підставі порівняння валового доходу та сукупних витрат(TC) і граничного доходу і граничних витрат(MC).

Фірмі варто виробляти певний обсяг продукції, якщо це приносить їй економічний прибуток. Економічний прибуток фірма отримуватиме тоді, коли валовий дохід виявиться більшим, ніж сукупні витрати. Отже, якщо різниця між валовим доходом та сукупними витратами фірми при якомусь обсязі вир-ва має позитивне значення, то фірмі краще виробляти продукцію , ніж припиняти вир-во . У цьому випадку вона буде вирішуватиме завдання мах прибутку.

Таким чином, відповідь на перше запитання така: фірмі доцільно здійснювати вир-во у короткостроковому періоді за умови, що вона отримує ек-й прибуток.

Маючи на увазі загальний принцип поведінки виробника, досить легко відповісти на друге запитання: у короткостроковому періоді фірмі слід виробляти такий обсяг продукції, при якому вона мах свій прибуток.

Для відповіді на третє запитання треба порівняти валовий дохід і сукупні витрати при обраному обсязі вир-ва: ек-й прибуток фірми буде = різниці між валовим доходом і сукупними витратами.

Моделі виробу виробником варіантів поведінки на основі порівняння сукупних витрат і валового доходу можна показати графічно:

Графік

Якщо лінія валового доходу перетинає криву сукупних витрат і існує її ділянка, розташована вище, ніж крива, то обсяги вир-ва, які відповідають цій ділянці , будуть приносити фірмі ек-й прибуток. Свого мах значення він досягне у тій точці, де вертикальний розрив між лінією валового доходу та кривою сукупних витрат найбільший.

Аналогічні висновки можна зробити, якщо порівняти граничний дохід з граничними витратами.

23.МІНІМІЗАЦІЯ ЗБИТКІВ, ЗАКРИТТЯ ПІД-ВА У КОРОТКОСТР ПЕРІОДІ.

Оскільки у короткостроковому періоді капітал залишається незміним, то пристосування обсягів вир-ва фірми до ринкових умов для мінімізації збитків досягається маневруванням змінними витратами.

Побудова моделі поведінки виробника вимагає з’ясування механізму пошуку відповіді на такі запитання:

1.варто чи не варто виробляти продукт?

2.Якщо варто, то скільки?

3.Які прибутки чи збитки принесн це виробництво?

У мікроекономіці існує два підходи до пошуку відповідей та прийняття рішень: на підставі порівняння валового доходу та сукупних витрат(TC) і граничного доходу і граничних витрат(MC).

Якщо за будь-яких обсягів вир-ва сукупні витрати перевищують валовий дохід, то треба шукати таке рішення, яке мінімізує збитки. Якщо фірма припинить вир-во , то її збитки будуть = постійним витратам(FC). Тому за умови загальної збитковості вир-ва, варто виробляти якийсь обсяг продукції, якщо загальні збитки фірми будуть меншими, ніж постійні витрати.Такий результат буде тоді, коли валовий дохід перевищуватиме змінні витрати:

ТС – ТR < FC; ( FC + VC ) – TR < FC; VC < TR.

Таким чином, відповідь на перше запитання така: фірмі доцільно здійснювати вир-во у короткостроковому періоді за умови, що її збитки менші, ніж постійні витрати.

Маючи на увазі загальний принцип поведінки виробника, досить легко відповісти на друге запитання: у короткостроковому періоді фірмі слід виробляти такий обсяг продукції, при якому вона мінімізує свої збитки.

Для відповіді на третє запитання треба порівняти валовий дохід і сукупні витрати при обраному обсязі вир-ва: збиток фірми буде = різниці між валовим доходом і сукупними витратами.

Моделі виробу виробником варіантів поведінки на основі порівняння сукупних витрат і валового доходу можна показати графічно:

Графік

Фірма вирішуватиме завдання мінімізації прибутку, якщо лінія валового доходу лежатиме нижче від кривої сукупних витрат, але перетинатиме криву змінних витрат(VC). Мінімальні збитки будуть тоді, коли вертикальний розрив між лінією валового доходу та кривою сукупних витрат досягатиме найменшого значення.

Якщо лінія валового доходу розташована навіть нижче за криву змінних витрат, то найменші збитки фірма матиме, коли припинить вир-во.

Аналогічні висновки можна зробити, якщо порівняти граничний дохід з граничними витратами.

24. СПРАВЕДЛИВІСТЬ І ЦІНОВА ДИСКРИМІНАЦІЯ МОНОПОЛІЇ

При цьому механізмі монополія встан.ціни на свій продукт на різних ринках різний. Ціна залежить від попиту і доходів споживачів в регіоні, причому ціна не залежить від витрат на вир-во продукції в різних секторах ринку.

Умови цінової дискримінації

1.сильна монопольна влада

2.виключається можливість перепродажу монопольного продукту.

3.Різні сектори ринку, які відрізняються по ціні продажу повинні відрізнятися по еластичності попиту на еластичний товар.

Графік

Більш високі ціни встан.в секторах з меньшою еластичністю.

Результати для п. цінової дискримінації

1.Одержання додаткових прибутків монополістом і збільшення заг.величини прибутку

2.Відбув.вир-во більшої кількості мон.продукту, а значить більша к-сть споживачів може задовольнити свої потреби.

Обмеженням для цінової дискримінації є антимонопольне законодавство.

25. ЦІНОВА ПОЛІТИКА ОЛІГОПОЛІСТИЧНИХ ФІРМ.

В олігополістичній галузі існує конкуренція між декількома п., кожне з яких може самостійно впливати на ціну продукту.

Що стосується олігополістичного ринку, то він взагалі не піддається дослідженю. Його аналіз, що проводиться у мікроекономіці, дає змогу виділити щонайменше дві загальні закономірності:

1.Олігополістичні ціни мають тенденцію бути негнучкими, або “жорсткими”

2.Якщо олігополістичні ціни все-таки змінюються, то найбільш вирогідно, що всі фірми роблять це одночасно.

Олігополістична поведінка передбачає наявність стимулів до погоджених дій або до таємного зговору при встановлені ціни.

Виявлення цих закономірностей є результатом дослідження цінової політики олігополіста. Може бути чотири варіанти поведінки олігополіста у галузі ціноутворення: ламана крива попиту, ціноутворення зумовлене таємним зговором, лідерство у цінах, ціноутворення за принципом “ витрати плюс ”.

Таким чином, олігополісти фактично не використовують цінової конкуренції: це може бути досить небезпечним як для ініціатора, так і для всіх учасників ринку. Тому на олігополістичному ринку переважає нецінова конкуренція.

25. ЦІНОВА ПОЛІТИКА ОЛІГОПОЛІСТИЧНИХ ФІРМ.

Олігополія – така ринкова модель, яка характеризується наявністю на ринку кількох фірм, які при формуванні своєї політики повинні враховувати реакції своїх конкурентів. Олігополія виникає внаслідок злиття, а також у зв’язку з наявністю різних бар’єрів.

Характері риси: 1. відносно невелика к-сть фірм присутніх на ринку 2. однорідний або диференційований 3. Високі бар’єри входження в галузь 4. Загальна взаємозалежність учасників ринку => необхідність враховувати реакцію конкурента при розробці своєї стратегії. Це є унікальна для олігополії риса.

Для фірм за олігополії є кілька варіантів взаємодії. Ці фірми можуть укласти таємну угоду і завдяки цьому встановити завищені ціни на прод-цію та отримувати додатковий П; можуть діяти незалежно і при розрахунку своєї ціни враховувати реакції своїх конкурентів; якщо серед цих фірм є одна більша чи ефективніша, то є можливість розвитку подій за моделлю цінового лідера, коли ця компанія призначає ціни і час від часу їх змінює, а інші пристосовують свої ціни до цієї. Найбільш вибухонебезпечною з точки зору цінової війни є перша ситуація, бо в цьому випадку ціна картелю є завищеною, а квоти кожної компанії не максимізують її власного П, а максимізують загальний П картелю. У двох останніх ситуаціях теж може виникнути цінова війна, але тут вона є менш ймовірною.

Цінова війна – це почергове зниження цін конкурентами спрямоване на захоплення більшої частки ринку або на витиснення конкурента з ринку. Розглянемо ситуацію, коли на ринк існує 2 компанії і рівноважна ціна уже встановлена (наприклад за картелю). Якщо фірма А знизить ціну на товар, а еластичність попиту є досить високою, то всі покупці перекинуться на товар фірми А => А збільшить об’єми продажу => збільшить TR => збільшить П, а у В її П або повністю втратить значну частину покупців (у крайньому випадку всіх) і його прибутки = 0, тому скоріше всього В знизить свої ціни, але не до рівня цін А, а ще нижче в надії, що завдяки цьому він зможе захопити весь ринок => тепер А втратить клієнтів і свої прибутки, а В навпаки захопить ринок. Таке поступове пониження цін триватиме доти поки одна із фірм не встановить ціни на тому ж рівні, що і ціни іншої компанії.

Основні характеристики цінової війни:

1.Незначне зменшення ціни одним конкурентом призводить до повної втрати прибутку іншим (в крайньому випадку якщо попит дуже еластичний і товари є повними замінниками)

2.У кожний даний момент є значний стимул для кожного конкурента до зниження P

3.На тривалому проміжку часу цінова війна веде до зниження сукупного П компанії до 0

4.Цінова війна закінчується встановленням конкурентної рівноваги.

Тривала цінова війна вигідна для покупця.

27. РАВНОВЕСНАЯ СТАВКА З/П НА КОНКУРЕНТНОМ РЫНКЕ ТРУДА и равновесный уровень занятости данного вида труда определяются на пересечении кривых предложения и спроса на труд. На рисунке 1 равновесная ставка заработной платы - Wc (6 дол.), а количество нанятых рабочих - Qc (1000). Для каждой отдельной фирмы задана ставка заработной платы Wc. Каждая из многих нанимающих фирм нанимает такую небольшую долю общего имеющегося в наличии предложения данного вида труда, что никто не может влиять на ставку зара­ботной платы. Иначе говоря, предложение труда абсолютно эластично для отдельной фирмы, как показано линией 5 на рисунке 1. Для каждой отдельной фирмы выгодно нанимать рабочих до точки, в которой текущая ставка заработной платы равна МRР труда. Это просто отражение правила МRР=МRС. Как показывает таблица 1, поскольку для отдельной конкурентной фирмы задана Цена ресурса, то предельные издержки на данный ресурс (НПО будут постоянны и равны цене ресурса (став­ке заработной платы).

В этом случае ставка заработной платы и соот­ветственно предельные издержки на труд являются постоянными для отдельной фирмы. Каждый дополнительный нанятый рабочий добавляет свою ставку заработной платы (6 дол, в данном случае) к общим издержкам фирмы на ресурс. Тогда фирма максимизирует свою прибыль путем найма рабочих до точки, при которой ставки заработной платы и соответственно предельные издержки на ресурс равны их предельному продукту в денежном выра­жении. На рисунке 1 "типичная" фирма будет нанимать qc (пять) рабочих.

Важно отметить, что общий доход фирмы от найма qc рабочих можно вычислить путем суммиро­вания МRР, этих рабочих. В данном случае общий доход от найма пяти рабочих равен площади фи­гуры Oabqc на рисунке 1. Из этого общего дохода площадь прямоугольника OWcbqc опреде­ляет общие издержки фирмы на заработную плату, а площадь треугольника Wcab отражает допол­нительный доход, предназначенный для возна­граждения других вводимых факторов производ­ства, таких, как капитал, земля и предпринима­тельство.

28. РЕАЛЬНА З/П І ВИРОБНИЦТВО.

Реальна заробітна плата — кількість товарів і послуг, які робітник може придбати за отриману ним номінальну заробітну плату за певного рівня цін після сплати податків.

Отже, рівень реальної заробітної плати залежить від: 1) номі­нальної заробітної плати; 2) рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс вартості життя); 3) податків, які сплачують робітники до бюджету держави і фондів соціального страхування.

Зміну реальної заробітної плати визначають за до­помогою індексу вартості життя, який обчислюють зіставленням суми товарних цін, які в різні періоди сплачують робітники за придбання необхідних засобів до існування.

Із визначення сутності заробітної плати випливає висновок, що її динаміка залежить передусім від дії тенденції до зростання вартості робочої сили. Але резерви росту ефективності виробництва шляхом впорядкування трудових операцій окремого працівника та кращої організації робочого місця можно вважати вичерпаними. Тому під тиском обєктивних вимог виробництва, яке розвивається та в пошуках нових підходів до експлуатації найманої праці капітал повинен визнать вирозшу роль людини у виробничому процесі і перебудовувати організацію як самої праці, так і стимулювання працівників.

29. ЗЕМЕЛЬНА РЕНТА, ПОЗИКОВИЙ ПРОЦЕНТ, ДИСКОНТНА ВАРТІСТЬ, ПІДПРИЄМНИЦЬКИЙ ДОХОД, ЇХ СУТНІСТЬ І ПРИЗНАЧЕННЯ.

Рента як економічна категорія означає форму економічної реалізації (а отже, привласнення) власності на природні ресурси. Земельна рента є при цьому формою економічної реалізації власності на землю. Розрізняють три основні форми земельної ренти: диферен­ціальну, абсолютну та монопольну. У свою чергу диференціаль­на рента поділяється на диференціальну ренту І і диференціаль­ну ренту II.

Причиною виникнення диференціальної ренти І є обмеженість земель кращої та середньої якості, що змушує залучати до сільськогосподарського обороту гірші за якістю ділянки землі. Диференціальна рента II утворюється внаслідок інтенсивно­го ведення господарства, тобто використання кращих сільсько­господарських машин, поліпшення культури землероб­ства і тваринництва, за рахунок додаткових капіталовкладень, що супроводжується використанням складнішої праці. Це дає змогу підвищувати продуктивність праці й отримувати більше продукції з кожного гектара землі, а отже, отримання надлишко­вого доходу, який набуває форми диференціальної ренти II. Цю ренту привласнює фермер або орендар землі впродовж дії оренд­ного договору. Тому орендар зацікавлений, щоб договір про оренду землі укладався на тривалий термін, а землевласник — навпаки.

На ринку капітал явл.вир.фактором довгостр.викор-ня. Сукупний запас капіталу вист.у вигляді осн.фондів. Осн.фонди п-ва зб-ся за рахунок інвест-ня або кап.вкл-ня вл.коштів. У випадку, якщо п-во залучає позичений капітал для вир-ва, то ціною позиченого кап-лу є

Позичковий відсоток – частка створенної вартості, яка передається п-вом кредитору як плата за викор.поз.кап-л.

Відношення позичкового % вартості позиченого капіталу у % - норма поз.%(r, i, e).r впливає на рівень інвестування.

Чим більше ставка, тим менша можливість кап.вкл-нь.

Зменшення ставки сприяє процесам інвестування.

На поз.кап-л п-во здійснює закупку кап.товару (обл.-ня, нерух-ть), при цьому п-во повинно співставляти величину доходу, який отримує від викор-ня цього товару в майбутньому від вкладеня його придбання сьогодні – цей процес наз.дисконтуванням.

Дисконтна вартість(PV) – сума, яку необх.заплатити в теперішній момент за товар, щоб через певний строк мати вигоду.

При визначенні тепер.дисконтованої вартості вик.к-т дисконтування

a=1/(1+r)t

r-ставка %,

t-розрахунковий період.

Теперішня вартість

PV=Pfмайб.*a.

З винекненням судного капіталу у всіх підприємців з”явилась можливість розширити свою діяльність, сузити або взагалі припинити її шляхом часткового або повного перетворення свого капітала в судний капітал. У зв”язку з цим всі підприємці, оцінюючи якість та результати своєї діяльності, розчленяють свій прибуток на відсоток та підприємницький дохід. Річний підприємницький дохід за винятком з прибутку судного відсотка являється важливим оціночним показником якості підприємництва.

30. ЧАСТКОВА І ЗАГАЛЬНА РІВНОВАГА. ВЗАЄМОДІЯ РИНКІВ ПРОДУКТІВ І РЕСУРСІВ.

Отже , однією із особливостей ринкової економіки є те що рівновага на окремому ринку залежить від рівноваги на інших ринках. В умовах вільної конкуренції сукупність цін на товари відповідає стану загальної рівноваги (рівноваги на всіх ринках), якщо задовольняють наступні вимоги :

- всі споживачі максимізують свою корисність за даних бюджетних обмежень ;

- всі виробники максимізують свій прибуток за даної технології ;

- для кожного блага попит дорівнює пропозиції.

На відміну від аналізу часткової рівноваги , аналіз загальної рівноваги здійснюється з передумови ,що ціни і кількість благ на всіх ринках визначаються одночасно з урахуванням факторів зворотних зв’язків. Ефектом зворотного зв’язку називають зміну ціни і кількості товару на деякому ринку у відповідь на аналогічні зміни, що виникають на спряжених ринках. Наприклад, зміна ціни на нафту обов’язково позначиться на ринку газу, вугілля , а зміна цін на бензин на ринок автомобілів і т. д.

Велика кількість факторів, що визначають систему рівноважних цін робить моделі загальної економічної рівноваги значно складнішими за ті , що розглядались для часткової рівноваги. Існує дві основні моделі загальної економічної рівноваги: неокласична(або Вальраса) та неокейнсіанська. За допомогою моделей загальної економічної рівноваги пробують відповісти на запитання : за яких умов можливе існування системи цін , яка забезпечує загальну рівновагу на всіх ринках.

Аналіз характеру взаємозв’язку цін благ розглянемо на взаємодії двох ринків за умови що підвищення ціни на одне із благ підвищується попит на інше і навпаки. Для виготовлення благ використовують одні і ті ресурси , а тому в міру підвищення ціни на одне із них зменшується пропозиція іншого. Функції попиту і пропозиції на обох ринках є лінійними:

Кп1=А+ВЦ2-СЦ1; КП1=а+вЦ2-сЦ1; Кпр1= -к-lЦ2+мЦ1;

Кп2=д+fЦ1-nЦ2; Кпр2= n-sЦ1+zЦ2;

Де a,b,c,k,д,l,m,д,f,h,n,s,z – додатні коефіцієнти що відображають характер попиту і пропозиції на ринках.

Вектор рівноважних цін має забезпечити рівновагу одночасно на обох ринках:

Кп1=Кпр1; (13.1.)

Кп2=Кпр2 (13.2.)

Підставивши відповідні значення функції попиту і пропозиції і вирішивши рівняння (13.1.) і (13.2.) відносноЦ1 і Ц 2 отримаємо, що:

Ц1=α+βЦ2; (13.3.)

Ц2=δ+ﻻЦ2; (13.4.)

Де ,

Рівняння (13.3.) і (13.4.) визначають ціни часткової рівноваги, що забезпечують рівність попиту і пропозиції на одному із ринків за заданої ціни на іншому ринку, рівноваги на якому може і не бути. Із цих рівнянь витікає також, що між цінами існує пряма залежність.

Щоб відшукати систему цін, яка забезпечує одночасну рівновагу на обох ринках необхідно вирішити систему рівнянь (13.3.) і (13.4.). Графічне вирішення цієї системи показано на рис. 13.1.: лінія (1) рівняння (13.3.) і лінія (2) рівняння (13.4.).

Прямі (1) і (2) побудовані із передумови що коефіцієнти β і g менші за одиницю, а це означає, що попит і пропозиція на кожному із ринків в більшій мірі залежать від ціни цього ,а не іншого блага. За таких умов прямі (1) і (2) перетнуться у першому квадранті, а їх спільна точка покаже вектор рівноважних цін Цp1,Цp2, що забезпечує стійку економічну рівновагу господарства, яке складається із двох ринків.

Припустимо, що на першому ринку установилась рівновага за ціни Цp1 (рис. 13.2.). Із рівнянь (13.3.) і (13.4.), або за відповідними прямими на графіку можна установити, що на другому ринку за такої умови буде дефіцит. Ціна другого блага буде зростати, що зумовить підвищення попиту на перше благо і зниження його пропозиції. Внаслідок цього ціна першого блага також буде зростати. Тому, коли ціна на другому ринку підвищиться до ЦВ2, на першому – вона буде уже вище ЦА1. Якщо ціна на першому ринку на цей час прийме значення ЦС1, то знову буде рівновага на першому ринку і дефіцит на другому. Так буде до тих пір, поки не сформується система рівноважних цін Цp1 і Цp2.

Аналогічно буде, якщо ціни окажуться вище рівноважного значення. Наближення до рівноважного значення на рис. 13.2. відмічено стрілками. Отже ми маємо стійку загальну економічну рівновагу подібну до часткової стійкої рівноваги.

Якщо параметри функцій попиту і пропозиції будуть такими, що α>0, і δ>0, але β>1 і γ>1 тоді прямі (1) і (2) не будуть перетинатися у першому квадранті, що говорить про те що не існує системи цін, яка б забезпечила спільну рівновагу на обох ринках .

Якщо β>1 і γ>1 а α<0 і δ<0 то це буде вказувати на те, що загальна економічна рівновага двох ринків існує, але вона є нестійкою (рис. 13.3.).

Тут як і у випадку стійкої рівноваги ми маємо загальну зміну цін на ринках 1 і 2, але ця зміна буде спрямована у зворотному напрямку (віддалення від рівноваги).

Отже за лінійних функцій попиту і пропозиції на двох ринках взаємозамінних благ може існувати стійка спільна рівновага тільки за умови, коли попит і пропозиція кожного з благ в більшій мірі реагують на зміну ціни цього а не іншого блага, тобто коли коефіцієнт прямої цінової еластичності більше за коефіцієнт перехресної цінової еластичності благ.