Естетична культура юриста

ПЛАН

1. Вступ

2. Для чого потрібна естетична культура юристу?

Основні засади естетичної культури юриста

3. Висновок

4. Використані літературні джерела

1. Вступ

Вперше у науковий обіг термін «естетика» ввів (1750 р.) німецький філософ О. Г. Баумгартен. Нині існує багато ви­значень цього поняття, які так чи інакше пов'язані з понят­тям почуттєвого сприймання людиною реального світу. Ес­тетика - наука про природу й закономірності естетичного освоєння дійсності. Загалом - це естетичне пізнання, яке слугує важливим чинником духовності людини.

Між поняттями естетичне пізнання, естетичне сприйман­ня, естетичне почуття, естетичне відчуття існує різниця. Ес­тетичне пізнання відбувається на основі естетичного сприй­мання через зір, слух, дотик, Ідо є первинним у пізнанні.

Естетичне сприймання, естетичне почуття - різні форми відображення навколишньої дійсності. Естетичне відчуття формує естетичне почуття як тонку духовну структуру лю­дини. Але пізнання, як і почуття, потребує інтелектуальної діяльності людини, оскільки необхідними є певні розумові процеси: запам'ятовування, аналіз, синтез та ін. Крім цього, для почуття й пізнання необхідний вияв людської душі. Ре­зультатом емоційного сприймання є емоції, почуття.

Предметом дослідження естетики вважають мистецтво, яке (за Арістотелем) є однією із п'яти (включно розум, муд­рість, науку, розсудливість) властивостей духу. Поширене твердження, що мистецтво - це естетичне освоєння світу в процесі художньої творчості - особливого виду людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах відповідно до певних естетичних ідеалів.

Основними естетичними категоріями є гармонія і міра, прекрасне й потворне, піднесене й низьке, трагічне і комічне, які у процесі історичного розвитку можуть змінюватися. Але однією з універсальних форм буття матеріального світу у людській свідомості є краса, яка розкриває естетичний смисл явищ, їхні зовнішні і (або) внутрішні якості, що викликають насолоду, моральне задоволення. Краса має свої закони: дія­ти відповідно до інтересів, потреб, запитів, зручностей ін­ших, на основі чого формуються суспільні відносини. Красу потрібно шукати в єдиній великій книжці - Природі. Зрозу­міло, що найвищим рівнем краси є прекрасне.

Зауважимо, що поняття «естетична культура» ширше, ніж поняття «чуттєва культура». Зокрема, чуттєва культура стосується лише людини, а естетична - ще й суспільства. Для визначення естетичної культури особи потрібен інтегратив­ний підхід з урахуванням почуттєвого та раціонального.

Зрозуміло, що естетична культура, як і естетика в ціло­му, має різні види, виходячи з певних ознак. Нас насампе­ред цікавлять професійні ознаки, тобто естетична культура юриста, яка ґрунтується на почуттєвому праві, правовій естетиці.

Є вкрай важливим розвиток і вдосконалення естетичної культури, яка сприяє встановленню юридичної гармонії, відчуття хорошого і поганого, глибшого розуміння і сприймання оточуючих речей. Принцип юридичної культури означає висо­кий рівень відповідності юридичної діяльності природній досконалості, що породжує професійну красу. Адже юрист, який діє в гармонії з навколишнім середовищем, сягає вічних, нетлінних духовних цінностей і краще пізнає правове явище, яке йому доводиться досліджувати. За допомогою цього принципу він завжди може виявити штучну руйнацію, по­рушений природний баланс, асиметрію у правовому явищі. Таємничість вічного прагнення існувала постійно, що сти­мулювало споглядання. І у юриста з'являється бажання до­сягти краси й гармонії у суспільному розвитку. Така насоло­да дає поштовх до активного пошуку причин появи негатив­них правових явищ у громадському житті.

Професійна майстерність юриста є певним видом мистецької діяльності, то психологі­чні закони діють і в цьому випадку, створюючи відповідну психотерапію.

2. Для чого потрібна естетична культура юристу?

Основні засади естетичної культури юриста

Специфіка службової діяльності юриста полягає загалом у тому, що відбувається інтеграція почуттєвого та раціо­нального, тобто виникає своєрідний діалог між ними, на ос­нові якого сприйнята інформація входить у почуття чи за­лишається на чуттєвому рівні, без дії вищих психічних про­цесів. Отже, маємо справу з двома аспектами естетичної культури: зовнішнім і внутрішнім. Звичайно, більш цінним для професійної діяльності є внутрішній аспект. Тому ви­правданим у багатьох випадках є поняття «естетично-по­чуттєва культура юриста». Саме такий вид культури ми об­рали об'єктом дослідження.

Під естетичною культурою юриста розу­міється почуттєвий вплив «діалогу мисте­цтва» і законів краси у правовій естетиці на формування професійної правосвідо­мості фахівця-юриста та його поведінку з метою пізнання та кваліфікованого вирі­шення ним правових ситуацій[1].

Розглянемо складові елементи естетичної культури юрис­та та механізм їхньої дії. По-перше, «діалог мистецтва» і за­кони краси певним чином впливають на формування право­свідомості юристів. Цей вплив відбувається лише у правовій естетиці, тобто в правовому колі, у полі професійної діяль­ності юриста, де власне потрібна його професійна правосві­домість. Крім цього, він здійснюється на почуттєвому (дуже витонченому) рівні, оскільки естетичне сприймання право­вих явищ відбувається через органи почуттів.

Ми виходимо з того, що мистецтво є провідним компо­нентом естетичної культури юриста, адже воно виникло з потреб людини як засіб усвідомлення себе у світі, своїх зв'язків з навколишнім середовищем. Воно створює особли­вий духовний світ людини - світ краси та емоцій.

Естетика є філософією мистецтва, морфологією мистецтва, його методологією. Естетика вказує шляхи формування до­сконалої людської чуттєвості. Дія мистецтва на людину ду­ховно підносить її з одними якостями (в тому числі свідоміс­тю), а опускає з іншими, більш якісними. Мистецтво є своє­рідним зором і слухом, а це не може не торкнутися душі юриста. Але найбільша роль мистецтва у формуванні право­свідомості полягає в тому, що воно активізує суспільну ко­мунікацію, ніби примушує розмовляти з людиною. Таким діалогом, зокрема, є естетичне переживання. Мистецтво не­сумісне з шаблоном, копіюванням. Воно є самостійним ви­твором людського духу.

Наголосимо, що саме мистецтво активно впливає на фор­мування у юриста правового почуття. Тонка духовна сут­ність сприяє тому, що воно краще пізнається у правовому явищі, вносить у правосвідомість не виражені словом відтін­ки почуття, а це своєю чергою підвищує ефективність про­фесійного розв'язання складних суспільних і особистих проб­лем.

Естетичне пізнання правового явища має незавершену форму: передчуття, інтуїція, здогадки, асоціації тощо, їх вплив виявляється насамперед у сфері підсвідомості, яка ак­тивізує свідомість, у тому числі правосвідомість (наприклад, музика як вид мистецтва може давати імпульс до інтерпретаційної свободи вибору рішень). Естетична цінність право­свідомості юриста формує творчий дух, забезпечує варіантну (але правомірну) професійну поведінку, не допускає спро­щених дій, схематичної чи поверхової «правосвідомості»[2].

Під дією діалогу з мистецтвом у підсвідомості юриста «програмується» зворотний потік почуттів і думок, який по­зитивно впливає на його професійну діяльність. Юрист більш свідомо оцінює правову ситуацію, яку розглядає. Від­бувається переосмислення набутих раніше правових знань, краще засвоюються нові відомості з юриспруденції.

По-друге, складовим елементом естетичної культури юрис­та можна визнати почуттєвий вплив законів краси у правовій естетиці та формуванні професійної правосвідомості. На­самперед підкреслимо буття краси, адже юристові (як і кож­ній людині) для духовно-естетичного розвитку потрібно здійснювати професійну діяльність за цими законами, твори­ти за законами краси, яка, як відомо, врятує світ.

Красу треба вміти бачити, чути і до того ж знати, що це поняття змінне. Критеріями відчуття краси може бути реак­ція заінтересованих осіб та власне сумління. Головним джере­лом краси є правосвідомість юриста. Звісно, треба врахо­вувати, що, по-перше, знання юриста про теоретичне існу­вання законів краси у Всесвіті позитивно впливає на форму­вання його правосвідомості, по-друге, намагання здійсню­вати професійні дії за законами краси залежить від рівня правосвідомості юриста. Іншими словами, у першому ви­падку первинним є закон краси, а у другому - правосвідо­мість. Така взаємозалежність краси і правосвідомості сприяє налагодженню суспільних відносин.

Варто зіставити також поняття краси та істини у юридич­ній практиці. Дослідники доводять, що спорідненість краси та істини в цілісному перетворенні людини і світу спричинюється до просвітлення душі, а значить, до профілактики правопорушень, налагодження цивілізованого правопорядку у суспільстві.

Почуттєвий вплив законів краси на правосвідомість юри­ста формується також під дією законів, нормативно-право­вих актів тощо. Але якість правового почуття залежить від джерела краси, яка закладена у правові норми. Так, можна стверджувати, що вагомим джерелом краси професійної правосвідомості юриста є римське приватне право, а також історико-правові пам'ятки, які мають духовну цінність та світове значення. Своєю логічністю, універсальністю, мак­симальною наближеністю до досконалості ці документи мо­жуть розглядатися як приклад правової естетики, слугувати орієнтиром у формуванні правового почуття.

Однак найдосконалішим джерелом краси є природні зако­ни (закони Всесвіту). Саме вони повинні міцно увійти в норми професійної діяльності юриста, у його службовий етикет. Ес­тетична культура (краса) закладається у зміст службового ети­кету юриста лише тоді, коли цей етикет відображає природ­ний стиль поведінки, у якій нема нічого зайвого, штучного, несумісного. Саме за зовнішніми діями юриста можна судити про красу його внутрішньої культури (як спеціаліста).

Поряд з красивим існує прекрасне. Ці поняття дещо різні. Прекрасне - це найгарніше. Воно - більш широке поняття. Красива чи прекрасна людина - все залежить від рівня духо­вності, професійної майстерності та природної закономірно­сті її поведінки. Тому доцільно говорити про логіку існуван­ня прекрасного у службових діях юриста.

Професійна правосвідомість як елемент естетичної куль­тури юриста випливає з естетичної свідомості. Остання, як правило, стає джерелом правосвідомості. Під естетичною свідомістю особи розуміють особливий духовний стан, який характеризує естетичне ставлення людини або суспільства до дійсності. Естетична свідомість становить певний ком­плекс почуттів, уявлень, поглядів, ідей і має такі складові елементи: естетичне почуття, естетичний смак, естетичний ідеал, естетичну теорію.

Зупинимося докладніше на значенні естетичного смаку для юридичної діяльності. Естетика є критикою смаку, а сут­тєвим естетичним фактором смаку виявляється почуття за­доволення, яке супроводжує споглядання прекрасного. Есте­тичний смак юридичної орієнтації формується на практиці, у процесі професійної діяльності, хоча й залежить від характеру правника, рівня його загальної культури та вихованості, певних звичок тощо. Проте у будь-якому випадку смакові оцін­ки юридичної діяльності мають бути раціонально обгрунто­вані. Юрист діє в межах закону та правового почуття, і його професійні смакові якості повинні перебувати у правовому полі, під впливом духу права.

Зрозуміло, що естетично-правовий смак має індивідуаль­ний характер, отже, можлива поява деформованого, спотво­реного смаку. Наприклад, юрист може отримувати насолоду від того, що продемонстрував свою владу, застосував силові засоби, які не були адекватними в даній правовій ситуації. У подібних діях відсутня естетична культура, оскільки вони спрямовані на порушення рівноваги або на її невстановлення. Крім цього, юрист, естетично-правовий смак якого спот­ворений, не в змозі глибоко пізнати правове явище. Його зусилля спрямовуватимуться на несправедливість, неправи­льне розуміння сутності внутрішнього імперативу службово­го обов'язку, формування негативної естетичної свідомості.

Отже, у правовій естетиці чільне місце посідає діалог різ­них видів культур і мистецтва. Щоб ефективно реалізувати правові норми на практиці, всебічно пізнати правове явище, треба цілеспрямовано естетично (почуттєво) впливати на юридичну діяльність, на формування високого рівня профе­сійної правосвідомості фахівця права.

Принципи естетичної культури юриста відображають ті естетичні позиції, без яких немислима юридична діяльність, яких треба дотримуватися на практиці.

До основних принципів естетичної куль­тури юриста належать: юридична гармо­нія, естетична домінанта, феномен твор­чої волі, юридична алегоричність, профе­сійна мажорність, службовий дизайн.

Принцип юридичної гармонії випливає із загальної гар­монії як філософсько-естетичної категорії. Він означає висо­кий рівень відповідності юридичної діяльності природній досконалості, що породжує професійну красу. Адже юрист, який діє в гармонії з навколишнім середовищем, сягає вічних, нетлінних духовних цінностей і краще пізнає правове явище, яке йому доводиться досліджувати. За допомогою цього принципу він завжди може виявити штучну руйнацію, по­рушений природний баланс, асиметрію у правовому явищі. Таємничість вічного прагнення існувала постійно, що сти­мулювало споглядання. І у юриста з'являється бажання до­сягти краси й гармонії у суспільному розвитку. Така насоло­да дає поштовх до активного пошуку причин появи негатив­них правових явищ у громадському житті[3].

Звідси актуальність такого принципу естетичної культури юриста, як естетична домінанта, що підкреслює досить складний зв'язок естетики з психологією. Цей принцип влас­тивий мистецтву, сфера якого слугує апробацією законів психології. Однак психологічні методи аналізу мистецтва не дають змоги всебічно розкривати його природу і сутність. Це - завдання естетики. Оскільки професійна майстерність юриста є певним видом мистецької діяльності, то психологі­чні закони діють і в цьому випадку, створюючи відповідну психотерапію. Так, у людини може вироблятися безумовно-умовний рефлекс на позитивні дії, який стимулює бажання здійснювати пошук, нейтралізуючи при цьому навіть природ­ні потреби (сон, їжу, відпочинок). Така фізіологічна власти­вість дістала назву принципу домінанти, прихованої домі­нанти, прихованого рефлексу. Це означає, що високий рівень естетичної культури без такого принципу обійтися не може. Поштовхом до нього є бажання пізнати красу правового явища й отримати естетичну насолоду від професійних дій[4].

Однак професійну творчість юриста стимулюють й інші чинники. Важливою є внутрішня, вроджена, безмежно силь­на творча воля. Творча воля може розглядатися і як мотивація професійної діяльності юриста. Адже шлях до пізнання правової істини через емоційно-правове почуття, через сильну дію естетичної культури неминуче веде до власної творчості. Особиста гідність, відчуття соціальної значи­мості власної юридичної діяльності стимулюють правника до пошуків естетичних засобів самореалізації. Власне фено­мен творчої волі юриста спрямований на досягнення гармо­нії у правових відносинах, а не на власну вигоду.

Правда, можна говорити і про розумну потребу біологіч­ного існування, але вона не повинна домінувати. У протилеж­ному випадку сприйняття правового явища буде однобіч­ним, у ньому не виявлятимуться естетичні категорії. Підпо­рядковуючи свої дії постійному творчому пошуку й піз­нанню правових явищ, юрист тим самим виявляє власний естетичний потенціал. Проте за відсутності сприятливих ес­тетичних обставин ресурси вольових зусиль можуть вичер­пуватися і потенціал творчої волі буде бездіяльним. Звичай­но, розраховувати на зовнішні сили, на піклування сторонніх осіб потрібно, але відносно. Найголовніше полягає у фено­менальній напруженості власної творчої волі, незважаючи на можливі негативні зовнішні впливи.

Розглядаючи функцію формування естетичних принципів діяльності, наголосимо, що йдеться про розв'язання акту­альних правових проблем. Зауважимо, що, цінним є естети­чне освоєння службового обов'язку. Тобто насолода від ви­конаної юридичної дії, від справедливого влаштування долі людини, від кваліфікованої і реально наданої юридичної по­слуги та ін. Торжество справедливості, її відновлення сприяє створенню природного балансу у суспільних відносинах, повертає попередню красу взаємостосунків. Ця функція спрямована на розв'язання естетичних суперечностей у юридичній діяльності. Буває так, що деколи яскраві роман­тичні уявлення про професію юриста призводять до розчару­вання. А естетична культура допомагає початківцю-юристу відновити попередню уявну красу професійної діяльності, але на раціональній і почуттєвій основі з обґрунтуванням естетичних форм юридичних дій.

Естетична концепція юридичної діяльності сприяє вироб­ленню у правника вміння описати правове явище, викорис­товуючи почуттєвість, зокрема колір, запах, смак. Це має важ­ливе значення для прийняття правильного судового рішення. Крім цього, у юриста формується певне естетичне сприйнят­тя, що активізує аналіз скоєного правопорушення.

Функція піднесення рівня правового почуття юриста по­в'язана із професійною майстерністю. Адже естетична куль­тура викликає настільки глибокі почуття до права, обов'язку, справедливої рівноваги, що це змушує юриста знаходити законний вихід із конкретної ситуації, оскільки естетична культура формує такий душевний стан, який допомагає уни­кати несправедливих правових дій.

Безумовно, правове почуття юриста суттєво зумовлюєть­ся філософським осмисленням сенсу земного життя, приро­дних законів розвитку суспільства. Естетична культура під­носить правове почуття до розуміння вічної таємниці краси, тобто таємниці самого життя.

Подолання стандартного юридичного мислення як функ­ція естетичної культури значною мірою є наслідком естети­зації юридичної діяльності засобами мистецтва. Наприклад, телебачення таїть у собі загрозу стандартизації мислення. Проте під дією інших видів і жанрів мистецтва у юриста формується естетичне сприйняття дійсності. Естетична куль­тура несумісна з одноманітністю, навпаки, вона стимулює бажання досягати майстерності у професійній діяльності.

Особливий інтерес становить функція впливу на вихован­ня суб'єктів права. Для юриста важливим є те, що через ес­тетичний вплив і насолоду активізуються виховний вплив, інформація, пізнання, передавання досвіду, аналіз стану сві­ту тощо. Це дуже важливий момент у пізнанні. Адже саме мистецтво розширює наші уявлення про Всесвіт і своєю чер­гою облагороджує професію юриста[5].

Юридична діяльність передбачає обов'ямкові ритуали, обряди, церемонії. Важливо, щоб вони здійснювалися за за­конами естетики, формували відповідну ритуально-обрядову культуру, що певною мірою регулюється нормативно-правовими актами. Ця функція естетичної культури виховує по­чуття відповідальності юриста перед державою і народом, почуття внутрішнього імперативу службового обов'язку. Естетично-емоційне сприйняття ритуалу через сферу підсвідомого позитивно впливає на свідоме, формуючи високий рівень правосвідомості.

3. Висновок

Отже, естетична культура юриста – це почуттєвий вплив «діалогу мисте­цтва» і законів краси у правовій естетиці на формування професійної правосвідо­мості фахівця-юриста та його поведінку з метою пізнання та кваліфікованого вирі­шення ним правових ситуацій.

Естетична культура для юриста потрібна для того, щоб розвивати естетичну свідомість., яка впливає на формування професійної правосвідомості. Професійна правосвідомість як елемент естетичної куль­тури юриста випливає з естетичної свідомості. Остання, як правило, стає джерелом правосвідомості. Під естетичною свідомістю особи розуміють особливий духовний стан, який характеризує естетичне ставлення людини або суспільства до дійсності. Естетична свідомість становить певний ком­плекс почуттів, уявлень, поглядів, ідей і має такі складові елементи: естетичне почуття, естетичний смак, естетичний ідеал, естетичну теорію.

Естетична культура наповнює і систематизує юридичний досвід правника. Ця функція ніби доповнює есте­тичними почуттями професійні якості і у такий спосіб спри­яє розвиткові аналітичного мислення, здатності використо­вувати набутий почуттєво-емоційний потенціал з метою оп­тимального врегулювання правових відносин у суспільстві.

Сутність естетичної культури найповніше визначив Сократ: красивіше є те, що найкраще відповідає своєму призна­ченню.

Отже, естетична культура юриста повинна відповідати законам краси, гармонійності, згідно з якими відбуваються позитивні зміни у внутрішньому світі людини, в тому числі й правопорушника. Естетичне світосприймання, здатність засвоїти здобутки естетичної культури, взаємодія почуттєво­го і раціонального у діяльності юриста є чинниками ефектив­ного регулювання правовідносин в Україні.

4. Використані літературні джерела

1. Естетика. Підручник / За ред. М’якушева Г.І. – К., 2003.

2. Словник-довідник юриста / За ред. Суботіна В.І. – Харків, 2001.

3. Юридична деонтологія. Посібник. – К., 2002.

[1] Естетика. Підручник / За ред. М’якушева Г.І. – К., 2003. – С.96.

[2] Юридична деонтологія. Посібник. – К., 2002. – С.115.

[3] Словник-довідник юриста / За ред. Суботіна В.І. – Харків, 2001. – С.75.

[4] Естетика. Підручник / За ред. М’якушева Г.І. – К., 2003. – С. 101.

[5] Словник-довідник юриста / За ред. Суботіна В.І. – Харків, 2001. – С. 68.