Основи правового регулювання у сфері виконавчої влади

Бувають випадки, коли методи правління чудові, а в країні смута; але з давніх-давен і до наших днів не було чути, щоб смута була при досконалому правителі.

Сюнь Цзи

1. Поняття адміністративного права

Часто в житті ми стикаємося з проблемами управління, тобто впорядкування. Та у діяльності держави проблема управління має й інше, дещо конкретніше значен­ня. Воно виявляється у формі діяльності органів виконавчої влади держави та надання певних повноважень суб'єктам права щодо задоволення своїх потреб, у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності. Це визначає необхідність такої галузі права, як адміністративна. Саме її норми регламентують відносини між вищими, центральними та місцевими органами виконавчої влади, між громадянами й державою з питань вчинення правопорушень у сфері громадського порядку та державного управління. Так, перебуваючи в громадському транспорті без квитка, переходячи дорогу з порушенням правил дорожнього руху, вчиняючи дрібне хуліганство, людина стає учасником відносин, що регламентуються адміністративним правом.

Адміністративне право — це галузь права, що регулює суспільні відносини, які виникають у процесі державного управління та виконавчо-розпорядчої діяльності держави.

Предметом адміністративного права є відносини між органами державної виконавчої влади та, по-перше, підпорядкованими їм структурами виконавчої влади; по-друге, іншими органами управління, що мають самостійний характер і повноваження; по-третє, підкон­трольними їм підприємствами та установами; по-четверте, недержав­ними підприємствами та громадськими об'єднаннями і, по-п'яте, громадянами.

Значення адміністративного права визначається насамперед тим, що воно є засобом удосконалення державного управління й водночас закріплює організаційні та правові форми участі громадян в управлінні державою.

2. Основні джерела адміністративного законодавства

Адміністративне законодавство визначається як галузь законодав­ства, що регулює відносини, які виникають у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності держави. Основними джерелами адміністративного законодавства є: Конституція України, що визначає види та повноваження органів у сфері управління;

Кодекс України про адміністративні правопорушення, прийнятий 17 грудня 1984 р. як законодавчий акт, що об'єднує та систематизує норми адміністративного права, які регламентують суспільні відноси­ни, пов'язані із запобіганням адміністративним правопорушенням і боротьбою з ними;

Закони України, що регламентують порядок управлінської діяль­ності органів держави (Закони України «Про державну службу»; «Про загальний військовий обов'язок та військову службу»; «Про освіту» та ін.);

постанови Верховної Ради України;

укази Президента України;

постанови Кабінету Міністрів України (наприклад, про затвер­дження програми правової освіти населення України);

накази, інструкції, рішення та інші акти міністерств, відомств та державних комітетів;

нормативні акти місцевих органів виконавчої влади;

нормативні накази та інструкції керівників підприємств, установ та організацій.

Нині в Україні немає Адміністративного кодексу, і тому проблема кодифікації адміністративного законодавства остаточно ще не вирішена. Вона вирішена лише частково шляхом кодифікації норм про адміністративні правопору­шення. Проте в 20-ті роки був цікавий досвід створення і функціонування Адміністративного кодексу УСРР (до речі, єдиного подібного кодексу в усіх радянських республіках). Адміністративний кодекс було затверджено другою сесією ВУЦВК десятого скликання 12 жовтня 1927 р. і введено в дію з 1 лютого 1928 р. з одночасним скасуванням 55 актів республіканського законодавства. Він містив 528 статей, які групувалися у 15 розділах: І. Загальні положення; II. Адмі­ністративні акти; III. Заходи адміністративного впливу; IV. Інші адміністративні заходи примусового характеру; V. Трудова повинність по попередженню стихійних лих і боротьби з ними; VI. Обов'язки населення по охороні громадського порядку; VII. Громадянство УСРР, порядок його набуття і втрати; VIII. Реєстрація і облік руху населен­ня; IX. Товариство, союзи, клуби, з'їзди, зібрання, вуличні походи, маніфестації; X. Правила про культи; XI. Публічні видовища, веселощі та ігри; XII. Користування державним флагом УСРР і печатками; XIII. Нагляд адміністративних органів у галузі промисловості; XIV. Нагляд адміністративних органів у галузі торгівлі; XV. Порядок оскарження дій адміністративних органів.

Після прийняття Адміністративного кодексу в нього регуляр­но вносилися зміни й доповнення, але згодом він став гальмом для адміністративної сваволі і без офіційного скасування наприкінці 30-х років перестав застосовуватися.

3. Співвідношення переконання і примусу в державному управлінні

За своїм змістом управління є здійсненням владної діяльності. Наявність владних повноважень дає можливість суб'єкту управління в односторонньому порядку визначати поведінку підлеглих. Підкорення поведінки підлеглих волі суб'єкту управління досягається різними методами, під якими розу­міють способи, засоби та прийоми виконання завдань у сфері управ­ління.

Адміністративні методи впливу пов'язують здебільшого з адміністративно-правовою формою діяльності, результатом якої є юридичні акти управління, організаційно-розпорядчі заходи, засоби стимулю­вання та примусу. Отже, адміністративний метод полягає у впливі суб'єкта управління на об'єкт шляхом владно-розпорядчих вказівок.

Серед методів, що сприяють практичному вирішенню питань управління, першорядну роль відіграють методи переконання та примусу або, як здавна повелося їх образно називати, методи «кнута і пряника».

Переконання виявляється у використанні пояснювальних, вихов­них, організаційних, заохочувальних заходів для формування волі владного суб'єкта чи її перетворення у волю підвладних. Саме переко­нання формує правосвідомість, внутрішню готовність до сприйняття та виконання загальнообов'язкових велінь.

Адміністративний примус — це різновид державного примусу, змістом якого є застосування заходів адміністративного припинення і адміністративного попередження та адміністративних стягнень.

Адміністративний примус має свої особливості порівняно з інши­ми видами примусу. Він застосовується у зв'язку з порушенням норм адміністративного права;

застосовується чітко визначеними органами держави, що мають виконавчо-розпорядчі повноваження;

встановлюється адміністративним правом.

Переконання та примус у процесі здійснення управлінських повноважень певним чином взаємодіють. Ця взаємодія засновується на таких принципах, які характеризують співвідношення переконання і примусу:

переконання передує примусові, формуючи правосвідомість грома­дян;

переконання супроводжує заходи примусу, переплітається з ним, що надає можливість сформувати у суб'єктів почуття обов'язку та відповідальності;

примус застосовується до суб'єктів за умови, якщо до них уже застосовувалися заходи переконання;

примусові заходи застосовуються до громадян, що не здатні скеро­вувати свою поведінку відповідно до державної волі, якщо засоби переконання не дали позитивного результату.

4. Види адміністративного примусу

Заходи примусу у сфері держав­ного управління чітко визна­чаються законодавче і поділяються на три групи:

1. Заходи адміністративного припинення — це сукупність заходів державного примусового припинення адміністративних правопорушень, що готуються, а також попередження шкідливих наслідків діянь і забезпечення умов притягнення винних до відповідальності. Серед заходів адміністративного припинення розрізняють:

а) затримання, тобто короткочасне обмеження особистої свободи з метою припинення порушення строком до 3 годин;

б) привід та офіційна пересторога про недопустимість антигро­мадської поведінки, що застосовуються до осіб у випадку, якщо вони добровільно не з'являються за викликом до органів міліції;

в) вказівка порушникові на протиправність його дій і вимога негайного припинення їх;

г) вилучення майна, документів, що можуть стати об'єктами адмі­ністративних правопорушень, або перебувають у неправомірному володінні, чи є речовими доказами;

д) тимчасове відсторонення працівників від виконання робіт з метою запобігання шкідливим наслідкам певних виробничих функцій;

ж) огляд осіб і речей за наявності інформації про можливість скоєн­ня правопорушення;

з) перевірка документів, що посвідчують особу;

і) застосування заходів фізичного впливу та спецзаходів, зокрема наручників, зв'язування, дубинки (забороняється застосування цих заходів до жінок з ознаками вагітності, малолітніх, осіб похилого віку та інвалідів).

2. Заходи адміністративного попередження застосовуються з метою запобігання адміністративним правопорушенням, попередження та боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, сільськогоспо­дарськими шкідниками. Серед них: закриття окремих ділянок кордо­ну; заборона в'їзду та ввезення (вивезення) вантажів, карантин, припинення руху транспортних засобів; адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі.

3. Адміністративні стягнення, тобто передбачені санкціями адмі­ністративних норм примусові заходи, що застосовуються внаслідок порушення адміністративних заборон. Вони є формою осуду поведін­ки порушника та обмеження його правових інтересів. Серед них: попередження, оплатне вилучення предмета, конфіскація предмета, позбавлення спеціального права, наданого громадянинові, виправні роботи, арешт.