Особливості і форми доходів у країнах ринкової економіки

Зміст

Вступ. 2

1. Поняття і сутність доходів у ринковій економіці 3

1.1 Сутність та види доходів. 3

1.2 Доходи від тіньової економіки. 7

1.3 Державна політика доходів. 8

2. Система розподілу доходів в ринковій економіці 9

2.1 Сутність і механізм розподілу доходів. 9

2.2 Заробітна плата і доходи від трудової діяльності 13

2.3 Структура доходів населення України. 16

3. Легалізація доходів як фактор підвищення економіки України. 19

3.1 Проблеми, пов’язані з тінізацією доходів. 19

3.2 Заходи, щодо зменшення рівня тінізації доходів. 23

Висновки. 24

Література. 25

Додаток 1. Звіт про виконання Державного бюджету України по доходах на 1 листопада 2002 року 27

Вступ

Тема даної курсової роботи – „Особливості і форми доходів у країнах ринкової економіки”.

Мета написання даної курсової роботи полягає в дослідженні питань, пов’язаних з формами та особливостями доходів в ринковій економіці. Також метою написання роботи є поглиблення теоретич­них і практичних знань в галузі економічної теорії, вироб­лення умінь застосовувати їх при вирішенні конкретних практи­чних завдань, сприяння розвитку пошуку сучасних наукових досягнень і уміння їх самостійно застосовувати при вирішенні прикладних проблем.

Основними завданнями дипломної роботи є: вивчення та узагальнення теоретико-методологічних засад з питань сучасного стану формування доходів в Україні; проведення всебічної діагностики ситуації із застосуванням сучасного інструментарію; розробка та оцінка альтернативних підходів до вирішення визначеної проблеми;

Актуальність обраної теми полягає в тому, що для країн з перехідною економікою регулювання доходів надзвичайно актуально, тому що в умовах економічної кризи спостерігається особливо гостре протиріччя між обмеженістю ресурсів для реалізації соціальних програм на тлі зниження життєвого рівня населення і зрослих вимог до кінцевого попиту як одному з головних двигунів економічного росту. Глобальні соціально-економічні перетворення, що торкаються всіх сторін життєдіяльності суспільства, викликають необхідність зваженої й обґрунтованої політики доходів.

В роботі розкриваються наступні питання: сутність та види доходів, їх особливості в умовах ринкової економіки, державна політика у сфері управління доходами, проблеми та перспективи детінізації доходів в Україні тощо.

При написані роботи автором використовувались нормативні акти, підручники, монографії, аналітичні статті, періодичні видання з економічної теорії, політекономії, макроекономіки тощо.

1. Поняття і сутність доходів у ринковій економіці

1.1 Сутність та види доходів

Основними виробничими факторами є: земля, включаючи всі природні ресурси; капітал, або інвестиційні ресурси (засоби виробництва, транспортні засоби і збутова мережа); праця, тобто усі фізичні і розумові здібності людей, які застосовуються у виробництві товарів і послуг; підприємницькі здібності.

Доход на кожний з перерахованих факторів відповідно до економічної теорії дорівнює граничному внеску цього фактора в отриманий підприємством (фірмою) доход після реалізації продукції. Такий розподіл доходу можна було б вважати справедливим по відношенню і до робітників, і до власників майнових ресурсів (землі, капіталу й ін.). У дійсності ж розподіл доходів виходячи тільки з теорії граничної продуктивності приводить до значної нерівності, у першу чергу через нерівність у розподілі виробничих ресурсів. Тому в умовах сучасного демократичного суспільства необхідна державна політика доходів, спрямована на зм'якшення цієї нерівності. У силу недосконалої конкуренції на ринку розмір доходів (включаючи ставки заробітної плати) найчастіше не відбиває внеску факторів виробництва у випуск продукції.

Розглянемо докладніше, що являє собою доход по кожному з факторів.

Номінальні доходи, характеризують рівень грошових доходів незалежно від оподатковування і зміни цін. Реальні доходи характеризують доходи з урахуванням зміни роздрібних цін і тарифів, а також витрат на виплату податків і інших обов'язкових платежів. Для визначення реальних доходів із загальної суми всіх доходів віднімаються податки й інші платежі в бюджет. Сума, що залишилася, рівна вартості спожитих і частково накопичених населенням товарів, утворює фонд кінцевих реально використовуваних у даному періоді доходів населення. Динаміка реальних доходів визначається шляхом порівняння кінцевих доходів за різні періоди, виражених у порівнянних цінах.[1]

Заробітна плата — це ціна, виплачувана за використання праці, іншими словами, за трудові послуги, надані працівниками самих різних професій при реалізації їхньої ділової активності.[2]

До вартості будь-якого товару входить вартість природних ресурсів, включаючи землю. Доход, що приносить цей фактор виробництва, називається рентою, або економічною рентою. У більш широкому змісті економічна рента — це ціна, що сплачується за використання землі й інших природних ресурсів, кількість яких строго обмежена. Обсяг використовуваних природних ресурсів, як правило, не змінюється в скільки-небудь значних масштабах, фіксований характер пропозиції цих ресурсів означає, що попит виступає єдиним діючим фактором, що визначає ренту.

Хоча для суспільства в цілому природні ресурси виступають як безкоштовний дарунок природи, але, з погляду окремих користувачів її, рентні платежі являють собою витрати. Для окремих фірм або підприємств земля має альтернативні варіанти використання (наприклад, для оброблення сільськогосподарських культур або для житлового будівництва). Така альтернатива визначає в чималому ступені господарське поводження фірми.

Доходом на капітал економічна теорія називає відсоток. На практиці він з'являється в декількох видах. Якщо капітал має грошову форму, то постачальники грошового капіталу одержують доход у вигляді позичкового відсотка. Якщо капітал з'являється в упредметненій формі, то його власники з некорпоративного підприємницького сектора одержують доход у виді доходу на власність, а корпорації — у виді прибутків корпорацій.

При визначенні ставки відсотка варто враховувати розходження між номінальною ставкою і реальною, очищеною від інфляції.

Реальна ставка — це процентна ставка з виправленням на інфляцію: вона дорівнює номінальній ставці мінус рівень інфляції. Саме реальна ставка має головне значення для прийняття рішень по інвестиціях. Процентна ставка розподіляє наявні гроші між тими галузями, де вони виявляться найбільш продуктивними і, отже, найбільш прибутковими.

Підприємницький доход (прибуток) приходиться на підприємницьку здатність, або заповзятливість. Цей доход є винагородою підприємця за виконання ним наступних функцій: по'єднання капіталу, праці і природних ресурсів у єдиний процес виробництва товару або послуги; прийняття основних рішень по управлінню фірмою; введення нових продуктів, технологій; ризик, що відноситься до вкладених коштів.

Підприємницький доход — це частина прибутку, що залишається в розпорядженні підприємця після сплати відсотка на взятий їм кредит. Підприємницький доход не є заданою величиною, а залежить від того, як хазяює підприємець.[3]

Сімейні доходи і структура використання їх.

Величина реальних доходів залежить не лише від розмірів грошових доходів, обсягу безплатних і пільгових послуг, а й від рівня цін на предмети споживання і тарифів на послуги, величини квартирної плати, розмірів податків.

Необхідно також враховувати наявність безробіття, тривалість робочого дня, соціальний захист особи тощо.

Показники реальних доходів населення найповніше характеризує рівень добробуту народу через сімейні доходи. Сім'я є насамперед демографічним поняттям і початковою економічною ланкою. Вона являє собою об'єднання людей, засноване на шлюбі або повній спорідненості та пов'язане спільністю побуту, сімейним доходом і взаємною відповідальністю. Найважливіша функція сім'ї - народження і виховання дітей. Тому значний економічний інтерес викликає економічна основа відтворення сім'ї - сімейний доход. Якщо досліджується душовий доход, то найбільш правильну картину дає не той доход, який нараховується як середній на душу населення у масштабі країни, а той, який реально складається у кожній сім'ї.

Є досить різноманітні джерела сімейних доходів. Це оплата праці, надходження із суспільних фондів споживання, доходи від кооперативної діяльності, доходи від особистого підсобного господарства, доходи від індивідуальної трудової діяльності. Всі ці джерела сімейних доходів мають трудове походження.

Частину доходів сім'я одержує із суспільних фондів споживання у вигляді безплатних послуг, грошових виплат і натуральної оплати. Це в основному пенсії, стипендії, допомоги, дотації на путівки в санаторії, будинки відпочинку, дитячі табори відпочинку, на утримання дітей в дошкільних закладах. Цим джерелом переважно користуються ті сім'ї, де більше дітей. У його формуванні закладена праця всього суспільства і разом з тим кожного працездатного члена сім'ї. У сімейному бюджеті підвищується роль доходів від власності, особистого підсобного господарства, а також від індивідуальної трудової діяльності. Структура сімейних доходів за своїми джерелами досить різноманітна. Вона залежить від структури суспільних відносин країни, рівня розвитку продуктивних сил.

Сімейний доход не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто набору товарів і послуг, розрахованого на основі норм і нормативів споживання і забезпеченості населення першочерговими життєвими засобами. Прожитковий мінімум використовується для встановлення мінімального рівня доходів сімей, а також мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат і пільг.

Сімейні доходи використовуються за різними напрямами. Серед них слід назвати харчування, придбання одягу, взуття, купівлю меблів, предметів культури і побуту (включаючи автомобілі, мотоцикли), витрати на соціально-культурні та побутові послуги, нагромадження та інші видатки.

Зростання доходів не тільки веде до повнішого задоволення потреб сім'ї, а й змінює структуру напрямів і переваг використання сімейних доходів. При цьому виявляються деякі важливі закономірності цього процесу.

Харчування в структурі сімейних доходів займає одне з найважливіших місць. Зменшення його частки є позитивною тенденцією, яка свідчить про підвищення життєвого рівня населення. Пояснюється це тим, що видатки на харчування є необхідною основою існування людини, вони визначаються традиційними сімейними потребами населення і менш за все піддаються скороченню. Людина економить на харчуванні в останню чергу, коли всі інші ресурси вже вичерпані.

Розвиток виробництва, зростання багатства суспільства і його членів зумовлюють збільшення заощаджень і нагромаджень, які використовуються для поліпшення добробуту і подальшого розвитку виробництва.

1.2 Доходи від тіньової економіки

Поряд з господарською діяльністю, що протікає в легальних рамках, у країнах з ринковою економікою і постсоціалістичними країнами існує досить великий сектор неформальної (тіньової) економіки. У країнах, що переходять до ринкової економіки, доходи від неформальної господарської діяльності відіграють помітну роль у загальних доходах населення.[4]

Тіньова економіка являє собою сукупність неврахованих і протиправних видів економічної діяльності. Складовими частинами тіньової економіки є фіктивна економіка, нелегалізована частина «другої» економіки, «чорна» економіка.

Основою фіктивної економіки, розповсюдженої в СРСР в останній період існування адміністративно-командної системи, були різноманітні приписки, порушення звітності, відхилення від установлених норм і стандартів, що дозволяють одержувати нетрудові доходи.

Під «другою» економікою тоді ж прийнято було розуміти всі ті форми виробничої діяльності, що ведуться поза державним сектором,— індивідуальне і несерійне виробництво. В «другій» економіці є й елементи приховання від фінансових і контрольних органів, що відносяться власне до тіньової економіки.

«Чорна» економіка — це незаконна виробнича діяльність, тісно зв'язана з економічною злочинністю.

Від легального, тіньовий доход відрізняється насамперед тим, що його власник не платить податків. Зайняті в неформальній (тіньовий) економіці підприємці і працівники найманої праці не повідомляють ніяких обов'язкових зведень офіційним органам — податковим, соціального забезпечення, статистичним по обліку зайнятості, а також уникають контактів із профспілками.

1.3 Державна політика доходів

Державна політика доходів полягає в перерозподілі доходів через держбюджет шляхом диференційованого оподатковування різних груп одержувачів доходу і соціальних виплат населенню. При цьому значна частка національного доходу переходить від шарів населення з високими доходами до шарів з низькими доходами.

Держава, організовуючи через бюджет перерозподіл доходів, вирішує проблему підвищення доходів незаможних шарів населення, створює умови для нормального відтворення робочої сили, сприяє ослабленню соціальної напруженості і т.д. Ступінь впливу держави на процес перерозподілу доходів можна вимірити обсягом і динамікою витрат на соціальні цілі за рахунок центрального і місцевого бюджетів, а також розміром оподатковування доходів.

Можливості держави в перерозподілі доходів багато в чому обмежуються бюджетними надходженнями. Нарощування частки соціальних витрат понад податкові надходження веде до перетворення їх у могутній фактор росту бюджетного дефіциту й інфляції. Збільшення соціальних витрат держбюджету навіть у межах отриманих доходів веде до надмірного росту податків, здатному підірвати ринкові стимули.

Доходи бюджету утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними і юридичними особами податків, зборів та інших обов'язкових платежів, надходжень з інших джерел, встановлених законодавством України.

Основним джерелом доходів бюджету є податкові доходи, а в податкових доходах - податок на добавлену вартість, податок на прибуток, акцизний збір, податки з населення тощо. Статистичні дані про доходи Бюджету України в 2002 році наведені в Додатку 1.

2. Система розподілу доходів в ринковій економіці

2.1 Сутність і механізм розподілу доходів

Розподіл доходів - це стадія відтворення, яка займає проміжне місце між виробництвом і споживанням. Реалізована на ринку продукція перетворюється на грошову виручку. Після вилучення з неї вартості спожитих засобів виробництва залишається грошовий (валовий) доход, або новостворена вартість, у процесі розподілу якого виникають вертикальні зв'язки: між державою і членом суспільства, між державою і підприємством, між підприємством і його працівником, між власником засобів виробництва і найманим робітником та ін. У цих зв'язках виявляються різноманітні форми доходів, кожна з яких має своє економічне призначення.

Об'єктивно розподіл доходів залежить від того, що новостворена вартість складається з необхідного продукту, який використовується для задоволення потреб безпосередньо виробників, і додаткового продукту для задоволення особистих потреб підприємців і загальних суспільних потреб (розширення виробництва, соціальної та духовної сфери, створення резервів).

Спочатку здійснюється розподіл доходу між державою і підприємством будь-якої форми власності. Об'єктом такого розподілу є прибуток - різниця між ціною, за якою підприємство реалізує свою продукцію, та її собівартістю.

Прибуток підприємства розподіляється на дві частини: одна йде в розпорядження держави, друга - залишається в розпорядженні підприємства. Це особлива форма розподілу, від якої залежить існування держави, фінансування загальнодержавних програм розвитку народного господарства, соціально-культурних заходів, утримання державного апарату, забезпечення оборони країни. Разом з тим в результаті розподілу доходів підприємство повинно мати умови для відповідної господарсько-фінансової діяльності.

Підприємство сплачує державі податок на прибуток до державного бюджету(див. Додаток 1.). Світова практика господарювання в умовах ринкових відносин має в основному однаковий принцип розподілу прибутку у вигляді податку. Розмір останнього залежить тільки від розміру прибутку і має для всіх однакову міру вилучення (певна частка з прибутку).

Важливе значення має установлення пропорції розподілу прибутку між державою і підприємством. Якщо вилучається надмірна частка прибутку, то підприємство втрачає стимули для розвитку виробництва, не має можливості для поліпшення соціальних умов життя людей. По суті, підривається основна ланка народного господарства, від якої залежить доля розвитку всього суспільства.

Водночас, якщо держава не матиме достатніх коштів, то це негативно відбиватиметься на науково-технічному і економічному прогресі всього суспільства. Розвиток фундаментальних наук, нових напрямів технічного прогресу, розв'язання ряду глобальних проблем можливі тільки за умови участі держави та її централізованих фондів.

Отже, важливим принципом розподілу доходу є встановлення оптимального співвідношення, яке створювало б сприятливі умови для поєднання економічних інтересів суспільства і підприємств.

Нам уже відомо, що сукупний суспільний продукт у натуральній формі складається із засобів виробництва (засобів і предметів праці) та життєвих засобів. Засоби виробництва спрямовуються на виробниче, а життєві засоби - на особисте споживання.

Важливе значення має розподіл фонду життєвих засобів. Він охоплює, як правило, основну частку всього продукту, яка утворюється на основі необхідного і частини додаткового продукту. За своїм матеріально-речовим складом фонд життєвих засобів - це сукупність предметів споживання і послуг, який об'єктивно необхідний для задоволення особистих потреб людини, забезпечує відтворення і розвиток її здатності до праці, утримання непрацездатних членів сім'ї.

Коли йдеться про розподіл необхідного продукту, то цей процес іноді вважають тотожним процесу розподілу фонду життєвих засобів. Проте фонд життєвих засобів і необхідний продукт - це не тотожні поняття, а отже, не синоніми. У системі суспільного відтворення необхідний продукт формується у процесі виробництва, проходить через фази розподілу, обміну і споживання. Головним функціональним призначенням необхідного продукту є відтворення робочої сили.

Лише на фазі споживання необхідний продукт набуває своєї завершеної форми як фонд життєвих засобів, тобто виступає у вигляді предметів споживання і послуг, які безпосередньо забезпечують особисте споживання.

Таким чином відбувається процес трансформації необхідного продукту у фонд життєвих засобів.

Це можна показати на такому прикладі. Завод виробляє верстати. З усієї маси вироблених верстатів одна частина йде на заміщення спожитих засобів виробництва, друга становить необхідний продукт, а решта утворює додатковий продукт. Зрозуміло, верстати, які утворюють необхідний продукт, це тільки матеріальна передумова останнього. Заперечувати це означає, що підприємство, яке виробляє засоби виробництва, не створює необхідного продукту. Насправді воно створює матеріальний еквівалент необхідного продукту, який потім трансформується через обмін на життєві засоби.

Після реалізації продукції необхідний продукт набуває грошову форму, яка надходить до працівника у вигляді заробітної плати, грошових виплат із суспільних фондів споживання. Далі працівник свої грошові доходи на ринку (тобто через обмін) перетворює на предмети споживання і платні послуги. Крім цього, він одержує через суспільні фонди споживання безплатні послуги. І тільки після всього цього на стадії споживання необхідний продукт набуває форму фонду життєвих засобів.

Як бачимо, необхідний продукт послідовно набуває різні форми, виступає у вигляді натуральної продукції, грошових доходів, товарів і послуг, фонд життєвих засобів виступає тільки у вигляді предметів споживання і послуг, які безпосередньо споживаються працівниками і членами їх сімей. Іншими словами, це необхідний, а також частина додаткового продукту на стадії споживання.

Структура фонду життєвих засобів буде такою. Спочатку можна виділити товари і послуги разового користування та товари і послуги тривалого користування.

До товарів і послуг разового користування належать продукти харчування, послуги транспорту і зв'язку, послуги культурно-освітніх установ, освіти і охорони здоров'я, побутові послуги.

До товарів і послуг тривалого користування належать житло, товари господарсько-побутового і культурного призначення, одяг, взуття, білизна тощо.

Структуру фонду життєвих засобів можна розглядати також за формами розподілу. Серед них є такі форми, де розподіл залежить від трудової, а також підприємницької діяльності суб'єктів: заробітна плата тих, хто працює за наймом, і особисті доходи працівників від реалізації продукції колективних підприємств, доходи від індивідуальної трудової діяльності, доходи від підсобного господарства, кооперативної діяльності, доходи підприємців.

Також є доходи, безпосередньо не пов'язані з оцінкою результатів праці. Це суспільні фонди споживання. Вони можуть надходити до населення через державний бюджет, а також через спеціальні фонди підприємств (в Україні вони мають назву фондів соціального розвитку, див. Додаток 1.).

І нарешті, є доходи від власності - дивіденди від акцій, відсотки від паю на майно, відсотки від вкладів в ощадних банках та ін.

Одна (переважна) частина доходів перетворюється (в основному через ринок) у предмети споживання населення, а друга (через накопичення і інвестування на основі ринкових відносин) в засоби виробництва для розширеного відтворення, економічного зростання.

Головним об'єктом господарювання, а також основним джерелом відтворення суб'єктів виробничих відносин виступає національний доход.

У механізмі мотивації поєднуються економічні інтереси держави, підприємств і працівників. Реалізація і поєднання цих інтересів відбуваються на основі матеріальних стимулів до праці.

Мотиваційний механізм діяльності залежить від створення справедливої системи розподілу доходів, яка повинна бути побудована на основі таких принципів:

- отримання доходів за працю, в тому числі підприємницьку, землю, капітал;

- залежності основної частини доходів від результатів праці, рівня економічної діяльності суб'єктів господарства;

- розмір доходів при врахуванні рівня розвитку продуктивних сил повинен забезпечувати нормальні (суспільне необхідні) умови життя; сталості розподілу доходів. "Якщо в бюджет сім'ї кожного тижня, кожного місяця і кожного року не надходить стійкий потік грошей, - то такій сім'ї, - справедливо зауважував П. Самуельсон, - життя осточортіє, навіть якщо воно суцільно і складається із святих"[5];

- відсутності зрівнялівки в розподілі доходів;

- неприпустимості надмірної диференціації доходів у суспільстві, дотриманні соціальної справедливості;

- усуненні всякої дискримінації за статтю, національністю, соціальним походженням.

У соціально орієнтованій ринковій економіці мають враховуватися істотні відмінності у здібностях працівників. Це означає, по-перше, створення однакових умов для їх розвитку; по-друге, надання роботи за здібностями; по-третє, створення необхідних умов для високоефективної праці.

2.2 Заробітна плата і доходи від трудової діяльності

Основною формою розподілу доходів для найманих працівників є заробітна плата - ціна, що виплачується за використання праці.

Перехід до ринкової економіки зумовлює появу ринку праці, а отже, купівлю-продаж товару робоча сила. Вихідним положенням при з'ясуванні суті заробітної плати слід брати потреби працівника. З урахуванням досягнутого рівня розвитку продуктивних сил вони можуть бути зведені до так званого споживчого кошика, тобто до певного набору життєвих засобів.

Далі відбувається грошова оцінка життєвих засобів споживчого кошика з урахуванням деяких факторів оцінки робочої сили (кваліфікації працівника, умов його праці, співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу). Все це утворює вартість або ціну робочої сили. Потім цю вартість ділять на тривалість робочого дня (при почасовій оплаті) або на кількість виробів, які мають бути вироблені при даному робочому дні (при відрядній оплаті) і одержують так звану ціну праці.

Далі ціну праці зіставляють з мірою праці, тобто з тим обсягом роботи, який повинен бути виконаний працівником. Потім враховують фактичні витрати і результати праці, відповідно до яких встановлюють грошову оплату праці (фактичне одержання грошової винагороди). І нарешті, на ринку (тобто у сфері товарного обігу і нематеріальних послуг) працівник перетворює грошову оплату в міру споживання. Остання становить основну частку фонду життєвих засобів та існує поряд з такими його допоміжними формами, як суспільні фонди споживання, доходи від підсобних господарств, індивідуальної трудової діяльності тощо.

Отже, заробітна плата виражає і вартість товару робоча сила, і оплату за працю, за витрати і результати її, що визнані ринком. Західні економісти вже давно визнали сумісність у змісті заробітної плати вартості робочої сили і забезпечення рівності заробітної плати за однакові витрати праці, які дістали ринкове визнання.

Важливо розрізняти грошову (номінальну) заробітну плату від реальної заробітної плати. Номінальна заробітна плата - це сума грошей, що одержує працівник за годину, день, місяць. Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів і послуг, які працівник може придбати на свою грошову заробітну плату.

Законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт).

Законом України "Про оплату праці" визначені джерела коштів на оплату праці. Для госпрозрахункових підприємств таким джерелом є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності.

Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

В об'єднаннях громадян оплата праці найманих працівників здійснюється з коштів, які формуються згідно з їхніми статутами. Заробітна плата за своїм складом неоднорідна, вона включає різні за функціональним значенням складові частини. Співвідношення між ними утворює структуру заробітної плати. У ній слід розрізняти основну і додаткову частини і види винагороди, що входять до кожної з них.

В Україні діє тарифна система, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифну систему оплати праці використовують для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та відповідальності за розрядами тарифних сіток. Вони є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Розмір заробітної плати в різних країнах неоднаковий. Існують національні відмінності заробітної плати. Вони обумовлені неоднаковими розмірами величини вартості робочої сили, яка залежить від обсягу природних і історично існуючих життєвих потреб, витрат на виховання працівника, продуктивності та інтенсивності праці в країні.

Дані про розмір заробітної плати в Україні наведені в таблиці 2.1

У країнах ринкової економіки на величину заробітної плати впливає конкуренція, що діє на ринку праці. Співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу не є сталим. Воно може бути сприятливим для тих, хто її продає. Це відбувається рідко і вибірково, якщо попит на робочу силу перевищує пропозицію на неї. У цьому випадку зарплата може зростати. І навпаки, якщо пропозиція робочої сили на ринку перевищує попит на неї, то виникають несприятливі умови для встановлення більш високого рівня заробітної плати. В цих умовах робітник змушений погоджуватись на меншу заробітну плату, на гірші умови праці.

Таблиця 2.1. Заробітна плата по регіонах України за жовтень 2002 року

2.3 Структура доходів населення України

Номінальні доходи населення за січень-жовтень 2002р. порівняно з аналогічним періодом 2001р. збільшились на 21,9%, в тому числі грошові - на 23,9%. Наявні доходи, які можуть бути використані населенням на придбання споживчих товарів та оплату послуг, збільшились на 23,1%, а реальні наявні, визначені з урахуванням впливу інфляції, - на 21,9%. Грошові доходи у розрахунку на одну особу за січень-жовтень 2002р. становили 2734,9 гривні. Витрати та заощадження населення за січень-жовтень 2002р. становили 158086 млн.грн., що на 16,5% більше порівняно з відповідним періодом попереднього року. [6]

Доходи та витрати населення України у 2002 році зображені на рисунку 2.1.

Рис. 2.1. Доходи та витрати населення України у 2002 році (приріст/зниження, наростаючим підсумком у відсотках до відповідного періоду попереднього року )

Cклад доходів та витрат населення за січень-жовтень 2002р. характеризується такими даними (таблиця 2.2):

Таблиця 2.2. Cклад доходів та витрат населення за січень-жовтень 2002р.

Статистичні дані щодо доходів та витрат домогосподарств наведені в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3. – Доходи та витрати домогосподарств в 1999-2001 роках

3. Легалізація доходів як фактор підвищення економіки України

3.1 Проблеми, пов’язані з тінізацією доходів

Необхідність посилення державного регулювання економічних процесів в Україні багато в чому визначається криміналізацією економіки. Нестабільність, непередбачуваність, а ще частіше суперечливість чинного законодавства є факторами, які стримують економічний розвиток. Держава не має важелів ефективного управління останнім.

Перехід до багатоукладної економіки легалізував заборонену раніше ділову активність людей та видозмінив структуру тіньової економіки, яку можна визначити як приховану від контролю держави економічну діяльність, що приносить більш високий, ніж у легальній сфері прибуток за рахунок ухилення від податків, приховування об'єктів оподаткування, заняття суперприбутковими, забороненими видами діяльності[7].

Тіньова економіка призводить до значних втрат бюджетних ресурсів, глибокого розмежування населення за рівнем доходів, унеможливлює створення сприятливого інвестиційного середовища, дестабілізує грошовий обіг, знижує рівень керованості соціально-економічними процесами.

Нейтралізувати негативні тенденції тіньової економіки та оздоровити ситуацію, що склалася, зможе комплексно обґрунтоване державне регулювання господарських відносин та продумана законодавча політика.

Найбільш згубно наслідки вищенаведених економічних процесів проявляються у сфері торгівлі. Своєрідність ситуації полягає в тому, що, з одного боку, вона значною мірою залежить від найменших коливань соціально-політичної обстановки та наслідків непродуманої державної політики. З іншого боку, у торгівлі в порівнянні з іншими сферами тіньові прояви зустрічаються частіше, особливо за умови ускладнення економічної ситуації.

За експертними оцінками, нині частка нелегального сектора фактично зрівнялася з офіційною. Обсяги тіньової економіки в Україні становлять від 40 до 60% валового внутрішнього продукту[8]. Якщо зробити коригувальні розрахунки, то виявиться, що з урахуванням тінізації економіки в торгівлі зниження реалізації товарів взагалі відсутнє, а спад виробництва не перевищує 2-4%[9]. Темпи падіння виробництва і торгівлі можна кваліфікувати як статистичну ілюзію, а не фактичний стан справ. Зростають масштаби нелегального експорту капіталу та позабанківського грошового обігу: якщо у 1994 р. частка неконтрольованої грошової маси складала 24,7%, то нині - 44,4%, тобто 8,6 млрд грн[10]. На внутрішньому ринку держави, як відзначають аналітики, близько 40% всього працездатного населення має певні доходи від тіньового сектора економіки.

Подальше дослідження роздрібного товарообороту і грошових доходів населення показує, що навіть за офіційними даними населення витрачає більше, ніж одержує. У цьому плані роздрібний товарооборот є більш достовірним показником, що характеризує рівень грошового обороту, а звідси - можливий розрахунок відносного рівня доходів ринкового підприємництва. Звичайно, не можна повною мірою спиратися на даний показник. Статистична звітність не охоплює всю інформацію про дійсний обсяг реалізації товарів на споживчому ринку, а лише про реалізацію в організованій торгівлі та дані спостереження за діяльністю речових і продуктових ринків.

Вивчення ситуації, що склалася, дозволяє виділити основні напрямки діяльності державних органів щодо запобігання тінізації і криміналізації економіки в Україні. Варто також брати до уваги і всебічно аналізувати досвід закордонних країн у подоланні такого складного антигромадського й антиекономічного явища, яким є тіньова економіка.

Так, однією з причин нелегальної економічної діяльності в нашій країні є ситуація, що склалася з кредитуванням торговельного підприємництва. Одержання такого кредиту в комерційних банківських структурах пов'язане з величезними труднощами і можливе тільки за умови сплати кабальних відсотків.

Не сприяє запобіганню тінізації існуюча система оподаткування. Ухилення від легалізації доходів та їхнього оподаткування - значна суспільна небезпека. Держава не отримує бюджетні кошти, у зв'язку з чим скорочується фінансування державних програм. Господарські суб'єкти, які не сплачують податки, опиняються у більш вигідному положенні порівняно з законослухняними платниками з точки зору ринкової конкуренції, а також можуть провокувати своїми діями інших суб'єктів економічної активності. Крім того, при розгляді фіскальних злочинів, що призводять до дефіциту доходної частини бюджету, держава може компенсувати його введенням нових податків та зборів. Ось чому в інтересах суспільства і кожного платника податку, зокрема, приховування доходів та порушення податкового законодавства повинно зустрічатися якомога рідше.

Серед основних причин цього явища слід відзначити відповідну реакцію платника податків на посилення податкового пресу, на підвищення податкових ставок (моральний фактор), недосконалість форм та методів контролю з боку державних органів (технічний фактор) та порівняння наслідків сплати та несплати податків для результатів діяльності (економічний фактор)

Зіставлення переваг від несплати податків з добросовісним виконанням цих обов'язків розглядається як головний мотив до приховування розмірів обороту, величини доходів та прибутку. Чим вище податкова ставка і нижче розмір санкцій, тим вище "економічний ефект" від ухилення від сплати податків.

Крім цього, приховування доходів і несплата податків у сучасній економічній ситуації є однією з головних причин зростаючої бюджетної кризи, невиплати заробітної плати, недостатнього фінансуванням соціальної сфери.

Перевірки, проведені Державною податковою службою України, показують, що найбільш поширеними зловживаннями і правопорушеннями з боку підприємств є сплата податкових зборів і інших обов'язкових платежів у неповному обсязі та переведення безготівкових коштів у готівкові.

Багато в чому сформована практика приховування доходів, ухилення від сплати податків та переводу значної частини ділової активності в "тінь" самі підприємці пояснюють відсутністю механізмів заохочення ефективної підприємницької діяльності з боку держави.

Самими тільки каральними заходами, погрозами застосування процедури банкрутства щодо таких ринкових суб'єктів дану проблему не вирішити. Специфіка України в порівнянні з державами, які мають розвинену економіку, полягає у недосконалості законодавчої політики, недовірі ринкових суб'єктів до чинних законів, що змінюються часто, залежно від політичної ситуації в державі, яка є досить невизначеною і нестабільною.

3.2 Заходи, щодо зменшення рівня тінізації доходів

Викладене дозволяє дійти висновку, що проблема збільшення тіньових проявів в економіці України полягає не тільки в нестабільності і непродуманості законодавства, але, головним чином, у відсутності механізмів, здатних забезпечити його належну реалізацію, у відсутності організаційного забезпечення і програм системного впровадження в практику рішень, що стосуються мінімізації цих проявів.

На мій погляд, ефективними заходами у цьому напрямку можуть бути:

- правовий захист підприємств всіх форм власності на основі прийняття відповідних цивілізованих законів;

- утвердження податкової системи, яка сприяла б легалізації доходів, як-от: спрощення податкової системи, зниження податкового тиску, створення механізму економічно обгрунтованих і ефективно діючих податкових пільг, незмінність податкового законодавства;

- розміщення державних замовлень на виробництво (реалізацію товарів та послуг) на конкурсній основі;

- упорядкування системи державної реєстрації фірм з метою уникнення появи фіктивних, де здійснюється переважна кількість правопорушень;

- запровадження чіткої системи надання кредитів на основі укладання договорів про позику та застави майна і посилення відповідальності за порушення кредитної угоди.

Проблеми, пов'язані з державним регулюванням вітчизняної економіки у питаннях заохочення до легалізації доходів, які піднімаються в цій главі, безумовно обмежуються тільки постановним аспектом. Проте їхнє вивчення й обговорення на сторінках наукових видань стає актуальним в плані підвищення ефективності управління економічними процесами як на рівні держави, так і в межах окремої галузі.

Висновки

В результаті проведеного дослідження автором були зроблені деякі висновки.

1. Доходи є кращим інструментом для виміру добробуту суспільства. Ринкова економіка, орієнтуючи населення на підвищення свого добробуту, насамперед за рахунок росту трудової активності, ініціативи і підприємництва, поряд з підтримкою соціально незахищених груп населення вимагає державних гарантій забезпечення мінімуму споживання для всіх громадян. В економічно розвитих країнах політика в області доходів населення є одним з найголовніших елементів управління економікою. В основі розробки цієї політики лежать поточні оцінки і прогнозування рівнів, динаміки і структури доходів, що приймаються в увагу урядовими і підприємницькими колами.

2. Задачами аналізу доходів населення є кількісні оцінки процесів формування і використання доходів домогосподарств, розподілу їх між різними групами населення, опис соціально-економічних портретів бідних, середніх і багатих шарів суспільства. Важливе значення для вироблення напрямків загальнонаціональної політики по регулюванню доходів населення мають розрахунки зведених макроекономічних показників, що характеризують населення як економічного агента в цілому. Показники доходів характеризують не тільки економічну міць домогосподарств і ступінь залежності економіки від поводження споживачів, але і вартість соціальних програм, тобто одночасно дозволяють оцінювати можливості державного впливу на динаміку рівня життя населення. Економіко-статистичні дослідження доходів населення дозволяють точніше формувати висновки і прогнози, оцінювати наслідки прийнятих рішень по регулюванню економічної системи і реалізації макроекономічних і мікроекономічних цілей.

3. Сьогодні в Україні існує проблема, пов’язана з тінізацією доходів яка потребує негайного вирішення, зокрема, на законодавчому рівні.

Література

1. Кодекс законів про працю України Із змінами і доповненнями за станом на 11 липня 2001 року, внесеними згідно з Законом, N 2620-III, ОВУ, 2001 р., N 30, ст.1354

2. Андрійчук В. Зберегти внутрішній ринок, уникнути неоколоніальної залежності //Політика і час, № 5-6, 1997, с. 26-32.

3. Бузгалин А. Закономерности переходной экономики: теория и методология //Вопросы экономики, № 2, 1995, с. 40.

4. В. Я. Кардаш. Маркетингова товарна політика. К:,”Знання”, 1998р.

5. Губський Б.В. Конкурентоспроможність української економіки: орієнтири макрополітики в кризових умовах //Економіка України. - 1999. - № 4. - с.4-15.

6. Економічне зростання на засадах справедливості. Український погляд / Під ред. Дж. Хансена та В. Нанівської: Звіт Світового банку. - К., 1999. -С.145.

7. Загреба І.Л. Формування нових соціально-трудових відносин в сільському господарстві України / Дисертація кандидата економічних наук: 08.07.02 / Дніпропетровський аграрний університет. - Кіровоград, 2000. -181с.

8. Кэмпбэлл Р. Макконнелл, Стэнли Л. Брю. Экономикс: принципы, проблемы, политика. Москва, издательство “Республика”, 1993 год.

9. Ляшенко С. О недостаточной адекватности и динамичности государственного регулирования економики //Предпринимательство, хозяйство и право, - 1999. - № 8. - С.3-6.

10. Мандибура В. Тіньова складова життєвого рівня населення України // Україна: аспекти праці. - 1999.- №5. - С. 32-38.

11. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Г.Н.Климко. К. 1997

12. Петюх В.М. Ринок праці: Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 1999. -288с.

13. Пигу А. "Экономическая теория благосостояния" т.1,т.2 М.:Прогресс, 1995г.

14. Соколик М. Денежные доходы и расходы населения Украины: тенденции и структура // Экономика Украины. -1999. - №3. - С. 25.

15. Тарасенко Г.Д., Лисенко С.М. Дещо з аналізу існуючих методик обчислювання індексу людського розвитку // Вісник ДонДУЕТ. - №7. - 2000. -С.ЗЗ.

16. Тарасенко Г.Д., Лисенко С.М. До питання про вимірювання індексу людського розвитку. Вестник ХГУ. 404"98. -Харків, 1998. - С.1.

17. Тимофеев В., Тодоров П., "Криза виробництва: основні причини" // Економіка України. - № 2. - 1998. - С. 24.

18. Тютюнникова С.В. Формирование доходов населения в условиях рыночной трансформации. - Харьков: Основа, 1999. - С. 209.

19. Україна: поступ у XXІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 pp.: Послання Президента України до Верховної Ради України // Урядовий кур'єр. - 2000. - №16 (28 січня). - С. 5-12.

20. Универсальний учебный экономический словарь. - Ростов-на-Дону: Изд-во "Феникс", 1996. - 576 с.

21. Учебник по основам экономической теории Изд-ва "ВЛАДОС" и МГТУ им. Баумана, М., 1995

22. Шаповал В.М. Економічні засади вдосконалення соціального захисту в аграрному секторі АПК в перехідний період: Автореферат дисертації кандидата економічних наук 08.07.02 Дніпропетровський державний аграрний університет. - Дніпропетровськ, 1999. - 22 с.

Додаток 1. Звіт про виконання Державного бюджету України по доходах на 1 листопада 2002 року