Економічна теорія: предмет, методи та функції

1. Предмет економічної теорії

2. Історичний розвиток економічних знань

3. Методи і функції економічної теорії

4. Економічні потреби та їхня структура

1. Предмет економічної теорії

Що вивчає економічна теорія? Найпростішою відповіддю на це запи­тання є така: економічна теорія вивчає економіку. Проте відразу постає нове запитання: а що таке економіка? Якщо виходити з буквального зна­чення цього слова, то воно утворилося з двох грецьких слів: «ойкос» - дім, господарство та «номос» — закон, тобто економіка — це закони ве­дення домашнього господарства. Однак сучасне розуміння економіки знач­но ширше і багатше. Це передусім народне господарство країни, тобто всього суспільства. Інакше кажучи, економіка — це надзвичайно складне і багатопланове поняття.

Матеріальні потреби і економічні ресурси. Життя суспільства потребує задоволення його матеріальних потреб, тобто товарів і послуг. Серед них виділяють предмети першої необхідності (продукти харчування, одяг, жит­ло) і предмети розкоші (дорогоцінні прикраси, власні засоби пересуван­ня). Закономірно, що з розвитком економіки те, що колись було предме­том розкоші, стає необхідністю. Саме таку метаморфозу здійснили радіо­приймачі, телевізори, відеомагнітофони, комп'ютери та багато інших то­варів.

Важливою закономірністю є й те, що з розвитком суспільства роль послуг у задоволенні потреб людей випереджає споживання матеріаль­них благ. І це зрозуміло, адже споживання, наприклад, продуктів харчу­вання має певні межі. Людина не може з'їсти більше, ніж дозволяє її шлу­нок. Певні межі має й споживання одягу, забезпечення житлом. А ось потреби людини в освіті весь час зростають. Те саме можна сказати про культурні запити (телебачення, кіно, книги, журнали, газети), потреби в охороні здоров'я та багатьох інших послугах. Саме це й визначає більш швидкий розвиток сфери послуг порівняно з матеріальним вироб­ництвом.

Нарешті, важливо підкреслити, що потреби суспільства безмежні, а отже, повністю задовольнити потреби і суспільства в цілому, і окремих індивідів чи інституцій неможливо. Справа в тому, що потреби зроста­ють і примножуються, задоволення однієї з них породжує іншу.

Для створення матеріальних благ і послуг необхідні певні економічні ресурси. Економічні ресурси — це природні багатства, що є сировиною для виробництва товарів і послуг, та люди, які за допомогою різних засо­бів праці переробляють сировину, виготовляють продукцію. Економічні ресурси мають таку структуру. Передусім це матеріальні ресурси — земля або сировинні матеріали і капітал, тобто те, за допомогою чого перероб­ляється сировина чи обробляється земля і виробляються товари. Це озна­чає, що крім споживчих товарів існують інвестиційні, тобто такі, які за­безпечують розвиток виробництва (засоби виробництва). Окремою важ­ливою частиною ресурсів є людські ресурси, тобто праця людей та їхні підприємницькі здібності.

Усі економічні ресурси, тобто чинники виробництва, мають одну го­ловну властивість — вони рідкісні й існують в обмеженій кількості. Орні землі, корисні копалини, устаткування, робоча сила завжди певною мі­рою обмежені або рідкісні. Звідси реальна суперечність економіки: у той час як потреби суспільства безмежні, економічні ресурси, за допомогою яких виробляються товари і послуги для задоволення потреб, обмежені й рідкісні.

Покликання економічної науки полягає в тому, щоб забезпечити найкраще, найефективніше використання виробничих ресурсів з метою задо­волення багатоманітних матеріальних потреб суспільства, що швидко зростають.

Або такий факт. Україна виробляє мало енергоресурсів, особливо наф­ти й газу, і змушена закуповувати їх в інших країнах, передусім у Росії. Закуплені за високими світовими цінами енергоресурси до того ж неефек­тивно використовуються. Наприклад, Франція споживає 30 млрд м3 газу, тобто втричі менше, ніж Україна, але при цьому виробляє продукції у 5 ра­зів більше. Сьогодні весь світ широко використовує енергозберігаючі тех­нології, послідовно проводить режим ефективного використання газу, чого в Україні немає. Ефективне використання ресурсів — це дійовий чинник не тільки зменшення витрат валюти на закупівлю енергоресурсів, зовніш­ньоекономічної незалежності країни, а й виходу її на передові позиції су­часної енергозберігаючої технології.

Предметом ОЕТ є економіка в цілому, яка охоплює всі три рівні:

1) мікрорівень – економіка підприємства, сім”ї,

2) макрорівень – економіка країни, регіону,

3) глобальний рівень - світова економіка.

2. Історичний розвиток економічних знань

Економічні знання зародились ще в стародавньому світі. Поступово із розвитком суспільства розвиваються господарські і економічні зв”язки і натуральне господарство замінюється товарним.

Економічна теорія формується і починає розвиватися саме тоді, коли починає переважати товарне господарство (приблизно XV ст.).

У пізньому середньовіччі (XVI—XVII ст.) феодалізм розкладається і виникають капіталістичні виробничі відносини. Великі географічні від­криття сприяли розвитку зовнішньої торгівлі, зумовили введення в обіг величезної кількості дорогоцінних металів за рахунок пограбування ко­лоній. Зростання ролі ринку в житті суспільства, ускладнення суспільно-економічних відносин — все це зумовило становлення економічної теорії, як самостійної науки. На перших етапах економічна теорія виражала ін­тереси міцніючого класу буржуазії та прогресивні тенденції суспільного розвитку. Тоді ж з'явився термін «політична економія».

Економічна теорія, тобто політична економія — історична наука, вона розкриває закони розвитку економіки та методи її пізнання.

Капіталістичні відносини почали складатися передусім у сфері торгів­лі. Тому і перша школа буржуазної політичної економії — меркантилізм, представники якої вважали, що джерелом багатства країни є торгівля.

Школа фізіократів (XVII-XVIII ст.) вважала, що джерелом багатства суспільства є виробництво, але тільки сільськогосподарське.

Засновник цієї школи французький економіст Франсуа Кене (1694—1774) у праці «Економічна таблиця» та деяких інших дослідженнях доводив, що єдиним джерелом багатства є сільське господарство, і вперше в історії економічних учень зробив спробу охарактеризувати річний процес від­творення у цілому. В основі цього процесу лежить еквівалентний обмін. Виходячи з цього, Ф. Кене розкривав неспроможність меркантилізму ото­тожнення багатства з грошима, трактування обігу як джерела багатства. Фізіократи обгрунтували, що джерелом нових продуктів, додаткової вар­тості є не сфера обігу, а саме сфера виробництва. Проте їхня історична обмеженість полягала в тому, що вони вважали продуктивною лише зем­леробську працю, а в промисловості, на їхню думку, працівник лише змі­нює форму речовини, яка дається йому землеробом.

Класична політична економія дістала свою назву тому, що основним об'єктом дослідження стало виробництво незалежно від його галузевих особливостей, а також розподіл благ. Започаткував цей напрям у економічній думці Уїльям Петті (1623—1687). Саме він на відміну від меркантилістів, що спиралися на поверхові явища економічного життя, зробив спробу проникнути в сут­ність економічних процесів і пояснити їх.

Подальший розвиток, збагачення і конкретизацію ці підходи знайшли в англійського економіста Адама Сміта (1723—1790). У «Дослідженні про природу і причини багатства народів» (1776) він довів, що разом з поді­лом праці розвивається обмін, що гроші — це не вигадка людей, а атри­бут самого обміну, що вони є товаром. Вартість товарів А. Сміт визна­чав тільки за втіленою у них працею. Він розрізняв споживну та мінову вартість.

Видатним представником цього напряму економічних учень є відомий англійський економіст Давід Рікардо (1772-1823). Його головна праця «Засади політичної економії і оподаткування» (1817) свідчить, що він був буржуазним ідеологом епохи промислового перевороту.

3. Методи і функції економічної теорії

Під методом пізнання звичайно розуміють спосіб досягнення мети. Він є робочим інструментом, засобом пізнання предмета, що вивчається.

- Метод наукової абстракції

- Метод аналізу і синтезу

- Поєднання кількісною і якісного аналізу

- Математичні і статистичні методи

- Метод логічного та історичного підходу.

- Метод порівнянь

- Індукція і дедукція. Індукція — це рух думки від одиничного до всезагального, від знання нижчого ступеня спільності до знання ви­щого її ступеня. Дедукція — рух думки від всезагального до оди­ничного.

- Метод аналогії означає перенесення властивості (сукупності властивостей) одного явища на інше.

Слово «функція» в дослівному перекладі з латинської озна­чає «виконання, звершення». Якщо ми говоримо про функції еконо­мічної теорії, то хочемо показати, які завдання виконує ця наука, яке коло її обов'язків перед людством, які її роль і призначення.

Економічній теорії властиві такі функції:

Теоретико-пізнавальна функціяполягає в тому, щоб розкрити зміст економічних законів і категорій, суттєві причинно-наслідкові зв'язки економічних процесів.

Практична функція полягає в тому, щоб практично запровадити нові методи господарювання, використання економічного досвіду інших країн, впровадження прогресивних форм власності. Для України її суть полягає в тому, щоб практично втілити найоптимальніші шляхи виходу України з економічної кризи і поступово перейти до соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Світоглядна (виховна) функція – це формування економічного світогляду. Для України її суть полягає в тому, щоб психологічно підготувати людину, яка нормально буде сприймати ринок.

4. Економічні потреби та їхня структура

Поняття «потреба» дуже містке. Людина має систему най­різноманітніших потреб: фізіологічних, інтелектуальних (духовних), соціальних тощо. Колектив залежно від сфери діяльності має свої специфічні потреби. Скажімо, потребами підприємства, що вироб­ляє одяг, є розвиток його потужностей, запровадження нових мо­делей, зростання прибутку підприємства і доходів кожного його члена. Потребами народу (нації) є зростання економічного, наукового, технічного, духовного потенціалу країни, гарантуван­ня п зовнішньої безпеки, технічної, технологічної та культурної не­залежності.

Є потреби самозахисту (безпеки, захищеності), потреби поваги (визнання, самоповаги), потреби у любові, духовній близькості, по­треби самоутвердження, саморозвитку тощо. Проте ми розгляда­тимемо потреби, що пов'язані зі сферою господарської діяльності. Вони дістали назву економічних потреб.

Економічні потреби — це необхідність у життєвих благах, ба­жання володіти ними і використовувати за призначенням.