Економічний закон попиту та пропозиції. Ринкова ціна

Вступ

Попит визначає сукупну суспільну чи ринкову потребу в това­рах (послугах), яка зумовлена платоспроможністю і виражена в грошовій формі. Попит завжди конкретно визначений, має властивість динамічно змінюватись під впливом ряду факторів.

Пропозиція представлена результатами господарської діяльності (виробництва), що набувають товарного вигляду і можуть бути доставлені на ринок у певному обсязі і в певний час. Як функція і результат товарного виробництва пропозиція представлена відповідними суб'єктами — продавцями. Еволюція товарного виробницт­ва і розвиток суспільного поділу праці зумовили переміщення функції реалізації товарів та послуг на ринку від безпосереднього виробника до торгівлі. Вплив цієї функції на стан пропозиції може бути вагомим, але вирішальною передумовою ринкової пропозиції залишається обсяг виробництва. Розбіжність у кількісній визначе­ності виробництва певних продуктів чи послуг та пропозиції їх може зумовлюватися відставанням у розвитку виробничої інфраструкту­ри, що відповідає за своєчасну появу результатів виробництва на ринку (транспорт, зв'язок, заготівля). Іншою причиною можуть бути технологічні та організаційно-економічні порушення, що призводять до невідповідності споживчих якостей вироблюваної продукції чи послуг існуючому попиту.

Рушійна сила попиту стала особливо помітною зі становленням сучасного постіндустріального інформаційного суспільства. Швид­кий розвиток фундаментальної науки і принципово нові технологічні рішення викликають до життя нові потреби як у самому виробництві, так і в сфері споживання. Разом з помітним зростанням реальних доходів населення ці фактори створюють передумови для поглиблення суспільного поділу праці, підвищення її продуктивності і розширення пропозиції нових товарів та послуг на ринку.

Стимулюючий вплив співвідношення ринкового попиту та про­позиції виявляється в бездефіцитній економіці і в напрямі контро­лю над розміром витрат виробництва і цінами на ринку. Виробни­ки під тиском обмежень платоспроможності споживачів і з метою підтримання конкурентоспроможності вимушені дбати про знижен­ня витрат виробництва і, зрештою, цін.

В даній роботі розкриваються такі поняття як економічні закони, попит, пропозиція, закон попиту та закон пропозиції, йдеться мова про фактори та методи ринкового ціноутворення.

1. Економічні закони

Економічні закони, їх об'єктивний характер. У загальному вигляді відносини економічної власності виражають сутність системи виробничих відносин. Водночас сутність економічної власності розкривається в системі економічних законів. Це сут­ність більш глибокого порядку. [6]

Закон і сутність, як відомо, поняття однорідні (однопорядкові).

Сутність, як і закон, розкриває лише глибинні, сталі, внутрішньо необхідні форми зв'язку. Тому явище багатше, ніж закон, бо у нього відображаються також випадкові, нестійкі зв`язки, форми вияву закону. Сутність, а отже й закон, всебічно можуть бути досліджені лише че­рез всі інші категорії діалектики (кількість і якість, зміст і форму, ціле й частину тощо), насамперед через ка­тегорію суперечності, взаємодію її протилежних сторін.

Отже, кожен закон пронизаний внутрішньою супереч­ністю. У свою чергу, суперечність є суттєвим закономірним відношенням між протилежними сторонами.

Економічні закони, як і закони природи, мають об'єкти­вний характер. Проте вони істотно відрізняються від зако­нів природи, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей — у виробни­цтві, розподілі, обміні та споживанні. Крім того, економіч­ні закони, на відміну від законів природи, діють не вічно. Більшість із них має тимчасовий, минущий характер.

Класифікація економічних законів. На початкових етапах розвитку капіталістичного суспільства економічні закони реалізуються через стихійну діяльність людей, через конкурентну боротьбу на вільному ринку, подібно до непізнаних сил природи. На сучасному етапі розвитку капіталізму, коли основним типом капіталістичної влас­ності є колективний (монополістична, державна та ін.), стихійна дія економічних законів доповнюється елементами їх свідомого використання через механізм держав­ного і наднаціонального регулювання економіки, розши­рення масштабів планомірності в межах гігантських монополістичних об`єднань. Держава не може скасувати об'єктивні економічні за­кони, але може створювати передумови для розвитку об`єктивних законів, змінюючи умови. Це досягається, по-перше, вдосконаленням права власності, господарсь­кого механізму; по-друге, за допомогою державного регулювання. Отже, економічні закони не залежать від свідомості людей, але залежать від їх свідомої діяльності.

До системи економічних законів належать передусім чотири їх типи:

1. Загальні економічні закони, тобто закони, властиві всім суспільним способам виробництва (закон відповідно­сті виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності пра­ці, закон економії часу тощо). Загальні економічні зако­ни відображають внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв'язки, властиві насамперед технологічному способу ви­робництва, процесу взаємодії людини з природою, між різними елементами в процесі праці, однаковими для всіх суспільних форм.

2. Закони, що діють у декількох суспільно-економічних формаціях: закон вартості, закон попиту і пропозиції тощо. Такі закони відображають внутрішні, необхід­ні, сталі й суттєві зв'язки, властиві декільком техноло­гічним способам виробництва в їх взаємодії з деякими однаковими елементами різних суспільних форм в одно­типних суспільно-економічних формаціях. Це особливі економічні закони.

3. Специфічні економічні закони, тобто закони, що ді­ють лише в межах одного суспільного способу виробниц­тва. Найважливіший серед них — основний економічний закон, який виражає найбільш глибинні зв`язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, від­носинами економічної власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил.

4. Закони, що діють лише на одній із стадій (висхід­ній або низхідній) суспільного способу виробництва (за­кон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму).

Економічні категорії. Вони теоретично відображають не лише окрему сторо­ну системи виробничих відносин, а й її зв'язок з відпо­відною стороною системи продуктивних сил. Змістом останніх є відношення людини до природи, їх взаємодія. Речовим змістом економічної категорії є окрема сторона такого відношення до природи. У кожній економічній ка­тегорії відображається діалектична взаємодія соціально-економічних зв`язків і відносин між людьми (відносин економічної власності, суспільної форми праці) з техніко-економічними зв'язками й відносинами, з речовою фор­мою процесу праці, тобто з взаємовідносинами людини і природи.

Економічні категорії рухливіші, мінливіші, ніж економічні закони. Для економічних законів характерний вищий ступінь пізнання людиною єдності та зв'язку явищ і процесів, вони відображають глибокі приховані зв'язки й відносини, охоплюють явища і процеси, які виражаються у низці категорій. Іншими словам, внутрішньо необхідний, сталий, суттєвий зв'язок між економіч­ними явищами та процесами, що виражається за допомо­гою економічних законів, набуває відображення у взаємозв`язку певних економічних категорій. Кожний закон наче групує навколо себе певну кількість (залежно від його складності) економічних категорій.

Оскільки економічні категорії є теоретичним вираженням окремих сторін виробничих відносин у їх взаємо­дії з розвитком продуктивних сил, деяких економічних явищ і процесів, то зміна останніх, розвиток і модифіка­ція виробничих відносин відбуваються в русі, плинності економічних категорій.

2. Економічна природа попиту та пропозиції

Економічний зміст закону попиту та закону пропози­ції. Проста модель попиту і пропозиції, на думку шведсь­кого економіста К. Еклунда, існує майже 200 років, а її більш розвинута форма протягом останніх 100 років є яд­ром політичної економії. Проста модель відображає пове­дінку покупця і продавця, співвідношення попиту і про­позиції та динаміку цін під час купівлі-продажу одиниці будь-якого товару.

Згідно з визначенням К. Маркса, попит — це пред­ставлена на ринку потреба в товарах, а пропозиція — продукт, який перебуває на ринку або може бути достав­лений на нього. Американські економісти К. Макконел та С. Брю визначають попит як кількість продукту, який споживачі готові та спроможні купити за певну ці­ну з можливих протягом відповідного проміжку часу цін. Пропозиція, на їхню думку, — це шкала, що показує рі­зні кількості продукту, які виробник бажає і спромож­ний виробити й запропонувати для продажу на ринку за кожну конкретну ціну з можливих цін протягом певного проміжку часу.

Попит на товар залежить від багатьох факторів. Так, К. Еклунд, розглядаючи попит покупців на сорочки, на­зиває такі основні фактори: 1) величина їх доходу; 2) кількість сорочок, яку вони вважають за необхідне мати; 3) наявність у них відповідного одягу (джемпери, жилети та ін.), який можна використати замість сорочки); 4) ціни на ці товари (дешевші чи дорожчі вони за сорочки); 5) смак і мода; 6) ціни подібних сорочок.

Розглядаючи еластичність попиту залежно від рівня цін, західні економісти сформулювали закон попиту.

Закон попиту — закон, згідно з яким за незмінюваності всіх інших параметрів зниження ціни зумовлює відповідне зростання вели­чини попиту, і навпаки.

Отже, між ціною і величиною попиту існує обернена залежність. Про дію цього закону свідчить, по-перше, те, що низькі ціни посилюють у споживачів бажання купу­вати товари, практика “розпродажу” товарів за знижени­ми цінами. По-друге, оскільки споживання підлягає дії принципу знижувальної граничної корисності (покупець товару отримує менше задоволення або корисності від кожної наступної одиниці продукції), то споживачі купу­ють додаткові одиниці продукту лише за умови, що його ціна знижується. По-третє, підтвердженням цього є ефект доходу і ефект заміщення. Ефект доходу вказує на те, що за нижчої ціни товару споживач може купити його, не відмовляючи собі у придбанні інших альтернатив­них товарів. Ефект заміщення виражається в тому, що за нижчої ціни споживач хоче придбати дешевий товар замість аналогічних, які стали відносно дорожчими.

Простежуючи ту саму обернену залежність між кіль­кістю реалізованої продукції та ціною, П. Самуельсон формулює закон поступового зниження попиту. Він по­яснює його тим, що: 1) зниження цін на певний товар розширює коло покупців; 2) зниження ціни може спону­кати кожного споживача цього товару здійснити додатко­ві покупки і навпаки; 3) зниження попиту при зростанні ціни пояснюється тим, що у цьому разі споживач намагається замінити його іншими товарами (наприклад, ка­ву чаєм), а також тим, що людина стає біднішою і починає споживати деякі товари у менших кількостях.[6]

Порівняння двох варіантів обґрунтування однієї й ті­єї ж причинно-наслідкової залежності дає підставу ствер­джувати, що логічніше цей закон сформульовано як за­кон попиту. Це зумовлено тим, що закон зниження попи­ту, за П. Самуельсоном, відображає лише одну із сторін взаємозв'язку між попитом і підвищенням цін, а закон попиту виражає також залежність між попитом і зниженням цін. Загалом, сформульовані економічні закони відображають не глибинні, внутрішньо необхідні, суттєві зв'язки між окремими явищами і процесами, а поверхо­ві, на рівні здорового глузду. З цього приводу американ­ські економісти при обґрунтуванні закону попиту заува­жували, що здоровий глузд і елементарне спостереження узгоджуються з кривою попиту, а швейцарський еконо­міст К. Еклунд зазначав, що ця модель у простій формі описує деякі з діючих у господарстві сил.

Вдалий опис моделей та їх графічним зо­браженням у праці К. Еклунда (рис. 1, 2).

Ціна Ціна

Величина попиту Величина пропозиції

Рис. 1. Крива попиту Рис. 2. Крива пропозиції

На вертикальній осі (рис. 1) зображено ціну сорочок (чим вище, тим дорожчі), а на горизонтальній осі — ве­личину попиту (чим далі вправо, тим більший попит). Кожна точка на кривій попиту показує кількість сорочок, яку споживачі хочуть купити за відповідну ціну. З рухом по лінії донизу ціна знижується, а попит споживачів на сорочки зростає.

Ситуацію на ринку з боку пропозиції відображено на рис. 2. Як і у випадку з попитом на сорочки, їх пропозиція теж зумовлена дією низки факторів, основними з яких є: 1) витрати виробництва; 2) мета фірми, від якої значною мірою залежатиме рівень цін (якщо фірма прагне завоювати нові ринки збуту, ціни можуть бути нижчими); 3) наявність чи відсутність конкурентів на ринку та ін. Для простоти передбачається, що на певному ко­роткому проміжку часу технологія виробництва, продук­тивність праці не змінюються й існує досконала конкуренція (наявність багатьох продавців, кожен з яких окремо не може впливати на процес ціноутворення). Лінія про­позиції показує, що для збільшення кількості виготовлюваних сорочок ціна повинна зростати. Кожна точка на лі­нії з рухом донизу показує ту кількість сорочок, яку то­варовиробники згодні виготовити за відповідну ціну.

Закон пропозиції - загальний економічний закон, згідно з яким за незмінюваності всіх інших параметрів між змінами кількості то­варів і послуг, які пропонуються підприємствами на ринку, існує прямо пропорційна залежність.

Дія закону пропозиції означає, що зростання ціни на товари і послуги зумовлює збільшення кількості товарів і послуг, з одного боку, та скорочення обсягів виробництва товарів і послуг у разі зниження цін - з іншого. Від рівня цін на товари та послуги також залежать доходи підприємств-виробників та продавців. Тому із збільшенням цін зростає їх зацікавленість у виробництві більшої кількості товарів. Водночас зростання пропозиції товарів і по­слуг повинно відбуватися відповідно до обсягів платоспро­можного попиту, із зниженням якого товаровиробникам необхідно домагатися зменшення суспільно необхідних витрат на виробництво одиниці продукції за рахунок зро­стання продуктивності праці, економії ресурсів тощо. [6]

Перехід до складнішої моделі взаємозв'язку передба­чає зіставлення інтересів виробників і споживачів відпо­відно до пропозиції й попиту та пошук місця їх опти­мального поєднання. Графічно така ситуація зображена на рис. 3.

Ціна

Пропозиція

Р1

Попит

К1 Обсяг

Рис. 3. Рівновага попиту і пропозиції.

Обидві лінії (попиту і пропозиції) перетинаються в точці, яка відповідає значенню кількості сорочок (К1), та ціни Р1. За такої кількості цих товарів і ціни на них виробники і споживачі можуть одночасно досягти поставленої мети. За такої ціни споживач оцінює для себе корис­ність нової сорочки рівновеликою витратам на неї. З бо­ку виробника максимальний дохід (тобто сума, яку фір­ма може отримати від продажу додаткових сорочок) дорівнюватиме максимальним (граничним) витратам на їх виробництво. Така оптимальна ціна називається ціною рівноваги.

3. Фактори і методи ринкового ціноутворення

З процесу виробництва товар виходить як носій вартості та спо­живної вартості. Вартість товару — це кількісна визначеність вті­леної в ньому уречевленої та живої праці. Важливою її складовою є витрати виробництва, що визначаються після закінчення виробничого процесу. Виходячи з товаром на ринок, виробник достеменно знає, скільки він коштував йому як виробникові.[5]

Для споживача на ринку товар представлений його споживною вартістю. Корисні якості товару є рушійною силою зацікавленості покупця у придбанні товару. Орієнтуючись на попередньо пропо­новану продавцем ціну товару, покупець визначає, чи вартий він тих споживчих якостей, що в ньому втілені, і чи зможуть вони задовольнити запити покупця.

На етапі виходу товару з сфери виробництва діє закон вартості, що встановлює попередню вартісну пропозицію майбутнього рин­кового обміну залежно від його ринкової вартості. Домінуючим законом ціноутворення в обігу стає закон попиту та пропозиції, який коригує вартість відповідно до споживної вартості товару. Ціна про­позиції та ціна попиту, що формуються під дією зазначених зако­нів, зустрічаються на ринку, щоб знайти деяку середню величину ціни — ринкову ціну товару. Коливання ринкової ціни залежно від попиту і пропозиції об'єктивно обмежені в діапазоні, де для вироб­ника нижня межа визначається вартістю середніх витрат вироб­ництва, а верхня — граничною кількістю грошей у споживача, тоб­то рівнем його платоспроможності.

Значення ціни як грошового вираження вартості товару не є вичерпним: ринкова ціна фокусує складні економічні зв'язки між середніми суспільними умовами виробництва товару і можливос­тями його споживання. Як індикатор нормального зворотного зв'яз­ку між виробництвом і споживанням, у процесі відтворення про­дукту ціна має встановлювати відповідність кількості та якості спо­живних вартостей із платоспроможним попитом, активно вплива­ти на рівень і масштаби виробництва товару в межах середніх умов ефективності.

Отже, визначальними факторами ринкової економіки є: 1) вартість товару; 2) співвідношення попиту і пропозиції, зумовлене передусім споживною вартістю товару.

Крім наведених визначальних факторів формування ринкової ціни, важливим є також фактор розвитку інфляції. Вона спричиняє зростання цін на всі товари.

Сучасна теорія і практика ціноутворення — це продукт трива­лої еволюції соціально-економічних відносин суспільства. Безпереч­ним досягненням у ході цієї еволюції свого часу була марксистсь­ка трудова теорія вартості, що систематизувала і розвинула відпо­відні погляди А. Сміта та ін. Прагматизм ринкових відносин в їхній підприємницькій формі XIX ст. вимагав розширення аналізу фак­торів ціноформування як у сфері виробництва, так і поза ним. Ви­никла теорія “граничної продуктивності факторів виробництва”, в якій розглядалася участь у формуванні вартості товару всіх факто­рів виробничого процесу — капіталу, праці та землі (природних факторів). За твердженням Дж.Б.Кларка, участь кожного фактора виробництва у формуванні вартості визначається “граничним про­дуктом”. Останній показує, яку саме частину вироблюваного про­дукту (його вартості) можна створити за допомогою фіксованої додаткової кількості окремого фактора при незмінному значенні інших. Відповідно до ”граничного продукту” має відбутися розпо­діл доходів за факторами.

Суттєве значення для пояснення коригуючого впливу на ціну факторів, що лежать поза виробництвом, має теорія “граничної корисності”, що виникла в останній третині XX ст. Не заперечую­чи залежності ринкової ціни товару від платоспроможного попиту і споживних характеристик товару, ця теорія дещо гіперболізу­вала вплив психологічних факторів, суб'єктивної оцінки корисно­сті товару на ціноутворення. Цінність благ, що обертаються на ринку, перебуває в безпосередній залеж­ності від обсягу наявних ресурсів у виробника і доходів у спожива­ча. Лімітованість ресурсів і доходів відіграє роль додаткового фак­тора руху ціни товару. При обмеженні ресурсів “гранична корис­ність” дефіцитного товару підвищується за умов конкуренції по­купців, зростає його відносна цінність для споживача, а отже, і ціна. “Низька межа” доходів зменшує “граничну корисність”, вста­новлює рамки споживання шляхом приведення ціни і споживної вартості товарів у відповідність зі платоспроможним попитом. На відміну від трудової теорії вартості теорія “граничної корисності” робить наголос на споживній вартості товару як факторі ціноутво­рення.

На практиці в сучасній змішаній економіці розвинених країн використовуються різні методи формування цін. Функція ціно­утворення реалізується самим господарюючим суб'єктом — вироб­ником (фірмою, акціонерною компанією, монополістичним об'єд­нанням, державним підприємством тощо) або посередницьким струк­турам (торговим, маркетинговим), що доставляють товар на ринок. Найпоширенішим і найпростішим є метод, за яким ринкова ціна визначається двома кількісними параметрами: собівартістю вироб­ництва товару плюс середньою величиною прибутку. Цей метод дістав умовну назву “собівартість і прибуток”.

Технічно складнішим є метод “контрольної точки”, що ґрунтується на виробничій функції Кобба-Дугласа. Вона заснована на припущеннях, що гранична віддача ресурсів зменшується, а коефіцієнти еластичності вироб­ництва за затратами залишаються незмінними. [5]

Ціноутворення в ринкових умовах реалізується через цінову стратегію продавця товару. Загальними напрямами цінової стратегії є: 1) визначення місця ціни в системі засобів конкурентної бороть­би на ринку; 2) вибір методу розрахунку ціни; 3) характер ціно­вої адаптації нових товарів на ринку; 4) зв'язок ціни з життєвим циклом товару; 5) моделювання відношення покупця до ціни това­ру; 6) аналіз обмежень ринкового і позаринкового характеру на ціну.

Висновок

Попит і пропозиція є невід'ємними категоріями ринкової орга­нізації господарювання, що виражають об'єктивні економічні від­носини товарного виробництва.

На практиці ціна рівноваги встановлюється як загальне для попиту і пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості абсолютних потенційних значень пропозиції та попиту на товар. Останнє важливо підкреслити, адже будь-яка ціна товару на ринку фактично фіксує співрозмірність актів купівлі-продажу. Проте такий збіг в одному випадку (дефіцит товару) лімітуватиметься низькою щодо попиту пропозицією товару, а в другому (надлишок товару) — обмеженим платоспроможним по­питом.

Як і маятник годинника, вони минають точку рівноваги, щоб зупинити свій рух на позначці протилежного екстремального значення ціни. Таке постійне коливання ціни това­ру навколо ціни рівноваги зумовлене інерційністю в тенденціях зміни ринкового співвідношення попиту і пропозиції. Воно є необ­хідною передумовою дії ринкового механізму підтримання еконо­мічних пропорцій, встановлення динамічної збалансованості вироб­ництва і споживання. На ціні рівноваги як показнику збалансованості попиту і пропо­зиції ґрунтується економічна рівновага в широкому розумінні слова.

Список використаної літератури

1. Г. У. Башнянин, П.Ю. Лазур, В. С. Медведєв “Політична економія” К.: Ніка-Центр Ельга. – 2000.

2. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономической теории: Учеб. Пособие. – М.: Рыбари, 2000. – 479 с.

3. Мочерний С. В. Економічна теорія: Посібник. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. - 656с.

4. Носова С. С. Экономическая теория: Учеб. для вузов. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. - 520с.

5. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник/ Г. Н. Климко, В.П. Нестеренко,Л.О. Каніщенко та ін.; За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. - 2-ге вид., перероб. і допов. - К.: Вища шк. Знання, 1997. - 743с. (с.205-224)

6. Основи економічної теорії/ За ред. С. В. Мочерного: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: ВЦ “Академія”, 2001. - 472c. (25-28, 163-170)

7. Сажина М. А., Г.Г. Чибриков “Экономическая теория” - М.: Норма, 2003.

8. Экономика: Учебник/ Под ред. А. И. Архипова, 1998.

9. Экономика: Учебник/ Под ред. Доц. А.С. Булатова. – М: Издательство БЕК, 1995. - 632с.

10. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка / За ред. Зіновія Ватаманюка та Степана Панчишина. - К.: Видавничий Дім “Альтернативи”, 2001.

11. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т 2/ Редкол.: С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. - 848с. (с. 621-622).