Основні поняття про право інтелектуальної власності

У результаті раціоналізаторської діяльності мають бути захищені права інтелектуальної власності. Що необхідно знати для такого захисту?

Згідно із нормативними актами з цього питання, право інтелектуальної власності — це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють відносини, пов'язані з творчою діяльністю. При цьому цивільне право не регулює безпосередньо творчу діяльність, тому що процес творчості залишається за межами дії його норм. Функції цивільного права полягають у визнанні авторства на створені результати творчої діяльності, встановленні їх правового режиму, моральному і матеріальному стимулюванні і захисті прав авторів та інших осіб, що мають авторські права.

Авторські, винахідницькі й подібні їм права називають винятковими, тобто абсолютними, суб'єктивними правами, що забезпечують їхнім носіям правомочності на вчинення різноманітних дій з одночасною забороною всім іншим особам чинити зазначені дії.

Проте інтелектуальна власність має свою істотну специфіку, що полягає в нематеріальній природі об'єктів права інтелектуальної власності на нематеріальні блага його суб'єктів.

Таким чином, сутність права інтелектуальної власності полягає в нематеріальній природі її об'єктів.

Згідно зі ст. 41 Закону України "Про власність" об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт й інші результати інтелектуальної праці.

Залежно від особливостей об'єктів права інтелектуальної власності розрізняють чотири його види:

1) авторське право і суміжні права;

2) право на відкриття;

3) промислова власність (право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, що називають також патентним правом);

4) інші результати творчої діяльності, використані у виробництві (право на товарний знак, знак обслуговування, раціоналізаторську пропозицію, фірмове найменування, охорону селекційних досягнень та інтересів власника ноу-хау).

Цивільно-правовий інститут авторського права і суміжних прав регулює немайнові і пов'язані з ними майнові відносини у сфері створення і використання творів літератури, науки і мистецтва.

Нормативно-правове регулювання зазначеного інституту разом із законодавством про власність здійснюється безпосередньо Законом України "Про авторське право і суміжні права". У ст. 1 зазначається, що цей Закон охороняє особисті (немайнові) і майнові права авторів і їхніх правонаступників, пов'язані зі створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм, організацій віщання (суміжні права). Іншими словами, у законі прямо закріплений подвійний зміст авторського права і суміжних прав як різновиду права інтелектуальної власності і пріоритет у змісті особистих (немайнових) прав.

Об'єктами авторського права є твори літератури, мистецтва і науки, що відповідають певним вимогам. Насамперед твір повинен бути творчим.

Творчість — це інтелектуальна робота, спрямована на створення чогось нового. Творчий характер твору означає, що він є новим порівняно з раніше відомими. Для об'єктів авторського права істотне значення має новизна і змісту, і форми. Нова форма відображення відомого змісту характеризує твір як щось творче і спричинює визнання його об'єктом авторського права.

Іншою ознакою об'єкта авторського права є об'єктивна виразність — об'єкт повинен існувати в певній формі, доступній для сприйняття іншими людьми.

Суб'єктами авторських і суміжних прав є:

1) суб'єкти з початковими правами (автори, виконавці, виробники фонограм, організації віщання);

2) правонаступники (спадкоємці, організації-правонаступники, держава).

Автор — головний суб'єкт авторського права. Це фізична особа, творчою працею якої створено твір, що є об'єктом авторського права. Не має значення його дієздатність. Моментом виникнення авторського права є завершення створення твору без офіційного оформлення авторства незалежно від опублікування. Для виникнення і

здійснення авторського права не потрібні реєстрація твору або інше спеціальне оформлення, або дотримання будь-яких формальностей.

Суб'єктами авторського права можуть бути як громадяни України, так і іноземці.

Особисті (немайнові) права — це право авторства, право на ім'я і право на захист твору та репутації автора безстроково. Ці права не переходять у спадщину. Особисті (немайнові) права автора закріплені ст. 13 Закону України "Про авторське право і суміжні права". Автор має такі особисті (немайнові) права:

1) вимагати визнання свого авторства, згадування свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо;

2) забороняти згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;

3) вибирати псевдонім (вигадане ім'я) у зв'язку з використанням твору;

4) протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору, або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора;

5) обнародувати твір.

Майнові права — це виключні права на використання твору, тобто право відтворювати його, поширювати, публічно показувати і виконувати, повідомляти для загального відання в ефір або по кабельній мережі, перекладати тощо, а також одержувати авторську винагороду. Розмір винагороди встановлюється у договорі, законом визначені лише мінімальні ставки.

У ст. 14 "Майнові права автора" Закону зазначено, що автору або іншій особі, що має авторське право, належать виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом, зокрема виключне право дозволяти чи забороняти:

• відтворення творів;

• публічне виконання і публічне сповіщення творів;

• публічний показ;

• будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах вже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією;

• переклади творів;

• переробки, адаптації, аранжування й інші подібні зміни творів;

• поширення творів шляхом продажу примірників видання; здавання в найом після першого продажу, відчуження іншим

способом примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, що читається машиною;

• імпорт примірників творів.

Майнові права авторів переходять у спадщину. Охорона авторських прав діє протягом усього життя автора і 50 років після його смерті.

Строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього життя співавторів і 50 років після смерті останнього автора.

Після закінчення терміну дії авторського права твір стає суспільним надбанням.

Поряд з авторськими правами зазначений Закон докладно регулює відносини у сфері суміжних прав. Таку назву ці права одержали тому, що особи, які мають такі права, творчо використовують створені іншими особами твори і не вважаються авторами виконуваних чи записуваних і відтворюваних творів.

До цивільно-правових способів захисту авторського права і суміжних прав належать такі:

• визнання права;

• відновлення права;

• припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

• відшкодування збитків;

• визнання угоди, договору недійсним;

• стягнення особливої неустойки при несвоєчасній оплаті.

Відкриттям визнається запровадження невідомих раніше об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, що вносять докорінні зміни в рівень пізнання.

Автором відкриття визнається громадянин, який зробив заявку, що відповідає певним вимогам.

Відповідно до ст. 514 ЦК України автору відкриття належить комплекс особистих немайнових і майнових прав. Автор відкриття має право вимагати визнання його авторства і пріоритету у відкритті, що засвідчується дипломом; він має право на присвоєння відкриттю свого імені або спеціальної назви, що вказується у дипломі на відкриття. Автор відкриття має право на винагороду, виплачувану йому при одержанні диплома, а також на пільги, зокрема право на додаткову житлову площу нарівні з науковцями.

Про відкриття робиться запис у трудовій книжці автора.

Право одержати диплом про відкриття померлого автора, а також винагороду переходить у спадщину (ст. 515 ЦК). Спори про авторство (співавторство) на відкриття вирішуються судом (ст. 56 ЦК).

Патентне право (промислова власність) — це інститут цивільного права, що регулює відносини, пов'язані з технічною творчістю.

Об'єкти технічної творчості пов'язані з природними законами матеріального світу. Вони не відтворюють індивідуальності їхнього творця у такій мірі, як об'єкти авторського права. Отже, об'єкти технічної творчості є відтворювані, вони можуть бути створені незалежно один від одного самостійно різними особами і тому потребують формального офіційного закріплення. Крім того, результати технічної творчості, спрямовані на розв'язання практичних завдань, мають прикладне значення.

Об'єктами патентного права (промислової власності) у вузькому розумінні є винаходи, корисні моделі і промислові зразки.

Суб'єктами патентного права є автори, патентовласники, ліцензі-ати.

Автор — це фізична особа, творчою працею якої створено твір.

Патентовласник — особа, яка має виключне право на використання винаходу. Такими можуть бути: 1) автор винаходу; 2) роботодавець (у разі службових винаходів); 3) особа, зазначена автором у заявці на видачу патенту; 4) правонаступники; 5) договірний патентовласник (патент може бути переданий за договором, за плату будь-якій фізичній або юридичній особі).

Ліцензіат — особа, яка одержує у визначеному договором обсязі право на використання винаходу за плату. Існують такі види ліцензійних договорів:

1) виняткової ліцензії;

2) неповної ліцензії;

3) відкритої ліцензії.

Список використаної літератури:

1. Емельянов В. П. Гражданское право Украины. — К.: Консум, 1996.

2. Ерманский О. А. Теория и практика рационализации. — М., 1995.

3. Жизненный путь личности: Вопросы теории и методологии социально-психологического исследования / Под. ред. Л. В. Со-хань. — К.: Наук, думка, 1987.

4. Журавлев П. В., Карташов С. П., Маусов Н. К. Технологии управления персоналом. — М.: Экзамен, 1999.

5. Иванов В. Н. Социальные технологии в современном мире. — М., 1996.

6. Качалина Н. М. Оргпроектирование. — М.: Экономика, 1963.

7. Кей Торн Дэвид Маккей. Тренинг. Настольная книга тренера. — Новосибирск; СПб.: Питер, 2001.

8. Колпаков В. М. Становление и развитие теории и практики самоуправления жизнедеятельности и деятельности человека: Дис. . д-ра менеджмента. —К.: МАУП, 1998.

9. Колпаков В. М. Теория и практика принятия управленческих решений. — К.: МАУП, 2000.

10. Колпаков В. М., Дмитренко Г. А. Стратегический кадровый менеджмент. — К.: МАУП, 2002.

11. Лукашевич Н. П. Социология труда. — К.: МАУП, 2001.

12. Лукашевич Н. П. Теория и практика самоменеджмента. — К.: МАУП, 2002.

13. Малиновский П. В. Идейно-теоретические и методологические основы организационно-управленческих игр // Управленческие нововведения и игропрактика. — М.: Ин-т социологии АН, 1990.

14. Менеджмент организации / Под ред. 3. П. Румянцевой и Н. А. Саломатина. — М.: ИНФРА-М, 1995.

15. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. — М.: Дело, 1994.

16. Методические рекомендации к системе управления кадрами.—К: ИУНХ, 1981.

17. Микалко М. Тренинг интеллекта. — СПб.: Питер, 2000.

18. Мильнер Б. 3. Теория организации. — М.: ИНФРА-М, 1999.

19. Михайлов Ф. Б. Управление персоналом: классические концепции и новые подходы. — Казань, 1994.

20. Небренчин А. М. Тайны истории средневековой Руси. — Гомель: Фенид, 1992.

21. Обозов Н. Н., Щёкин Г. В. Психология работы с людьми. — 4-е изд., перераб. — К: МАУП, 1998.

22. Основы управления персоналом / Под. ред. Б. М. Генкина. — М.: Высш. шк., 1996.