Різновиди інвестицій та їх використання у процеси реструктуризації економіки

1. Функція корисності. Оптимальний план споживання

Присвоюючи ті чи інші ранги альтернативним ва­ріантам задоволення потреб, споживач виходить із суб'єктивного уявлення про корисність для себе різних благ.

Корисність — це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг або від будь-якої діяльності. На думку більшості сучасних дослідників, корисність не підлягає кількісному ви­міру (ординалістська точка зору), тому блага, як носії певної корисності для споживача, можуть бути вимі­ряні тільки порядкове: споживач здатний визначитися з черговістю, послідовністю, в якій він обирав би т блага для задоволення своїх потреб. Існує також інша точка зору (кардиналістська), яка допускає кількісне вимірювання корисності. Таке вимірювання досить умовне, оскільки немає чітко визначеної оди­ниці виміру. Тому надалі для порівняння різних ко­рисностей використовуватимемо умовні бали, які споживач присвоює благам.

Корисність — поняття виключно індивідуальне: те, Щ° Для одного споживача може мати високу кори­сність, іншим може сприйматися як антиблаго. Хтось понад усе цінує зранку чашку міцної кави, а хтось за будь-яких умов її не питиме.

Економічна теорія виходить з того, що між корис­ністю та кількістю споживаних продуктів існує пев­ний функціональний зв'язок. Його відображає функ­ція корисності, як співвідношення між обсягами спожитих товарів та послуг і рівнем корисності, якого досяг споживач:

U = f(Qx,QY, . ,Qn),(1)

де U — корисність; Qx, QY, Qn — обсяги відповідних спожитих товарів.

Для побудови моделі поведінки споживача введемо ще одне припущення: нехай споживач формує свій набір лише за рахунок двох товарів (X і У). Тоді функ­цію корисності можна подати у спрощеному вигляді:

U = f(Qx, QY).(2)

Якщо тижневе харчове споживання студента фор­мується за рахунок пиріжків (товар У) і котлет (товар Х)І то можна знайти такі їх набори, що мають одна­кову корисність для споживача. Перелік таких набо­рів утворює сітку споживача.

Гранична корисність (MU) — це приріст задоволення; який отримує лю­дина, споживаючи додаткову одиницю товару. Грани­чну норму заміщення можна легко виразити співвід­ношенням граничної корисності товару X та У:

∆QXMUY = -∆QYMUY;(4)

MRSXY = - (∆Qy / ∆ОХ) = (MUXI MUY) . (5)

Оскільки при збільшенні обсягів споживання яко­гось товару ступінь задоволення потреб споживача зростає, то від кожної нової порції він матиме менше задоволення, ніж від попередньої. Цю залежність і відображає закон спадної граничної корисності. При пересуванні по кривій байдужості вниз споживання товару X зростає, і його гранична корисність зменшу­ється, а споживання товару У зменшується, і його гранична корисність зростає, тому дріб у формулі (5) буде зменшуватися.

2. Різновиди інвестицій та їх використання у процесі реструктуризації економіки

Суб'єкт підприємницької діяльності може здійснювати фінан­сове інвестування у таких формах:

1) вкладення капіталу до статутних фондів спільних підпри­ємств;

2) вкладення капіталу у прибуткові види грошових інструментів;

3) вкладення капіталу у прибуткові види фондових інструментів.

Інвестиціями у виробничі фонди (реальними інвестиціями) виступають вкладення капіталу у засоби виробництва, а також інвестиції, спрямовані на приріст матеріально-технічних запасів. Існують такі види реальних інвестицій:

• інвестиції оновлення, що здійснюються за рахунок коштів фонду відтворення засобів праці, що були спожиті у виробничо­му циклі;

• інвестиції розширення, або чисті інвестиції, які здійснюють­ся за рахунок частини національного доходу або за рахунок фон­ду чистого нагромадження.

Довгострокові фінансові інвестиції - це інвестиції на період більше одного року, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент, фінансові інвестиції, які згідно з відповідними положеннями (стандарта­ми) обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств, інші фінансові інвестиції.

Поточні фінансові інвестиції— фінансові інвестиції на строк, що не перевищує один рік, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (крім інвестицій, які є еквівалентом грошових коштів).

Інвестиціями у виробничі фонди (реальними інвестиціями) виступають вкладення капіталу у засоби виробництва, а також інвестиції, спрямовані на приріст матеріально-технічних запасів. Існують такі види реальних інвестицій:

• інвестиції оновлення, що здійснюються за рахунок коштів фонду відтворення засобів праці, що були спожиті у виробничо­му циклі;

• інвестиції розширення, або чисті інвестиції, які здійснюють­ся за рахунок частини національного доходу або за рахунок фон­ду чистого нагромадження.

Інвестиції оновлення разом з інвестиціями розширення явля­ють собою валові інвестиції.

У міжнародній практиці застосовують такі показники, що характеризують інвестиції у виробничі фонди:

1) обсяг інвестицій, тобто вартісний вираз капіталу, що вкла­дається;

2) норма інвестицій — відношення обсягу інвестицій до вало­вого національного продукту (ВНП) чи валового внутрішнього продукту (ВВП). ВНП являє собою сукупну вартість вироблених товарів і наданих послуг як у межах країни, так і за її межами, а ВВП — сукупну вартість вироблених товарів і наданих послуг у межах країни;

3) коефіцієнт приросту капіталоємності характеризує ефек­тивність інвестицій та ефективність нагромадження. Показник визначається як відношення валових інвестицій в основний капі­тал до приросту ВНП за той же період;

4) нагромадження — використання частини національного доходу на розширене відтворення. Являє собою приріст основних фондів, матеріально-технічних запасів, невиробничих фондів, а отже, збільшення обсягів виробництва продукції та послуг.

У країнах з ринковою економікою значення наведених показ­ників відрізняється залежно від рівня розвитку країни, стану її економіки у поточний період.

Згідно із Законом України «Про інвестиційну діяльність» ін­вестиції, спрямовані у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів, здійснюються у формі капіта­ловкладень.

Капіталовкладення — це грошовий вираз сукупно­сті витрат на створення нових, розширення, реконструкцію, тех­нічне переоснащення діючих підприємств та оновлення основних фондів, впровадження нової техніки у виробничих галузях на­родного господарства, будівництво об'єктів усіх галузей соціаль­ної сфери та виконання проектних і геолого-розвідувальних ро­біт. Таким чином, об'єктами капіталовкладень виступають вироб­ничі основні фонди, оборотні фонди (матеріально-виробничі за­паси), основні фонди невиробничого призначення, а також витра­ти на відтворення основних фондів.

Іноземні інвестиції. Іноземні інвестиції в економіку України послідовно регулю­валися такими законодавчими актами:

1) Законом України “Про захист іноземних інвестицій на території Ураїни” від 10.09.91;

2) Законом України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91

3) Законом України “Про іноземні інвестиції” від 13.03.92

4)Декретом Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвестування” від 20.05.93

5) Законом України “Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україну”від 17. 12.93;

6) постановою Кабінету Міністрів україни “Про концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Украхні”від 14.03.94.

Після прийняття Закону України “Про режим іноземного інвестування” (1996 р.) більшість згаданих законодавчих актів втратили силу. В той час кожний з перелічених законодавчих актів був свого часу необхідним і створював сприятливе законодавче середовище для іноземних інвесторів.

Так, згідно із Законом України “Про захист іноземних інвестицій на території України” (1991 р.) передбачалося, що інвестиції, прибутки, законні права та інтереси іноземних інвесторів захищаються законами України. Держава не може реквізувати іноземні інвестиції, за винятків стихійного лиха. Іноземним інвесторам гарантуєтья можливість переказу за кордон їх прибутків та інших сум, отриманих на законних підчставах. Такі норми діють і сьогодні.

Інтелектуальні інвестиції. Однією зі складових інвестиційного ринку є ринок інтелекту­альних товарів і послуг. Об'єктом цього ринку виступає особли­вий товар — інтелектуальна власність індивідуума чи колективу. Звідси — дві форми інтелектуальної власності: індивідуальна і колективна. Крім того, інтелектуальна власність може бути роз­поділена на кілька видів:

І) виключна власність — запатентована чи захищена авторсь­ким правом;

2) інформаційна власність — у вигляді надбаних знань, ідей, досвіду, навичок, кваліфікації. Вона не має правового захисту та реалізується у вигляді інформаційних послуг на контрактній ос­нові через вивчення, освіту чи публікацію;

3) ліцензійна власність — у вигляді придбаних інвестором прав власності чи користування, які фіксуються ліцензіями.

Можна виокремити ще один вид інтелектуальної власності, який не може бути запатентований, оскільки його авторами мо­жуть виступати кілька індивідуумів чи колективів. Така власність має властивість швидко перетворюватися з виключної на суспі­льне надбання. Прикладом її слугують окремі ідеї та пропозиції, які реалізуються у законодавчих та нормативних актах, втрачаю­чи при цьому авторство. З метою захисту прав на таку власність автори користуються послугами спеціальних реєстраційних фірм, що фіксують пріоритет. Інший спосіб захисту такої власності — спосіб першої публікації.

Об'єкти інтелектуальних інвестицій класифікуються за видами Інтелектуальної власності. В першу чергу це винахід, корисна модель, промисловий зразок, знак для товарів та послуг.

Винахід (корисна модель) — це результат творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології. Право власності на винахід засвідчується патентом терміном дії 20 років, корисна модель пате­нтується на 5 років з можливим подовженням терміну ще на 3 роки.

Промисловий зразок — це результат творчої діяльності людини у сфері художнього конструювання. Таким результатом може бути форма, малюнок, ін. Патенти на промислові зразки видають термі­ном на 10 років з можливим подовженням терміну ще до 5 років.

Знак для товарів і послуг — це позначення, за яким товари та послуги одних виробників відрізняються від товарів та послуг інших. Право власності на знаки засвідчується свідоцтвом на те­рмін 10 років з можливим наступним періодичним подовженням щоразу на 10 років.

В Україні об'єкти інтелектуальної власності реєструються у Державному комітеті України з питань інтелектуальної власності (Держпатент України).

Об'єктами інтелектуальної власності можуть бути також нау­кові теорії, математичні методи, плани, правила, програми для обчислювальної техніки, художні твори тощо.

Залежно від виду інтелектуальна власність по-різному реалізується на ринку інтелектуальних товарів і послуг. У більшості випадків інтелектуальні товари та послуги стають об'єктом інве­стицій, однак вони можуть бути реалізовані й на споживчому ри-нсу. Інвестор придбаває інтелектуальні товари та послуги для ви­користання в інвестиційній (підприємницькій) діяльності з метою подальшого отримання доходу. Тому вкладення в інтелектуальну, власність можуть носити назви інтелектуальних інвестицій. '

Інтелектуальні інвестиції здійснюються у вигляді:

1) придбання виключних прав користування — купівля патен­тів, ліцензій на винахід, промислові зразки, товарні знаки;

2) придбання інформаційних послуг через наймання різного роду спеціалістів — вчених і практиків за контрактом чи у вигля­ді разового придбання інформаційних послуг (консультування. експертиза, рекомендації та ін.);

3) придбання науково-технічної продукції, тобто інтелектуаль­них товарів у матеріальній формі (проектно-кошторисної доку­ментації, програм, методик, ноу-хау);

4) вкладень у людський капітал, тобто витрат на освіту, підго­товку та перепідготовку кадрів, навчання тощо.

Фінансування інтелектуальних інвестицій може здійснюва­тися за рахунок трьох джерел: бюджетних асигнувань і коштів державних підприємств; приватно-підприємницького капіталу; спон­сорських коштів, субсидій окремих фірм чи приватних осіб. Що­до першого з перелічених джерел, то воно здійснюється держа­вою з метою підвищення інтелектуального потенціалу суспільст­ва. Споживачами інтелектуальних товарів і послуг, які фінансу­ються з держбюджету, виступають широкі верстви населення, які навчаються у середніх школах, ПТУ, ліцеях, коледжах, техніку­мах, вузах, працюють у державних НДІ, купують навчальну літе­ратуру за державними пільговими цінами. Інтелектуальні інвес­тиції до науково-дослідницької діяльності реалізуються у вигляді венчурних проектів, через створення різного роду науково-дос­лідницьких, інжинірингових та консалтингових фірм. Таку фор­му інтелектуальних інвестицій відносять до інновацій.

Посередницькі функції на ринку інтелектуальних товарів і по­слуг здійснюють брокерські фірми та науково-консультаційні центри, що розпоряджаються банками даних про найновіші ви­находи, промислові зразки, науково-технічні розробки, які захи­щені патентами та ліцензіями, інші інтелектуальні товари і по­слуги. Такі фірми мають також банки даних про дипломованих спеціалістів, які можуть залучатися до здійснення того чи іншого інвестиційного проекту на контрактній основі.

Більшість країн з ринковою економікою мають у своєму роз­порядженні в інтелектуальній сфері цілийряд установ, які функ­ціонують за рахунок субсидій з боку фірм та окремих приватних осіб. Такі недержавні фонди, асоціації, центри, університети та коледжі називають неприбутковими закладами, а фірми та приватних осіб, які виступають у ролі інвесторів, — донорами. Подібний альтернативний бюджетному та підприємницькому сектор який здійснюються інтелектуальні інвестиції, як і о іійні цілі. Результатом діяльності таких закла-ій сфері є покращення життєвого рівня окре-і отже, виграш

суспільства в цілому.

Інноваційна форма інвестицій. Інноваційна діяльність виступає однією з форм інвестування , яке у даному разі здійснюється з метою впровадження досягнень науки і техніки у виробництво та соціальну сферу.

Інноваційна діяльність включає:

1) випуск та розподіл принципово нових видів техніки і тех-юлогій;

2) прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

3) реалізацію довгострокових науково-технічних програм з тривалими термінами окупності витрат;

4) фінансування фундаментальних досліджень з метою здійс­нення якісних змін у системі продуктивних сил країни;

5) розробка та впровадження нових ресурсозберігаючих тех­нологій, які спрямовані на покращення економічного та екологіч­ного стану.

Під інноваціями розуміють вкладення інвестиційного капіта­лу у нововведення, які призводять до кількісних та якісних по­кращень підприємницької (виробничої") діяльності.

Підготовка, обгрунтування, освоєння та контроль за впрова­дженням інвестицій у нововведення і є інноваційний процес. Го­ловними особливостями його є циклічність, поетапна реалізація но­вовведень та виключно високий ступінь ризику, пов'язаний з низь­кою вірогідністю успішного втілення нової ідеї у новому виді про­дукції (ця вірогідність становить, як правило, близько 9—10 %).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Закон України “Про інвестиційну діяльність”. – Закони та постанови. – К., 1992.

2. Коломойцев В.Е. Інвестиційна сфера економіки України: стан, проблеми та перспективи. – Луганськ, 1997.

3. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. – К.: Видавництво “Лібра”, 1998.

4. Шевчук В.Я., Рогожин П.С. Основи інвестиційної діяльності. – К.: Генеза, 1997.