Функції грошей, гроші як економічна категорія

П Л А Н

Вступ 2

1. Гроші як економічна категорія 3

2. Функції грошей 12

3. Функції грошей на сучасному етапі

суспільного розвитку 27

Висновки _ 34

Список використаної літератури 38

ВСТУП

"Значення грошей прямо виникає з того факту, що вони є

сполучною ланкою між теперішнім і майбутнім".

Джон Мейнард Кейнс

Історія грошей нараховує вже тисячоліття. Гроші у своєму розвитку пройшли довгий шлях. І якщо встановили, що гроші - найбільша сила в сучасному світі, то, здається, це є дуже цікавим зрозуміти і цей шлях і подумати, а який же напрямок їхнього розвитку. Тому що в сучасному хаосі в галузі грошей і банків тільки той шлях життєздатний і реалістичний, який відповідає світовим цивілізаційним тенденціям розвитку. Зрозумівши, куди прямує весь світ грошей, стане легше і нам в Україні планувати, пропонувати і здійснювати необхідні перетворення в цій галузі.

Предметом дослідження є гроші, як економічна категорія. Об’єктом дослідження є функції грошей. Теоретичною основою дослідження є загальні принципи об'єктивності, історичності, пріоритету фактів і конкретної істини, що передбачають об'єктивний аналіз подій і явищ на основі науково-критичного використання різноманітних джерел. При аналізі джерел для виявлення загальних і особливих рис у процесах і подіях автор використовував загальнонаукові методи: логічний і проблемно-порівняльний, з використанням структурно-функціонального і діалектичного підходів.

Головною метою курсової роботи є всебічний розгляд проблеми функцій грошей.

Для досягнення мети в курсовій роботі були поставлені такі завдання:

- визначити сутність грошей;

- дослідити еволюцію грошей;

- ретельно проаналізувати всі взаємозв'язки і взаємозалежності у проблемі функцій грошей.

1. ГРОШІ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ

Щоб дати науково достовірне тлумачення суті грошей, необхідно передусім дослідити їх походження. На жаль, світова економічна думка не дає однозначного пояснення цього явища.

Починаючи з Аристотеля і до XVIII ст. досить поширеною була думка, що гроші виникли внаслідок угоди між людьми або були запроваджені законодавчими актами держави задля полегшення обміну товарами. Таке трактування походження грошей дістало назву раціоналістичної концепції [3,с.113].

Проте науковий аналіз походження та природи грошей, зроблений класиками політичної економії - А, Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом - довів безпідставність раціоналістичної концепції. Адже гроші в їхніх найпростіших проявах виникли на ранніх ступенях розвитку суспільства, коли ні фактор взаємної домовленості, ні державна влада не могли відігравати істотної ролі у формуванні економічних відносин, тим більше конституювати таку складну їхню форму, як гроші [16,с.43].

Засновники класичної політичної економії дійшли висновку, що виникнення грошей зумовлено труднощами безпосереднього обміну продуктами праці. На найнижчих щаблях економічного розвитку, коли виробники тільки почали одержувати надлишки продуктів своєї праці й хотіли їх обміняти, зробити це було досить складно: бажання двох суб'єктів ринку щодо обміну споживними вартостями не збігалися. Наприклад, власник овечих шкір хотів виміняти на них зерно, але власнику зерна потрібна була сокира. Добре, якщо власник останньої мав потребу в овечих шкірах, тоді обмін міг відбутися. Інакше всі троє нічого не могли придбати і поверталися з ринку зі своїми товарами.

Поступово учасники обміну впевнювалися в тому, що серед продуктів, котрі обмінюються на ринку, є такий, на який існує найбільший попит, тобто він має найвищу споживну вартість. Цей продукт завжди можна легко обміняти на необхідне в даний момент благо. Припустимо, що таким продуктом у даній місцевості є сіль. Якщо вона виявиться в місці обміну, то власник овечих шкір одразу обміняє їх на сіль, за яку потім придбає необхідне йому зерно прямо чи опосередковано: спочатку - сокиру, а вже за неї - зерно.

У даному разі сіль для власника шкір є не просто споживною вартістю, а засобом обміну, тобто виконує найпростішу функцію грошей. З розвитком і ускладненням обміну такі продукти стають дедалі бажанішими для учасників обміну, їх починають брати всі в обмін на звичайні продукти, а відтак вони поступово набувають нової споживної вартості - властивості бути загальним товарним еквівалентом. В окремих місцевостях, де з глибокої давнини відбувався обмін, поступово виділилися певні товари на роль загального еквівалента. У різних народів цю роль виконували худоба, хутра, сіль, зерно, черепашки, метали та ін.

Стихійне закріплення за одним із товарів ролі загального еквівалента означало, по суті, появу грошей у їх найпростішому вигляді. Вони вже могли виконувати висхідні, базові грошові функції - засобу вимірювання вартості та засобу обігу. Проте на цій примітивній формі розвиток грошей не зупинився [9,с.121].

У міру розвитку товарного виробництва, зростання продуктивності праці, ускладнення та розширення територіальних меж обміну ринок неухильно підвищував вимоги до грошового товару. Зокрема, зросли вимоги щодо портативності, здатності легко ділитися і відновлювати потрібну форму, тривалості зберігання фізичних якостей, високої питомої вартості та здатності довгий час утримувати її на незмінному рівні тощо. Формування вказаних вимог привело спочатку до заміни в ролі загального еквівалента звичайних товарів першої необхідності (худоба, сіль, зерно) товарами-прикрасами (перли, черепашки, хутра тощо), а потім цих останніх - шматочками металів, спочатку звичайних (залізо, мідь), а згодом - благородних (срібло, золото).

Потреби ринку в забезпеченні ефективного обміну та його вимоги до грошей поступово стали настільки важливими, що спричинили розмежування природної споживної вартості грошового товару - здатності задовольняти певну потребу людини і його специфічної споживної вартості - здатності задовольняти потреби ринку в засобах обігу, збереження вартості тощо. У цій якості грошовий товар набув здатності задовольняти будь-яку потребу людини, знеособлену абстрактну людську потребу як таку. Причому в міру актуалізації другої споживної вартості грошового товару послаблювався його зв'язок з першочерговими життєвими потребами. Врешті-решт роль грошей взагалі була передана нематеріальному носію, що сталося в середині XX ст. через демонетизацію золота.

Як видно з викладеного, виникнення та розвиток грошей - це тривалий еволюційний процес, зумовлений стихійним розвитком товарного виробництва та обміну. Таке трактування походження грошей дістало назву еволюційної концепції. Воно є науково достовірнішим і створює сприятливу базу для з'ясування суті грошей. З цього трактування випливає низка важливих висновків [12,с.25]:

- по-перше, гроші за походженням - це товар, але не просто товар, а носій певних суспільних відносин, формування яких зумовило виокремлення із низки звичайних товарів одного - грошового;

- по-друге, як результат тривалого еволюційного розвитку товарного виробництва і ринку гроші самі не можуть бути застиглим, раз і назавжди даним явищем. Вони постійно розвиваються як по суті, так і за формами існування;

- по-третє, гроші не можуть бути скасовані чи змінені угодою людей або рішенням держави доти, доки існують адекватні їм суспільні відносини, так само як і не можуть бути «введені» там, де такі відносини не існують.

Визнання еволюційної концепції походження грошей не заперечує ролі раціонального фактора в їх творенні, передусім ролі держави. Завдяки своїй суспільній природі і надзвичайно важливим економічним та соціальним функціям гроші й держава існують у тісному взаємозв'язку і взаємовпливі. Тому взагалі немає підстав заперечувати роль держави в еволюції грошей. Але ця роль не конституційна, а трансформаційна, тобто держава не створює гроші як економічне явище, але вона може визначати та змінювати зовнішні атрибути грошей, тобто впливати на їх форму з метою кращого пристосування грошей до ефективного виконання суспільної ролі. Наприклад, держава надала металевим грошам форму монети, завдяки державі стала можливою заміна золотих грошей неповноцінними кредитними грішми, держава визначає номінал, форму, порядок емісії грошових знаків тощо. Але всі ці дії держави щодо грошей не зачіпають їхньої суті, не визначають і не відміняють її, тобто мають чітко визначені межі.

Коли ж держава у своїх трансформуючих діях виходить за ці межі, наприклад емітує такі гроші, які втрачають довіру до них з боку суспільства, а отже, перестають бути грішми по суті, то сама економічна дійсність примусить суб'єктів господарювання «шукати» чи створювати надійніші гроші, зокрема вдатися до послуг іноземної валюти чи кредитних зобов'язань (векселів) надійних комерційних структур. За таких умов держава змушена буде обмежити свій вплив на гроші вказаними заходами, замінити «неякісні» гроші якісними, провівши грошову реформу, і надалі рахуватися з об'єктивною природою грошей у своїх трансформуючих діях.

За своїм місцем у товарному виробництві й обміні гроші - це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом [6,с.113].

Природа грошей як загального еквівалента визначається насамперед їх походженням. Як було показано вище, гроші виникли внаслідок стихійного виокремлення з безлічі товарів одного, найпридатнішого за своїми фізичними властивостями виконувати роль загального еквівалента. Але й після завершення формування грошей як самостійного економічного явища носієм їх протягом тисячоліть були товари в їх натурально-речовому вигляді, зокрема срібло і золото. Будучи звичайними товарами, вони визначали товарну природу і грошей, суспільну роль яких виконували, так би мовити, за сумісництвом.

Проте не можна пояснювати товарну природу грошей тільки їхнім походженням чи закріпленням їхньої суспільної ролі за певним конкретним товаром. Гроші є товаром самі по собі, по своїй суті, що визначається їхнім місцем у товарних відносинах. Це помітно було вже за тих умов, коли в ролі грошей виступали конкретні товари. Так, золото, ставши монопольним носієм грошової суті, набуло подвійного існування - як звичайний товар і як гроші. Подвійність виявлялась як у його споживній, так і в міновій вартості.

Поряд із конкретною споживною вартістю - здатністю задовольняти певні потреби людини - золото набуло властивостей загальної споживної вартості - здатності задовольняти будь-які людські потреби внаслідок використання його як загального засобу обміну. Між конкретною і загальною споживною вартістю золота виникла суперечність - якщо воно застосовується у першій своїй якості, то не може використовуватись у другій, і навпаки.

У міру розвитку товарного виробництва ця суперечність загострюється: щоб задовольнити дедалі зростаючі потреби обігу в золоті-грошах, довелося б повністю відмовитися від використання його як конкретного товару. У такій ситуації втрачається особливе значення специфічних якостей золота як грошового товару, оскільки реалізувати їх стає дедалі важче.

Розв'язання цієї суперечності було знайдено на шляху ідеалізації грошей, поступового переходу загальної споживної вартості від конкретного товару-золота до простого його знака. Перший крок у цьому напрямі був зроблений у тій сфері грошових відносин, де природні властивості золота як товару потрібні найменшою мірою, - у сфері товарного обігу. Миттєвий характер функціонування грошей як засобу обігу відкрив шлях для заміщення грошей-золота грішми-знаками.

Дійсність свідчить і про роздвоєння мінової вартості золота як звичайного товару і як грошей. Вартість золота як звичайного товару формується під впливом змін продуктивності суспільної праці в золотодобуванні та змін суспільних потреб у цьому конкретному товарі. На вартість же золота як грошей впливають, крім того, зміни суспільних потреб у грошах в усіх їхніх функціях, динаміка золотих запасів, нагромаджених у попередні віки, тощо. Як наслідок вартість золота-грошей стає менш залежною від поточних змін умов видобування золота, більш сталою, ніж вартість золота-товару.

Особливо відчутно ці відмінності вартості золота у ролі звичайного товару і грошей виявляються в обігу монет. Як відомо, від тривалого обігу монети стираються і вартість золота, що реально залишається в монеті, зменшується. Проте в обігу монети продовжували циркулювати у своїй попередній вартості, яка залишилася лише номінальною. У такій номінальній вартості вони успішно функціонували як міра вартості і засіб обігу, тобто виконували основні функції, котрі й конституюють явище грошей.

Подібна роздвоєність вартості золотої монети на реальну і номінальну може відбуватися і під впливом змін умов і технології видобутку золота. У таких випадках реальна вартість однойменної монети знижувалася за збереження протягом деякого часу в ринкових відносинах її попередньої вартості як номінальної, особливо на ринках, віддалених від місць видобутку золота. Незважаючи на підвищення цін на товари в місцях його видобутку, значна частина інших товарів тривалий час продовжує оцінюватися мірою вартості, що стала ілюзорною, застарілою. Лише згодом поступово вирівнюється номінальна вартість грошей за фактичною вартістю золота як товару. Проте поки відбудеться одне коло вирівнювання, фактична вартість золота може знову змінитись. Отже, номінальна вартість може ніколи її не «наздогнати» або ж зрівнятися з нею лише на короткий строк.

Демонетизація золота. Хоча золото почало виконувати роль грошей ще з XIV ст. до н.е. в Єгипті, Індії, Китаї, а згодом у Греції та інших країнах, проте паралельно з ним тривалий час використовувалися й інші грошові метали, передусім срібло. Лише з другої половини XIX ст. до середини XX ст. золото одноосібне виконувало роль грошей. Таку відносно коротку тривалість золотого монометалізму можна пояснити тим, що ті самі еволюційні процеси, які спричинили закріплення ролі грошей за золотом як за найбільш пристосованим для цього благородним металом, зумовили неспроможність його назавжди чи навіть надовго закріпитися в цій ролі та підготувати передумови для переходу до якісно нових грошей, що дістали назву кредитних [10,с.105].

Ускладнення і розширення товарного виробництва та ринкових відносин, що охопили всі сфери людського суспільства, з одного боку, та поява могутніх неринкових (державно-монополістичних) факторів впливу на економіку, з іншого, поставили перед грошовим товаром в епоху золотого монометалізму ще складніші вимоги.

По-перше, швидко посилювалися вимоги щодо зростання обсягів відтворення грошового товару відповідно до інтенсивно зростаючих масштабів суспільного виробництва й обігу. Реакцією на ці вимоги було широке запровадження в обіг розмінних на золото паперових банківських білетів, оскільки виготовлення золотих грошей було вкрай обмежене малими запасами золота.

По-друге, постали вимоги щодо скорочення витрат на виготовлення грошей для мінімізації суспільних витрат обігу, які постійно зростали в міру розширення масштабів виробництва та обігу і спричиненого цим збільшення маси грошей в обігу. Навіть замінюючи в обігу золоті монети паперовими банкнотами, але зберігаючи розмін їх на золото, держави мусили нагромаджувати великі маси золота, відволікаючи для цього значні обсяги суспільної праці.

По-третє, сама вартість грошей у нових умовах, що вимагали активного втручання держави в економічне життя суспільства, повинна була стати гнучкішою, податливішою до державних регулятивних заходів.

Зазначеним вимогам не міг відповідати жодний товар - продукт людської праці, навіть найблагородніший із металів - золото. Будучи відносно м'яким і маючи високу питому вартість, золото помітно зношувалося в процесі обігу, що призводило до великих втрат уречевленої суспільної праці. Через незначне поширення золота у природі його видобуток не міг встигати за зростанням місткості ринку та його потреб у грошовій масі. Вартість золота найменше піддається будь-яким змінам, оскільки на неї впливають не тільки фактори, що визначають поточне виробництво, а й вартість віками нагромаджених золотих запасів. Сама матеріальна форма золота, фізичні властивості якої зробили його найпридатнішим для виконання ролі грошей у попередні віки, в умовах XX ст. виявилася нездоланною перепоною для виконання ним цієї ролі. Відбувся процес демонетизації золота: спочатку з обігу були вилучені золоті монети, замість них сферу обігу стали обслуговувати неповноцінні гроші, а згодом повністю припинився обмін неповноцінних грошей на золото в будь-якій формі.

Еволюційні процеси в економіці, які спричинили демонетизацію золота, підготували підґрунтя для запровадження нематеріальних носіїв грошової суті - так званих кредитних грошей. Як зазначалося вище, золото виконувало грошову роль не стільки у своїй реальній вартості, скільки в номінальній. Поступово воно набуло особливої споживної вартості як загальний еквівалент, яка заслонила собою його природну споживну вартість. Відтак світова практика використання золотих грошей підготувала суспільство до сприйняття нематеріальних грошей, не пов'язаних із золотом, як більш ефективної грошової форми. На цій підставі економічна думка остаточно дійшла висновку, що гроші не адекватні золоту, що вони - щось інше, складніше явище суспільного характеру, який не може бути виражений навіть благородними металами.

Як же формується вартість кредитних грошей, що не мають внутрішньої субстанціональної вартості? її формування і функціонування відбуваються під впливом тих самих факторів, котрі в умовах золотомонетного стандарту спричинювали відхилення номінальної вартості золотих грошей від реальної. У міру заміщення в обігу золота його знаками цей розрив посилювався і навіть розмінні на золото гроші дедалі більше виступали в їхній номінальній, а не реальній вартості. З припиненням розміну банкнот на золото гроші залишилися в обігу тільки у своїй номінальній вартості. По суті, вона стала ірраціональною величиною, яка визначається не втіленою в грошовому товарі суспільною працею, а тим середовищем, у якому гроші функціонують.

Маса грошових знаків, що вступає у сферу обміну в кожному наступному циклі відтворення, - величина не випадкова. Вона зумовлена насамперед сукупною міновою вартістю товарів, які реалізовані в попередньому циклі і вийшли у сферу споживання. Грошові знаки, залишаючись в обігу, продовжують представляти цю сукупну товарну вартість, будучи її відбитком. Це виявляється в тому, що кожний власник грошей, використовуючи їх у черговому циклі обміну, розглядає гроші як конкретну реальну вартість і готовий платити за потрібний товар не будь-яку їх суму, а лише ту, яка забезпечить йому привласнення еквівалентної вартості.

Якщо в черговому циклі обміну виявиться товарів менше, ніж було в попередньому, або в обігу є зайва маса грошових знаків за тієї самої маси товарів, то між грошовою і товарною масами складається нове співвідношення, в якому попит перевищуватиме пропозицію. Покупці будуть готові платити, а продавці вимагати більшу суму грошей, ніж у попередньому циклі. Грошова маса знеціниться порівняно з товарною, і ціни на товари зростатимуть. Складеться новий, знижений рівень мінової вартості грошей, з якою вони перейдуть у наступний цикл відтворення. Якщо в обмін надійде більша маса товарів або частина грошей якимось способом буде вилучена з обігу, то товарна пропозиція перевищить попит, не всі товари можуть бути реалізовані і продавці муситимуть знижувати ціни. У грошей сформується нова (підвищена) мінова вартість, з якою вони ввійдуть у наступний цикл обміну.

Отже, мінову вартість грошові знаки одержують у самому обігу і завдяки своєму функціонуванню підтримують її на певному рівні, який визначається станом економіки взагалі і кон'юнктури ринку зокрема. Тут доречно нагадати, що К. Маркс, хоч і був прихильником представницької концепції вартості нерозмінних грошових знаків, допускав можливість формування їхньої мінової вартості безпосередньо в обігу, вказуючи, що золото обертається тому, що має цінність, паперові гроші мають цінність тому, що обертаються. Така можливість згодом набула широкого визнання, і на її основі сформувався цілий напрям у вченні про гроші, який дістав назву функціональної теорії вартості грошей [3,с.113].

2. ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ

Суть грошей як економічної категорії проявляється в їхніх функціях (табл. 1.).

Таблиця 1.

Функції грошей та їх призначення

Сукупність усіх функцій дає загальне уявлення про гроші, їхню роль у суспільному відтворенні. Важливою умовою пізнання функцій грошей є забезпечення діалектичного підходу до їх аналізу. У процесі розвитку товарно-грошових відносин не лише ускладнюються функції грошей, а й з'являються нові та відмирають старі форми та ознаки грошей. У цьому і виявляється діалектика розвитку грошей як процесу, що динамічно розвивається, вдосконалюється.

Міра вартості - це функція грошей, в якій вони забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни.

Зміст цієї функції полягає в тому, що гроші виступають самостійною формою мінової вартості, призначеною вимірювати вартість товарів. Подібно до того, як ми вимірюємо відстань у милях або кілометрах, аналогічно вимірюємо вартість товарів у грошовому виразі. На основі цієї функції вартість виявляє себе в ціні товару: поза зазначеною функцією вартість існує абстрактно. Отже, функціональне призначення грошей як міри вартості нероздільно пов'язане з категорією - «ціна», що є грошовим виразом вартості товару.

Функція міри вартості виражає відношення товару до грошей як до загального еквівалента. Отже, гроші реалізують функцію міри вартості ідеально, тобто на основі мисленого прирівнювання товару, що продається, до уявної кількості грошей. Однак для визначення ціни товарів цього недостатньо. Потрібний масштаб (стандарт вартості) для їх порівняння або одиниця виміру матеріальної субстанції загального еквівалента. Виміряти величину вартості товарів у грошах, дати її кількісну оцінку можна саме з допомогою масштабу цін, який забезпечує якісну єдність об'єкта (товари) і засобу виміру (гроші). Це обумовлює ще одну принципову особливість функції міри вартості: вона реалізується лише в органічному поєднанні з масштабом цін. При цьому наголосимо: якщо міра вартості - економічна функція грошей, що не залежить від волі держави, то масштаб цін - суто технічна функція грошей. Він має юридичний (декретний) характер, залежить від волі держави і слугує для вираження не вартості, а ціни товару. Через масштаб цін ідеальна, уявна ціна товару як показник величини вартості перетворюється у прейскурантну, або ринкову, ціну, виражену в національних грошових одиницях. Грошова одиниця - встановлений у законодавчому порядку Грошовий знак, який слугує для вимірювання та відбиття цін усіх товарів. Уряд кожної країни встановлює свою власну міру вартості. Наприклад, у США грошовою одиницею є долар, у Німеччині - марка, в Мексиці - песо, в Україні - гривня.

Отже, гроші виступають у ролі масштабу вартості та рахункової одиниці, що дає можливість здійснювати економічний облік національного продукту.

У процесі розвитку товарно-грошових відносин механізм міри вартості періодично змінюється. В умовах золотого стандарту всі товари прирівнювалися до золотого еквівалента й одержували ціну як певну вагову кількість цього металу, тобто ціни визначалися за ваговим масштабом і були відносно стійкими.

В епоху карбування монет виник масштаб цін, який спочатку збігався з ваговим. Так, в Англії грошова одиниця фунт стерлінгів дорівнювала фунту срібла, а монета карбувалася вагою І/240 фунта срібла.

Масштаб цін визначався державою як вагова кількість монетарного товару (золота чи срібла), що законодавча визнавалася за грошову одиницю. За золотомонетного стандарту грошова одиниця прирівнювалася до визначеної вагової кількості дорогоцінного металу; гроші виступали у формі золотих або срібних монет. Наприклад, у США за долар у 1900 р. було прийнято 1,50463 г чистого золота. Відповідно до цього визначався і валютний паритет окремих національних грошових одиниць. Якщо у 1913 р. один долар США відповідав у обігу 1,5 r, a англійський фунт стерлінгів - 7,3 г золота, то валютне співвідношення становило 1 і 4,87.

За грошової системи, яка базувалася на золоті, внутрішня вартість грошей безпосередньо залежала від вартості золота, звідси і з'явився вислів «грошовий товар». Центральні банки були зобов'язані купувати і продавати золото за фіксованою ціною, що виражалася в національній валюті. Наприклад, до 1933 р. унція золота (31,1 г) коштувала 20,67 дол. Ціни товарів за золотого стандарту і вільного ринкового ціноутворення змінювалися прямо пропорційно зміні вартості товару й обернено пропорційно вартості золота.

Золотий вміст грошової одиниці мав реальне значення в умовах обігу золотих грошей та розмінних на золото грошових знаків, оскільки на його основі визначалася ціна золота та курс національної валюти. В сучасних умовах, коли в обігу перебувають нерозмінні на золото паперові гроші, золотий вміст грошової одиниці втратив своє значення і держави перестали його законодавче встановлювати. Офіційний масштаб цін замінений фактичним, який формується стихійно, в процесі ринкового обміну. Ямайська валютна система, введена в 1976-1978 pp., офіційно скасувала розмін грошових знаків на золото, і масштаб цін визначається фактично під впливом попиту та пропозиції, слугує для зіставлення вартості товарів за допомогою ціни.

Скасування офіційного (золотого) масштабу цін не означає, що функція грошей як міри вартості повністю вичерпана. У сучасних монетарних теоріях ця функція трактується як «одиниця розрахунків» - з її допомогою оцінюють мінову вартість товарів. Однак власна вартість грошей формується на іншій основі. Паперові гроші, переставши бути представником монетарного товару, уособлюють у собі представницьку вартість загальної маси товарів, що обслуговуються відповідною масою грошей. Вартість грошей уже не грунтується на чітко визначеній кількості дорогоцінного металу (як це було за золотого стандарту), а визначається кількістю товарів і послуг, які можна придбати на ринку за гроші. Йдеться про визнання купівельної спроможності грошової одиниці, її відносної вартості за принципами кількісної теорії грошей.

Купівельна спроможність, або реальна вартість, грошей - це кількість товарів та послуг, які можна придбати за грошову одиницю.

В умовах обігу нерозмінних на золото грошей (кредитних грошей) механізм функції міри вартості істотно змінився. Ціна знаходить підтвердження (вираз) безпосередньо в товарах і стає формою прояву мінового відношення даного товару до інших товарів, а не специфічно до одного «жовтого» металу (золота). Ціни на товари фіксують тільки відповідні пропорції між ними. А гроші являють собою показники мінових пропорцій, або форму мінової вартості, оскільки вони не мають власної вартості. Еквівалентна товару вартість нині виражається в кількості грошових одиниць, а не у ваговій кількості золота. Рівень цін на товари, що склався на ринку, визначає і масштаб цін (стандарт вартості), а не навпаки, як це було в умовах золотого стандарту. Отже, сучасні гроші теж є носіями мінової вартості, оскільки через обмін їх на звичайні товари можна виміряти вартість.

Економічний зміст вираження вартості за допомогою сучасних грошей можна сформулювати так: усі звичайні товари, надходячи на ринок, «шукають» собі грошовий еквівалент, котрий означає там готовність суб'єктів ринку купити відповідні товари. У зіткненні сторін - бажання продати і готовність купити - визначається в кінцевому підсумку мінова вартість товару чи та сума грошей, якою товар оцінюється та яка задовольняє обох суб'єктів операції. При цьому вони повинні мати чітке уявлення про мінову вартість грошей, що фактично склалася і діє на ринку, щоб установити ціну, адекватну вартості товару.

У масштабі країни вартість грошей визначається (як уже зазначалося) відповідно до загального рівня цін на товари та послуги. Існує обернено пропорційна залежність між загальним рівнем товарних цін і вартістю грошей. Коли індекс товарних цін (індекс «вартості життя») зростає - купівельна спроможність грошей обов'язково падає, і навпаки, зниження цін свідчить про підвищення вартості грошей. Але вартість, виражена в грошах, може змінюватися, оскільки вартість самих грошей схильна змінюватися. Тому для сучасних грошей важливого значення набуває стабільність стандарту вартості. Його нерідко ототожнюють із досягненням і підтримкою стабільності рівня цін в економіці країни. Відомо, що при цьому передбачаються необхідні засоби для підтримання вартості грошей. Мається на увазі збалансованість таких макроекономічних показників: економічного зростання, стабільності цін, повної зайнятості, платіжного балансу, державного бюджету та раціонального розподілу доходів.

Стабільність вартості грошей у будь-якій економіці залежить, крім усього іншого, і від наявної кількості (маси) грошей в обігу, тобто змінної величини, на яку справляє вплив центральний банк. Чим більше держава випускає грошей, тим меншою стає вартість грошової одиниці. В умовах загальної інфляції держава штучно оподатковує купівельну спроможність грошей. Різке знецінення грошей може призвести до того, що гроші перестануть виконувати функцію міри вартості.

Отже, сучасні грошові знаки є грішми для «рахунку». Вони виражають вартість сукупної товарної маси, що обертається в даний момент на ринку. За їхньою допомогою можна надати кількісного виразу всім економічним процесам і явищам на мікро-і макрорівнях, на всіх стадіях процесу суспільного відтворення, без чого неможливі належна їх організація й управління. Тому суспільна роль грошей як міри вартості виходить далеко за межі надання всім товарам однакової форми ціни. Так, за допомогою рахункових грошей підприємство може заздалегідь визначити свої витрати на виробництво і доходи від реалізації продукції, рівень прибутковості виробництва, а в кінцевому підсумку - виробити правильну підприємницьку тактику і стратегію.

На макроекономічному рівні за допомогою рахункових грошей визначаються такі важливі показники розвитку економіки, як обсяг валового національного продукту, національного доходу, інвестицій, фінансових і кредитних ресурсів тощо, без яких неможливе свідоме регулювання економічного життя суспільства.

Засіб обігу - це функція грошей, в якій вони виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їх обіг. Функція грошей «засіб обігу» завжди поєднується із попередньою функцією міри вартості. Тільки в єдності вони дають абстрактну визначеність категорії грошей. Це зумовлено тим, що мінова вартість Товару набуває загального визнання (товарні ціни реалізуються) тільки в результаті обміну товару на гроші. Передумовою товарного обміну є ціна. Але якщо цінова оцінка вартості товару визначається на основі функції міри вартості ще ідо обміну товарів, то ціна товару безпосередньо реалізується у сфері обміну.

Процес товарного обміну виражається формулою:

Т - Г - Т

Товаровиробник обмінює свій товар спочатку на гроші, а потім гроші - на інший необхідний йому товар. Отже, у кругообігу (Т-Г-Т) функціонування грошей як засобу обігу являє собою ланцюг безперервних актів: Т - Г і Г - Т, тобто продаж здійснюється заради купівлі. Тут відбувається одночасне переміщення грошей і товарів у протилежних напрямках: гроші передаються продавцю, товари - покупцеві. Грошовий обіг тут є похідним від товарного обміну. Участь грошей у товарному обміні надає йому нову якість порівняно з бартером. Завдяки функції грошей «засіб обігу» товарообмін став набагато зручнішим і ефективнішим.

Гроші - ідеальний засіб товарного обміну. Це означає, що за гроші завжди можна придбати будь-який із усього набору товарів, що надходять на ринок. Наприклад, якщо ви працюєте, то обмінюєте результати вашої праці на гроші. Якщо купуєте товари, то обмінюєте свої гроші на товари. Безпосереднє споживання грошей немає сенсу. Особливість споживної вартості грошей - це їхня здатність обмінюватися на будь-який товар. Якщо ми бажаємо мати гроші, то тільки для того, щоб задовольнити свої потреби, тобто придбати певні товари або послуги.

Для того щоб бути засобом обігу, гроші мають користуватися загальним визнанням суб'єктів ринку. Йдеться про суспільне визнання здатності грошей виконувати функцію посередника обміну товарів. Зауважимо, що суспільне визнання можливе лише за умови, коли гроші здатні виражати вартість, а точніше - виконувати функцію збереження вартості. Гроші успішно виконують цю функцію Доти, доки їхня вартість (купівельна спроможність) залишається відносно стабільною. Суб'єкти ринку беруть гроші в обмін на товари чи послуги, оскільки переконані, що вони в будь-який момент зможуть обміняти їх на еквівалентні матеріальні блага. І навпаки, знецінення грошей викликає у суб'єктів ринку недовіру до їхньої купівельної спроможності та бажання швидше обміняти їх на товари, що стимулює ажіотажний попит. Водночас учасники бізнесу вважають доцільнішим вдатися до бартерного обміну, ніж продати свої товари за гроші, які мають тенденцію до різкого знецінення.

У функції засобу обігу гроші є реальним втіленням мінової вартості: продавець віддає свій товар покупцеві і замість нього одержує гроші. У цій функції гроші у кінцевому підсумку реалізують ціну товарів; їхня внутрішня субстанція вже не має реального значення, важливою є лише їхня кількість. При цьому байдуже, в якій формі вони виступають (металеві чи паперові). Важливо лише те, що гроші як засіб обігу забезпечують переміщення товарів від виробника до споживача, після чого товари покидають сферу обігу і переходять у сферу споживання. Проте самі гроші залишаються в обігу, переходячи від одного суб'єкта до іншого. Ця особливість визначає характер зв'язку обігу грошей і товарів. Так, в обігу завжди перебуває відповідна маса грошей, що протистоїть товарній масі, яка підлягає реалізації. У цій функції гроші протистоять товарній масі як реальний образ їхньої вартості. Вони завжди безпосередньо пов'язані з товарами, а тому не втрачають своєї якості.

Кількість грошей, необхідних для обігу, змінюється прямо пропорційно сумі цін товарів та послуг, що реалізуються, й обернено пропорційно швидкості обороту грошей. Це - загальний закон грошового обігу.

Попит на гроші як засіб обігу залежить не тільки від обсягу покупок товарів та послуг, а й від вартості грошей, періодичності виплати заробітної плати, від доступності позичок, тобто від ступеня розвитку грошово-кредитної системи.

Важливою ознакою функції грошей «засіб обігу» є те, що завдяки грошам товарний обмін розпадається на два самостійні Іти - продаж (Т - Г) / купівля (Г - Т), які можуть відокремлюватися у просторі і в часі. А це вносить суттєві зміни у ринкові відносини:

- по-перше, як засіб обігу гроші дають змогу суспільству уникнути незручностей бартерного обміну. Вони значно спрощують товарний обмін, економлять ресурси і час обміну товару на товар, а відтак сприяють економії витрат обігу;

- по-друге, розриваються вузькі межі бартерного обміну. Власник грошей за проданий товар може перенести купівлю іншого товару на майбутнє чи на інший ринок, або взагалі використати їх за іншим призначенням. Все це стимулює розвиток підприємницької діяльності та спеціалізації виробництва;

- по-третє, на відміну від бартерного обміну, де єдино можливою метою є обмін споживних вартостей, товарний обіг відкриває можливість для нагромадження грошей як вартості в її абстрактній формі, що сприяє процесу розширеного відтворення.

Водночас у схемі (Т - Г - Т) акт продажу (Т - Г) не означає досягнення мети обміну жодним із власників товарів, що обмінюються. Більше того, продавець одного товару може взагалі не купувати іншого товару, і тоді повний товарний обмін не відбудеться. У даному разі гроші на певний період часу випадають із обігу. Це може призвести до порушення безперервного процесу товарного обігу, в чому приховується абстрактна можливість кризи збуту і неплатежів. У нашій країні інфляційні процеси, що набули широкого розмаху в період переходу до ринкової системи господарювання, спричинили звуження сфери функціонування грошей як засобу обігу, стихійне поширення натурального товарообміну (бартеру), нелегальне проникнення у сферу обігу іноземної валюти, переважно американського долара. Внаслідок Цього порушилася система товарно-грошових відносин.

Альтернативою товарного обміну, або бартеру, може бути раціонування, що означає застосування державою у торгівлі розподільних талонів. Ці талони дають їхнім власникам право на придбання певної кількості споживчих товарів із виділеного Набору. Мета раціонування - прагнення обмежити попит на товари в умовах контрольованих цін і швидкого зростання номінальних доходів окремих верств населення. З допомогою політики раціонування держава має можливість «заморозити» ціни на окремі товари в умовах зростання інфляції, контролювати попит та обсяги постачання товарів. Але не завжди система раціонування буває ефективною. На практиці, як показує досвід, дуже важко розподілити талони на всі види товарів, що виробляються в суспільстві. Крім того, раціонування обмежує споживчий вибір, а відтак талони втрачають свій специфічний характер і стають просто ще одним видом грошей.

Засіб платежу - це функція грошей, яка полягає в обслуговуванні погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин.

Функція грошей «засіб платежу» за змістом є продовженням функції засобу обігу, і з'явилася вона пізніше, на вищій стадії розвитку товарного виробництва і кредитних відносин. Ця функція грошей формально не є обов'язковою. Гроші не можна уявити без двох попередніх функцій, тоді як без функції засобу платежу логічно вони можуть існувати. Остання виникає там, де має місце регулярна купівля-продаж товарів у кредит, тобто з відстрочкою платежу. Це значить, що товари безпосередньо продаються не за гроші, а під боргові зобов'язання покупця. Товар надходить у розпорядження покупця раніше, ніж гроші до продавця. Продавець стає кредитором, а покупець - боржником.

Гроші у функції засобу платежу мають свою специфічну форму руху за системою: Т -3 . З - Г. Боржник, отримуючи товар, дає взамін кредитору письмове боргове зобов'язання (вексель) про наступну сплату грошей у визначений строк (Т - 3). Під час погашення боргових зобов'язань гроші виконують функцію засобу платежу (3 - Г). Отже, гроші тільки завершують акт купівлі-продажу, тобто відбувається відносно самостійний рух грошей відносно товарів.

Основний зміст функції засобу платежу полягає в тому, що гроші погашають вартість товарів, які були продані в кредит. Гроші тут функціонують:

- по-перше, як міра вартості під час визначення контрактної ціни реалізованих товарів, тобто гроші визначають суму боргу, яку покупець зобов'язаний погасити у визначений строк. Гроші тут е «образом» товарних вартостей;

- по-друге, гроші функціонують як ідеальний засіб платежу. Внаслідок цього звужується сфера використання грошей як засобу обігу і виникає потреба в грошах для погашення боргів, тобто функціонування грошей у ролі засобу платежу, сфера використання яких в умовах ринку невпинно розширюється. Як платіжний засіб гроші стали здійснювати самостійний рух без прямого зв'язку з обігом товарів, обслуговувати однобічний рух вартості в процесі розширеного відтворення;

- по-третє, на основі обігу боргових зобов'язань виникла принципово нова форма грошей - кредитні. У товарному обігу з'явилися боргові зобов'язання (вексель, чек) як втілення мінової вартості реалізованих товарів у кредит, що надало їм властивостей здійснювати функції грошей, зокрема купівельну і платіжну.

Отже, незважаючи на особливості функції грошей «засіб платежу» вона нероздільно пов'язана з іншими функціями. В ролі засобу платежу гроші можуть бути використані за умови їх функціонування як міри вартості і засобу обігу. Розвиток функції грошей «засіб платежу» викликає потребу у резервному фонді, тобто у функціонуванні грошей як засобу нагромадження вартостей.

Функція грошей «засіб платежу» забезпечує широкі можливості для підприємницької діяльності, оскільки кредитні відносини дають можливість здійснити платежі з відстрочкою або через залік зустрічних зобов'язань. При цьому гроші не є посередником в обміні, що сприяє економії грошових коштів та прискоренню обігу товарних фондів. Водночас у цій функції потенційно міститься загроза неплатежу, яка за широких його масштабів може призвести до грошово-кредитної кризи і банкрутства багатьох підприємців. Причиною такого явища може бути фінансова нестабільність та недисциплінованість суб'єктів ринку.

У функції засобу платежу ринок ставить вимоги щодо сталості грошей, оскільки тут діє фактор часу, який відокремлює реалізацію товару (в борг) від платежу в рахунок погашення заборгованості. За цей час можуть змінитися вартість і форми грошей. Якщо за час користування кредитом гроші знеціняться, то кредитор не поверне позиченої вартості і матиме збитки, бо не зможе купити за повернуту суму грошей попередню кількість товарів у зв'язку з їхнім подорожчанням. Боржник відповідно матиме на цьому виграш. Щоб Уникнути цього, доводиться коригувати процентну ставку відповідно до знецінення грошей, що негативно впливає на стан кредитних відносин в економіці. Крім того, саме по собі підвищення позичкового процента є інфляційним фактором і призводить до подальшого знецінення грошей та зростання цін.

Засіб нагромадження - це функція грошей, пов'язана з їхньою здатністю бути засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства. Можливість і необхідність цієї функції випливає із функції грошей «засіб обігу» завдяки розподілу товарного обміну (Т -Г -Т) на два самостійно відокремлені акти: (Т -Г) і (Г -Т) -продаж і купівлю. У даному разі продаж (Т - Г) здійснюється не заради купівлі, а заради придбання самих грошей, тобто гроші вже не є посередником в обміні, а стають метою продажу. Вони тимчасово виходять з обігу, набувають самостійного існування (буття). Це і визначає особливості даної функціональної ролі грошей порівняно з функцією засобу обігу, де вони виконують миттєву роль, що й обумовлює можливість заміни повноцінних грошей паперовими. Інша річ у функції грошей «засіб нагромадження». Тут гроші є представником абстрактної форми багатства, засобом нагромадження і збереження вартості. Тому функцію нагромадження у формі скарбу ідеально виконують повноцінні гроші (золото і срібло), які мають власну вартість.

Нагромадження грошей має таке призначення: збереження вартості; створення резерву платіжних засобів; розширення виробництва й одержання додаткового прибутку. Спочатку нагромадження грошей мало лише одну визначену ціль - збереження вартості. Для цього достатньо було уречевити вартість у звичайних кусках чи зливках дорогоцінного металу і добре зберігати їх на випадок різних соціально-економічних потрясінь. У такій формі нагромаджувалося абстрактне, загальне багатство, що називалося скарбом.

Згодом сформувалася ще одна ціль нагромадження скарбу створення резерву платіжних засобів, що надало йому відтворювального характеру і зорієнтувало на забезпечення прибутку, така ціль визначалась ускладненням самих умов та потреб виробництва і реалізації товарів. Без певного резерву товаровиробник не міг підтримати безперервність та забезпечити розширення власного виробництва. Виникнення нової цілі згромадження скарбу докорінно змінило його характер. Скарб уже не міг довго лишатися без руху і став активно забезпечувати потреби суспільного відтворення, перетворившись у резерв для привідних і відвідних каналів регулювання грошового обігу.

В умовах золотого монетного стандарту скарб виконував роль стихійного регулятора грошового обігу. Якщо масштаби виробництва і товарного обігу розширялися, монети зі скарбу надходили на ринок для купівлі товарів, тобто виконували функцію засобу обігу. Якщо виробництво й обіг товарів скорочувалися, то частка грошей залишала канали обігу і перетворювалась у скарб. Тому за золотомонетного стандарту в обігу завжди перебувала маса грошей, необхідна для реалізації товарів.

Крім того, товаровиробники нагромаджували скарб безпосередньо заради розширення виробництва й одержання додаткового прибутку. Вони давали свої скарби в борг, розміщували в банках на депозитах, вкладали в цінні папери, що забезпечувало їм прибуток у вигляді позичкового процента і дивідендів. Відтак скарб поступово перетворився в цілеспрямоване нагромадження грошей як збереження вартості для розширеного відтворення. Це означало вищий рівень розвитку даної функції грошей. На відміну від функції нагромадження скарбу її стали називати функцією нагромадження вартості.

З розвитком функції нагромадження вартості змінювалися вимоги до форми грошей. Спочатку ослабла, а потім зовсім зникла залежність функціонального призначення нагромадження грошей від їхньої субстанціональної вартості. Оскільки нагромадження втратило свою абстрактність багатства взагалі, зникла й потреба зберігати у вигляді запасу золота чи срібла, їхню нову роль, що передбачає конкретизацію цілей і строків нагромадження вартості, стали успішно виконувати знаки грошей - паперові, депозитні, електронні.

Сучасні кредитні гроші не виконують функцію засобу утворення скарбів тому, що не мають власної вартості. Вони можуть виконувати лише функцію нагромадження, яка виникла на базі функції утворення скарбів. Нагромадження розглядається як необхідна умова розвитку товарного виробництва. Для того щоб придбати засоби й предмети праці, капіталізувати прибуток для розширеного виробництва, підприємець повинен нагромаджувати частину прибутку у вигляді грошей. Нагромаджує гроші і населення для купівлі необхідних товарів та послуг. Йдеться про трансакційний залишок грошей. Необхідною умовою для цього є відповідність кількості грошей вимогам закону грошового обігу.

Функцію нагромадження виконують реальні гроші, які тимчасово перебувають поза процесом обігу. Однак, виходячи за межі сфери обігу, гроші не втрачають зв'язку з товарним світом. Кредитні гроші можуть виконувати цю функцію, коли вони перебувають у постійній готовності до реального обігу, а тому поза цим зв'язком недоцільне жодне нагромадження грошей. Якщо гроші функціонують як засіб обміну, то, логічно, вони повинні функціонувати як засіб збереження вартості. Адже коли гроші не можуть бути використані для купівлі товарів у майбутньому, то і сьогодні ніхто не захоче продавати свої товари за гроші. Через це отримані після продажу товарів і послуг гроші мають гарантувати їхньому власникові збереження у майбутньому своєї купівельної спроможності. Вона має не лише акумулювати в собі протягом певного часу вартість проданих товарів, а й бути представником абстрактної форми багатства, яку можна в будь-який час отримати за гроші. Це означає, що реалізувати себе у ролі засобу нагромадження сучасні гроші можуть лише за умови, що вони є стійкими та стабільними. В умовах чутливої інфляції гроші як засіб нагромадження втрачають свою привабливість, незважаючи на їхню високу ліквідність. У тих країнах, де має місце гіперінфляція, національна валюта може частково не використовуватись як засіб нагромадження і як міра вартості.

Кредитні гроші слугують також мірою відкладених платежів за лови, що, коли настане термін погашення боргу, платежі будуть здійснені в грошовій формі в еквівалентній вартості. Йдеться про те що кредитні гроші можуть бути використані як засіб платежу лише тоді, коли вони зберігають притаманну їм високу ліквідність - можливість використання певного активу в ролі засобу платежу і водночас як здатність цього активу зберігати номінальну вартість незмінною. Отже, поєднання функцій нагромадження і засобу обігу та платежу визначає одну з принципово важливих ознак грошей - їх абсолютну ліквідність.

Кредитні гроші справили позитивний вплив на розвиток самої функції засобу нагромадження і грошових відносин взагалі. По-перше, виникла можливість вивести обсяги нагромадження за межі, що визначалися фізичними обсягами видобутку благородних металів. По-друге, можливість знецінення грошових знаків вик-Ікала у власників нагромадження бажання швидше їх капіталізувати, що сприяло розвитку організованих нагромаджень, банківської справи, ринку цінних паперів тощо. Саме нагромадження грошей перетворилося, по суті, в нагромадження позичкового капіталу. По-третє, капіталізація грошових нагромаджень, у свою чергу, сприяла розв'язанню суперечності між збереженням вартості «у спокої» у межах індивідуального капіталу і необхідністю прискорення обігу її у масштабах суспільного відтворення.

Розглядаючи суть грошей, ми можемо прийти до висновку, що гроші обслуговують усі сфери ринкових відносин, що базуються на еквівалентному товарному обміні, виконуючи при цьому чотири функції. Сучасні гроші є засобом обміну й мірилом вартості, а також засобом збереження вартості і законним платіжним засобом. Останню властивість грошам надає держава, яка через своє законодавство та спеціальні інституції взагалі керує грошовим обігом країни. Гроші можуть мати свою власну цінність (товарні або металеві) і цінність, похідну від функцій, що їх вони виконують, кредитні гроші. Функцію нагромадження гроші можуть успішно виконувати тільки за збереження їхньої вартості, тобто за незмінного загального рівня цін.

Гроші мають свою специфічну форму прояву. Тому в господарській практиці назву грошей можуть мати: національні грошові знаки; іноземна валюта; запаси на банківських рахунках (депозитні та електронні гроші); кошти, витрачені на придбання цінних паперів; боргові зобов'язання, які використовуються для платежів, тощо. Аналіз функцій грошей вимагає розгляду не тільки кожної функції зокрема, а й їх разом як єдиного цілого. У сукупності вони забезпечують реальний рух грошей, тобто функціонування грошової маси.

Світові гроші - це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами. Функція світових грошей зумовлена інтернаціоналізацією економічних зв'язків, поглибленням міжнародного поділу праці, зовнішньої торгівлі та появою світового ринку. Світові гроші є синтезом попередніх функцій і мають трояке призначення: міжнародного платіжного засобу; міжнародного купівельного засобу і є формою матеріалізації суспільного багатства. Отже, світові гроші - комплексна функція, що повторює, по суті, всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку.

3. ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ

НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Роль грошей у нашому технічному світі, або кажучи про "технотронну цивілізацію", близька до ролі генетичного коду в області життя. І якщо генетичний код придумала Природа, то гроші придумала Людина, і в цьому одне з вищих проявів її геніальності.

Без грошей людство дотепер знаходилося б на первіснообщинному рівні. Більш того, сучасне суспільство буквально відразу переходить на самі найнижчі ступені деградації, як тільки в ньому скасовуються гроші. Які ж основні функції виконують гроші в людському суспільстві? Ці функції надзвичайно різноманітні, і ми лише спробуємо коротко перерахувати найголовніші. Це особливо важливо, тому що з часів Адама Сміта і Маркса відбулася істотна зміна функцій грошей.

1. Гроші як регулятор виробництва. Уявимо на хвилину, що грошей не існує. І от селянин, приміром, виростив свиню. Але йому самому свиня не потрібна. Він хоче мати светр. Є виробник, що зробив светр, але йому потрібні лижі. Таким чином, обміну між першим і другим виробником відбутися не може. Потрібно шукати третього виробника, що зробив лижі, а бажає мати свиню, або ланку таких виробників, щоб обмін свині на светр міг відбутися. Ми бачимо, яким складним є обмін продукції без грошей на основі натурального обміну. Втім, якщо ще декілька років описана вище ситуація була забавним теоретичним казусом, то за останні роки ми вже пройшли через іспит бартеру, і зрозуміли, що бартер - це смерть економіки. Без грошей вона не може розвиватися. І зараз, коли розірвалися зв'язки в колишньому СРСР, коли відсутні єдині гроші на цьому просторі, розлад виробництва наочно продемонстрував нам роль грошей у регулюванні виробництва. У випадку існування грошей процес виробництва істотно спрощується. Виробник вирощує свиню і вішає на неї цінник, цим самим "свиня-продукт" перетворюється в "свиню-товар". Хто і навіщо її купує, виробника не цікавить. Якщо швидко розпродав, значить може продовжувати виробництво, якщо ні - то потрібно думати, у чому тут справа. Може свининою ринок уже завалений і треба вирощувати щось інше, може занадто великі витрати виробництва і його треба раціоналізувати і т.д. Таким чином, гроші служать регулятором суспільного виробництва, причому надзвичайно ефективним. Причому гроші регулюють виробництво комплексно. Вони визначають і що робити, і як робити. У цьому принципова відмінність регулюючої функції грошей від регулювання за допомогою планування - державного, внутрішньофірмового і т.д. Але ця ж комплексність створює і труднощі, тому що виробнику не завжди просто розшифрувати ті сигнали, що подає за допомогою грошей виробнику ринок. Про важливість цієї функції та її тонкощі говорять розлад виробничого механізму в Україні, який прямо пов'язаний з негараздами в грошовому забезпеченні виробництва. Саме цю функцію грошей вивчають економічні науки.

2. Гроші як регулятор споживання. Ця функція найбільш широко відома. Кожен споживає відповідно до наданих йому суспільством можливостей. А сфера особистого споживання із суспільних джерел у житті сучасної людини займає дев'яносто п'ять відсотків. Не більше п'ятьох відсотків припадає на споживання з приватних, індивідуальних джерел - із присадибної ділянки, виробництва саморобок і т.д. Надання можливостей участі в суспільному споживанні здійснюється, переважно, у грошовій формі. Гроші є головним регулятором споживання. Є у вас гроші - можете споживати. Немає грошей - не можете. Таким чином, соціальна функція грошей є другою найважливішою її функцією. Ми роздивилися дві центральні функції грошей. Ці функції в грошей з'явилися практично із самого їх зародження, фактично, саме для цього і були вони "вигадані". У різноманітних суспільствах є ухил вбік підвищення ролі тієї або іншої функції грошей. У капіталістичному суспільстві ухил вбік виробничої функції, у соціалістичному - убік соціальної. Але в наш час гроші набули або починають набувати нові функції, що за часів Адама Сміта були ще в зародковому стані або були відсутні взагалі.

3. Гроші як індикатор суспільної корисності людини. Для того щоб більш ясною стала суть цієї функції, наведемо гіпотетичний приклад. Нехай на НЛО на Землю прибув інопланетянин, що хоче зрозуміти суспільний механізм земного життя. Припустимо, він спочатку потрапляє до кабінету міністра, а потім до кабінету робітника ЖЕКу. Він бачить, що обидва зайняті приблизно однаковою справою. Обидва сидять у кабінетах, телефонують, розмовляють із людьми, підписують якісь папірці. І він страшно здивувався би, якби взнав, що зарплата міністра перевищує зарплату робітника ЖЕКу в декілька разів. Іноді пояснюють це тим, що на міністра потрібно багато навчатися. Але щоб розбиратися в поштових марках, треба навчатися ще більше, але філателістам за це щось ніхто не платить. Звичайно, справа не в цьому. А справа в різноманітній суспільній цінності їх діяльності. І ця суспільна цінність знаходить безпосереднє відображення у зарплаті. Таким чином, зарплата, більш є загальною, рівень прибутків створюють не тільки межу споживання, але і подають собою оцінку з боку суспільства корисності особистої праці. Нагороди, премії, авторські винагороди - усе це прояви цієї функції грошей. І ця функція надзвичайно важлива. Адже людина суспільна істота, і він потребує в заохоченні, оцінці. Велика зарплата, великий прибуток найчастіше не обов'язково є велика межею споживання. Для багатьох це насамперед оцінка їх діяльності та праці, їх самих, як особистостей. Гроші і є такий універсальний вимірювач "цінності людини". Безперечно, не завжди досконалий, він дає масу помилок, і тим ні менше, нічого більш універсального й ефективного наразі ще не створено.

4. Гроші як стимулятор науково-технічного прогресу. Ця функція знаходить своє відображення у тому, що ціни на продукти "високих технологій", високого наукового і винахідницького рівня найчастіше різко відриваються від цін виробництва. Іншими словами, сучасний світ характеризується тим, що в ньому все більшої цінності набуває не "буденна праця", а праця високого творчого потенціалу. Якщо за часів Адама Сміта людський інтелект набував вартісного вираження лише в предметах мистецтва, то в наш час інтелект входить у якості істотної складової навіть у предмети масового виробництва. Особливо наочно це проявляється на прикладі різкого росту цін "фірмових" товарів, наприклад, одягу відомих фірм.

Саме на цій функції грошей багато в чому засноване процвітання високорозвинених країн - США, Японії, Великобританії, Франції й ін. І нам усвідомлення цієї функції особливо важливо зараз, коли в Україні відбувається руйнація виробництва високих технологій, науки, мистецтва й ін. А тим часом процвітання Україні можливо тільки і тільки на основі використання цієї функції грошей. Тим більше що потенціал Україні в цій області не просто великий, він унікальний. Тому що український народ за своєю природою - народ-винахідник. У нього немає всидливості як у японця, немає старанності як у німця. Взагалі, у нього маса хиб. Але вже чого не віднімеш, так це винахідливості. Україна здатна і повинна стати великою винахідницькою державою, і це повинно стати джерелом добробуту її, а зовсім не природні ресурси.

5. Екологічна функція грошей. Екологічна функція грошей виникла буквально на наших очах і стрімко набирає своєї ваги та значення. Найбільше яскравим проявом цієї функції грошей стало багатократне підвищення цін на нафту за останні двадцять років. З погляду класичної політекономії, у якій в основі цін лежить собівартість, такий ріст просто не має пояснень. Але він цілком пояснюється тим, що саме гроші стали контролювати використання природних ресурсів, особливо відновлювальних. В усіх країнах вводяться податки на екологічно шкідливі виробництва, гроші стають засобом охорони природи. Ясно, що ця функція грошей буде і надалі не тільки не слабшати, а набувати усе більшого значення і визначальної ролі. Але якщо це так, то виникає природне запитання - чому дотепер ця функція так погано працює, особливо в країнах третього світу? У розвинутих країнах вона працює порівняно ефективно, а от у третьому світі (а до цього світу входить, подобається нам чи ні, зараз і Україна) - ні. І причина в тому, що ця функція грошей вступила в протиріччя з ще одною функцією грошей, що мало афішується і на Заході всіляко замовчувається, про яку ми скажемо далі.

6. Державна функція грошей. Роль грошей у функціонуванні сучасної держави очевидна. Якщо в давні і середні віки держава використовувала в основному силу примусу, то тепер гроші стали головним механізмом, як у функціонуванні самої держави, так і в здійсненні нею своїх функцій. Більш того, гіпертрофія інституції державності, засилля бюрократії у сучасному світі прямо пов'язане із сучасною формою грошей - паперових грошей. Друкування та емісія грошей - монопольна функція держави. Паперові гроші потребують захисту від фальсифікації, від проникнення чужих грошей і т.д. І це призвело до гіпертрофії інституту державності. Причому не тільки в соцкраїнах. І капкраїни бюрократизовані (одержавлені) до самих вищих меж. І в майбутньому значимість цієї функції грошей повинна, на нашу думку, тільки зменшуватися. І головну роль повинні зіграти саме електронні гроші, тому що вони мають власні механізми контролю засобами інформаційного адміністрування, а, по-друге, мають внутрішню потенцію до автономізації, дистанціювання від держави, перетворення із суб'єкта державного управління в наддержавний інститут, для якого держава є лише клієнтом, хоча і важливий.

7. Функція грошей у міжнародному перерозподілі багатства. За часів Адама Сміта і Маркса велика увага приділялася перерозподілу національного багатства між різноманітними групами населення (класами) за допомогою грошей. Цей механізм був названий Марксом "доданою вартістю". На цій основі і була побудована його теорія соціального перетворення світу у виді теорії соціалізму і комунізму, що повинні були ліквідувати цю функцію грошей, у кінцевому ступені, шляхом ліквідації самих грошей. В даний час ця функція в капіталістичному світі, за твердженням його ідеологів, практично зникла, капіталістична держава перетворилася в "державу загального благоденства".

Ми не збираємося оспорювати це твердження, тому що на перший план у сучасному світі виходить роль грошей у перерозподілі не внутрішнього національного багатства, а зовнішнього, міждержавного. В часи класичного колоніалізму такий перерозподіл між колоніями і метрополіями здійснювався засобами колоніального (адміністративного) панування. Але двадцяте століття знайшло більш гнучкі і витончені методи, чисто фінансового, грошового характеру. І тоді колонії стали не потрібні, особливо Сполученим Штат, що спізнилися на колоніальний поділ світу. І тому колоніальна система, насамперед за настійною вимогою США, була ліквідована. Сучасний колоніалізм (неоколоніалізм) є по перевазі "фінансовим колоніалізмом" (іноді говорять про "фінансовий імперіалізм"). Це достатньо складний і хитромудрий механізм, що включає в себе цілий комплекс заходів, об'єднаних у поняття "світовий фінансовий порядок" (СФП). Тут і валютні механізми, і механізми надання позик тощо, із своїми органами у особі Міжнародного валютного фонду й інших. Але очевидно, що в майбутньому ця роль грошей повинна бути ліквідована. І не тільки з причин гуманізму, людинолюбства та справедливості. Причина набагато вагоміша. Причина в тому, що ця функція вступила в непримиренне протиріччя з набагато більш важливої для всього людства екологічною функцією. Саме це протиріччя і є причиною низкої ефективності екологічної функції грошей. А тому що ця функція пов'язана із самим виживанням людства, то ліквідація системи "фінансового імперіалізму" є найбільше насущною задачею сучасного етапу світового цивілізаційного розвитку. І об'єктивно, саме Україна повинна стати рушійною силою в цьому процесі. У неї є для цього передумови і можливості.

8. Не можна не згадати "кримінальну функцію грошей", тому що значна частина всіх злочинів спрямована на придбання грошей або відбувається в грошовій сфері. Нищівного удару по цій функції грошей повинні завдати чисто рахункові гроші. Перехід на такі гроші в Україні (можливо й в інших європейський та євразійських країнах), здається, є питанням найближчих років, а, можливо, навіть і місяців.

9. А тепер ми освітимо військову функцію грошей. Саме собою зрозуміло, що для створення оборони і функціонування армій потрібні гроші і чималі гроші. Недарма ж військові бюджети залучають саму пильну увагу суспільства. Саме через бюджет у сучасних демократичних країнах здійснюється вплив представницької влади, а через неї і суспільства на розвиток у військовій галузі.

Ще більш значні кошти необхідні безпосередньо під час війни. Можна навіть сказати у вигляді парадокса: у сучасних війнах воюють не люди й озброєння, а гроші. Приміром, встановіть грошову блокаду карабахського конфлікту, і він припиниться в самі найкоротші терміни. Не на що стане купувати озброєння і боєприпаси, не на що стане сплачувати зарплату солдатам, офіцерам і найманцям. І такий варіант не настільки вже і фантастичний. Взагалі, саме за допомогою грошових блокад найбільш ефективно можна боротися з агресорами. Метод блокад у даний час надзвичайно широко використовується. Блокада Іраку, Югославії, Боснії і Герцеговини, Куби, Чечні, Абхазії, Гаїті, Вірменії з боку Азербайджану - усі ці і багато інших прикладів доводять, що метод блокади став найбільше широко поширеним прийомом у сфері військової політики.

ВИСНОВКИ

Функції грошей — це дії, які вони здійснюють у рин­ковій економіці.

Класична економічна теорія виділяє п'ять функцій гро­шей:

- міри вартості,

- засобу обігу,

- засобу утворення скарбів,

- засобу платежу,

- світових грошей.

Функція грошей як міри вартості полягає у здат­ності грошей як загального еквівалента вимірювати вартість усіх інших товарів, надаючи їй форму ціни. Функцію міри вартості гроші виконують ідеально, тобто на основі мисленого прирівнювання вартості товару до уяв­леної кількості грошей. Функція грошей як міри вартості реалізується через масштаб цін.

Масштаб цін — це певна вагова кількість дорогоцін­ного металу, яка законодавче встановлюється державою як грошова одиниця країни та використовується для виміру товарних цін.У кожній країні грошова одиниця має власну назву — долар, євро, фунт стерлінгів, йєна, гривня, карбова­нець та ін. Через масштаб цін ціни товарів встановлюють­ся не за ваговою кількістю золота, а в національних грошо­вих одиницях. З середини XX ст. відповідно до рекомендацій МВФ краї­ни світу не проводять фіксації офіційного (золотого) масш­табу цін.

Функція засобу обігу — гроші виконують роль по­середника в обміні товарів і забезпечують їхній обіг. Процес товарного обміну з участю грошей виражається фор­мулою Т—Г—Т. Функція грошей засіб обігу завжди поєднуєть­ся з попередньою функцією міра вартості. Тільки в єдності вони забезпечують абстрактну визначеність категорії грошей. Це зумовлено тим, що мінова вартість товару набуває загально­го визначення тільки в результаті обміну товару на гроші.

Функцію засобу обігу гроші виконують у формі монет і паперових грошей. Монета — зливок грошового металу певної ваги, форми, проби та номіналу, узаконений державою як засіб обігу. Оскільки гроші виконують функцію засобу обігу миттє­во, як тимчасовий посередник в обміні товарів, то в цій функції їх можна замінити грошима, які не мають вартості, тобто паперовими. Паперові гроші — це знаки, символи, представники пов­ноцінних (золотих) грошей в обігу, що наділені державною владою примусовим курсом обігу. Паперові гроші не ма­ють власної вартості, оскільки затрати на виготовлення їх незначні.

Функція засобу платежу полягає в обслуговуванні грошима погашення різноманітних боргових зобов'я­зань між суб'єктами економічних відносин. Цю функцію гроші здійснюють як у сфері товарного обігу при продажу товару в кредит, так і поза ним (заробітна плата, сплата податків, орендна і квартирна плата, повер­нення позик тощо). На основі цієї функції виникли кредитні гроші — век­сель, банкнота, чек.

Функцію утворення скарбу виконують ті гроші, які виходять з обігу, тимчасово переривають свій рух, нагромаджуються і перетворюються на скарб у своїй золотій або срібній "плоті". Ця функція пов'язана зі здатністю грошей бути засо­бом збереження вартості, представником абстрактної фор­ми багатства. Поряд із безпосереднім нагромадженням скарбів у золотомонетній формі відбувається нагромаджен­ня їх і в естетичній формі (ювелірні вироби, предмети роз­коші з золота). Це пояснюється тим, що золото має стабіль­ну вартість і характеризується досконалою, абсолютною ліквідністю. Іншим видам грошей та активам стабільність вартості й ліквідність притаманні лише більшою або мен­шою мірою.

Функція світових грошей полягає в обслуговуванні грошима міждержавних економічних відносин, пов'я­заних з розрахунками за зовнішньоторговельні опе­рації, наданням кредитів та іншими угодами. Первісне цю функцію виконувало тільки золото. У цій функції гроші виступають у трьох значеннях: як загальний платіжний засіб (розрахунки за зовнішньоторговель­ним та платіжним балансами країни), як загальний купі­вельний засіб (купівля таких товарів, як зброя, зерно, енер­горесурси з негайною готівковою оплатою), як загальне втілення суспільного багатства нації у разі переміщення золота з однієї країни в іншу (надання позик, сплата кон­трибуцій, передача золота на збереження тощо). Сучасна західна економічна наука неоднозначне вста­новлює кількість виконуваних грошима функцій, але більшість учених вважають, що гроші сьогодні виконують три функції:

- засобу обігу,

- міри вартості,

- засобу нагрома­дження.

Функція грошей як засобу платежу не виділяється окремо, оскільки вона поєднується з функцією засобу обігу, а світові гроші виконують ті ж самі функції, що й гроші в національному ринковому господарстві.

З розвитком ринкових відносин та процесу демонетизації золота деякі функції грошей еволю­ціонували.

Еволюція функції міри вартості. Позаяк золото вийшло з обігу і перестало бути грошима, то воно й припинило вико­нувати функцію міри вартості. Однак слід враховувати, що в процесі обміну виникає потреба не так у вимірі вартості об­мінюваних товарів, як у тому, щоб з'ясувати, у скільки разів вартість конкретного товару більша чи менша від вартості товару, що пропонується для обміну. В цих умовах функція грошей як міри вартості ніби модифікується у функцію зістав­лення вартості обмінюваних товарів. Це можуть здійснювати і гроші, що не мають власної вартості. Мета товарного обміну, в якому беруть участь і гроші, обміняти товар на товар, а не на гроші. Отже, сучасні гроші виконують функцію порівняння вартості обмінюваних товарів, виступають як рахункові оди­ниці, за допомогою яких визначаються ціни, ведеться грошо­вий облік національного продукту.

Еволюція функції грошей утворення скарбів. Оскіль­ки золоті гроші замінені паперово-кредитними, то збере­ження їх не може утворювати скарб. Але паперові та кре­дитні гроші здатні виконувати функцію нагромадження, бо, маючи представницьку вартість, є ліквіднішими порівняно з іншими активами. Гроші у функції нагромадження об­слуговують потреби відтворення (капітальне будівництво, придбання машин, обладнання тощо) і потреби населення у придбанні житла, дорогих товарів тривалого користування, а також потреби у відпочинку та ін.

Еволюція функції грошей як засобу платежу. У про­цесі розвитку товарно-грошових відносин функції грошей як засобу обігу поступово звужуються і водночас розширю­ються функції грошей як засобу платежу. У кінцевому підсумку кредитні гроші, які виникають із функції плате­жу, стають найпоширенішими і найрозвинутішими грошо­вими формами.

Еволюція світових грошей. У сучасних умовах золото безпосередньо не використовується як світові гроші. Функ­цію світових грошей виконують вільно конвертовані на­ціональні валюти розвинених країн і міжнародні грошові одиниці (ЕКЮ, ЄВРО). Однак золото виконує функцію цен­тралізованого резерву країни, зосередженого в центральних банках, і може використовуватися у міжнародних розра­хунках опосередковано шляхом попереднього продажу на світових ринках золота й подальшого його обміну на націо­нальні валюти інших країн.

Процес еволюції функцій грошей та їхніх форм триває й дотепер, породжуючи нові форми і якісні особливості їхньо­го прояву.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Hуpеев Р.М. Деньги, банки и денежно-кpедитная политика: Учебное пособие.- М.:Финстатинфоpм, 1995.- 128 с.

2. Гальчинський А. Теоpія гpошей: Hавч.-метод.посібник/ Міжнаp.фонд "Відpодження".- К.: Основи, 1996.- 412 с.

3. Гроші .- К.: Укpаїна, 1997.- 509 с.

4. Гроші та кредит: Курс лекцій з навч. дисципліни / Кручок С.І., Алексійчук В.М., Ляшенко Ю.І. та ін.; За ред. С.І.Кручка. — К.: Дія, 2000. — 131 с.:

5. Гроші та кредит: Підручник / [Івасів Б.С., Савлук М.І., Ющенко В.А. та ін.]; За ред. Івасіва Б.С.; Нац. банк України, Терноп. акад. нар. госп-ва. - Тернопіль: Карт-бланш, 2000. - 510 с.

6. Гроші та кредит: Підручник / [Савлук М.І., Мороз А.М., Пуховкіна М.Ф. та ін.]; За заг. ред. М.І.Славука; Київ. нац. екон. ун-т, Укр. фін.-банк. шк. при КНЕУ. — К., 2001. — 602 с.:

7. Гроші та кредит: Підручник / [Савлук М.І., Мороз А.М., Пуховкіна М.Ф. та ін.]; За ред. М.І.Савлука; Київ. нац. екон. ун-т. Укр. фін.-банк. шк. при КНЕУ. — 3-є вид., перероб. і допов — К., 2002. — 598 с.:

8. Дзюбик С.Д. Гpошовий обіг: [Hавч. посібник для слухачів Акад., студ. екон. фак.]/ Укp. акад. деpж. упp. пpи Пpезиденті Укpаїни.- К., 1997.- 99 с.: іл.,табл.

9. Добросердова Т.О., Кардашова Т.М. Гроші, грошовий обіг та кредит: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Добросердова Т.О., Кардашова Т.М.; Азов. регіон. ін-т упр. при Запоріз. держ. ун-ті. — Бердянськ: [ТОВ «Будинок техніки плюс»], 2002. — 109 с.

10. Коваленко Л.О. та ін. Гроші та кредит: Навч. посіб. / Коваленко Л.О., Кичко І.І., Ніколаєнко Ю.В.; [Редкол.: Суховірський Б.І. (голова) та ін.]. — Чернігів: [Ін-т змісту і методів навчання: Черніг. держ. ін-т економіки та упр.], 1998. — 170 с.

11. Костіна Н.І. та ін. Гроші та грошова політика: Навч. посіб. для вищ. закл. освіти / Костіна Н.І., [Соколова Е.О., Кононець О.Я.]. — К.: НІОС, 2001. — 221 с.

12. Кочетков В.М. та ін. Гроші та кредит: Навч.-метод. посіб. / Кочетков В.М., Сироцинський Д.Г., Андрушко Н.Ю.; Європ. ун-т. — К., 2001. — 83 с.

13. Лагутін В.Д. Гpоші та гpошовий обіг: Hавч. посібник.- К.: Знання, 1998.- 168с.

14. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг - 3-є вид., стер.- К.: Знання, 2001. - 181 с.

15. Окунев И.В. Деньги и банки: Ист. очеpки/ [Ин-т Росии и стpан Содpужества].- Днепpопетpовск: Пpесском, 1995.- 60, [2] с.

16. Скубенко В.П., Чилікін А.И. Еволюція грошових відносин і макpоэкономічний пpогноз/ HАH Укpаини. Ін-т пpобл. pинку і екон.-екол.дослід.- Одеса, 1997.- 29 с.: іл.

17. Тицкий С.И. Всемиpная истоpия денег, кpедита и банков.- К.: Кpещатик, 1997.- 836 с.

18. Чеpняк В.З. Деньги.- М.: Финансы и статистика, 1997.- 142 с.

19. Чухно А.А. Розвиток теоpії гpошей та пpактики pегулювання гpошового обігу: Спецкуpс/ Київ.ун-т ім.Т.Г.Шевченка.- К.:[Фіpма "ВІПОЛ"], 1994.- 113 с.

20. Ющенко В., Лисицький В. Гроші: розвиток попиту та пропозиції в Україні. — 2-е вид., перероб. та допов — К.: Скарби, 2000. — 335 с.