Оцінка кредитоспроможності потенційного позичальника

План

1. Кредитоспроможність позичальника та основні джерела інформації для її визначення.

2. Ліквідність балансу позичальника. Показники, що характеризують фіна-нсовий стан позичальника.

3. Аналіз використання основного та оборотного капіталу позичальника.

4. Аналіз рентабельності роботи позичальника.

Література:

1. Постанова Правління НБУ «Про кредитування».

2. Постанова Правління НБУ «Положення про порядок формуванню і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредиті ними операціями банків».

3. Козлова О. Й. Оценка кредитоспособности предприятий.

4. Шульга Н. П. Оценка кредитоспособности клиента.

5. Сопко В. В. Методика анализа баланса предприятия.

6. Банковское дело / Под. ред. В. Колесникова.

7. ОсновьІ банковского дела / Под ред. А. Н. Мороза.

8. Вступ до банківської справи / За ред. М. 1. Савлука.

9. Курилин Б. Й. Безопасность банковских операций. Оценка й ми-і нимизация рисков.

10. Банковское дело / Под ред. О. Й. Лаврушина.

11.Банківські операції / За ред. А. М. Мороза.

1. Кредитоспроможність позичальника та основні джерела інформації для її визначення

Кредитоспроможність позичальника – здатність юридичної чи фізичної особи повністю й у зазначені терміни ви­конати всі умови кредитної угоди.

Під платоспроможністю розуміють спроможність підприємст­ва своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов'язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характе­ру, що мають певні терміни сплати. Аналіз платоспроможності підприємства доцільно здійснювати як за поточний, так і на про­гнозований період. Кредитоспроможність позичальника на відмі­ну від його платоспроможності не фіксує неплатежі за поточний період або на яку-небудь дату, а прогнозує його платоспромож­ність на найближчу перспективу.

У світовій банківській практиці кредитоспроможність клієнта завжди була і залишається одним з основних критеріїв при ви­значенні доцільності встановлен-ня кредитних відносин. Кредито­спроможність визначається не лише як можливі-сть повернути основну суму боргу і проценти за ним, але й як бажання клієнта виконати свої обов'язки.

Деякі економісти говорять, що кредитоспроможність — це якісна оцінка позичальника, яка дається банком до розв'язання питання про можливість та умови кредитування і дає змогу перед­бачити ймовірність своєчасного повернення позик та їх ефектив­ного використання.

У процесі аналізу кредитоспроможності клієнта використову­ються такі методи аналізу: метод коефіцієнтів, метод групувань, метод порівнянь, рейтингові системи оцінки тощо.

Вибір методу залежить від низки чинників:

- типу економічної системи,

- ступеня розвиненості ринкових відносин,

- особливості побудови балансу та інших форм звітності клієнта,

- галузевих особливостей,

- виду діяльності,

- характеру позичальника (підприємство, фізична осо­ба),

- форми власності.

Широкого застосування набув метод коефіцієнтів, який дає змогу визначити ва­жливі показники діяльності клієнта.

Кордони вивчення кредитоспроможності залежать від:

— розміру позики;

— терміну позики;

— результатів минулої діяльності позичальника;

— забезпечення кредиту (яка форма забезпечення використо­вується);

— взаємини банку з клієнтом.

Жодних твердих правил із цього приводу не існує, оскільки кожний клієнт, котрий подав кредитну заявку, може володіти специфічними особливостями, що вимагають більш детального вивчення.

Банк може використовувати різні джерела інформації про кредитоспро-можність потенційного позичальника:

- використання карток на всіх вкладників і позичальників, якщо такі ведуться в банку;

- отримання інформації із зовнішніх джерел; використання великої кількості довідкових і аналітичних звітів, при цьому в діловому світі неухильно дотримуються правила передання конфі­денційної інформації.

У вітчизняній практиці організації кредитування такого високооорганізова-ного і якісного джерела зовнішньої інформації про кредитоспроможність під-приємств поки немає. Однак, якщо банк зацікавлений у підтвердженні досто-вірності окремих моментів діяльності потенційного позичальника, він (банк) може отримати зовнішню інформацію від інших банків, куди раніше звертався позичальник, від постачальників, покупців, конкурентів, органів податкової інспекції, а також шляхом вивчення архівів банку і фінансової преси.

Основне джерело внутрішньої інформації – фінансові звіти позичальни-ка (баланс, звіт про прибутки і збитки). Розрахунок різних коефіцієнтів на основі цих звітів дає змогу глибше проаналізувати справжній стан справ потенційного позичальника, оцінити перспективи його розвитку і здатність погасити позику.

Нарівні з цим вивчається репутація позичальника, його чесність, порядність, взаємовідносини з іншими банками, компетентність керівників, досвід і знання справи, потенційні можливості, особистий фінансовий стан позичальника, ринкова вартість підприємства.

Банківські працівники, які ухвалюють рішення про кредитування, приймають відразу три рішення:

По-перше, необхідно виявити ризик (і, якщо можливо, оціни­ти ймовірність виникнення цього ризику).

По-друге, треба мінімізувати або уникнути ризику взагалі (прийняти заставу або застрахувати кредит).

По-третє, банкір намагається отримати компенсацію за ризик, стягуючи комісійні, проценти та визначаючи інші умови надання кредиту.

На практиці всі ці три рішення — частини одного рішення: видати кредит чи ні. Можливий і третій варіант: видати тільки частину необхідної суми або внести поправки в заявку про на­дання кредиту і видати позику на інших умовах.

Основними критеріями оцінки банком кредитоспроможності по­зичальників є показники, що характеризують ліквідність балансу.

2. Ліквідність балансу позичальника. Показники, що характеризують фінансовий стан позичальника

Ліквідність балансу можна визначити як засіб покриття зобо­в'язань підприємства його активами, термін перетворення в гро­ші яких відповідає строку погашення зобов'язань.

Аналіз ліквідності балансу клієнта дає можливість оцінити здат­ність і вірогідність повернення взятих у борг коштів відповідно до умов кредитного договору. Аналіз полягає у зіставленні коштів, за активом згрупованих за ступенем їх ліквідності і розміщених у порядку убування лік­відності, із зобов'язаннями за пасивом, згрупованими за строка­ми їх погашення і розташованих у порядку збільшення строків.

Активи підприємства залежно від ступеня ліквідності поділя­ються на 4 групи.

1.Найбільш ліквідні активи – всі статті грошових коштів клі­єнта і коротко-строкові фінансові вкладення. Сюди відносяться: каса, поточний рахунок, валютний рахунок, інші грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення.

2. Активи, що реалізуються швидко – дебіторська заборгова­ність і інші активи. Сюди відносяться: розрахунки з дебіторами за товари, роботи і послуги, строк оплати яких не настав; розра­хунки з дебіторами за векселями отримани-ми; розрахунки з бю­джетом; розрахунки з персоналом за іншими операціями; розра­хунки з дебіторами за авансами виданими; розрахунки з дочір­німи під-приємствами; розрахунки з іншими дебіторами; інші оборотні активи.

3. Активи, що реалізуються повільно – вкладання у виробни­чі запаси і витрати. Величина цієї групи активів визначається як підсумок усіх за­пасів та витрат і довгострокових фінансових вкладень; розрахун­ків з учасниками за мінусом витрат майбутніх періодів.

4. Активи, що реалізуються важко – вкладання в основні засоби. Для роз-рахунку величини таких активів необхідно від основних засобів і інших поза-оборотних активів відняти довгострокові фінансові вкладення; розрахунки з учасниками та прибавити внески в статутний фонд інших підприємств.

Пасиви підприємства залежно від ступеня терміну їх оплати поділяються також на 4 групи.

1.Невідкладені зобов'язання – кредиторська заборгованість та позички (довгострокові та короткострокові), не погашені в строк.

2. Короткострокові пасиви – короткострокові кредити і запо­зичені кошти.

3. Довгострокові пасиви – довгострокові кредити і запозичені кошти, а також розрахунки за майно.

4. Стійкі пасиви – це джерела власних коштів, за винятком розрахунків за майно.

Величина цієї групи пасивів визначається як різниця джерел власних та прирівнених до них коштів і розрахунків з персоналом за іншими операціями і витрат майбутніх періодів.

Баланс вважається абсолютно ліквідним:

— якщо найбільш ліквідні активи більше або рівні невідкладним зобов'язан-ням (група 1 активу > групи 1 пасиву);

— активи, що реалізуються швидко, більше або рівні короткостроковим пасивам (група 2 активу > групи 2 пасиву);

— активи, що реалізуються повільно, більше або рівні довгостроковим пасивам (група 3 активу > групи 3 пасиву);

— активи, що реалізуються важко, більше або рівні стійким пасивам (група 4 активу > групи 4 пасиву).

Баланс ліквідний, якщо:

— найбільш ліквідні активи більше або рівні невідкладним зобов'язанням (група 1 активу > групи 1 пасиву);

— активи, що реалізуються швидко, більше або рівні коротко­строковим пасивам (група 2 активу > групи 2 пасиву);

— активи, що реалізуються повільно, більше або рівні довго­строковим пасивам (група 3 активу > групи 3 пасиву);

— активи, що реалізуються важко, менше стійких пасивів (група 4 активу < групи 4 пасиву).

Баланс вважається достатньо ліквідним, якщо:

— найбільш ліквідні активи більше або рівні невідкладним зобов'язанням (група 1 активу > групи 1 пасиву);

— активи, що реалізуються швидко, більше або рівні короткостроковим пасивам (група 2 активу > групи 2 пасиву);

— активи, що реалізуються повільно, менше довгострокових пасивів (група 3 активу < групи 3 пасиву);

— активи, що реалізуються важко, менше стійких пасивів (група 4 активу < групи 4 пасиву).

Баланс неліквідний, якщо:

— найбільш ліквідні активи більше або рівні невідкладних зобов'язань (група 1 активу > групи 1 пасиву);

— активи, що реалізуються швидко, менше короткострокових пасивів (група 2 активу < групи 2 пасиву);

— активи, що реалізуються повільно, менше довгострокових пасивів (група 3 активу < групи 3 пасиву);

— активи, що реалізуються важко, менше стійких пасивів (група 4 активу < групи 4 пасиву).

Баланс абсолютно неліквідний, якщо:

— найбільш ліквідні активи менше невідкладних зобов'язань (група 1 активу < групи 1 пасиву);

— активи, що реалізуються швидко, менше короткострокових пасивів (група 2 активу < групи 2 пасиву);

— активи, що реалізуються повільно, менше довгострокових пасивів (група 3 активу < групи 3 пасиву);

— активи, що реалізуються важко, менше стійких пасивів (група 4 активу < групи 4 пасиву).

При аналізі ліквідності балансу клієнта найбільшу цікавість для банку, з погляду' повернення виданого кредиту, мають перші дві гру­пи активів – найбільш ліквідні та активи, що реалізуються швидко.

У банківській практиці використовують ряд показників, що ха­рактеризують фінансовий стан позичальника. Критерії оцінки фі­нансового стану позичальника встановлюється кожним банком са­мостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення актив­них (кредитних) операцій та методикою проведення оцінки фінан­сового стану позичальника з урахуванням вимог Положення НБУ.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та від­повідні бали для кожного показника залежно від його вагомості серед інших показників.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника — юридичної особи банк повинен враховувані такі основні еконо­мічні показники його діяльності як:

— платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та за­гальної ліквідності);

— фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних ко­штів, співвідношення залучених і власних коштів);

— обсяг реалізації;

— обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплате-жів — у динаміці);

— склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);

— собівартість продукції (у динаміці);

— прибутки та збитки (у динаміці);

— рентабельність (у динаміці);

— кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Платоспроможність позичальника визначається за такими показниками:

— коефіцієнт миттєвої ліквідності, що характеризує як швидко короткостро-кові зобов'язання можуть бути погашені високоліквідними активами:

КЛ1 =

де Ав — високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції;

3п — поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ1 — не менше ніж 0,2;

— коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ2), що характеризує можливість пога-шення короткострокових зобов'язань в обумовлені строки:

КЛ2 =

де Ал — ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості, векселів одержаних;

3п — поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з коротко-строкових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ2 – не менші ніж 0,5;

— коефіцієнт загальної ліквідності (КП), що характеризує те, наскільки обсяг короткострокових зобов'язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів:

КП =

де А0 — оборотні активи;

Зп — поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з корот-кострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КП — не менше ніж 2,0.

Фінансова стійкість позичальника визначається за такими показниками:

— коефіцієнт маневреності власних коштів (КМ), що характе­ризує ступінь мобільності використання власних коштів:

КМ =

де Вк — власний капітал підприємства;

Ан — необоротні активи.

Оптимальне теоретичне значення показника КМ — не менше ніж 0,5;

— коефіцієнт незалежності (КН), що характеризує ступінь фі­нансового ризику:

КН =

де Зк — залучені кошти (довгострокові та поточні зобов'язання);

Вк — власний капітал.

Оптимальне теоретичне значення показника КН — не більше ніж 1,0.

Аналіз грошових коштів позичальника

Вирішуючи питання про надання кредиту, рекомендується розглянути питання про наявність та якість складання клієнтом бюджету надходження та витрат грошових коштів (надалі — бю­джету грошових коштів), який є документом про надходження та витрату грошових коштів у певний період часу.

Аналіз бюджету грошових коштів дає можливість оцінити якість фінансового планування, скласти загальне уявлення про майбутнє фінансове положення клієнта, а також виявити можли­вості отримання ним коштів, достатніх для погашення позики. Такий документ як правило сприймається як нереальний прогноз. У більшості випадків клієнт надає банку або бізнес-план, або фі­нансовий план (розділ бізнес-плану). Однак слід враховувати, що клієнт може отримати прибуток, але не мати коштів на рахунку і, як наслідок, — можливості погасити кредит.

У зв'язку з постійними змінами економічних умов слід проводити аналіз змі-нюючого (неперервного) скоригованого бюджету грошових коштів. Перевага змі-нюючого бюджету полягає в безперервному послідовному фінансовому плануван-ні: складається бюджет на січень – грудень, у січні – на лютий – січень і т.д. При цьому клієнт щомісячно вносить корективи в наявний бюджет, враховуючи звітні дані за минулий період. Аналіз скоригованого бюджету фірми дасть можливість банкіру оцінити потенціальні можливості клієнта щодо погашення позики.

Бюджет грошових коштів має віддзеркалювати реальну ситуацію та викли-кати почуття довіри. Кожен банк може запропонувативати свою форму бюджету грошових коштів, обов'язкову для з повнення всіма клієнтами.

Аналіз грошового потоку передбачає зіставлення притоку та відтоку коштів протягом періоду кредитування, що дає змогу оцінити здатність позичальника повернути позику. Перевищення суми притоку коштів над їх відтоком означає погашення боргових зобов’язань у процесі кругообігу фондів.

Елементами притоку коштів за період є:

— прибуток, отриманий у даному періоді;

— амортизація, нарахована за період;

— вивільнення коштів із запасів, дебіторської заборгованості, основних фондів, інших активів;

— збільшення кредиторської заборгованості;

— зростання інших запасів;

— збільшення акціонерного капіталу;

— залучення нових позик.

Елементами відтоку коштів за період є:

— сплата податків, процентів, дивідендів, штрафів і пені;

— додаткові вкладення коштів у запаси, дебіторську заборгованість, інші активи, основні фонди;

— скорочення кредиторської заборгованості;

— зменшення інших пасивів;

— відтік акціонерного капіталу;

— погашення позик.

Різниця між притоком і відтоком коштів визначає величині загального грошового потоку. Якщо позичальник має стійке перевищення притоку над відтоком коштів, то це свідчить про його стабільне фінансове становище і платоспроможність.

Коливання величини загального грошового потоку вказує на низьку плато-спроможність клієнта. Систематичне ж перевищеня відтоку над притоком коштів швидше за все свідчить про неплатоспроможність потенційного позичальника щодо повернення позичених коштів.

Середня додатна величина загального грошового потоку (пе­ревищення притоку над відтоком коштів) показує, в якому розмі­рі позичальник може погашати боргові зобов'язання. На основі співвідношення величини загального грошового потоку і розміру боргових зобов'язань клієнта визначається клас платоспромож­ності позичальника:

Коефіцієнт платоспроможності =

Нормативні рівні цього співвідношення: 0,75;

2 клас — 0,50;

3 клас — 0,30;

4 клас — 0,25;

5 клас — 0,20.

Аналіз грошових потоків позичальника має здійснюватися з урахуванням такого показника:

— співвідношення чистих надходжень на всі рахунки пози­чальника (в т.ч. від-криті в ін. банках) до суми осно­вного боргу за кредитною операцією і відсотків за нею з ура­хуванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів):

К =

де Нсм — середньомісячні надходження на рахунки позичальни­ка впродовж 3-х останніх місяців (за винятком кредитних коштів);

Ск — сума кредиту та відсотки за ним;

п — кількість місяців дії кредитної угоди;

3М — щомісячні умовно-постійні зобов'язання позичальника (адміністратив-но-господарські витрати тощо);

Зі — податкові платежі та сума інших зобов'язань перед кре­диторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов'язань, строк погаше-ння яких перевищує строк дії кре­дитної угоди (за даними останнього балансу).

Для підприємств із сезонним характером виробництва, серед­ньомісячна сума надходжень визначається за 12 місяців.

Оптимальне теоретичне значення показника К не менше ніж 1,5.

При аналізі показників оцінки фінансового стану позичальни­ка, яка здійснюється на підставі даних офіційної форми звітності позичальника (бухгалтерський баланс підприємства, звіт про нансові результати діяльності та інформації з пакета документів, що надає позичальник при отриманні кредиту) використовується також аналіз дебіторсько-кредиторської заборгованості. При цьому визначається склад, структура та оборотність цієї заборгованості.

Оборотність дебіторської заборгованості (Одз) розраховується за даними звіту позичальника:

ОДЗ =

Середня дебіторська заборгованість визначається як середнє арифметич-не суми цієї заборгованості на початок і на кінець звітного періоду.

Показник Одз оцінюється шляхом порівняння його значення попереднім періо-дом.

Оборотність кредиторської заборгованості (Окз) розраховуєся й оцінюється аналогічно Одз:

ОКЗ =

3. Аналіз використання основного та оборотного капіталів позичальника

При оцінці кредитоспроможності позичальника проводять аналіз використання його основного та оборотного капіталів.

При цьому ефективність використання оборотного капіталу оцінюють за допомогою таких показників:

— тривалість обороту капіталу в днях;

— кількість оборотів або швидкість оборотності капіталу за певний період (разів);

— коефіцієнт закріплення (завантаження) оборотним капіталом вартості реалізованої продукції;

— оборотність окремих елементів оборотного капіталу. Тривалість оборотного капіталу в днях визначається за формулою:

КОБ =

Рівень виконання цього показника розглядається в динаміці, порівняно з показниками аналогічних підприємств або середньо-галузевим показником.

Чим нижча величина показника, тим вищим вважається рівень виконання.

Кількість оборотів (швидкість оборотності) оборотного капі­талу за певний період часу визначається за формулою:

К ШВ (разів) =

Рівень виконання показника визначається аналогічно показ­нику (КОБ), проте чим величина показника більша, тим рівень ви­конання цього показника кращий.

Коефіцієнт закріплення (завантаження) оборотного капіталу визначається за формулою:

КЗ=

Рівень виконання цього показника визначається аналогічно попереднім двом показникам, проте цей показник повинен бути меншим за одиницю.

Ефективність використання основного капіталу оцінюється шляхом розрахунку показників:

— фондовіддачі;

— фондомісткості.

Показник фондовіддачі розраховується:

К фондовіддачі =

Рівень використання цього показника визначається аналогічно попереднім трьом показникам. Проте, чим значення цього показ­ника більше, тим рівень його виконання вищий.

Фондомісткість є оберненою величиною до показника фон­довіддачі й визначається:

К фондомісткість =

Рівень виконання цього показника визначається аналогічно попередньому показнику. Причому зниження величини цього по­казника свідчить про ефективне використання основних фондів підприємства.

4. Аналіз рентабельності роботи позичальника

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника роз­раховують також показники, що характеризують рентабельність його роботи, а саме:

Рентабельність його активів:

Р =

де Пr — чистий прибуток; А — активи;

Рентабельність продажу:

Р =

де Пr — чистий прибуток; Ор — обсяг реалізації продукції (без ПДВ);

Рентабельність підприємства:

Р =

де Пr — чистий прибуток; ОК — середньорічна вартість основного капіталу;

ОбК — середньорічна вартість оборотного капіталу.

Рентабельність акціонерного капіталу:

Р =

де Пг — чистий прибуток; АК — акціонерний капітал. Рентабельність витрат:

Р =

де Пг — чистий прибуток; В — витрати підприємства.

Виконання цих показників визначається аналогічно показни­кам, що характе-ризують використання капіталу позичальника. При цьому чим значення цих показників вище, тим робота підприємства вважається ефективнішою.

Крім вищевказаного при оцінці кредитоспроможності позичаль­ника також можуть бути враховані суб'єктивні чинники, такі як:

— ринкова позиція позичальника та його залежність від ци­клічних і структурних змін в економіці та галузі промисловості;

— наявність державних замовлень і державна підтримка пози­чальника;

— ефективність управління позичальника;

— професіоналізм керівництва та його ділова репутація;

— інша інформація.

Оцінка фінансового стану позичальника-банку здійснюється не рідше ніж 1 раз на місяць на підставі:

— інформації позичальника-банку про дотримання економіч­них нормативів і нормативу обов'язкового резервування коштів;

— аналізу якості активів і пасивів;

— аналізу прибутків і збитків;

— інформації про виконання банком зобов'язань у минулому;

— інформації про надані та одержані міжбанківські кредити;

— щорічного аудиторського висновку.

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника-фізичної особи мають враховуватися:

— загальний матеріальний стан клієнта (доходи і витрати, майно, право власності, на яке засвідчується відповідні підтверджувальні документи);

— соціальна стабільність клієнта (наявність постійної роботи, сімейний стан);

— вік клієнта;

— інтенсивність користування банківськими кредитами (га­рантіями тощо) у минулому та своєчасність погашення їх і про­центів (комісії) за ними, а також користування іншими бан­ківськими послугами тощо;

— ділова репутація; — інша інформація.

Крім аналізу фінансового стану позичальника, прибутковості його роботи, аналізу використання основного та оборотного капі­талу аналіз кредитоспро-можності включає також:

— аналіз юридичного статусу підприємства: форма власності, установчі до-кументи, статут, склад засновників, дата реєстрації, розмір статутного фонду, дозволені види діяльності, можливості трансферного ціноутворення, повноважен-ня керівників, наявні ак­ції, дочірні структури, минулі та поточні судові розгляди.

— банківська історія клієнта, включаючи аналіз думок об­слуговуючих клієнта співробітників, рух по рахунках, попередня кредитна історія, виконання зобов'язань, минулі судові розгляд штрафні санкції тощо.

— якість менеджменту: професійний профіль керівників, їхній вік і стаж ро-боти, досвід роботи на керівних (адміністративних) посадах, чи зазнавали вони банкрутства в минулому?

— конкурентні переваги підприємства, у т. ч. наявність патентів, торгових марок, імідж клієнта, репутація серед клієнтури (гудвіл).

Під час проведення аналізу кредитоспроможності беруться до уваги всі елементи, що відносяться до позичальника, і враховуються всі можливі джерела виникнення кредитного ризику.

Аналіз кредитоспроможності провадиться банком до рішення питання про можливість та умови кредитування і передує аналізу проекту або операції, запропонованої клієнтом для фінансування.

Для поглибленого аналізу і встановлення реального фінансового положен-ня позичальника можуть бути використані крім раніше визначених матеріалів додаткові фінансові документи: первинні документи бухгалтерської звітності, довідки про товарну продукцію, розшифровка дебіторської і кредиторської заборгованості, довідка про рух товарів по бартеру, плановані показники діяльності підприємства та інші.

При вивченні кредитоспроможності підприємства важливе значення надаєть-ся аналізу коефіцієнтів, що характеризують співвідношення різних статей балан-су, і динаміку цих показників. Це важливі джерела інформації і прогнозів щодо стану справ: підприємства й ризику, пов'язаного з видачею йому кредиту. Крім того, використання фінансових коефіцієнтів дає можливість швидко скласти уявлення про фінансовий стан позичальника.

На підставі аналізу коефіцієнтів у банку розробляється і застосовується методика експрес-аналізу фінансового стану підприємства.

Розрахунок коефіцієнтів не повинен робитися формально, рекомендується також аналізувати такі елементи фінансових документів, як:

— величина та структура активів і пасивів, що визначаються за допомогою вертикального аналізу балансового звіту, тобто порівнюючи різні розділи активів і пасивів із сумарними активами і пасивами;

— джерела фінансових активів шляхом проведення горизонтального аналі-зу балансу.

Коефіцієнти можуть стати корисним інструментом при форимуванні думки про фінансовий стан підприємства. Цінність кожного взятого окремо коефіцієнта сумнівна, їх необхідно розгля­дати разом. Службовець банку зобов'язаний завжди застосову­вати кілька коефіцієнтів для виявлення причин і тенденцій. Кое­фіцієнти самі по собі не дають можливості зробити безпомилкові висновки. Дуже важливо, щоб службовець банку був компетент­ним і розумів принципи розрахунку цих по-казників. Крім того, до використання фінансових коефіцієнтів потрібно підходити з особливою обережністю, тому що вони не завжди об'єктивно відбивають реаль-ну ситуацію у зв'язку з інфляцією й іншими особ­ливостями перехідного періоду української економіки. У деяких випадках доцільне проведення фінансових розрахунків у ВКВ, що забезпечить порівнянність даних за різні періоди. Незва-жаю­чи на наявність одного чи кількох несприятливих показників (коефіцієнтів), співробітник кредитного підрозділу може рекомен­дувати надати фінансування, але йому необхідно підготувати переконливі пояснення бізнесів-факторів, що лежать в основі не­сприятливих фінансових коефіцієнтів.

Для зниження кредитного ризику провадиться також аналіз проекту,що кре-дитується. Проект (угода), запропоновані позичальником, повинні бути проаналі-зовані ним самим. Але, такі елементи повинні бути проаналізовані в тісному зв'язку з оцінкою кредитоспроможності позичальника:

— співвідношення між розміром пропонованого до фінансу­вання нового проекту і власним капіталом позичальника, а саме: співвідношення «власний капітал/борг» після передбачуваного фінансування;

— коефіцієнт обслуговування боргу проекту, включаючи не­погашену забор-гованість діючого підприємства і його передбачу­ваний прибуток;

— взаємозв'язок нового пропонованого проекту з поточною діяльністю позичальника: чи вносить цей проект синергію в дію­че підприємство; чи підсилює його конкурентні переваги; чи роз­ширює або зміцнює поточну діяльність підприє-мства; чи змінить проект наявну основну стратегію підприємства; чи представляє він диверсифікованість порівняно з існуючими видами діяльності.

Оцінка проекту повинна здійснюватися на основі наданої по­зичальником документації, тобто бізнес-плану, обгрунтування здійсненності проекту, кредитної пропозиції, опису угоди, з усіма стосовними до справи документами.

У бізнес-плані відображається ринковий потенціал проекту, а саме: сутність проекту, потенційні ринки збуту нового товару, оцінка конкуренції з боку інших товаровиробників, маркетинг нового товару, виробничий, фінансовий, організа-ційний, юридичний плани реалізації проекту, обсяг необхідних фінансових ресурсів, порядок використання кредиту і графік погашення за рахунок прибутків від виробництва і реалізації нововведень.

Оцінка проекту включає такі елементи:

— аналіз цілей проекту. Відповідь на запитання, чому позичальник не може профінансувати проект із власного прибутку резервів шляхом випуску і продажу нових акцій;

— оцінка загальної концепції і стратегії проекту за допомогою підготовки SWOT аналізу (англ. абревіатура: сильні сторони – слабкі сторони – можливості – погрози) нового проекту на піставі наданої інформації;

— аналіз «4Р» маркетингу: продукція – ціна – збут – просування на ринок [англ. product – ргісе – рIасе (distribution) – ргоmotion];

— аналіз продукту: унікальність продукту; виробничого чи споживчого призначення (ТНП); порівняльні характеристики з конкуруючою продукцією; чи новий це вид продукції, чи має він свій ринок; з яким продуктом буде конкурува-ти; торгова марка і патентний захист;

— аналіз цінової стратегії: передбачувані ціни в зіставленні з цінами конку-рентів; «зняття вершків» (тобто встановлення максимально високої ціни на новий продукт); стратегія проникнення (низькі ціни);

— аналіз доставки і реалізації: де буде реалізуватися продукт; як буде орга-нізована система збуту (торгова агентура);

— аналіз методики просування продукту на ринок. Як його зробити поміт-ним на ринку;

— наявність цільових ринків (Київ, Україна, СНД, Європа);

— частка на специфічних ринках і обсяг продажів;

— конкурентні фактори (рушійні сили): можливості покупців; можливості постачальників, замінники; труднощі з виходом на ринок; інтенсивність конку-ренції між діючими учасниками ринку; як виглядає підприємство порівняно з головними конкурентами (SWOT аналіз);

— виробнича чи інша діяльність (торгівля, будівництво, транспорт). Розташу-вання: легкий доступ; близькість постачальників і клієнтів;

— оснащення, устаткування, технологічний процес: наскільки сучасними вони є;

— постачальники, сировина, комплектуючі: чи є вони в наяв­ності; чи бувають збої в одержанні електроенергії і т. ін.;

— робоча сила: потреба; труднощі із залучення висококвалі­фікованих фа-хівців на місці реалізації проекту;

— менеджемент: хто буде відповідальним за виконання проекту;

— витрати по проекту: як вони були оцінені; наскільки вони реалістичні; гра-фік проведення витрат; метод оцінки внеску у ви­гляді товарів; розмір уже понесе-них витрат; чи включені непе­редбачені витрати;

— джерела фінансування: оцінка джерел фінансування; хто надає власний капітал; хто ще надає кредити;

— фінансові прогнози: прибутків і збитків, звіти про грошові потоки, таблиці погашення боргу і виплати процентів, вимоги до оборотних коштів. Ключові опе-раційні висновки. Аналіз чутли­вості проекту при різних допущеннях (перемінних);

— відповідність українському природоохоронному законодавству; — будь-які інші нормативні вимоги до проекту;

— специфічні ризики проекту: технологічний ризик; виробничий ризик; ризик, пов'язаний з постачанням сировини; прийнят­ність продукції для споживача.

Оцінка проекту при фінансуванні короткострокових комерційних угод має включати такі складові експертизи:

— аналіз обґрунтування планованого виторгу від реалізації продукції;

— аналіз обгрунтування повернення кредиту;

— об'єкт кредитування (ціль кредиту); — термін кредиту;

— суб'єкт кредитування (де позичальник має рахунки?);

— розмір кредиту (співвідношення розміру власних засобів і суми кредиту);

— порядок погашення кредиту;

— строк окупності проекту;

— місце розташування контрагента і позичальника;

— аналіз можливості контролю з боку банку.

Вибираючи проект, комерційний банк особливу увагу повинен приділяти перевірці відповідності бізнес-плану фактичному стану справ, а також врахову-вати незалежність виконавця від факторів, тобто ризиків проектів. До найважли-віших ризиків, що повинні оцінюватися, можуть належати технічні та комерційні.

Технічні ризики інвестиційних проектів включають можливість: затримки науково-дослідних робіт, що входять до інвестиційного проекту і становлять його сутність, неотримання запланованих технічних параметрів у ході конструкторсь-ких і технологічних розробок і т. ін.

До комерційних ризиків інвестиційних проектів відносяті ризики:

— неправильного вибору економічних цілей проекту;

— неправильної оцінки необхідних фінансових ресурсів;

— недотримання термінів проекту;

— незабезпечення поточних постачань по проекту;

— неправильної оцінки ринку збуту, взаємодій з контрагентами і партнерами;

— непередбачених витрат і перевищення кошторису проекту;

— ризики, пов'язані із забезпеченням прав власності по проекту;