Племінна робота в молочному скотарстві. Технологія виробництва яловичини у спеціалізованому м’ясному скотарстві

1. Племінна робота в молочному скотарстві

Племінна робота є важливим фактором інтенсифікації молочного скотарства. Сучасні методи племінної роботи передбачають створення високопродуктивних тварин, добре пристосованих до найменш затратних технологій виробництва продукції, з урахуванням об’єктивної оцінки їх племінних якостей, застосування досягнень популяційної генетики та автоматизовано-інформаційних систем управління селекційним процесом. Особливо важливим є науково обґрунтований вибір порід, напрямку та темпів підвищення їх генетичного потенціалу.

Породи молочної худоби зони Лісостепу України.

Українська чорно-ряба молочна порода. Ця порода, затверджена в 1995 році, створена шляхом відтворного схрещування чорно-рябої худоби з голштинською породою. В залежності від материнської основи сформовано три внутрішньопородні типи: центрально-східний, західний та поліський.

Найбільш чисельним є центрально-східний тип. В результаті поглинального схрещування сименталів з бугаями голландського походження в 1955-1975 рр. в зоні Лісостепу був сформований масив чорно-рябої худоби з міцним кістяком, добре розвиненими м’ясними формами з порівняно великою живою масою, але нерівномірно розвинутим вим’ям, в основному округлої та чашоподібної форми. Молочна продуктивність корів у племінних господарствах складала 4000-4500 кг молока жирністю 3,7-3,9%. Ці тварини і послужили основою для створення центрально-східного типу української чорно-рябої молочної породи. Тварини цього типу мають міцну, щільну конституцію, гармонійну будову тіла, продовгувату голову, довгу шию з тонкою складчастою шкірою, гостру холку, широкі та косо поставлені ребра, глибокі, середньої ширини, груди, рівну спину, широкий та прямий поперек, широкий довгий омускулений зад з невеликим нахилом від маклоків до сідничих горбів, міцні кінцівки, добре виражену середню частину тулуба, пропорційно розвинене і щільно прикріплене вим’я ванно-чашоподібної форми. Жива маса дорослих корів — 600-650 кг, бугаїв — 850-1100 кг. Телиці досягають живої маси в 12 міс. 290-300 кг, а у 18 міс. 400-420 кг, бугайці відповідно 380-400 кг та 500-520 кг. Молочна продуктивність корів становить 6000-8000 кг молока жирністю 3,6-3,8%. Тварини характеризуються доброю відтворною здатністю. Вік корів при першому отеленні становить 803-870 днів, а сервіс-період — 85-100 днів.

Українська червоно-ряба молочна порода. Порода затверджена в 1993 році створена методом відтворного схрещування в основному сименталів з червоно-рябими голштинами. В породі виділяють центральний та південно-східний типи. Як материнська основа центрального типу використовувались симентали і монбельярди, а південно-східного — симентали і айршири. В центральному внутрішньопородному типі виділяються київський, прилуцький та черкаські заводські типи, а в південно-східному — вінницький та харківський. За рівнем молочної продуктивності кращим є черкаський заводський тип.

Тварини української червоно-рябої молочної породи мають гармонійну будову тіла, міцну, щільну конституцію, добре виражений “молочний трикутник”. Вим’я ванно- і чашоподібної форми, щільно прикріплене, з великим запасом. Тварини крупні, молочного типу будови тіла із задовільними м’ясними якостями. При створенні породи селекціонери орієнтувалися на такі стандарти: висота в холці не менше 140 см, обхват грудей 210 см, обхват п’ястка 18-19 см, швидкість доїння 2,4-2,7 л/хв. Генетичний потенціал молочної продуктивності корів становить 6500-7000 кг молока за лактацію, жива маса дорослих корів 630-680 кг, теличок у віці 12 міс. 400 кг, а у 18 міс. — 450 кг, бугайців відповідно 500 та 550 кг. Вік першого отелення корів у межах 25,7-31,3 міс., сервіс-період — 69-83 дні.

Голштинська порода. Походить від худоби, завезеної переселенцями із Голландії в Америку і Канаду. Початком існування породи вважається 1661 р., коли були створені ферми, які почали займатися селекційною роботою. Спочатку порода називалась голштино-фризькою, а з 1983 р. — перейменована на голштинську. Завезене поголів’я голландської породи було молочно-м’ясного типу, малоросле з великим м’ясистим вименем. В США і Канаді при розведенні голштинів вели селекцію на високомолочність, живу масу, екстер’єрний тип в умовах збалансованої повноцінної годівлі та інтенсивного вирощування молодняку. Найбільш характерних особливостей порода набула в другій половині XVIII ст. В результаті централізованої селекції, основаної на широкому використанні бугаїв-поліпшувачів та методу трансплантації ембріонів сформувався великий масив чорно-рябої худоби, який значно відрізнявся від вихідного поголів’я.

Тварини голштинської породи мають міцну конституцію, гармонійну будову тіла, добре розвинений тулуб, міцно прикріплене, рівномірно, розвинене вим’я ванноподібної форми, характеризуються хорошими акліматизаційними властивостями і високою оплатою корму. Запровадження класифікації тварин за типом сприяло створенню високомолочних корів з міцним здоров’ям та великою тривалістю господарського використання. Голштини в основному мають чорно-рябу масть. Червоно-ряба масть голштинів зумовлена рецесивним геном.

Висота дорослих корів у холці в середньому 144 см, бугаїв 158-160 см. Груди глибокі (до 86 см), достатньо широкі (до 65 см), задня частина тулуба довга, пряма, широка. Жива маса голштинських корів становить 670-700 кг, бугаїв 960-1200 кг, телиць у віці 18 міс. — 420-450 кг, а бугайців 500-550 кг. Тварини закінчують ріст у 72 міс. Вихід м’ясної продукції голштинів становить 55-57%.

Голштинська худоба характеризується задовільною відтворною здатністю, що зумовлена фізіологічними особливостями високопродуктивних тварин. Із збільшенням рівня продуктивності вище 7000 кг молока спостерігається і збільшення міжотельного періоду. Слід відмітити, що голштини вимогливі до якості годівлі та умов утримання і свої кращі властивості можуть проявити лише в оптимальних умовах.

У Європу голштинів почали завозити з 1950 р. для покращення місцевих та створення нових порід і для чистопородного розведення. В зв’язку з широким використанням голштинської худоби в Україні створюється власна племінна база цієї породи.

Симентальська порода. Ця порода створена в Швейцарії в долині річки Сімме і походить від старої бернської худоби. Є й інші версії походження цієї породи. На Україну сименталів вперше почали завозити у 70-х XXІ ст. Це порода комбінованого напряму продуктивності. Завдяки хорошим молочним, м’ясним і робочим якостям, міцності конституції, невибагливості до зовнішнього середовища та хорошими акліматизаційними властивостями симентали швидко поширились на території України і розводились в 17 областях.

Симентали України порівняно крупні. Виділяються тварини двох типів будови тіла: молочно-м’ясний та м’ясо-молочний. Тварини молочно-м’ясного типу більш високоногі з добре розвиненою грудною клітиною та середньою частиною тулуба. Кінцівки міцні, правильно поставлені. Тварини характеризуються задовільною омускуленістю з вираженим “молочним трикутником”. Тварини м’ясо-молочного типу приземкуваті, добре омускулені, тулуб їх порівняно більш глибокий з округлими і широкими ребрами. Вим’я корів округле і чашоподібне, зустрічаються тварини з підтягнутими передніми четвертями, зближеністю задніх дійок, слабкою підтримуючою зв’язкою, недостатньо пристосованою до машинного доїння.

Методи та форми добору тварин у молочному скотарстві.

У молочному скотарстві добір ведеться за ознаками, які найбільшою мірою обумовлюють рівень молочної продуктивності корів та інтенсивність їх використання. До них належать надій, жирність та білковість молока, жива маса, плодючість, оплата корму продукцією, пристосованість до сучасних малозатратних технологій виробництва продукції тваринництва.

Важливими селекційними ознаками для корів молочних порід є міцна конституція, гармонійна будова тіла, добре розвинений тулуб, добре прикріплене рівномірно розвинене високотехнологічне вим’я та міцні кінцівки. Ці ознаки враховують при селекції тварин на бажаний тип, де поряд із 100-бальною оцінкою використовують лінійне описування екстер’єру дочок оцінюваних бугаїв за єдиною кількісною шкалою на основі порівняння їх з модельним типом молочної корови. Така оцінка повинна проводитись незалежними експерт-бонітерами. Основними ознаками добору є надій, вміст жиру та білка в молоці. Вихід молочного жиру та білка є сумарними показниками, які в багатьох країнах вважаються визначальними селекційними ознаками молочної худоби. При цьому перевагу віддають селекції на білковомолочність.

Методи та форми підбору тварин.

Підбір тварин здійснюється з метою отримання нащадків бажаної якості. У практиці молочного скотарства застосовують однорідний (гомогенний) і неоднорідний (гетерогенний підбір). Підбір вважається однорідним, якщо тварини за певною ознакою не відрізняються більше як на 0,5 стандартного відхилення.

Гомогенний підбір використовується з метою збереження, закріплення і посилення в потомстві кращих якостей батьків. При цьому важливу роль відіграє підвищення гомозиготності тварин. В результаті гомогенного підбору збільшується однорідність тварин, що бажано при селекції молочної худоби за типом. Але тривале застосування гомогенного підбору в кількох поколіннях може привести до зменшення генотипової мінливості та зниження ефективності добору тварин. Створюючи стійку спадковість, гомогенний підбір гальмує виникнення нових, більш цінних якостей. В силу різних корелятивних зв’язків між ознаками при цьому методі підбору поряд з покращенням бажаних ознак можуть посилюватись небажані, які спочатку не мали істотного значення. Тому для вирішення ряду зоотехнічних завдань у молочному скотарстві використовують і протилежний гомогенному гетерогенний підбір.

Гетерогенний підбір ще називають коректуючим, покращуючим, виправляючим. Його застосовують для того, щоб недоліки, властиві батькам не повторювались нащадками. Якщо такий підбір проводиться протягом ряду поколінь, то із зміною останніх різниця за вираженністю тієї чи іншої ознаки згладжується і такий підбір поступово переходить у форму гомогенного. В результаті гетерогенного підбору отримують потомство з новими цінними якостями (можливо також виникнення гетерозису), підвищують генетичну мінливість ознак, посилюють їх пластичність, але потомство від такого підбору набуває нестійкої спадковості, часто спостерігається розщеплення ознак щодо вихідних батьківських форм. Цей спосіб підбору широко використовують в товарних господарствах, коли бугаї-плідники за племінною цінністю значно перевищують маток. У племінних господарствах, як правило, чергують гомогенний і гетерогенний підбір, використовуючи гетерогенний підбір для отримання нових якостей, а гомогогенний — для їх закріплення. Ці методи підбору можуть одночасно використовуватися на різних групах маточного поголів’я.

В молочному скотарстві основними формами підбору є індивідуальний і груповий. В племінному скотарстві застосовують індивідуальний підбір. До корів селекційної групи планують «замовний підбір» бугаїв-плідників з метою отримання продовжувачів існуючих та родоночальників нових ліній. До основної частини корів племінного стада доцільно використовувати індивідуально-диференційований підбір бугаїв. При цьому маточне поголів’я розподіляється на групи напівсестер за бугаями, які маючи половину спільної спадковості, характеризуються однаковими кращими якостями, а також недоліками. Така форма підбору в племінних господарствах сприяє більш ефективному використанню розведення за лініями.

В товарних стадах основною формою є груповий підбір, коли за стадом закріплюються бугаї без врахування індивідуальних особливостей тварин. При цьому найбільш широко використовується лінійно-груповий підбір, оснований на принципі ротації ліній, суть якого в тому, що за стадом закріплюють бугаїв однієї лінії з послідуючою заміною їх на іншу. В циклі ротації приймає участь 5-6 ліній. Основний принцип такого підбору — не допустити інбридингу в товарних стадах і забезпечити інтенсивне використання бугаїв-покращувачів.

Великомасштабна селекція в молочному скотарстві — це система інтенсивного генетичного покращення тварин у масштабах породи, її зональних типів чи окремих регіонів з використанням методів популяційної генетики, штучного осіменіння корів, тривалого зберігання сперми бугаїв, комп’ютерних технологій, досягнень імуно- та цитогенетики. Впровадження її в молочне скотарство сприяє значному підвищенню ефективності племінної роботи завдяки інтенсивному використанню бугаїв-поліпшувачів. Вплив спадковості бугаїв на генетичне поліпшення молочної худоби становить 90-95%. Теоретично можливі темпи генетичного удосконалення тварин становлять 1,5-2% від середньої продуктивності популяції. Основним фактором ефективності великомасштабної селекції є централізована система виведення, оцінки та добору бугаїв-покращувачів.

2. Технологія виробництва яловичини у спеціалізованому м’ясному скотарстві

В умовах інтенсифікації молочного скотарства одним із основних шляхів зростання виробництва яловичини є розвиток спеціалізованого м’ясного скотарства, яке характеризується сезонністю отелення самок, вирощуванням телят до 6-8-місячного віку на підсисі, переважно пасовищним методом. Воно має специфічні особливості утримання, годівлі і селекції тварин різних статевих і вікових груп.

Утримання худоби.

Вибір технології утримання худоби у господарствах повинен бути зумовлений наявністю і станом пасовищ, приміщень з їх конструктивно-планувальними рішеннями, забезпеченістю кормами і підстилкою. Необхідно застосовувати, головним чином, вигульно (взимку) — пасовищну (весна-осінь) систему утримання худоби. Необґрунтоване збільшення капіталовкладень для утримання м'ясних корів в стійловий період спричиняє зниження економічної ефективності галузі.

Біологічна особливість м'ясних корів (здатність до початку зими відкладати достатньо підшкірного жиру) дає змогу утримувати їх у будь-яку погоду не в капітальних приміщеннях, а під навісами полегшеного типу, на глибокій незмінюваній підстилці. Повновікових корів доцільно розміщувати в будівлях полегшеного типу невеликими групами — по 20-25 голів. Це полегшує догляд за ними з урахуванням фізіологічного стану. Окреме утримання первісток дає можливість раціонально використовувати корми, звівши до мінімуму кормовий антагонізм серед тварин, збільшити швидкість поїдання кормів, тривалість жуйних періодів і відпочинку, підвищити продуктивність.

Організовуючи сезонні отелення, слід враховувати сезонність (тенденція до весняних отелень) процесу відтворення, властиву великій рогатій худобі. При таких отеленнях корови після родів краще забезпечуються повноцінними кормами і хорошим утриманням, що сприяє швидкому відновленню їх організму і підвищенню молочності. Телята, одержані в березні-квітні, краще зберігаються. Це пояснюється тим, що остання стадія ембріонального розвитку плоду припадає на грудень-лютий і співпадає з оптимальною вгодованістю і хорошим фізіологічним станом більшості корів. Через це в березні-квітні телята народжуються більш життєздатними, не страждають шлунково-кишковими захворюваннями.

За традиційною технологією утримання м'ясних корів із телятами до відлучення — спільне. Проте даний спосіб має такі недоліки: 1. Телята дуже часто (12-15 разів протягом доби) ссуть корову. При незадовільних умовах годівлі вони “засисають” самок, які втрачають вгодованість, і або проявляють “приховану”, або взагалі не приходять в охоту до закінчення підсисного періоду; 2. Молодняк пізно починає споживати рослинні корми, що негативно впливає на його ріст і розвиток. Цьому можна запобігти, взимку використовуючи регламентований підсис.

Годівля худоби.

Систему годівлі м'ясної худоби слід ґрунтувати на можливості максимального споживання сухої речовини грубих і соковитих (а також пасовищних) кормів при оптимальному рівні концентратів у збалансованих раціонах. Для створення міцної кормової бази, яка б забезпечувала необхідний рівень і повноцінність годівлі всіх груп тварин, в кожному господарстві слід інтенсивно використовувати усі наявні земельні ресурси (рілля, сінокоси, пасовища) для заготівлі достатньої кількості кормів і створення страхових їх запасів. На одну м'ясну корову “зі шлейфом” слід заготовляти (без страхфонду) на рік 60,0 ц корм. од., у тому числі концкормів 27,0%, соковитих — 30,0%, грубих — 16,0%, зелених — 27,0%.

Особливу увагу приділяють годівлі корів, які щойно отелилися. До їхнього раціону не включають кислих кормів, особливо силосу та кислого жому, які негативно впливають на хімічний склад і властивості молозива. Оскільки в перші дні після народження теля може висмоктувати 4,5-5 кг молока щодоби, а молочність корів, як правило, вища, годувати останніх протягом перших 10-15 днів після отелення слід в основному грубими кормами, а потім поступово збільшувати норму силосу чи сінажу. Для корів, які лактують, на 100 кг живої маси треба, кг: грубих кормів — 1,8-2, силосу — 3,6-3,8; концкормів — до 0,3. Влітку корови повинні максимально використовувати пасовище.

Інтенсивність росту молодняку під матерями до 6-8-місячного віку залежить від багатьох факторів: молочності корів, кількості додаткової підгодівлі концентрованими та грубими кормами тощо. У цей період теля потребує особливої уваги і піклування. При недостатній годівлі в підсисний період тварини втрачають особливості, властиві молодому організму — інтенсивніший ріст та розвиток. Затримка телят у розвитку через недостатню годівлю в ранні періоди не може повністю бути компенсованою. Після підсисного періоду особливості годівлі молодняку залежать від його призначення. Рівень годівлі ремонтних телиць повинен забезпечити їх добрий розвиток і високу класність за живою масою, міцну конституцію. Годівля племінних бугайців повинна бути достатньою за рівнем енергії, кількістю органічних та мінеральних речовин, а також вітамінів, щоб забезпечити їх майбутню статеву активність і використання для відтворення у віці 14-16 міс.

Література:

1. Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп. Київ – 2004 р. 2 томи.

2. Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua