Роль фінансів та кредиту в умовах формування ринкового середовища

З М І С Т

Вступ.

В умовах ринку питання стану фінансів підприємств цікавить мільйони українських громадян – акціонерів, а також інших безпосередніх і опосередкованих учасників економічного процесу. Це питання найбільш важливе для працівників самого підприємства і його адміністрації, тому що механізм ринку може призвести і до банкрутства.

Фінанси підприємств – грошові відносини, які виникають в процесі господарської діяльності підприємств і пов’язані з формуванням власних і залучених коштів, їх використанням на фінансування витрат і інвестицій підприємства, утворенням і розподілом отриманого прибутку.

Вихід економіки України з кризового стану неможливий без розуміння керівниками та працівниками фінансових служб і установ особливостей функціонування фінансової системи держави і фінансового механізму господарюючих суб’єктів. Фінанси підприємств перебувають у тісному зв’язку з фінансами національної економічної системи як єдиного цілого. Разом з тим, фінанси підприємств характеризуються певними особливостями та специфікою, які необхідно враховувати при здійсненні системних і структурних перетворень в Україні.

Специфіка фінансів проявляється в тому, що вони завжди виступають у грошовій формі, носять розподільчий характер і відображають формування і використання різних видів доходів і нагромаджень суб’єктів господарської діяльності.

1. Фінанси в системі ринкових відносин.

1.1. Суть фінансів.

Специфіка фінансів проявляється в тому, що вони завжди виступають у грошовій формі, носять розподільчий характер і відображають формування й використання різних видів доходів та нагромаджень суб’єктів господарської діяльності:

- сфери матеріального виробництва;

- держави;

- учасників з невиробничої сфери.

Необхідними умовами ефективного функціонування фінансів є:

- багатоманітність форм власності;

- наявність ринків товарів, праці, капіталу;

- самофінансування підприємницьких структур;

- свобода підприємництва і самостійність у прийнятті рішень;

- ринкове ціноутворення і конкуренція;

- регламентація державного втручання в діяльність підприємств;

- наявність нормативно-правового забезпечення правил економічної поведінки суб’єктів господарювання.

Фінанси підприємств, будучи частиною загальної системи фінансів, відображають процес утворення, розподілу і використання доходів на підприємствах різних галузей народного господарства і тісно пов’язані з підприємництвом, тому що підприємство є формою підприємницької діяльності.

Друга точка зору: фінанси підприємств – це відносини розподілу, безпосередньо пов’язані з формуванням і використанням грошових доходів і фондів.

Фінанси є кровоносною системою підприємницької діяльності. Рух грошей, його швидкість і масштаби визначають працездатність фінансової системи. З руху грошей починається і ним завершується кругообіг коштів підприємства, оборот всього капіталу.

Якщо б підприємницька діяльність складалась лише з операцій з готівковими коштами, то рух капіталу легко виявлявся. Проте готівкові кошти – це лише одна з форм капіталу. Іншими формами капіталу є товарна і виробнича. Операції з ними в кінцевому результаті зведуться до грошового обміну. Але в кожний даний момент це не є очевидним. Тому процес руху капіталу затушовується, аналіз і оцінка фінансів підприємства ускладнюються.

В умовах ринку питання стану фінансів підприємств цікавить мільйони українських громадян – акціонерів, а також інших безпосередніх і опосередкованих учасників економічного процесу. Це питання найбільш важливе для працівників самого підприємства і його адміністрації, тому що механізм ринку може призвести і до банкрутства.

1.2. Грошові відносини як складові фінансів підприємств.

Сукупність грошових відносин у державі можна розділити на декілька груп:

- грошові відносини, пов’язані з купівлею-продажем товарів;

- грошові відносини, пов’язані з купівлею-продажем послуг;

- грошові відносини, пов’язані з купівлею-продажем робочої сили (з/п);

- грошові відносини, за допомогою яких здійснюється перерозподіл доходів.

Фінанси включають грошові відносини:

- підприємств з державою;

- підприємств і організацій з працівниками;

- держави з населенням;

- підприємств зі страховими компаніями, банками.

1.3. Функції фінансів.

Існують дві ключові функції фінансів підприємств:

- розподільча;

- контрольна (функція нагромадження стосується фінансів України).

Розподільча проявляється в тому, що за допомогою фінансів реалізуються послідовності розподілу національного доходу (НД). Адже перш ніж розпочнеться розподіл на індивідуальне споживання, створюються резервний фонд, фонди розвитку виробництва, покриваються витрати. Завдяки цій функції забезпечується кількісне співвідношення між різними фондами. Це означає, що при розподілі НД важливе значення має не тільки послідовність відокремлення його частин, але й дотримання пропорцій на мікро- і макрорівнях економіки. Помилки і прорахунки в розумінні закономірностей пропорційного розподілу національного доходу на кожному рівні і кожному етапі розвитку держави можуть призвести до негативних наслідків у розвитку економіки.

Завдяки розподільчій функції забезпечується оптимальне поєднання різних інтересів в Україні (загальнодержавних, колективних, особистих) і створюються стимули для ефективного господарювання.

Контрольна функція перебуває в тісному зв’язку і взаємо-обумовленості з розподільчою функцією. Якщо існують закономірності розподілу національного доходу, то й існує механізм інформування про результати дотримання цих закономірностей та контролю за дотриманням цих закономірностей. Фінансовий контроль – це перевірка спеціально уповноваженими органами форм і змісту фінансових відносин та порядку здійснення фінансово-господарської діяльності. Фінансовий контроль може бути державний, незалежний (у формі аудиту), внутрішньогосподарський, який проводиться бухгалтерією, фінансовим відділом у формі:

- рахункової перевірки;

- тематичної перевірки;

- економічного аналізу.

Аудит – це незалежний платний фінансовий контроль, а також система надання платних послуг з удосконалення фінансово-господарської діяльності. Аудит здійснюють аудиторські фірми чи окремі самостійні аудитори, які мають ліцензію. Значна кількість фінансової інформації та звітності підприємств відповідно до існуючих нормативних документів завіряється аудиторами.

Залежно від часу здійснення фінансовий контроль ділиться на попередній, поточний і наступний. Попередній контроль проводиться до здійснення фінансово-господарських операцій; поточний – під час фінансових і господарських операцій; наступний – після здійснення операцій і покликаний виявити ті порушення, які виникли і не були встановлені під час попереднього й поточного контролю.

1.4. Фінансові ресурси малого бізнесу.

Товариство з обмежувальною відповідальністю “ТЕКОС Лтд” (екологічно чисті технології в промисловості і сільському господарстві) відноситься до підприємств малого бізнесу.

Основним напрямком діяльності ТОВ “ТЕКОС Лтд” є розробка, проектування, виготовлення обладнання та будівництво “під ключ” компактних каналізаційних очисних споруд.

Фінанси є головним економічним інструментом втручання в процеси розширеного відтворення, розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту. Вони є специфічною формою руху виробничих відносин, підсистемою економічного базису. Фінанси як система економічних відносин об’єктивно поділяються на дві сфери: державні фінанси і фінанси підприємств.

Фінанси підприємницьких структур виступають складовою економічних відносин і пов’язані з формуванням, розподілом та використанням грошових доходів і фондів. Вони тісно корелюють з державними фінансами: чим вища продуктивність праці, тим більші розміри продукту, що виробляється фірмою, тим більшу його частину можна вилучити до державної скарбниці. Отже, чим більший обсяг прибутку, тим більш значну його частину можна спрямувати до бюджету й на розширення виробництва, тим вищою буде ефективність виробництва і, врешті-решт, маса самого прибутку.

Фінанси суб’єктів малого бізнесу мають важливе значення для формування фінансів держави. Виникають різноманітні прямі та зворотні зв’язки між макрорівнем та чисельними мікрорівнями фінансів господарських одиниць. Суб’єкти малого підприємництва сплачують державі та місцевим органам влади податки, у свою чергу, держава надає їм прямі та непрямі субсидії, здійснює непрямі заходи, що сприяють розвиткові підприємництва. У структурі фінансових взаємозв’язків ринкового господарства фінанси підприємницьких структур, зокрема малого підприємництва, відіграють важливу роль, тому що вони обслуговують головну ланку суспільного виробництва, де створюються матеріальні та нематеріальні блага і формується визначальна маса фінансових ресурсів країни. Їм властиві, з одного боку, риси, що характеризують економічну природу фінансів у цілому, а з іншого боку – особливості, зумовлені функціонуванням фінансів у підприємницьких структурах.

Фінансові ресурси підприємницьких структур можна поділити на три групи відповідно до джерел їх формування.

Першу групу складають доходи та надходження, які утворюються за рахунок власних та прирівняних коштів.

Доходи:

- прибуток від основної діяльності, прибуток від виконаних науково-дослідних робіт та науково-конструкторських робіт (НДДКР) та інші цільові доходи;

- прибуток від фінансових операцій;

- прибуток від будівельно-монтажних робіт, які виконуються господарським способом;

- інші види доходів.

Надходження:

- амортизаційні відрахування;

- виручка від майна, що вибуло;

- не поточні пасиви;

- цільові надходження;

- мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві;

- пайові та інші внески членів трудового колективу;

- інші види надходжень.

Другу групу складають кошти, які мобілізуються на фінансовому ринку, а саме: продаж власних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, а також кредитні інвестиції.

До третьої групи зараховують надходження коштів від фінансово-банківської системи у порядку перерозподілу. До таких джерел належать:

- фінансові ресурси, що формуються на пайових засадах;

- страхове відшкодування ризиків;

- фінансові ресурси, що надійшли від концернів, асоціацій тощо;

- дивіденди та проценти на цінні папери інших емітентів;

- бюджетні субсидії;

- інші види ресурсів.

Ринкові відносини вимагають від суб’єктів малого бізнесу об’єктивної оцінки фінансового стану свого підприємства, фінансової ситуації у народному господарстві країни в цілому. Інакше вони не зможуть прийняти правильні управлінські рішення в цій сфері, і їхні шанси на успіх у конкурентній ринковій боротьбі залишатимуться мінімальними.

1.5. Джерела фінансування малого бізнесу в Україні.

Усім підприємствам для свого існування і розвитку необхідний капітал, який забезпечується шляхом фінансування.

В теорії фінансового менеджменту виділяються два основні види фінансування: внутрішнє і зовнішнє, які розмежовуються на дві основні групи: позичені та власні кошти.

Позичені кошти можуть бути короткостроковими і довгостроковими. До власних коштів належать: статутний капітал, акціонерний капітал, резерви, прибутки, спеціальні фонди тощо.

Внутрішнє фінансування – це таке фінансування. при якому кошти генеруються всередині фірми. Це є власні кошти. В цьому випадку кошти можуть надходити із таких джерел:

1) прибутки;

2) продаж ліквідних активів;

3) скорочення оборотного капіталу;

4) кредити від постачальників;

5) дебіторська заборгованість;

6) амортизаційні відрахування.

Сьогодні для малих і середніх підприємств України це джерело не є головним, оскільки розміри прибутків є невеликими. Крім того, собівартість вітчизняного виробника так завантажена надбавками, що сподіватися йому на високий прибуток не доводиться.

Отже, малі господарські одиниці мають обмежені можливості для перетворення прибутку у додатковий капітал з метою розширення виробництва.

Якщо вдало продати мало використовувані активи, то можна отримати необхідні гроші. Однак основний капітал підприємств сьогодні на 60-40% зношений, тому продати його на ринку часто дуже важко, а то й неможливо. В стартовій ситуації краще активи брати в оренду, ніж купувати у власність.

Якщо спробувати зменшити короткострокові активи, то теж можна отримати певні кошти. Однак вилучення цих грошей з обороту означатиме спад господарської активності, що автоматично відіб’ється на обсягах виторгу і прибутках фірми.

Грошові кошти всередині фірми можуть з’явитись шляхом вилучення амортизаційних відрахувань.

Амортизація нараховується протягом всього нормативного строку служби основного капіталу, а необхідність в її використання настає лише після фактичного його вибуття. Тому до моменту заміни основного капіталу, який вибув із експлуатації, амортизація є тимчасово вільною і може використовуватись як джерело фінансування виробництва.

Основними методами нарахування амортизації сьогодні є метод рівномірної амортизації і метод прискореної амортизації.

Рівномірна амортизація – вартість основного капіталу списується рівними частками протягом всього періоду експлуатації.

Суть методу прискореної амортизації полягає в тому, що в перші роки експлуатації нових засобів праці на амортизацію списується частина їхньої вартості, яка значно перевищує ту частину вартості, що пропорційна строку служби.

За прискореною амортизацією визначається норма щорічного списання на весь строк служби основного капіталу. Однак, якщо протягом першого року вона зараховується до повної вартості основного капіталу, то в наступні роки – до залишкової вартості.

Мале підприємство, використовуючи прискорений метод, отримує певні фінансові вигоди:

- страхує себе від втрат внаслідок морального знецінення елементів основного капіталу;

- амортизація може принести додатковий дохід підприємцю;

- зменшуються розміри оподаткованого прибутку і, відповідно, податкові платежі державі. Суми, які включені в амортизаційний фонд, не оподатковуються і залишаються у розпорядженні підприємства;

- прискорена амортизація захищає амортизаційні фонди від інфляції.

Зовнішні джерела фінансування малих підприємств – комерційні банки, небанківські фінансові установи (страхові компанії, довірчі товариства, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, пенсійні фонди) і т.д.

Кожен вид зовнішнього фінансування підпадає під одну з двох категорій: фінансування шляхом отримання позик і фінансування шляхом випуску акцій.

Короткострокові кредити можуть надаватись банками у випаду тимчасової фінансової скрути, яка виникає у зв’язку із витратами виробництва і обороту, не забезпеченими надходженнями коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, на поточні витрати, на фінансування капіталовкладень.

Довгострокові кредити надають для формування основних фондів. Об’єктами кредитування можуть бути капітальні затрати на реконструкцію, модернізацію і розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію тощо.

Банківські кредити із забезпеченням поділяються на:

- забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

- гарантовані (банками, фінансами або майном третіх осіб);

- з іншим забезпеченням (порука, посвідчення страхової організації);

- незабезпечені (бланкові).

У розвинутій ринковій економіці основними видами забезпечення є:

- передавальні написи на векселях (індосаменти);

- партнер із грошового зобов’язання, тобто особа, яка разом із позичальником бере на себе зобов’язання з кредиту;

- гарант-особа, яка гарантує оплату векселя шляхом видачі гарантійного листа;

- відступ права на оренду. Це також є забезпечення як гарантія. Банк, наприклад, надає позику підприємству, а за це автоматично отримує орендну плату;

- передача прав на рахунки дебіторів. Банк видає позику підприємцю під заборгованість дебіторів;

- відкриття гарантійних депозитних рахунків. Кредит видається під депозит в банку. В цьому випадку банк бере на зберігання розрахункову книжку клієнта;

- використання страхових полісів. Банк видає кредит під заставу страхового полісу;

- передача цінних паперів. Кредити видаються під заставу цінних паперів, переважно під 75% від ринкової вартості цінних паперів;

- товарні квитанції. Банк може видати позику під товарну квитанцію, яка свідчить про те, що товари, які забезпечують кредит, надійшли на спеціалізований склад або зберігаються у приміщенні, яке контролюється представником банку.

В практику малого бізнесу України активно впроваджується комерційний кредит – така товарна форма кредиту, об’єктом якого можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, на які продавцем надається відстрочка платежу.

2. Кредитування і розрахунки підприємств.

2.1. Суть та форми кредитування підприємств банківськими установами.

На всіх підприємствах незалежно від типу кругообігу капіталу можливі коливання потреби в оборотних засобах. Додаткова потреба в засобах зумовлена:

- нерівномірністю завезення сировини;

- збільшенням частки незавершеного виробництва;

- нерівномірністю ходу реалізації готової продукції й іншими факторами.

При тимчасовій відсутності власних коштів для покриття потреби в оборотних засобах використовуються кредити банку, кошти інших кредиторів і комерційний (товарний) кредит. Кредит дозволяє більш раціонально організовувати оборот коштів підприємств, не відволікаючи значні ресурси в створення грошових фондів і зайвих запасів сировини і матеріалів.

При кредитуванні підприємств перш за все враховується індивідуальний кругообіг засобів підприємства, особливості якого визначаються об’єктивними і суб’єктивними факторами.

До об’єктивних факторів можна віднести такі:

a) галузеву належність підприємства;

b) характер виробничого процесу;

c) сезонність виробництва.

До суб’єктивних факторів можна віднести ;

a) рівень організації виробництва;

b) рівень організації збуту і постачання;

c) ступінь розвитку товарного ринку;

d) інші фактори.

Розрізняють два види кругообігу коштів підприємства: з відносно рівномірним і нерівномірним кругообігом. До першої групи належать підприємства нафтової, вугільної, металургійної та інших галузей промисловості. Для підприємств цієї групи характерна відсутність тривалого часового періоду між надходженням і витрачанням грошових коштів.

У другу групу входять підприємства легкої, харчової, лісової промисловості, сільськогосподарські підприємства, інші. В цих підприємств виникає значна невідповідність між витратами грошових коштів і надходження коштів від реалізації продукції. В підприємств з нерівномірним кругообігом коштів додаткова потреба в кредиті пояснюється або сезонністю виробництва, або тривалістю кругообігу оборотних засобів.

При визначенні суми кредиту підприємство враховує загальну потребу в грошових коштах для задоволення виробничих потреб і наявності власних фінансових ресурсів.

Наприклад, підприємству необхідно закупити сировини і напівфабрикатів для організації виробництва деякого продукту на суму 1870 тис. грн.; власні ресурси для цієї цілі – 1270 тис. грн. Підприємство відчуває додаткову потребу в оборотних коштах у розмірі 600 тис. грн., яка задовольняється за рахунок кредиту.

В умовах ринку роль кредиту як інструменту регулювання фінансової діяльності підприємств зростає. Це обумовлено такими факторами:

- по-перше, збільшується питома вага кредиту в фінансуванні основних і оборотних засобів підприємства. Кредит дозволяє більш раціонально організовувати оборот коштів підприємства, не відволікаючи значні ресурси на створення грошових фондів і надлишкових запасів сировини і матеріалів. Це пояснюється тим, що в сучасних умовах бюджетні асигнування на цілі розвитку (відтворення) практично не виділяються і кредит виступає найважливішим джерелом формування основних і оборотних коштів підприємств усіх форм власності;

- по-друге, кредит активно використовується при придбанні цінних паперів підприємствами;

- по-третє, кредит залучається у фінансування інвестицій та інновацій і, отже, зростає його роль в забезпеченні і прискоренні науково-технічного прогресу. Проте в умовах високої інфляції можливості кредиту у стимулюванні науково-технічного прогресу різко зменшуються, оскільки впровадження нової техніки внаслідок його постійного подорожчання скорочується, а можливі строки надання кредиту значно менші від періоду окупності затрат;

- по-четверте, кредит може активно використовуватись як джерело викупу приватизовуваних підприємств;

- по-п’яте, рель кредиту у зовнішньоекономічному обороті підприємств через механізм стимулювання росту експортного потенціалу підприємства зростає, сприяючи тим самим накопиченню валютних ресурсів.

Можна виділити такі види кредитів, які надаються підприємству:

- банківський;

- комерційний (товарний);

- державний;

- лізинговий.

Класифікація кредитів комерційних банків.

Позички банків класифікувати за:

- призначенням та характером використання позичених коштів;

- наявністю та характером забезпечення;

- строками використання;

- методами надання та способами погашення;

До банківських послуг, що мають кредитний характер, також належить:

- акцептний кредит;

- авальний кредит;

- обліковий кредит;

- факторинг.

За призначенням та характером використання коштів розрізняють:

- кредитування оборотних коштів;

- кредитування основних фондів;

- сільськогосподарські позички;

- будівельні позички;

- позички небанківським фінансовим закладом;

- позички державним закладам та органам управління.

За наявністю та характером забезпечення:

- забезпечені (ломбардні) позички;

- незабезпечені (бланкові) позички.

Формами забезпечення зобов’язань з повернення кредиту можуть бути:

- застава майна позичальника;

- гарантія чи поручництво;

- перевідступлення на користь банку контрактів, вимог та рахунків позичальника до третьої особи;

- договір страхування відповідальності позичальника з несплати заборгованості за кредитом;

- транспортні та товарні документи;

- цінні папери;

- інші грошові вимоги позичальника до третьої особи.

За строком використання позички поділяють на:

- термінові;

- короткострокові;

- середньострокові;

- довгострокові;

- безтермінові;

- просторічні;

- відстрочені.

За методами надання розрізняють позички, що надаються:

- в одноразовому порядку;

- відповідно до відкритої кредитної лінії;

- гарантовані (резервні) кредити:

- із заздалегідь обумовлено датою надання;

- із наданням при виникненні необхідності.

За способами погашення розрізняють позички, що погашаються:

- поступово;

- одночасною сплатою після закінчення строку;

- відповідно до особливих умов, передбачених у кредитній угоді.

За характером та способом сплати проценту існують позички з:

- фіксованою процентною ставкою;

- плаваючою процентною ставкою;

- сплатою процентів у міру використання позичених коштів;

- сплатою процентів одночасно з отриманням позичених коштів (дисконтний кредит).

За кількістю кредиторів позички поділяються на:

- такі, що надаються одним банком;

- консорціальні;

- паралельні.

Етапи процесу кредитування:

- розглядання кредитної заявки;

- попередня бесіда з позичальником;

- вивчення кредитоспроможності клієнта;

- оцінка ризику з позики;

- переговори про укладання кредитної угоди;

- затвердження кредитним комітетом;

- підписання кредитної угоди.

2.2. Методика оцінки платоспроможності позичальника та порядок надання кредиту.

Підприємство, яке бажає отримати кредит, подає до банку кредитну заявку з інформацією про:

- мету кредиту;

- суму кредиту;

- строк користування кредитом;

- конкретні дати погашення;

- коротку характеристику заходу, що кредитується, та економічний ефект від його здійснення.

На вимогу банку позичальник надає, крім заявки, інші матеріали:

- копії установчого договору, статуту або інших документів, що підтверджують його правоздатність в отриманні кредиту;

- техніко-економічне обґрунтування (бізнес-план) заходу, що кредитується, з розрахунками надходжень, які очікуються від його реалізації;

- копії контрактів, угод, інших документів, що стосуються даного заходу;

- зобов’язання із забезпечення своєчасного повернення кредиту (угода застави, гарантійний лист, страхове свідоцтво тощо);

- бухгалтерську звітність, звіт про прибутки та збитки, декларацію про доходи, виписки з рахунків, що відкриті в інших банках.

На основі наданої інформації банк:

- вивчає формальну і неформальну інформацію про підприємство;

- оцінює ділову репутацію та імідж підприємства;

- аналізу кредитоспроможність підприємства, поглиблено досліджує його фінансовий стан і ступінь ризику неповернення позики;

- визначає перспективи розвитку підприємства;

- перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту;

- відвідує підприємство (при необхідності).

Вирішальне значення при видачі кредиту підприємству здійснюють підсумки проведеної оцінки кредитоспроможності. Кредитоспроможність підприємства означає його здатність повністю і в строк розраховуватись за всіма борговими зобов’язаннями.

Кредитоспроможність підприємства оцінюється на основі системи показників, які відображають розміщення і джерела обо­ротних засобів, результати фінансової діяльності підприємства. Вибір показників залежить від особливостей виробничої діяльності і побудови балансу, галузевих особливостей, форми власності.

Вітчизняна методика оцінки фінансового стану пози­чальника включає поєднання об'єктивних аналітичних даних, сформованих на основі бухгалтерського обліку і звітності (ф. №1 і №2), та суб'єктивних даних, що формуються експертами (керівниками відповідних управлінь). Цим забезпечується єдиний підхід та обґрунтованість при вирішенні питань оцінки платос­проможності позичальника і доцільності надання йому позик.

Аналіз господарсько-фінансової діяльності позичальни­ка дає можливість не тільки здійснити експрес-аналіз фінансового стану позичальника, а й виявити негативні тенденції в його фінан­сово-господарській діяльності в цілому і здійснити прогнозування розвитку діяльності підприємства в майбутньому. Це надасть можливість своєчасно вносити корективи в кредитні взаємовідно­сини банку та позичальника. Установи банку повинні здійснюва­ти оцінку фінансового стану позичальника перед наданням йому позики, а в подальшому – щоквартально для визначення групи ри­зику та розміру відрахувань до загального та спеціального резервів згідно з "Положенням про порядок формування резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків", затвердженого Національним банком України.

Оцінка фінансового стану здійснюється на підставі да­них офіційної звітності позичальника (бухгалтерський баланс ф.№1), звіт про фінансові результати і їх використання (ф.№2) та інформації з пакету документів, що повинен надаватися пози­чальником при отриманні кредиту чи додатково в період кре­дитних взаємовідносин.

Для оцінки фінансового стану позичальника здійсню­ється аналіз його фінансово-господарської діяльності з об'єктив­них показників його діяльності, таких як:

- обсяг реалізації;

- прибутки та збитки;

- рентабельність;

- грошові потоки;

- платоспроможність;

- ліквідність;

- фінансова стійкість;

- склад дебіторсько-кредиторської заборгованості;

- історія погашення кредитної заборгованості позичальни­ка в минулому;

- ефективність управління позичальника;

- форма власності.

Оцінка фінансового стану позичальника виконується двома етапами:

1-й етап - визначення значень показників, які характеризують фінансовий стан позичальника з віднесенням їх до відповідних аналітичних груп;

2-й етап - аналіз фінансового стану позичальника і віднесення позичальника до відповідного класу надійності.

На першому етапі показники, які характеризують фінан­совий стан позичальника, розподіляються на такі аналітичні гру­пи:

- показники платоспроможності позичальника;

- показники фінансової стійкості позичальника;

- показники "солідності" позичальника.

Оцінні показники діяльності позичальника, які характе­ризують його платоспроможність і фінансову стійкість, розра­ховуються на підставі бухгалтерського балансу (ф.№1) та фінан­сового звіту (ф.№2).

Оцінні показники, які характеризують "солідність" по­зичальника, визначаються на основі інформації пакета доку­ментів, наданого позичальником.

При визначенні фінансового стану позичальника фор­мується інтегральний показник, розрахунок якого базується на використанні принципу зваженості економічних показників і аналітичних груп. При цьому кожному економічному показнику та аналітичній групі надається вагове значення, яке відповідає їхньому внеску в оцінку фінансового стану позичальника.

На другому етапі підприємство-позичальника залежно від величини інтегрального показника (підсумкового по групах і показниках) зараховують до одного з п'яти класів (А, Б, В, Г, Д), які характеризують надійність позичальника.

Система показників, які використовуються при аналізі фінансово-господарської діяльності позичальника та методика їх розрахунків:

Перша група – показники платоспроможності позичаль­ника.

1. Коефіцієнт загальної ліквідності (Кзл) характеризує, наскільки обсяг поточних зобов'язань з кредитів і розрахунків можна погасити за рахунок усіх мобілізованих оборотних ак­тивів. Визначається за формулою:

Теоретичне значення Кзл – не менше 2,0. Вагове значен­ня – 8.

2. Коефіцієнт ліквідності (Клік) показує, в якій кратності оборотні активи покривають зобов'язання, і характеризує, наскільки зобов'язання можуть бути погашені швидколіквідними грошовими коштами, цінними паперами та реальною дебіторсь­кою заборгованістю. Визначається за формулою:

Теоретичне значення Клік – не менше 0,3. Вагове значення – 6.

3. Коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності (Кал) – характеризує, наскільки короткострокові зобов'язання можуть бути негайно погашені швидколіквідними грошовими коштами та цінними паперами. Визначається за формулою:

Теоретичне значення Кал – не менше 0,2. Вагове значен­ня – 5.

Друга група – показники фінансової стійкості.

1. Коефіцієнт фінансової стійкості (Кфс) – показує пито­му вагу всіх джерел власних та залучених на довгий термін коштів у загальних витратах підприємства, які можна використа­ти в своїй поточній діяльності без втрат для кредиторів. Визна­чається за формулою:

Теоретичне значення – не менше 0,6. Вагове значення – 5.

2. Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів (Кс) – показує частку залучених коштів на 1 грн. власних коштів позичальника:

Теоретичне значення – не більше 1. Вагове значення – 4.

Примітки: при значенні Кс більше 1 при розрахунку по­казника фінансової стійкості значення коефіцієнта Кс потрібно помножити на його вагове значення та одержаний результат відняти від підсумку другої групи.

3. Коефіцієнт ділової активності (Ка) показує обсяг ре­алізованої продукції на 1 грн. загальних витрат:

Теоретичне значення – не менше 0,7. Вагове значення – 4.

4. Коефіцієнт маневрування власних коштів (Км) харак­теризує ступінь мобільності використання власних коштів:

Теоретичне значення – не менше 0,5. Вагове значення – 3.

5. Коефіцієнт співвідношення статутного фонду пози­чальника до суми кредиту (Кск):

Теоретичне значення – не менше 0,25. Вагове значення – 3.

6. Коефіцієнт переливу капіталу (Кпк) показує, яку час­тину свого прибутку позичальник вклав у інші підприємства:

Теоретичне значення – не менше 0,1. Вагове значення – 2.

Третя група – показники "солідності" підприємства (ва­говий коеф. – 3).

1. Коефіцієнт забезпечення кредиту (Кз) характеризує наявність та обсяг забезпечення повернення кредиту:

Теоретичне значення – не менше 1,5 від суми наданої по­зики. Вагове значення – 8.

2. Закриття кредитних договорів (Зд) характеризує на­явність або відсутність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення кредитів.

Показник Зд набуває одне із можливих значень:

- кредит погашено без проблем – 1;

- кредит погашено після відстрочки – 0,7;

- кредитна угода прострочена – 0,1;

- позичальник ухиляється від погашення боргу – 0.

Вагове значення – 8.

3. Сплата відсотків за кредит (Вк) характеризує на­явність або відсутність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення відсотків за кредит.

Показник Вк набуває одне із можливих значень:

- нараховані відсотки сплачені своєчасно – 1;

- відсотки сплачені після відстрочки – 0,7;

- сплата відсотків прострочена – 0,1;

- позичальник ухиляється від сплати відсотків – 0.

Вагове значення – 8.

4. Коефіцієнт рентабельності реалізації продукції (Крп) – характеризує розмір прибутку на одиницю реалізованої продукції:

Теоретичне значення – не менше 0,1. Вагове значення – 6.

5. Наявність бізнес-плану (Нб):

- Нб=1 – при наявності бізнес-плану;

- Нб=0 – при відсутності бізнес-плану.

Вагове значення – 2.

6. Період функціонування підприємства (Пф) визначає кількість років з часу державної реєстрації підприємства.

Теоретичне значення – не менше 0,5 року. Вагове значен­ня – 1.

Примітки: в разі функціонування підприємства понад п'ять років Пф набуває значення 5 років.

7. Наявність аудиторських висновків за останній рік діяльності (На):

- На = 1 – при наявності позитивних аудиторських вис­новків;

- На = 0 – при їх відсутності чи негативних висновків.

Вагове значення – 1.

Залежно від стану платоспроможності, фінансової стійкості, "солідності" позичальника та його можливості викону­вати свої зобов'язання перед банком у минулому, підприємство-позичальник повинно бути віднесено до одного з п'яти класів, які характеризують надійність позичальника:

Ø клас А — підприємство з дуже стійким фінансовим станом;

Ø клас Б — підприємство зі стійким фінансовим станом;

Ø клас В — підприємство має ознаки фінансових ускладнень;

Ø клас Г — підприємство підвищеного ризику;

Ø клас Д — підприємство з незадовільним фінансовим ста­ном.

Віднесення позичальника до того чи іншого класу здійснюється банком залежно від величини інтегральної оцінки фінансового стану позичальника.

Інтегральна оцінка фінансового стану позичальника визначається за показниками всіх аналітичних груп. Вагові зна­чення коефіцієнтів визначаються з урахуванням важливості фак­торів, які впливають на оцінку фінансового стану позичальника.

Таким чином, для визначення величини інтегральної оцінки значення коефіцієнта необхідно помножити на його ваго­ве значення. Одночасно з кожного показника визначається свій внутрішній ваговий коефіцієнт (від 1 до 5 балів). Сумарне значен­ня з кожної групи показників необхідно помножити на ваговий коефіцієнт.

Залежно від сумарного значення інтегральної оцінки фінансовий стан підприємства належить до відповідного класу (А, Б, В, Г, Д).

За результатами вказаних підрахунків значень коефі­цієнтів визначається клас надійності позичальника за шкалою:

Значення інтегрального показника Клас

понад 275 А

від 274 до 228 Б

від 227 до 153 В

від 152 до 106 Г

105 і менше Д

Розмір інтегрального показника для визначення класу надійності позичальника розраховано з урахуванням значень ва­гових коефіцієнтів, передбачених Положенням.

Глибина аналізу кредитоспроможності залежить також від наявності чи відсутності в минулому кредитних відносин підприємства з даним банком, від результатів його фінансової діяльності, розмірів і строків надання позик.

На основі оцінки кредитоспроможності позичальника і ефективності комерційної угоди (проекту) банк приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту і укладає з ним кре­дитний договір.

На основі вищесказаного банк приймає рішення про доцільність надання позики. У випадку прийняття позитивного рішення про надання кредиту у відносинах між банком і підприємством наступає етап підписання договору про надання кредиту.

Зміст кредитною договору визначається підприємством і банком самостійно. В ньому передбачається ціль кредитування, умови і порядок видачі й погашення кредиту, спосіб забезпечення кредиту, процентні ставки за кредит, права і відповідальність сторін, інші умови.

У відповідності з договором банк зобов'язується надава­ти підприємству певну суму грошових коштів у встановлений термін. Підприємство зобов'язується використати отримані кош­ти на передбачені в договорі цілі, своєчасно погашати позику, сплачувати проценти і надавати банку можливість контролюва­ти цільове використання кредиту, а також його забезпеченість.

Кредитний договір, як правило, містить такі розділи:

- І. Загальні положення.

- V. Порядок вирішення спорів.

- VI. Строк дії договору.

- VII. Юридичні адреси сторін.

І. Загальні положення:

- найменування сторін, які уклада­ють договір;

- предмет договору — вид кредиту, сума, строк, розмір процентної ставки, умови забезпечення виконання зо­бов'язань за кредитом (застава, гарантія, поручництво, страху­вання);

- порядок видачі і погашення кредиту, а також порядок на­рахування і сплати процентів за кредит.

II. Права і обов'язки позичальника:

2.1. Права позичальника:

а) вимагати від банку надання кредиту в обсягах і в строки, передбачені договором;

б) достроково погашати заборгованість з позики;

в) розірвати договір при недотриманні банком умов дого­вору чи з власних економічних міркувань;

г) вимагати пролонгації строку договору з об'єктивних причин.

2.2. Обов'язки позичальника:

а) використати виданий кредит на цілі, передбачені в дого­ворі;

б) повернути наданий кредит в обумовлений в договорі строк;

в) своєчасно сплачувати банку проценти за користування кредитом;

г) своєчасно надавати баланс та інші документи, необхідні банку для здійснення контролю за позикою;

д) забезпечувати достовірність даних, які надаються в банк для отримання кредиту і наступного контролю за його використанням;

е) надання кредитору даних про всі отримані і заплановані до отримання кредитів у третіх осіб;

є) інформувати банк про зміну своєї організаційно-право­вої форми;

ж) інші.

III. Права і обов'язки банку.

3.1. Права банку:

а) перевіряти забезпечення виданого кредиту і його цільо­вого використання, в т.ч. на місці;

б) припиняти видачу нових позик і пред'являти до стягнен­ня раніше виданих позик при порушенні підприємством умов кредитного договору, а також при виявленні ви­падків недостовірності звітності, запущеності бухгал­терського обліку, неодноразовій затримці сплати про­центів за кредит;

в) стягувати з підприємства при пролонгації кредиту відповідну комісійну винагороду;

г) переглядати в односторонньому порядку процентні став­ки за користування кредитом у випадку зміни рівня про­центної ставки НБУ;

ґ) здійснювати нарахування і стягнення компенсації за не­використаний кредит (у випадку офіційної відмови підприємства від кредиту чи його частини протягом строку дії договору).

3.2. Обов'язки банку:

а) надавати кредит підприємству в обсягах і в строки, пе­редбачені в договорі;

б) інформувати підприємство про факти і причини достро­кового стягнення банком кредиту;

в) інформувати підприємство про зміни в нормативних до­кументах з питань кредитування і розрахунків, які вно­сяться за рішенням Національного банку.

IV. Відповідальність сторін.

Банк за порушення підприємством взятих на себе зо­бов'язань може:

а) призупинити подальшу видачу кредиту;

б) пред'явити його до дострокового стягнення;

в) скоротити суму кредиту, передбаченого до видачі за договором;

г) збільшити процентну ставку за кредитом;

ґ) за несвоєчасне повернення кредиту і процентів стягну­ти пеню в розмірі, передбаченому в договорі, але не більше двократного розміру офіційної облікової ставки НБУ.

Підприємство може вимагати від банку відшкодування збитків, які виникли внаслідок ненаданих йому зовсім чи на­дання в неповному обсязі передбаченого договором кредиту.

Підприємство-позичальник у випадку неповного вико­нання виділеного йому банком кредиту має сплатити банку неу­стойку в розмірі плати банком за залучені банком кредитні ре­сурси і недоотриманої маржі у звітному періоді.

Після укладення кредитної угоди банк відкриває підприємству позичковий рахунок, на який зараховується шукана сума кредиту. Підприємства в більшості випадків користуються кредитом того банку, в якому відкритий поточний рахунок. Од­нак підприємство має право отримати кредит і в іншому банку.

2.3. Порядок нарахування відсотків за депозитними та кредитними операціями.

Порядок погашення кредиту — це спосіб погашення ос­новної його суми і нарахування процентів. Вона може бути пога­шена повністю після закінчення строку кредиту чи поступово. Банк стягує проценти з суми непогашеного кредиту.

За характером погашення позики поділяються на три види:

Позики, які погашаються поступово – щомісячно, щок­вартально раз в півроку, щорічно.

2. Позики, які погашаються одночасною оплатою після закінчення їх строку.

3. Амортизаційні (поступова виплата рівномірними внеска­ми). Такі позики видаються на здійснення великих угод, після завершення яких в підприємства з'явиться достатня кількість грошей.

4. Інші способи погашення, які зазначаються в кредитному до­говорі.

При одночасному погашенні кредиту підприємство-позичальник виплачує відразу всю його суму в кінці строку.

При погашенні періодичними внесками частина основ­ної суми кредиту виплачується рівними внесками протягом його строку, значна частина після закінчення строку кредиту.

При "амортизаційному" погашенні основну суму кредиту виплачують поступово протягом строку кредиту. Платежі здійснюються рівними сумами регулярно і включають певну час­тину суми кредиту і процент. Разом з останнім внеском погаша­ють суму кредиту, яка залишилась.

Погашення рівними внесками означає, що кожний на­ступний платіж менший за попередній, оскільки процентні ви­плати з часом знижуються.

Інші способи погашення кредиту:

- порядок погашення може бути пов'язаний з доходами від кредитного проекту чи бізнесу (порядок погашення кре­диту з перервою, а регулярні внески в рахунок погашення здійснюються тільки тоді, коли проект починає приноси­ти дохід);

- внески в рахунок погашення основної суми здійснюються нерегулярно і нерівними сумами.

Механізм погашення кредиту обговорюється при укла­данні договору підприємства з банком. Порядок погашення, при якому виплати здійснюються нерегулярно, передбачає більш ви­соку процентну ставку.

Проценти за користування кредитом нараховуються що­місячно в розмірі, передбаченому кредитним договором. Процен­ти сплачуються за фактичну кількість днів користування позикою.

Заборгованість з позичок погашається підприємством платіжним дорученням у строки, узгоджені з банком. При непо­верненні позики в строк банк може стягувати її з підприємства шляхом списання заборгованості, а при нестачі коштів на рахун­ку підприємства звертатися в суд.

Рівень процентної ставки за кредит залежить від фак­торів, що діють на мікро- і макрорівнях.

На макрорівні на розмір ставки впливають:

- темпи інфляції;

- розмір дефіциту державного бюджету, внутрішнього і зовнішнього боргу країни;

- попит і пропозиція на кредитному ринку;

- розмір офіційної облікової ставки НБУ тощо.

На мікрорівні на процентну ставку впливають:

- фінансове становище підприємства і його ділова репутація;

- ступінь взаємодії банку з підприємством;

- розмір і строк позики;

- ефективність комерційної угоди (проекту);

- інші фактори.

Процентні ставки за кредит можуть встановлюватися фіксовані і плаваючі. Фіксовані ставки не змінюються протягом терміну дії кредитного договору, а плаваючі змінюються за­лежно від кон'юнктури на кредитному ринку.

Зараз у більшості випадків банки укладають з підприємствами договори на умовах плаваючої процентної став­ки у зв'язку з частою зміною офіційної облікової ставки НБУ. Та­кий порядок вигідний підприємству тільки за умови зниження рівня офіційної облікової ставки НБУ.

Обчислення звичайних, комерційних, точних відсотків.

У практиці нарощення з простими відсотками викорис­товується при наданні короткотермінових позичок, тобто на термін не більше одного року (n<1), а також у випадках, коли відсотки не приєднуються до суми боргу, а періодично виплачу­ються. Оскільки відсоткова ставка, як правило, встановлюється у розрахунку на рік, то, якщо тривалість позички менша року, не­обхідно визначити, яка частина відсотків має бути заплачена кре­дитору. Аналогічна проблема може виникнути й у будь-якій іншій фінансовій ситуації, коли термін нарахування відсотків мен­ший, ніж визначалося раніше.

Введемо нові позначення:

g – кількість днів користуван­ня грошима;

К – кількість днів у році (база року).

Тоді термін користування грошима в роках n можна зо­бразити таким чином:

Величини g та K можуть набувати різних числових зна­чень. Так, кількість днів користування грошима (g) можна обчис­лити точно по датах, і наближено (якщо рахувати, що кожен місяць має 30 днів, а рік – 360 днів).

Отже, база року (K) теж може бути наближена (360 днів) і точна (365 або 366 у високосному році). Дата надання та пога­шення боргу вважається одним днем і при наближених, і при точних обчисленнях g.

Різні значення g та K приводять до різних результатів у нарахуванні простих відсотків. Для короткотермінових фінансо­вих операцій формулу простих відсотків використовують у тако­му вигляді:

Тут можливі три варіанти обчислень, які дали назву трьом видам простих відсотків:

а) звичайні відсотки, якщо g – наближене, K = 360 днів.

Вони використовуються, якщо при нарахуванні відсот­кових грошей не потрібно великої точності (на депозитах). За кордоном обчислення звичайних відсотків називають німецькою методикою нарахування відсотків;

б) комерційні відсотки, якщо g – точне, К = 360 днів.

Цей метод називають банківським або французьким. Його використовують при обліку векселів та інших операціях у комерційних банках;

в) точні відсотки, якщо g – точне, К = 365 або 366 днів.

Цей спосіб нарахування називають англійським, і він дає найточніші результати. Використовується при зовнішньоеко­номічних фінансових операціях.

2.4. Внутрішній аналіз стану активів промислового підприємства.

З переходом підприємств на ринкові умови господарювання важливого значення набули стабільність фінансового стану підприємства і пошук шляхів його оздоровлення з метою створення нормальних умов його роботи.

Комплексне вивчення формування фінансових ресурсів, ефективності їх використання здійснюється за допомогою фінансового аналізу. Він є одним з методів спостереження і пристосування до умов ринку, які постійно змінюються. Фінансовий аналіз являє собою спосіб нагромадження, трансформації і використання інформації фінансового характеру, що має на меті:

- оцінити поточний і перспективний фінансовий стан підприємства;

- оцінити можливі і доцільні темпи розвитку підприємства з позиції фінансового їх забезпечення;

- виявити доступні джерела засобів та оцінити можливість і доцільність їх мобілізації;

- спрогнозувати становище підприємства на ринку капіталів.

Основним завданням аналізу є оцінка результатів господарської діяльності за попередній та поточний роки, виявлення факторів, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники роботи підприємства, прийняття рішення про визнання структури балансу задовільною (незадовільною), а підприємства – платоспроможним (неплатоспроможним).

Джерелами інформації для проведення аналізу є:

- баланс підприємства за попередній рік та звітний період;

- звіт про фінансові результати;

- звіт про власний капітал;

- звіт про рух грошових коштів;

- звіт про витрати на виробництва продукції, робіт, послуг;

- розрахунок нормативу власних обігових коштів;

- розшифрування дебіторської та кредиторської заборгованості;

- бізнес-план;

- матеріали маркетингових досліджень;

- висновки аудиторських перевірок;

- інша інформація.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної і фінансової діяльності. Безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції позитивно впливає на фінансовий стан підприємства. Перебої у виробничому процесі, погіршення якості продукції, труднощі з її реалізацією призводять до зменшення надходжень засобів на рахунки підприємства, в результаті погіршується платоспроможність. Існує і зворотний зв’язок, оскільки відсутність грошових засобів може призвести до збоїв у забезпеченні матеріальними ресурсами, а звідси, і у виробничому процесі.

Існують випадки, коли підприємство має фінансові труднощі, пов’язані з раціональним розміщенням і використанням існуючих фінансових ресурсів. Тому фінансова діяльність повинна бути спрямована на забезпечення систематичного і ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і позичених коштів, фінансової стабільності з метою ефективного функціонування підприємства. Важлива роль у досягненні стабільного фінансового стану належить аналізу.

Основними завданнями аналізу є:

- загальна оцінка фінансового стану і факторів його зміни;

- вивчення відповідальності між засобами і джерелами раціональності їх розміщення і ефективності використання;

- дотримання фінансово-розрахункової і кредитної дисципліни;

- визначення ліквідності і фінансової стабільності підприємства;

- довгострокове і короткострокове прогнозування фінансової стабільності підприємства.

Для вирішення цих завдань вивчаються:

- наявність, склад і структура капіталу підприємства, причини і послідовність його зміни;

- склад, структура і зміни основного капіталу;

- наявність і структура оборотного капіталу в сферах виробництва і обігу, причини і наслідки його зміни;

- ліквідність і якість дебіторської заборгованості;

- наявність, склад і структура джерел формування капіталу, причини і наслідки його зміни;

- платоспроможність і фінансова гнучкість;

- ефективне використання капіталу.

Одним з прийомів аналізу фінансового стану є “читання” балансу і вивчення абсолютних величин. Ознайомлення зі змістом балансу дозволяє бачити основні джерела засобів (власні, позичені), основні напрямки вкладення засобів, склад засобів і їх джерел, склад дебіторської і кредиторської заборгованості та інше. Однак інформація лише в абсолютних величинах недостатня для прийняття рішень, оскільки на її основі не можна визначити динаміку показників, місце підприємства в галузі і т.д., тому поряд з абсолютними величинами використовуються і відносні – проценти, коефіцієнти, індекси.

Найбільш широко використовуються при фінансовому аналізі фінансові коефіцієнти. Їх аналіз дозволяє виявити симптоми прихованих явищ, проблеми, що потребують глибокого вивчення. Корисність коефіцієнтів для аналізу і прийняття рішень залежить від правильності їх інтерпретації. Для цього необхідно знати внутрішні і зовнішні фактори їх формування: загальноекономічні умови, умови в галузі, політику адміністрації підприємства і інше. Більш детальний аналіз не завжди підтверджує висновки, зроблені на основі коефіцієнтів, тому що на їхній рівень впливає специфіка окремих підприємств, середнє значення галузевих даних. Але вивчення коефіцієнтів при аналізі фінансового стану необхідно і актуально, оскільки дозволяє зрозуміти процеси, що відбуваються, і правильно оцінити їх не лише для поточного року, а й на перспективу. Найважливішими коефіцієнтами є: ліквідність, ділова активність, фінансова стійкість і рентабельність.

Для проведення внутрішнього аналізу стану активів необхідно згрупувати оборотні активи за категоріями ризику.

Активи, які можуть бути використані тільки з певною метою, мають високий рівень фінансового ризику (спеціальне обладнання). Чим більше коштів вкладено в активи, що належать до категорії високого ризику, тим нижча фінансова стійкість підприємства.

При аналізі стану активів доцільно оцінити тенденцію співвідношення активів, що важко реалізуються, до загальної величини активів, а також важко реалізованих до легкореалізованих активів.

Проте не слід забувати, що класифікація активів повинна бути гнучкою. В певні періоди запаси стають легкореалізованими активами. Саме вміння реагувати на зміни в ліквідності активів дає можливість мобілізувати фінансові ресурси підприємства.

На основі аналізу виявляється зміна структури активів у сторону збільшення частки оборотних засобів. Що може впливати на:

- формування більш мобільної структури активів, що сприяє прискоренню оборотності коштів підприємства;

- відволікання частини поточних активів на кредитування споживачів товарів, робіт, послуг підприємства, дочірніх підприємств та інших дебіторів, що свідчить про фактичну іммобілізацію цієї частини оборотних засобів із виробничого циклу;

- згортання виробничої бази;

- викривлення результатів оцінки основних фондів внаслідок існуючого порядку їх обліку та інше.

Для покращення фінансового становища на фірмі з огляду на вищесказане, необхідно здійснювати заходи:

- вдосконалювати організацію розрахунків зі споживачами;

- проводити інвентаризацію стану майна з метою виявлення активів, які необхідно списати.

2.5. Фінансовий аналіз короткострокової заборгованості.

Аналіз стану кредиторської заборгованості здійснюється поетапно:

1) вивчається динаміка загальної суми кредиторської заборгованості підприємства, її частка у загальному обсязі капіталу та співвідношення до довгострокових зобов’язань;

2) вивчається склад кредиторської заборгованості в розрізі банківського, комерційного кредиту та внутрішньої кредиторської заборгованості;

3) аналіз використання банківського кредиту;

4) аналіз залучення комерційного кредиту;

5) аналіз внутрішньої кредиторської заборгованості, її складу, оборотності;

6) аналіз заборгованості з податків та обов’язкових платежів.

Кожний етап даного аналізу має свої особливості, зумовлені специфікою виникнення та управління різними видами кредиторської заборгованості.

Особливу увагу необхідно звернути на наявність простроченої заборгованості перед бюджетом, позабюджетними фондами, зі страхування, з оплати праці та перед іншими кредиторами. Будь-який факт простроченої заборгованості варто розглядати як негативне явище. Однак у складі зобов’язань можна виділити заборгованість “термінову” і так звану “спокійну”.

Як правило, борги перед бюджетом зараховують до “термінових”, а отриману передоплату – до “спокійної” заборгованості.

На ліквідність активів, а значить, і на фінансовий стан підприємства, значний виплив здійснює термін надання кредитів (кредиторської заборгованості).

2.6. Аналіз структури джерел коштів і їх використання.

Внутрішній аналіз структури джерел коштів підприємства пов’язаний з оцінкою альтернативних варіантів фінансування діяльності підприємства.

До числа основних показників, які характеризують структуру джерел коштів, належить коефіцієнт фінансової незалежності – “автономії” (Кавт) – як відношення загальної суми джерел власних коштів до підсумку балансу.

Загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суму власних джерел фінансування, тобто критичне значення Кавт =0,5. Чим більше значення коефіцієнта, тим кращий фінансовий стан підприємства (менша залежність від зовнішніх джерел фінансування). Цей коефіцієнт є важливим і для інвесторів, і для кредиторів, тому що характеризує частку коштів, вкладених власником у загальну вартість майна підприємства.

Для визначення фінансової стійкості визначають коефіцієнт фінансової стабільності (відношення джерел власних до позикових коштів). Нормативне значення Кфс повинно бути більшим 1.

Причинами зменшення Кфс може бути:

- зменшення виручки;

- зменшення прибутку;

- необґрунтоване збільшення матеріальних запасів.

Інколи ще визначають Кфс як суму джерел власних коштів і довгострокових позичкових коштів у відношенні до валюти балансу.

Для аналізу можна використовувати також коефіцієнт фінансування, який визначається у відсотках відношенням власних джерел коштів до залучених.

Для вирішення питання щодо забезпечення підприємства власними коштами розраховується коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кзвк) як відношення різниці між обсягами джерел власних та прирівняних до них коштів і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних коштів. Значення цього показника повинно бути більше 0,1.

До сучасної термінології введено термін “робочий капітал” – не що інше як власні оборотні засоби. Він є різницею між оборотними активами підприємства та короткостроковими зобов’язаннями (ІІрА-ІVрП). Тобто робочий капітал є тією частиною оборотних активів, яка фінансується за рахунок вільних коштів та довгострокових зобов’язань. Наявність робочого капіталу свідчить про те, що підприємство не тільки здатне сплатити власні поточні борги, а й має фінансові ресурси для розміщення діяльності та інвестування.

Платоспроможність підприємства визначається передусім величиною і маневреністю його робочого капіталу.

І нестача, і надлишок робочого капіталу може бути негативною ознакою. Саме тому важливу роль відіграє норматив власних оборотних засобів.

2.7. Фінансовий аналіз оборотності активів підприємства.

Фінансовий стан підприємства залежить від того, наскільки сума власних оборотних засобів перевищує розмір заборгованості.

Якісна оцінка стану активів і платоспроможності вимагає кількісного виміру. Для цього дуже часто використовують коефіцієнт покриття:

Кп=ІІрА/ІVрП

де ІІрА – другий розділ активу у балансі підприємства.

ІVрП – другий розділ пасиву у балансі підприємства.

При цьому до активів не включають витрат майбутніх періодів. Критичне значення Кп дорівнює 1. При Кп<1 формується неліквідний баланс. Коефіцієнт покриття від 1 до 1,5 свідчить про своєчасність погашення боргів.

Крім цієї формули ще використовують таку:

де МР – матеріальні ресурси;

Д-ТЗ – дебіторська заборгованість;

КстрЗ – короткострокова заборгованість.

Цей показник називають ще загальним коефіцієнтом покриття.

Поряд з цими показниками швидкість обігу оборотних засобів є однією з якісних характеристик фінансової політики підприємства. Чим більша швидкість обігу, тим ефективніше працює підприємство.

Коефіцієнт обіговості оборотних засобів (КООБЗ) – це відношення виручки (валового доходу) від реалізації продукції без врахування ПДВ та акцизного збору до суми оборотних засобів.

Термін обороту визначається відношенням кількості календарних днів звітного періоду до коефіцієнта оборотності:

,

де КОбА – коефіцієнт оборотності активів;

ВР – виручка від реалізації;

А – середня величина активів.

,

де КОбПА – коефіцієнт оборотності поточних активів;

ВР – виручка від реалізації;

ПА – середня величина поточних активів.

,

де tОб – тривалість обороту;

ОбА – оборотність активів.

2.8. Аналіз руху грошових коштів на підприємстві.

Управління грошовими потоками є одним з найважливіших напрямів діяльності фінансового менеджера. Воно включає в себе розрахунок часу обороту грошових коштів (фінансовий цикл), аналіз грошових потоків і їх прогнозування, визначення оптимального рівня грошових коштів, складання планів (бюджетів) грошових коштів.

Якщо підприємство нарощує обсяги, то воно тим самим включає в оборот високоліквідні активи і якоюсь мірою омертвляє їх. По суті цей період є операційним циклом.

Фінансовий цикл, чи цикл обороту готівки, являє собою час, протягом якого грошові кошти вилучені з обороту. Основні етапи обороту грошових коштів у ході виробничої діяльності можна представити такою схемою:

А – виробничий процес;

Б – період обороту дебіторської заборгованості;

В – період обороту дебіторської заборгованості;

Г – фінансовий цикл;

Д – операційний цикл.

Тобто, операційний цикл характеризує загальний час, протягом якого фінансові ресурси перебувають в запасах і дебіторській заборгованості. Оскільки підприємство оплачує рахунки постачальників з проміжком часу, протягом якого грошові кошти вилучені з обороту, то фінансовий цикл менший від операційного на період обороту кредиторської заборгованості.

І операційний, і фінансовий цикли повинні скорочуватися за рахунок:

- прискорення виробничого процесу;

- прискорення оборотності дебіторської заборгованості.

Фінансовий цикл може бути скорочений за рахунок:

- прискорення виробничого циклу;

- прискорення оборотності дебіторської заборгованості;

- певного сповільнення оборотності кредиторської заборгованості.

Тенденція до скорочення є позитивною.

Аналіз грошових коштів проводиться за даними звітного періоду і тому ретроспективний аналіз не є надзвичайно цінним. Однак без цього аналізу дуже часто при наявності прибутку неможливо пояснити причини відсутності коштів. Тому в світовій практиці використовують прямий метод (обчислення надходжень коштів) і опосередкований, який базується на ідентифікації й обміні інформації, пов’язаних з рухом грошових коштів і коректуванням чистого прибутку.

При прямому методі виділяють:

I. Поточну діяльність, де аналізують:

- надходження коштів від виручки;

- зменшення чи збільшення дебіторської заборгованості;

- витрати коштів на виробництво;

- збільшення чи зменшення запасів;

- збільшення чи зменшення розрахунків з кредиторами;

- збільшення чи зменшення короткострокових кредитів і позик;

- платежі в бюджет.

II. Інвестиційну діяльність, де аналізують:

- надходження коштів від реалізації основних засобів;

- виручку від реалізації матеріальних активів і довгострокових фінансових вкладень;

- придбання основних засобів і нематеріальних активів;

- довгострокові фінансові вкладення.

III. Фінансову діяльність, де аналізують:

- суми виручки від реалізації акцій підприємства;

- отримані довгострокові кредити;

- кошти на погашення позик.

IV. Інші операції:

- цільові надходження коштів;

- безоплатно отримані цінності.

Цей метод дозволяє оцінювати ліквідність підприємства, спостерігати за рухом грошових коштів, але не показує взаємозв’язку отриманого фінансового результату і зміни величини грошових коштів.

Тому використовують опосередкований метод аналізу, який дозволяє пояснити причину розбіжності між прибутком і, наприклад, скороченням грошових коштів.

У сучасних умовах зростає роль оптимізації рівня грошових коштів. Саме тому йдеться про те, що потрібно оцінити:

- загальний обсяг грошових коштів і їх еквівалентів;

- яку їх частку потрібно тримати на поточному рахунку, а яку – в швидкореалізованих цінних паперах;

- коли і в якому обсязі здійснювати взаємну трансформацію грошових коштів та швидкореалізованих активів.

3. Комплексний аналіз стану підприємства за допомогою фінансових коефіцієнтів.

І. Фінансовий аналіз майнового стану.

1. Сума господарських засобів (валюта балансу).

2. Питома вага активної частини необоротних активів у структурі необоротних активів = активна частка необоротних активів : підсумок Ір А балансу.

3. Коефіцієнт зносу основних засобів (ОЗ) = сума зносу : балансова звітність ОЗ.

4. Коефіцієнт оновлення ОЗ = балансова вартість ОЗ, що придбані за звітний період : балансова вартість ОЗ на кінець періоду.

5. Коефіцієнт вибуття О.З = балансова вартість вибулих ОЗ : балансова вартість ОЗ на початок періоду.

ІІ. Оцінка ліквідності.

1. Власний оборотний капітал = власний капітал – необоротні активи – поточні зобов’язання (Власний оборотний капітал свідчить про забезпеченість власними коштами).

2. Маневреність власного оборотного капіталу = грошові кошти : власний оборотний капітал.

3. Загальний коефіцієнт покриття = поточні активи : поточні зобов’язання (>1).

4. Загальний коефіцієнт ліквідності = оборотні активи : поточні зобов’язання (1-2).

5. Уточнений коефіцієнт ліквідності = грошві кошти + шв.р.ЦП + дебіторська заборгованість : поточні зобов’язання.

6. Коефіцієнт абсолютної ліквідності = грошові кошти : поточні зобов’язання (>0,2).

7. Питома вага оборотних активів = оборотні активи : валюта балансу.

8. Частка власних оборотних активів у покритті запасів = власний оборотний капітал : запаси і затрати.

9. Коефіцієнт ліквідності запасів = матеріально-виробничі запаси : поточні зобов’язання.

10. Коефіцієнт платоспроможності = власний капітал : робочий капітал.

11. Коефіцієнт покриття позикового відсотка = фінансовий результат від операційної діяльності : сума позичкових відсотків.

12. Тривалість матеріалізації = товарно-матеріальні запаси : щоденний обсяг продажу.

ІІІ. Показники фінансової стійкості.

1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу = власний капітал : валюта балансу.

2. Коефіцієнт фінансової незалежності = власний капітал : активи.

3. Коефіцієнт маневреності власного капіталу = власний оборотний капітал : власний капітал.

4. Коефіцієнт концентрації залученого капіталу = залучений капітал : валюта балансу.

IV. Показники ділової активності.

1. Виручка від реалізації.

2. Доходи від операційної діяльності.

3. Доходи від звичайної діяльності.

4. Фінансовий результат від операційної діяльності.

5. Фінансовий результат від звичайної діяльності.

V. Оцінка рентабельності.

1. Чистий прибуток.

2. Рентабельність продукції = чистий прибуток від реалізації : чистий дохід.

3. Коефіцієнт валового доходу = валовий дохід : чистий дохід.

4. Рентабельність виробництва (основної діяльності) = чистий прибуток від реалізації : собівартість реалізованої продукції.

5. Рентабельність власного капіталу = чистий прибуток : власний капітал.

6. Період окупності власного капіталу = власний капітал : чистий прибуток.

7. Операційний ліверидж = темп приросту прибутку : темп приросту обсягів реалізації.

8. Ефект фінансового лівериджу = балансовий прибуток : чистий прибуток (або темп р. балансового прибутку : темп р. чистого прибутку).

9. Виробничо-фінансовий ліверидж = виробничий ліверидж × фінансовий ліверидж.

10. Оборотність власного капіталу = річний обсяг продажу : власний капітал.

11. Коефіцієнт виплати дивідендів = дивіденди : чистий фінансовий результат.

12. Оборотність кредиторської заборгованості = закупки за рік : середня кредиторська заборгованість.

13. Період обороту кредиторської заборгованості = 365 : оборотність кредиторської заборгованості.

14. Продуктивність праці = виручка : середньорічна чисельність персоналу.

Ріст фінансової стійкості і рентабельності підприємства залежить від багатьох факторів. Однак найбільше темпи росту показників діяльності та стану підприємства залежать від темпів росту власного капіталу, який в свою чергу залежить від:

- рентабельності продажу;

- оборотності капіталу;

- фінансової активності по залученню коштів;

- норми розподілу прибутку на інвестиційні потреби.

Додаток

до Положення (стандарту)

бухгалтерського обліку 25

ФІНАНСОВИЙ ЗВІТ

суб’єкта малого підприємства

КОДИ

Продовження додатку

до Положення (стандарту)

бухгалтерського обліку 25

2. Звіт про фінансові результати

(річний) за 2001, 2002, 2003 роки

Форма №2-м

Код за ДКУД 1801007

Висновки.

Отже, фінанси є головним економічним інструментом втручання в процеси розширеного відтворення, розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту. Вони є специфічною формою руху виробничих відносин, підсистемою економічного базису.

Фінанси є кровоносною системою підприємницької діяльності. Рух грошей, його швидкість і масштаби визначають працездатність фінансової системи. З руху грошей починається і ним завершується кругообіг коштів підприємства, оборот всього капіталу.

Фінанси підприємств, будучи частиною загальної системи фінансів, відображають процес утворення, розподілу і використання доходів на підприємствах різних галузей народного господарства і тісно пов’язані з підприємництвом, тому що підприємство є формою підприємницької діяльності.

Фінанси підприємницьких структур виступають складовою економічних відносин і пов’язані з формуванням, розподілом та використанням грошових доходів і фондів. Вони тісно корелюють з державними фінансами: чим вища продуктивність праці, тим більші розміри продукту, що виробляється фірмою, тим більшу його частину можна вилучити до державної скарбниці. Отже, чим більший обсяг прибутку, тим більш значну його частину можна спрямувати до бюджету й на розширення виробництва, тим вищою буде ефективність виробництва і, врешті-решт, маса самого прибутку.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. “Фінанси підприємств”: Слав’юк Р.А.: Навчальний посібник. – Київ: ЦУЛ, 2002. – 460с. С 47.