Фінансові ресурси

План

Вступ

1. Загальний огляд джерел формування фінансових ресурсів.

2. Формування фінансових ресурсів на мікрорівні.

3. Формування фінансових ресурсів на макрорівні.

Висновки

Вступ

Фінансові ресурси є матеріальними носіями фінан­сових відносин, що дає змогу виділити фінанси із су­купності інших економічних категорій, бо жодна з них не характеризується таким матеріальним носієм. Ця особливість притаманна фінансам будь-якої економіч­ної системи, проте в різних економічних системах зас­тосовуються неоднакові форми і методи створення й використання фінансових ресурсів.

Тому введення в науковий обіг поняття "фінансові ресурси" дає можливість точніше визначити об'єкт фі­нансового прогнозування й балансових розрахунків, а через нього — обґрунтувати форми й методи впливу фі­нансів на увесь відтворювальний процес. Тут можна ви­явити таку взаємозумовлену залежність: фінанси як су­купність економічних відносин знаходять своє конкрет­не вираження у фінансових ресурсах, формою руху яких є фонди. Отже, процес створення й використання фондів фінансових ресурсів є об'єктом фінансового прогнозування та балансових розрахунків.

Місце і роль фінансових ресурсів у розширеному відтворенні можна чітко визначити лише тоді, коли ма­тимемо їх теоретичне обґрунтування як економічної ка­тегорії. В економічній літературі досі немає єдиної дум­ки щодо визначення фінансових ресурсів, їх змісту, ме­тодів впливу на ефективність господарювання.

У фінансово-кредитному словнику дається таке трактування фінансових ресурсів: "Це сукупність фон­дів грошових засобів, що перебувають у розпоряджен­ні держави, підприємств і організацій; створюються в процесі розподілу й перерозподілу сукупного суспіль­ного продукту і національного доходу"

Найповніше, на мою думку, визначення поняття фінансових ресурсів дане В.К. Сенчаговим. Він пише: "фінансові ресурси народного господарства виражають собою сукупність грошових нагромаджень, аморти­заційних відрахувань й інших грошових засобів, які формуються в процесі створення, розподілу і перероз­поділу сукупного суспільного продукту" (88, с. 49). У цьому визначенні зроблена спроба чіткіше показати джерела ресурсів, хоча їх перелік не зовсім повний, водночас нічого не сказано про цільове призначення фінансових ресурсів. Усе наведене вище свідчить про різні підходи до трактування поняття фінансових ресур­сів, що, в свою чергу, позначається на визначенні ролі фінансів у економіці.

На мій погляд, для науково обґрунтованого визна­чення поняття фінансових ресурсів необхідно чітко навести ті критерії, яким воно має відповідати. До вказаних критеріїв необхідно віднести: джерела ство­рення, форми виявлення, цільове призначення.

Із цього видно, що фінансові ресурси — це грошові нагромадження і доходи, які створюються в процесі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього про­дукту й зосереджуються у відповідних фондах для за­безпечення безперервності розширеного відтворення й задоволення інших суспільних потреб.

Таке визначення фінансових ресурсів дає змогу по­в'язати їх обсяг та склад із вартісною структурою вало­вого внутрішнього продукту й створює основу для за­безпечення єдності прогнозування динаміки валового внутрішнього продукту і фінансових ресурсів. Це дає можливість активніше використовувати фінанси як інс­трумент господарського механізму для впливу на всі елементи структури процесу виробництва. У цьому виз­наченні виражена економічна основа і зв'язок фінансо­вих ресурсів із відтворювальними процесами.

1. Загальний огляд джерел формування фінансових ресурсів

Фінансові ресурси - доходи і надходження суб'єктів господарювання й держави в особі його органів, які використовуються з метою розширеного відтворення й на задоволення інших потреб. Саме фінансові ресурси дозволяють відокремити категорію фінансів від категорії ціни й інших вартісних категорій. Фінансові ресурси є матеріально - речовинним втіленням самих фінансових відносин. Фінансові ресурси, виступаючи в грошовій формі, відрізняються від інших ресурсів. Вони відносно відособлені у своїх функціях, тому існує необхідність у забезпеченні вв'язування фінансових ресурсів з іншими ресурсами.

Джерелами фінансових ресурсів виступають всі три елементи вартості суспільного продукту, але ступінь участі кожного з них різна.

Фінанси впливають на суспільне відтворення в наступних напрямках:

- фінансове забезпечення відтворювального процесу;

- фінансове регулювання економічних і соціальних процесів;

- фінансове стимулювання економіки.

Відтворювальні витрати - це насамперед статутний фонд, у якому виділяються основні й оборотні кошти. Для покриття витрат необхідні гроші.

За масштабом та способом формування фінансові ресурси поділяються на ті, що діють на мікрорівні та ті, що діють на макрорівні. Під мікрорівнем розуміються фінансові ресурси підприємств, під макрорівнем – фінансові ресурси держави.

2. Формування фінансових ресурсів на мікрорівні

Фінанси об'єднань, підприємств і галузей являють собою систему економічних взаємозв'язків, пов’язаних із кругообігом ресурсів, утворенням, використанням грошових прибутків, контролем за виробництвом, розподілом, використанням національного продукту.

Відповідно до Закону України "Про підприємство", фінансові ресурси підприємств - це переважно прибуток і амортизаційні відрахування, прибутки від цінних паперів, пайові внески, ресурси спонсорів.

Поряд з цим фінанси підприємства займають одне з головних місць у відтворювальному процесі , формуванні власних грошових фондів і централізованих фінансових ресурсів держави, тому вимагають постійного контролю і належної уваги з боку керуючих органів.

Під фінансовими ресурсами слід розуміти грошові кошти, що с в розпорядженні підприємств. Таким чином, до фінансових ресур­сів належать усі грошові фонди й та частина грошових коштів, яка використовується в нефондовій формі.

Фінансові ресурси підприємства мають різні джерела їх формування. До основних джерел формування фінансових ресурсів підприємства відносяться:

Ø Статутний капітал (кошти за продаж акцій та пайові внески учасників)

Ø Статутний фонд (основні фонди, оборотні кошти, нематеріальні активи)

Ø Чистий прибуток підприємства

Ø Амортизація (зношення основних фондів та нематеріальних активів)

Ø Фонди спеціального призначення

Ø Резервний фонд

Ø Самофінансування

Ø Цивільне фінансування (кошти, отримані внаслідок безвідплатного фінансування)

Ø Стійкі пасиви (постійна кредиторська заборгованість)

Ø Інші джерела

Відповідно до Закону України «Про підприємства» від 25 листопада 1998 р. «підприємство - це самостійний суб'єкт, що господарює, створений для ведення господарчої діяльності, що здійснюється з метою отримання прибутку і задоволення суспільних потреб».

Організація господарської діяльності вимагає відповідного фінансового забезпечення, тобто початкового капіталу, що утворюється з внесків засновників підприємства і приймає форму статутного капіталу. Це найважливіше джерело формування майна будь-якого підприємства. Конкретні засоби утворення статутного капіталу залежать від організаційно - правової форми підприємства.

При створенні підприємства статутний капітал направляється на придбання основних фондів і формування оборотних ресурсів у розмірах, необхідних для ведення нормальної виробничо-господарської діяльності, вкладається в придбання ліцензій, патентів, ноу-хау, використання яких є важливим чинником при утворенні прибутку. Таким чином, початковий капітал інвестується у виробництво, в процесі якого створюється вартість, що виражається ціною реалізованої продукції. Після реалізації продукції вона приймає грошову форму - форму виручки від реалізації зроблених товарів, що надходить на розрахунковий рахунок підприємства.

Амортизація - економічний процес, який кількісно відображає втрату знаряддями праці своєї вартості і поступове перенесення її на новостворену продукцію з наступним нагромадженням ресурсів для відтворення основних засобів.

Амортизація є грошовим виразом фізичного та морального зносу основних фондів і здійснюється з метою повної заміни основних фондів при вибутті. Сума амортизаційних відрахувань залежить від вартості основних фондів, часу їх використання, витрат на модернізацію. Амортизація нараховується відповідно до балансової вартості основних фондів, вона є елементом виробничих витрат, включається в собівартість продукції і відшкодовується при її реалізації. В умовах ринкових відносин амортизаційні відрахування є сталим джерелом формування фінансових ресурсів, розмір яких істотно впливає на економіку підприємства. Практика свідчить, що висока питома вага відрахувань збільшує витрати виробництва, знижує конкурентоспроможність продукції, зменшує обсяг прибутку і скорочує можливості підвищення економічного рівня розвитку підприємства. З іншого боку, знижена питома вага відрахувань продовжує строк обігу засобів, вкладених у придбання основних фондів, і, як наслідок, знижує конкурентоспроможність продукції, призводить до втрати позицій підприємства на ринку.

Все майно, яке підлягає амортизації об’єднано в чотири категорії:

1) будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої;

2) транспортні засоби, включаючи вантажні та легкові автомобілі, меблі, офісне обладнання; побутові електромеханічні прилади та інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні та інші машини для автоматичної обробки інформації;

3) інші основні фонди, що не ввійшли до попередніх груп;

4) нематеріальні активи.

Призначення амортизаційних відрахувань - забезпечувати відтворення основних виробничих фондів і нематеріальних активів.

Прибуток від реалізації продукції - представляє собою різницю між виторгом від реалізації продукції без податку на додану вартість, акцизів, експортних тарифів і витратами на виробництво і реалізацію, включених у собівартість продукції.

Чистий прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства - це багатоцільове джерело фінансування його потреб, але основні напрямки її використання можна визначити як нагромадження і споживання. Пропорції розподілу прибутку на нагромадження і споживання визначають перспективи розвитку підприємства.

Резервний фонд створюється суб’єктами на випадок припинення їх діяльності для відшкодування кредиторської заборгованості. Він є обов’язковим для акціонерного товариства, кооперативу, підприємства з іноземними інвестиціями. Акціонерні товариства зараховують до резервного фонду також емісійний доход, тобто суму різниці між продажною і номінальною ціною акцій, отриману при їх реалізації по ціні, яка перевищує номінальну вартість. Ця сума не підлягає якому-небудь використанню або розподілу, крім випадків реалізації акцій по ціні нижчий за номінальну вартість.

Резервний фонд акціонерного товариства використовується на виплату процентів по облігаціям і дивідендів по привілейованим акціям у випадку недостатнього чистого прибутку для цих цілей. Відрахування до резервного фонду і в інші подібні по призначенню фонди відбувається до досягнення розмірів цих фондів, встановлених засновницькими документами, але не більше 25% статутного фонду, а для акціонерного товариства - не менше 15%.

Самофінансування - обов'язкова умова успішної господарської діяльності підприємств в умовах ринкової економіки. «Цей принцип базується на повній окупності витрат по виробництву продукції і поширенню виробничо-технічної бази підприємства. Він означає, що кожне підприємство покриває свої поточні і капітальні витрати за рахунок власних джерел».1 При тимчасовій недостатності в ресурсах потреба в них може забезпечуватися за рахунок короткострокових позичок банку і комерційного кредиту, якщо мова йде про поточні витрати, і довгострокові банківські кредити, використовувані на капітальні вкладення.

Фонди спеціального призначення - джерела власних ресурсів підприємства, утворені за рахунок відрахувань від прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.

Кредиторська заборгованість - це перш за все заборгованість по заробітній платні, відрахуванням до позабюджетних фондів, пов’язані з фондом оплати праці, резерв майбутніх платежів і ін. Утворення заборгованості по заробітній платні викликане тим, що між строком її нарахування і днем виплати є деяка кількість днів за роботу, в які господарюючий суб’єкт ще повинен виплатити робітникам. «Резерв майбутніх платежів створюється за рахунок нагромадження ресурсів, призначених на оплату майбутніх відпусток робітників. Вказані ресурси не належать підприємству або мають цільове призначення. Проте вони постійно знаходяться у підприємства, котре використовує їх на свій розсуд до моменту погашення даної заборгованості».

Загалом джерела формування фінансових ресурсів можна показати схемою:

3. Формування фінансових ресурсів на макрорівні

Джерелом створення фінансових ресурсів є валовий внутрішній продукт. Із трансформацією валового внутрішнього продукту у відповідні фонди фінансових ресурсів починається вплив фінансів на процес розширеного відтворення і вони починають діяти як складова частина економічного механізму. Усе це зумовлює актуальність розгляду суті й складу фінансових ресурсів, їх специфіки у відтворювальному процесі.

До складу фінансових ресурсів держави входять ре­сурси всіх секторів економіки: державного сектора, ко­лективних сільськогосподарських підприємств, під­приємств громадських організацій, приватного сектора. У кожному секторі фінансові ресурси визначаються за рівнями управління. Так, у державному секторі до їх складу входять: загальнодержавний фонд фінансових ресурсів (ресурси державного бюджету); фонди фінан­сових ресурсів місцевого самоврядування (ресурси міс­цевих бюджетів); ресурси державних фінансових інсти­тутів; ресурси міністерств, промислових об'єднань; ре­сурси виробничих об'єднань, підприємств, госпрозра­хункових організацій та установ.

В інших секторах економіки поділ фінансових ре­сурсів за рівнями управління дещо інший. Тут, як пра­вило, фінансові ресурси перебувають у розпорядженні первинної ланки, тобто колективного, орендного, при­ватного підприємства, організації.

У практиці фінансового прогнозування мають ура­ховуватися ресурси всіх секторів економіки. Це сприя­тиме більш ґрунтовному визначенню їх загального обся­гу в народному господарстві. На мій погляд, при фі­нансовому прогнозуванні на всіх рівнях немає підстав включати повністю кошти страхових установ та банків­ської системи. Тут необхідно враховувати особливості формування цих ресурсів.

Ресурси банківських та страхових установ формуються шляхом перерозподілу первинних фінансових ре­сурсів і деяких інших коштів. Тому необхідно прогнозу­вати ресурси страхових установ тільки за кінцевим ре­зультатом їх діяльності, а щодо банків -- ураховувати лише приріст кредитних ресурсів.

Однією з найважливіших умов розкриття змісту і визначення меж фінансових ресурсів є правильна кла­сифікація їх структури. На нашу думку, розгляд питан­ня структури фінансових ресурсів має здійснюватися в тісному зв'язку з вартісною структурою валового внут­рішнього продукту (див. схему 1).

З наведеної схеми виходить, що основним джерелом формування фінансових ресурсів є валовий внутрішній продукт. Найзначніша їх частка створюється за рахунок прибутку, відрахувань на соціальне страхування й інші соціальні потреби.

Частина фінансових ресурсів виступає у формі вира­хувань із заробітної плати, податків та платежів насе­лення. Велику частку також становлять непрямі подат­ки, які в структурі валового внутрішнього продукту по­казані згорнутим сальдо, тобто за мінусом дотацій, що надаються різним галузям економіки з державного бюджету. Тому при зіставленні фінансових ресурсів із валовим внутрішнім продуктом необхідно враховувати цю особливість у взаємозв'язках показників, оскільки метод обчислення фінансових ресурсів об'єктивно зу­мовлює підвищення їх питомої ваги у валовому внут­рішньому продукті. На наш погляд, було б доцільно здійснювати коригування фінансових ресурсів з метою вилучення подвійного рахунку.

Основна частина фінансових ресурсів являє собою грошове вираження новоствореної вартості. Це, як за­значалося вище, прибуток, податки, відрахування на соціальне страхування, доходи від зовнішньоекономічної діяльності. Крім цього, частина фінансових ресурсів виражає перенесену вартість основних фондів (амортизаційні відрахування), витрати від собівартості, до фонду конверсії, плату за використання природних ресурсів тощо. Тому розгляд структури фінансових ресурсів у тісному зв’язку із вартісною структурою ВВП має велике теоретична і практичне значення.

Висновки

У підсумку всього вище сказаного, можна сказати, що фінансові ресурси є об’єктивною умовою процесу відтворення на всіх його стадіях, однак формування кінцевої структури відтворення досягається на стадії розполіг, де формуються пропорції між фондами відшкодування, споживання і нагромадження, здійснюється поділ доходів між безпосередніми виробниками матеріальних благ.

На стадії розподілу фінанси набувають самостійної форми руху. Вони зумовлюють появу своїх специфічних категорій, важелів, інструментів, що регулюють процес створення доходів і грошових фондів, їх розподіл і перерозподіл. У своїй сукупності вони становлять основу фінансового механізму. Дослідження ролі фінансів у розподільних процесах має важливе значення для виявлення їх сутності, оскільки саме тут у результаті руху фінансових ресурсів формуються економічні відносини щодо їх створення й використання, які за своєю суттю є фінансовими. Удосконалення фінансових відносин – головна умова посилення впливу фінансів на процес відтворення.

Однак, розглядаючи фінанси не як теоретичну абстракцію. А як складову частину господарського механізму, необхідно зазначити, що їх вплив на розширене відтворення проявляється там і тоді, де й коли має місце процес створення й використання фінансових ресурсів. Список використаної літератури

1. Фінансові ресурси держави: Монографія / Павлюк К. В.

2. Фінанси підприємст: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А. М.

3. Поддєрьогін. 2-ге вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 1999.—384с., іл.

4. Словник-довідник економіста. – К., 2000.

5. Теорія фінансів: Підручник / Василик О. Д.

6. Закон України «Про підприємство» від 25 листопада 1998 року.