Формування і розвиток корпоративних відносин в Україні

Розглянемо систему корпоративного управління, що формується в Україні, і проблеми її вдосконалення. Основну роль у корпоративному управлінні відіграють емітенти, інвестори і держава. Принципи корпоративного управління закладені у законодавство України.

Основним нормативним актом, що регулює питання управління акціонерними товариствами, є Закон України "Про господарські товариства" з наступними змінами і доповненнями (далі — Закон).

Законом передбачено обов'язкове створення таких органів управління товариством (рис. 1.1):

• вищого органу — загальних зборів;

• спостережної ради/ради товариства (вимагається, якщо чисельність акціонерів перевищує 50);

• виконавчого органу (далі — правління);

• ревізійної комісії.

Взаємовідносини зазначених органів Законом детально не визначаються. Тому основним документом, що може докладно регламентувати управління товариством, є його статут. Якщо засновники AT при складанні статуту обмежуються лише положеннями Закону, то багато практичних питань щодо управління товариством залишаються не регламентовані, їх важко вирішити, тому можливі конфліктні ситуації між групами акціонерів, а також органами управління. Недосконалість статуту може спричинити безкарну розтрату або привласнення майна товариства особами, які керують ним.

Аналіз статутних документів вітчизняних AT свідчить про наявність у багатьох з них таких недоліків, як нечітке визначення компетенції різних органів управління товариством; відсутність механізмів контролю акціонерів за діями правління; дієвого та оперативного механізму зміщення членів та голови правління з їх посад у разі зловживання своїми повноваженнями; нерозуміння ролі спостережної ради товариства і нерозкриття внаслідок цього всіх потенційних можливостей цього органу; відсутність нормативного регламентування багатьох процедур, що виникають у процесі діяльності органів товариства тощо. Статут має визначити компетенцію різних органів управління, взаємовідносини, порядок формування (призначення/обрання та відкликання членів органів) та інші керівні положення щодо управління товариством. За допомогою статуту можна як збільшити чи зменшити роль того чи іншого органу управління, так і заздалегідь визначити співвідношення кількості представників різних груп акціонерів в органах управління.

На загальних зборах право голосу мають тільки акціонери; спостережна рада і ревізійна комісія створюються з акціонерів і лише

правління дозволено створювати з осіб, які не є акціонерами товариства. Це пояснюється тим, що поточне управління діяльністю товариства потребує наявності у правлінні професіоналів, якими не завжди є акціонери товариства (хоча часто на практиці з метою зацікавлення правління товариство продає акції членам правління, які до цього не були акціонерами). Проте незалежно від того, належить член органу управління до акціонерів товариства чи ні, він є посадовою особою товариства. Посадовими особами органів управління товариства визначаються голова і члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у товариствах, де створена рада товариства (спостережна рада), — голова і члени ради товариства (спостережної ради). Вони відповідають за заподіяну ними товариству шкоду згідно з чинним законодавством України. Посадові особи зобов'язані зберігати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію і несуть за її розголошення відповідальність, що передбачена чинним законодавством України і установчими документами. До посадових осіб товариства не належать члени ревізійної комісії, голова загальних зборів та його заступники. Законом передбачено механізм заборони обіймання однією особою посад у кількох органах управління товариства:

• члени спостережної ради товариства не можуть бути членами правління і ревізійної комісії;

• членами ревізійної комісії не можуть бути члени правління і спостережної ради.

Загальні збори — вищий орган управління товариством. У загальних зборах мають право брати участь особи — власники акцій на день проведення загальних зборів. Рішення загальних зборів акціонерів мають найвищу юридичну силу порівняно з рішеннями органів управління товариства. Законом передбачено, що виключною компетенцією загальних зборів є вирішення таких питань:

• внесення змін у статут товариства;

• затвердження річних результатів діяльності AT, включаючи його дочірні підприємства, звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, терміну та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покривання збитків;

• створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філій і представництв, затвердження їх статутів і положень;

• прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Загальні збори мають право також приймати рішення (про це доцільно зазначити у статуті) з будь-якого питання щодо діяльності товариства, навіть якщо це питання згідно із статутом входить у компетенцію іншого органу. Прийняття загальними зборами рішення зі згаданого питання, скасовує або змінює таке рішення. Голосування на загальних зборах здійснюється за принципом: одна акція — один голос. Законом передбачається тривала і дорога процедура скликання загальних зборів акціонерів. Закон не визначає орган товариства, який би відповідав за скликання зборів. Виходячи із Закону обов'язок скликання загальних зборів акціонерів має покладатися на правління. Практика засвідчує, що підготовка і проведення загальних зборів у товаристві, де налічується 2 тис. акціонерів, коштує близько 5 тис. грн.

Спостережна рада створюється для того, щоб представляти інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролювати й регулювати діяльність правління.

Загальні збори можуть передавати деякі свої функції у компетенцію спостережної ради. Зазначимо, що відповідно до останніх змін законодавства в роботі спостережної ради мають брати участь, хоча лише з правом дорадчого голосу, представники профспілкового або іншого уповноваженого колективом органу, який підписав колективний договір від імені трудового колективу.

Правління товариства згідно із Законом здійснює керівництво поточною діяльністю товариства. Крім того, загальні збори можуть винести рішення про передання окремих своїх прав у компетенцію правління. Очолює правління голова, який згідно із статутом повинен мати право діяти від імені товариства без доручення, представляти інтереси товариства в усіх установах і організаціях, мати право підписувати всі документи юридичного, господарського, фінансового та виробничого призначення, розпоряджатися коштами і майном товариства, організовувати його діяльність.

Ревізійна комісія створюється для контролю за фінансово-господарською діяльністю правління товариства. Діяльність ревізійної комісії зрештою зводиться до перевірок діяльності правління, аналізу їх результатів та інформування про них загальних зборів і спостережної ради. Найяскравішими ознаками недосконалості вітчизняної системи корпоративного управління є юридична незахищеність прав акціонерів, відсутність належного контролю за діяльністю правлінь і посадових осіб акціонованих підприємств. Внаслідок цього збільшується кількість так званих акціонерних зловживань при створенні та функціонуванні AT.

Зокрема, органи ДКЦПФР виявляють багато правопорушень з боку емітентів у процесі емісії, розміщення та обігу цінних паперів.

На практиці законодавство про випуск цінних паперів часто порушується, якщо керівництву AT необхідно прийняти вигідні для себе рішення, отримати більшість голосів на загальних зборах акціонерів з окремих питань, включених у порядок денний. Так, часто акціонери своєчасно не інформуються про збори акціонерів; поінформованим же акціонерам не надають необхідних матеріалів з порядку денного загальних зборів. Крім того, при підготовці та проведенні загальних зборів не виконуються процедурні вимоги. Правління окремих AT без дозволу загальних зборів вносять зміни у статутні документи, порушують порядок проведення відкритої підписки на акції.

Можливе скоєння злочинів шляхом заснування фіктивного AT, коли через відкриту підписку на акції залучається капітал (весь або його частина), який потім вилучається з фондів цього AT у вигляді внесків до статутного фонду інших підприємств. У результаті консолідований у такий спосіб інвестиційний капітал привласнюється керівництвом псевдотовариства.

Порушення прав акціонерів відбувається внаслідок таких дій:

• при додатковій емісії акцій з метою збільшення статутного фонду AT акціонери не користуються переважним правом на придбання додатково випущених акцій, хоча таке право визначено у ст. 38 Закону України "Про господарські товариства" [2], тобто проводиться підписка на акції в інтересах зацікавлених осіб керівництва (органів управління) AT з метою збільшення їх пакетів акцій. Звичайно, реальна мета емісії не розкривається.

У ВАТ акції перерозподіляються при додатковій емісії переважно шляхом концентрації контролю керівництва AT (представників директорського корпусу, адміністрації) над більшістю випущених акцій підприємства або придбання стороннім інвестором контрольного пакета акцій з метою здійснення на підприємстві власної господарської стратегії. Мета ж заснування та функціонування ЗАТ — не дати змогу сторонньому покупцеві — інвестору (конкуренту) отримати контрольний пакет акцій. Ці процеси часто пов'язані із зловживаннями через фактичну відсутність контролю акціонерів за діяльністю виконавчих органів підприємства:

• до статуту AT вносяться положення, що визначають умови збільшення або зменшення статутного фонду, розміщення нових випусків акцій в інтересах керівництва AT. У такий спосіб обмежуються права акціонерів, зокрема повноваження загальних зборів;

• викривлення в дивідендній політиці окремих вітчизняних AT, пов'язані з невиплатою оголошених дивідендів тривалий час при позитивних фінансових результатах діяльності AT або з виплатою їх лише частині акціонерів.

Поширені на ринку цінних паперів України зловживання пов'язані з отриманням прибутку через коливання вартості цінних паперів. Ці зловживання можливі внаслідок того, що керівництво AT має змогу впливати прямо або опосередковано на курс випущених акцій і відповідно дешево купувати їх і дорого продавати. При цьому можуть використовуватися такі протизаконні методи:

• імітація фінансової неспроможності (банкрутства); політика безпідставної невиплати дивідендів або явно заниженої їх виплати; поширення недостовірної інформації у трудовому колективі AT щодо постійного зниження ринкової вартості акцій їх підприємства (це призводить до падіння курсу акцій, що, в свою чергу, створює сприятливі умови для скуповування зацікавленими особами цих акцій);

• підкуп державних чиновників з метою заарештувати на певний термін рахунки AT (такі ситуації широко висвітлюються засобами масової інформації і так само призводять до "необхідного" падіння курсу акцій).

Отже, в Україні існує багато різноманітних способів незаконного отримання коштів (або акцій) зацікавленими особами керівництва AT. Тому вдосконалення вітчизняної системи корпоративного управління має сприяти обмеженню можливостей "акціонерних зловживань".

Ураховуючи досвід побудови системи корпоративного управління у США, Німеччині та інших розвинених країнах, а також внутрішні особливості розвитку акціонерної форми господарювання в Україні, доходимо певних висновків.

Зовнішні механізми контролю за діяльністю корпорацій в Україні недосконалі, що потребує багато часу на їх розвиток. Недостатньо розвинений вторинний фондовий ринок ускладнює застосування акціонерами такого засобу впливу на керівництво корпорацій, як продаж акцій. Загроза поглинання або банкрутства, що призводить до втрати менеджерами постів, які вони обіймають, так само ще не стала дієвим засобом тиску на керівників підприємств. Нині, по суті, єдиним реальним механізмом, що здатний стимулювати менеджерів діяти в інтересах власників капіталу, є прямий контроль акціонерів на основі використання права голосу на зборах і представництва у правлінні AT. Отже, ефективність корпоративного управління потрібно підвищувати шляхом застосування внутрішніх механізмів контролю. В Україні прямий контроль акціонерів має посилюватися передусім на основі концентрації власності, за рахунок зменшення загальної кількості акціонерів, але збільшення кількості домінуючих акціонерів — власників великих пакетів акцій. Наявність останніх або групи акціонерів зі схожими інтересами слід вважати необхідною (але не достатньою) умовою ефективного контролю за діяльністю менеджерів у сучасних умовах.

По-перше, потрібно здійснити концентрацію пакетів акцій, оскільки акціонерний капітал в Україні значно розпорошений. Так, у 1999 р. налічувалося понад 35 млн акціонерів (при загальній кількості AT 35 тис), що пов'язано з приватизацією, перетворенням великих і середніх державних підприємств на ВАТ. Відомі лише окремі приклади ефективного корпоративного управління в разі розпорошеної структури акціонерного капіталу (найяскравішим прикладом є американська економіка, але там відсутність контролю з боку дрібних інвесторів компенсується надзвичайно розвиненим фондовим ринком і ефективно діючим механізмом ворожих поглинань).

По-друге, контроль за діями менеджменту пов'язаний із значними витратами (наприклад, витрати на збирання необхідної інформації). У разі значної розпорошеності акціонерного капіталу ймовірна ситуація, коли жодний з акціонерів не зацікавлений

у контролі, оскільки за всі пов'язані з контролем витрати він матиме лише частину вигод пропорційно до своєї частки в акціонерному капіталі.

По-третє, причиною, що зумовлює необхідність концентрації власності, є слабкий захист прав власника, насамперед через судову систему. За наявності в акціонера контрольного пакета акцій формальне волевиявлення власника часто є достатнім для прийняття судом рішення. Світовий досвід свідчить, що ступінь юридичного захисту прав інвесторів і рівень концентрації власності перебувають в обернено пропорційній залежності — концентрація власності здатна хоча б частково компенсувати недоліки правової системи.

Втім, концентрація власності може, у свою чергу, негативно позначитись на результатах діяльності підприємства. Ідеться про так звані приватні вигоди контролю. Використовуючи своє домінуюче становище, акціонер, який має великий пакет акцій, може через органи управління провести рішення, що забезпечать йому додаткові доходи і привілеї. На відміну від особистих вигод менеджерів від контролю, що мають неправову природу, отримання приватних вигод від контролю домінуючими власниками не є протизаконним, хоча це й обмежує інтереси акціонерів, що мають невелику частку. Отримання приватних вигод від контролю часто безпосередньо стосується грошових потоків фірми.

Проте приватні вигоди можуть бути і нефінансовими, наприклад пов'язаними з престижем, політичним впливом або синергічними ефектами, що виникають завдяки тісним зв'язкам між підприємствами. Одержання приватних вигод від контролю не суперечить необхідності контролю за якістю менеджменту. Великі акціонери можуть одночасно намагатися вдосконалити менеджмент фірми і отримати приватні вигоди від контролю.

З'ясуємо, яких осіб можна зарахувати до категорії домінуючих акціонерів, або великих акціонерів і стратегічних інвесторів, здатних впливати на політику AT. Оскільки права і можливості акціонера контролювати діяльність AT залежать від його частки у статутному фонді (що більше акцій, то більше прав), то домінуючими акціонерами можна вважати осіб, які тримають певний вид контрольного пакета акцій. Загалом контрольний пакет — це кількість акцій, що дає змогу забезпечити контроль за діяльністю товариства, але якою мірою істотним буде цей контроль, залежить від виду контрольного

пакета акцій. Поняття контрольного пакета акцій законодавством не визначається.

Вважається, що гарантований контроль забезпечується пакетом акцій понад 50 % акціонерного капіталу. Такий пакет дає право вирішального голосу з усіх основних питань діяльності ВАТ. А коли на зборах присутні не всі акціонери, головний акціонер може контролювати й ті питання, які потребують узгодженості кваліфікованої більшості. Світовий досвід засвідчує, що контрольний пакет може бути значно менший від 50 %, особливо коли компанія велика, а її капітал "розпорошено" серед великої кількості акціонерів; відомі випадки, коли контрольний пакет становив лише кілька процентів статутного капіталу.

На підставі результатів аналізу чинного законодавства України та практики діяльності AT можна виокремити такі види контрольних пакетів акцій:

вирішальний 1-го рівня (абсолютний), тобто кількість акцій, яка забезпечує їх власникові можливість самостійно приймати будь-які рішення щодо діяльності товариства. Максимально сприятливий розмір цього пакета становить 75 % загальної кількості голосуючих акцій товариства, тобто 3/4 всіх голосів, яких достатньо для прийняття будь-якого рішення; вирішальний 2-го рівня, тобто кількість акцій, яка забезпечує їх власникові просту більшість голосів на загальних зборах товариства. Мінімальний розмір цього пакета становить 50 % загальної кількості голосуючих акцій товариства плюс одна акція, тобто достатній для прийняття більшості можливих рішень (крім рішень щодо зміни статуту товариства, припинення його діяльності, створення та припинення діяльності дочірніх підприємств, філій та представництв товариства); блокуючий 1-го рівня, тобто кількість акцій, яка дає змогу їх власникові блокувати рішення загальних зборів, що приймаються простою більшістю голосів. Розмір цього пакета становить 50 % загальної кількості голосуючих акцій товариства; блокуючий 2-го рівня, тобто кількість акцій, яка дає змогу їх власникові блокувати правомочність загальних зборів товариства. Максимально сприятливий розмір цього пакета становить 40 % загальної кількості голосуючих акцій товариства плюс одна акція, що дає право визнати збори неправомочними;

блокуючий 3-го рівня, тобто кількість акцій, володіючи якою власник може блокувати рішення загальних зборів товариства, для прийняття яких необхідно 3/4 голосів. Відповідно мінімальний розмір цього пакета становить 25 % загальної кількості голосуючих акцій товариства плюс одна акція; ініціативний 1-го рівня, тобто кількість акцій, яка дає підстави їх власникові вимагати скликання позачергових загальних зборів товариства (у разі відмови скликати їх самостійно) та перевірки фінансово-господарської діяльності правління. Розмір цього пакета становить 20 % загальної кількості голосуючих акцій; ініціативний 2-го рівня, тобто кількість акцій, яка дає можливість їх власникові вимагати включення питань до порядку денного загальних зборів AT. Розмір цього пакета становить 10 % загальної кількості голосуючих акцій. Структуру контрольного пакета наведено нарис. 1.2. Зауважимо, що в межах одного товариства може бути лише один вирішальний контрольний пакет, тоді як блокуючих чи ініціативних — від двох (блокуючий 1-го рівня) до десяти (ініціативний 2-го рівня).

Визначаючи розмір контрольного (одного з його видів — вирішального чи блокуючого) пакета акцій, необхідно враховувати також можливості присутності певної кількості акціонерів на загальних зборах. Безумовно, внаслідок делегування повноважень власника від одних акціонерів іншим потенційна присутність усіх голосуючих на загальних зборах існує, але тільки потенційна. Що більша кількість акціонерів у товаристві і більшою мірою вони розосереджені територіально, то розміри реального контрольного пакета акцій (ідеться про вирішальний та блокуючий пакети, оскільки ініціативний не залежить від присутності акціонерів на зборах) можуть бути меншими за зазначені. Прийняття рішень на загальних зборах завжди ускладнене, якщо жодна з груп акціонерів не має контрольного пакета акцій.

Отже, домінуючі акціонери мають відігравати важливу роль у корпоративному управлінні. Для AT, створених у процесі приватизації державних підприємств, велике значення у становленні корпоративних відносин і корпоративного управління мають державні органи приватизації, які очолює Фонд державного майна України. Державні органи приватизації затверджують, змінюють, доповнюють плани розміщення акцій ВАТ, що виникли у процесі приватизації, тим самим визначають майбутні параметри корпоративних відносин і корпоративного управління в АТ.

Рис. . Види контрольного пакета акцій

Державні органи приватизації є продавцями державних пакетів акцій ВАТ, створених у процесі акціонування. У результаті продажу державних пакетів акцій зменшується частка держави в майні АТ і збільшується частка інших акціонерів.

Продаж державних пакетів акцій АТ, що приватизуються через фондові біржі та позабіржову фондову торговельну систему, змінює корпоративні відносини і структуру корпоративного управління в АТ шляхом передання впливу та контролю від держави до недержав-них юридичних осіб і(або) фізичних осіб.

Фонд державного майна України бере участь у корпоративному управлінні АТ у межах повноважень, зумовлених часткою держави у статутному фонді. Якщо Фонд державного майна має блокуючий або контрольний пакет акцій, він може істотно впливати на діяльність АТ, визначаючи склад органів управління АТ, а також блокуючи прийняття помилкових стратегічних рішень.

Великий внесок у формування цивілізованих корпоративних відносин у країні зробила ДКЦПФР. До основних її завдань у цій сфері належать:

• формування і реалізація єдиної державної політики щодо корпоративного управління, сприяння відповідності національного корпоративного законодавства міжнародним стандартам;

• розробка нормативної бази і підготовка проектів законодавчої бази для акціонування та ринку цінних паперів;

• державне регулювання і контроль за випуском та обігом цінних паперів, дотриманням законодавства в цій сфері;

• узагальнення практики застосування законодавства з питань діяльності AT, випуску й обігу цінних паперів, розробка пропозицій щодо його вдосконалення;

• захист прав акціонерів шляхом вжиття заходів щодо запобігання порушенням законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій у межах повноважень комісії.

Аналіз сучасного стану корпоративних відносин в Україні засвідчує, що підвищення ефективності корпоративного управління залежить від багатьох чинників:

• активної ролі держави як найбільшого засновника, власника і продавця акцій;

• організації відповідно до вимог законодавства України роботи з AT, які мають державні пакети акцій;

• створення ефективної системи управління державними пакетами акцій (паями, частками) в усіх господарських товариствах, особливо в ЗАТ;

• підвищення ролі спостережних рад у корпоративному управлінні та представників держави у спостережних радах;

• зменшення кількості акцій у власності держави, чисельності акціонерів і консолідації пакетів акцій;

• підвищення вимог акціонерів до керівництва AT щодо ефективності його діяльності;

• досягнення балансу інтересів між великими акціонерами, що контролюють AT;

• підвищення ефективності діяльності та прибутковості AT;

• створення передумов для залучення додаткового акціонерного капіталу (друга й наступні емісії акцій);

• розвитку фондового ринку, удосконалення механізмів обігу цінних паперів;

• формування надійної системи захисту прав акціонерів;

• посилення контролю з боку державних органів за діяльністю AT.

Список використаної літератури:

1. Кучеренко В. Рейтинги ПФТС: Тільки індикатори ринку, чи інструменти формування прибутків // Економіка, фінанси, право. — 2000. — №1.—С 27-31.

2. Ли Ченг Ф., Финнерти Джозеф И. Финансы корпораций: теория, методы, практика. — М.: ИНФРА-М, 2000.

3. Лінніков В. М., Глущенко С. В. Методологічні принципи аналізу суті фондового ринку в цілому та України зокрема // Фінанси України. — 1998.— №3. — С 92-101.

4. Лупенко Ю. О. Формування контрольних пакетів акцій акціонерних товариств //Фінанси України. — 1997. —№9. —С 98-101.

5. Лялин С. Перспективы развития российского рынка корпоративных облигаций // Фин. бизнес. — 1999. — № 11. — С. 24-31.

6. Малишев Б. Правові аспекти управління відкритим акціонерним товариством // Економіка, фінанси, право. — 1999. — № 8. — С. 25-29.

7. Мамічева Л. Акціонерні товариства в Україні: зародження та сучасний стан // Економіка, фінанси, право. — 1998. —№9. — С. 7-9.

8. Мишкін Ф. С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків: Пер. з англ. —К.: Основи, 1998. —956 с.

9. Мозговий О. Фондовий ринок нарощує м'язи // Уряд, кур'єр. — 2000. — № 9. — С 4.

10. Мозговий О. Фондовий ринок України: сучасний стан // Уряд, кур'єр. — 2000.—№ 140. — С 5.

11. Муравйов А., Савулькін Л. Корпоративне управління та його вплив на поведінку приватизованих підприємств // Про приватизацію: Держ. інформ.бюл. — 1999. — № 1.—С 51-56.

12. Нарский В., Краев А., Коньков И. Американские депозитарные расписки — средство привлечения зарубежных инвестиций // Фин. бизнес. — 1999.—№ П.—С. 44-47.

13. Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси: Пер. з англ. — К.: Вік; Глобус, 1992.

14. Основы корпоративных финансов: Пер. с англ. / С. Росс и др. — М.: Лаборатория базовых знаний, 2000.

15. Павлова Л. П. Финансы предприятий. — М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998.