Грошові надходження підприємств та напрямки їх використання

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 Теоретико-правове регулювання грошових надходжень

1.1 Аналіз досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених про грошові надходження на підприємстві.

1.2 Нормативно-правове регулювання грошових надходжень.

РОЗДІЛ 2 Оцінка та аналіз грошових надходжень

2.1 Загальна оцінка грошових надходжень на підприємство.

2.2 Доходи (виручка) від реалізації продукції, робіт, послуг.

2.3 Грошові надходження від фінансово-інвестиційної діяльності та інші позареалізаційні доходи.

2.4 Аналіз формування і використання чистого прибутку.

РОЗДІЛ 3. Розрахункова частина.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

У процесі господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів, який характеризується вкладанням коштів у виробництво з метою виготовлення товарів і отримання виручки від їх продажу. Забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат виробництва й обігу, своєчасне виконання фінансових зобов'язань перед державою, банками та іншими суб'єктами господарювання, формування доходів і прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємств.

Грошовими надходженнями (доходами) підприємств (крім кредитних і страхових організацій) визнається збільшення економічних вигод у результаті надходження активів (коштів, іншого майна) чи погашення зобов'язань, що приводить до збільшення капіталу цього підприємства, за винятком внесків учасників (власників майна).

Згідно П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати” грошові надходження (доходи) підприємств в залежності від їх характеру, умов одержання і предмета діяльності підприємства підрозділяються на:

1) доходи від звичайних видів діяльності:

а) від операційної діяльності:

· від основної операційної діяльності, тобто доходи від діяльності, пов’язаної з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), які є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частину його доходів – доходи від реалізації продукції, товарів, робіт та послуг;

· від іншої операційної діяльності, тобто від діяльності, що не належить до основної, інвестиційної та фінансової – доходи від реалізації інших оборотних активів; від реалізації іноземної валюти; від операційної оренди; від операційних курсових різниць; отримані пені, штрафи, неустойки; від списання кредиторської заборгованості; відшкодування раніше списаних активів; одержані гранти; тощо;

б) від іншої діяльності:

· від фінансової діяльності, тобто діяльності, яка приводить до зміни розміру і складу власного і позичкового капіталу підприємства – доходи від інвестицій в асоційовані та дочірні підприємства; від спільної діяльності; одержані дивіденди; одержані відсотки за облігаціями та іншими цінними паперами; тощо;

· від інвестиційної діяльності, тобто діяльності, пов’язаної з придбанням і реалізацією тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів – доходи від реалізації фінансових інвестицій; від реалізації основних засобів;

· від реалізації нематеріальних активів; від реалізації інших необоротних активів; від не операційних курсових різниць; від безоплатно отриманих оборотних активів; від переоцінки необоротних активів та фінансових інвестицій; тощо;

2) доходи від надзвичайної діяльності, тобто від подій або операції, які відрізняються від звичайної діяльності підприємства, і не очікується, що вони будуть повторюватися періодично або в кожному подальшому звітному періоді – надходження від страхових компаній щодо відшкодування збитків від стихійного лиха, техногенних катастроф та аварій тощо.

В даній роботі планую розглянути такі питання як: характеристика і склад грошових надходжень підприємств, поняття виручки від реалізації продукції, робіт і послуг, грошові надходження від фінансово-інвестиційної діяльності, особливості формування валового і чистого доходу.

Робота складається зі вступу, основної частини, яка містить чотири питання, висновків та списку використаної літератури.

При написанні роботи були використані різноманітні літературні джерела та загальнонаукові методи дослідження: аналіз, синтез, узагальнення тощо.

РОЗДІЛ 1 Теоретико-правове регулювання грошових надходжень

1.1 Аналіз досліджень зарубіжних і вітчизняних вчених про грошові надходження на підприємстві

Правило В.Рігера: “три принципи, сформульовані в межах теорії “номінального балансу “: 1) об’єктом бухгалтерського обліку може бути тільки майно, за яке сплачено; 2) прибуток підприємства є різниця між коштами отриманими при його ліквідації, і коштами, які були вкладені в нього на момент відкриття; 3) кожна господарська операція містить два елементи- прибуток та збиток”.

Е. Шмаленбах деталізував тлумачення статті “Грошові кошти”. В її основу був покладений рахунок “Каси”, де надходженя і витрачання відповідають однакові за періодами грошові виплати і надходження.

Основу його вчення складає розмежування з одного боку, матеріальних результатів і матеріальних витрат, і, з іншого боку грошових результатів (виручки) і грошових витрат (валових збитків).

1.2 Нормативно-правове регулювання формування доходів і

грошових надходжень підприємств

Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 року №887-ХП (ВВР 1991р.,№24, ст.272) зі змінами і доповненнями визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки.

Закон створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно та організаційної форми підприємства.

Закон спрямований на забезпечення самостійності підприємств, визначає їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини підприємств з іншими підприємствами і організаціями. Радами народних депутатів, органами державного управління.

На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток (доход).

Порядок використання прибутку (доходу) визначає власник (власники) підприємства або уповноважений ним орган згідно з статутом підприємства та чинним законодавством.

Державний вплив на вибір напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) здійснюється через установлені нормативи, податки, податкові пільги, а також економічні санкції відповідно до законодавства України.

У випадках, передбачених статутом підприємства, частина чистого прибутку може передаватися у власність членів або трудового колективу підприємства. Порядок розподілу і використання цієї частини прибутку здійснюється радою або зборами (конференцією) трудового колективу.

Власник або уповноважений ним орган встановлює фонд оплати праці на умовах, визначених колективним договором (угодою).

Регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів, визначення переліку таких підприємств здійснюються Кабінетом Міністрів України.

Підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку виходячи з попиту на вироблювану продукцію, роботи, послуги та з необхідності забезпечення виробничого та соціального розвитку підприємства, підвищення доходів.

Основу планів становлять державні замовлення та договори, укладені із споживачами (покупцями) продукції, роботи, послуг і постачальниками матеріально-технічних ресурсів.

Підприємство виконує роботи і поставки для державних потреб на договірній основі в порядку, що визначається законодавчими актами України.

Підприємсво при підготовці планів свого економічного розвитку погоджує з відповідною Радою народних депутатів заходи, які можуть викликати екологічні, соціальні, демографічні та інші наслідки, що зачіпають інтереси населення території, і несе матеріальну відповідальність перед Радами народних депутатів за шкідливі наслідки своєї діяльності.

Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов’язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідальність працівника по фінансових обов’язках підприємства визначається часткою його участі у фінансових ресурсах підприємства.

Порядок поставки продукції для державних потреб визначається законодавством України.

Підприємство самостійно здійснює матеріально-технічне забезпечення власного виробництва і капітального будівництва через систему прямих угод (контрактів) або через товарні біржі та інші посередницькі організації України, союзних республік та інших держав.

Підприємство здійснює реалізацію своєї продукції, інших матеріальних цінностей на основі прямих угод (контрактів), державного замовлення, через товарні біржі, мережу власних торгових підприємств.

Реалізація продукції підприємства, в тому числі на основі бартерних угод, за межами України здійснюється самостійно або на основі ліцензії відповідно до законодавства України.

Підприємство реалізує свою продукцію, майно за цінами і тарифами, що встановлюються сомостійно або на договірній основі, а у випадках, передбачених законодавчими актами України, - за державними цінами і тарифами. В розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до умов і цін світового ринку.

На продукцію підприємств, які займають монопольне становище на ринку товарів, що визначають масштаб цін в економіці і соціальну захищеність громадян, допускається державне регулювання цін відповідно до Закону України “Про ціни і ціноутворення”. При цьому державні ціни повинні враховувати середньогалузеву собівартість продукції і забезпечувати мінімальний рівень рентабельності продукції, на яку вони поширюються. Якщо цей рівень рентабельності не забезпечується державними цінами, то держава повинна забезпечити його дотацією за умови, що продукція підприємства є суспільно необхідною.

У разі порушення підприємством державної дисципліни цін на продукцію надлишково одержана сума підлягає вилученню. Крім того, з підприємства стягується штраф у порядку і розмірах, встановлених законодавчими актами України.

Джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є прибуток (дохід), амортизаційні відрахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, пайові внески членів трудового колективу, підприємств, організацій, громадян та інші надходження.

Підприємство користується банківським кредитом на комерційній договірній основі. Підприємство може надавати банку на договірній основі право використовувати свої вільні кошти і встановлювати проценти за їх використання.

Державним підприємствам забороняється виступати гарантами при наданні суб’єктам підприємницької діяльності банківських кредитів.

Підприємство має право відкривати розрахунковий та інші рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів розрахункових, кредитних та касових операцій за місцем реєстрації підприємств або у будь-якому банку України, інших союзних республік та держав за їх згодою.

Підприємства самостійно встановлюють черговість і напрями списання коштів з власних рахунків, яке здійснюється установами банків за дорученням таких підприємств, крім випадків, передбачених законами України. Розрахунки підприємств за своїми зобов’язаннями провадяться через установи банків у порядку, встановленому Національним банком України відповідно до законів України.

Підприємство може поставляти продукцію, виконувати роботи, надавати послуги в кредит із сплатою покупцями (споживачами) процентів за користування цим кредитом. Для оформлення таких угод підприємство може застосовувати в господарському обороті векселі.

Підприємство несе повну відповідальність за додержання кредитних договорів і розрахункової дисципліни. Підприємство, яке не виконує своїх зобов’язань по розрахунках, може бути оголошено арбітражним судом банкрутом у порядку, встановленому Законом України “Про банкрутство”.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України.

Порядок використання виручки підприємства в іноземній валюті визначається валютним законодавством України.

Підприємство має право одержувати кредити від своїх зарубіжних партнерів. При цьому валюта зараховується на баланс підприємства і використовується ним самостійно. По одержаних підприємством кредитах держава відповідальност не несе.

Підприємство, яке здійснює зовнішньоекономічну діяльність, може відкривати за межами України свої представництва та виробничі підрозділи, утримання яких здійснюється за кошти підприємства.

Підприємство у своїй зовнішньоекономічній діяльності з питань економічної, технологічної, екологічної та соціальної безпеки контролюється державними органами.

РОЗДІЛ 2 Оцінка та аналіз грошових надходжень

2.1 Загальна оцінка грошових надходжень на підприємство

Забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкоду­вання витрат виробництва й обігу, своєчасне виконання фінансових зобов'язань перед державою, банками та іншими суб'єктами госпо­дарювання, формування доходів і прибутку є найважливішою сто­роною діяльності підприємств (рис. 1).

Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Коли кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, вони належать до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фі­нансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх джерел. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. У світовій практиці 60-70 % фінансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел. Внутрішні грошові надходження згідно з чин­ною практикою обліку і звітності включають:

1) виручку від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг;

2) виручку від іншої реалізації;

3) доходи від фінансових інвестицій;

4) доходи від інших позареалізаційних операцій.

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг залежить від ос­новної діяльності підприємств. Тому на неї припадає найбільша час­тка внутрішніх грошових надходжень.

Підприємства можуть реалізовувати продукцію допоміжного ви­робництва, підсобного сільського господарства, непотрібну й над­лишкову сировину, напівфабрикати та інші матеріали, основні засо­би, що вибули з виробництва, нематеріальні активи та інше майно. Саме такі грошові надходження підприємств відображаються у роз­ділі «Виручка від іншої реалізації».

Рис. 1. Структурно-логічна модель грошових надходжень, формування й використання доходів підприємств

За командно-адміністративної економіки, коли ще не було реаль­ного фінансового ринку, уведення в класифікацію грошових над­ходжень доходу від позареалізаційних операцій було цілком випра­вданим. Тоді підприємства майже не мали доходів від цінних папе­рів, крім державних облігацій, котрі мали зовсім незначну питому вагу в загальних грошових надходженнях. В основному доходи від позареалізаційних надходжень формувались за рахунок штрафів і пені, прибутку минулих років, виявленого у звітному році, списаної раніше дебіторської заборгованості, яка вважалася безнадійною, але котру, проте, було погашено у звітному періоді. Однак за ринкової економіки, коли функціонує і розвивається фінансовий ринок, а під­приємства здійснюють фінансові інвестиції, доцільно ввести в кла­сифікацію грошових надходжень новий розділ — «Доходи від фі­нансово-інвестиційної діяльності», відокремивши його від розділу «Доходи від позареалізаційних операцій».

Трансформація ринкових відносин потребує створення необхід­ної інфраструктури. Розвивається фінансово-кредитна система, ство­рюється і функціонує фінансовий ринок. За таких умов багато під­приємств поряд з основною займається і фінансово-інвестиційною діяльністю: купівлею і продажем цінних паперів, укладанням тим­часово вільних коштів на депозитні рахунки, лізингом; наданням майна в оренду; валютними та іншими операціями з метою отри­мання додаткових доходів.

Доходи від цієї діяльності мають значну питому вагу у вхідних грошових потоках підприємств і є мірою розвитку ринкової інфра­структури, особливо фінансового ринку. Ці доходи зростатимуть. Доходи від фінансових інвестицій справляють прямий, безпосеред­ній вплив на формування балансового прибутку.

Штрафи, пені, неустойки виникають унаслідок порушення фі­нансових і господарських зобов'язань підприємств через порушення законодавства та умов договорів, котрі мають місце в практиці гос­подарювання і фінансової діяльності підприємств. Окрім того, про­тягом року можуть бути виявлені прибуток і доходи минулих років, погашатися дебіторська заборгованість, раніше списана як безнадій­на. Усі ці надходження належать до доходів від позареалізаційних операцій, котрі у фінансових планах підприємств не передбачають­ся, хоча й включаються до складу їхнього балансового прибутку.

Отже, грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробни­цтво вкладення, формуючи доходи і грошові фонди, вони створю­ють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, удосконалення та розширення власного господарства.

2.2 Доходи (виручка) від реалізації продукції, робіт, послуг

Процес виробництва завершується доведенням продукції до споживача. Реалізація продукції (Т — Г') — це кінцева стадія кругообігу коштів підприємства (Г — Т . В . Т' — Г'), яка є йо­го важливим показником. Рух товарів і коштів створює основу економічних відносин між постачальниками, посередниками і по­купцями.

Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням, що вона за споживчими властивостями, якістю та асортиментом відповідає суспільному попиту і потребам покупців.

На практиці можуть використовуватись два методи визначення моменту реалізації продукції:

а) продукцію відвантажено або відпущено споживачу (відбулася передача права власності), — метод нарахування;

б) одержано кошти на рахунок постачальника за реалізовану продукцію — касовий метод.

В обох випадках усі розрахунково-платіжні документи мають бу­ти оформлені відповідно до чинного положення. Реалізація про­дукції завжди передбачає зміну форми вартості (Т — Г). Тому бар­тер, або прямий товарообмін (Т — Т), не можна вважати реалізацією продукції. За бартерного обміну товарів не відбувається руху кош­тів, нема надходжень виручки від реалізації продукції, тобто не від­бувається зміни форми вартості.

Однак в економіці України досить велика питома вага товарооб­мінних бартерних операцій. Про це свідчать дані, наведені в табл.1

На жаль, згідно з діючим господарським законодавством, бартер­ні операції нині включаються у звітність з реалізації продукції під­приємств, що певною мірою викривляє реальний стан справ.

Розмір виручки від реалізації продукції, за інших однакових умов, залежить від:

1) кількості, асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації;

2) рівня реалізаційних цін і розрахункової дисципліни.

Обсяг (кількість) реалізованої продукції прямо впливає на величину виручки, а сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягу виробництва товарної продукції і зміни величини перехідних залишків реалізованої продукції на початок і кінець року. Асортимент реалізо­ваної продукції справляє двоякий вплив на величину виручки. Зрос­тання в загальному обсязі реалізованої продукції питомої ваги асорти­менту з більш високою ціною збільшує величину виручки, і навпаки.

Прямий вплив на розмір виручки справляє й рівень відпускних цін. У свою чергу, на рівень цін впливають якість і споживчі влас­тивості, строки реалізації продукції, попит і пропонування на ринку.

На окремі види продукції, робіт і послуг держава встановлює фік­совані чи регульовані ціни. Тоді виручка від реалізації продукції за­лежить від рівня прейскурантних цін.

За умов ринкової економіки існують вільні, фіксовані і регульо­вані ціни.

Фіксовані ціни встановлюються адміністративне (державою), пе­реважно на послуги першої необхідності і на товари, які монопольно виготовляються державою (газ, електроенергія та ін.). Регульовані ціни встановлюються регулюванням рівня рентабельності товарів першої необхідності, наприклад хлібобулочних виробів, продуктів дитячого харчування тощо. При цьому державою встановлюються індикативні ціни — мінімальний і максимальний рівні цін. У решті випадків користуються вільними цінами, тобто цінами, які склалися на ринку під впливом попиту і пропонування за домовленістю сто­рін — постачальників і споживачів.

Установлюючи вільні ціни, за основу беруть собівартість і при­буток (планову рентабельність). Потім додають акцизний збір (для підакцизної продукції") і податок на додану вартість.

Розрахунок ціни продукції можна здійснити за такими формулами:

Ц1 = С + П,

де Ц1 — ціна продукції (ціна виробника продукції"); С — собівар­тість продукції; П — прибуток.

Ц2 = С + П + ПДВ,

де Ц2 — ціна продукції з податком на додану вартість; ПДВ — податок на додану вартість.

Ц3=С+П+АЗ+ ПДВ,

де Цз — ціна продукції з акцизним збором і податком на додану вартість; A3 — акцизний збір.

Відтак повну роздрібну ціну продукції можна розрахувати за формулою:

Ц4 = С + П + A3 +ПДВ + ТН,

де Ц4 — роздрібна ціна продукції; ТН — торгова націнка.

Приклад 1.

Собівартість виробу «А» становить 6 грн. Планова рентабельність реалізації— 35 %. Оптова ціна виробу «А» буде дорівнювати 8,10 грн. (6 + 6 х 0,35). Ціна виробу «А» з податком на додану вартість за ставки податку 20 % дорівнюватиме 9,72 грн. (8,10 + 8,10 х 0,2). Роздрібна ціна виробу «А» за торгової націнки ЗО % дорівнюватиме 12,64 грн. (9,72 + 9,72 х 0,3).

Приклад 2.

Собівартість підакцизного виробу «Б» становить 4 грн. Прибу­ток — 1 грн. за планової рентабельності 25 % (4 х 0,25). Ставка акци­зного збору —50 %. Тоді ціна підакцизного виробу «Б» дорівнюватиме 10 грн. ((4 + 1) х 100) / (100 - 50). Ціна підакцизного виробу «Б» з по­датком на додану вартість дорівнюватиме, за ставки податку 20 %, 12 грн. (10 + 10 х 0,2). Роздрібна ціна підакцизного виробу «Б» з тор­говою націнкою 15 % дорівнюватиме 13,8грн.(12+ 12х0,15).

Залежно від того, кому реалізується продукція, встановлюються оптові та роздрібні ціни. Відвантаження продукції здійснюється по­середникам оптом або партіями за оптовими цінами. Посередники реалізують цю продукцію роздрібним торговим організаціям за ці­нами, які включають збутові націнки. Безпосередньо споживачам роздрібні торгові організації продають товари за роздрібними ціна­ми, тобто з торговою націнкою. Продаючи товари за фіксованими цінами, торгові організації отримують торгову знижку.

На промисловому підприємстві виручка від реалізації продукції, робіт та послуг — важливий об'єкт планування. Маючи план обсягу виручки підприємство одержує інструмент, який дає змогу володіти ситуацією щодо управління своїми фінансовими ресурсами. Обсяг виручки від реалізації переважно залежить від обсягу виробництва товарів і послуг, асортименту продукції, що виробляється й реалізується, її якості. Впливає на обсяг виручки від реалізації також зростання або, навпаки, зменшення перехідних залишків нереалізованої товарної продукції. Якщо за плановий період має місце зменшення таких залишків, то це збільшує обсяг виручки від реалізації, і навпаки.

До товарної продукції належать:

· залишки готових виробів на складах підприємства;

· товари на відповідальному зберіганні у покупців, що з'яв­ляються у випадках, коли покупець, одержавши товар, відмовляється від його оплати за мотивами якості, комплектності, строків відвантаження або інших порушень господарських угод щодо поставки товарів.

Плановий обсяг виручки від реалізації (Р) обчислюється — за всіх існуючих методів планування — з використанням так званого «рівняння товарного балансу» за формулою:

Р -= Оп + Т - Ок, (1)

де Т — обсяг товарної продукції на рік (квартал, місяць тощо) за планом підприємства;

Оп і Ок — перехідні залишки нереалізованої продукції відповідно на початок і на кінець планового періоду.

Розрахунок обсягу виручки від реалізації виконують за оптовими (договірними або регульованими) цінами без податку на добавлену вартість і без акцизного збору

На практиці використовують три методи розрахунку планового обсягу виручки від реалізації товарної продукції:

1) метод поасортиментного (прямого) рахунку,

2) метод укрупненого розрахунку, виходячи з плану виробництва продукції в цілому;

3) комбінований метод.

Перший метод — прямий розрахунок реалізації кожного найменування товарів і послуг, що виробляються, реалізуються, надаються замовникам,— простий за технікою, наочний, найточніший, але дуже трудомісткий. Особливо незручний він для використання на тих підприємствах, які випускають досить широкий асортимент продукції (наприклад, 100 і більше найменувань товарів і послуг).

Суть цього методу полягає в тому, що з кожної асортимен­тної позиції визначають:

1) очікувані вхідні залишки нереалізованої товарної продукції на початок планового періоду (якщо плановий період — рік, за станом на 1 січня планового року);

2) планові вихідні залишки такої продукції на кінець плано­вого періоду;

3) реалізовану продукцію у натуральному вираженні, за яку завершені розрахунки з покупцями;

4) обсяг виручки від реалізації у вартісному виразі з урахуван­ням реалізаційних цін (без податку на добавлену вартість й акцизного збору).

Дані для розрахунку про плановий обсяг виробництва товарів і послуг фінансовий відділ отримує від планово-економічного відділу, а перехідні залишки нереалізованої продукції в готовій продукції на складах. Це — найскладніша частина роботи з планування обсягу виручки від реалізації.

Другий метод - розрахунок планового обсягу виручки від реалізації підприємства звичайно виконують заздалегідь: не пізніше листопада попереднього року. Точних даних про залишки нереалізованої продукції на початок пла­нового року в розпорядженні підприємства під час планування немає, тому доводиться щодо кожного виробу (виду послуг) розраховувати очікувані, тобто прогнозні, залишки, їх обчис­люють, виходячи з фактичних залишків на останню звітну дату, очікуваного випуску продукції у період, що передує плановому (наприклад, до кінця року), відвантаження (відпуску) продукції й очікуваного надходження коштів від платників.

Планування залишків нереалізованої продукції на кінець планового періоду (вихідні залишки) базується на таких принципах.

· складські залишки готової продукції приймаються в розмірі, визначеному для розрахунку нормативу планових запасів при нормуванні, тобто ця планова величина є в готовому вигляді, фінансова служба мусить постійно контролювати відповідність фактичних запасів готових виробів на складах цьому нормативу.

· планові залишки нереалізованої товарної продукції на кінець планового року визначаються як сума нормативу власних оборотних коштів з готової продукції, перерахована в оптові ціни через середній коефіцієнт співвідношення між оптовими цінами й собівартістю продукції.

Коли асортимент виробів надто великий, розрахунок плану реа­лізації можна здійснювати комбінованим методом. Виручку від реа­лізації основних видів продукції визначають методом прямого рахунку, а для підрахунку виручки від реалізації виробів іншого асортименту користуються укрупненим методом. Для розрахунку беруть товарний випуск за всією номенклатурою залишків виробів, додають до нього вартість залишків на початок планового періоду і віднімають очікувані залишки на кінець планового періоду за відпуск­ними вільними цінами і за собівартістю

За умов ринкової економіки ціни стають найважливішим факто­ром регулювання процесу виробництва та споживання і безпосеред­ньо впливають на попит і пропонування.

Планову виручку від реалізації продукції визначають методом прямого рахунку, множенням кількості реалізованих виробів на їх­ню реалізаційну ціну і додаванням отриманих сум за всією номенк­латурою виробів.

Виручку від реалізації кожної номенклатури виробів визначають за формулою:

В=Р*Ц,

де В — виручка, Р— кількість реалізованих виробів, Ц — ціна реалізації кожного виробу.

Обсяг реалізації можна розрахувати, виходячи з товарного випу­ску виробів у плановому періоді, додаючи залишки виробів на поча­ток планового періоду і віднімаючи такі на кінець планового періо­ду. Плановий обсяг реалізації обраховують з формули:

Р=31+Т-32,

де Р — обсяг реалізації в плановому періоді; З1 — залишки кож­ного виду готових виробів на складі та відвантажених на початок планового періоду; Т — випуск товарної продукції в плановому пе­ріоді; 32 — залишки кожного виду виробів на складі на кінець пла­нового періоду.

Реалізаційні ціни в плановому періоді визначають на основі цін базового періоду, які коригують на передбачувані зміни в плановому періоді, у тім числі з урахуванням попиту і пропону­вання.

Розрахунок обсягу реалізації та виручки методом прямого ра­хунку наведено в таблиці 2.

Коли асортимент виробів надто великий, розрахунок плану реа­лізації можна здійснювати комбінованим методом. Виручку від реа­лізації основних видів продукції визначають методом прямого ра­хунку, а для підрахунку виручки від реалізації виробів іншого асор­тименту користуються укрупненим методом. Для розрахунку беруть товарний випуск за всією номенклатурою залишків виробів, дода­ють до нього вартість залишків на початок планового періоду і від­німають очікувані залишки на кінець планового періоду за відпуск­ними вільними цінами і за собівартістю (табл. 3).

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг є основним дже­релом відшкодування коштів на виробництво і реалізацію продук­ції, утворення доходів і формування фінансових ресурсів. За рин­кової економіки обсягу продажу і виручці приділяється особлива увага. Від величини виручки залежить не тільки внутрішньовироб­ниче відшкодування витрат і формування прибутку, а й своєчас­ність і повнота податкових платежів, погашення банківських кре­дитів, які впливають на рівень виплачених відсотків, що в кінцевому рахунку позначається на фінансовому результаті діяльності підприємства.

Виручка від реалізації продукції — це сума коштів, які надітим на рахунок підприємства за реалізовану продукцію. Вона є основним джерелом грошових доходів і фінансових ресурсів підприємств. Ви­ручка від реалізації продукції є фінансовою категорією, яка виражає грошові відносини між постачальниками і споживачами товару.

2.3 Грошові надходження від фінансово-інвестиційної діяльності та інші позареалізаційні доходи

З переходом на ринкові основи господарювання зростає роль фі­нансової діяльності підприємств. Пошук фінансових джерел розвит­ку підприємств у напрямку найефективнішого інвестування фінан­сових ресурсів, операцій із цінними паперами та інші питання фінансової діяльності набувають важливого значення для фінансо­вих служб підприємств.

Підприємства отримують доходи від таких видів фінансової дія­льності:

— придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів;

— продаж акцій, облігацій та інших цінних паперів;

— цільові грошові вклади;

— валютні операції;

— пайові внески, часткова участь у діяльності інших підприємств;

— надання позик;

—лізингові операції.

Важливий напрямок фінансової діяльності підприємства за рин­кової економіки — це раціональне використання вільних фінансо­вих ресурсів, пошук ефективних напрямків інвестування коштів, які даватимуть підприємству додатковий прибуток. Прибуткове інвес­тування грошових коштів здійснюється на фінансовому ринку.

Купуючи акції, облігації інших підприємств, необхідно виходити з того, що інвестувати треба тільки надлишкові фінансові ресурси. При цьому в підприємства мають бути готівкові кошти на випадок надзвичайних обставин. Ця готівка може бути у формі грошового залишку на банківських рахунках або у високоліквідних цінних па­перах (державних облігаціях, казначейських зобов'язаннях).

Перш ніж придбати акції (облігації) будь-якого підприємства, необхідно всебічно вивчити його діяльність, проаналізувати її фі­нансові результати. Цінність акцій визначається тими доходами, ко­трі очікуються підприємством у майбутньому, а не рівнем дивіден­дів, обіцяних у рекламних проспектах. Не рекомендується давати згоду, маючи лише неперевірену інформацію про стан справ того підприємства, цінні папери котрого планується придбати. Не можна купувати акції фірм, які не публікують звітів про свої доходи.

Стан справ підприємства, до акцій якого виник інтерес, необхід­но порівнювати із загальною ситуацією у відповідній галузі еконо­міки.

Підприємствам не рекомендується відмовлятися від придбання акцій (облігацій) тільки через невисокі дивіденди. Іноді ліпше пого­дитись на порівняно невисокі дивіденди, якщо при цьому забезпечу­ється стабільність і тривалість їх отримання.

Однак брак у нашій країні необхідних умов для функціонування вільного фінансового ринку унеможливлює дотримання цих вимог. В Україні поки що відсутнє ефективне державне регулювання випу­ску й торгівлі цінними паперами. Немає необхідної інформації, кот­ра б забезпечувала прийнятну міру ризику операцій із цінними па­перами.

Тимчасово вільні грошові засоби підприємства можуть вкладати на депозитні рахунки в комерційні банки під обумовлений відсоток.

Підприємство має право здавати в оренду нерухоме майно (буді­влі, споруди, обладнання, техніку та інше) за відповідну плату або здійснювати фінансовий лізинг.

Лізинг — це форма довгострокової оренди, яка передбачає пере­дачу права користування майном іншому суб'єкту підприємницької діяльності на платній основі і на визначений угодою строк. Об'єктом лізингу є матеріальні цінності, які входять до складу осно­вних засобів. У лізинговій угоді беруть участь три сторони: підпри­ємство-постачальник, лізингова фірма (підприємство-орендодавець), орендатор, який отримав нерухоме майно і користується ним протя­гом визначеного часу.

Є два види лізингу: фінансовий та оперативний. Фінансовий лі­зинг передбачає виплату постачальнику (лізинговій фірмі) вартості обладнання, яке замовлене орендатором, і передачу його в оренду. За фінансового лізингу строк оренди обладнання відповідає строку його амортизації. Фінансовий лізинг має також назву лізингу майна з повною окупністю або з повною виплатою. Це означає, що лізингодавець протягом чинності договору повертає собі всю вартість майна й отримує прибуток від лізингової операції. Після закінчення строку дії договору орендатор може викупити об'єкт лізингу за за­лишковою вартістю або повернути його лізингодавцеві, або укласти новий контракт на оренду. Оперативний лізинг укладається, як пра­вило, на час, менший за амортизаційний період майна. Після закін­чення договору об'єкт лізингу повертається лізингодавцеві або зно­ву здається в оренду.

Важливим аспектом лізингового договору є лізингова плата. Лі­зингова плата залежить від виду основних засобів, строку лізингу та інших умов договору.

Як правило, сума лізингової плати є фіксованою і вноситься од­наковими частинами протягом усього терміну дії договору. Однак за високої інфляції в договорі можна передбачати можливість періоди­чного збільшення лізингового відсотка.

Крім цього, підприємства можуть одержувати додаткову курсову різницю на валютні рахунки чи операції в іноземній валюті.

У процесі фінансово-господарської діяльності окремі підприємст­ва порушують фінансові обов'язки, умови господарських договорів, за що до них застосовуються економічні санкції. Коли ці умови по­рушує контрагент, то він зобов'язаний сплатити штрафи, пені, не­устойки та інші види санкцій, а також відшкодувати збитки, завдані підприємству. Як уже було сказано, у звітному році в підприємства може з'явитися прибуток минулих років тощо. Усе це включають у позареалізаційні доходи.

Отже, за ринкової економіки результати фінансово-інвестиційної діяльності і позареалізаційних операцій є постійними джерелами грошових доходів і балансового прибутку підприємств.

2.4 Аналіз формування і використання чистого прибутку

Виручка від реалізації продукції у відтворювальному процесі ма­теріального виробництва відіграє важливу роль як одна з ланок ново­го кругообігу коштів підприємства. За рахунок грошових надходжень від реалізації продукції передовсім відшкодовується вартість матері­альних витрат на виробництво — використаної сировини, напівфаб­рикатів, матеріалів, електроенергії, палива та ін., а також перенесена частина вартості основних фондів (амортизаційні відрахування).

Таким чином, утворюються економічні умови для нового вироб­ничого циклу. Залишок виручки становить валовий дохід.

«Валовий дохід є та частина вартості . і виміряна частина вало­вого продукту ., котра залишається після відрахування частини вар­тості і виміряної частини всього виробленого продукту, який замі­щує вкладений у виробництво і спожитий у ньому постійний капітал. Валовий дохід дорівнює, таким чином, заробітній платі .+ прибуток + рента»[1].

Це визначення підкреслює, що валовий дохід є тією частиною ва­лового продукту, яка залишається після відрахування частини цього продукту, що використовується на відтворення виробництва.

Водно­час, вартість цієї частини продукту — валового доходу, — утворена у вигляді заробітної плати і вартості додаткового продукту, набирає грошової форми і є фінансовою категорією. Однак у практиці обліку і планування цей важливий показник не обраховується і не планує­ться (крім колективних сільськогосподарських підприємств).

Валовий дохід — це грошовий вираз вартості знов створеної продукції. Він визначається як різниця між виручкою та матеріаль­ними витратами й амортизаційними відрахуваннями у складі собі­вартості реалізованої продукції. Валовий дохід є важливим показни­ком діяльності підприємства і характеризує її ефективність. У ньому відображається підвищення продуктивності праці, збільшення заро­бітної плати, скорочення матеріаломісткості продукції. Використан­ня валового доходу як основного узагальнюючого показника ефек­тивності дає змогу визначити реальний економічний ефект, котрий отримує народне господарство від діяльності кожного підприємства.

Переваги показника валового доходу полягають у тім, що в ньому найбільш реально відбито таку важливу сторону діяльності, як під­вищення продуктивності праці. Валовий дохід, показуючи ступінь ефективності виробництва, є величиною знов створеної вартості — основного джерела національного доходу. Валовий дохід — основне джерело утворення фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й державного бюджету, позабюджетних фондів.

З народногосподарського погляду валовий дохід є складовим елементом національного доходу країни. «Якщо розглядати дохід всього суспільства, — писав К. Маркс, — то національний дохід складається із заробітної плати плюс прибуток, плюс рента, тобто із валового доходу»[2].

У процесі відтворення валовий дохід поділяється на оплату праці й на чистий дохід. Оплата праці — це витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, які виражають у грошовій формі вартість необхідної праці.

За будь-якої форми суспільного виробництва праця поділяється на дві частини — необхідну й додаткову працю. Продукт останньої зав­жди призначений для задоволення суспільних потреб. Додатковий продукт — це продукт, створений працею людей на підприємствах, ко­трий виступає як чистий дохід (грошова форма додаткового прибутку).

«Чистий дохід, — писав К. Маркс, — є додаткова вартість, що й відрізняє чистий дохід від валового доходу, тому що останній вклю­чає в себе заробітну плату, перший же не включає її»[3].

В економічній літературі країн СНД поняття чистого доходу і грошових нагромаджень іноді ототожнюються. «За умов товарно-грошових відносин вартість додаткового продукту (чистий дохід), — пише Д. Моляков, — реалізується в грошовій формі і виокремлюєть­ся в самостійну категорію — грошові нагромадження. Без огляду на те, що основою виникнення чистого доходу і грошових нагромаджень є додатковий продукт ., за своєю суттю вони — самостійні категорії. Перша (чистий дохід) є категорією будь-якої форми суспі­льного виробництва, друга (грошові нагромадження) є категорією розподільчою. Тільки за умов товарно-грошових відносин чистий дохід реалізується в грошовій формі і виокремлюється в самостійну фінансову категорію — грошові нагромадження»[4].

На думку окремих дослідників, поняття «грошові нагромадження» є надуманою фінансовою катего­рією, тому що чистий дохід є грошовим виразом додаткового про­дукту, створеного працею людей на підприємствах. Таким чином, чистий дохід виражає в грошовій формі вартість додаткового про­дукту і визначається як перевищення виручки від реалізації продук­ції над вартістю матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань і заробітної плати, або як різниця між валовим доходом і заробітною платою.

Виручка від реалізації продукції у відтворювальному процесі ма­теріального виробництва відіграє важливу роль як одна з ланок ново­го кругообігу коштів підприємства. За рахунок грошових надходжень від реалізації продукції:

по-перше, відшкодовується вартість матері­альних витрат на виробництво — використаної сировини, напівфабри­катів, матеріалів, електроенергії, палива тощо;

по-друге, відшкодовується перенесена частина вартості основних фондів (амортизаційні відрахування).

Таким чином, утворюються економічні умови для нового виробничого циклу. Залишок виручки після вирахування вартості вищезазначених витрат, становить валовий дохід.

Валовий дохід — це грошовий вираз вартості новоствореної продукції. Він є важливим показником діяльності підприємства і характеризує її ефективність. У ньому відображається підвищення продуктивності праці, збільшення заробітної плати, скорочення матеріаломісткості продукції.

У процесі відтворення валовий дохід поділяється на відшкодування витрат по оплаті праці й на чистий дохід. Оплата праці — це витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, які виражають у грошовій формі вартість необхідної праці.

За будь-якої форми суспільного виробництва, праця поділяється на дві частини — необхідну й додаткову працю. Продукт останньої завжди призначений для задоволення суспільних потреб. Додатко­вий продукт — це продукт, створений працею людей на підприємс­твах, котрий виступає як чистий дохід.

Чистий дохід реалізується у вигляді відрахувань у фонди пенсійного й соціального страхування, відрахувань в інші державні цільові фонди, а також грошових нагромаджень. Грошовими нагромадженнями підприємства є акцизний збір, податок на додану вартість та прибуток, який є значною частиною грошових нагромаджень підприємства. В свою чергу прибуток підприємства розглядається як сума чистого прибутку та податку на прибуток, що перераховується в державний бюджет

Чистий дохід реалізується у вигляді акцизів, податку на додану вартість, відрахувань у фонди пенсійного й соціального страхуван­ня, інші державні цільові фонди тощо. Значна частина чистого до­ходу реалізується у формі прибутку. Таким чином, чистий дохід є найважливішим джерелом фінансових ресурсів не тільки підпри­ємств, а й держави. У цьому зв'язку ніяк не можна погодитись з ду­мками авторів підручника «Фінанси, грошовий обіг, кредит»[5] стосо­вно того, що прибуток як економічна категорія являє собою чистий дохід, утворений додатковою працею, а отже, поняття «прибуток» і «чистий дохід» є однозначними.

Водночас за економічним змістом прибуток — це грошовий ви­раз частини вартості додаткового продукту, тобто частини чистого доходу, отриманого підприємством.

ВИСНОВКИ

Отже, узагальнюючи все вищесказане, можна зробити наступні висновки:

Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Коли кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, вони належать до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фі­нансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх джерел. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. У світовій практиці 60-70 % фінансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел. Внутрішні грошові надходження згідно з чин­ною практикою обліку і звітності включають:

1) виручку від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг;

2) виручку від іншої реалізації;

3) доходи від фінансових інвестицій;

4) доходи від інших позареалізаційних операцій.

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг залежить від ос­новної діяльності підприємств. Тому на неї припадає найбільша час­тка внутрішніх грошових надходжень.

Трансформація ринкових відносин потребує створення необхід­ної інфраструктури. Розвивається фінансово-кредитна система, ство­рюється і функціонує фінансовий ринок. За таких умов багато під­приємств поряд з основною займається і фінансово-інвестиційною діяльністю: купівлею і продажем цінних паперів, укладанням тим­часово вільних коштів на депозитні рахунки, лізингом; наданням майна в оренду; валютними та іншими операціями з метою отри­мання додаткових доходів.

Доходи від цієї діяльності мають значну питому вагу у вхідних грошових потоках підприємств і є мірою розвитку ринкової інфра­структури, особливо фінансового ринку. Ці доходи зростатимуть. Доходи від фінансових інвестицій справляють прямий, безпосеред­ній вплив на формування балансового прибутку.

Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням, що вона за споживчими властивостями, якістю та асортиментом відповідає суспільному попиту і потребам покупців.

Підприємства отримують доходи від таких видів фінансової дія­льності:

— придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів;

— продаж акцій, облігацій та інших цінних паперів;

— цільові грошові вклади;

— валютні операції;

— пайові внески, часткова участь у діяльності інших підприємств;

— надання позик;

—лізингові операції.

Важливий напрямок фінансової діяльності підприємства за рин­кової економіки — це раціональне використання вільних фінансо­вих ресурсів, пошук ефективних напрямків інвестування коштів, які даватимуть підприємству додатковий прибуток. Прибуткове інвес­тування грошових коштів здійснюється на фінансовому ринку.

Виручка від реалізації продукції у відтворювальному процесі ма­теріального виробництва відіграє важливу роль як одна з ланок ново­го кругообігу коштів підприємства. За рахунок грошових надходжень від реалізації продукції передовсім відшкодовується вартість матері­альних витрат на виробництво — використаної сировини, напівфаб­рикатів, матеріалів, електроенергії, палива та ін., а також перенесена частина вартості основних фондів (амортизаційні відрахування).

Таким чином, утворюються економічні умови для нового вироб­ничого циклу. Залишок виручки становить валовий дохід.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Вахрин П.И., Нешитой А.С. Финансы: Учебник для вузов. – М.: Информационно-внедренческий центр «Маркетинг», 2000. – 502с.

2. Волков А.А. Фінанси підприємств. Підручник // К.:- 2000.

3. Гібіш Л.В. Фінанси: Навч. посібник. – 2-ге вид., стереотип. – К.: МАУП, 1998. – 92с.

4. Іваненко В.М. Курс економічного аналізу: Навч. Посіб. – К.: Знання – Прес, 2000. – 207с.

5. Иванов В.М. Финансовый рынок: Конспект лекций. – К.: МАУП, 1999. – 112с.

6. Завгородний В.П. Бухгалтерский учет в Украине с использованием национальных стандартов.К.: 2001.

7. Несторенко І.П. Фінансові інститути: Підручник // К.: 1999

8. Организационная структура предприятия. Коноков Д.Г. Рожков К.А. (Серия «Бизнес-Тезаурус»), 2001.

9. Сопко І.В. Бухгалтерський облік. – 2002.

10. Тарасенко Н.В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства. – Львів. ЛБІ НБУ, 2000. – 485с.

11. Толковый словарь экономиста, коммерсанта, банкира, менеджера, маклера, страховщика, аудитора и бухгалтера // Сост.: Т.М. Мезенцева и др. – Мн.: Белорусская ассоциация бухгалтеров. 1997. – 476с.

12. Теория экономического анализа: Учебник – М.: Финансы и статистика, 1999 – 416с.

13. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. Кол. І наук. Ред. Проф А.М. Поддєрьогін 3-тє вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 460с.

14. Фінансово-інвестиційний аналіз // Навч. Посібник. Під ред. Я. Комаринський. – К.: 1996 – 298с

15. Финансы предприятия // Под ред. О.С. Галушко – Днепропетровск. 1999.

16. Экономика предприятия: Учебник для вузов// Л.Я. Аврашков. – М.: ЮНИТИ, 1998. – 742с.

ДОДАТКИ

Таблиця 1

РОЗРАХУНОК БАРТЕРНИХ ОПЕРАЦІЙ В ГАЛУЗЯХ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ, %[6]

Таблиця 2

РОЗРАХУНОК ВИРУЧКИ ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ

Таблиця 3

УКРУПНЕНИЙ МЕТОД РОЗРАХУНКУ ВИРУЧКИ

В1Д РЕАЛІЗАЦЇ ПРОДУКЦІЇ

[1] Маркс К., Енгельс Ф. — Твори. — К., 1963—1983. — Т. 25, ч. II. — С. 409.

[2] Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — К, 1963—1983. — Т. 25, ч. II. — С. 410.

[3] Там само. — С. 409—410.

[4] Моляков Д. С. Финансы предприятий, отраслей народного хозяйства. — М.:Финансы и статистика, 1994. — С. 68.

[5] Финансы, денежное обращение, кредит / Под ред. Л. А. Дробозиной. — М.:Финансы, 1997.—С.141

[6] Бизнес. — 1998. — 14 груд. (№50). — С. 14.