Стратегія структури капіталу

ЗМІСТ

С.

Вступ 3

Розділ 1. Структура капіталу і ризик, їх взаємозв’язок 5

Розділ 2. Планування структури капіталу 15

Розділ 3. Стратегічна політика структури капіталу 20

Розділ 4. Аналіз структури капіталу відповідно до стратегії його розвитку 31

Висновки 37

Список використаної літератури 39

ВСТУП

Однією з актуальних проблем стратегічного аналізу є проблема дослідження структури капіталу підприємства.

Капітал — основна категорія ринкового суспільства, яка постійно перебуває у русі. Як головна економічна база створення і розвитку підприємства, капітал у процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу. Капітал підприємства характеризує загальну вартість у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестовану у формування його активів. Серед чинників виробництва – капіталу, матеріальних і трудових ресурсів, капітал відіграє пріоритетну роль.

В умовах ринкової економіки для підприємств усіх форм власності й організаційно-правового статусу основними джерелами формування фінансового капіталу виступають як власні, так і позикові кошти.

Утворення власного капіталу, відбувається за рахунок зовнішніх і внутрішніх джерел власних коштів.

Високий кінцевий результат діяльності підприємства значною мірою залежить від структури капіталу.

Зі структурою капіталу пов'язані два поняття ризику: підпри­ємницький та фінансовий.

Підприємницький ризик — це ризикованість вкладень у ак­тиви підприємства, що не має боргів. Ризики, які супроводжують фінансову діяльність підприємст­ва, формують великий портфель ризиків визначаються загаль­ним поняттям — фінансовий ризик. Він становить найбільшу час­тину сукупних господарських ризиків підприємства.

Структура капіталу використовується для того, щоб визначити пропорції між різними джерелами, які підприємство використовує у своїй діяльності і визначається співвідношенням боргів і власного капіталу підприємства. Таким чином, структура капіталу визначає шлях одержання підприємством довгострокових фінансових ресурсів.

Формування структури капіталу пов’язане з урахуванням особливостей частин: власного і позикового капіталу

Одним з найважливіших і складних завдань, які вирішуються у процесі стратегічної оцінки фінансування підприємства, є оптимізація структури капіталу.

Оптимізація структури капіталу фінансово-господарюючих об’єктів на ринку є ефективним управлінням їх власним і позиченим капіталом.

На жаль, питання, пов'язані з розробкою оптимізаційних моделей не отримали ще широкого використання на українських підприємствах. Формування структури капіталу (тобто співвідношення власних та позичкових коштів) на багатьох підприємствах здійснюється інтуїтивно, або згідно з традиціями, без належного аналітично-математичного обґрунтування.

Розділ 1. Структура капіталу і ризик, їх взаємозв’язок.

1.1. Поняття структури капіталу.

Капітал підприємства має багато характеристик:

1. Капітал підприємства є основним фактором виробництва;

2. Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, що приносять дохід;

3. Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників;

4. Капітал підприємства є головним вимірником його ринкової вартості;

5. Динаміка капіталу підприємства є найважливішим барометром рівня ефективності його господарської діяльності;

6. Капітал є носієм фактору ризику;

7. Капітал виступає носієм фактору ліквідності.

З урахуванням розгляданих вище характеристик, економічна сутність категорії капіталу підприємства у нестабільних, пов'язаних з ризиком економічних умовах може бути сформованою наступним чином:

Капітал підприємства - накопичений шляхом збереження запас економічних благ у формі грошових коштів та реальних капітальних товарів, що залучується його власниками в економічний процес як інвестиційний ресурс і фактор виробництва з метою отримання доходу, функціонування яких в економічній системі базується на ринкових принципах і пов'язане з фактором часу, ризику і ліквідності [1,с.21].

Високий кінцевий результат діяльності підприємства значною мірою залежить від структури капіталу

Структура капіталу – це співвідношення між частками власного і запозиченого капіталу, який використовує підприємство у процесі господарської діяльності.

Частка власного капіталу – відношення розміру власного капіталу до розміру загального (сукупного) капіталу.

Частка запозиченого капіталу – відношення розміру запозиченого капіталу до розміру загального (сукупного) капіталу. Вона показує, яка частина майна фірми взята в борг.

Позиковий капітал використовується:

- у випадку недостачі власного капіталу;

- з метою підвищення прибутковості власного капіталу.

Прагнення підвищити прибутковість власного капіталу є однією з головних причин притягнення позикового капіталу [2, с.46].

Структура капіталу впливає на рівень рентабельності активів і власного капіталу, тобто на рівень економічної та фінансової рентабельності підприємства; визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості та платоспроможності, тобто рівень основних фінансових ризиків, а також формує співвідношення ступеня прибутковості та ризику в процесі розвитку підприємства.

В умовах ринкової економіки для підприємств усіх форм власності й організаційно-правового статусу основними джерелами формування фінансового капіталу виступають як власні, так і позикові кошти.

Утворення власного капіталу, відбувається за рахунок зовнішніх і внутрішніх джерел власних коштів [3, с.78].

Формування структури капіталу пов’язане з урахуванням особливостей частин: власного і позикового капіталу

Власний капітал характеризується такими особливостями:

1. Простотою залучення, оскільки рішення, пов’язані зі збільшенням власного капіталу приймаються власниками і менеджерами даного підприємства.

2. Більш високою можливістю отримання прибутку в усіх сферах діяльності, оскільки при його використанні не потребується сплата позикового процента в усіх його формах.

3. Забезпеченням фінансової стійкості розвитку підприємства, його платоспроможністю в довгостроковому періоді, а також зниженням ризику банкрутства.

Разом з тим, він має недоліки:

1. Обмеженість обсягу залучення, а отже, і можливостей суттєвого розширення операційної та інвестиційної діяльності підприємства в періоди сприятливої кон’юнктури ринку на окремих етапах його циклу.

2. Висока вартість порівняно з альтернативними позиченими джерелами формування капіталу.

3. Не використовується можливість приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикових фінансових засобів, оскільки без такого залучення неможливо забезпечити перевищення коефіцієнта фінансової рентабельності діяльності підприємства над економічною.

Таким чином, підприємство, яке використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість. Його коефіцієнт автономії дорівнює одиниці, але обмежує темпи свого розвитку, тому що не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів у періоди сприятливої кон’юнктури ринку і не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал.

До складу позичкового капіталу слід відносити всі можливі форми його використання, а саме: комерційний кредит усіх видів, фінансовий лізинг, внутрішню кредиторську заборгованість тощо [4,с.388].

Позиковий капітал має такі позитивні особливості:

1. Достатньо широкі можливості залучення, особливо за рахунок високого кредитного рейтингу підприємства, при наявності застави чи гарантії поручителя.

2. Забезпечення росту фінансового потенціалу підприємства при необхідності суттєвого розширення його активів і підвищення темпів росту обсягу його господарської діяльності.

3. Більш низькою вартістю порівняно із власним капіталом за рахунок забезпечення ефекту “податкового щита” (вилучення витрат щодо його обслуговування бази оподаткування, що обкладається при сплаті податку на прибуток).

4. Можливість генерувати приріст фінансової рентабельності.

Використання залученого капіталу має і недоліки:

1. Використання даного капіталу створює найбільш небезпечні фінансові ризики в господарській діяльності підприємства – ризик зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності. Рівень цих ризиків зростає пропорційно до росту питомої ваги використання позикового капіталу.

2. Активи, які сформовані за рахунок позиченого капіталу, створюють меншу норму прибутку, тому що вона зменшується на суму позикового процента, що виплачується в усіх його формах (процент за банківський кредит, лізингової ставки; купонний процент за облігаціями; вексельний процент за товарний кредит тощо).

3. Велика залежність вартості позикового капіталу від коливання кон’юнктури фінансового ринку. Наприклад, за рахунок зниження середньої ставки позикового капіталу, використання на ринку отриманих кредитів (особливо на довгостроковій основі) підприємству стає невигідним у зв’язку з наявністю більш дешевих альтернативних джерел кредитних ресурсів.

4. Складність процедури залучення, особливо у великих розмірах, тому що надання кредитних ресурсів залежить від рішень інших господарських суб’єктів (кредиторів). Гарантії страхових компаній, банків або інших господарських суб’єктів надаються, як правило, на платній основі. Таким чином, підприємство, яке використовує позиковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал розвитку і можливості приросту фінансової рентабельності, але при цьому більшою мірою присутній фінансовий ризик і загроза банкрутства.

Структура капіталу використовується для того, щоб визначити пропорції між різними джерелами, які підприємство використовує у своїй фінансовій діяльності.

1.2. Взаємозв’язок структури капіталу та ризику.

Діяльність суб'єктів ринкової економіки, незалежно від сфери вкладення капіталу, зумовлена насам­перед економічним інтересом — одержанням прибутку.

Власники капіталу, інвестуючи його у ту чи іншу сферу діяль­ності, водночас з бажанням отримати певний прибуток, вступа­ють у сферу невизначеності з точки зору отримання доходу від інвестованого капіталу. Тобто підприємницька діяльність не позбавлена ризику.

Зі структурою капіталу пов'язані два поняття ризику: підпри­ємницький та фінансовий.

Підприємницький ризик — це ризикованість вкладень у ак­тиви підприємства, що не має боргів. Він являє собою невизначе­ність в одержанні майбутнього валового прибутку від операцій­ної діяльності і зумовлений сукупністю чинників:

-коливаннями вартості матеріальних ресурсів; - здатністю підприємства змінювати ціни на свою продукцію залежно від зміни ринкової ситуації;

- зміною попиту на продукцію підприємства;

- зниженням конкурентоспроможності продукції;

- високим рівнем операційного важеля (левериджу).

Важливість того чи іншого чинника залежить від галузі господа­рювання, розвитку ринку тощо. Деякі чинники можуть певною мі­рою регулювати, наприклад, обсяги реалізації та ціни на продукцію. Особливе місце серед чинників, які визначають підприємницький ризик, займає операційний леверидж. Його суть у тому, що прибу­ток від основної діяльності залежить від рівня постійних витрат у собівартості продукції. В сучасних умовах виробництва високий рі­вень постійних витрат спостерігається у високотехнологічних та капіталоємних виробництвах з високою питомою вагою висококвалі­фікованого персоналу. Таким чином, у періоди спаду виробництва прибуток підприємств з високим рівнем постійних витрат більш чутливий до зміни обсягів реалізації продукції і зміни ринкової ситуації. Чим вищий рівень постійних витрат, тим вищий підприємницький ризик за інших рівних умов. Розглянемо це на прикладі прогнозних варіантів випуску продукції, наведених у табл. 1.1.

Таблиця 1.1.

Оцінка рівня операційного левериджу

Аналіз таблиці показує, що найвищий рівень операційного ле­вериджу спостерігається у першому варіанті. Зі збільшенням об­сягів реалізації рівень змінних витрат у сумі витрат має тенден­цію до підвищення, а рівень операційного левериджу, тобто рівень постійних витрат — до зниження. Таким чином, підприє­мницький ризик є обов'язковою складовою будь-якої підприєм­ницької діяльності, а основна частина прибутку, одержаного під­приємством, — це винагорода за ризик.

Ризики, які супроводжують фінансову діяльність підприємст­ва, формують великий портфель ризиків і визначаються загаль­ним поняттям — фінансовий ризик. Він становить найбільшу час­тину сукупних господарських ризиків підприємства. Його рівень зростає із збільшенням обсягів і диверсифікацією фінансової діяль­ності підприємства. Фінансовий ризик впливає на різні аспекти господарської діяльності підприємства й супроводжує підготовку практично всіх управлінських рішень. Цей вид ризику, який є додатковим до підприємницько, стосується передусім акціонерів, що володіють звичайними акціями, особливо якщо підприємство у своїй діяльності використовує такі джерела, як позики. Фінан­совий ризик виникає за певної структури капіталу і впливає на дохідність звичайних акцій.

Капітал є головною економічною базою створення та розвитку підприємства і у процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників та персоналу.

Капітал відображає фінансові ресурси підприємства, які при­носять дохід. У цій своїй ролі капітал може розглядатися ізольо­вано від виробничого фактора — у формі залученого капіталу, що забезпечує формування доходів підприємства не у виробничій (операційній), а у фінансовій сфері його діяльності.

Капітал, який є головним джерелом формування добробуту його власників, забезпечує необхідний рівень цього добробуту як у поточному, так і у майбутніх періодах. Спожита у поточному періоді частина капіталу спрямовується на задоволення поточних потреб його власників і тим самим перестає виконувати функції капіталу. Частина капіталу, яка залишається у виробництві, фор­мує рівень добробуту його власників у наступному періоді [5, с.284].

За джерелами формування виділяють власний і залучений капітал.

Власний капітал характеризує загальну вартість ресурсів під­приємства, що належать йому на правах власності і використо­вуються ним для формування відповідної частини активів.

Залучений капітал відображає кошти для фінансування розвитку підприємства, залучені на умовах повернення грошей, або іншого майна. Усі форми залученого капіталу, які використовую­ться підприємством, є його зобов'язаннями, що підлягають пога­шенню у передбачені терміни.

Показником, який характеризує використання підприємством позикових засобів, яке впливає на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу, і дозволяє оцінити на скільки відсотків зміниться величина чистого прибутку підприємства при зміні доходу до сплати відсотків і податків на один відсоток є показник фінансового левериджу [6, с.153].

Фінансовий леверидж — це використання підприємством за­лучених коштів, яке впливає на зміну дохідності власного капіта­лу і дає йому можливість одержати додатковий прибуток на вла­сний капітал [7, с.12].

Більшість економістів вважає, що до певної межі фінансування за рахунок боргів вигідне фірмі, бо воно забезпечує фінансовий леверидж, тобто фірма отримує вищі доходи до тих пір, поки віддача від пизичених коштів більша за процент, який потрібно сплатити за ці кошти. Переваги фінансового левериджу зникають у фірм, які мають у структурі капіталу занадто високу частку боргів. Коли забагато боргів, посилюється ризик і підвищується потенційна загроза неплатоспроможності. Тому фірма повинна підтримувати певний баланс між заборгованістю і власним капіталом. [8, с.24].

Показник, що відображає рівень додаткового прибутку на влас­ний капітал за різних варіантів структури капіталу, називаєть­ся ефектом фінансового левериджу [9, с.267]. Розглянемо на прикладі табл.1.2 суть цього ефекту.

Розрахунок впливу (ефекту) фінансового левериджу, розглянутого у табл. 1.2, можна представити у такому вигляді: _

Е=ЗК/ВК*(ДА-ПК)*(1-РП), (1.1)

де Е - ефект фінансового левериджу, пов'язаний з підвищенням дохідності власного капіталу; ЗК - сума залученого капіталу;ВК - сума власного капіталу; ДА - рівень дохідності активів; ПК - рівень відсотків за кредит; РП - рівень податку на прибуток.

Таблиця 1.2

Прогнозування впливу фінансового левериджу

Аналіз даних табл. 1.2 показує, що у першому варіанті ефект фінансового левериджу відсутній, оскільки, він не передбачає використння залученого капіталу. У другому варіанті вплив фінансового левериджу, пов'язаний з використанням залученого капіталу в сумі 1000 грн. (20 %), становить 0,014 (1,4%). Цей ефект можна розрахувати за формулою (1.1), використавши дані табл. 1.2.

Е = 1000 / 4000 * (0,2-0,12)*(1-0,3) = 0,014.

У третьому варіанті залучений капітал дорівнює 50 %, ефект фінансового левериджу зростає до 0,056 (5,6 %):

Е = 2500 / 2500 * (0,2-0,12)*(1-0,3) = 0,056.

Аналіз показників таблиці свідчить, що ефект фінансового ле­вериджу зростає, тобто зі збільшенням у структурі капіталу залу­чених джерел фінансування підвищується рівень дохідності вла­сного капіталу.

Показники формули (1.1) можна розподілити на такі компо­ненти:

Коефіцієнт структури капіталу (ЗК/ВК) – характеризує фінансову стійкість підприємства і показує, яка величина залучено­го капіталу припадає на одну гривню власного капіталу. Критич­ним значенням цього коефіцієнта є одиниця. Зі збільшенням коефіцієнта для підприємства підвищується фінансовий ризик і знижується фінансова стійкість.

Диференціал фінансового левериджу (ДА - ПК) - показує різ­ницю між рівнем дохідності активів і рівнем відсотків за залучений капітал. При зниженні дохідності активів вплив фінансового леве­риджу зменшується. Наприклад, при зниженні дохідності активів до 0,15 вплив фінансового левериджу становитиме 0,021 або 2,1%.

Е = 2500 / 2500 * (0,15 - 0,12) * (1 - 0,3) = 0,021.

Коли середній рівень дохідності активів нижчий, ніж середня ставка за залучені ресурси, отримуємо від’ємне значення дифе­ренціалу. Це вказує на можливість та ефективність використання залученого фінансування лише за умови, коли дохідність активів вища, ніж ринкова відсоткова ставка за кредитні ресурси.

Податковий коректор ( 1 - РП) - відображає ступінь впливу на ефект фінансового левериджу рівня оподаткування прибутку. Податковий коректор фінансового левериджу практично не залежить від діяльності підприємства, оскільки ставка податку на прибуток установлюється законодавством.

Знання механізму впливу фінансового левериджу на рівень прибутковості власного капіталу і рівень фінансового ризику дозволяє цілеспрямовано управляти вартістю і структурою капіталу підприємства.

Як показав аналіз, підвищення долі позичкового капіталу має наслідком зростання фінансового ризику (тобто недостатності у підприємства коштів для сплати відсотків по кредитах).

Розв'язання даної проблеми і оцінки платоспроможності підприємства, на наш погляд полягає у визначенні допустимого рівня ризику при залученні додаткового обсягу позичкового капіталу [10, с. 112].

2. Планування структури капіталу.

Важливою проблемою довгострокового фінансового планування є визначення структури капіталу. Струк­тура капіталу — це форма або складова капіталізації, яка належить до виду і пропорцій цінних паперів, використовуваних для збільшення довгострокових фінансових ресурсів [11].

Структура капіталу ви­значається поєднанням довгострокових позикових засобів і акціонерного капіталу для фінансування діяльності підприємства. Закордонні вчені характе­ризують структуру капіталу як вид цінних паперів, які має бути випущено в пропорціях, що формують капіталізацію. Таким чином, структура капіталу визначає шлях одержання підприємством довго­строкових фінансових ресурсів.

Є два види довгострокового капіталу: позико­вий і акціонерний. До позикового капіталу вхо­дять усі види довгострокових фондів, одержаних у вигляді позик. Акціонерний капітал склада­ється з простих та привілейованих акцій і отри­маного прибутку. Як було сказано вище, пробле­ма полягає у визначенні співвідношення між по­зиковим і акціонерним капіталом. Розв'язання цієї проблеми включає прийняття таких рішень:

- які цінні папери має бути випущено для одержання необхідного капіталу;

- пропорції (кількість кожного виду цінних паперів;

- час випуску кожного виду цінних паперів;

- дивідендна політика, що визначає розмір при­бутку, а також кошти, одержані з різних джерел;

- час і обсяг коштів, одержуваних із можливих (потенційних) джерел.

Підприємство може збільшити капітал шляхом випуску облігацій, продажу простих і при­вілейованих акцій. Співвідношення між ними має забезпечити оптимальну структуру капіта­лу. Облігації і привілейовані акції — це постійної вартості цінні папери, за якими відсотки/ди­віденди має бути виплачено незалежно від отри­маного підприємством прибутку.

З іншого боку, прості акції не передбачають обов'язкових виплат. Акціонерам виплачуються дивіденди залежно від розміру прибутку, що під­лягає розподілу. Велике значення має відношення цінних паперів постійної вартості до загального об­сягу капіталу підприємства. Капіталізація під­приємства значно прискорюється, якщо питома вага фондів постійної вартості відносно невелика і звичайні акції домінують у структурі капіталу.

На такому підприємстві фінансовий леверидж високий і асоціюється з високим рівнем фінансового ризику. З іншого боку, підприємство ; низьким співвідношенням капіталу знижує фінансовий леверидж і фінансовий ризик.

На структуру капіталу впливають такі чинники:

1. Форми продажу простих акцій. Цей чинник створює переваги акціонерному капіталу перед позиковим і сприяє фінансовому левериджу в структурі капіталу.

При такому фінансовому леверджі може бути збільшено дивіденди, якщо підприємство здатне одержати високі відсотки за вкладеними інвес­тиціями порівняно з відсотками дивідендами, що належать до сплати за облігаціями і привіле­йованими акціями.

Іншими словами, вартість позикового і при­вілейованого акціонерного капіталу менша, ніж розмір прибутку підприємства, і акціонери за про­стими акціями можуть одержати вищі дивідендні

Цей фінансовий процес називається "торгів­лею на акціях". Наприклад, розмір інвестиції 5 000 000 гри., а відсоток прибутку — 10% . Акціо­нери одержують 10% дивідендів за простими ак­ціями, якщо інвестиції подано у формі акціонер­ного капіталу. Поясненням поняття "торгівля на акціях" може служити така ситуація. Припусти­мо, половину інвестицій підприємства склада­ють власні кошти, а половину — позикові з ви­платою 5% річних. У цьому разі загальний при­буток підприємства залишається незмінним — 500 000 грн. (тобто 10% від 5 000 000 грн.), од­нак підприємству необхідно сплатити 125 000 грн. у вигляді відсотків за позиковим капіталом (тоб­то 5 від 250 000). Таким чином, розмір прибут­ку, що підлягає розподілу за простими акціями, складе 375 000 (тобто 15% на акціонерний капі­тал). Акціонери можуть одержати додаткові 5% на вкладений капітал завдяки позикам, відсотки за якими нижчі, ніж зростання розміру прибут­ку [12, с.23]. Однак переваги торгівлі акціями не безмежні. Є такі наступні обмеження щодо використання цього чинника:

- зниження рівня прибутку. Якщо темп зростан­ня прибутку нижчий, ніж відсотки, використання позикового капіталу замість зростання буде знижу­вати дивіденди за акціонерним капіталом;

- обмежена позикова здатність. Підприємство не може нескінченно позичати гроші через обме­жену позикову здатність, що виражається в мож­ливості підприємства дати гарантії кредитору для оплати фіксованої вартості позик.

Слід зазначити, що занадто велика довіра до по­зикових коштів не в інтересах підприємства, тому що при несприятливих фінансових обставинах пла­тежі за відсотками можуть стати важким тягарем для підприємства. Досвід фінансової діяльності в країнах із розвинутою ринковою економікою показує, що відсотки за позиковим капіталом мають складати не більше однієї п'ятої гарантованого прибутку, у ряді випадків співвідношення прибутки/відсотки може бути 2:1. Як правило, співвідношення позикового й акціонерного капіталу 1:1 розглядається як задовільна фінансова ситуація з погляду фінансової стабільності та ліквідності;

- підвищення відсотків за позиковим капіталом. що виникає при бажанні одержати додат­кові позики за підвищеними відсотками.

2. Одним із чинників, що впливають на струк­туру капіталу, є форма керування акціонерним підприємством. Як правило, керування акціо­нерним підприємством перебуває в руках ради директорів, але побічно підприємством управля­ють акціонери, тому що вони обирають дирек­торів. Акціонери шляхом впливу на випуск акцій намагаються зберегти контроль над підприєм­ством.

Випуск надмірної кількості простих акцій знижує можливість керування акціонерним ка­піталом, тому що додаткові власники цих акцій мають право голосу.Уцьому випадку для акціо­нерів кращим є випуск привілейованих акцій і облігацій, власники яких не мають права голосу.

3. Мета фінансів є важливим чинником при визначенні виду капіталу, який може бути збіль­шено. Якщо передбачається продуктивне викори­стання капіталу, пов'язане зі збільшенням при­бутку, то можна йти на одержання позик, про­даж привілейованих акцій із фіксованими відсот­ками. З іншого боку, якщо кошти буде викорис­тано на поліпшення, ремонт і т. ін., тобто на потреби, безпосередньо непов'язанізприбутком, іззбереженням рівня прибутковості то викорис­тання акціонерного капіталу буде більш ефек­тивним джерелом фінансів.

4. Одним із чинників, що впливають на струк­туру капіталу, є фактор часу. Як правило, длястворення постійного капіталу необхідно вико­ристовувати привілейовані або прості акції. Як­що кошти потрібні на відносно короткий про­міжок часу, то краще одержати короткостроко­вий кредит.

5. Важливе значення для збільшення коштів із різних джерел має вартість фінансів, що зале­жить від відсотків на фінансовому ринку, очіку­ваної прибутковості, витрат, пов'язаних із випу­ском акцій і облігацій.

Як правило, вартість позикового капіталу нижча, ніж вартість інших джерел довгостроко­вих фінансів підприємства.

6. Характер бізнесу істотно впливає на ста­більність прибутків і відповідно на цінні папери, які може випустити підприємство. Суспільна ко­рисність продукції робить стабільними прибутки, підприємство користується широким ступенем сво­боди в конкуренції. Якщо підприємство продає то­вари за відносно низькими цінами, воно швидше набуває стабільності на ринку, ніж підприємство, що робить і реалізує товари за високими цінами.При цьому підприємства зі стабільними прибутка­ми для збільшення фінансових ресурсів мають ши­року свободу у використанні джерел фінансів.

7. На структуру капіталу істотний вплив справляє вік підприємства. Нові підприємства,особливо промислові, як правило, використову­ють консервативну структуру капіталу — акціонерний капітал. Якщо підприємство почало свою діяльність із залучення позикового капіталу, то в майбутньому це може стати серйозною пере­шкодою в розвитку фінансів і призвести до бан­крутства. Розширення капіталу може базувати­ся на торгівлі, при використанні ж позикового капіталу в умовах нестійкого ринку фінансовий стан положення такого підприємства піддається серйозному ризику.

З іншого боку, старі підприємства можуть вільно користуватися довгостроковими кредита­ми в зв'язку зі сталою системою керування, ринком, надійними прибутками. Однак і в цьому разі досягнуті прибутки стають важливою складовою частиною структури капіталу.

8. Розвиток фондового ринку регулює про­центні ставки за кредитами. Якщо відсотки ви­сокі, то підприємству доцільніше випустити ак­ції, ніж одержати кредити чи випустити облігації.Якщо ж процентні ставки низькі, то підприєм­ству вигідніше розмістити облігації, за якими процентні ставки будуть менші, ніж дивіденди.

9. У ряді випадків випуск цінних паперів мо­же бути обмежено відомими потенційними інвес­торами. При цьому поведінка потенційних інвесторів залежить від стану фірми. Якщо фірма пра­цює стабільно, має сталі прибутки, то люди відда­ють перевагу купівлі простих акцій; у період спа­ду бізнесу вони вагаються купувати будь-які ви­ди цінних паперів. Як правило, інвестори, які хочуть зберегти сформовані сталі прибутки, праг­нуть інвестувати кошти в облігації, а ті, що праг­нуть до більш високих прибутків, купують при­вілейовані акції [13, с.27].

При плануванні структури капіталу варто враховувати такі принципи:

- акціонерна компанія має випустити прості акції в період просування на ринок. Надалі, коли прибутковість стабілізується, може бути випу­щено інші цінні папери;

- вартість облігацій має бути низькою, а вар­тість простих акцій може бути високою;

- високий прибуток і великий ризик асоціюються з левериджем — операційним і фінансо­вим, які впливають на зміни в продажу акцій. Високий ступінь левериджу означає високий сту­пінь ризику, при якому для підприємства немож­ливо покрити видатки за дисконтними цінними паперами;

- при визначенні структури капіталу необхідно прагнути до її спрощення шляхом обмеження кількості видів цінних паперів. Необхідно зроби­ти обмежену кількість цінних паперів, але у вели­кому обсязі.

Розділ 3. Стратегічна політика структури капіталу.

Одним з найважливіших і складних завдань, які вирішуються у процесі стратегічної оцінки фінансування підприємства, є оптимізація структури капіталу.

Управління формуванням структури капіталу представляє собою систему принципів та методів розробки та реалізації управлінських рішень, пов'язаних з встановленням оптимальних параметрів його обсягу та структури, а також його залученням з різних джерел та в різноманітних формах для здійснення господарської діяльності підприємства [14].

Оптимізація структури капіталу фінансово-господарюючих об’єктів на ринку є ефективним управлінням їх власним і позиченим капіталом.

Оптимальна структура капіталу – це таке відношення використання власних і позикових засобів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності та коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість [15, с. 62].

Проблемою при визначенні оптимальної структури капіталу, на думку сучасних економістів, є пошук критеріїв, які б відображали оптимальну структуру капіталу та механізм їх згортання. Так, у роботі [16] автор виділяє три найбільш поширені критерії огггимізації структури капігалу; максимізація рентабельності власного капіталу, мінімізація вартості капіталу та максимізація фінансової потужності підприємства. При цьому автором було розроблено алгоритм поетапного зведення трикритеріального завдання до двокритеріального й надалі до однокритеріального, який ґрунтується на суб'єктивному виборі критерію особою, що приймає рішення. У роботі [17] автор вважає, що найбільш об'єктивним фінансовим критерієм є максимізація ринкової вартості фірми. Додатковим цільовим показником функціонування фінансової системи фірми автором було вибрано показник резерву ліквідності. Проте методику моделювання оптимальної структури автор пропонує, виходячи лише з основного критерію. У роботі [18] критеріями визначення оптимальної структури капіталу є: мінімізація вартості капіталу, врахування дії фінансового важеля.

Стратегічна політика структури капіталу – це його оптимізація. Вона передбачає такі напрями дослідження:

1. Аналіз капіталу підприємства.

2. Оцінка основних факторів, що визначають формування структури капіталу.

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності.

4. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості.

5. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків.

6. Формування показника цільової структури капіталу.

1. Аналіз капіталу підприємства. Основною метою цього аналізу є виявлення динаміки обсягу і складу капіталу у передплановому періоді та їх вплив на фінансову стійкість і ефективність використання капіталу. У таблиці 3.1. представлені стадії аналізу капіталу підприємства.

Таблиця 3.1.

Аналіз капіталу підприємства

2. Оцінка основних факторів, що визначають формування структури капіталу.

Практика доводить, що не існує єдиних рецептів ефективних відносин власного і позиченого капіталу не тільки для типових підприємств, але і для кожного окремого підприємства. Але основними факторами є:

1. Галузеві особливості операційної діяльності підприємства. Характер цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їх ліквідність. Підприємства з високим рівнем фондомісткості виробництва продукції, а також з великою частиною позаоборотних активів, мають більш низький кредитний рейтинг і змушені орієнтуватися у своїй діяльності на використання власного капіталу. Крім того, характер галузевих особливостей визначає різну тривалість операційного циклу. Чим менший період операційного циклу, тим більшою мірою (за інших рівних умов) може бути використаний підприємством позичений капітал.

2. Стадія життєвого циклу підприємства. Підприємства, що знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу і мають конкурентноспроможну продукцію, можуть у своїй діяльності використовувати більшу частину позиченого капіталу. Рівень фінансових ризиків у цих підприємств високий, і це враховують їхні кредитори. Підприємства, що знаходяться на стадії зрілості, більшою мірою повинні використовувати власний капітал.

3. Кон’юнктура товарного ринку. Чим стабільніша кон’юнктура товарного ринку, тим більше і безпечніше можна використовувати позичений капітал. І навпаки – в умовах нестабільної кон’юнктури використання позиченого капіталу призводить до зниження рівня прибутковості та ризику втрати платоспроможності. У таких умовах необхідно оперативно знижувати коефіцієнт фінансового левериджу за рахунок зменшення обсягу використання позиченого капіталу.

4. Кон’юнктура фінансового ринку. Залежно від стану кон’юнктури фінансового ринку зростає або знижується вартість позиченого капіталу. При суттєвому зростанні вартості позиченого капіталу диференціал фінансового левериджу може досягнути від’ємного значення, що призведе до різкого зниження фінансової рентабельності, а в ряді випадків – до збиткової операційної діяльності.

Слід зазначити, що кон’юнктура фінансового ринку впливає на вартість власного капіталу, який залучається із зовнішніх джерел. При зростанні рівня процента позики підвищуються і вимоги інвесторів до норми прибутку на вкладений капітал.

5. Рівень рентабельності операційної діяльності. За рахунок високого значення даного показника кредитний рейтинг підприємства зростає, і таким чином, у нього є можливість розширити потенціал використання позиченого капіталу. Але у практичній діяльності цей потенціал часто не використовується у зв’язку з тим, що при високому рівні рентабельності підприємство має можливість задовольнити додаткову потребу в капіталі за рахунок високого рівня капіталізації отриманого прибутку. У таких випадках власники переважно інвестують отриманий прибуток у власне підприємство, що забезпечує високий рівень віддачі капіталу і тим самим знижує питому вагу використання позичених засобів.

6. Коефіцієнт операційного левериджу. Зростання підприємства забезпечується спільним виявом ефекту операційного і фінансового левериджу. Таким чином, підприємства, у яких зростає обсяг реалізації продукції, але за рахунок галузевих особливостей її виробництво має низький коефіцієнт операційного левериджу, можуть значно збільшити коефіцієнт фінансового левериджу, тобто використати більшу частину позичених засобів у загальній сумі капіталу.

7. Відношення кредиторів до підприємства. Як правило, кредитори, формуючи оцінку кредитного рейтингу підприємства, керуються своїми критеріями, які іноді не співпадають із критеріями оцінки власної кредитоспроможності підприємства. У деяких випадках, не дивлячись на високу фінансову стійкість підприємства, кредитори можуть формувати негативний імідж цього підприємства і, таким чином, знижувати його кредитний рейтинг. Це негативно впливає на можливість залучення підприємством позиченого капіталу, знижує його фінансову стійкість, тобто можливість оперативно формувати капітал за рахунок зовнішніх джерел.

8. Рівень оподаткування прибутку. В умовах низьких ставок податку на прибуток або використання підприємством податкових пільг на прибуток різниця у вартості власного і позиченого капіталу, що залучається із зовнішніх джерел, знижується. Це пов’язано з тим, що ефект податкового коректора під час використання позичених засобів зменшується. У таких умовах слід формувати капітал із зовнішніх джерел переважно за рахунок емісії акцій, тобто за рахунок залучення додаткового пайового капіталу. У той же час при високій ставці оподаткування прибутку суттєво підвищується ефективність залучення позикового капіталу.

9. Фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства. Несприйняття власниками і менеджерами високих рівнів ризиків формує у них консервативний підхід щодо фінансування розвитку підприємства, основою якого є власний капітал. І навпаки, прагнення отримати великий прибуток на власний капітал, не звертаючи уваги на високий рівень ризиків, формує агресивний підхід до фінансування розвитку підприємства, де позичений капітал використовується в максимально можливих розмірах.

10. Рівень концентрації власного капіталу. Для того, щоб зберегти фінансовий контроль за управлінням підприємством (контрольний пакет акцій або контрольний обсяг пайового вкладу) власники підприємства не бажають залучати додатковий власний капітал із зовнішніх джерел, якщо навіть для цього є сприятливі умови. Завданням зберегти фінансовий контроль за управлінням підприємством є формування додаткового капіталу за рахунок позичених засобів.

З урахуванням цих факторів стратегічна політика структури капіталу на підприємстві зводиться до таких основних напрямів:

а) встановлення оптимальних для даного підприємства пропорцій використання власного та позикового капіталу;

б) забезпечити залучення на підприємство необхідних видів і обсягів капіталу для формування розрахункових показників його структури.

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності.

Для проведення таких багатоваріантних розрахунків використовують механізм фінансового левериджу, що дозволяє визначити оптимальну структуру капіталу, яка забезпечує максимальний рівень фінансової рентабельності.

4. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості Даний процес базується на визначенні попередньої оцінки вартості власного і позиченого капіталу, за різними умовами його залучення, на основі багатоваріантних розрахунків середньозваженої вартості капіталу.

5. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків.

Даний метод оптимізації структури капіталу пов’язаний із процесом диференційованого вибору джерел фінансування різних складових частин активів підприємства. З цією метою всі активи підприємства поділяються на такі три групи:

· позаоборотні активи;

·постійна частина оборотних активів; · змінна частина оборотних активів.

У даній ситуації необхідно більше уваги звернути на дві останні групи. Постійна частина оборотних активів. Вона є незмінною частиною сукупного розміру, який не залежить від сезонних та інших коливань обсягу операції діяльності, не пов’язана з формуванням запасів сезонного зберігання, дострокового завозу і цільового призначення. Отже, це такий незнижувальний мінімум оборотних активів, який необхідний підприємству для здійснення поточної операційної діяльності.

Змінна частина оборотних активів. Дана частина оборотних активів пов’язана з такими змінами: сезонним зростанням обсягу реалізації продукції, необхідністю у формуванні товарних запасів сезонного зберігання; дострокового завозу і цільового призначення. У складі цієї змінної частини оборотних активів виділяють максимальну і середню потребу в них.

Приклад. Мінімізувати структуру капіталу підприємства за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків за такими даними:

· планова середньорічна вартість позаоборотних активів – 140 тис. умовних грошових одиниць;

· із загальної вартості оборотних активів постійна їх частина – 100 тис. умовних грошових одиниць;

· максимальна додаткова потреба в оборотних активах у період сезонності виробництва (6 міс.) – 120 тис. умовних грошових одиниць.

Рішення: Виходячи із цих даних визначаємо, що при консервативному підході до фінансування активів власний капітал повинен бути:

140 + 100 + 100/2 = 300 тис. умовних грошових одиниць; Позичений капітал повинен бути 100/2 = 60 тис. умовних грошових одиниць. Таким чином, структура капіталу, яка мінімізує рівень фінансових ризиків буде складати:

власний капітал: 250/ (250 + 50) * 100% = 83 %;

позичений капітал: 50 / (250+50) * 100% = 17 %.

6. Формування показника цільової структури капіталу. Граничні рівні максимально рентабельної і мінімально ризикової структури капіталу дозволяють визначити поле вибору конкретних його значень на плановий період. У процесі даного вибору враховуються всі розглянуті фактори, що характеризують особливості діяльності кожного окремого підприємства [19] .

Кожне підприємство прагне досягти оптимального співвідно­шення між джерелами фінансування, оскільки структура капіталу впливає на його вартість. При розробці стратегічної політики структури капіталу головна мета — прогноз такої структури ка­піталу, яка за найнижчої вартості капіталу допомагатиме підтри­мувати стабільні доходи і дивіденди для акціонерів.

Фінансування за рахунок залучених джерел ефективне для підприємства, але до певної межі. Переваги фінансового левериджу зникають у підприємств, які мають у структурі капіталу за­надто високу частину боргів, що посилює ризик і підвищує потен­ційну загрозу неплатоспроможності. Надмірне, фінансування за рахунок випуску акцій теж має свої недоліки, тому щосередньозважена вартість капіталу стає занадто високою. У деяких випадках випуск надмірної кількості звичайних акцій може призвести до втрати контролю над акціонерним капіталом. Незбалансованість у структурі капіталу – наявність великої кількості боргів або значної частки акціонерного капіталу - можуть зашкодити позиції підприємства на ринку.

Таким чином, головна мета стратегічного аналізу структури капіталу – це формування такого співвіднощення, за якого досягається найвищий прибуток на звичайні акції. Розглянемо це на прикладі, наведеному у табл. 3.2.

Таблиця 3.2.

Прогнозний розрахунок прибутку на звичайні акції та розрахунок економічної ефективності

Аналіз даних табл. 3.2 показує, що найбільшйй дохід (6,3 грн.) на звичайну акцію забезпечує така структура капіталу, за якої підприємство проводить свою діяльність за рахунок боргових зобов’язань, тоді як при фінансуванні лише за рахунок акціонерного капіталу він дорівнює 5,6 грн. (при емісії лише звичайних акцій) і 5,65 грн. (при емісії як звичайних, так і привілейованих акцій). Отже, оптимальним доходом є рівень 6,3 грн. на звичайну акцію, який дає структура капіталу, наведена у гр.5. р. 2 і р. 3.

За даними табл. 3.2. розраховують і такий показник підприємства, як дохідність власного капіталу ( див. р. 13 і р. 14). Враховуючи стратегію розвитку, фінансовий стан, ринкову ситуацію і дивідендну політику, підприємство може обрати для себе найоптимальніший варіант.

Для формування оптимальної структури ка­піталу необхідно прагнути до максимізації рин­кової вартості акцій у довгостроковому періоді. Досягнення цієї мети має базуватися на довгост­роковому періоді потреб у фінансових ресурсах, поліпшенні використання наявних фінансових ресурсів, зниженні ризику шляхом максималь­ного використання левериджу, при збереженні платоспроможності й ліквідності, спрощенні і досягненні гнучкості структури капіталу, вста­новленні балансу між позиковим і акціонерним капіталом, підвищенні рентабельності за раху­нок максимізації використання левериджу, міні­мізації витрат на випуск цінних паперів, фіксова­них річних платежів і, відповідно, зниженні вар­тості капіталу.

Оптимальна структура капіталу досягається за таких умов:

— маржинальні витрати за кожним джерелом фінансів мають бути однакові;

— має бути оптимальне співвідношення міжкредитним і акціонерним капіталом при досяг­ненні максимальної ринкової вартості акцій.

Реальна фінансова ситуація може бути набага­то складнішою. Оптимальна структура капіталу змінюється від підприємства до підприємства в різні періоди часу і залежить від багатьох чинників.

Для підтверд­ження вище приведених положень можна привести розрахунок оптимальної структури капіталу для акціонерного підприємства [13, с.27].

Згідно балансу підприємства є наступні дані:

- простий акціонерний капітал - 800,0 тис. грн.;

- 7% капіталу - привілейовані облігації - 400,0 тис. грн.;

- облігації з купоном 12% річних - 150,0 тис. грн.;

- разом - 1350,0 тис. грн.

Можна припустити, що приведена структу­ра капіталу для даних умов є оптимальною і її варто підтримувати.

Якщо відбудуться зміни, то вони можуть вплинути на пропорції між різними видами капіталу.

1. Питома вага (пропорція) акціонерного капіталу з простими акціями (800,0 тис. грн. * 100)/1350,0 тис. грн. = 59,26%

2. Питома вага акціонерного капіталу з привілейованими акціями (400,0 тис. грн. * 100)/1350,0 тис. грн. = 29,63%

3.Питома вага капіталу, вкладеного в облігації (150,0 тис. грн. * 100)/1350,0 тис. грн. = 11,11%

У такий спосіб структура капіталу буде на­ступною:

59,26% - 29,63% - 11,11%

Припустимо, що компанія планує збільши­ти капітал на 600,0 тис. грн., тоді викорис­товуючи приведену вище структуру, капітал розподілиться в такий спосіб:

1. Акціонерний капітал із простими акціями зросте на

(600,0 тис. грн. х 59,26)/100= 355,56 тис. грн.

2. Акціонерний капітал із привілейовани­ми акціями зросте на

(600,0 тис. грн. х 59,26)/100 - 177,78 тис. грн.

3. Зросте капітал, вкладений в облігації на

600,0 тис. грн. х 11,11 = 66,66 тис. грн.

Таким чином, структура капіталу буде на­ступною:

- капітал із простими акціями - 1155,560 тис. грн.;

- процентні привілейовані акції - 577,78 тис. грн.;

- дванадцятивідсоткові облігації - 216,66 тис. грн.;

- разом капітал - 1950,0 тис. грн.

Ця структура капіталу залишиться опти­мальною для підприємства.

Розділ 4. Аналіз структури капіталу відповідно до стратегії його розвитку.

Економічна література пропонує різні методичні підходи до вирішення завдання оптимізації структури капіталу. Найпошире­нішими з них є методичні підходи, що визначаються на основі:

— управління величиною ефекту фінансового левериджу, який використовується підприємством;

— формування політики фінансування активів з урахуванням вартості, ризику та термінів залучення капіталу;

— мінімальної вартості залучення капіталу.

Розглянемо суть та можливості використання кожного мето­дичного прийому [20, с.87].

Вплив ефекту фінансового левериджу на кінцеві результати діяльності підприємства та інтереси його власників проаналізує­мо за даними табл. 4.1.

Дані табл. 4.1 показують, що величина ефекту фінансового леве­риджу пов'язана зі структурою капіталу. Так, у другому варіанті, коли структура капіталу становить 50 %, дохідність власного ка­піталу порівняно з першим варіантом збільшується на 0,1. або на 10 %, а у третьому варіанті — на 0,22, або на 22 %.

Таблиця 4.1

Вплив структури капіталу на його фінансові результати

Розглянемо вплив на оптимізацію структури капіталу політики фінансування активів підприємства з урахуванням вартості, ризику та термінів залучення окремих джерел капіталу. - ~'

Під політикою фінансування активів слід розуміти певну сукупність управлінських рішень та дій щодо вибору джерел кош­тів, які:-використовуються для формування активів підприємства та дотримання найоптимальнішого співвідношення між ними. Обгрунтована політика фінансування активів підприємства має велике значення для його діяльності, оскільки вона забезпечує ефективне використання капіталу, фінансову стійкість та платоспроможність, збалансування та зниження ціни формування капіталу та зменшення ризику витрат.

У стратегічному аналізі структури капіталу велике значення має оцінка вартості капіталу.

Під вартістю капіталу розуміють суму коштів, яку підприємст­во, що одержує капітал, сплачує за використання одиниці капіталу його власнику.

Капітал підприємства формується з різноманітних джерел, кож­не з яких має свою вартість залучення капіталу.

Вартість власного капіталу дорівнює сумі отриманих дивіден­дів (спожитий дохід) та частини прибутку, яка спрямована у ре­зервний капітал та реінвестована в активи (нерозподілений прибу­ток). Формула розрахунку вартості власного капіталу має такий вигляд:

ВВК=ЧП / ВК * 100, (4.1)

де ВВК— вартість власного капіталу. %;

ЧП— чистий прибуток;

ВК—середня вартість власного капіталу.

Додаткове залучення власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел відбувається шляхом додаткової емісії акцій підприємс­тва або додаткових внесків у його статутний капітал. Для ви­значення суми чистого прибутку, який належатиме власникам акцій додаткового випуску відповідно до питомої ваги цих ак­цій у загальному обсязі статутного капіталу, використовують таку формулу:

ЧПд = (ЧП * НА) / (СА + НА), (4.2)

де ЧПд – чистий прибуток, що залишається у розпорядженні власників від додаткового випуску;

НА – кількість випуску „ нових ” акцій;

СА – кількість випуску „ старих „ акцій;

ЧП – чистий прибуток, який залишається у розпорядженні власників підприємств.

Сума залучення капіталу від емісії нових акцій залежить від курсу їх продажу і витрат, пов'язаних з емісією. Його вартість роз­раховується за формулою:

СДК = КП * НА - ВЕ, (4.3)

де СДК - сума залучення додаткового капіталу від емісії нових акцій;

КП - курс продажу «нових» акцій;

ВЕ - витрати, пов'язані з емісією.

Формула розрахунку вартості залучення додаткового власного капіталу (ВДК) має такий вигляд:

ВДК = ЧПд * 100 / СДК (4.4)

Вартість залучення капіталу у формі банківських позик визна­чається на основі відсоткової ставки за кредит і може бути розра­хована за такою формулою:

ВП = П * (1- РП), (4.5)

де ВП - вартість капіталу за рахунок позики, %;

П - відсоткова ставка за кредит банку, %;

РП - рі вень податку на прибуток.

У процесі господарської діяльності підприємство іноді може використовувати для розрахунків такий фінансовий інструмент, як товарний кредит у формі короткострокової відстрочки платежу. Для обчислення його вартості використовують формулу:

ВТК = Цз / Кз * 100, (4.6)

де ВТК - вартість товарного кредиту,%; ~

Цз – сума цінових знижок;

Кз - середній розмір кредиторської заборгованості за товарним кредитом.

Таким чином, капітал підприємства може формуватися з кількох джерел, кожне з яких має свою вартість. Прогнозна вартість капіталу, який використовуватиметься підприємством, розраховується як його середньозважена вартість. Аналізуючи різні прогнозні варіанти структур капіталу, підприємство може обрати оптимальну за критерієм середньозваженої вартості. Розглянемо це на прикладі, наведеному в таблиці 4.2. Акціонерним товариствам прогнозується для фінансування господарської діяльності загальна вартість капіталу в сумі 5млн. грн. Проаналізуємо середньозваже­ну вартість капіталу за різними варіантами його структури.

Таблиця 4.2.

Прогнозування оптимальної структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості

За даними таблиці розрахуємо середньозважену вартість капіталу за кожним із можливих варіантів:

Вартість капіталу за варіантом І = (12*40+10*5+9,5*30+9*15+8*10) /100 = 10,3%;

Вартість капіталу за варіантом ІІ = (12*50+10*6+9,5*19+9*10+8*15) / 100 = 10,5%;

Вартість капіталу за варіантом ІІІ = (12*60+10*7+9,5*8+9*20+8*5) /100 = 10,9%.

Аналіз розглянутих варіантів показує, що найнижча ваптість капіталу в першому варіанті за такої структури капіталу:власний – 45%, залучений – 55%. У другому і третьому варіантах спостерігається зростання вартості капіталу при збільшенні у структурі частки власного капіталу. У другому варіанті власний капітал становить 56 % (середньозважена вартість капіталу — 10,5 %), у третьому — 67 % (середньозважена вартість капіталу — 10,9 %). Таким чином, можна зробити висновок про те, що струк­тура капіталу впливає на загальну середньозважену його вартість [21].

Аналіз структури капіталу, його факторів показує, що вона тіс­но пов'язана із системою прогнозування показників підприємства.

Розробка усіх видів управлінських рішень неможлива без вико­ристання системи показників, за допомогою яких можуть бути реа­лізовані логіка, принципи та методичні підходи стратегічного аналі­зу і подальшого довгострокового і короткострокового планування.

Під показником у стратегічному аналізі, прогнозному обліку та звітності слід розуміти кількісно-якісні характеристики соціально-економічних явищ, факторів, процесів, які відбуваються у бізнесі. Причому якісна сторона його відображає суть явищ або процесів у конкретних умовах місця і часу, а кількісна — розмір, абсолютну або відносну величину.

Система прогнозних показників повинна відповідати таким ос­новним вимогам:

- єдність і обов’язковість показників для даного рівня прогно зування;

- здатність до агрегатування і дезагрегатування;

- мати одиниці вимірювання;

- забезпечувати комплексну характеристику всіх аспектів функціонування об'єктів прогнозування;

- бути гнучкою, здатною до адаптації та відображення всіх змін стану об'єкта прогнозування.

Кількість показників, які використовуються у прогнозах, по­винна бути обмеженою.

У стратегічних оцінках розрізняють такі основні групи показ­ників: кінцеві і проміжні; натуральні та вартісні; абсолютні і відносні; регламентовані, розрахункові та інформаційні.

У сучасному ринковому господарюванні надзвичайна велику роль відіграють вартісні показники. Вони відображають загальні результати діяльності підприємства, дають змогу забезпечувати взаємну узгодженість усіх видів прогнозів, визначити напрямки розвитку підприємства. За допомогою вартісних показників у прогнозній системі обліку і звітності розробляються господарські операції; визначаються обсяги та структура реалізації продукції; прогнозуються доходи, витрати і кінцеві результати діяльності; складаються прогнозний баланс та звіт про фінансові результати.

Висновки

Високий кінцевий результат діяльності підприємства значною мірою залежить від структури капіталу.

Структура капіталу впливає на рівень рентабельності активів і власного капіталу, тобто на рівень економічної та фінансової рентабельності підприємства; визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості та платоспроможності, тобто рівень основних фінансових ризиків, а також формує співвідношення ступеня прибутковості та ризику в процесі розвитку підприємства.

Структура капіталу використовується для того, щоб визначити пропорції між різними джерелами, які підприємство використовує у своїй фінансовій діяльності.

За джерелами формування виділяють власний і залучений капітал.

Власний капітал характеризує загальну вартість ресурсів під­приємства, що належать йому на правах власності і використо­вуються ним для формування відповідної частини активів.

Залучений капітал відображає кошти для фінансування розвитку підприємства, залучені на умовах повернення грошей, або іншого майна. Усі форми залученого капіталу, які використовую­ться підприємством, є його зобов'язаннями, що підлягають пога­шенню у передбачені терміни.

Показником, який характеризує використання підприємством позикових засобів, яке впливає на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу, і дозволяє оцінити на скільки відсотків зміниться величина чистого прибутку підприємства при зміні доходу до сплати відсотків і податків на один відсоток є показник фінансового левериджу.

Знання механізму впливу фінансового левериджу на рівень прибутковості власного капіталу і рівень фінансового ризику дозволяє цілеспрямовано управляти вартістю і структурою капіталу підприємства.

На структуру капіталу впливають такі чинники: форми продажу простих акцій, форма керування акціонерним капіталом, фактор часу, вік підприємства та інші чинники.

Одним з найважливіших і складних завдань, які вирішуються у процесі стратегічної оцінки фінансування підприємства, є оптимізація структури капіталу.

Оптимізація структури капіталу фінансово-господарюючих об’єктів на ринку є ефективним управлінням їх власним і позиченим капіталом.

Оптимальна структура капіталу – це таке відношення використання власних і позикових засобів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності та коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Кожне підприємство прагне досягти оптимального співвідно­шення між джерелами фінансування, оскільки структура капіталу впливає на його вартість. При розробці стратегічної політики структури капіталу головна мета — прогноз такої структури ка­піталу, яка за найнижчої вартості капіталу допомагатиме підтри­мувати стабільні доходи і дивіденди для акціонерів.

Фінансування за рахунок залучених джерел ефективне для підприємства, але до певної межі. Переваги фінансового левериджу зникають у підприємств, які мають у структурі капіталу за­надто високу частину боргів, що посилює ризик і підвищує потен­ційну загрозу неплатоспроможності. Надмірне, фінансування за рахунок випуску акцій теж має свої недоліки, тому щосередньозважена вартість капіталу стає занадто високою. У деяких випадках випуск надмірної кількості звичайних акцій може призвести до втрати контролю над акціонерним капіталом. Незбалансованість у структурі капіталу – наявність великої кількості боргів або значної частки акціонерного капіталу - можуть зашкодити позиції підприємства на ринку.

Таким чином, головна мета стратегічного аналізу структури капіталу – це формування такого співвіднощення, за якого досягається найвищий прибуток на звичайні акції.

Список використаної літератури

1.Бланк И.А. Управление формированием капитала. – К.: „Ника-Центр”, 2000. – 512 с.

2. Алєксєєв І.В., Мороз А.С., Романів Є.М., Хома І.Б. Фінансовий аналіз: техніка розрахунків та моделювання економічних ситуацій. – Львів: „Бескид Біт”, 2003. – 152 с.

3. Воробйов Ю.М. Особливості формування фінансового капіталу підприємств // Фінанси підприємства. – 2002. - № 2.

4. Ревак І. Структура капіталу як чинник ринкової вартості підприємства // Формування нової парпдигми економічної теорії в Україні. Науковий збірник / за ред. З.Г. Ватаманюка. – Львів: Інтереко, 2001. – с.453.

5.Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання: Монографія. – К.: КНЕУ, 2001. – 387с.

6. Бланк И.А. Финансовый менеджмент. – К.: Ника-Центр, Эльга, 2001. – 528с.

7. Батурин В.М., Керимов В.Э. Финансовый леверидж как эффективный инструмент управления фининсовой деятельностю // Менеджмент в России и за рубежом. – 2000. - №2.

8. Белз О., Юринець В. Управління грошовими потоками фірми як чинник оптимізації структури капіталу // Вісник ТАНГ. – 2005. - №2.

9. Костіна Н.І., Алєксєєв А.А., Василик О.Д. Фінанси: система моделей і прогнозів. – К.: Четверта хвиля, 1998. – 304с.

10. Лысенко Ю.Г., Макаров К.Г., Петренко В.Л. Леверидж. Экономические приложения. ДонГУ, Юго-Восток, 1999. – 104с.

11. Семінар-практикум «Фінансовий аналіз і фінансове планування» // www.vlasnasprava.info/ua

12. Афанасьєв А. Планування структури капіталу // Банківська справа. – 2000. - № 2. – с.23-24.

13. Афанасьєв А., Кравченко С. Управління структурою капіталу // Економіка, фінанси, право. – 2003. - № 1. – с.25-27.

14. Проблемы управления финансами / Новейшие и классические модели финансового менеджмента // www.optim.ru

15. Ізмайлова К.В. Сучасні технології фінансового аналізу. – К.: МАУП, 2003. – 148с.

16. Шмигаль Н.М. Оптимізація структури капіталу підприємства // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2003. - № 4. – с. 238-243.

17. Потапов А.Л. Применение имитационной компьютерной модели для определения оптимальной структуры долгосрочного капитала фирмы // Финансовый менеджмент. – 2002. - № 1. – с. 35-43.

18. Дрогомирецька З.Б. Математичне моделювання в управлінні капіталом підприємства: автореф. дис…канд. екон. наук: 08.03.02 / ЛНУ ім. Івана Франка. – Львів, 2002. – 21с.

19. Капітал – економічна база створення і розвитку підприємства // www.vuzlib.net/ukr/1.htm

20. Головко Т.В., Саганова С.В. Стратегічний аналіз. – К.: КНЕУ, 2002. – 198с.

21. Расчёт средневзвешенной стоимости капитала // форум cfin.ru