Взаємозв’язок бухгалтерського й податкового обліку при формуванні фінансової звітності

Зміст

Загальні відомості щодо фінансової звітності 3

Характеристика фінансової звітності та загальні вимоги до неї 3

Склад і призначення фінансової звітності та основні принципи її підготовки 5

Оцінювання фінансової звітності підприємства. 8

Фінансовий аналіз звітності 11

Список використаної літератури. 18

Загальні відомості щодо фінансової звітності

Характеристика фінансової звітності та загальні вимоги до неї

Фінансова звітність підприємства — це система узагальнених показників, що характеризують підсумки фінансово-господарської діяльності підприємства за минулий період (місяць, квартал, рік).

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства. Порядок надання фінансової звітності користувачам визначено чинним законодавством.

Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо:

§ придбання, продажу і володіння цінними паперами;

§ участі в капіталі підприємства;

§ оцінки якості управління;

§ забезпеченості зобов'язань підприємства;

§ визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;

§ регулювання діяльності підприємства тощо.

Основні вимоги до фінансової звітності — реальність, ясність, своєчасність, єдність методики звітних показників, порівнянність звітних показників з минулими.

Терміни, що використовуються у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», мають таке значення.

Активи — ресурси, контрольовані підприємством внаслідок минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Баланс — звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал.

Бухгалтерська звітність — звітність, що складається на підставі даних бухгалтерського обліку для задоволення потреб певних користувачів.

Витрати — зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, що призводять до зменшення власного капіталу.

Власний капітал — частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань.

Доходи — збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, що призводять до зростання власного капіталу.

Звіт про власний капітал — звіт, який відображає зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.

Звіт про фінансові результати — звіт про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства.

Звіт про рух грошових коштів — звіт, який відображає надходження і видаток грошових коштів у результаті діяльності підприємства у звітному періоді.

Зобов'язання — заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Консолідована фінансова звітність — звітність, яка відображає фінансовий стан і результати діяльності юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці.

Користувачі звітності — фізичні та юридичні особи, які потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень.

Стаття — елемент фінансового звіту, який відповідає критеріям, установленим Положенням (стандартом).

Склад і призначення фінансової звітності та основні принципи її підготовки

Фінансова звітність — це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Метою складання фінансової звітності є забезпечення користувачів повною, правдивою, неупередженою інформацією про фінансові результати діяльності й фінансовий стан підприємства. Фінансова звітність має задовольнити інтереси користувачів — юридичних і фізичних осіб, яким потрібна інформація про діяльність підприємства для прийняття правильних рішень.

Складові річної фінансової звітності: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал. Термін подання фінансової звітності встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Квартальна звітність складається тільки з балансу і звіту про фінансові результати.

Суб'єкти малого підприємництва та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності протягом кварталу і за рік складають лише спрощену форму звітності з двох форм — балансу і звіту про фінансові результати.

Кожна стаття фінансової звітності може наводитись тоді, коли:

§ існує достовірність надходження і вибуття майбутніх економічних вигод;

§ оцінка статті може бути достовірно визначена.

Якісні характеристики фінансової звітності:

1. Зрозумілість — доступність для розуміння користувачів, які мають достатні знання у сфері бухгалтерського обліку.

Щоб бути зрозумілою користувачам, фінансова звітність має містити відомості про: підприємство; дату звітності й звітний період; валюту звітності та одиниці її виміру; консолідацію фінансових звітів; припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності; виявлені помилки минулих років і пов'язані з ними коригування; переоцінку статей фінансових звітів.

2. Доречність — прогнозування результатів діяльності, виправлення помилок у господарській діяльності. Фінансова звітність має містити тільки доречну інформацію, що дає змогу впливати на прийняття рішень, оцінку минулих і майбутніх подій.

3. Надійність — у інформації, представленій у звітності, не повинно бути суттєвих помилок і викривлень. Надійність забезпечують правдиве подання операцій і подій та перевага сутності над формою.

4. Нейтральність, тобто відображення інформації без мети здійснення впливу на рішення для досягнення бажаного результату.

5. Обачливість (обережність під час розрахунків) — повнота (без пропусків).

Обов'язкові реквізити звітності: дата, на яку приведені основні показники діяльності підприємства; охоплюваний період; валюта. Усі звіти підписуються керівником і головним бухгалтером. Основні принципи підготовки фінансової звітності.

При формуванні фінансової звітності має бути дотримано таких принципів:

§ автономність підприємства — підприємство відокремлене від власників;

§ безперервність діяльності — передбачає оцінку активів і пасивів підприємства на подальший період;

§ періодичність — розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу для складання звітності;

§ історична (фактична) собівартість — визначає пріоритет оцінки активів;

§ нарахування та відповідність доходів і витрат — доходи зіставляються з витратами (для отримання цих доходів);

§ повнота висвітлення — фінансова звітність має містити інформацію про фактичні й потенційні наслідки операцій;

§ послідовність — постійне з року в рік застосування обраної облікової політики;

§ обачність — запобігання заниженню оцінки зобов'язань;

§ превалювання змісту над формою;

§ єдиний грошовий еквівалент.

Оцінювання фінансової звітності підприємства

Однією з найважливіших аудиторських процедур є оцінювання фінансової звітності підприємства. При цьому аудитор керується Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 p. № 996-XIV та такими нормативними документами:

§ П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності";

§ П(С)БО 2 "Баланс";

§ П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати";

§ П(С)БО 4 "Звіт про рух грошових коштів";

§ П(С)БО 5 "Звіт про власний капітал";

§ П(С)БО 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах".

Аудитор, керуючись нормативними актами, перевіряє правильність оцінки статей балансу та фінансової звітності.

Насамперед він оцінює використання необоротних активів, зокрема основних засобів як сукупності матеріальних активів, що підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, або надання в оренду, що діють більше одного року як у сфері виробництва, так і в невиробничій сфері. До них належать також капітальні вкладення у багаторічні насадження, у поліпшення земель (іригаційні, меліоративні та інші роботи) і в орендовані будівлі, споруди, обладнання.

Фінансові вкладення (внески до статутного капіталу, придбання цінних паперів, облігацій тощо) підприємства оцінюють у балансі за фактичними витратами. Величину таких витрат і їх фінансування аудитор перевіряє за даними рахунків 102 «Капітальні витрати на поліпшення землі», 50 «Довгострокові позики», 501 «Довгострокові кредити банків», 53 «Довгострокові зобов'язання з оренди» тощо. Аудитор перевіряє правильність відображення їх у балансі, інших формах фінансової звітності.

Використання нематеріальних активів аудитор контролює за даними рахунка 12 «Нематеріальні активи». Аудитор з'ясовує, як використовуються підприємством права користування природними ресурсами, авторські та суміжні з ними права.

Запаси, зокрема сировину і матеріали, паливо, запасні частини відображають в обліку за фактичною собівартістю. Якщо на підприємствах для технологічних та експлуатаційних потреб, для вироблення енергії та опалення будівель створюються запаси газу (у газосховищах), то їх облік ведеться на рахунку 203 «Паливо».

Розрахунки з дебіторами і кредиторами, постачальниками і покупцями у балансі та іншій фінансовій звітності показують у сумах, попередньо звірених і відображених відповідними актами звірок. Аудитор перевіряє їх достовірність за даними рахунка 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками», 37 «Розрахунки з різними дебіторами», 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками», 374 «Розрахунки за претензіями» та ін.

Чистий прибуток (збиток) від реалізації продукції (робіт, послуг), товарів визначається як різниця між виручкою від реалізації в цінах продажу без податку на додану вартість, акцизного збору, інших вирахувань з доходу, собівартості реалізованої продукції, адміністративних витрат, витрат на збут, інших операційних витрат, фінансових витрат, втрат від участі в капіталі, податку на прибуток від звичайної діяльності, надзвичайних витрат та податку з надзвичайного прибутку.

Отже, усі статті балансу мають бути підтверджені матеріалами інвентаризації, що проводиться щороку станом на 1 жовтня. Аудитор перевіряє правильність оформлення матеріалів інвентаризації та відображення на рахунках бухгалтерського обліку й у звітності.

За результатами такої перевірки аудитор може зробити висновки про достовірність балансу, реальність статей інших форм фінансової звітності.

Оцінка фінансової звітності та своєчасності її подання у керівні інстанції і відповідним державним органам (податковій адміністрації, статистичним органам, установам банку) здійснюється на підставі чинного законодавства. Перевіряючи звітність, аудитор визначає повноту і взаємозв'язок (ув'язку) між даними балансу, фінансової звітності. Якщо є відхилення між даними звітних форм фінансової звітності, керівництво підприємства вносить відповідні корективи.

Переконавшись у правильності й достовірності фінансової звітності, аудитор підтверджує правильність її складання.

Фінансові звіти вміщують статті, склад і зміст яких визначаються відповідними положеннями (стандартами). До річного бухгалтерського звіту обов'язково додається пояснювальна записка (примітки), в якій викладаються основні фактори, що вплинули у звітному році на підсумки діяльності підприємства, де крім фінансового стану висвітлюється перспектива розвитку підприємства. Звіт про фінансові результати показує результати фінансово-господарської діяльності за період з початку звітного року. Відмінною особливістю нової звітності є відсутність у ній планових показників або нормативів.

Бухгалтерська фінансова звітність є єдиною. Звіти підприємств і організацій усіх галузей господарювання складаються за єдиними критеріями, фінансові відносини — універсальні. Галузеві особливості відображають у статистичній звітності. Підприємства, що перебувають на госпрозрахунку, мають самостійний баланс і є юридичними особами, у тому числі й спільні підприємства.

Фінансовий аналіз звітності

Здійснюючи фінансовий аналіз звітності підприємства аудитор, насамперед, досліджує показники балансу, його актив і пасив, тобто їхні статті. На підставі даних балансу і звіту про фінансові результати аудитор розраховує коефіцієнти платоспроможності (ліквідності) і рентабельності активів і пасивів.

Вивчення структури балансу допомагає встановити, як розподіляються активи підприємства, зокрема запаси і дебіторська заборгованість, з одного боку, і як розподілені джерела цих активів між довгостроковими, поточними зобов'язаннями і власним капіталом, з іншого. Для цього спочатку визначаємо динаміку оборотності запасів і дебіторської заборгованості шляхом використання даних балансу і звіту про фінансові результати та розрахування двох відносних показників: коефіцієнта оборотності запасів і коефіцієнта оборотності дебіторської заборгованості.

1. Коефіцієнт оборотності запасів дає можливість встановити швидкість обороту запасів для забезпечення виконання завдання з продажу (реалізації) готової продукції (товарів, робіт, послуг).

Чим більше значення цього коефіцієнта, тим вищий рівень оборотності запасів, що позитивно відображається на забезпеченні обсягу реалізації продукції.

Приклад. Собівартість реалізованої продукції (ф. № 2, код рядка 040) — 5900,0 грн. Середній розмір запасів (ф. № 1) — 2100,0 грн.

Коефіцієнт оборотності запасів:

Розділивши кількість днів звітного періоду (року чи кварталу) на коефіцієнт оборотності запасів, одержимо кількість днів, необхідну на один оборот запасів.

За цифровими даними умовного прикладу цей показник дорівнює 130 дням (). Звідси випливає, що для забезпечення поточного рівня реалізації продукції поповнення запасів слід зробити через 130 днів.

2. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості показує, скільки оборотів здійснено за рік коштами, вкладеними до розрахунків.

Такий показник розраховується як відношення загального обсягу реалізації продукції до середнього розміру дебіторської заборгованості.

У даному випадку чим більша кількість оборотів, тим швидше підприємство отримує кошти від своїх боржників (дебіторів).

Приклад. Загальний обсяг реалізації продукції (ф. № 2) — 6300,0 грн., середній розмір дебіторської заборгованості (ф. № 1) — 1400,0 грн.

Коефіцієнт оборотності дорівнюватиме:

За допомогою цього показника можна розрахувати так званий період інкасації, тобто час, протягом якого дебіторська заборгованість обернеться на грошові кошти. Для цього тривалість звітного періоду (скажімо, 1 рік) розділимо на коефіцієнт оборотності. Такий період інкасації, тобто час очікування підприємством одержання грошей від дебіторів, становитиме 81 день ().

Якщо підприємство не може забезпечити самофінансування, воно змушене взяти кредит. Тому кредиторська заборгованість показує тимчасове залучення в оборот кредитів на умовах їх повернення. Однак, якщо термін погашення кредитів перевищуватиме строк погашення дебіторської заборгованості, то зростання кредиторської заборгованості випереджатиме зростання дебіторської, що призведе до погіршення фінансового стану підприємства.

3. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості розраховується як відношення собівартості до середнього розміру кредиторської заборгованості.

Приклад. Загальний обсяг реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) — 6300,0 грн. (дані ф. № 2). Середній розмір кредиторської заборгованості — 1050,0 грн. (дані ф. № 1).

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості дорівнюватиме:

Отже, розділивши тривалість звітного періоду (року) на коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості, одержимо середню кількість днів для оплати рахунків кредиторів. У нашому прикладі це займе, у середньому, 61 день (365 : 6).

Платоспроможність (ліквідність) визначається здатністю підприємства до швидкого погашення своїх короткотермінових зобов'язань за платежами. Для здійснення таких операцій необхідні кошти, які підприємство може отримати, перевівши у гроші найбільш ліквідну частину своїх мобільних запасів або маючи достатній запас грошей у банку й у касі. Оцінювання платоспроможності проводиться за даними балансу на підставі характеристики ліквідності оборотних активів, тобто часу, необхідного для переведення їх у грошову масу. Є три рівня ліквідності. Найбільш мобільною частиною оборотних засобів є грошові кошти і короткотермінові цінні папери. Збільшення частки грошових коштів і цінних паперів у загальній сумі оборотних засобів сприяє зростанню платоспроможності.

Ліквідність — це здатність швидко перетворити актив на гроші без втрат його ринкової вартості. Під час оцінювання ліквідності підприємства аналізу підлягає достатність поточних (оборотних) активів для погашення поточних зобов'язань, тобто короткострокової кредиторської заборгованості.

Оцінюючи ліквідність, розраховують три коефіцієнти:

§ коефіцієнт покриття;

§ коефіцієнт швидкої ліквідності;

§ коефіцієнт абсолютної ліквідності.

4. Коефіцієнт покриття (іноді його називають коефіцієнтом загальної ліквідності) дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Якщо поточні активи перевищують за величиною поточні зобов'язання, підприємство може розглядатись як таке, що успішно функціонує. Такий показник розраховується за формулою.

Коефіцієнт покриття, що дорівнює 2 (або 2:1), свідчить про можливість підприємства погашати поточні зобов'язання. Критичне значення коефіцієнта покриття прийняте за 1. Тому якщо коефіцієнт покриття менший 1, то підприємство має неліквідний баланс. У розробленому в Україні Положенні №323 як орієнтовне значення коефіцієнта покриття наведено його теоретичне значення, яке має бути не меншим 2,0-2,5.

5. Коефіцієнт швидкої ліквідності (іноді його називають коефіцієнтом «лакмусового папірця»). На відміну від попереднього, він враховує якість оборотних активів і є більш чітким показником ліквідності, тому що при його розрахунку беруться до уваги ліквідні поточні активи (запаси не враховуються).

Орієнтовне найменше значення цього коефіцієнта дорівнює 1.

6. Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, що частина поточних (короткострокових) зобов'язань може бути погашена негайно.

У Положенні №323 як орієнтовне значення коефіцієнта абсолютної ліквідності наведене його теоретичне значення, яке має бути не меншим 0,2-0,25.

Крім поточних зобов'язань у підприємства є також довгострокові зобов'язання, термін погашення яких становить більше 12 місяців з дати балансу. Тому розглянемо такі коефіцієнти, які можна використати для аналізу довгострокової платоспроможності підприємства.

7. Коефіцієнт концентрації власного капіталу (або коефіцієнт автономії чи незалежності) визначає частку коштів власників підприємства в загальній сумі коштів, вкладених у майно підприємства. Характеризує можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов'язання за рахунок використання власних коштів, незалежність його функціонування від позикових коштів.

Чим вище значення цього коефіцієнта, тим фінансово стійкіше та стабільніше і менш залежне від кредиторів підприємство. Якщо його значення дорівнює 1 (тобто 100%), то це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство.

Згідно з Методикою №81 і Методикою №22 підприємство вважається фінансово стійким за умови, що частина власного капіталу в загальній сумі фінансових ресурсів підприємства становить не менше 50%.

8. Коефіцієнт концентрації позикового капіталу є доповненням до попереднього коефіцієнта — їх сума дорівнює 1 (або 100%). Коефіцієнт характеризує частку позикових коштів у загальній сумі коштів, вкладених у майно підприємства.

9. Співвідношення позикового капіталу і власного. Цей показник дає найбільш загальну оцінку фінансової стійкості підприємства.

Його значення, що дорівнює, наприклад, 0,3, означає, що на кожну 1 грн. власних коштів, вкладених в активи підприємства, припадає 30 коп. позикових коштів. Підвищення рівня цього показника в динаміці означає посилення залежності підприємства від інвесторів і кредиторів, тобто відповідне зниження фінансової стійкості, і навпаки.

10. Коефіцієнт забезпеченості за кредитами (інша назва — коефіцієнт покриття відсотка). За його допомогою оцінюється потенційна можливість підприємства погасити позику. Цей коефіцієнт показує ступінь захищеності кредиторів від несплати відсоткових платежів.

Зменшення значення коефіцієнта порівняно з аналогічним коефіцієнтом попереднього періоду показує збільшення витрат підприємства на виплату відсотків за кредит.

11. Коефіцієнт оборотності активів показує, наскільки ефективно використовуються активи з погляду обсягу реалізації, тому що показує, скільки гривень реалізації припадає на кожну гривню, вкладену в активи підприємства; іншими словами, скільки разів за звітний період активи обернулися у процесі реалізації продукції. Чим вищий оборот, тим ефективніше використовуються активи.

Коефіцієнт визначається як відношення чистої реалізації до середньорічної вартості активів.

Розраховуючи рентабельність, слід визначити відношення прибутку до таких показників: рівня продажу, активів, власного капіталу. Для розрахунку цих показників використовують:

§ чистий прибуток, який визначається як балансовий прибуток за вирахуванням платежів до бюджету (ряд. 220 ф. № 2);

§ чисту реалізацію, яка визначається як виручка від реалізації без урахування ПДВ, акцизного збору та інших вирахувань з доходу (ряд. 035 ф. № 2).

Показники рентабельності такі.

1. Рентабельність продажу (або коефіцієнт «прибуток/продаж» (англ. profit margin) — норма чистого прибутку). Він показує, який прибуток з однієї гривні продажу отримало підприємство.

Приклад. Рентабельність у 200 р. для підприємства становила:

Звідси робимо висновок, що після вирахування з отриманого доходу всіх витрат залишається 15 копійок прибутку від кожної гривні продажу.

2. Рентабельність активів (інша назва — коефіцієнт «прибуток/актив») характеризує, наскільки ефективно підприємство використовує свої активи для отримання прибутку, тобто показує, який прибуток приносить кожна гривня, вкладена в активи підприємства. Визначається як відношення чистого прибутку до середньорічної вартості активів.

Приклад. Рентабельність активів підприємства становила: .

Отже, кожна гривня активів принесла підприємству прибуток 29 копійок.

3. Рентабельність капіталу (інша назва цього показника — коефіцієнт «прибуток/капітал») характеризує ефективність використання підприємством власного капіталу. Цей показник визначається як співвідношення чистого прибутку і середньорічної вартості власного капіталу.

4. Фондовіддача. Цей показник показує, наскільки ефективно підприємство використовує основні фонди. Збільшення цього відносного показника свідчить про підвищення рівня використання основних фондів.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 15.07.1999 №996-XIV.

2. Усач Б.Ф. Аудит. — К., 2002. — 276 с.

3. Фінанси підприємств: Підручник / Кер. авт. кол. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. — 4-те вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2002. — 571 с., іл.