Еволюція і основні тенденції розвитку фондових ринків

ПЛАН

Вступ

1. Сутність і структура фондового ринку

2. Особливості формування ринку акцій

3. Особливості формування ринку облігації, особливості емісій

4. Еволюція фондових бірж на ринку цінних паперів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Фондовий ринок, або іншими словами - ринок цінних паперів є багатоаспектною соціально-економічною системою, на основі якої функціонує ринкова економіка в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціаль­ну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню достатку кожної людини шляхом володіння і вільного розпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення до ринкових відносин.

Ринок цінних паперів повинен приваблювати інвесторів своїми законністю, чесністю та порядком. Цього можна досягти лише шляхом державного регулювання індустрії цінних паперів у тісній взаємодії з її представниками.

Основні функції щодо регулювання фондового ринку в країні належать державі, адже цей ринок є настільки масштабним та ризиковим для фінансової безпеки країни, пред'являє настільки високі вимоги до інфраструктури та ресурсів на його будівництво, що тільки зусилля держави «згори» можуть надати йому цивілізованої та безпечної форми. По суті, має бути масштабна програма створення ринку цінних паперів у країні, адекватна державним програмам приватизації та структурних змін у галузях господарства.

Світова практика свідчить, що в розвинутих країнах з ринковою економікою ринок цінних паперів пройшов значний еволюційний шлях - від хаотичності і роздрібленості до цілісності, централізації та досить жорсткого державного регулювання.

1. Сутність і структура фондового ринку

Фондовий ринок, або іншими словами ринок цінних паперів є багатоаспектною соціальноекономічною системою, на основі якої функціонує ринкова економіка в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціаль­ну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню достатку кожної людини шляхом володіння і вільного розпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення до ринкових відносин.

В Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії свого станов­лення. В квітні 1994 року Кабінет Міністрів України затвердив «Кон­цепції функціонування і розвитку фондового ринку в Україні».

Становлення ринку цінних паперів України, розбудова його внутрішньої інфраструктури вимагають одночасного становлення та вдосконалення системи регулювання та контролю за процесами, що відбуваються на ньому. Це обумовлено тим, що значна складність, різкі коливання стану фондового ринку, наявність великої кількості npoфесійних та непрофесійних учасників, величезні обсяги різноманіт­них угод, що укладаються, конфіденційний характер значної частини інформації щодо цінних паперів та цілий ряд інших чинників ство­рюють потенційні умови для зловживань, які посягають на інтереси широкого кола інвесторів, зменшують їх довіру до ринку, що як на­слідок призводить до падіння його ефективності.

Ринок цінних паперів повинен приваблювати інвесторів своїми законністю, чесністю та порядком. Цього можна досягти лише шляхом державного регулювання індустрії цінних паперів у тісній взаємодії з її представниками.

Основні функції щодо регулювання фондового ринку в країні належать державі, адже цей ринок є настільки масштабним та ризиковим для фінансової безпеки країни, пред'являє настільки високі вимоги до інфраструктури та ресурсів на його будівництво, що тільки зусилля держави «згори» можуть надати йому цивілізованої та безпечної форми. По суті, має бути масштабна програма створення ринку цінних паперів у країні, адекватна державним програмам приватизації та структурних змін у галузях господарства.

Функції регулювання і контролю за ринком цінних паперів здійснюється державою шляхом формування спеціальних структур, потреба в яких зумовлюється специфікою способів регулювання, пов'язаних з контролем за розкриттям обширних масивів інформації; видачею великої кількості ліцензій та спеціальних дозволів; організацією реєстрації випусків цінних паперів і професійних учасників фондового ринку, необхідністю постійної адаптації законодавства та підзаконних норм в індустрії цінних паперів, яка швидко розвивається і змінюється; необхідністю для широких верств інвесторів створення ну, який здатен захистити їх інтереси, а також цілим рядом інших обставин.

Світовий досвід не дає однозначної організації системи регулю­вання і контролю на ринку цінних паперів. Різноманітність підходів у цій сфері визначається, головним чином, ступенем розвитку ринку цінних паперів; особливостями законодавства, яке в різних країнах відрізняється за рівнем жорсткості; соціальною та правовою культу­рою суспільства; рівнем організації професійних об'єднань учасників фондового ринку, здатних взяти на себе значну частину роботи з регулювання діяльності на ньому тощо.

Відповідно до вказаних факторів розрізняються і форми, прийоми та методи діяльності з регулювання і контролю за виконанням законодавства та правил цивілізованої поведінки на фондовому ринку, а також відповідальності за їх порушення.

Світова практика свідчить, що в розвинутих країнах з ринковою економікою ринок цінних паперів пройшов значний еволюційний шлях від хаотичності і роздрібленості до цілісності, централізації та досить жорсткого державного регулювання. Ці характеристики стали невід'ємними для усієї фінансової системи ринкових економічних відносин як у межах однієї країни, так і в міжнародних фінансово-економічних відносинах.

2. Особливості формування ринку акцій

Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує майнову участь її власника у капіталі акціонерного това­риства. Власники акції стають пайовиками акціонерного товари­ства, його співвласниками, тому вони не можуть вимагати від то­вариства повернення вкладених коштів. Проте вони можуть про­дати акції, але у цьому випадку втрачають право співвласника.

Власники акцій, як співвласники товариства, мають пра­во на одержання частини прибутку товариства пропорційно своїй участі, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Дохід, що одержує акціонер на акції, називається дивідендом. Розмір дивіденду залежить від маси прибутку, співвідношення між його нагромаджуваною та спожив­чою частинами, інвестиційної політики акціонерного товарист­ва, виду і кількості акцій та інших факторів.

Товариства (корпорації) намагаються підтримувати диві­дендні платежі на високому рівні, тому що переважно саме через ринкову ціну акцій визначають репутацію (рейтинг) корпорації, яка, в свою чергу, визначає спроможність корпорації до залучен­ня позичкового капіталу або до додаткового випуску акцій. Крім дивідендів, власники акцій можуть одержати дохід (у вигляді кур­сової різниці), якщо вони продадуть акції дорожче, ніж їх купили.

Випуск акцій дає засновникам акціонерного товариства необмежені можливості консолідувати значний капітал на ос­новні об'єднання безлічі індивідуальних капіталів і заощаджень.

Акціонерне товариство (компанія, корпорація) - це доміну­юча форма комерційної організації у країнах з ринковою еко­номікою. Важливою перевагою акціонерної форми, порівняно з іншими формами комерційної організації (індивідуальний бізнес, партнерство, кооперативи), є обмежена відповідальність за зо­бов'язаннями. Власники акцій несуть відповідальність за зо­бов'язаннями товариства (ризикують) тільки капіталом, вкладе­ним в акції. Ця відповідальність поширюється лише на його май­но. Акціонерна форма комерційної організації сприяє демократи­зації управління, розширенню громадського контролю за діяль­ністю організації, стимулює якісну працю акціонерів-пайовиків.

Виникнувши на початку розвитку приватного підприєм­ництва, акціонерна форма виявилася надзвичайно гнучкою і життєздатною.

Історія акціонерного підприємництва налічує понад 400 років. Перші акціонерні товариства виникли на початку XVII ст. у вигляді великих торговельних компаній (англійська Ост-Індська - у 1600 році, голландська Ост-Індська - у 1602 році). І вже в другій половині XIX ст. акціонерні товариства поступово почали витісняти інші типи великих підприємств. Досить значно­го поширення акціонерне підприємництво набуло в Росії. Ще у 1757 році було засноване перше акціонерне товариство "Ро­сійська торговельна компанія". Напередодні реформи 1861 року Росії було вже понад 100 акціонерних товариств, на початку 1914 року налічувалося 2245 товариств, капітал яких дорівнював 5 млрд. крб. У промисловості на долю акціонерних товариств припадало понад 60% усієї продукції.

У роки громадянської війни та іноземної інтеграції акціо­нерні товариства (компанії) були майже повністю ліквідовані. Відродження акціонерного підприємства починається у 1921 році в умовах переходу країни до непу. У 1922 році було засноване перше радянське акціонерне товариство "Шкірсировина" за уча­стю держави. На початку 1925 року у межах СРСР вже діяло 107 акціонерних товариств, причому майже 90% з них - торгові та кредитні підприємства. У кінці 20-х - на початку 30-х років в умо­вах формування командно-адміністративної економіки акціонер­ні товариства були в основному реорганізовані у державні об'єд­нання, і, таким чином, розвиток акціонерного підприємництва припинився майже на 60 років.

У країнах Східної Європи, багатьох азіатських країнах, які почали радикальні економічні та політичні перетворення, по­вернення до акціонерного підприємництва намітилося раніше, ніж у СРСР. Перші акціонерні підприємства у промисловості, торгівлі, кредитній сфері були тут створені на початку 80-х років. У другій половині 80-х років були схвалені перші закони та інші нормативні акти, що регулюють акціонерне підприємництво, обіг цінних паперів.

3. Особливості формування ринку облігації, особливості емісій

Облігація - це свідоцтво про надання позички, яке дає право на одержання, як правило, щорічного доходу у вигляді процента." Привабливість облігації для власників полягає в одержанні фіксованого доходу. На відміну від акцій облігації піс­ля закінчення визначеного строку підлягають викупу, до того ж емітент повинен сплатити номінальну вартість облігацій і дохід у вигляді процента.

Облігації випускаються іменні та на пред'явника, причо­му останні переважають. Залежно від емітента облігації поділя­ються на державні та корпоративні.

Корпоративні облігації - це свідоцтво про надання їх влас­никам довгострокової позички корпорації, фірмі, підприємству, тобто це облігації, емітовані юридичними особами. Випуск облі­гацій - більш вигідний спосіб формування додаткового капіталу, ніж випуск акцій, тому що проценти за облігаціями сплачуються з прибутку корпорацій до виплати податків. Крім того, власники облігацій не одержують права голосу, оскільки вони не співвлас­ники корпорації, а її кредитори. Корпоративні облігації більше піддаються ризику, ніж державні облігації, проте доходи за ними значно вищі.

Залежно від характеру забезпечення облігації поділяють­ся на заставні та беззаставні. Заставні емітуються під застави майна корпорації та цінних паперів. Заставна облігація - це юри­дичний документ, що підтверджує згоду корпорації заставити під свій борг землю, споруду та інше майно, яке їй належить і дає право кредитору на оволодіння заставленими активами у разі не­сплати боргу. Облігації під заставу інших цінних паперів забезпе­чуються не майном, а іншими акціями та борговими зобов'язан­нями фірми. У разі несплати боргу заставні цінні папери стають власністю того, хто володіє заставними облігаціями. Забезпечен­ням беззаставних облігацій виступає загальна платоспромож­ність корпорації. Такі облігації випускають, звичайно, фінансово сталі корпорації, які мають високий кредитний рейтинг.

За порядком оплати розрізняють облігації з правом до­строкового відкликання та облігації без такого права (безвідклич­ні) — за аналогією із зворотними і беззворотними акціями.

Існують також облігації конвертовані та неконвертовані. Конвертовані облігації можна обміняти на прості акції тієї ж кор­порації, коли це буде вигідно. Враховуючи цю пільгу, процент на конвертовані облігації установлюється нижчим, ніж на неконвер­товані. Власники неконвертованих облігацій, з одного боку, одер­жують стале джерело доходу у вигляді процента, а з іншого боку, мають можливість (яку дають акції) примножити капітал.

В Україні облігації підприємств можуть бути випущені лише після реєстрації цього випуску в Державній комісії цінних паперів та фондового ринку. Якщо облігації пропонуються для відкритого продажу, емітент зобов'язаний подати до ДКЦПФР для реєстрації також інформацію про випуск таких облігацій. Реєстрація випуску облігацій та інформації про випуск облігацій здійснюється в порядку, визначеному Тимчасовим положенням про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їх випуск, затвердженим наказом ДКЦПФР від 20 вересня 1996 року №210.

Облігації випускатися підприємствами усіх перед­бачених законодавством України форм власності: об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами.

Акціонерні товариства можуть випускати облігації на су­му, що становить не більше 25 відсотків від розміру статутного фонду і лише після оплати всіх випущених акцій. Таке обмежен­ня щодо випуску облігацій, встановлене Законом України "Про Цінні папери та фондову біржу" (ст.11), має певні недоліки, тому Що не передбачає інших емітентів облігацій підприємств.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу.

Аналіз стану українського фондового ринку з позицій обігу на ньому облігацій дозволяє зробити висновок про те, що вітчизняні емітенти віддають перевагу емісіям акцій. Це пояс­нюється тим, що акція за своєю природою с менш ризиковим для емітента цінним папером, ніж облігація.

Емісія облігацій може здійснюватись практично всіма суб'єктами підприємницької діяльності, за винятком інвес­тиційних фондів та інвестиційних компаній, яким це заборонено (п. 17 Положення про інвестиційні фонди та компанії).

Ринок державних цінних паперів - важливий компонент фінансових ринків світу. У фінансовому світі цінні папери держави використовуються як еталон вільного від ризику доходу, як вічна альтернатива іншим вкладам капіталу. Формування ринку держав­них цінних паперів відбувається після виникнення ринку цінних па­перів корпорацій. Це особливо важливо для країн з перехідною економікою, уряди яких звикли вилучати значну частку доходів юридичних осіб і користуватися прямими кредитами центрального банку /для покриття видатків бюджету. Світова практика свідчить, що всі розвинені країни використовують випуск державних цінних паперів як неемісійне джерело для фінансування дефіциту бюджету.

Для кожної країни характерна своя специфіка в емісії та розповсюдженні державних цінних паперів, зумовлена особливо­стями історичного та економічного розвитку країни та ринку по­зичкових капіталів, повноваженнями різних рівнів державного управління.

У колишньому СРСР до кінця 80-х років в обігу знаходи­лися переважно облігації державних позик. Обіг акцій обмежу­ється головним чином, 20-ми роками. Перші радянські державні позики були випущені у натуральній формі (у 1992 р. хлібна, а у 1923 р. - хлібна, цукрова). Облігації цих позик продавалися за гроші, проте їх власникам надавалося право одержати під час оп­лати вартість облігацій натурою (зерном, цукром). Облігації гро­шових позик радянська держава почала випускати з 1922 року.

Облігації державних позик розміщувались як серед насе­лення, так і серед державних і кооперативних підприємств. З 1962року було припинено розміщення облігацій серед державних підприємств, а з 1946 року - серед колгоспів. З 1927 року Радянсь­ка держава почала регулярне розміщення облігацій із розстроч­кою сплати. Випуск таких облігацій було припинено лише у 1958 році, а за 1974 - 1990 рр. держава ці облігації викупила. З 1938 ро­ку в СРСР випускалися в обіг також облігації державних 3%-них внутрішніх виграшних позик, що вільно продавалися населенню за готівку та купувалися в установах Ощадного банку (раніше -в ощадних касах). У практиці розміщення облігацій державних позик у СРСР застосовувалися різні їх види: процентні, процент­но-виграшні, безпрограшні та виграшні.

Проблеми, пов'язані з виконанням зобов'язань за обліга­ціями колишнього СРСР щодо своїх громадян, які є їх власника­ми, повинна вирішувати Україна. Указом Президента України від 15 червня 1994 року № 306/94 "Про першочергові заходи що­до компенсації громадянам України втрат від знецінення цінних паперів і грошових заощаджень" передбачається викупити у на­селення облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року. Викуп інших цінних паперів колишнього СРСР має проводитись поступово у міру вишукування відповідних коштів.

Емісійними цінними паперами визнаються цінні папери, що засвідчують однаковий обсяг прав їх власників у межах одного випуску цінних паперів по відношенню до особи, яка бере на себе вказані зобов’язання (емітента).

Цінні папери, не віднесені цим Законом до емісійних цінних паперів, можуть бути визнані такими Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку в установленому законодавством порядку та відповідно до умов, визначених цим Законом, якщо це не буде суперечити правовій природі зобов’язань за цими цінними паперами (групи платіжних та товаророзпорядчих цінних паперів), і спеціальним законам про ці групи та(або) види цінних паперів.

Випуск цінних паперів - сукупність певного виду емісійних цінних паперів одного емітента, однієї номінальної вартості, що забезпечують їх власникам однакові права незалежно від часу придбання і мають однакові умови розміщення на фондовому ринку відповідно законодавства України.

Емісія - установлена законодавством України сукупність та послідовність дій емітента щодо розміщення емісійних цінних паперів.

Розміщення цінних паперів - відчуження емісійних цінних паперів емітентом шляхом укладення цивільно-правових договорів із першими власниками.

Обіг цінних паперів – вчинення правочинів, у тому числі укладення та виконання цивільно-правових договорів, пов'язаних з переходом прав власності на цінні папери та прав за цінними паперами, за винятком договорів, що укладаються під час розміщення цінних паперів.

За видом емітента емісійні цінні папери поділяються на:

1) державні цінні папери - цінні папери, розміщені державою в особі уповноваженого законодавством органу державної виконавчої влади;

2) цінні папери адміністративно-територіальних одиниць - цінні папери, розміщені від імені Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування;

3) корпоративні цінні папери - цінні папери, розміщені юридичними особами незалежно від форми власності та організаційно-правової форми за винятком держави, Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування.

4. Еволюція фондових бірж на ринку цінних паперів

Фондові біржі є у багатьох країнах світу. Найбільші з них за розмірами обігу цінних паперів і за кількістю членів - Нью-Йоркська і Токійська. Найстаріша фондова біржа в Амстердамі, що функціонує і нині, була організована у 1608 році. У Росії торгівля цінними паперами провадилася на товарних біржах, і тільки на найстарішій (1703 р.) Петербурзькій біржі у 1900 році був створений спеціальний фондовий відділ для торгівлі цінними паперами, відділений юридично від товарної торгівлі. Історично російська фондова торгівля була пов'язана передусім з державни­ми цінними паперами. На Петербурзькій біржі торгівля ними розпочалася після випуску перших внутрішніх державних позик 1809 р. і 1811 р., а торгівля акціями та облігаціями акціонерних товариств - у 30-х роках XIX ст.

Особливо швидко біржовий фондовий обіг почав зроста­ти у другій половині XIX ст. зв'язку із значним поширенням державного кредиту і розвитком акціонерного підприємництва. У 1913 році державні цінні папери разом з акціями російських залізниць становили 4/5 загального обсягу цінних паперів фон­дового відділу Петербурзької біржі.

Під час першої світової війни біржі в країні були закриті. Після Лютневої революції 1917 року Московську біржу було відкрито, але її діяльність тривала всього кілька місяців. У Ра­дянській республіці відкриття біржі відбулося у 1921 році. А че­рез два роки при Московській товарній біржі організовано пер­ший у республіці фондовий відділ.

У наступні роки право на заснування фондових відділів було надано ще дев'яти найбільшим товарним біржам. На почат­ку 1926 року загальний обіг фондових відділів при товарних біржах операцій із цінними паперами досяг 200 млн. крб. Про­існували радянські біржі недовго. На початку 30-х років в умовах переходу до командно-адміністративної економіки та ліквідації фінансового ринку в країні біржову діяльність було припинено. У кожній країні існує своя національна, історично сфор­мована система бірж. Розглянемо фондові ринки окремих розви­нених країн.

Для фондового ринку Японії притаманна моноцентрична модель біржової системи, коли домінуюче положення займає од­на біржа, розташована у фінансовому центрі країни (в даному ви­падку Токійська, на долю якої припадає 80% всього обороту цінних паперів), інші біржі (у Нагої, Кіото, Хіросімі, Фукуоке та ін.) мають місцеве значення. Біржовий фондовий ринок Японії поділяється на такі сектори:

· ринок, де котируються акції найбільш відомих АТ (великих корпорацій);

· ринок для менш відомих корпорацій;

· ринок цінних паперів, що не допущені до котирування;

· ринок іноземних цінних паперів, які обертаються окремо від японських.

Особливістю фондового ринку Японії є переважна більшість акціонерів-корпорацій порівняно з кількістю акціонерів-фізичних осіб і перехресне володіння акціями великих корпорацій.

Англії, як і Японії, притаманна моноцентрична модель біржової системи. Провідною фондовою біржею Англії є Лон­донська біржа (крім неї, в країні функціонує ще 22 фондові біржі).

В обороті англійської фондової біржі знаходиться більше 7 тис. видів акцій та облігацій, але 95% від загального обігу скла­дають угоди з облігаціями. Основним видом біржових угод є строкові угоди спекулятивного характеру. Особливістю Лон­донської біржі є перевага торгівлі іноземними цінними паперами, на які припадає більше 50% від загального обсягу торгівлі. Тоб­то Лондон виконує функції одного із світових фінансових ринків.

На відміну від Японії та Англії, Німеччині властива поліцентрична біржова система, коли крім головної фондової біржі функціонує ще декілька великих бірж. У Німеччині діє вісім фон­дових бірж, найбільшою з яких вважається Франкфуртська. Фон­дові біржі виступають у формі державних установ, членами яких можуть бути як юридичні особи (головним чином, банки), так і фізичні, до яких належать так звані офіційні (курсові) і вільні маклери. Брокерські фірми в Німеччині не є членами бірж.

Характерною рисою фондового ринку США є диферен­ційоване коло членів біржі порівняно з іншими країнами. Особ­ливістю біржового ринку США є наявність жорстких правил лістингу цінних паперів при допуску їх до котирування на біржі.

АТ повинні виконувати такі вимоги:

· ринкова вартість акцій, що обертаються на ринку, повинна бути не менше, ніж 18 млн. дол.;

· число акцій, розміщених на ринку, повинно складати не менше 1,1 млн. штук;

· прибуток до сплати податку має становити не менше 2,5 млн. дол. в останній фінансовий рік та не менше 2 млн. дол. у два попередні роки і т. ін.

При допуску до котирування на біржі приймається до уваги також роль компанії в національній економіці, становище на ринку, перспектива прибутковості.

У Росії в ролі професійних учасників фондового ринку ви­ступають комерційні банки, що мають усі права на операції з цінними паперами, 60 фондових бірж (відповідно до чинного за­конодавства фондові біржі створюю і ься як закриті акціонерні товариства і повинні мати не менше трьох членів. Членами біржі можуть бути тільки її акціонери); 660 інституціональних фондів; більше 550 недержавних пенсійних фондів; більше 3000 страхо­вих компаній; саморегулюючі організації; Союз фондових бірж.

Висновки

Проаналізувавши фондові ринки різних зарубіжних країн, виділимо їх основні риси:

1. Для всіх країн притаманна єдина структура інституціональних учасників РЦП: комерційні банки, страхові та інвестиційні компанії, пенсійні фонди, довірчі товариства і т. д., але з певними відмінностями. Так, наприклад, в Японії всі банки працюють на ринку цінних паперів і вони є головними інвесторами промисловості, в той час, як у США на фондовому ринку працюють тільки інвестиційні банки, а комерційним банкам заборонено займатися операціями з цінними паперами.

2. Для всіх країн притаманний широкий розвиток фондових бірж і жорсткі правила лістингу при допуску акцій компаній до котирування на біржовому ринку.

3. Усім країнам властиве широке використання похідних цінних паперів: ф'ючерсів, опціонів тощо. Панівною формою торгівлі стають ф'ючерсні біржі.

4. В усьому світі запроваджена і продовжує розвиватись комп'ютеризація біржової та позабіржової діяльності. Відбувається процес інтеграції фондових ринків в єдиний електроно комп'ютерний ринок.

Основні риси фондового ринку України. Торгівля цінни­ми паперами в Україні, як і в інших країнах світу, здійснюється на біржовому (Донецька фондова біржа, Київська міжнародна фон­дова біржа, Українська міжбанківська валютна біржа, Кримська фондова біржа, Українська фондова біржа) та позабіржовому (ПФТС, "телефонний ринок", міжбанківські операції з цінними паперами) фондових ринках, де відповідно до чинного законо­давства обертаються пайові, боргові та похідні цінні папери.

Торгівля цінними паперами (зокрема акціями) незначних обсягів здійснюється на фондових біржах Це пояснюється про­позиціями на фондових торгах акцій неліквідних підприємств, незадовільним станом самих цінних паперів, що виставляються на продаж, небажанням чи неспроможністю багатьох українсь­ких компаній дотримуватись правил відкритого звітування, необхідного для робо їй па біржі тощо.

Широкого розвитку набув ринок державних боргових зо­бов'язань, що скорочує інвестиції у національне виробництво, і, відповідно, стримує розвиток вторинного ринку корпоративних цінних паперів. Вторинний ринок не функціонує через відсутність законодавчої бази щодо його розвитку.

У законодавчому порядку на українському фондовому ринку необхідно визначитись з моделлю корпоративної влас­ності: англо-американська або континентальна західноєвропейська. На сьогоднішній день в Україні функціонує західноєвропейська модель, при якій перехід компаній із рук в руки здійснюється за бажанням власників, а біржовий оборот не­великий. Але ця модель склалася стихійно, і бажано було б закріпити її (або скасувати) в певних нормативних актах:

· дати опис та узаконити види угод із цінними паперами;

· визначити види спекулятивних угод, які ґрунтуються на кон'юнктурному коливанні цін, різниці цін на різних ринках, попиті та пропозиціях, сезонному коливанні цін, коливанні цін на сировину, на інфляції та ін.;

· правила укладання угод і розрахунків за ними;

· відповідальність сторін в угоді;

· роль посередників і торговців цінними паперами у проведенні угод;

· вирішити питання оподаткування операцій із ф'ючерсними контрактами та іншими похідними фінансовими інстру­ментами;

· вдосконалити інформаційну підтримку ринку;

· запровадити видання біржами бюлетені про свою діяльність;

· увести довгострокове перспективне планування розвитку ринку цінних паперів на мікро- і макрорівнях;

· зацікавити населення брати участь у діяльності фондового ринку на правах дрібного інвестора.

Список використаної літератури

1. Державне управління: теорія і практика / За ред. проф. В.Б. Авер'янова. К., 1998.

2. Кузнєцова Н. С., Назарчук І. Р. Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування. – К: Юрінком Інтер, 1998.

3. Михасюк І.Р., Мельник А.Ф., Крупка А. Державне регулювання економіки. Львів, 1999.

4. Михасюк І.Р., Залога С.М., Сажинець С.И. Основи та важелі державного регулювання економіки. Львів, 1998.

5. Мельник В. А. Ринок цінних паперів. Довідник керівника підприємства. Спеціальний випуск. – К.: А. Л. Д. ВІРАР, 1998.