Формувавання дохідної частини Державного бюджету України в умовах утвердження економіки ринкового типу

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади формування доходів Державного бюджету України

1.1. Доходи Державного бюджету: економічний зміст та структура.

1.2. Організаційно-правові основи формування доходів Державного бюджету України

Розділ 2. Практика і проблематика формування доходів Державного бюджету України

2.1. Прагматика фінансових індикаторів держави та їх вплив на формування дохідної частини Державного бюджету

2.2. Механізм формування доходів Державного бюджету України за рахунок податкових надходжень.

2.3. Неподаткові надходження, операції з капіталом та офіційні трансферти в структурі дохідної частини Державного бюджету

Розділ 3. Напрями удосконалення формування дохідної частини Державного бюджету в умовах економіки ринкового типу.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В умовах утвердження перехідної економіки і створення ринкового середовища, бюджет залишається важливим фінансовим інструментом, який характеризує параметри економіки (структуру доходів і витрат, динаміку макроекономічних показників тощо) і дає змогу поставити концептуальні завдання розвитку економіки.

Побудова моделі економіки ринкового типу вимагає теоретичного переосмислення і практичного дослідження місця і ролі бюджету, його дохідної частини в економічній системі держави. Значення бюджету посилюється ще й тим, що в умовах економіки перехідного типу держава змушена взяти на себе функцію перерозподілу фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій населення, фінансування соціально-культурної сфери, міждержавних економічних відносин.

Перехід економіки до ринкових умов господарювання, вимагає використання економічних методів управління суспільним виробництвом, а ефективність мобілізації фінансових ресурсів до бюджету стала однією з найважливіших проблем щодо виконання державою її функцій.

У процесі докорінного реформування економіки важливим є макроекономічна стабілізація, яка не можлива без значної, глибокої перебудови державних фінансів в цілому і бюджету як центральної їх ланки зокрема.

Що первинне: доходи чи видатки бюджету? Це дискусійна пробле­ма і вона залишається першочерговою в процесі реформування бю­джетних відносин і організації прогресивного бюджетного планування. "Потреба" й "можливість" суспільства забезпечити фінансування дер­жавних видатків є досить актуальною проблемою, її оптимізація сприяє поступовій фінансовій стабілізації, особливо в перехідний період ре­формування економіки та побудови ринкової інфраструктури.

Актуальність теми полягає в тому, що державний бюджет виступає не тільки як основний фінансовий план держави, а і як інструмент макроекономічної стабілізації й економічного зростання. І це зумовлює необхідність проведення комплексу заходів щодо забезпечення повного і своєчасного поступлення до бюджету доходів і фінансування видатків з метою виконання державою її функцій.

Метою даної роботи є дослідження діючої практики формування та зміцнення дохідної частини Державного бюджету України. Відповідно до поставленої мети, необхідно визначити наступні завдання:

· обґрунтувати теоретичні засади державного бюджету загалом, зокрема формування його дохідної частини;

· визначити основні фактори , які впливають на наповнення державного бюджету;

· розглянути методологічні та організаційно-правові основи формування доходів бюджету;

· здійснити аналіз діючої практики формування доходів Державного бюджету України за різними джерелами;

· розглянути шляхи і напрями вдосконалення формування доходів Державного бюджету.

Об'єктом дослідження виступають доходи Державного бюджету України, в частині їх формування та виявлення резервів росту.

Предметом дослідження виступають економічні відносини, які виникають в процесі формування дохідної частини Державного бюджету України.

Методологічну основу магістерської дипломної роботи складають законодавчі та нормативні документи з питань формування дохідної частини Державного бюджету, підручники, монографії, посібники та матеріали періодичних видань.

Проблематика державного бюджету та бюджетної системи займає важливе місце в дослідженнях зарубіжних вчених. Теоретичні витоки сучасних уявлень про природу і функції бюджету, засади міжбюджетних відносин, проблематика визначення бюджетних трансфертів розглядаються у працях корифеїв фінансової науки: А.Вагнера, Р.Гнейста, К.Рау, Л.Штейна; сучасних західних науковців: Р.Аграноффа, Дж.Аронсона, Ш.Бланкарта, Р.Джекмена, Р.Майсгрейва, Ю.Немеца, У.Оутса, М.Перлмана, Г.Райта, П.Рассела, Ч.Тібо, К.Фостера. Дж.Хіллі, С.Чапкової, А.Шаха та інших.У процесі виконання магістерської дипломної роботи було вивчено відповідні нормативно-правові положення та законодавчі акти, праці вітчизняних вчених, серед них: В.Андрущенка, Й.Бескида, О.Василика, А.Єпіфанова, О.Кириленко, В.Кравченко, І.Луніної, В.Федосова, І.Сало, В.Павлова, С.Юрія; чинну практику організації бюджетного процесу, публікації в періодичних виданнях з проблем, які торкаються теми дослідження.

Наукова новизна роботи полягає у систематизації досвіду функціонування Державного бюджету України, проведенні моніторингу формування доходів державного бюджету.

Практичне значення роботи полягає у напрацюванні рекомендацій для оптимізації формування дохідної частини державного бюджету.

Магістерська дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків і пропозицій та списку використаної літератури.

Аналітична частина роботи представлена у вигляді . таблиць, . рисунків.

РОЗДІЛ І

Теоретичні засади формування доходів Державного бюджету України

1.1. Доходи Державного бюджету: економічний зміст та структура.

По мірі свого розвитку вчення про державу відкривало нові можливості для пізнання суті фінансового господарства держави, заодно і для вияснення природи його першооснови – фінансових ресурсів держави. Труднощі дослідження фінансового господарства держави заключалися в тому, що дві науки – економічна і політична займалися проблемами державних доходів і видатків. Виділення фінансової науки в цілком самостійний сегмент дозволило її в ХХ столітті, використовуючи ідеї неокласиків і вчення про правову державу, обґрунтувати і дати чітке визначення основних елементів фінансового господарства держави:

– фінансових ресурсів держави;

– доходів держави;

– доходів бюджетів держави.

На перший погляд, ці фінансово - економічні категорії сприймаються як синоніми. Але вияснивши їх внутрішню природу, можна чітко розмежувати ці поняття. Найбільш широке поняття – це фінансові ресурси держави. До них відносяться, крім державних доходів і доходів бюджетів держави, і заощадження населення в державних банках, і кошти населення, які отримані від розповсюдження облігацій державних позик, і фінансові ресурси державних підприємств, установ та організацій. На відміну від фінансових ресурсів держави, державні доходи представляють собою власність держави, без будь - яких умов і зобов’язань по відно­шен­­­ню до суб’єктів держави.

Єдина система державних доходів не виключає, а навпаки, передбачає класифікацію їх на різні групи, виходячи із різних ознак групування.

В залежності від порядку формування системи державних доходів, їх можна розділити на:

– централізовані – кошти, які залишаються в розпорядженні держави в результаті розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту, що поступають для формування централізованих грошових фондів держави;

– децентралізовані – доходи, які залишаються в розпорядженні державних підприємств, установ і організацій при розподілі та перерозподілі валового внутрішнього продукту.

Основою для їх формування є прибутки і доходи державних підприємств, установ і організацій, які використовуються у відповідності до фінансових планів та кошторисів.

В залежності від методів акумулювання грошових ресурсів, можна виділити наступні групи державних доходів:

– обов’язкові платежі і збори;

– добровільні поступлення;

– емісія (включаючи як емісію грошей, державних цінних паперів, так і кредитну емісію);

– надходження від роздержавлення та приватизації державного майна;

– державний борг і державний кредит;

– надходження від зовнішньоекономічної діяльності.

Центральне місце в системі доходів держави займають доходи Державного бюджету. Безпосередньо з їх допомогою забезпечується мобілізація основної частини фінансових ресурсів держави при формуванні бюджетних і позабюджетних фондів, що необхідні для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Останніми роками спостерігається тенденція до зниження загального обсягу фінансових ресурсів, які перерозподіляються через Державний бюджет. Але в умовах утвердження економіки ринкового типу провідна роль бюджету в перерозподілі фінансових ресурсів, як і національного багатства в цілому, є об’єктивною реальністю. Це зумовлено тим, що бюджет якраз і є тим інструментом, за допомогою якого здійснюється регулювання економічних процесів, чого не можна досягнути іншими методами, в тому числі й чисто ринковими.

Специфіка бюджету як економічної категорії, відзначає професор С.І.Юрій, полягає в тому, що він безпосередньо обумовлений рухом вартості і використовується для створення централізованого фонду фінансових ресурсів. В ньому переплітаються величезна гамма інтересів та протиріч. В першу чергу, це інтереси суб’єктів господарювання по створенню централізованого фонду фінансових ресурсів. Бюджет є невід’ємним атрибутом держави, одночасно він є фундаментальним її носієм. Адже саме через бюджет відбувається централізація коштів, що дає змогу маневрувати коштами, зосередити їх на вирішальних ділянках економічного і соціального розвитку, здійснювати єдину економічну і фінансову політику на території країни [74, 134]. Професор О.Д.Василик в своїх працях вказує, що “бюджет – це фонд фінансових ресурсів, який перебуває у розпорядженні органів виконавчої влади певного рівня й використовується для виконання покладених на них функцій, передбачених конституцією”[26, 124].

Отже, бюджет забезпечує не тільки акумулювання коштів, необхідних для фінансування держави, використовується не лише для часткового перерозподілу доходів із метою підтримання сприятливого соціального становища у державі, а й активно впливає на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси у суспільстві і впровадження вищими органами влади відповідної національної стратегії розвитку, спрямованої на зміцнення державної безпеки.

У своїх працях Й.М.Бескид трактує, що бюджет як основний фінансовий план повинен забезпечувати мобілізацію грошових коштів держави, здійснювати їхній розподіл за основними напрямами на відповідні цілі згідно соціально-економічної політики держави [74, 112].

Отже, можна стверджувати, що бюджет широко використовується для міжгалузевого й територіального перерозподілу фінансових ресурсів з урахуванням вимог найраціональнішого розміщення виробничих сил, економічного зростання в усіх регіонах та в державі в цілому.

Ретроспективний аналіз, проведений професором О.П.Кириленко свідчить, що бюджет сформувався завдяки тривалому історичному процесові еволюції суспільства: трансформації натурального господарства у грошово-мінове; становлення держави, яке супроводжувалося протистоянням абсолютизму й демократії, ускладнення економічного та фінансового життя. Об’єктивність бюджету зумовлена тим, що є постійна необхідність перерозподілу валового внутрішнього продукту між галузями діяльності, територіями країни внаслідок нерівномірності їхнього розвитку, між окремими верствами населення з метою підтримки най незахищених категорій. Без цього перерозподілу держава як економічна система функціонувати не може [41, 35].

Як зазначає професор С.І.Юрій, що головним концептуальним ядром такого тлумачення бюджету в фінансовій науці радянського періоду є домінант відносин. Саме відносини, в таких варіаціях: відносини економічні, грошові, суспільні, виробничі, специфічні підкреслюють стержень розуміння такої категорії [73, 3].

Однак, професор В.Л. Андрущенко зазначає, “концепція відносин стала бастіоном затратної економіки в державних фінансах. Не піддаючись рахунку, не передбачаючи критеріїв виміру ефективності, поняття відносин перетворилось в теоретичне запрошення до марнотратства, бездумного, безмірного розтрачання коштів, хоч реально асигнування коштів на певну мету неминуче означає відмову від фінансування чогось іншого” [14, 86]. Така категоричність автора не обґрунтовує і не спростовує того, що фінанси справді виникають та існують як специфічні відносини між людьми, які мають і кількісні, і якісні характеристики. І ось, саме тут, в залежності від того, що береться за основу в аналізі, і будуть виступати або абстракції, або реальні грошові кошти.

Тоді як В.Г.Дем’янишин стверджує, що будучи елементом фінансових відносин, податки мають ті ж характерні властивості, що й фінанси. Тому можна стверджувати, що податкові відносини – це розподільчі відносини, пов’язані з розподілом і перерозподілом валового внутрішнього продукту і національного доходу. Ці відносини виникають на розподільчій стадії суспільного відтворення, тому не можуть бути елементами ні виробництва, ні обміну, ні споживання. Розподільчі процеси за допомогою податкових відносин відбуваються у грошовій формі. Тому носієм податків виступають гроші, а не предмети. Метою розподілу вартості валового внутрішнього продукту і національного доходу за допомогою податків є формування централізованого фонду грошових коштів. Тому кінцевою метою податкових відносин є наповнення державної казни в такому обсязі, який дав би можливість державі повноцінно і якісно виконувати покладені на неї Конституцією функції [11, 84].

Якщо проаналізувати фінансову думку радянської доби, то слід зазначити що, вона зосереджувала, свою увагу на дослідженні сутності державного бюджету, а не бюджету загалом. Професор В.М.Родіонова, формулює свої визначення державного бюджету як економічної категорії соціалізму, який виражав грошові відносини, що виникали між державою та іншими учасниками суспільного виробництва в процесі планомірного розподілу і перерозподілу вартості суспільного продукту шляхом утворення централізованого фонду грошових коштів держави і його використанням на цілі розширеного соціалістичного відтворення, підвищення рівня життя народу та задоволення інших суспільних потреб[1].

На сьогоднішній день за умов переходу економіки України до ринкових відносин державний бюджет відіграє важливу роль, при цьому, згідно Бюджетного кодексу України, доходами бюджету є усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гаранти). Оскільки в перехідний період функції держави набувають більшого змісту, то похідним є обов’язкове забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть задовольнятися завдяки ринковому механізму, а також кожною людиною.

З огляду на вищезазначене постає необхідність дослідження економічного змісту доходів державного бюджету.

Доходи бюджету – це об’єктивна категорія, яка має специфічне суспільне призначення: доходи служать фінансовою базою діяльності держави. Характеризуючи економічну сутність категорії доходи бюджету, необхідно звернути увагу на те, що бюджетні доходи, з одного боку є результатом розподілу вартості суспільного продукту між різними учасниками відтворювального процесу, а з іншого – виступають об’єктом подальшого розподілу сконцентрованої в руках держави вартості.

Отже, Доходи державного бюджету, це:

– фінансові ресурси держави, що використовуються для виконання функцій, закріплених законами за державою;

– з одного боку, є результатом розподілу вартості валового внутрішнього продукту між різними учасниками відтворювального процесу, а з другого – виступають об’єктом подальшого розподілу сконцентрованої в руках держави вартості, тому що остання використовується для формування бюджетів різних рівнів;

– (відповідно до Бюджетного кодексу – ч.1 ст.2 п.19) – усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти).

Доходи державного бюджету утворюються за рахунок надходжень на безповоротній основі, справляння яких передбачене законодавством України. Завдяки бюджету відповідно до Конституції України держава повинна мати можливості зосередити фінансові ресурси на важливих ділянках економічного та соціального розвитку.

Головним джерелом доходів бюджету є національний дохід. Основними методами, які використовуються органами державної влади для перерозподілу національного доходу і утворення бюджетних доходів, є податки, збори, неподаткові платежі, позики, емісія грошей.

Соціально-ринкова економіка в Україні визначається як проміжний шлях між класичною ринковою економікою, що відстоює лібералізм, і керованою державною плановою економікою, що відповідає марксистським тенденціям. Це оптимальний вибір для України, оскільки він передбачає врахування і поєднання свідомості й менталітету громадян із принципами ринкової економіки, яка має стати передумовою розвитку українського суспільства, та застарілими твердженнями, що держава за все піклуватиметься.

Аби здійснити реальну розбудову економіки за допомогою соціально-ринкової спрямованості й досягнення соціального добробуту, треба не вдосконалювати розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту, а налагодити виробництво і не заважати відродженню вітчизняного виробника.

Нинішня криза в економіці зумовлює напружене становище бюджету, нестачу фінансування соціальної сфери, але і за цих умов державний бюджет є головним джерелом підтримання життєвого рівня населення. Тому існує потреба в фінансових ресурсах, які повинні своєчасно і в повному обсязі надходити до бюджету.

Становлення бюджетної системи в Україні за умов реорганізації економіки супроводжується активним пошуком моделей і концепцій, що ґрунтуються на теоретичних і практичних висновках світового економічного досвіду. Проте немає готових рецептів щодо проведення швидких кардинальних змін, які б оптимально відповідали інтересам усіх верств населення зокрема і держави в цілому.

Економічне оновлення України об’єктивно потребує зміцнення державного бюджету як основного важеля ефективного розвитку господарства країни, що прагне до соціально орієнтованої економіки. Тобто держава має здійснити ефективний розподіл доходів між своїми рівнями – центральним і місцевим. Централізація коштів має важливе економічне і політичне значення, оскільки доходи, які мобілізуються до державного бюджету, є втіленням у життя державних заходів.

Класифікаційне групування доходів бюджету показано на рис 1.1.

Рис. 1.1. Класифікаційне групування доходів бюджетів України

Це надає можливість маневрувати коштами, зосереджувати їх у важливих галузях економічного та соціального розвитку, здійснювати єдину економічну і фінансову політику на території України.

За бюджетною класифікацію доходи Державного бюджету поділяються на:

· податкові надходження;

· неподаткові надходження;

· доходи від операції з капіталом;

· міжбюджетні трансферти.

Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.

Неподатковими надходженнями визнаються:

· доходи від власності та підприємницької діяльності;

· адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;

· надходження від штрафів та фінансових санкцій;

· інші неподаткові надходження.

Доходи від операції з капіталом становлять незначну частку доходів Державного бюджету (приблизно 1 %) і включають:

· надходження від продажу землі та нематеріальних активів;

· надходження коштів від реалізації безгосподарного майна, скарбів;

· надходження коштів від Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;

· надходження від реалізації матеріальних цінностей державного резерву;

· інші надходження, визначені законодавством.

Міжбюджетні трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Доходи Державного бюджету України включають:

· доходи, що втримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов’язкові платежі та Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів”, а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;

· гранти і дарунки у вартісному обрахунку;

· міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

До структури доходів Державного бюджету згідно із діючим законодавством відносять:

І.Податкові надходження:

Податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості:

· податок на прибуток підприємств (крім підприємств комунальної власності)

· податок з доходів фізичних осіб, що утримується з фонду оплати праці в іноземній валюті працівників закордонних дипломатичних установ України під час їх перебування у довго-термінованому закордонному відрядженні тощо.

Збори за спеціальне використання природних ресурсів:

· збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду

· збір за спеціальне використання водних ресурсів та збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту

· платежі за користування надрами

· збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету.

Внутрішні податки на товари та послуги:

· податок на додану вартість

· акцизний збір із вироблених в Україні товарів

· акцизний збір із ввезених на територію України товарів

· плата за ліцензії на певні види господарської діяльність:

1. плата за видачу ліцензій та сертифікатів

2. плата за видачу ліцензій на право використання радіочастот

· плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності

Податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції:

· ввізне мито

· вивізне мито

ІІ. Неподаткові надходження:

Доходи від власності та підприємницької діяльності:

· надходження від перевищення валових доходів над видатками Національного банку України

· рентна плата

Адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу:

· плата за оренду цілісних майнових комплексів та іншого державного майна

· державне мито

· митні збори

Надходження від штрафів та фінансових санкцій.

Власні надходження бюджетних установ.

Інші неподаткові надходження:

· надходження сум кредиторської та депонентської заборгованості підприємств, організацій та установ, щодо яких минув строк позовної давності

· надходження коштів від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки, іншого майна Збройних Сил України та інших, утворених згідно з законодавством військових формувань тощо.

ІІІ. Доходи від операцій з капіталом:

· надходження від продажу основного капіталу;

· надходження від реалізації державних запасів товарів;

· надходження від продажу землі і нематеріальних активів;

ІY. Міжбюджетні трансферти. Кошти що надходять з місцевих бюджетів.

Отже, обсяг ресурсів, що концентрується в дер­жавному бюджеті - одна із ключових про­блем діяльності держави в умовах ринку.

Доходи державного бюджету — це фінансові ресурси держави, що використовуються для виконання функцій, закріплених законами за державою.

1.2. Організаційно-правові основи формування доходів Державного бюджету України.

Організація формування доходів Державного бюджету України може бути ефективною за умови її належного законодавчого та нормативного забезпечення. При цьому формування вітчизняного бюджетного законодавства здійснюється з врахуванням таких умов:

- наукового обґрунтування, яке базується на всебічному врахуванні об’єктивних економічних законів та закономірностей розвитку суспільства;

- особливостей сучасного стану соціально-економічного розвитку країни, історичного досвіду, природнокліматичних, географічних, екологічних, демографічних умов, національних традицій, менталітету народу, умов внутрішньої та міжнародної обстановки тощо;

- вивчення і використання попереднього досвіду господарського і фінансового будівництва національної економіки;

- врахування власних помилок і помилок інших держав при формуванні окремих напрямів економічної політики;

- використання системного комплексного підходів при формуванні всіх напрямів реалізації засад економічної політики та розробці законодавства тощо.

Основну роль у формуванні доходів бюджету відводиться бюджетному плануванню, оскільки від правильного визначення планових показників дохідної частини бюджету залежить якість його виконання. В економічній літературі бюджетне планування розглядається з різних сторін, що іноді викликає дискусію стосовно його визначення, характеристики та сфери застосування. Так, наприклад, за сутністю бюджетне планування за доходами можна охарактеризувати як науково-обґрунтований процес визначення обсягів і джерел формування централізованого фонду грошових коштів держави.

За змістом бюджетне планування – це особлива сфера фінансової діяльності держави, пов’язана з обґрунтуванням певних управлінських рішень у сфері економіки стосовно фінансового забезпечення держави, тобто специфічна сфера управління.

Особливостями формування бюджету є те, що держава використовує бюджетне планування для визначення рівня централізації фінансових ресурсів у процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу, методів мобілізації грошових коштів до централізованого фонду, напрямів використання бюджетних коштів відповідно до засад економічної політики держави. Саме за допомогою бюджетного планування можна забезпечити належне функціонування бюджетної системи держави, поступове зростання темпів соціально-економічного розвитку, якщо таке передбачено соціально-економічною стратегією.

Ситуація, яка склалася в економіці та соціальній сфері Української держави, вимагає нових підходів до розв’язання проблем, породжених економічною кризою. Вирішення таких проблем може бути забезпечене шляхом використання цілого комплексу важелів та інструментів, серед яких чільне місце відводиться бюджетному плануванню. Тому глибокі дослідження суті бюджетного планування, засад його організації та методики, а також впливу на соціально-економічні процеси є актуальними.

Недооцінка ролі бюджетного планування, як правило, супроводжується негативними наслідками, зокрема посиленням податкового тиску, зниженням рівня економічної активності та скороченням матеріальної бази бюджету у майбутньому, безконтрольному використанню державних коштів тощо.

Бюджетне планування наділене специфічними ознаками, до яких можна віднести наступні:

- об’єктом бюджетного планування виступає фінансова діяльність держави. Ця діяльність заключається у виконанні нею покладених функцій. Чим більше функцій бере на себе держава, тим більшим буде обсяг її фінансової діяльності, що вимагатиме централізації більшого обсягу фінансових ресурсів, і навпаки;

- сферою бюджетного планування є розподільчі і перерозподільчі процеси, які супроводжуються формуванням і використанням централізованого фонду грошових коштів держави. Матеріальним змістом цих процесів виступають доходи і видатки бюджетів;

- суб’єктами бюджетного планування виступають органи законодавчої, виконавчої влади та місцевого самоврядування. Саме вони в межах своїх повноважень можуть найбільш ефективно використовувати бюджетне планування для досягнення стратегічних завдань соціально-економічного розвитку;

- у процесі бюджетного планування конкретизуються найважливіші пропорції соціально-економічного розвитку держави, встановлюються безпосередні зв’язки підприємств, організацій та установ різних форм власності з бюджетом на плановий період;

- за допомогою бюджетного планування визначається параметри та конкретні механізми реалізації програм соціального захисту населення;

- бюджетне планування є інструментом реалізації економічної політики держави та збалансування фінансової програми держави на плановий рік.

Вміле та результативне формування доходів бюджету залежить від якісного вирішення наступних завдань:

· визначення обсягу валового внутрішнього продукту і національного доходу на плановий рік. При цьому завданням уряду має бути забезпечення поступового зростання вказаних показників з врахуванням всіх можливих резервів. Практика скорочення обсягів ВВП і національного доходу в Україні за попередні роки не має ніякого логічного пояснення і оправдання;

· відповідно до функцій, які бере на себе держава, визначення співвідношення між обсягами ресурсів, що залишатимуться у розпорядженні юридичних і фізичних осіб та централізуватимуться державою, для ринкової економіки більш характерною є децентралізація ресурсів. Однак, при цьому держава мала б створити такі умови суб’єктам господарювання і громадянам, при яких не відбулося би погіршення їхнього фінансового становища. Наприклад, якщо держава скорочує видатки на житлово-комунальне господарство, освіту, охорону здоров’я, то на цю суму в ринкових умовах господарювання повинні збільшуватися доходи громадян, так як у протилежному випадку населення не зможе задовольнити свої соціальні потреби, що суперечить принципам ринкової економіки і є прямим порушенням конституційних прав громадян;

· встановивши обсяг фінансових ресурсів, який необхідний державі для виконання своїх функцій та реалізації засад економічної політики, наступним завданням є визначення частки, яку передбачається мобілізувати податковим методом, а яку – неподатковим. При нестабільній економіці, як правило, значну перевагу доцільно надавати податковому методу;

· визначення обсягу доходів за окремими джерелами і загального обсягу доходів бюджету з урахуванням резервів їхнього збільшення;

· раціональний розподіл доходів бюджету між окремими ланками бюджетної системи;

· утворення державних матеріальних та бюджетних резервів.

Ефективні зрушення в сфері формування дохідної частини Державного бюджету України, які б найбільше відповідали вимогам ринкової економіки, можливі при умові дотримання слідуючих принципів. До таких принципів можна віднести наступні:

· принцип політичного підходу до формування бюджету. Формування державного бюджету необхідно розглядати в якості інструмента реалізації економічної політики держави, основні напрями розробляються і визначаються Верховною Радою України;

· принцип взаємозв’язку бюджетного планування з прогнозуванням соціально-економічного розвитку та комплексного підходу до основних прогнозних показників;

· принцип забезпечення провідної ролі формування бюджету. Мається на увазі визначення джерел доходів, оптимального розподілу та використання бюджетних коштів з метою першочергового забезпечення фінансовими ресурсами пріоритетних напрямів розвитку економіки та соціальної сфери через наявну систему фінансових планів в Україні;

· принцип єдності у використанні показників, методики, законодавчої та нормативної бази, бюджетної класифікації, бюджетної документації при формуванні бюджету;

· принцип стабільності. Він означає, що показники бюджету повинні бути стабільними і, як правило, незмінними протягом року;

· принцип директивності. Він означає, що після затвердження бюджет набуває сили закону України, а його показники стають обов’язковими для виконання всіма суб’єктами відносин;

· принцип безперервності. Він має забезпечуватись з одного боку, використанням показників бюджету та аналітичних показників базового року для визначення доходів бюджету планового року, а з другого – єдністю перспективного, поточного та оперативного бюджетного планування;

· принцип періодичності складання і затвердження бюджетів. Державний бюджет України щорічно складається Кабінетом Міністрів України та затверджується шляхом прийняття Верховною Радою України Закону про Державний бюджет України;

· принцип реальності показників бюджетів, який передбачає наукове обґрунтування і реальність розрахунків, їхнє економічне обґрунтування. Показники бюджетів повинні базуватися на реальних економічних показниках і розрахунках. Надходження до бюджетів мають бути реально забезпечені протягом певного періоду часу. Реальність розрахунків може бути досягнута при умові найбільш повного використання у процесі формування бюджету вимог об’єктивних законів та закономірностей розвитку суспільства. Суб’єкти формування дохідної частини бюджету мали б всесторонньо володіти глибокими знаннями фінансової теорії та фінансової науки, розуміти об’єктивні закономірності, вміти давати об’єктивну оцінку економічної ситуації, бачити перспективи розвитку, володіти науковою методологією, вміти застосовувати теоретичні засади у практичній роботі. Тільки такі підходи до формування бюджету здатні забезпечити реальність показників бюджету;

· принцип збалансованості дохідної і видаткової частини всіх бюджетів;

· принцип гласності у процесі складання та затвердження бюджетів. До формування відповідного бюджету широко залучається громадськість. Показники бюджету висвітлюються у засобах масової інформації;

· принцип формування резервів. Він забезпечується утворенням резервів у кожному бюджеті за рахунок бюджетних джерел.

Використання вказаних принципів дає можливість формуванню Державного бюджету за доходами надати відповідний зміст, визначити його параметри, сформувати механізм впливу на соціально-економічні процеси у державі відповідно до економічної ситуації та конкретного етапу розвитку суспільства.

У процесі формування бюджету аналізуються, також, кількісні та якісні показники окремих галузей економіки, економічних регіонів, що дає можливість врахувати максимальну кількість пропозицій стосовно зміцнення доходної бази бюджету, забезпечення держави в цілому необхідним обсягом фінансових ресурсів для виконання ними визначених Конституцією України функцій.

Організація формування Державного бюджету передбачає проходження його трьох стадій: складання, розгляд і затвердження бюджетів.

Складання проекту бюджету – є першою і дуже важливою стадією бюджетного процесу в цілому і формування бюджету зокрема. В теоретичному аспекті формування бюджету за доходами проходить три етапи:

· аналіз показників виконання бюджету за попередній період;

· розрахунки показників за кожним видом доходів;

· збалансування доходної та видаткової частини бюджету.

Такі етапи характерні для процесу складання кожного бюджету, що є обов’язковою умовою та запорукою успішної організації формуванню відповідного бюджету.

Так, на першому етапі фінансові органи аналізують звітні дані про виконання державного бюджету за попередній звітний період, виявляють тенденції у виконанні дохідної частини бюджетів, визначають фактори, які вплинули на їхні показники, розраховують очікувані дані. При цьому детально аналізуються надходження кожного виду податків, неподаткових платежів, їхній вплив на виконання доходної частини бюджетів, визначаються резерви збільшення доходів

Другий етап складання проекту бюджету пов’язаний із розрахунками конкретних видів доходів. Ці розрахунки здійснюються в розрізі підрозділів бюджетної класифікації з вибором та використанням найбільш оптимальних способів і прийомів проведення розрахунків (предметно-цільового, прямого розрахунку, нормативного, коефіцієнтів, статистичних, економіко-математичних тощо).

На третьому етапі здійснюється збалансування дохідної і видаткової частини залежно від результатів розрахунків на другому етапі. У тому випадку, якщо доходна частина бюджету буде перевищувати видаткову, то суми перевищення можна спрямувати на додаткове фінансування окремих видатків бюджету. При рівності доходної і видаткової частин ніяких додаткових розрахунків не проводиться і бюджет приймається у розрахованих обсягах. Однак, найбільш часто при збалансуванні складається ситуація, коли видаткова частина перевищує доходну частину бюджету. В такому випадку з метою збалансування бюджету виконуються послідовно такі розрахунки: спочатку вишукуються резерви збільшення доходів, потім вивчаються можливості збільшення обсягів офіційних трансфертів та інших джерел і в кінцевому результаті, при нестачі коштів для збалансування бюджету, скорочуються окремі суми видатків.

Формування доходів державного бюджету на середньострокову перспективу проводиться за довільною схемою і показниками, оскільки не визначено форми документа, яка була б єдиною і обов’язковою для цієї справи. Із метою реального впровадження в Україні системи перспективного планування доходів державного бюджету необхідно розробити і затвердити нормативно-розпорядчим актом Кабінету Міністрів України методичні вказівки (інструкції) з їх визначення, передбачивши порядок, методи, терміни складання прогнозних показників і розрахунків до них, а також органи державної виконавчої влади, які мають бути відповідальними за їх підготовку. Прогнозні оцінки бюджетних показників повинні відображати цілеспрямовану макроекономічну діяльність держави.

Необхідне здійснення заходів щодо реформування податкового середовища й створення активних податкових відносин зі стимулювання виробництва, легалізації та прискорення кругообігу капіталу.

Практика організації, здійснення планування та забезпечення виконання доходів бюджету свідчить про наявність проблем, які мають місце в бюджетному процесі при реалізації фінансової політики, функціонуванні системи оподаткування та адміністрування податків і зборів юридичних і фізичних осіб.

Визначення планових показників доходів бюджету необхідно розглянути як самостійний завершений процес для оцінки відповідності плановим показникам соціально-економічного розвитку й виконання їх. Це взаємопов’язаний нерозривний процес формування доходів бюджету в контексті планових показників соціально-економічного розвитку. Останніми роками в організації публічних фінансів і визначенні доходів бюджету роль планування недооцінювалася, що призвело до виникнення різних коливань і відхилень у процесі реалізації фінансово-бюджетної політики та руху бюджетних ресурсів. В умовах реформу­вання суспільно-економічних відносин важливою проблемою залишаються необхідність наповнення поняття “планування” новим змістом , притаманного сьогоденню.

Узгодження та відповідність прогнозних розрахункових надходжень бюджету показникам соціально-економічного розвитку - важливий фактор формування реальних планових показників доходів і забезпечення виконання бюджету в цілому. Практика показує, що на стадії планування доходів бюджету приймаються рішення та затверджуються такі його показники, які не завжди відповідають макропоказникам.

У цілому процес інтенсифікації формування державного бюджету в умовах переходу України до ринкових відносин може бути представлений схемою, що наведена на рис.1.2.

Рис. 1.2. Шляхи інтенсифікації процесу формування державного бюджету [29, с. 57].

Викладені положення свідчать про те, що процес погіршення соціально-економічних показників в Україні в цілому пов’язаний не з ринковими перетвореннями, а з їх недостатніми темпами, низькою інтенсивністю, а у деяких випадках і їх відсутністю. Тому активне впровадження ринкових перетворень у практику господарювання у комплексі з низкою заходів, що стимулюють підприємців до бізнес-освіти, усвідомлення ролі соціальної сфери у підвищенні ефективності власного виробництва, розвитку купівельної спроможності населення, закріплення кваліфікованих кадрів на підприємствах є важливим та складним завданням державних службовців усіх рівнів управління.

Це сприятиме наповненню державного бюджету, скороченню видатків на цілі, що не є першочерговими, підвищення життєвого рівня населення, що є інтегральним показником ефективності економічної політики держави.

Джерелами формування доходів Державного бюджету є:

· валовий внутрішній продукт;

· національне багатство.

В дохідній частині Державного бюджету зосереджується та частина вартості валового внутрішнього продукту, яка в процесі розподілу і перерозподілу доходів і нагромаджень може бути спрямована на розвиток економіки держави, соціальний захист населення, соціально-культурні заходи, потреби оборони, управління.

Щорічні темпи спаду ВВП (найвищі — 23% у 1994 році) разом із небувалою гіперінфляцією (максимальна середньорічна — 4834,9% у 1993 році) і високим рівнем безробіття свідчать, що економіка була в стані стагфляції. У наступні ро­ки криза тривала, але темпи спаду ВВП значно уповільнилися (до 10% у 1996 році, 2% у 1998 році й до 0,2% у 1999 році). І тільки у 2000 році спад припинив­ся і було досягнуто приросту ВВП до попереднього року на 5,8% при інфляції 25,8%, а в 2001 році — на 9,1% при інфляції 6,1%. Проте реальний стан вітчиз­няної економіки відображають темпи спаду ВВП відносно 1990 року, які в 2005 році досягли 59,2% і в 2006 році — 52,9%. Розмір валового внутрішнього продукту безпосередньо впливає на обсяг надходжень до бюджету (Див. табл 1.1, та рис.1.3.).

Таблиця 1.1.

Валовий внутрішній продукт та індекс споживчих цін в Україні за 1997-2005 рр.

Рис. 1.3. Динаміка ВВП у 1997-2005 рр.[21,с.7]

За умов функціонування ринкової економіки в системі формування доходів Державного бюджету провідною і основною є податкова форма фінансових взаємовідносин держави та її суб’єктів [74, с.37].

Діючу в Україні систему оподаткування доцільно розглянути в двох напрямах “населення” і “підприємницькі структури”. Система оподаткування населення включає прямі та непрямі податки, збори і добровільні внески.

Обсяг ресурсів, що концентрується в дер­жавному бюджеті - одна із ключових про­блем діяльності держави в умовах ринку. Об'­єктивність процесу концентрації частини ва­лового внутрішнього продукту в розпоря­дженні держави є сьогодні загальновизнаною. Це зумовлено загальною метою суспільного виробництва, яку коротко можна подати так: зростання добробуту всіх і кожного громадя­нина зокрема. У цьому зв'язку дуже важливо знайти най­досконаліші й економічно виправдані фор­ми і методи мобілізації коштів у розпоря­дження держави, а для стійкості її фінансово­го становища правильно визначити фактори, що впливають на процес мобілізації ресурсів.

Отже підсумовуючи даний розділ стверджуємо, що державний бюджет потребує чіткого правового оформлення, адже він тісно пов’язаний з правовими відносинами. Проте, як свідчить аналіз чинного законодавства в Україні, упродовж останніх років у сфері державних фінансів ми маємо повну відсутність правових гарантій з боку держави. Великою проблемою залишається надмірна централізація фінансових ресурсів у Державному бюджеті. Їх децентралізація має відбуватися не перерозподілом засобів державного бюджету, як законодавчим закріпленням джерел бюджетних доходів територіальних громад. Необхідно докорінно змінити підхід до правового регламентування управління державним бюджетом.

РОЗДІЛ ІІ.

ПРАКТИКА І ПРОБЛЕМАТИКА ФОРМУВАННЯ ДОХОДІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ

2.1. Прагматика фінансових індикаторів держави та їх вплив на формування дохідної частини Державного бюджету

Перспективи українського суспільства тісно пов'язані із спроможніс­тю нашої держави посилити позитивну динаміку економічного зростання. Отже, економічна політика і, зокрема, формування дохідної чостини Державного бюджету, має бути націлена на зміцнення внутрішнього економічного простору та активізацію факторів економічного зростання. На першому етапі державності та економічних перетворень Україна опинилась перед надзвичайно складними проблемами: спад виробництва, гіперінфляція, перманентне збільшення затрат та низька конкурентоспроможність на фоні швидкого розповсюдження посередництва та збитковості підприємств, стрімке зростання прихованого безробіття, зубожіння переважної більшості населення, різке падіння купівельної спроможності та погіршення структури споживання. Найбільш гострою пробле­мою бюджету, яка спровокувала розвиток кризових явищ в інших секторах економіки та дестабілізувала загальноекономічну ситуацію, була проблема незбалансованості бюджетних ресурсів та бюджетних зобов'язань.

Ефективність бюджетного процесу в значній мірі залежить від коректного визначення (де значну роль відіграє точність прогнозування) і узгодженості індикаторів соціально-економічного розвитку, бюджетних показників та основних параметрів грошово-кредитної політики, які є базо­вими для розробки проекту Державного бюджету країни на наступний рік. В цьому аспекті варто відзначити можливість появи проблем, які можуть бути викликані відсутністю механізму координації вищезазначених основ­них макропоказників.

Можна констатувати, що з моменту проведення грошової реформи монетарна політика в Україні є одним з ключових факторів подолання кризових процесів та досягнення позитивної макроекономічної динаміки. Водночас необхідно зазначити, що хоча структура грошової маси, її кількісні та якісні характеристики в динаміці поліпшуються, рівень забезпеченості економіки України платіжними засобами залишає бажати кращого.

Іншим напрямом оптимізації якості монетарної маси в Україні повинна бути її де доларизація для цілей інноваційного розвитку, максимально повинен бути задіяним потенціал трансформації в національну грошову одиницю засобів платежу та заощаджень в іноземних валютах, які є в розпорядженні резидентів України. Це не лише дозволить збільшити пропозицію грошей і капіталів, а й заощадити кошти на трансакційних витратах.

Важливою для створення умов для економічного зростання є роль макроекономічної політики - реальний бюджет, стабільний валютний курс, низька інфляція та ефективне, раціональне управління державним боргом. Однак така політика, будучи, безумовно, необхідною, проте не є достатньо то для забезпечення високих темпів економічного зростання

На рівень доходів державного бюджету впливають зовнішні та внутрішні фактори вони можуть мати економічне, соціальне, політичне і національне спрямування. Розглянемо лише економічний напрям як найбільш вагомий (фінансові індекатори):

· рівень валового внутрішнього продукту (ВВП);

· зовнішній та внутрішній державний борг;

· рівень зовнішньої фінансової допомоги від іноземних; держав, міжнародних фінансових організацій;

· об’єкти приватизації;

· рівень інфляції;

· рівень податкових ставок;

· грошова емісія;

· рівень податкоспроможності населення та ін.

Проводячи моніторинг прогнозного обсягу номінального ВВП, який закладений до розрахунків в Державному бюджеті України на 2006 рік, то він складав 512,5 млрд.гривень. Проти показника, врахованого при розробленні бюджету на 2007 рік і був більшим на 76,5 млрд.грн.

Так, темп росту реального ВВП за січень-серпень 2005 року склав 102,8 % (див. рис.2.1.) при прогнозному річному показнику на рівні 8,0 %. Це дає підстави стверджувати, що загальне економічне зростання до кінця 2005 року складало 5,0 %[2] і не перевищить (за оптимістичним прогнозом) 5,4 %[3].

Рис. 2.1 .Динаміка номінального та реального ВВП за 2003-2005 роки

Загальне уповільнення розвитку економіки у 2005 році визначало темпи економічного зростання у 2006 році. Враховуючи подальшу соціальну спрямованість бюджетної політики, пов’язану з підвищенням соціальних виплат із бюджету, можна припустити, що темпи зростання реального ВВП у 2006 році були нижчими, ніж 107,0 %, які прогнозувалися Урядом.

Інші соціально-економічні показники, такі як зниження експорту, уповільнення притоку іноземних інвестицій в Україну, зростання інфляції (порівняно з 2004 роком), які спостерігалися у 2005 році, також можуть вплинути на зменшення темпу росту реального ВВП, порівняно з тим, що прогнозувалися Урядом. Частка перерозподілу доходів через зведений бюджет України у 2006 році прогнозувався на рівні 29,2 %, тоді як у 2005 році 30,2 %. (див. рис. 2.2.).

Рис.2.2. Динаміка номінального ВВП та співвідношення доходів до ВВП (частки, що перерозподіляється через зведений бюджет України) за 2002-2006 роки

Важливим фактором впливу на наповненість дохідної частини державного бюджету є як внутрішній так і зовнішній державний борг (рис.2.3.). Великі розмі­ри внутрішнього і зовнішнього боргу, а також відповідно зростання витрат на його обслуговування зумовлюють необхідність розв'язання проблеми держав­ного боргу, а відтак і пошуку шляхів удосконалення механізму його управлін­ня. Як переконує досвід багатьох країн, чим обтяжливішим стає для держави нагромаджений зовнішній і внутрішній борг, тим активніше входить його об­слуговування у взаємодію з функціонуванням економіки та її фінансової сис­теми. Розв'язання проблеми обслуговування державного боргу є одним із ключових факторів економічної стабільності в країні.

Рис. 2.3. Зовнішній і внутрішній державний борг України

Слідуючим фінансовим індикатором який впливає на формування дохідної частини державного бюджету є рівень зовнішньої фінансової допомоги від іноземних держав, міжнародних фінансових організацій. Згідно з пояснювальною запискою до Державного бюджету України на 2007 рік зовнішні запозичення надходитимуть від:

· траншу Позики на політику розвитку Світового банку – 500 млн. доларів США;

· випуску ОЗДП – 500 млн. доларів США;

· Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку і Японського банку міжнародного співробітництва – 391,8 млн. доларів США.

В Україні поспішна лібералізації зовнішньої торгівлі з початку реформ, яка супроводжувалась поступовим скороченням системи тарифних обмежень і квот, стимулювала швидке зростання обсягів експорту з низькою часткою кінцевої продукції за умов, коли для багатьох підприємств збіль­шення експортних постачань було єдиним засобом виживання. Разом з тим зниження рівня протекціоністських заходів та неконтрольоване зростання зовнішніх позик внаслідок зниження валютного курсу призводили до більш високих темпів зростання імпорту в порівнянні з експортом, в результаті чого сформувалась тривала тенденція від'ємної динаміки чистого експорту, що спричиняло посилення залежності економіки України від іноземних кредитів (рис.2.4.).

Рис. 2.4. Міжнародні валютні резерви (млрд.дол.США).

Відбулось накопичення критичного державного зовнішнього боргу та збільшення боргового навантаження на виробництво, коли обсяги земних кредитів, отриманих Україною на забезпечення структурних змін, витрачались, як правило, не за призначенням, а в основному на поточні бюджетні потреби. Це призводило до нарощування зовнішньої заборгованості України (Див.рис.2.5.).

Проблема обслуговування державного боргу безпосередньо впливає на інвестиційний потенціал України. Так, останні декілька років спостерігається чітка тенденція трансформації зовнішнього боргу у внутрішній. Подібна тактика не є оптимальною з огляду на перспективи економічного зростання. Аргументація такої позиції ґрунтується на існуванні «ефекту витіснення», який призводить до нехтування інвестиційними потребами реального сектора економіки. Фактично відбувається їх примусове витіснення з фінансового ринку не ринковими, а адміністративними заходами на користь потреб державного сектора економіки. Загальновідомими є приклади штучного стимулювання попиту на державні облігації. Наприклад, вимога НБУ щодо зарахування сум, спрямованих банківських установ на придбання обліга­цій внутрішньої державної позики, до обов'язкових страхових фондів.

Рис.2.5. Запозичення й погашення щодо державному боргу України в 2006 році.

Слід відмітити позитивну тенденцію Закону України про Державний бюджет на 2007 рік, яка склалася ще при внесенні змін до державного бюджету на 2006 рік, щодо джерел фінансування дефіциту. Де передбачаються значні надходження від приватизації державного майна, які складали понад 8 млрд.гривень (Див.рис.2.6).

Таким чином, на 90 % дефіцит бюджетних коштів покриватиметься не за рахунок запозичень, а за рахунок приватизаційних надходжень. Це є свідченням дотримання положення Основних напрямів бюджетної політики на 2007 рік щодо визначення приватизаційних надходжень та запозичень взаємокомпенсуючими джерелами. Надходження коштів від здійснення державних запозичень (зовнішніх і внутрішніх) заплановані в обсязі 11 579,0 млн.грн., що на 2 105,2 млн.грн. більше рівня 2006 року .

Рис.2.6. Надходження коштів від приватизації державного майна

за 1996 - 2006 роки, млн.грн.

Також для забезпечення економічного зростання держава має здійсню­вати інвестиції в людський капітал, приймаючи на себе певні зобов'язання з фінансування освіти та надання медичної допомоги кожній людині.

Однак в умовах скорочення дохідної частини бюджету за рахунок запровадження податкової реформи збільшення продуктивних видатків бюджету можливе лише за рахунок перегляду їх структури, відмови від під­тримки збиткових галузей економіки, підвищення ефективності бюджетних витрат. Взагалі після прийняття рішення про скорочення податкового тиску питання підвищення економічності та ефективності бюджетних видатків, удосконалення організаційно-правових механізмів управління видатками, удосконалення контролю за витрачанням коштів стають найбільш важливими питаннями щодо бюджету.

Теорія економіки попиту особливо підкреслює важливість рівня оподаткування для стимулювання інвестицій. Зниження податкового тиску збільшує вільні ресурси для бізнесу і підтримує інвестиційний попит. Разом з тим стимулюючий ефект податків не можна розглядати без урахування зв'язку між податками та державними видатками, частина з яких позитивно впливає на економічне зростання. Особливо це стосується продуктивних видатків бюджету на розвиток науки, людського капіталу та інфраструктури. Отже, існуюча податкова система не змогла забезпечити стимулів для розвитку та підприємницької активності. Високі ставки оподаткування стримують розвиток виробництва та спонукають до виведення значної частини бізнесу до неформального сектора економіки, що, зрештою, спри­чиняє скорочення надходжень до бюджету.

Отже, діюча практика фінансових індикаторів держави ефективно впливає на формування дохідної частини Державного бюджету, та головним пріоритетом є дотри­мання сприятливого для економічного відродження курсу на послі­довне, системне, виважене реформування податкової та бюджетної систем. Лише така позиція може дати бажаний результат - прискорити економічне зростання, яке, в свою чергу, збільшить дохідну частину Державного бюджету України та дозволить підвищити рівень життя українського народу.

2.2. Механізм формування доходів Державного бюджету України за рахунок податкових надходжень.

Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.

Спостерігається тенденція до збільшення частки податкових надходжень в структурі загальних надходжень державного бюджету на 2007 рік. Зокрема, планується збільшити її на 4,6 відсоткові пункти проти відповідного річного планового показника на 2006 рік.

Це планується досягти завдяки збільшенню надходжень всіх основних податкових складових бюджету: податку на прибуток підприємств – на 2,4 відсоткові пункти, податку на додану вартість – на 1,4 відсотковий пункт, акцизного збору – на 1,0 відсотковий пункт, зборів за спеціальне використання природних ресурсів – на 0,4 відсоткові пункти, податків на міжнародну торгівлю та зовнішні операції – на 0,1 відсотковий пункт тощо.

В сучасних економічних умовах становлення та розвитку ринкових відносин в Україні важливе місце займає державне регулювання фінансово-господарської діяльності підприємств.Одним із вагомих важелів регулювання розподілу між державою та підприємствами всіх форм власності прибутку як головного джерела інноваційної діяльності підприємства є податок на прибуток підприємств, що входить до складу податкової системи України.

У ході історії людством вироблено різні форми i методи оподаткування. Кожен вид податків має свої специфічні риси та функціональне призначення i займає окреме місце в податковій системі.

Таблиця 2.1.

Планові показники податкових надходжень до Держаного бюджету України у 2007 р. [6]

Тис.грн.

Формування відповідного бюджету повязано опесерадковано з моніторингом його виконання. Виконання бюджетів – це забезпечення своєчасного і повного надходження запланованих доходів у цілому і за кожним джерелом. Відповідно до оперативних даних Державного казначейства України за підсумками 2006 року до загального фонду державного бюджету надійшло 101328,2 млн. грн., що забезпечило виконання річного плану на рівні 104,2 відсотка (перевиконання – 4063,8 млн. грн.) та приріст доходів порівняно із 2005 роком на 20 відсотків.

Загальна сума доходів Державного бюджету України за 2006 рік, за оперативними даними, дорівнює 132259,3 млн. грн., що на 25,6 відсотка, перевищує відповідний показник 2005 року. Річний плановий показник, затверджений Верховною Радою України (із змінами), виконано на 103,7 відсотка, що вище за аналогічний показник 2005 року (99,3 відсотка) (табл.2.2).

Таблиця 2.2.

Аналіз виконання дохідної частини Державного бюджету України за 2002-2006 рр.

Млрд.грн.

У структурі Державного бюджету України податок на прибуток підприємств становить вагому частину. Так, у 2006р. податок на прибуток становив 14% загального фонду державного бюджету (рис.2.7.), або 12,3% надходжень до Зведеного бюджету України .

Рис. 2.7. Аналіз надходжень податку на прибуток підприємств до загального фонду Державного бюджету України в 2006 році [65, с.5].

Аналіз надходжень платежів з податку на прибуток підприємств до Державного бюджету України в 2006 році показано на рис.2.8.

Рис. 2.8. Аналіз надходжень платежів з податку на прибуток підприємств до Державного бюджету України в 2006 році [65, с.5].

1 — податок на прибуток державних підприємств і організацій; 2 — податок на прибуток підприємств з іноземними інвестиціями; 3 — податок на прибуток з іноземних юридичних осіб; 4—податок на прибуток банків; 5 — податок на прибуток страхових організацій; 6 — податок на прибуток підприємств і організацій колективної власності; 7 — податок на прибуток приватних підприємств; 8 — податок на прибуток інших підприємств

Кількість платників, що зареєстровані та сплачують податок на прибуток в Україні (рис. 2.9.), становить станом на:

01.01.2003р. — 387 тис.(юр.осіб), 01.01.2004р. — 376 тис. (юр.осіб), 01.01.2005р. — 360 тис. (юр.осіб), 01.01.2006р. — 485 тис. (юр.осіб),

Рис. 2.9. Кількість платників, що зареєстровані та сплачують податок на прибуток у 2002-2006 роках [65, с.5]. Динаміка кількості збиткових підприємств (рис. 2.10.) станом на:

01.01.2004р. — 84583; 01.01.2005р. — 72710; 01.01.2006р. — 63713; 01.01.2007. — 22818. Рис. 2.10. Динаміка кількості збиткових підприємств

у 2001-2006 рр. [65,с.6].

Порівняно з 2001кількість платників, які мають від’ємне значення об’єкта оподаткування (збитки) на 01.12.2006р., зменшилась до 22818, що становить 4,5% кількості платників, які сплачують податок на прибуток. Проте сума від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток (збитків), що враховувалася у зменшення прибутку протягом останніх трьох років, постійно збільшується i зросла майже у 2,2 раза (з 3,5 млрд. грн. у 2001 до 7,7 млрд. грн. у 2007 р.) (рис. 2.11.).

Крім того, одним із суттєвих чинників, що негативно впливає на надходження податку на прибуток, є наявність значної кількості податкових пільг. На сьогодні їх налічується 59 на суму близько 5 млрд. грн. Враховуючи те, що у 2006 р. до Зведеного бюджету України надійшло лише близько 9,3 млрд. грн., пільги становлять близько 54% надходжень Зведеного бюджету України. Найвпливовішими серед них є: перенесення від’ємного значення об’єкта оподаткування на майбутні податкові періоди — 2,109 млрд. грн. втрат Зведеного бюджету; суми коштів i майна, що отримуються неприбутковими установами та організаціями — 850 млн. грн. втрат Зведеного бюджету; перенесення від’ємного фінансового результату від торгівлі цінними паперами на наступні податкові періоди — 194 млн. грн. втрат Зведеного бюджету; створення страхових резервів банками i небанківськими фінансовими установами та організаціями — 239 млн. грн. втрат Зведеного бюджету; інвестування будівництва житла військовослужбовцям — 532 млн. грн. втрат Зведеного бюджету; віднесення до складу валових витрат витрат на поліпшення основних фондів — 425 млн. грн. втрат Зведеного бюджету; діяльність різних СЕЗ, ТПР, технопарків та інших експериментальних об’єктів — близько 250 млн. грн. втрат Зведеного бюджету (рис. 2.12.).

Рис. 2.12. Аналіз пільг наданих з податку на прибуток у 2006 р. [65,с.7]:

1 — перенесення балансових збитків; 2 — суми коштів та майна, що отримуються неприбутковими установами та організаціями; 3 — перенесення від'ємного фінансового результату від торгівлі цінними паперами; 4 — створення страхових резервів; 5 — віднесення до складу валових витрат сум поліпшень основних фондів; 6 — діяльність СЕЗ і ТПР; 7 — інвестування житла військовослужбовцям; 8 — інші пільги

З метою розв’язання існуючих проблем з податку на прибуток підприємств Верховна Рада України прийняла закон України від 24.12.2002 р. № 349-IV «Про внесення змін до законів України «Про оподаткування прибутку підприємств». Практичне впровадження норм цього Законі дало змогу поліпшити адміністрування податку на прибуток підприємств, однозначно тлумачити норми цього Закону і сприяло надходженню податку на прибуток до бюджету в повному обсязі.

Законом України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” до загального фонду заплановано залучити 25 324,9 млн. грн. надходжень податку на прибуток підприємств проти 18 845,6 млн. грн., запланованих на попередній рік. Це на 6 479,3 млн. грн., або 34,4% більше річного планового показника 2005 року. При цьому, питома вага податку на прибуток підприємств у загальному обсязі номінального ВВП має збільшитися з 4,3% у 2005 році до 4,9%. Такі значні темпи приросту обсягу надходжень податку на прибуток підприємств не обумовлюються ані відповідним ростом номінального ВВП (збільшення на 17,5%), ані відповідними змінами в базі оподаткування податком, або правилах його нарахування та сплати (рис.2.13.).

Рис.2.13. Порівняння темпів приросту номінального ВВП та надходжень податку на прибуток підприємств у 2000-2006 роках[77].

На рис.2.13 видно, темпи приросту номінального ВВП випереджають темпи приросту надходжень податку на прибуток.

Податок на додану вартість (ПДВ) є одним з різновидів універсальних акцизів.

Передчасне запровадження ПДВ в Україні у 1992 році за ставкою 28 відсотків було зумовлено переважно фіскальними мотивами. Проте навіть чинна нині в Україні ставка ПДВ у 20 відсотків залишається досить високою. В розвинутих країнах вона становить 3-15 відсотків.

Крім того, порівняно високі ціни на товари та послуги і, з другого боку, низька заробітна плата в країні, ситуації з систематичними затримками її виплат, загальне зубожіння населення, нерозвинений ринок цінних паперів, мізерна частка дивідендів у доходах громадян призводять до того, що саме ПДВ відіграє вирішальну роль у формуванні доходів бюджету.

За 2004 рік податку на додану вартість (з врахуванням відшкодування) надійшло 16733,5 млн. грн., рівень виконання становив 84,3 %. Із загального обсягу надходжень податку, ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) (без врахування відшкодування) становив 16695,5 млн. грн., ПДВ із ввезених на територію України товарів – 12005,4 млн. грн., обсяг відшкодування ПДВ – 11967,7 млн. гривень. Рівень виконання ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) (з врахуванням відшкодування) становить 62,7 %, ПДВ із ввезених на територію України товарів – 97,6 %, відповідно (див.рис.2.14.).

Рис. 2.14. Динаміка надходження та відшкодування ПДВ у 2002-2004 роках

Загалом надходження зазначеного податку, у порівнянні з 2003 роком, збільшились на 4135,5 млн. грн., зокрема, за рахунок збільшення надходжень з ПДВ із вироблених в Україні товарів –на 3248,5 млн. грн., ПДВ із ввезених на територію України товарів – на 2534,1 млн. грн., відшкодування ПДВ – на 1646,9 млн. гривень.

Надходження до Державного бюджету України по податку на додану вартість за 2000-2005 рр. показано на рис.2.15.

Рис. 2.14. Мобілізація податку на додану вартість за 2000-2006 рр, млрд.грн.

Надходження ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) (з врахуванням відшкодування) збільшились проти 2005 року на 1601,6 млн. гривень.

Згідно Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік” було заплановано відшкодування ПДВ з простроченим терміном повернення шляхом оформлення облігаціями внутрішньої державної позики з терміном обігу 5 років. За рік платникам податку на додану вартість видано облігацій на суму 1926 млн. грн., або 100 відсотків до запланованого обсягу.

У 2006 році передбачалося збільшити надходження податку на додану вартість (ПДВ) з 30 100,0 млн. грн. до 38 958,7 млн. грн., тобто на 8 858,7 млн. грн., або на 29,4%. Як і у випадку з податком на прибуток підприємств, для порівняння було враховано лише показник надходжень загального фонду бюджету.

Динаміка надходжень акцизного збору до Державного бюджету України показана на рис.2.15.

Рис. 2.15. Динаміка надходжень акцизного збору до Державного бюджету України

Так, за 2005 рік у порівнянні з 2004 роком надходження до бюджету від акцизного збору з вироблених в Україні тютюнових виробів збільшилися на 562,2 млн. грн., або на 65 відсотків (з 865 млн. грн. до 1427,2 млн. грн.), спирту та лікеро-горілчаних виробів – на 559 млн. грн., або на 47 відсотків (з 1189,8 млн. грн. до 1748,8 млн. грн.), бензинів моторних на 237,7 млн. грн., або на 21 відсоток (з 1133,3 млн. грн. до 1371 млн. гривень).

Надходження від акцизного збору із вироблених в Україні товарів у 2006 році було заплановано на рівні 9 584,4 млн. грн., що на 2 100,8 млн. грн. або на 28,1% більше річного прогнозного показника попереднього року.

Рис.2.16. Порівняння частки надходжень акцизного збору до загального і спеціального фондів державного бюджету в 2003-2006 рр. [77].

Податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції

Прогнозний обсяг податків на міжнародну торгівлю та зовнішні операції на 2007 рік становить 8 874,7 млн. грн., що на 940,9 млн. грн. або на 11,9% більше, ніж заплановано на 2006 рік.

При чому, передбачається, що з-поміж дохідних джерел цієї категорії лише обсяги надходжень ввізного мита у 2007 році збільшаться порівняно з річним прогнозним показником поточного року. Обсяг зростання заплановано на рівні 1 355,9 млн. грн., або 21,3% проти прогнозного показника 2006 року. Надходження ж вивізного мита та коштів, отриманих за вчинення консульських дій зменшаться – на 224,5 млн. грн., або на 17,8% та на 190,5 млн. грн., або на 63,2% відповідно.

Відповідні зміни відбудуться й у структурі надходжень податків на міжнародну торгівлю та зовнішні операції.

Рис.2.17. Структура планових надходжень податків на міжнародну торгівлю та зовнішні операції на 2005-2006 рр. [77].

Виявлено певні невідповідності розрахункових показників надходжень податків на міжнародну торгівлю та зовнішні операції тим тенденціям, які склалися в Україні у поточному році. Такі невідповідності можуть поставити під сумнів реалістичність розрахунків, наведених у Пояснювальній записці до Закону «Про державний бюджет на 2007 рік».

Найбільшу питому вагу в цих надходженнях (79,2 %) займає ввізне мито, обсяг надходжень якого до бюджету за результатами 2006 року становив 4015,3 млн. грн., або 109,7 % річного планового показника.

Зменшення надходжень вивізного мита у 2007році в порівнянні з планом на 2006 рік пояснюється тенденцією до зниження фактичних надходжень вивізного мита по товарних групах у поточному році. Згідно даних Пояснювальної записки єдиною товарною групою, надходження вивізного мита по якій, як очікується, будуть знижуватись у 2006 році, є «відходи та брухт чорних металів» – з запланованих 601,1 до 258,6 млн. грн. Відповідно, планується незначне зменшення надходжень даного виду мита по цих товарах (на 1,8 млн. грн.), а також від експорту природного газу (на 6,2 млн. грн.).

Надходження ж вивізного мита з інших товарних груп, зокрема, з насіння та плодів, у 2007 році передбачається збільшити з 128,3 млн. грн. до 152,8 млн. грн., або на 19,1%. Водночас, у 2005 році до державного бюджету надійшло 78,0 млн. грн. експортного мита, що на 64,5% менше, запланованого у поточному році. Більше того, згідно інформації ділового щотижневика «Контракти», у 2005/2006 маркетинговому році (вересень-серпень) Україна скоротила експорт насіння соняшника у 80 разів. Протягом зазначеного періоду з України було експортовано 11,5 тис. т насіння соняшника, тоді як у попередньому періоді обсяг експорту даного товару становив 928 тис. т[4].

Ще одним чинником, який може вплинути на зниження рівня надходжень вивізного мита у поточному році є нестабільність надходжень мита, яке справляється при експорті газу.

У 2005 р.до бюджету надійшло ввізне мито в сумі 1,8 млрд. грн.У 2004 р.до бюджету надійшло ввізне мито в сумі 1,737 млрд. грн. У 2003 р. надходженнях від ввізного мита було перевиконано на 13,3 % і становили 1,795 млрд. грн., що вище за плановий показник, бюджету-2003 (1,580 млрд. грн.). У цьому аналізі ми виходимо з оцінки, зробленої групою фіскального аналізу. У номінальному виразі у бюджеті-2004 надходження від ввізного мита зросли на 3,2 % порівняно з показником виконання бюджету-2003 і на 24,7 % порівняно з обсягом надходжень, зібраних з цього джерела в 2002р.

У бюджеті на 2004 рік спостерігається реальне скорочення надходжень від ввізного мита порівняно з надходженнями в 2003 році на 13,1 %, а порівняно з фактом виконання 2002 р. - на 2 %.

Протягом 1998-2002 рр. доходи від ввізного мита у середньому складали 0,75 % ВВП. У 2003 р. доходи з цього джерела склали 0,8 % ВВП, а в 2004 р. 0,85 % ВВП. У бюджеті-2005 надходження від ввізного мита складають 0,7 % ВВП. Згідно з бюджету на 2006 р., бюджетного року - ввізне мито в сумі 2,46 млрд грн.

У номінальному виразі в бюджеті - 2007 передбачалося зростання надходжень від ввізного мита на 20 відсотків порівняно з планом на 2006 рік, на 15,7 % порівняно з показником виконання бюджету-2005 і на 40 відсотків порівняно з обсягом надходжень, зібраних із цього джерела в 2004 р.

У бюджету на 2007 рік прогнозується реальне збільшення надходжень від ввізного мита порівняно з 2006 році надходженнями на 7,4 %, а порівняно з фактом виконання 2005 р. - на 27,1 %.

Збори за спеціальне використання природних ресурсів

Сума фактичних надходжень за 2006 рік зборів за спеціальне використання природних ресурсів до зведеного бюджету становила 3 383,9 млн. грн., або 124,8 % річного розрахункового показника. Порівняно з попереднім роком надходження від зборів до зведеного бюджету збільшились на 603,6 млн.грн., або на 21,7 %. За 2006 рік надходження збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду становили 68,9 млн. грн., або 110,2 % річного розрахункового показника. Порівняно з 2005 роком, збільшення надходжень цього збору становить 8,5 млн. гривень, або 14,1 %. Надходження збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту за 2006 рік до зведеного бюджету становлять 320,9 млн.грн., або 110,2 % до річного розрахункового показника. У порівнянні із 2005 роком надходження збільшились на 63,7 млн.грн., або на 24,8 %.

Сума фактичного надходження за 2006 рік платежів за користування надрами до зведеного бюджету становила 273,8 млн. грн., або 146,4 % річного розрахункового показника. Порівняно з попереднім роком надходження збільшились на 194,6 млн. грн., або у 3,5 раза, що пояснюється застосуванням базових нормативів плати за користування надрами для видобування корисних копалин, затверджених у Законі України «Про Державний бюджет України на 2006 рік». Фактичні надходження збору на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, у 2006 році склали 426 млн. грн., що перевищує річний розрахунковий показник на 6,5 %. У порівнянні із 2005 роком надходження від збору збільшились на 75,6 млн. грн., або на 21,6 %.

Надходження акцизного збору з вироблених в Україні товарів до спеціального фонду державного бюджету становили 2127,9 млн. грн. при запланованих 3543,4 млн. гривень. На надходження акцизного збору вплинула ситуація, що склалася на ринку нафтопродуктів, зокрема скорочення виробництва бензинів на 15,6%, дизпалива - на 23%, у т.ч. за рахунок зупинення на реконструкцію ВАТ „Лукойл” та ВАТ „Херсоннафтопереробка”; призупинення виробничої діяльності АТ „Нафтохімік Прикарпаття”, ЗАТ “Линік” та ВАТ НПК „Галичина”; збільшення імпорту нафтопродуктів, бензинів в 1,7 раза, дизпалива - в 2 рази; зниження у І півріччі поточного року курсу євро на 13 відсотків.Податковими органами у 2006 році відшкодовано податку на додану вартість грошовими коштами - на суму 15,0 млрд. грн., що на 1,7 млрд. грн., або на 13,0% більше, ніж за відповідний період минулого року.

Отже підсумовуючи даний пункт магістерської роботи ми визначили, що у 2006 році вдалося компенсувати невиконання планових показників за окремими дохідними статтями (зокрема, з акцизного збору, ввізного (вивізного) мита тощо) за рахунок перевиконання річних планових показників з основних надходжень до загального фонду державного бюджету, найбільшими з яких є:

· податок на додану вартість (перевиконання становило 5,8 млрд. грн., або +12,9%), що обумовлено підвищенням темпів росту споживання порівняно із прогнозованим рівнем;

· плата за ліцензії на певні види господарської діяльності (0,3 млрд. грн., або +71,6%);

· митні збори (0,5 млрд. грн., або +82,%);

· надходження коштів від реалізації надлишкового озброєння (0,1 млрд. грн., або +20,1%).

2.3. Неподаткові надходження, операції з капіталом та офіційні трансферти в структурі дохідної частини Державного бюджету

Джерелом наповнення Державного бюджету України виступають також неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом та офіційні трансферти:

У 2007 році планується отримати 35 634,9 млн. грн. неподаткових надходжень, що на 3 331,3 млн. грн. або на 10,9% менше, ніж заплановано на попередній рік.

Доходи від власності та підприємницької діяльності

Прогнозний показник доходів від власності та підприємницької діяльності на 2007рік становить 14133 млн. грн., що на 1 980,6 млн. грн., або на 15,2% менше, ніж заплановано на 2006 рік.

Зменшення надходжень з цього джерела обумовлено зменшенням таких видів неподаткових надходжень як частина прибутку (доходу) господарських організацій, що вилучається до бюджету та дивіденди, нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, які є у державній власності та надходжень від перевищення валових доходів над видатками Національного банку України.

Прогнозні показники надходжень рентної плати в 2007 році збільшено на 868,9 млн. грн., або на 16,6%. При чому, такого збільшення передбачається досягнути завдяки зростанню обсягів надходжень рентної плати за видобуток нафти та газового конденсату. Таке збільшення обумовлюється як прогнозом подальшого росту цін на нафту, так і збільшенням на 30% ставки рентної плати за видобуток нафти та газового конденсату.

Водночас, очікується, що надходження рентної плати за транзитне транспортування природного газу знизяться на 453,7 млн. грн., або на 16,4%. В Пояснювальній записці до Законі України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зазначено, що на момент підготовки не було досягнуто домовленості з Урядом Російської Федерації про обсяги транзиту російського газу територією України. Відповідно, для розрахунку рентної плати за транспортування природного газу було враховано обсяги транспортування природного газу територією України на 2006 рік. Втім, річний прогнозний показник надходжень з даного джерела на поточний рік до загального фонду державного бюджету становить на 323,7 млн. грн., або на 12,9% більше за прогноз на 2006 рік.

Адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продаж. Прогнозний показник надходжень адміністративних зборів до державного бюджету пропонується на рівні 1434 млн. грн., що на 676,1 млн. грн., або на 47,2% менше відповідного показника запланованого на 2006 рік. Таке різке зменшення пов’язане із скасуванням з 1 січня 2007 року такого джерела надходжень, як митні збори.

Річний прогнозний показник надходжень митних зборів у 2006 і у 2007 році планується отримати 523 млн. грн. неподаткових надходжень, що на 331,3 млн. грн. або на 10,9% менше, ніж заплановано на попередній рік.

Зменшення неподаткових надходжень відбудеться через зменшення обсягу надходжень з таких джерел:

· частини прибутку (доходу) господарських організацій, що вилучається до бюджету та дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, які є у державній власності – на 2 322,6 млн. грн., або на 39,5%;

· рентної плати за транзитне транспортування природного газу на 453,7 млн. грн., або на 16,4%;

· надходжень від перевищення валових доходів над видатками Національного банку України – на 379,5 млн. грн., або на 31,4%;

· адміністративних зборів та платежів, доходів від некомерційного та побічного продажу – на 676,1 млн. грн., або на 47,2%;

· інших неподаткових надходжень – на 1 980,3 млн. грн., або на 21,5%

· Водночас, у 2006 році передбачається збільшення надходжень з таких джерел:

· рентної плати за видобуток нафти – на 919,0 млн. грн., або на 77,4%);

· рентної плати за газовий конденсат, що видобувається в Україні – на 397,2 млн. грн., або на 102,5%;

· власних надходжень бюджетних установ – на 1 350,3 млн. грн., або на 20,0%.

Доходи від власності та підприємницької діяльності

Прогнозний показник доходів від власності та підприємницької діяльності на 2007 рік становить 11 079,9 млн. грн., що на 1 980,6 млн. грн., або на 15,2% менше, ніж заплановано на 2006 рік.

Зменшення надходжень з цього джерела обумовлено зменшенням таких видів неподаткових надходжень як частина прибутку (доходу) господарських організацій, що вилучається до бюджету та дивіденди, нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, які є у державній власності та надходжень від перевищення валових доходів над видатками Національного банку України.

Прогнозні показники надходжень рентної плати в 2007 році збільшено на 868,9 млн. грн., або на 16,6%. При чому, такого збільшення передбачається досягнути завдяки зростанню обсягів надходжень рентної плати за видобуток нафти та газового конденсату. Таке збільшення обумовлюється як прогнозом подальшого росту цін на нафту, так і збільшенням на 30% ставки рентної плати за видобуток нафти та газового конденсату.

Адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу. Прогнозний показник надходжень адміністративних зборів до державного бюджету пропонується на рівні 756,8 млн. грн., що на 676,1 млн. грн., або на 47,2% менше відповідного показника запланованого на 2005 рік. Таке різке зменшення пов’язане із скасуванням з 1 січня 2007 року такого джерела надходжень, як митні збори.

Річний прогнозний показник надходжень митних зборів у 2006 році становить 888,0 млн. грн. На 1 вересня 2006 року до державного бюджету надійшло 588,3 млн. грн., або 66,3% від річного планового показника.

Інші неподаткові надходження

Інші неподаткові надходження державного бюджету на 2007 рік заплановано у розмірі 7 238,2 млн. грн., що на 1 980,3 млн. грн., або на 21,5% менше, ніж заплановано на 2006 рік (зі змінами).

Зменшення прогнозного обсягу інших неподаткових надходжень пов’язане з двома такими чинниками: не передбачення на 2007 рік надходжень частини виручки від реалізації газу у 2000 році, що отримувалась як плата за транзит природного газу через територію України (річний плановий показник на 2005 рік – 1 005,4 млн. грн.) та зменшенням вдвічі (з 1,5% до 0,75%) ставки збору з купівлі-продажу валюти.

Надходження доходів від операцій з капіталом до державного бюджету на 2007 рік заплановано у розмірі 1 659 млн. грн., що на 613,2 млн. грн. або на 124,3% більше, ніж заплановано на 2006 рік (зі змінами).

Основним чинником збільшення обсягу надходжень з даного джерела має стати запровадження обов’язкового продажу земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти, які приватизовано або підлягають приватизації (статті 85-87 законо «Про Державний бюджет на 2007 рік»). При чому, по об’єктах, які приватизовані у минулі роки, очікується отримати 1 056,7 млн. грн., в той час як по об’єктах, які передбачається приватизувати у 2006 році – 443,3 млн. грн.

Водночас, слід звернути увагу на можливість виникнення ситуацій, коли землю, на який знаходиться приватизований об’єкт, буде викуплено іншими особами, в тому числі й іноземцями. Для пом’якшення вимоги обов’язкового викупу земель під приватизованими об’єктами їх власників, варто було б передбачити умови надання розстрочки на сплату суми за приватизації відповідної земельної ділянки.

Надходження до цільових фондів державного бюджету на 2006 рік заплановано у розмірі 725 млн. грн., що на 397,8 млн. грн. або на 181,4% більше, ніж заплановано на 2006 рік (зі змінами).

Основним чинником збільшення обсягу надходжень з даного джерела має стати збільшення у 2007 році більш ніж вдвічі нормативів збору за забруднення навколишнього середовища. Внаслідок зміни нормативів, надходження збору збільшаться на 393,8 млн. грн. або в чотири рази.

РОЗДІЛ ІІІ.

Напрямки удосконалення формування дохідної частини Державного бюджету в умовах економіки ринкового типу.

Сучасному етапу економічного розвитку в Україні притаманні деякі пози­тивні зрушення у фінансовій сфері: певна стабілізація грошової системи зав­дяки монетарній політиці, зупинення темпів інфляції, поступове залучення неемісійних джерел покриття дефіциту бюджету, розробка й затвердження ря­ду законопроектів, що розширюють фінансову базу держави. Перші успіхи є лише початком і основою для вирішення найважливі­ших питань фінансової політики, для їх продовження необхідні структурні зміни в економіці країни та в самій фінансовій сфері.

Серед першочергових завдань бюджетної політики провідне місце посі­дає розробка науково-обґрунтованих концепцій доходів держави, побудова оптимальної моделі податкової системи, чітке дотримання податкового законодавства.

Одним з основних інструментів державного регулювання соціально-економічних процесів в ринкових умовах є бюджет. Формування бюджету належить до відання органів державної виконавчої влади, які згідно з основними напрямами бюджетної політики визначені відповідно Верховною Радою України. Ці органи відповідають також за виконання бюджету та контроль за цільовим, економічним і ефективним використанням виділених бюджетних коштів. За допомогою державного бюджету здійснюється різнобічний регулюючий вплив на ринкові відносини та процес розширеного відтворення. Бюджетна система є тією організаційною основою, що дозволяє наукове обгрунтування раціональної й ефективної системи впливу фінансів на підвищення продуктивності суспільного виробництва.

Структура бюджетної системи та взаємозв’язок окремих бюджетів мають і практичне значення і становлять основу для розробки фінансової політики держави і вдосконалення фінансової бази бюджетів. Саме від рівня досконалості такого механізму залежать темпи економічного та суспільного розвитку, а також добробут громадян. Основним інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів є бюджет як фонд грошових коштів, що створюється з метою забезпечення стабільного фінансування всіх заходів. Це дає змогу маневрувати бюджетним ресурсами, створює передумови для динамічного розвитку економіки. Основу цьому процесу становлять фінансово-господарські відносини.

Характер їх зумовлює наповнення бюджету та формує державні інституційні структури стосовно розвитку підприємництва, одночасно структуризують пропорції, які склалися в суспільстві між адміністративними важелями господарювання. В країнах з розвинутими ринковими інституціями і стабільною економікою фінансово-господарські відносини між державою і підприємством формуються під переважним впливом ринкових важелів, принципів демократизації і соціального захисту непрацездатного населення, надання з боку держави соціальних послуг на безоплатній основі і створення сприятливих умов для розвитку підприємницьких структур.

В державах з тоталітарним режимом господарювання підприємство, як форма господарювання, що заснована на принципах ініціативності, відповідності за результати господарювання, можливості вільного вибору сфери діяльності і форми її організації, не має сприятливих умов для розвитку, оскільки всі основні функції господарювання обмежуються владними структурами.

В умовах утвердження в Україні економіки ринкового типу ситуація стосовно розвитку підприємництва докорінно змінилася, відносини, що сформувались між державою і підприємництвом, залишаються невизначеними. Найважливішим є те, що перехід від адміністративно-командної економіки виявився надто складним, а прийняті аксіоми щодо визначення мінімальної ролі держави у формуванні ринкових відносин і, в першу чергу, у сфері підприємництва, зазначенні ефективності господарювання, виявились хибними. Досвід світової економіки показує, що ефективний розвиток суспільства, бюджетне благополуччя потребує активної ролі держави у вирішенні не тільки соціальних проблем, але і у створенні сприятливих умов для розвитку всіх корисних для суспільства суб’єктів економіки. Саме держава повинна відігравати активну роль помічника, стимулюючого і доповнюючого діяльність недержавного підприємницького сектора економіки і окремих підприємців для наповнення бюджету.

Для господарського комплексу країни найбільш вразливим місцем у формуванні фінансово-господарських відносин є нездатність держави реалізовувати на даному етапі законодавчі акти і норми поведінки всіх суб’єктів у вирішенні проблем підвищення ефективності господарювання і розвитку суспільства, які вже прийняті Верховною Радою України. Саме відсутність механізмів, які здатні забезпечувати реалізацію законодавчих актів на теперішньому етапі реформування економіки, слід віднести до гальмуючих факторів, що знижують результати бюджетного процесу.

Аналіз бюджетних взаємовідносин дає основу констатувати відсутність механізмів, які мають оцінювати раціональність економічних і, перш за все, фінансово-господарських відносин, що виникають між основними суб’єктами і державою. Такі механізми повинні функціонувати, перш за все, в сфері відносин “держава – підприємництво”, оскільки саме в цій сфері відбуваються глобальні перетворення у відносинах власності, формуються механізми розподілу і перерозподілу доходів, створюються нові відносини між власниками і найманими працівниками. Визначення та оцінка раціональності фінансово-господарських відносин, що виникають між суб’єктами підприємницької діяльності та державою, дають можливість позбутись дії негативних факторів в їх стосунках, формують основи для побудови ефективних механізмів їх взаємодії на базі забезпечення юридичної захищеності інтересів кожного суб’єкта.

Форми і методи організації відносин на рівні “держава – підприємництво” передбачають певні ієрархічні залежності. При цьому прийнято розподіляти підприємницьку структуру як юридичну особу, яка в свою чергу може мати різні організаційні і управлінські форми, і підприємця як фізичну особу, що здійснює виробничо-господарську діяльність згідно встановлених у чинному законодавстві правил.

Характер фінансово-господарських відносин, що встановлюються між державою і підприємницькими структурами, може проявлятися в наступних аспектах: директивного підпорядкування; економічного заохочення, сприяння розвитку; спонсорства.

Директивний характер носить відносини між державою і підприємницькими структурами, які формуються на базі обов’язковості виконання директив і постанов урядових ланок, законів, прийнятих Верховною Радою України. В першу чергу це стосується повноти і вчасності сплати податків до державного бюджету, дотримання правил ведення бухгалтерського обліку і звітності, надання достовірної інформації статистичним і контролюючим органам. За порушення правил ведення підприємницької діяльності, які встановлені законодавством України, підприємці несуть різні форми кримінальної, адміністративної, матеріальної відповідальності.

Держава, що зацікавлена в розвитку підприємництва, розробляє програми розвитку його найбільш пріоритетних напрямків, формує механізми сприяння і підтримки підприємництва. Фінансово-господарські відносини між відповідними об’єктами формуються на економічній основі і для підприємницьких структур носять рекомендаційний характер. Підприємці мають можливості самостійно вирішувати питання щодо участі в державних або регіональних програмах формування взаємовідносин із постачальниками сировинно-матеріальних ресурсів, споживачами, найманими працівниками. Однак, головне, підприємці мають дотримуватись чинного законодавства України, яке регламентує їхні фінансові стосунки з бюджетом.

Аналізуючи взаємовідносини держави і підприємництва, слід констатувати, що уряд України приймає жорсткі заходи по наповненню бюджету. При цьому основним джерелом наповнення Державного бюджету є реально функціонуючі підприємства і, в першу чергу, підприємницькі структури. Вирішується це шляхом посилення податкового тиску на підприємців. За роки незалежності в Україні відбулось декілька змін уряду, кожний з яких пропонував свої програми виходу країни з кризи, посилюючи при цому податковий тиск на підприємців. Наслідком такої політики урядів є посилення тінізації в сфері підприємництва. Аналіз свідчить, що в країні функціонує найвищий рівень тіньової економіки, який складає 60-70% ВВП . Тіньові структури успішно функціонують в різних секторах економіки, використовуючи суспільні фонди і не вкладаючи коштів в їх нагромадження.

Наслідком невиваженої державної економічної політики є те, що підприємці, намагаючись вижити в складній господарській ситуації, ухиляються від сплати податків. Саме ухилення від податків з боку підприємницьких структур спонукає владні органи приймати жорсткі рішення по адміністративній та кримінальній відповідальності, утримувати для цього значний корпус контролюючих органів, які в процесі багаточисленних перевірок посилюють не тільки тиск на реально функціонуючих підприємців, але і встановлюють власні вимоги, утворюючи корумповані структури. Все це призводить до зниження ефективності функціонування як державних, так і підприємницьких структур.

Досвід зарубіжних країн, а в найбільшій мірі вітчизняна практика господарювання, показують, що окремим підприємцям складно приймати раціональні рішення щодо розподілу фінансових ресурсів, опираючись лише на власні сили і можливості.

Тому більшість дрібних підприємств інтегруються в різні об’єднання, залишаючи за собою можливість самостійного вибору напрямків діяльності, режимів роботи. Головні завдання об’єднаних структур дрібних підприємців полягають в тому, щоб досягнути узгодженості їх економічних і політичних інтересів в прийнятті законодавчої бази на рівні держави; опануванні ринків збуту; створенні спільних фінансових структур для взаємодопомоги у вирішенні складних проблем. В соціально орієнтованих державах з розвинутими ринковими інституціями значну підтримку підприємці отримують не тільки від владних структур, а й суспільних організацій, діяльність яких є незалежною від останніх. Чим складніший вплив суспільних організацій на урядові владні структури, тим коректніша їх поведінка стосовно суб’єктів економіки, тим більша міра раціональності їх позицій, дій задоволення суспільних інтересів.

Бюджет об’єктивно необхідний для забезпечення існування держави, розвитку економіки і соціально-культурних заходів. Утворення централізованого державного фонду грошових коштів необхідне не тільки для задоволення фінансових потреб держави, воно викликане передусім економічними потребами підвалин суспільного відтворення.

Економічне оновлення безпристрасно вимагає зміцнення дохідної частини Державного бюджету як основної складової. Оскільки в перехідний період функції держави набувають вагомішого змісту, це підтверджує практика життєдіяльності України, то похідним є обов’язкове забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть задовольнятися завдяки ринковому механізму, а також можливістю кожної людини.

Будучи головною ланкою фінансової системи, державний бюджет визначає ефективність функціонування бюджетів усіх рівнів і окремі види централізованих фондів фінансових ресурсів. Пошук оптимального співвідношення бюджетів різних рівнів має ґрунтуватися на визначенні оптимального співвідношення процесів централізації та децентралізації державного управління, на відповідному розподілі повноважень і функцій органів державного управління і місцевого самоврядування. Саме розмежування їхніх функцій повинно стати основою для визначення доходів різних рівнів влади. При цьому розподіл повноважень між ними, а також система їхніх видатків повинні бути закріплені законодавчо. Ефективному використанню фінансових ресурсів на основі саморегулювання заважають монопольні, регіональні, галузеві, групові інтереси підприємців в їх розподілі на свою користь. Ринковий механізм не в змозі забезпечити в повній мірі перерозподіл коштів на користь цілей і завдань держави, особливо в період кризи. В таких умовах виникає об’єктивна необхідність підсилювати державні методи фінансового регулювання, втручання держави в економіку і проводити жорстку фінансову політику. Держава в особі законодавчих і виконавчих органів встановлює загальні правила поведінки учасників ринку у вигляді певних обмежень.

Дослідження економічних криз світового господарства розкриває ще одну особливість, яка полягає в тому, що криза є наслідком дії ринкових сил і, як правило, всі країни виходили з кризового стану за допомогою активної участі держави, в умовах жорсткого державного регулювання, особливо у фінансовій сфері. Тому не варто сподіватися на пошук безболісних рішень, що забезпечують миттєвий соціальний добробут і динамічний розвиток без великих зусиль усіх і кожного упродовж певного періоду часу, а також не слід покладатися на ринок як на панацею від усіх негараздів у суспільстві, бо ринок - це механізм виявлення суспільних потреб і пристосування до них суспільного виробництва, а не мета суспільного розвитку.

Соціально-ринкова економіка в Україні визначається як проміжний шлях між класичною ринковою економікою, що відстоює лібералізм, і керованою державою плановою економікою, яка відповідає марксистським традиціям. Це оптимальний вибір для України, оскільки він передбачає врахування і поєднання свідомості й менталітету громадян із принципами ринкової економіки, яка має стати передумовою розвитку українського суспільства, та відживаючими твердженнями, що держава за все піклується.

Аби здійснити реальну розбудову економіки за допомогою соціально-ринкової спрямованості й досягнення соціального добробуту, необхідно не вдосконалювати розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту, а налагодити виробництво і не заважати відродженню вітчизняного виробника. Державний бюджет - це надзвичайно складне й чутливе соціально-економічне явище, що виступає головною ланкою фінансової системи держави. Вона опосередковує понад 70% усіх фінансових відносин і містить різноманітні фінансові інституції, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність і перерозподіляє значну частину ВВП.

Державний бюджет потребує насамперед чіткого правового оформлення, адже він тісно пов’язаний з правовими відносинами. Проте, як свідчить аналіз чинного законодавства в Україні, упродовж останніх років у сфері державних фінансів ми маємо повну відсутність правових гарантій з боку держави. Великою проблемою є надмірна централізація фінансових ресурсів у державному бюджеті. Їхня децентралізація має відбуватися не перерозподілом засобів державного бюджету, як законодавчим закріпленням джерел бюджетних доходів територіальних громад, а завдяки докорінній зміні підходу до правового регламентування управління державним бюджетом.

Сконцентровані в бюджеті кошти призначаються для здійснення державної соціально-економічної політики, забезпечення оборони і безпеки держави. За допомогою бюджету виконуються державні та місцеві програми з розвитку і успішного функціонування галузей економіки з проведення конверсії військово-промислового комплексу, охорони здоров’я, зміцнення науково-технічного потенціалу і культури, покращення матеріального становища населення та окремих його груп, підтримки соціально-економічного розвитку регіонів.

Акумуляція в державому бюджетні значних грошових коштів створює можливість для забезпечення рівномірного розвитку економіки і культури на всій територій країни. Бюджет є могутнім інструментом державного управління. Значення державного бюджету обумовлено не тільки величиною коштів, які концентруються у ньому. В безпосередньому взаємозв’язку з бюджетом і під його впливом функціонують всі інші ланки фінансової системи. Він є провідником фінансової політики держави.

Державний бюджет України розробляється на базі наявної дохідної час­тини, тому важливим є її реальне визначення та повне виконання. В основу мають бути покладені об’єктивні оцінки прогнозних макроекономічних по­казників. Тому прирозробці державного бюджету слід враховувати таке:

· річні проекти мають складатися лише на основі існуючої податкової бази,

· поступове впровадження нових податкових змін, особливо тих, що стосуються значного скорочення надходжень до бюджету ;

· поступове скасування податкових пільг із переходом до диференційо­ваної сплати податків у відповідних галузях ;

· проста й доступна система оподаткування, контроль за дотриманням сплати податків.

Пошук шляхів забезпечення стабільності надходжень до державного бюджету необхідно здійснювати через призму аналізу та оцінки політики державних доходів, ефектив­ності суспільно-економічних відносин і фінансово-економічних реформ. Цю проблему треба розглядати та оцінювати з врахуванням об'єктивних економічних законів суспільного розвитку та суспільного відтворення з обох боків.

По-перше, це поточні завдання та зобов'язання держави із за­безпечення виконання доходів бюджету згідно із затвердженими пока­зниками бюджету на відповідний бюджетний рік. У цьому випадку від­бувається процес виконання планових зобов'язань шляхом мобілізації надходжень до бюджету.

По-друге, це довгострокова програма визначення стратегії політи­ки державних доходів, забезпечення стабільності джерел їх надходжен­ня, окреслення напрямів зростання та тенденцій приросту доходів бю­джету та загальнодержавних цільових фондів за рахунок інтенсивних та екстенсивних факторів впливу.

Політика доходів державного бюджету, її стратегія, мета й цілі досягнення в країні залишається невизначеною. Невиконання бюджету останніми роками, зростання бюджетної заборгованості, а також заборгованості по пенсійних та інших соціальних і прирівняних до них виплат, є одним наслідків відсутності Концепції управління державними доходами, породжує неоднозначність, постійні зміни та неоднакові підходи при формуванні й використанні державних фондів України та визначенні міжбюджетних відносин на черговий плановий рік.

Не дивлячись на певні позитивні результати у виконанні показників мобілізації надходжень, податків, зборів і обов'язкових платежів у 2005 - 2007рр. не було досягнуто якісного та реального виконання доходів бюджету в розрізі усіх платежів, окремих відомств і територій на результати виконання показників бюджету вплинули як об'єктивні, так і суб'єктивні фактори.

Для визначення стратегії та напрямів розвитку державних доходів забезпечення їх передбачуваності та реальності бюджету було б доцільно розробити Концепцію управління державними доходами в системі здійснення економічних реформ відповідно до Європейських стандартів розвитку ринкових відносин. При цьому однією з причин наявності реальних планових показників доходів бюджету та неефективності його податкового законодавства в процесі виконання бюджету можна назвати цілу низку причин і факторів впливу. Однак найважливішою з них є відсутність системного, концептуального підходу в підготовці та реалізації засад політики доходів бюджету. У 2000 р. Міністерство фінансів мало можливість утворити єдиний підрозділ міністерства, який комплексно вирішував питання доходів бюджету і податкової політики. зокрема:

· підготовку законопроектів з питань податкового законодавства;

· планування доходів бюджету відповідно до чинного податкового законодавства;

· аналіз і контроль за додержанням чинного фінансово-госпо­дарського законодавства в процесі виконання закону про Дер­жавний бюджет України на певний рік;

· підготовку змін до податкового законодавства відповідно до ви­явлених недоліків і негативних наслідків чинного податкового законодавства.

Такий комплексний підхід сприятиме єдиному та ефективному підходу до вирішення питання щодо формування доходів бюджету. Для цього необхідно утворити в Міністерстві фінансів єдиний підрозділ, який би займався питанням доходів державою та податковою політикою. Це допоможе забезпечити єдність і політики державних доходів і політики соціально-економічного розвитку. Їх розробка, планування, розгляд, затвердження та виконання має відбуватися в комплексі і, водночас, у контексті схваленої Верховною Радою України Програми діяльності Кабінету Міністрів України відповідно до ст. 85 Конституції України.

Необхідно здійснити підготовку та прийняття Податкового, Митного кодексів, Закону про управління державним боргом, інших нормативно правових актів в напрямі забезпечення їх дієвості та стимулювання зростання ефективності виробництва, легалізації, приросту та прискорення кругообігу капіталу, здійснення здорової конкуренції та державної підтримки соціально важливих вітчизняних виробництв.

Стан розрахунків із бюджетом свідчить, що значна частина платників податків стала на шлях свідомого ігнорування інтересів держави. Дані перевірок Державної податко­вої адміністрації та Головного контрольно-ревізійного управління свідчать, що кожне друге підприємство ухиляється від сплати податків або порушує чинне податкове зако­нодавство. Різноманітні види і способи ухи­лення від сплати податків набули такого роз­маху, що почали загрожувати, економічній зокрема і національній в цілому, безпеці дер­жави. Однак традиційні прямі методи фінан­сового контролю часто не дають можливості становити обсяг приховуваних доходів і прибутків. Тому виникає нагальна необхід­ність у розробці й застосуванні спеціальних, так званих непрямих, методів контролю.

Непрямий метод визначення доходів і прибутку господарських структур - це метод відстеження операцій, пов'язаних із фінансо­вою і господарською діяльністю підприємст­ва, за допомогою інформації, отриманої з ін­ших джерел, ніж бухгалтерські звіти, записи і регістри бухгалтерського обліку, аналіз отри­маної інформації і формулювання відповід­них висновків.

Непрямі методи слід застосовувати до під­приємств у разі виявлення порушень вимог до ведення бухгалтерського чи податкового об­ліку, фактів знищення, втрати чи неподання бухгалтерських документів; неведення обліку фактичних витрат виробництва; постійного звітування підприємства про збитковість або про неведення господарської діяльності; на­дання, отримання, погашення кредитів (позичок); безпідставного збільшення обсягу здійс­нення операцій за готівкові кошти; а також невідповідність рівня життя керівників, за­сновників підприємства і членів їх. сімей за­декларованим доходам.[62,с.76].

Для застосування непрямих методів визна­чення доходів і прибутків підприємницьких структур Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова "Про затвердження поряд­ку застосування непрямих методів визначення обсягу операцій, що обкладаються податком на додану вартість" (від 18 грудня 1998 р. № 1997). На жаль, ця постанова не була реально втілена я життя і невдовзі була скасована під тиском суб'єктів підприємницької діяльності, які не бажають працювати у правовому полі й сум­лінно сплачувати податки.

На нашу думку, є нагальна необхідність у найскорішому прийнятті Верховною Радою України законодавчого акту, яким було б вве­дено застосування непрямих методів фінансо­вого контролю. Це сприятиме ефективнішій боротьбі правоохоронних, контролюючих та податкових органів з тінізацією економіки, зок­рема кримінальними проявами в економічній сфері. Крім того, такий підхід захищатиме інте­реси тих господарюючих суб'єктів, які намага­ються працювати легальне, не ухиляються від оподаткування, буде сприяти усуненню нечес­ної конкуренції з боку тіньових структур.

Для протидії ухиленню від сплати подат­ків, на нашу думку, необхідно:

- внести доповнення до Кримінального кодексу України, спрямовані на посилення відповідальності за ухилення від сплати пода­тків, корупцію, шахрайство. Такі дії, як при­ховування доходів, ухилення від оподатку­вання тощо, повинні відноситися до категорії найтяжчих злочинів проти держави з адеква­тним рівнем відповідальності;

- удосконалити механізм взаємодії право­охоронних, контролюючих, податкових орга­нів, насамперед, шляхом створення зведеного банку даних для обліку економічних злочинів і механізмів їх здійснення, даних щодо прове­дення великих фінансових операцій суб'єктами господарської діяльності, а також спеціальних міжвідомчих інформаційно-аналітичних систем та налагодження ефективного обміну інформа­цією між відповідними органами.

Пропозиції щодо вдосконалення чинної системи доходів Державного бюджету України: оскільки в структурі доходів Державного бюджету України основну частку складають податкові надходження, то вдосконалення діючої системи оподаткування буде мати найвагоміший вплив на подальше поліпшення системи доходів державного бюджету. Необхідність удосконалення податкової системи України очевидна. На даний час ця система потребує перенесення центру ваги з фіскальної функції до функції регулюючої.

Особливість податкової системи в України полягає в тому, що фіскальна функція податків переважає регулюючу не завдяки великому податковому пресу, а завдяки психологічному враженню платників податків Але з-за того, що система оподаткування в Україні вкрай непрозора, дуже складна (існує більш ніж 40 різноманітних податків, платежів і зборів), податкове законодавство не відрізняється досконалістю, а скоріше дуже заплутано, у платників податків складається таке враження, що податковий прес є непосильним. Головні принципи побудови податкової системи країни можна сформулювати наступним чином:

· сума сплаченого податку завжди має дорівнювати вартості отримуваних від держави благ і послуг; усі податки повинні мати цільове призначення, тобто конкретний вид витрат у бюджеті, куди вони будуть направлені; знеособлений податок зумовлює його непродуктивне використання з боку уряду;

· умови оподаткування мають бути простими і зрозумілими платникові; податок слід стягувати в зручний для платника час і прийнятним для нього методом.

Враховуючи досвід проведення податкових реформ у розвинених країнах, можна запропонувати такі заходи – удосконалення податкової системи України:

· основним податковим платежам необхідно надати більшої еластичності в плані диференціації ставок податків, скорочення пільгового оподаткування, гармонізації податків на споживання з податками на особисті доходи і прибутки підприємств. Мається на увазі. що податки повинні доповнювати один одного з метою досягнення рівномірного податкового навантаження, оптимального перерозподілу коштів між окремими соціальними групами і територіями;

· кардинальних змін заслуговує чинний в Україні порядок справляння податків на споживання; тут йдеться передусім про податок на додану вартість, із якого майже 50% платників мають пільги, що деформує вартісні пропорції в доходах громадян і може мати негативні соціальні наслідки. На нашу думку, необхідно якомога більше скоротити число пільгових категорій з одночасним зниженням ставки податку на додану вартість;

· з огляду на світовий досвід потребує вдосконалення амортизаційна політика в Україні: передбачене законодавством оподаткування капітального доходу від індексації вартості основних фондів, недостатньо диференційована шкала норм прискореної амортизації для основних фондів третьої групи, застосування понижувального коефіцієнту амортизаційних відрахувань, спроби узаконити перерахування до бюджету частини амортизації – все це значно гальмує реальні інвестиції;

· досвід розвинених країн переконує, що пільги найчастіше надаються на умовах податкового кредиту. Виходячи з цього можна запропонувати впорядкування податкових пільг в Україні: пільги не повинні бути особистими (надаватися окремим платникам), вони повинні мати цільовий характер. Суми, отримані підприємствами від відрахувань із податкової бази, а також зменшення податкового зобов’язання мають розглядатися як субсидії і використовуватися на законодавчо встановлені цілі.

Досягнення позитивних результатів у реальному секторі економіки можливе при вирішенні проблем, пов’язаних з формуванням бюджетних коштів. Нормальний відтворювальний процес може існувати лише за умов наявності відповідних фондів нагромаджень та споживань. Ці доходи безпосередньо пов’язані з процесом формування бюджету.

Бюджет, як зазначалось, має безпосередній тісний взаємозв’язок з економікою. Розподіляючи та перерозподіляючи створений у суспільстві ВВП бюджет формує одночасно певну систему економічних інтересів, які діалектично впливають на виробництво, стимулюючи чи, навпаки, стримують зростання ВВП. При цьому не механічно сам по собі впливає на соціально-економічний розвиток держави, а через відповідний механізм, який відображає напрями, характер і сутність функціонування державного бюджету в суспільстві. Саме через дію такого механізму повинні визначатися аспекти створення конкурентного середовища в економічному просторі України, суспільних умов для найбільш повного забезпечення економічних прав і свобод людини.

На кожному етапі розвитку цивілізованої держави органи законодавчої влади й управління повинні розробити такий бюджетний механізм, який забезпечив втілення поставлених завдань. За умов розбудови Української держави реалізація специфічних завдань вимагає нетрадиційних підходів до розробки бюджетного механізму.

Ефективне формування державного бюджету і зокрема функціонування бюджетного механізму можливе при умові створення належної законодавчої та нормативної бази. Від того, наскільки ця база буде враховувати об’єктивні економічні закони та закономірності розвитку суспільства, особливості відповідного етапу розвитку держави, інші внутрішні та зовнішні фактори, залежатиме рівень соціально-економічного розвитку держави, її фінансовий стан, фінансові можливості та перспективи. Тому для досягнення поставлених стратегічних завдань, розробці законодавчого та нормативного забезпечення, функціонування і розвитку бюджетного механізму з боку суспільства повинна звертатися особлива увага.

Розглядаючи бюджетний механізм в цілому, а також особливості його підсистем, питання наявності якісної законодавчої та нормативної бази, особливих підходів до її формування та удосконалення займають центральне місце. Так, з одного боку, без розробки відповідного законодавчого та нормативного забезпечення неможлива цивілізована організація бюджетного процесу в державі та механізму його здійснення. Тому створення такого забезпечення відноситься до вхідних підсистем бюджетного механізму. З другого боку, функціонування бюджетного механізму на кожному етапі бюджетного процесу, чіткий взаємозв’язок між підсистемами, важелями, елементами забезпечується виключно наявними законами, іншими нормативними актами, які регулюють бюджетні відносини у країні. Тому наявність якісних законодавчих та інших нормативних документів створюють умови ефективного функціонування обслуговуючих та заключних підсистем бюджетного механізму, а також досягнення високих кінцевих результатів впливу його на рівень соціально-економічного розвитку суспільства.

Таким чином податкові відносини для бюджетного механізму завершуються формуванням доходів бюджету, хоч на цьому перерозподільчі процеси не завершуються, а знаходять своє продовження. Тому механізм оподаткування є лише важливою складовою часткою бюджетного механізму в цілому, так як від величини мобілізованих коштів у централізований фонд залежать фінансові можливості держави.

Кожній структурній ланці і елементу бюджетного механізму відповідають свої функціональні особливості, вони обумовлені тими завданнями та цілями, для вирішення яких призначені. Не дивлячись на відносну самостійність, елементи і ланки бюджетного механізму функціонують як єдине ціле. Саме взаємозв’язок дії всіх структурних ланок і елементів забезпечує синхронність функціонування бюджетного механізму в цілому.

Окремі ланки бюджетного механізму можуть взаємозамінятись, тому на практиці вони використовуються як рівнозначні чинники, взаємнопов’язуючи одне одного для вирахування суми доходів чи видатків бюджету використовуються різні методи: нормативний, лімітний, сальдовий та інші. Кожен із методів базується на використанні окремих структурних елементів. Наприклад, нормативний метод базується на встановленні норм до відповідних базових показників: норми витрат на харчування в дошкільних закладах, установах охорони здоров’я, освіти; тарифи за 1 метр кубічний води, що забираються суб’єктами господарювання, норми витрат на утримання окремих бюджетних установ.

Значення норм видатків і нормативів у функціонуванні бюджетного механізму дуже велике, тому недооцінювати його аж ніяк не можна, особливо в умовах обмеження бюджетних ресурсів. По-перше, без норм і нормативів неможливо оптимально розподілити видатки бюджетів, правильно розрахувати видатки по фінансових планах суб’єктів господарювання і бюджетів усіх рівнів. По-друге, норми і нормативи використовуються у процесі бюджетного фінансування, використання бюджетних призначень за цільовою ознакою. По-третє, норми і нормативи використовуються при складанні звітності розпорядників бюджетних коштів та звітів про виконання бюджетів. По-четверте, норми і нормативи застосовуються у процесі фінансового аналізу, так як без них неможливо проаналізувати якість виконання бюджетів та фінансових планів розпорядників коштів, встановити вплив факторів на рівень використання бюджетних асигнувань та визначити шляхи підвищення ефективності використання бюджетних коштів. По-п’яте, норми і нормативи застосовуються при бюджетному контролі, поскільки без них неможливо перевірити і оцінити рівень ефективного, раціонального, економного та цільового використання коштів бюджетів.

Важливою складовою частиною бюджетного механізму виступають бюджетні стимули, направлені на своєчасне і повне поступлення коштів у централізований фонд держави, найбільш економне та ефективне використання бюджетних асигнувань. Відомо, що люба система стимулювання передбачає також ще й санкції. В основному санкції приміняються за порушення бюджетного законодавства. Відокремлення понять стимулів і санкцій має на меті розподілити напрями дії важелів. Стимули матеріалізують фінансове заохочення, а санкції – покарання. На практиці в ролі стимулів виступають пізні пільги, а санкції – це штрафи, пені. Крім того, важелі керування бюджетним механізмом підрозділяються на окремі види. Насамперед це принципи, умови і порядок формування доходів, нагромаджень і фондів, умови і принципи асигнувань коштів з бюджету.

Принципи являють собою основоположні елементи системи управління. За їх допомогою відбувається налагодження бюджетного механізму, його орієнтування та розв’язання певних завдань. Принципи встановлюють характер дії як окремих підсистем та їх елементів, так і механізму в цілому. Зміна принципів може докорінно змінювати дію бюджетного механізму, що наглядно видно при переході до ринкових відносин в організації бюджетних ресурсів від юридичних та фізичних осіб. Дуже важливо, щоб ті чи інші принципи не тільки декларувались, а й неодмінно були життєздатними і щоб їх обов’язково дотримувались на практиці.

Економічні умови, в яких функціонує державний бюджет на різних етапах суспільного розвитку, впливають на форми організації бюджетних відносин, масштаб і долю перерозподіляємих через бюджет фінансових ресурсів і як результат приводить до іншого якісного і кількісного спектру дії розширеного відтворення.

Умови формування доходів, нагромаджень і фондів визначаються відповідними законодавчими і інструктивними документами. Це порядок формування доходів, визначення ставок податків, норми, нормативи та інші. Умови бюджетних відносин мають бути узгоджені з їх принципами, не вступати в протиріччя з ними. Це по суті техніка бюджетних розрахунків. Однак непотрібно ні применшувати і перевищувати її значення. Без досконалої техніки не може нормально функціонувати механізм, але найдосконаліша техніка не допоможе, якщо механізм складено з зіпсованих, або зношених інструментів.

Надзвичайно важливе місце в системі управління бюджетним механізмом займають норми витрат на утримання бюджетних установ та ставки зарплати, пенсій, стипендій. Необгрунтовані або не взаємозв’язані норми і нормативи можуть розладнати роботу найдосконалішого механізму. Головна вимога до них полягає в тому, щоб їх встановлення та зміна базувались на соціальній спрямованості та на науково обгрунтованій методиці.

Становлення самостійності Української держави, перехід економіки із планових засад господарювання на ринкові вимагають нових підходів до формування її соціально-економічної стратегії та розробки законодавчої бази, спрямованої на досягнення стратегічних завдань.

Результати функціонування економіки України та її бюджетної системи за останні роки дають підстави стверджувати, що економічна політика в цілому, та бюджетна, зокрема, не були спрямовані в належне русло і у достатній мірі не сприяли розвитку економічної системи у ринкових умовах, внаслідок чого поглибилася економічна криза, скоротилися обсяги валового внутрішнього продукту, національного доходу, державного і місцевих бюджетів тощо. Прийняті законодавчі акти та заходи організаційного характеру дещо сповільнили кризові явища, але до радикальних змін не призвели. Одними із причин такого становища вважаємо, що, з одного боку, перехід економіки від планових принципів функціонування до ринкових мав базуватися на новій соціально-економічній доктрині, яка мала б бути покладена в основу всієї економічної політики держави. Зрозуміло, що формування економічної системи ринкового типу виключно на базі планової економіки є неефективним, оскільки функціонування економічного механізму у цих системах суттєво відрізняється. Законодавча база була розроблена з урахуванням вимог ринку без зміни змісту економічних відносин. Накладання двох несумісних елементів таким чином, звичайно, призвело до негативних наслідків, чого і слід було чекати.

Вивчення досвіду законотворення у розвинутих країнах Заходу і перенесення цієї практики в Україну. Ми вважаємо недоцільним, а в деяких випадках, шкідливим копіювання законодавства інших розвинутих країн та їх автоматичне перенесення в Україну, так як наша держава знаходиться в інших умовах, що вимагає розробки власної економічної системи ринкового типу, власної законодавчої бази, специфічних для України, які б базувалися на власній основі .

Вітчизняне законодавство в галузі економіки, включаючи бюджетне, доцільно формувати з врахуванням таких умов:

· наукове обгрунтування, що базується на всебічному врахуванні об’єктивних економічних законів та закономірностей розвитку суспільства;

· врахування особливостей сучасного стану соціально-економічного розвитку країни, історичного досвіду, природно-кліматичних, географічних, екологічних, демографічних умов, національних традицій, менталітету народу, умов внутрішньої та міжнародної обстановки тощо;

· вивчення і використання попереднього досвіду господарського і фінансового будівництва національної економіки;

· врахування власних помилок і помилок інших держав при формуванні окремих напрямів економічної політики;

· використання системного комплексного підходів при формуванні всіх напрямів реалізації засад економічної політики та розробці законодавства тощо.

На сучасному етапі розвитку економіки незалежної України в цілому, і бюджетної системи зокрема, важливим питанням постає розвиток і удосконалення формування Державного бюджету за доходами. Тому пріоритетним напрямом у цій сфері стає використання світового досвіду формування бюджету і пошук можливостей для його впровадження в Україні. На сьогоднішній день державний бюджет зарубіжних країн базується на балансовому методі, згідно якого видатки дорівнюють доходам. Структура державного бюджету має свої особливості в кожній країні, наприклад, державний бюджет в Англії включає дві частини:

1. консолідований фонд, по якому проходять поточні доходи і видатки;

2. національний фонд позичок, по якому показуються видатки по капітальних вкладеннях.

В цілому ж державний бюджет сучасних зарубіжних країн виконує такі функції, як:

1. перерозподіл національного доходу;

2. державне регулювання і стимулювання економіки;

3. фінансове забезпечення соціальної політики;

4. контроль за утворенням і використанням централізованого фонду державних коштів.

Формування бюджету - один з найбільш важливих етапів бюджетного процесу. Саме тут вирішуються питання:

1) обсяг бюджету;

2) податкова і грошово – кредитна політика на наступний рік;

3) основні напрямки використання коштів і методи покриття дефіциту бюджету.

Робота по формуванню державного бюджету починається задовго до початку нового бюджетного року:

- у ФРН - за 6 місяців;

- у Японії - за 7 місяців;

- у Франції - за 14 місяців;

- у США - за 18.

Проект бюджету розробляється органами виконавчої влади, як правило, Міністерством Фінансів ( казначейством ), а в США - спеціальним органом - адміністративно–бюджетним управлінням при Президенті. Робота по складанню проекту бюджету, що є першою стадією бюджетного процесу, починається з підготовки Міністерством фінансів (у США - спеціальним органом) директивних вказівок керівникам міністерств і відомств з пропозицією представити до певної дати розрахунок кошторису доходів і видатків. При цьому їм повідомляються загальні контрольні цифри можливих асигнувань. Розроблені проекти кошторисів міністерств і відомств на основі контрольних цифр після погодження з Міністерством Фінансів закладаються в проект бюджету.

При формуванні бюджету ставляться такі завдання: активна його взаємодія на підвищення ефективності економіки; забезпечення узгодженості фінансових і інших ресурсів з економічними і соціальними програмами, прогнозами уряду; встановлення необхідних пропорцій і пріоритетів у витрачанні коштів. Після схвалення проекту бюджету вищим виконавчим органом (Кабінетом Міністрів, Президентом) він поступає у законодавчий орган - парламент, який його розглядає і затверджує.Бюджет обговорюється: кожною палатою парламенту, спочатку – в нижній, а потім у верхній палаті (наприклад, у Франції ); одночасно у двох палатах парламенту ( наприклад, у США ). При цьому в палатах парламенту створюються спеціальні комісії, які детально аналізують представлений проект бюджету по статтях видатків і вносять корективи. Важливе значення при розгляді проекту бюджету в парламенті має бюджетна ініціатива, тобто право членів законодавчого органу вносити зміни в представлений урядом проект бюджету.

У Франції, Англії члени парламенту не мають права вносити пропозиції по збільшенню передбачених видатків, або по встановленню нових податків, якщо вони не є одночасно членами уряду. Бюджетні права Конгресу США по Закону 1974 року розширені, що забезпечило провідну роль по здійсненню бюджетної процедури членам Конгресу. Обмеження бюджетних прав парламенту проявляється в тому, що законодавча влада не обговорює бюджет, як єдиний документ в цілому, а розглядає окремі його розділи видатків і зміни ставок діючих податків або вводить нові податки. Більшість видатків не підлягає розгляду, а затверджується автоматично.

Друга стадія бюджетного процесу закінчується затвердженням бюджету законодавчим органом і підписом глави держави.

Після затвердження бюджету починається третя стадія бюджетного процесу – виконання бюджету, яка включає такі етапи:

1) одержання затверджених доходів;

2) здійснення бюджетних видатків у відповідності з виділеними асигнуваннями.

Цей етап триває на протязі фінансового або бюджетного року. Його часові межі різні:

- у США - з 1 жовтня до 30 вересня наступного року;

- у Японії і Англії з 1 квітня по 31 березня;

- у Франції та Італії - з 1 січня по 31 грудня.

Це пояснюється історичною практикою, яка склалась, і строками скликання парламенту.

Важливим елементом третьої стадії бюджетного процесу є касове виконання бюджету, тобто організація збору бюджетних коштів на території країни, їх зберігання і видача, а також ведення обліку і звітності. В більшості країн діє банківська система касового виконання бюджету, при якій Центральний Банк виступає головним касиром держави. В основі касового виконання бюджету лежить принцип єдності каси, суть якого полягає в тому, що всі одержані бюджетні кошти поступають на єдиний рахунок Міністерства Фінансів Центрального Банку і з цього рахунку проводяться всі видатки держави.

Після закінчення фінансового року починається останній, четвертий етап бюджетного процесу, а саме – складання звітності про виконання бюджету Міністерством Фінансів і затвердження його парламентом. На цьому закінчується загальний цикл бюджетного процесу.

На сьогоднішній день в більшості країн бюджетні видатки по відношенню до валового внутрішнього продукту є досить значними. Наприклад, близько 20 % валового внутрішнього продукту складають бюджетні видатки в Південній Кореї, Індії, Нігерії. Проте в цілому бюджетні витрати більшості країн, що розвиваються, складають приблизно 30% валового внутрішнього продукту. Витрати індустріальних країн є ще вищими - в середньому близько 40% ВВП. У Франції і Швеції - 45% валового внутрішнього продукту, а в Голландії - і зовсім 50%. Найбільш низькі витрати серед цих країн у США і Японії. В останні роки вони склали від 33% до 26% ВВП відповідно. Дивуватись цьому не варто. Масштабні бюджетні витрати є відмінною рисою світової економіки в останні десятиріччя. В країнах з розвинутою ринковою економікою подібну тенденцію спеціалісти пов’язують зі спробою стимулювати структурні перетворення економіки і підвищити конкурентоспроможність експорту на світових ринках. Істотну роль відіграють також масштабні соціальні програми - в деяких європейських країнах значно зросли видатки по виплаті допомог по безробіттю.

Існує ще одна значно цікава обставина. В країнах, які здійснюють економічні реформи по стандартних рецептах Світового банку та Міжнародного Валютного Фонду, бюджетні видатки зростають. Хоча повинно було б бути навпаки, враховуючи, що суть ринкових реформ - відмова держави від тотального контролю економіки. Наприклад, в Беніні, Гамбії, Нігерії, що заслужили згоду МВФ своєю приналежністю до реформ, бюджетні видатки зросли з 18 % валового внутрішнього продукту до 28, 7 %.

Стосовно бюджетних доходів, слід сказати, що, наприклад, у Франції, Італії, Бельгії вони складають 40% ВВП, а в Голландії і зовсім 50%, хоча в Південній Кореї, Індонезії цей показник тримається на рівні 20%. А в США і Японії ще менше. В цих країнах бюджетні доходи в останні роки в середньому склали відповідно 19% і 14%.

Головною проблемою фінансової політики традиційно вважається бюджетний дефіцит. Економіки із стабільно бездефіцитним державним бюджетом практично не існує. Ця проблема не лише для країн, що розвиваються, але й для вже розвинутих. Наприклад, в країнах Західної Європи декілька років назад дефіцит бюджету збільшився з 2,5 % до 6,5 % валового внутрішнього продукту. І лише зараз ситуація в цьому плані покращилась. В США рівень дефіциту бюджету коливається в останній час від 2 % до 2,5 %; в Японії цей показник складає близько 40%.

Для покриття дефіциту бюджету придатні всі засоби. Послугами міжнародних кредитних організацій все активніше користуються уряди не лише країн, що розвиваються, але й тих же розвинутих. Останні, до речі, набирають щорічно кредитів близько 800 млрд. доларів США.

Яскравим прикладом світового досвіду бюджетного процесу є діяльність Рахункової палати Туреччини, яка була створена в 1862 році Султаном Османської імперії Абдулазізом.

Рахункова палата Туреччини є незалежним вищим контрольним органом держави і від імені великих Національних зборів – парламенту країни – здійснює контроль за доходами і видатками консолідованого та муніципальних бюджетів, бюджетних фондів, а також контролює використання державного майна. Функції, завдання, повноваження Рахункової палати і її місце у державному устрої закріплені чинною Конституцією Турецької Республіки.

Бюджетний устрій Туреччини, складання і виконання бюджетів докорінно відрізняється від нашої системи.

Найперший бюджет Османської імперії був прийнятий парламентом країни в 1869 році.

Національний бюджет Туреччини складається з таких бюджетів:

1) загальний бюджет;

2) загальнодержавно-відомчий;

3) автономні бюджети;

4) бюджети оборотного капіталу;

5) бюджети муніципалітетів;

6) бюджетні фонди.

Загальний бюджет і загальнодержавно-відомчий бюджет, за винятком трансфертів, складають консолідований бюджет Туреччини.

Відповідно до бюджетного законодавства Турецької Республіки, Міністерство фінансів Туреччини забезпечує складання і виконання консолідованого бюджету. Муніципалітети самостійно формують і виконують власні бюджети. Облік і звітність за доходами та видатками консолідованого і муніципальних бюджетів ведеться державними бухгалтеріями Міністерства фінансів Туреччини.

Незважаючи на те, що Рахункова палата Туреччини контролює формування, виконання муніципальних бюджетів та використання державного майна, розташованого на території муніципалітетів, вона не має регіональних представництв.

Аудитори Рахункової палати перевіряють кожне платіжне доручення, зіставляють вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей із затвердженими державними стандартами тарифів і цін.

Чинна система аудиту і контролю державних фінансів дає змогу Рахунковій палаті Туреччини контролювати законність, ефективність використання кожної турецької ліри, витраченої з вище перелічених бюджетів.

Однією з функцій Рахункової палати, передбаченою в законі про Рахункову палату, є попередній контроль угод і контрактів, що виконується за рахунок коштів консолідованого і муніципальних бюджетів. Контракти і угоди, вартість яких перевищує 58,5 млрд. турецьких лір ($100 тис.), підлягають попередньому контролю з боку Рахункової палати. За результатами контрольних заходів аудитори групи контролю контрактів та угод готують висновок, який подається в Колегію палат головних контролерів. Після розгляду на засіданні Колегії палат головних контролерів, якщо контракт складений у межах чинного фінансово-бюджетного законодавства, а його виконання служить інтересам держави, контракт візується Головою Рахункової палати. Після цього Міністерство фінансів Туреччини має право фінансувати його.

Ця функція Рахункової палати заслуговує на увагу і пильне вивчення, оскільки в умовах критичної нестачі фінансових ресурсів державного бюджету України здійснення попереднього контролю таких витрат з боку незалежного вищого державного контрольного органу дасть можливість уникати неефективних, недоцільних видатків.

Після завершення бюджетного року на підставі звітів, поданих державними бухгалтеріями протягом року, Рахункова палата складає звіт по консолідованому бюджету в розрізі загального та змішаних бюджетів. Дані звіту звіряються з даними Міністерства фінансів, і Палата готує по кожному бюджету окрему заяву про загальну відповідність, яка подається на розгляд і затвердження у Великі Національні Збори країни. У заяві розшифровуються всі доходи і видатки консолідованого і муніципальних бюджетів. Необхідно зауважити, що Рахункова палата не підзвітна парламенту. Згідно з чинним законодавством парламент Республіки і народні обранці не мають права давати вказівки Рахунковій палаті щодо проведення контрольно-ревізійних заходів.

Рахункова палата Туреччини також самостійна і незалежна у визначенні параметрів бюджету. Вона складає свій бюджет і подає його до парламенту, а копію – до Міністерства фінансів Туреччини. Великі Національні Збори та Міністерство фінансів у процесі затвердження бюджету, а також протягом року не мають право вносити будь-які зміни і уточнення до бюджету Рахункової палати Туреччини.

Таким чином, вивчення і дослідження світового досвіду формування центрального бюджету є важливою передумовою для його удосконалення в Україні. Це несе у собі широкі можливості для ефективного впровадження в нашій країні в умовах утвердження в країні ринкових відносин.

Висновки і пропозиції

Економічне оновлення України об’єктивно потребує зміцнення державного бюджету як основного важеля ефективного розвитку господарства країни, що прагне до соціально орієнтованої економіки.

Обсяг ресурсів, що концентрується в дер­жавному бюджеті - одна із ключових про­блем діяльності держави в умовах ринку. Доходи державного бюджету - це фінансові ресурси держави, щ о використовуються для виконання функцій, закріплених законами за державою. Доходи державного бюджету утворюються за рахунок надходжень на безповоротній основі, справляння яких передбачене законодавством України. Завдяки бюджету відповідно до Конституції України держава повинна мати можливості зосередити фінансові ресурси на важливих ділянках економічного та соціального розвитку.

Об'­єктивність процесу концентрації частини ва­лового внутрішнього продукту в розпоря­дженні держави є сьогодні загальновизнаною. Це зумовлено загальною метою суспільного виробництва, яку коротко можна подати так: зростання добробуту всіх і кожного громадя­нина зокрема.

Фінансово-податкові реформи та напрями формування економічних відносин мають бути направлені на забезпечення стабільності та сталої тенденції зростання доходів бюджету шляхом:

¨ прийняття ефективного й забезпечення стабільності чинного за­конодавства, його простоти й однозначності в трактуванні, а та­кож розробки відповідного дієвого механізму планування та ре­гулювання податкового навантаження;

¨ проведення інвентаризації діючих пільг, пільгових режимів на предмет відповідності їх вимогам часу та ефективності;

¨ прий­няття спеціального закону про пільги, визначення змісту, стату­су, об'єкта й суб'єктів, необхідності їх і напрямів фінансування;

¨ запровадження державного обліку та контролю за використан­ням коштів непрямого бюджетного фінансування;

¨ пошуку резервів мобілізації доходів бюджету за рахунок впро­вадження оподаткування нерухомості;

¨ розширення податкової бази за рахунок легалізації та регулювання доходів юридичних і фізичних осіб;

¨ уніфікації акцизного збору, платежів за спеціаль­не використання природних ресурсів як податку та зменшення рівня непрямого оподаткування в частині справляння ПДВ.

Не­обхідно змінити ідеологію та сутність непрямого оподаткування в інтересах кожного громадянина й держави в цілому. При підготовці Податкового кодексу було б доцільно запропону­вати мораторій на введення змін і доповнень до податкового законо­давства, у тому числі на розширення переліку пільг, списання та рес­труктуризацію податкової заборгованості.

З метою забезпечення сталої тенденції зростання доходів бюджету необхідно запровадити механізм стимулювання інтересів територій щодо розширення податкової бази та забезпечення легалізації "тіньових" дохо­дів шляхом, по-перше, забезпечення стабільності бази доходів бюджету територій при визначенні трансфертів впродовж 3-5 років; по-друге, за­провадження диференційованого (стимулюючого) підходу врахування приросту (зменшення) відповідної бази доходів при визначенні на наступ­ні 3-5 років трансфертів для відповідних територій.

Одним із головних напрямів пошуку резервів забезпечення стабі­льного надходження платежів і приросту доходів бюджету залишаєть­ся реалізація важливого принципу побудови бюджетних відносин розмежування та закріплення податків, зборів і обов'язкових платежів за окремими ланками (рівнями) бюджетної системи.

Необхідність удосконалення податкової системи України очевидна. На даний час ця система потребує перенесення центру ваги з фіскальної функції до функції регулюючої.

З погляду дискусії в Україні навколо фіскальної політики в цілому та податкової реформи зокрема, істотними є три зауваження. По-перше, недо­речно розглядати зміни в податковій системі, не визначивши пріоритетів у видатках уряду (частка у ВВП, структура видатків, співвідношення між ви­датками центрального уряду та місцевих органів влади). По-друге, якими б не були варіанти ставок оподаткування, кількості податків тощо, повинен братися до уваги стан платіжного балансу. По-третє, впоряд­кування урядових видатків та податкова реформа не стануть реальними без вияву потужної політичної волі, передусім із боку виконавчої влади, і необ­хідного організаційно-правового забезпечення.

Можна запропонувати такі заходи для удосконалення податкової системи України:

· основним податковим платежам необхідно надати більшої еластичності в плані диференціації ставок податків, скорочення пільгового оподаткування, гармонізації податків на споживання з податками на особисті доходи і прибутки підприємств. Мається на увазі, що податки повинні доповнювати один одного з метою досягнення рівномірного податкового навантаження, оптимального перерозподілу коштів між окремими соціальними групами і територіями;

· кардинальних змін заслуговує чинний в Україні порядок справляння податків на споживання; тут йдеться передусім про податок на додану вартість, із якого майже 50% платників мають пільги, що деформує вартісні пропорції в доходах громадян і може мати негативні соціальні наслідки. На нашу думку, необхідно якомога більше скоротити число пільгових категорій з одночасним зниженням ставки податку на додану вартість;

· податок на прибуток підприємств недостатньою мірою виконує регулятивні функції, для їх підвищення необхідно диференціювати ставки залежно від розміру отриманого підприємством прибутку, маючи на увазі, що ступінь диференціації не повинен бути надто великим;

· з огляду на світовий досвід потребує вдосконалення амортизаційна політика в Україні: передбачене законодавством оподаткування капітального доходу від індексації вартості основних фондів, недостатньо диференційована шкала норм прискореної амортизації для основних фондів третьої групи, застосування понижувального коефіцієнту амортизаційних відрахувань, спроби узаконити перерахування до бюджету частини амортизації – все це значно гальмує реальні інвестиції;

· потребує також удосконалення оподаткування доходів фізичних осіб: моніторинги, проведені зарубіжними й українськими вченими свідчать, що 70% платників податків відмовляються збільшувати свої доходи, якщо гранична ставка оподаткування особистих доходів перевищує 30%, а тому якраз такою вона повинна бути в Україні;

· досвід розвинених країн переконує, що пільги найчастіше надаються на умовах податкового кредиту. Виходячи з цього можна запропонувати впорядкування податкових пільг в Україні: пільги не повинні бути особистими (надаватися окремим платникам), вони повинні мати цільовий характер. Суми, отримані підприємствами від відрахувань із податкової бази, а також зменшення податкового зобов’язання мають розглядатися як субсидії і використовуватися на законодавчо встановлені цілі.

Одним із напрямів ефективного формування доходної частини бюджету є детальний аналіз виконання кожної статті протягом попередніх років та врахуванням певних об’єктивних причин відхилення від передбачених показників.

Розглянемо напрями ефективного наповнення доходної частини Державного бюджету:

1. Прискорити прийняття Податкового кодексу, стратегічними напрямками якого доцільно зробити спрощення податкової системи, посилення мотивації вітчизняних виробників, формування для підприємств діючих економічних стимулів сприятливих до сплати податків, рішуча відмова від тих податків, сплату яких важко контролювати, перехід до обкладання податками окремих об’єктів власності, нерухомості, придбання предметів розкіші, змінний дохід на експортно-імпортні операції, включаючи вивіз капіталу, рентні платежі.

2. Законодавчо ввести правила, відповідно з якими обмежити величину змін у проект бюджету, які можуть вносити депутати при його проходженні в Верховній Раді України, рамками корекції статей і об’ємів постатейних видатків без збільшення їх загальних об’ємів, без зміни рівня бюжетного дефіциту, ставок податків, відрахувань та зборів до бюджету. Встановити комітетам Верховної Ради України лімити засобів на законодавчі ініціативи.

3. Прискорити здійснення адміністративної реформи з ціллю скорочення бюджетних витрат на утримання виконавчої влади за рахунок оптимізації структури та функцій державного апарату. У тому числі, по одному з основних напрямів адміністративної реформи, а саме поступово переоцінити діяльність галузевих міністерств і відомств на представлення різного роду послуг та рекомендацій підприємствам галузі на госпрахункових основах та зниження за рахунок цього бюджетних затрат на їх утримання.

4. Чітко визначити та закріпити за окремими міністерствами та відомствами функції відносно виконання відповідних статей доходної частини бюджету та державних позабюджетних фондів та покласти на них відповідальність за їх наповнення в затверджених розмірах.

5. Міністерствам та відомствам при координації з боку Міністерства економіки та Національного агентства по управлінню державними корпоративними правами підготувати та реалізувати програми підвищення доходів на кожному державному підприємстві, а також на тих, які мають акції держави.

Об’єктивною передумовою забезпечення оптимальної збалансованості бюджету будь – якої країни є його реальне наповнення, в основі якого – економічне зростання.

Висновки і пропозиції

Економічне оновлення України об’єктивно потребує зміцнення державного бюджету як основного важеля ефективного розвитку господарства країни, що прагне до соціально орієнтованої економіки.

Обсяг ресурсів, що концентрується в дер­жавному бюджеті - одна із ключових про­блем діяльності держави в умовах ринку. Доходи державного бюджету - це фінансові ресурси держави, щ о використовуються для виконання функцій, закріплених законами за державою. Доходи державного бюджету утворюються за рахунок надходжень на безповоротній основі, справляння яких передбачене законодавством України. Завдяки бюджету відповідно до Конституції України держава повинна мати можливості зосередити фінансові ресурси на важливих ділянках економічного та соціального розвитку.

Об'­єктивність процесу концентрації частини ва­лового внутрішнього продукту в розпоря­дженні держави є сьогодні загальновизнаною. Це зумовлено загальною метою суспільного виробництва, яку коротко можна подати так: зростання добробуту всіх і кожного громадя­нина зокрема.

Фінансово-податкові реформи та напрями формування економічних відносин мають бути направлені на забезпечення стабільності та сталої тенденції зростання доходів бюджету шляхом:

¨ прийняття ефективного й забезпечення стабільності чинного за­конодавства, його простоти й однозначності в трактуванні, а та­кож розробки відповідного дієвого механізму планування та ре­гулювання податкового навантаження;

¨ проведення інвентаризації діючих пільг, пільгових режимів на предмет відповідності їх вимогам часу та ефективності;

¨ прий­няття спеціального закону про пільги, визначення змісту, стату­су, об'єкта й суб'єктів, необхідності їх і напрямів фінансування;

¨ запровадження державного обліку та контролю за використан­ням коштів непрямого бюджетного фінансування;

¨ пошуку резервів мобілізації доходів бюджету за рахунок впро­вадження оподаткування нерухомості;

¨ розширення податкової бази за рахунок легалізації та регулювання доходів юридичних і фізичних осіб;

¨ уніфікації акцизного збору, платежів за спеціаль­не використання природних ресурсів як податку та зменшення рівня непрямого оподаткування в частині справляння ПДВ.

Не­обхідно змінити ідеологію та сутність непрямого оподаткування в інтересах кожного громадянина й держави в цілому. При підготовці Податкового кодексу було б доцільно запропону­вати мораторій на введення змін і доповнень до податкового законо­давства, у тому числі на розширення переліку пільг, списання та рес­труктуризацію податкової заборгованості.

З метою забезпечення сталої тенденції зростання доходів бюджету необхідно запровадити механізм стимулювання інтересів територій щодо розширення податкової бази та забезпечення легалізації "тіньових" дохо­дів шляхом, по-перше, забезпечення стабільності бази доходів бюджету територій при визначенні трансфертів впродовж 3-5 років; по-друге, за­провадження диференційованого (стимулюючого) підходу врахування приросту (зменшення) відповідної бази доходів при визначенні на наступ­ні 3-5 років трансфертів для відповідних територій.

Одним із головних напрямів пошуку резервів забезпечення стабі­льного надходження платежів і приросту доходів бюджету залишаєть­ся реалізація важливого принципу побудови бюджетних відносин розмежування та закріплення податків, зборів і обов'язкових платежів за окремими ланками (рівнями) бюджетної системи.

Необхідність удосконалення податкової системи України очевидна. На даний час ця система потребує перенесення центру ваги з фіскальної функції до функції регулюючої.

З погляду дискусії в Україні навколо фіскальної політики в цілому та податкової реформи зокрема, істотними є три зауваження. По-перше, недо­речно розглядати зміни в податковій системі, не визначивши пріоритетів у видатках уряду (частка у ВВП, структура видатків, співвідношення між ви­датками центрального уряду та місцевих органів влади). По-друге, якими б не були варіанти ставок оподаткування, кількості податків тощо, повинен братися до уваги стан платіжного балансу. По-третє, впоряд­кування урядових видатків та податкова реформа не стануть реальними без вияву потужної політичної волі, передусім із боку виконавчої влади, і необ­хідного організаційно-правового забезпечення.

Можна запропонувати такі заходи для удосконалення податкової системи України:

· основним податковим платежам необхідно надати більшої еластичності в плані диференціації ставок податків, скорочення пільгового оподаткування, гармонізації податків на споживання з податками на особисті доходи і прибутки підприємств. Мається на увазі, що податки повинні доповнювати один одного з метою досягнення рівномірного податкового навантаження, оптимального перерозподілу коштів між окремими соціальними групами і територіями;

· кардинальних змін заслуговує чинний в Україні порядок справляння податків на споживання; тут йдеться передусім про податок на додану вартість, із якого майже 50% платників мають пільги, що деформує вартісні пропорції в доходах громадян і може мати негативні соціальні наслідки. На нашу думку, необхідно якомога більше скоротити число пільгових категорій з одночасним зниженням ставки податку на додану вартість;

· податок на прибуток підприємств недостатньою мірою виконує регулятивні функції, для їх підвищення необхідно диференціювати ставки залежно від розміру отриманого підприємством прибутку, маючи на увазі, що ступінь диференціації не повинен бути надто великим;

· з огляду на світовий досвід потребує вдосконалення амортизаційна політика в Україні: передбачене законодавством оподаткування капітального доходу від індексації вартості основних фондів, недостатньо диференційована шкала норм прискореної амортизації для основних фондів третьої групи, застосування понижувального коефіцієнту амортизаційних відрахувань, спроби узаконити перерахування до бюджету частини амортизації – все це значно гальмує реальні інвестиції;

· потребує також удосконалення оподаткування доходів фізичних осіб: моніторинги, проведені зарубіжними й українськими вченими свідчать, що 70% платників податків відмовляються збільшувати свої доходи, якщо гранична ставка оподаткування особистих доходів перевищує 30%, а тому якраз такою вона повинна бути в Україні;

· досвід розвинених країн переконує, що пільги найчастіше надаються на умовах податкового кредиту. Виходячи з цього можна запропонувати впорядкування податкових пільг в Україні: пільги не повинні бути особистими (надаватися окремим платникам), вони повинні мати цільовий характер. Суми, отримані підприємствами від відрахувань із податкової бази, а також зменшення податкового зобов’язання мають розглядатися як субсидії і використовуватися на законодавчо встановлені цілі.

Одним із напрямів ефективного формування доходної частини бюджету є детальний аналіз виконання кожної статті протягом попередніх років та врахуванням певних об’єктивних причин відхилення від передбачених показників.

Розглянемо напрями ефективного наповнення доходної частини Державного бюджету:

6. Прискорити прийняття Податкового кодексу, стратегічними напрямками якого доцільно зробити спрощення податкової системи, посилення мотивації вітчизняних виробників, формування для підприємств діючих економічних стимулів сприятливих до сплати податків, рішуча відмова від тих податків, сплату яких важко контролювати, перехід до обкладання податками окремих об’єктів власності, нерухомості, придбання предметів розкіші, змінний дохід на експортно-імпортні операції, включаючи вивіз капіталу, рентні платежі.

7. Законодавчо ввести правила, відповідно з якими обмежити величину змін у проект бюджету, які можуть вносити депутати при його проходженні в Верховній Раді України, рамками корекції статей і об’ємів постатейних видатків без збільшення їх загальних об’ємів, без зміни рівня бюжетного дефіциту, ставок податків, відрахувань та зборів до бюджету. Встановити комітетам Верховної Ради України лімити засобів на законодавчі ініціативи.

8. Прискорити здійснення адміністративної реформи з ціллю скорочення бюджетних витрат на утримання виконавчої влади за рахунок оптимізації структури та функцій державного апарату. У тому числі, по одному з основних напрямів адміністративної реформи, а саме поступово переоцінити діяльність галузевих міністерств і відомств на представлення різного роду послуг та рекомендацій підприємствам галузі на госпрахункових основах та зниження за рахунок цього бюджетних затрат на їх утримання.

9. Чітко визначити та закріпити за окремими міністерствами та відомствами функції відносно виконання відповідних статей доходної частини бюджету та державних позабюджетних фондів та покласти на них відповідальність за їх наповнення в затверджених розмірах.

10. Міністерствам та відомствам при координації з боку Міністерства економіки та Національного агентства по управлінню державними корпоративними правами підготувати та реалізувати програми підвищення доходів на кожному державному підприємстві, а також на тих, які мають акції держави.

Об’єктивною передумовою забезпечення оптимальної збалансованості бюджету будь – якої країни є його реальне наповнення, в основі якого – економічне зростання.

Список використаної літератури:

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року – Українсько-правнича фундація – К., 1996.

2. Бюджетний Кодекс України. Затверджений Верховною Радою України 21 червня 2001 року №2542-III // Офіційний вісник України – К., 2001, - №29.

3. Закон України “Про Державний бюджет України на 2004 рік” №2120-III від 7.12.2003 р. // Офіційний вісник України. – К., 2003, - №52.

4. Закон України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” // Офіційний вісник України. – К., 2004, - №2, с.50.

5. Закон України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” // Урядовий кур’єр. – 2005 р - №4.

6. Закон України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” // Урядовий кур’єр. – 2006 р - №9

7. Постанова Верховної Ради України “Про основні напрями бюджетної політики на 2001 рік (Бюджетна резолюція) // Праця і зарплата. – 2000. - №26.

8. Про структуру бюджетної класифікації України (Постанова Верховної Ради України №327 / 96 – ВР від 12.07. 1996) // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №42.

9. “Про затвердження поряд­ку застосування непрямих методів визначення обсягу операцій, що обкладаються податком на додану вартість” (Постанова Верховної Ради України від 18 грудня 1998 р. № 1997). // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - №42.

10. Про основні напрями бюджетної політики на 2004 рік // Фінанси України. – 2003. - №8.

11. Антологія бюджетного механізму / Під редакцією доктора економічних наук, професора С.І. Юрія. – Тернопіль, “Економічна думка”, - 2001.

12. Андрущенко В., Федосов В. Фінансово-скарбові інститути ко­- зацької України // Київ. - 1993. - № 7. - С. 129-136.

13. Андрущенко В.Л., Федосов В.М. Запорозька Січ як україн­ ський феномен. — К.: Заповіт, 1995. — 173 с.

14. Андрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу в XX столітті: (теоретична концептуалізація і наукова проблемптика державних фінансів). – Львів: Каменяр. – 2000. – с. 86.

15. Бескид Й.М. Роль державного бюджету в соціально-економічному розвитку української держави // Наукові записки. Серія: економіка, - 2001. - №7. - с. 81.

16. Бондарчук Т.Г. Механізм управління та обслуговування державного боргу// Фінанси України. – 2003. - №4. – с.15.

17. Буковинський С.А. Концептуальні засади управління бюджетними коштами в Україні // Фінанси України. – 2001. - №5. – с.25.

18. Буряченко А.Є. Історичні аспекти еволюції бюджетної системи України // Фінанси України, - 2002, - №6, - с. 139.

19. Бюджет – 2006 // Економіст. – 2006. - №1. – с. 25.

20. Бюджетний і Податковий Огляд. Четвертий квартал 2006 р. Річний звіт 2006 р.: Аналітичні статті, коментарі, таблиці / Група фіскального аналізу при Комітеті Верховної Ради України з питань бюджету. — К., 2007. — с. 96

21. Бюджетний і Податковий Огляд. Аналіз проекту бюджету на 2006р. Поданого КМУ на перше читання ; Група фіскального аналізу при Коміте­т Верховної Ради України з питань бюджету. — К.,2006. – с.2

22. Бурковський В.В. Роль податків у наповненні бюджетів усіх рівнів. // Фінанси України. – 2005. - №5. – с.78.

23. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник, - К., НІОС, - 2002.

24. Василик О.Д., Павлюк К.В. Удосконалення податкової сис­ теми України. // Фінанси України. — 1997. — № 10. — С. 37-42.

25. Василик О.Д., Павлюк К.В. Шляхи зміцнення фінансового становища держави. // Фінанси України. — 1998. — № 7. — С. 5-9.

26. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС. – 2000.

27. Вегера С. Модель соціального бюджету в Україні: методи її формування. //Економіст 2001.- №5.

28. Вороній Ю. Пріоритети бюджетної політики. // Економіст. - 2002. - №6. -с. 52-56.

29. Галушко О.С. Формування державного та місцевих бюджетів в умовах трансформації економіки // Фінанси України, - 2001, - №5, - с. 51.

30. Гнатюк П. Бюджет держави: проблеми надходжень. // Економіст. - 2000.-№1.

31. Горбулін В., Михалевич М., Сергієнко І. Про деякі проблеми і результати фінансового та бюджетного прогнозування в умовах пере­ хідної економіки // Економіка України. — 1997. — № 2. — С. 31-39.

32. Гордей О.Д., Василик Д.О. Бюджетний механізм забезпечення зростання суспільного добробуту. .//Фінанси України. – 2005. - №4. – с.29.

33. Григораш Т.Ф. Фінансові чинники формування міцевих бюджетів.//Фінанси України. – 2005. - №5. – с.65.

34. Дєєва Н.М. Стабільність і ефективність бюджетного процесу.// Фінанси України. – 2001. - №5. – с.41.

35. Дегтяр Н.А. Складові джерел доходів бюджету держави. // Вісник податкової служби України. — 2000.- №22.

36. Економічна історія України і світу: Підручник / За редакцією Б.Д.Лановика, - К.: Вікар, - 2001, - с. 207.

37. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник – третє видання. – К.: Товариство “Знання” КОО. – 2000

38. Загуменнов М.М. Макроекономічні показники та їх вплив на доходи та видатки бюджету // Фінанси України, - 2002, - №3, - с. 65.

39. Ісмаїлов А.Б. Бюджетний процес та напрямки його вдосконалення. // Фінанси України. - 2002. - №8.

40. Історія держави і права України: Підручник / За редакцією А.Й. Рогожина, - К.: Ін Юре, - 1996, - с. 8.

41. Кириленко О.П. Зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів // Фінанси України. - 1996. — № 9. — С. 35-39.

42. Луніна І. Податкова політика України у контексті створення умов для економіяного зростання // Економіка України, - 2000, - №9, - с. 45.

43. Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Історія господарства: Україна і світ. – К.: Вища школа, - 1995, - с. 89.

44. Лилик О. Міжбюджетні відносини в економічній системі держави. //Фінанси України. - 2002. - №6.

45. Мельниченко С.В. Туристична галузь – суттєве джерело поповнення коштів державного бюджету // Фінанси України, - 2001, - №2, - с. 63.

46. Мельник П.В. Тенденції формування доходів державного бюджету і монетарна політика // Фінанси України, - 2001, - №6, - с. 24.

47. Мітюков І. Бюджетна реформа і основні напрямки удосконалення бюджетної політики. // Фінанси України. - 2001. - №8. - с. 16-24.

48. Михасюк А. Державний бюджет як інструмент державного регулювання економіки . Підручник. -К: 2002.

49. Лагутін В.Д. Фінанси України та шляхи їх реформування .//

Фінанси України.– 2005 р.-№7-с.13-25.

50. Музика О. Щодо поняття бюджету. // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - №5. - с. 64-67.

51. Новикова М.М. Удосконалення взаємодії бюджетів всіх рівнів. // Фінанси України. – 2005.

52. Онищук Я.В. Посилення ролі запозичень у доходах державного бюджету // Фінанси України. – 2004. - №4. – с.39.

53. Опарін В. М. Передумови та чинники розбудови ефективної бюджетної системи в Україні. // Фінанси України. - 2000. - №9. - с. 126-134.

54. Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): Навчальний посібник. – К.: КНЕУ. – 2001.

55. Оцінки і прогнози // Економіст. – 2003. - №1 (січень) – с. 19.

56. Падалка В.М., Красноступ Н.І., Крапивна В.І. Економетричне прогнозування бюджетних надходжень. // Фінанси України. – 2002. - №10. – с.85.

57. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навч.посібник. - К.: Знання - Прес, 2002.

58. Позднякова Т.А. Теорстичекие аспекты взаимоотношений бюджетов в области формирования доходов // Финансы. — 1998. - № 8. - С. 10-12.

59. Підсумки роботи Державної податкової служби України. // Податковий вісник України. – 2006. -№ 1. - С. 20-32.

60. Плужніков І. Інформаційно-аналітичне забезпечення прогнозування і планування бюджетної політики держави. //Актуальні проблеми економіки. - 2002. - №9. - с. 56-58.

61. Плужніков І. Пріоритети соціально-економічного розвитку регіонів вбюджетній політиці держави. // Менеджер. - 2002. №5 (21). - с. 296-298.

62. П’ятаченко Г.О. Удосконалення механізму наповнення дохідної частини бюджету. // Фінанси України. – 2001. - №5. – с.75.

63. Свердан М.М. Податок на прибуток підприємств. . // Фінанси України. – 2006. - №10. – с.89.

64. Соколовська А. Розвиток системи оподаткування в контек­ сті реформи міжбюджетних відносин // Збірник наукових праць Ук­ раїнського фінансово-економічного інституту. — 2005. — № 3(6). - С. 5-7.

65. Сичевський В. Податок на прибуток підприємств у сучасних умовах // Податковий вісник України. – 2006.

66. Соскін О. Дефіцитний державний бюджет - 2005. // Економіст. - 2001. - №11.-с. 14-16.

67. Томин О. Джерела формування спеціального фонду бюджету. // Вісник податкової служби. - 2005. - №3. - с. 16-21.

68. Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та со­ ціальної політики на 2002-2006 роки.

69. Усенко Н. Бюджет - 2006 // Віче. - 2005. - №3. -с. 63.

70. Федько В. Державний бюджет України на 2005 рік. Основа економічного і соціального розвитку країни. // Вісник податкової служби України. - 2005.- №4. (січень).

71. Чугунов І.Я. Основні підсумки виконання бюджету у 2000 році. // Фінанси України. – 2001. - №6. – с.39.

72. Шевчук В.О. Державні фінанси зарубіжних країн // Фінанси України. – 2002. - № 2.

73. Юрій С.І. Концептуальні засади сутності бюджету // Фінанси України. – 2001. - №10. – с.3.

74. Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України. – К.: НІОС. – 2000.

75. Юрій С.І., Бескид Й.М., Плішко І.В. Державний бюджет України: Навчальний посібник. – Тернопіль. – 1998.

76. Януль І.Є. Бюджетна політика України: проблеми та перспективи // Фінанси України. – 2005. - №2.

77. Основні показники виконання бюджетів України за 2004-2006 рр. та прогноз 2007 рік – [ Цит. 2007, 22 січня]. – Доступний з: < http: // WWW.minfin.com.ua >.

[1] Финансы : Учебное пособие / под ред.В.М.Родионовой. М.: Финансы и статистика, 1995.

[2] http://dn.kiev.ua/prognosis/VVP25_11.html

[3] Прогноз Міжнародного валютного фонду, Контракти / № 41 / 10.10.2005. с. 28.

[4] Діловий щотижневик «Контракти», №40 від 3 жовтня 2006 року