Аналіз платоспроможності підприємства (на прикладі ТОВ “Дана”)

Зміст

Вступ 3

1. Теоретичні аспекти поняття платоспроможності позичальника і значення її оцінки 4

2. Організаційна характеристика фінансового-господарської діяльності ТОВ "Дана". 9

3. Експрес-аналіз фінансового стану позичальника 11

3.1. Аналіз позичальника банком при кредитуванні 12

3.2. Аналіз кредитоспроможності і кредитоспроможності ТОВ “Дана” 14

4. Вдосконалення діючої практики оцінки кредитоспроможності позичальника 22

Висновки 26

Список використаних джерел 27

Вступ

В сучасних умовах кредитування є й буде необхiдною умовою для розвитку бізнесу в країні, тому що розвивати справу без залучених коштiв майже неможливо; банкiвський кредит є одним iз найважливiших чинникiв, якi забезпечують безперервнiсть розширеного вiдтворення. Але це означає, що в першу чергу, будуть розвиватись тi банки, якi зможуть постiйно збiльшувати об’єми кредитування при умовi забезпечення повернення наданих кредитiв.

Так як основну частину прибутку банк отримує вiд кредитних операцiй, то стає явною важливiсть мінімізація саме кредитного ризику, тобто ризику неплатежу за позикою та вiдсотками за неї, в процесi взаємодiї банка i клієнта.

У зв’язку з цим перед банками у галузi кредитування постало подвiйне завдання - збiльшити об’єми надання кредитiв та одночасно забезпечити їх повернення.

Ґрунтуючись на вище сказаному, слiд зазначити, що однією iз досить важливих проблем організації кредитування є визначення комерцiйним банком платоспроможності і кредитоспроможності клієнта та розробка відповідної стратегії своєї дiяльностi.

Перед тим як укласти кредитну угоду з потенцiйним позичальником, фахiвцi комерцiйного банку зобов’язанi оцiнити й ретельно проаналiзувати його платоспроможнiсть щодо можливостi й доцiльностi надання йому кредиту, визначити перспективи своєчасного повернення кредиту i процентiв.

Пiдводячи підсумки викладеного, слiд зазначити, що актуальнiсть роботи полягає в необхідності проведення оцiнки платоспроможностi позичальника, оскiльки правильне законодавче i нормативне врегулювання таких вiдносин сприяє своєчасному поверненню коштiв, прискоренню їх обiгу, стимулюючи тим самим подальший розвиток грошово-кредитних відносин.

В якості об’єкта дослідження виступають взаєвідносини між комерційним банком та потенційним позичальником – підприємством в процесі надання кредиту

Метою даної роботи є визначення понять платоспроможності і кредитоспроможності позичальника та проведення її оцiнки.

Головними завданнями роботи є:

- визначення прогресивного зарубiжного досвiду оцiнки ризику за позикою;

- аналiз вітчизняної практики визначення платоспроможності та кредитоспроможностi позичальника;

- визначення перспектив вдосконалення методик оцiнки кредитоспроможностi і платоспроможності.

Для виконання роботи було проаналізовано теоретичні матеріали, та матеріали періодичних видань.

1. Теоретичні аспекти поняття платоспроможності позичальника і значення її оцінки

Перебудова кредитної системи країни, утворення комерційних банків і перехід до дворівневої банківської системи, орієнтація на ринковий характер економіки вимагають глибших підходів до проблеми оцінювання банками платоспроможності позичальників.

Проблема надійної оцінки платоспроможності клієнтів набула високої актуальності в сучасних умовах діяльності комерційних банків, коли внаслідок скорочення обсягів виробництва, дефіциту платіжних засобів, а іноді і шахрайських дій значна кількість клієнтів не повертає отримані кредити. Це призводить до значних збитків комерційних банків в сфері їх кредитної діяльності, є головною причиною банкрутств не тільки малих, а й великих комерційних банків, створених в останні роки (прикладом цього є банк "ІНКО", “Градобанк", банк "Відродження" тощо).

Основну мету проведення комерційним банком оцінки кредитоспроможності і платоспроможності клієнта можна сформулювати таким чином: "Відповідно до мети залучення кредиту, фінансового стану та репутації позичальника визначити доцільність надання йому кредиту та оптимізувати конкретні умови кредитної угоди з ним".

Оцінка платоспроможності та кредитоспроможності клієнтів в банку має базуватись на певних принципах:

- забезпечення достовірності оцінки. Ця достовірність базується на залученні до проведення оцінки всіх необхідних інформаційних даних, відповідної експертизи отриманої інформації, визначенні широкого кола показників оцінки, які всебічно характеризують діяльність позичальника;

- забезпечення диференційованого підходу до оцінки юридичних та фізичних осіб. Принципові особливості умов надання та використання виробничого та споживчого кредиту визначають необхідність певної диференціації складу показників оцінки та використаних методів щодо кожної з цих груп позичальників;

- забезпечення диференційованого підходу до оцінки клієнтів при наданні їм коротко- або довгострокових кредитів. Така диференціація визначається різним рівнем кредитного ризику за окремими його елементами і потребує відповідної розробки різних систем показників оцінки кредитоспроможності клієнтів у часі;

- забезпечення перспективності оцінки кредитоспроможності клієнтів. Як свідчить сучасний досвід, в процесі проведення оцінки кредитоспроможності клієнтів комерційні банки спираються, в основному, на результати діяльності в попередньому періоді, які значною мірою визначались економічними умовами розвитку країни на попередньому етапі. В той же час умови повернення кредиту, можливості ефективного обслуговування значною мірою пов'язані з діяльністю і фінансовим станом клієнтів у передбачуваному періоді, що вимагає відповідного прогнозування окремих показників оцінки;

- забезпечення наукової обгрунтованості результатів оцінки. Така обгрунтованість повинна визначатись використанням сучасних наукових методів і передового практичного досвіду проведення такої оцінки, залученням у необхідних випадках висококваліфікованих експертів, впровадженням сучасних іноваційних технологій здійснення оцінки тощо.

Розглянемо більш детально зміст окремих етапів процесу оцінки платоспоможності і кредитоспроможності клієнтів комерційними банками.

1) Визначення системи характеристик, що оцінюють кредитоспроможність окремих груп клієнтів, передбачає дослідження і формування в кожному комерційному банку основних груп чинників, що впливають на ефективність окремих кредитних рішень. Сучасні рекомендації щодо системи цих характеристик носять найбільш полемічний характер не тільки у вітчизняній, але й в зарубіжній практиці оцінки кредитоспроможності клієнтів.

В Україні нормативні основи такої оцінки закладені в Положенні НБУ "Про кредитування" [12], в якому визначено: "Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:

- забезпеченість власними коштами не менше 50 відсотків усіх його видатків;

- репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни);

- оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, що надається (конкурентоздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на .продукцію, послуги, обсяги експорту);

1. Визначення системи характеристик, що оцінюють кредитоспроможність окремих груп клієнтів

2. Формування необхідної інформаційної бази для проведення оцінки кредитоспроможності клієнтів

3. Експертиза сформованої інформаційної бази

4. Прийняття попереднього рішення щодо можливості надання кредиту клієнту відповідно до його кредитної заявки

5. Вибір методів оцінки окремих характеристик кредитоспроможності клієнта і проведення необхідних розрахунків

6. Аналіз результатів оцінки і групування позичальників за рівнем кредитоспроможності

7. Прийняття остаточного рішення щодо можливості надання кредиту клієнту

8. Формування системи кредитних умов, що мають бути диференційовані відповідно до рівня кредитоспроможності клієнта

9. Оптимізація кредитних умов і їх відображення в кредитній угоді з клієнтом.

Система характеристик оцінки платоспроможності клієнтів, що використовується комерційними банками країн з розвиненою ринковою економікою, за останні роки набула значних змін.

Для вироблення і схвалення оптимальних економічних рішень кредиторам потрібна об'єктивна оцінка не лише наявної, а й потенційної спроможності підприємства одержувати доходи. Необхідну для цього інформацію містить річний звіт підприємства — баланс, звіт про прибутки і збитки та про рух грошових коштів.

Комерційними банками різних країн на сьогодні випробувано багато систем оцінки позичальників. Ці системи відрізняються одна від одної кількістю показників, що застосовуються як складові частини загального рейтингу позичальника, а також різними методиками складання характеристик та визначення їх пріоритетності.

У міжнародній практиці кредитування застосовуються досить різні системи аналізу кредитоспроможності, що відрізняються, зокрема, складом та кількістю елементів: система 5С, РАRSER, САМРАRІ, МЕМО RISК, система 4FС, РАRTS.

В практицi американських банкiв використовується “правило п’яти сi”, де критерії вiдбору клієнтів визначенi cловами, що починаються на лiтеру “сi”:

- caracter (характер позичальника);

- capacitu (фiнансовi можливостi);

- capital (капiтал, майно);

- collateral (забезпечення);

- conditions (загальнi економiчнi умови).[16]

Пiд “характером” позичальника мається на увазі його репутацiя, ступiнь вiдповiдальностi, готовнicть та бажання погашати борг. Банк намагається перш за все вияснити, як позичальник вiдносився до своїх зобов’язань у минулому, чи були в нього затримки в погашеннi боргiв, яким є його статус у дiловому свiтi. Банк намагається отримати психологiчну картину позичальника, користуючись для цього iнтерв’ю з ним, iнформацiєю з особистого архiву, консультацiями з iншими банками та фiрмами, iншою можливою iнформацiєю.

Фiнансовi можливостi позичальника, його здатнiсть погасити кредит визначаються за допомогою ретельного аналiзу його доходiв та видаткiв i перспектив змiни їх у майбутньому.

Взагалi у позичальника банку є три джерела коштiв для погашення позики:

- поточнi касовi надходження (cash flow);

- продаж активiв;

- iншi джерела фiнансування.

Комерцiйнi банки традицiйно вiдносяться до тiєї категорiї кредиторiв, позики яких погашаються за рахунок чистого сальдо поточних касових надходжень (net cash flow). Цей показник дорiвнює чистому операцiйному прибутку плюс амортизацiйнi вiдрахування мiнус прирiст дебiторської заборгованостi мiнус прирiст товарних запасiв плюс сума рахункiв до сплати.

Критичне значення для погашення позики має динаміка дебiторської заборгованостi пiдприємства та змiни його товарних запасiв. Найчастiше з цими статтями пов’язанi складностi в погашеннi позики.

“Загальнi умови” визначають дiловий клiмат в країнi та впливають як на банк, так й на позичальника: стан економічної кон’юнктури, наявнiсть конкуренції зi cторони iнших виробникiв подiбного товару, податки тощо.

Данi критерiї виражають у цифрах (квантифiцирують) вiдповiдно до кожного випадку. На основi цього приймається зважене рiшення вiдносно кредитоспроможностi позичальника. У межах дилеми “ризик-доходнiсть” позичальники, що мають бiльш слабкi фiнансовi позиції повиннi платити за кредит бiльше, нiж бiльш надiйнi позичальники.

Цiкавою, з нашої точки зору, є система оцiнки кандидата у позичальники PARSER чи CAMPARI, що використовується в англiйських клiрингових банках.

РARSER

P - Person- iнформацiя про особу потенцiйного позичальника, його репутацiю.

А - Avount- обґрунтування суми кредиту.

R - Repayment - можливостi погашення.

S - Security - оцiнка забезпечення.

Е - Expediency- доцiльнiсть кредиту.

R - Remuneration- винагорода банку (процентна ставка) за ризик надання кредиту.

CAMPARI

C - Character- репутацiя позичальника.

A - Ability- оцiнка бiзнесу позичальника.

M - Means- аналiз необхiдностi звертання за позикою.

P - Purpose- мета кредиту.

A - Amount- обґрунтованість суми кредиту.

R - Repayment- можливiсть погашення.

I - Insurance- cпосiб страхування кредитного ризику.

У англомовних країнах також використовується система оцiнки позичальника, що складається з двох етапiв: MEMO-RISK

MEMO

M - Managenren- менеджмент.

E - Experience - досвiд.

M - Market- ринок.

O - Opetions- функцiонування бiзнесу.

RISK

R - Repaument- погашення.

I - Interest- вiдсоток.

S - Security- забезпечення.

К - Kontrol- контроль.

На етапi MEMO оцiнюється:

- досвiд i компетентнicть керiвникiв;

- ринок та його умови (його стан та перспективи розвитку);

- дiяльнiсть підприємства (можливостi у виробництвi та реалiзацiя продукції).

На етапi RISK оцiнюються:

- перспективи погашення кредиту з урахуванням ринкових перспектив компанії;

- вплив будь-якого можливого пiдвищення процентних ставок на перспективу погашення кредиту;

- вартicть забезпечення;

- рiвень контролю (якi заходи може здiйснити банк при невиконаннi певних умов).

Серед методик, що дозволяють проводити експертну оцiнку дiяльностi суб’єктів фiнансового ринку, найбiльш вiдома система CAMEL.

CAMEL

C - Capital- достатнiсть капiталу.

A - Assets- якicть активiв.

М - Management- управлiння.

E - Earnings- надходження чи рентабельнiсть.

L - Liguidity - лiквiднiсть.

Складовi системи CAMEL сумiжнi iз компонентами систем CAMPARI та PARSER, так як пiдходи до аналiзу кредитоспроможностi банкiвських та небанкiвських установ достатньо унiверсальнi.

Таким чином, у зарубiжнiй банкiвськiй практицi при розглядi питання про кредитоспроможність клiєнта аналiзуються в комплексi такi незicтавнi категорiї як економiчнi iнтереси банку, гарантiї повернення позички, з одного боку, i людські якостi індивідуального позичальника або керiвного складу пiдприємства - боржника, з iншого, що дозволяє реально оцінити можливості потенційного позичальника та певною мірою застрахувати себе від можливих збитків.

Цiкаво вiдмiтити, що у захiдних країнах та у вiтчизнянiй банкiвськiй практицi використовуються дещо рiзнi пiдходи щодо визначення кредитоспроможностi і платоспроможності позичальника та схвалення надання кредиту. Це, в першу чергу, обумовлено різницею в економічному та політичному устрої країн, а також нормативно-правовою базою, яка регулює грошово-кредитні відносини всередині країни.

Згiдно з Положенням Нацiонального банку України “Про кредитування” № 246 вiд 28.09.1995 р. (з доповненнями) головним принципом кредитної дiяльностi банку є забезпеченiсть кредиту, що “означає наявнiсть у банка права на захист своїх iнтересiв, недопущення збиткiв вiд неповернення боргу через неплатоспроможнiсть позичальника” [3]. Вiдповiдно до вказаного Положення основними критерiями оцiнки кредитоспроможностi позичальника можуть бути:

- забезпечення власними коштами не менш як на 50% усiх видаткiв позичальника (клієнта);

- репутацiя позичальника (квалiфiкацiя, здiбностi керiвника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисциплiни тощо);

- оцiнка продукції, що випускається, наявнicть замовлення на ii реалiзацiю, конкурентноздатність на внутрiшньому та зовнiшньому ринках, попит на продукцiю, обсяги експорту;

- економiчна кон’юнктура (перспективи розвитку підприємства - позичальника тощо).

Фінансовий стан будь-якого підприємства є комплексним поняттям і характеризується системою показників, які відображають наявність та розміщення коштів, реальні й потенційні фінансові можливості. Його визначають на конкретну дату. Інформаційною базою аналізу фінансового стану є звітні дані підприємства (зокрема його бухгалтерський баланс).

Всі показники, які характеризують фінансові ресурси підприємства, а відповідно й фінансовий стан, доцільно класифікувати за показниками ліквідності, фінансової стійкості, ділової активності, рентабельності.

Оцінювання кредитоспроможності позичальника здійснюється шляхом зіставлення фактичного значення коефіцієнтів і показників з їхніми критеріальними рівнями Унаслідок такого зіставлення встановлюється клас підприємства, відповідно до якого банк організовує з ним кредитні відносини.

Така оцінка кредитоспроможності позичальника проводиться в основному при аналізі фінансових можливостей підприємств малого та середнього бізнесу.

Для точнішої оцінки кредитоспроможності доцільно простежити за динамікою балансів позичальника хоча б за останні два роки (а найкраще — за максимально можливу кількість років) з обов'язковим аналізом чинників, що впливали на рівень відповідних коефіцієнтів і показників.

2. Організаційна характеристика фінансового-господарської діяльності ТОВ "Дана"

Товариство з обмеженою відповідальністю “Дана” зареєстроване Печерською районною Радою народних депутатів м. Києва і діє на підставі Законів України: “Про господарські товариства”, “Про власність”, “Про підприємства” та інших нормативних актів України, а також власного Статуту і Установчого договору, які визначають порядок створення, діяльності, організації, реорганізації і ліквідації товариства.

Для вирішення статутних цілей предметом діяльності Товариства в країні та за її межами визначаються:

- виготовлення та реалізація харчових продуктів, у тому числі алкогольних виробів, в тому числі оптова та роздрібна торгівля ними;

- продаж та обслуговування устаткування для харчової промисловості та відповідних технологій, включаючи, але не обмежуючись, обладнання, харчові добавки, барвники, необхідні матеріали;

- розробка, виробництво, установка, налагодження, ремонт та обслуговування устаткування загального та спеціального призначення;

- надання науково-технічних, виробничих, маркетингових, посередницьких, консалтингових послуг.

Майно Товариства становлять основні фонди та оборотні кошти, інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі Товариства.

Для досягнення цілей дяльності Товариства Засновниками створено Статутний фонд. Статутний фонд вноситься у вигляді грошей та майна. Розмір і розподіл Статутного фонду визначається в Установчому договорі про створення і діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю “Дана”.

Структура управління підприємством склалася наступним чином – вище керівництво, бухгалтерія, виробництво, збут і маркетинг.

Організаційна структура підприємства є лінійною.

Організаційна структура підприємства представлена на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Організаційна структура підприємства.

Загальне керівництво і розробку загальної стратегії фірми здійснює генеральний директор.

Керівництво з усіх фінансових і комерційним питанням і контроль діяльності керівників структурних підрозділів здійснює комерційний директор.

Заступники генерального директора здійснюють керівництво над виробництвом, а також контролюють маркетингову діяльність і рекламну політику.

Менеджери з збуту ведуть роботу з плануванню і здійсненню продаж продукції на основі договорів з оптовими та роздрібними ринковими операторами і розробляють і організовують схеми постачань.

Вони на початку кожного місяця на основі даних про попит і зміст ринку, що надаються відділом маркетингу, розробляють плани продаж продукції по різних напрямках і ведуть роботу з ведення клієнтів.

Контроль за фінансовою діяльністю фірми здійснює головний бухгалтер, до якої надходить інформація про наявність і рух коштів і здійснення фінансово- господарських операцій. Головний бухгалтер очолює бухгалтерію і планово-економічний відділ, і відповідає за належне документальне оформлення усіх фінансових операцій, веде бухгалтерську документацію, здійснює контроль за доходами і витратами фірми, вчасно нараховує і перелічує податки в бюджет, подає бухгалтерську, податкову і статистичну звітність.

Секретар фірми обробляє і приймає всю інформацію, що надходить на фірму, передає керівнику, а також у відповідні підрозділи фірми, веде документацію, відповідає на всі телефонні дзвонки, надає первинну інформацію клієнтам.

Поширюють рекламу, роблять вивчення ринку і споживачів підприємства робітники відділу маркетингу підприємства.

Комерційні угоди на продукцію укладають менеджери по збуту, на яких покладається відповідальність при заключенні угоди. Якщо вартість угоди перевищує 1 тис. грн., то угода обов'язкова узгоджується з вищим керівництвом фірми.

Угоди з іншими підприємствами на надання транспортних послуг, постачання, крунооптові продажі заключуються заступниками директора чи директором фірми.

В даний час сильними сторонами підприємства можна назвати:

- розмаїтість видів продукції;

- гнучка система знижок;

- належний рівень професійної підготовки працівників підприємства.

Слабкими сторонами фірми можна назвати:

- недостатній розвиток торгової мережі. Основний ринок збуту продукції підприємства – м. Київ. Цю проблему підприємство планує вирішити шляхом пошуку іногородних партнерів;

- недостатно розвита матеріально-технічна база, необхідне відновлення основних фондів підприємства.

З розширенням обсягів діяльності, утворенням філій і представництв планується відповідне збільшення ланок організаційної структури .

3. Експрес-аналіз фінансового стану позичальника

Характер діяльності позичальника банку, його фінансова стійкість визначаються насамперед величиною капіталу, основними складниками якого є статутний фонд і прибуток.

Одним з показників, що характеризують позичальника з цього боку, є коефіцієнт незалежності. Він дозволяє оцінити долю власників у загальній вартості майна підприємства і обчислюється як відношення величини джерел власних засобів до загальної суми балансу. У більшості індустріальне розвинутих країн вважається, якщо цей коефіцієнт вищий 0,5 (тобто 50% і більше), то ризик кредиторів зведено до мінімуму: продавши половину майна, сформовану за рахунок власних засобів, підприємство може погасити свої боргові зобов'язання.

Аналіз балансу на ліквідність полягає в оцінці його стану з погляду здатності господарських організацій без порушення нормальної роботи виробництва здійснювати термінові платежі за рахунок відповідних їм за терміновістю надходжень від реалізації цінностей. Включення показників ліквідності в групу показників, які характеризують перспективи розвитку підприємства, пояснюється тим, що вони дозволяють оцінити платоспроможність позичальника на найближчий час. Серед показників ліквідності вимогам визначення найближчих перспектив розвитку підприємства найповніше відповідає коефіцієнт ліквідності балансу. Він визначається як відношення обсягу першокласних ліквідних засобів до загальної суми заборгованості, що підлягає погашенню за найближчі три місяці.

Важливим є аналіз рентабельності підприємства, обчислений як відношення прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства, до собівартості реалізованої продукції. На базі зіставлення такого показника з середнім рівнем рентабельності підприємницької діяльності можна оцінити вигідність підприємництва. Цей показник широко застосовується в практиці банківського аналізу капіталістичних країн. Для нашої економіки він поки що незастосовний, оскільки в нас не робиться розрахунок рентабельності підприємницької діяльності взагалі і внутрігалузевої зокрема.

3.1. Аналіз позичальника банком при кредитуванні

Формування необхідної інформаційної бази для проведення оцінки кредитоспроможності клієнтів банку має на меті забезпечити процес оцінки всієї первинної інформації. Конкретний перелік цієї первинної інформації повинен визначатись системою характеристик, що використовується банком в процесі оцінки кредитоспроможності клієнтів. Основні джерела інформації для проведення оцінки кредитоспроможності клієнтів.

Головне місце серед джерел інформації посідають кредитна заявка клієнта та його кредитна історія.

1. Кредитна заявка клієнта

2. Фінансова звітність про господарську діяльність, що ведеться клієнтом

3. Кредитна історія клієнта

4. Кредитна інформація, що надається про клієнта іншими комерційними банками

5. Інші джерела інформації про клієнта

Кредитна заявка клієнта складається за формою, яка розробляється кожним комерційним банком індивідуально. Ця форма може бути диференційована за складом інформаційних показників по довгострокових та короткострокових видах кредиту. До кредитної заявки клієнта слід додати: звітний баланс; звіт про фінансові результати; звіт про фінансово-майновий стан; звіт аудиторської організації про фінансовий стан клієнта (у випадках клопотання про одержання кредиту в іноземній валюті); бізнес-план інвестиційного проекту, що кредитується, (у випадках клопотання про одержання довгострокового кредиту); статутні документи тощо.

Однак, з'являється багато позичальників, які взагалі не мають кредитної історії. Особливо це насамперед стосується підприємств малого бізнесу. Проблема загострюється тим, що в Україні майже не розвинута міжбанківська система обміну кредитною інформацією, подібно до тієї, наприклад, яка існує між американськими комерційними банками завдяки діяльності агентств типу Robert Morris Associates.

Вибір методів оцінки окремих характеристик кредитоспроможності клієнта і проведення необхідних розрахунків є найбільш складним етапом кредитного процесу.

Серед цих методів як найбільш ефективні на думку багатьох дослідників можуть бути виділені наступні:

а) нормативний;

б) статистичний;

в) експертний;

г) бальний.

Нормативний метод полягає у порівнянні окремих показників, що входять до оцінки кредитоспроможності клієнта, з відповідними нормативами, що встановлені Національним банком України [4] та розроблені комерційним банком самостійно. Найбільш поширеними серед таких нормативів, що використовуються в процесі оцінки, є:

- норматив максимального розміру кредитів, що надаються одному інсайдеру (Н-11);

- норматив максимального розміру ризику на одного позичальника (Н-9);

- норматив максимального розміру наданих міжбанківських позик (Н-13);

- ліміт суми окремих видів кредитів відповідно до кредитної політики комерційного банку;

- ліміт терміну надання окремих видів кредитів відповідно до кредитної політики комерційного банку тощо.

Статистичний метод дозволяє оцінити всі кількісні показники, що характеризують кредитоспроможність клієнта. Найбільш активно застосовуваним блоком цього методу є визначення кредитоспроможності клієнта за допомогою системи фінансових коефіцієнтів - платоспроможності, фінансової стійкості, оборотності активів і капіталу, рентабельності господарської діяльності тощо. Певною мірою цей метод оцінки може бути використаний і для прогнозування окремих кількісних показників, пов'язаних з кредитоспроможністю клієнта (на основі розроблених трендових моделей).

Експертний метод використовується перш за все для оцінки якісних та прогнозних показників, що характеризують кредитоспроможність клієнта банку (його репутація; прогноз кон'юнктури ринку, на якому клієнт здійснює свою діяльність; прогноз платоспроможності клієнта тощо). Перевагою цього методу є те, що отримані результати оцінки дозволяють визначити не тільки сучасний, а й перспективний рівень кредитоспроможності клієнта за основними її характеристиками. В той же час, недоліком цього методу є те, що його основу становлять суб'єктивні оцінки та інтуїтивні прийоми аналізу окремих експертів, висновки яких часто не співпадають.

Бальний метод полягає у визначенні значимості кожної характеристики (кожного з показників) кредитоспроможності клієнта в загальній їх системі. Ця значимість визначається у балах по кожному показнику, що розглядається. Вперше ця система під назвою "кредитний скорінг" була запропонована американським економістом Д.Дюраном для оцінки кредитоспроможності окремих клієнтів при наданні їм споживчого кредиту. Перевагою методу бальної оцінки кредитоспроможності клієнтів є те, що він дозволяє швидко і з мінімальними витратами праці обробити великий обсяг кредитних заявок, суттєво зменшуючи за рахунок цього рівень операційних банківських витрат, пов'язаних, з кредитною діяльністю. На думку багатьох кредитних аналітиків, використання кредитного сторінгу має велике майбутнє в оцінці кредитоспроможності клієнтів [19].

3.2. Аналіз кредитоспроможності і кредитоспроможності ТОВ “Дана”

Фінансовий стан підприємства характеризується розміщенням та використанням засобів (активів) та джерел їх формування (особистий капітал та обов'язки, тобто пасивів). Ці відомості наведені в балансі (формі №1) та Звіті про фінансові результати (формі №2) досліджуваного підприємства.

В якості банка-позичальника виступає відомий в Україні банк “Промінвестбанк”. Його постійним клієнтом є ТОВ «Дана».

Основними факторами, які визначають фінансовий стан підприємств є, по-перше, виконання фінансового плану та поповнення по мірі потреби особистого оборотного капіталу за рахунок прибутку й, по-друге, швидкість обертання оборотних засобів (активів).

Ринкові умови господарювання зобов’язують підприємство в будь-який період часу бути здатним погасити свої короткострокові зобов’язання, тобто бути ліквідним.

Ліквідність – це здатність оборотних коштів перетворюватися в готівку, необхідну для нормальної фінансово-господарської діяльності. Показники ліквідності вважаються найбільш важливими із всіх аналітичних показників кредитоспроможності позичальника [12].

Підприємство вважається ліквідним, якщо його поточні активи більші, ніж короткострокові зобов’язання. При цьому важливо врахувати, що для успішного фінансового управління підприємства наявні (готівкові) кошти більш важливі, ніж прибуток. Їх відсутність на рахунках в банку в силу особливих обставин кругообігу коштів (неспівпадання моменту потреби і вивільнення коштів в кожний даний момент) може призвести до кризового фінансового стану підприємства.

У вітчизняній практиці аналіз платоспроможності і ліквідності підприємства здійснюється порівнянням засобів по активу, згрупованих за ступенем їх ліквідності і розміщених в порядку зниження ліквідності, з зобов’язаннями по пасиву, згрупованих за строками їх погашення і розміщеними в порядку збільшення строків. По суті ліквідність підприємства означає ліквідність його балансу.

Аналіз балансу підприємства, що аналізується, наводиться нижче у таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Аналіз балансу (агрегований баланс)

Аналізуючи ліквідність балансу за даними таблиці слід відмітити, що у звітному періоді спостерігається недостача ліквідних активів першої та другої групи – найбільш ліквідних та таких, що швидко реалізуються, для покриття термінових та короткострокових зобов’язань на початок періоду в розмірах 7,1 та 7,4 тис.грн., і на кінець періоду на 3,6 і 73,2 тис.грн. відповідно. Однак оскільки підприємство не має зобов’язань по довгострокових кредитах і позиках, то ця частина активів може направитися на покриття термінових та короткострокових зобов’язань, що відносяться до другої групи. Цієї суми буде достатньо, оскільки перевищення коштів на початок звітного періоду складає 3,8 тис.грн., а на кінец періоду – 11,1 тис. грн.

Таким чином недостатня ліквідність балансу може свідчити про неоднозначний фінансовий стан підприємства.

Як уже відзначалося, ступінь перетворення поточних активів у грошову готівку неоднакова. У зв’язку з цим у світовій і вітчизняній практиці вираховують три відносні показники ліквідності.

Перший показник – це коефіцієнт абсолютної ліквідності, який характеризує негайну готовність підприємства погасити свою термінову заборгованість. Формула для розрахунку цього показника має такий вигляд:

Теоретично значення цього коефіцієнта вважається достатнім, якщо воно знаходиться в межах 0,2-0,35.

Другий показник – це коефіцієнт загальної ліквідності. Від першого він відрізняється тим, що до суми найбільш ліквідних активів додається ще і сума короткострокової дебіторської заборгованості. Формула для розрахунку даного показника буде така:

Теоретично значення цього коефіцієнту не повинно бути менше 0,7-0,8.

Третій показник – це коефіцієнт покриття – найбільш загальний показник ліквідності. Він характеризує співвідношення між усіма поточними активами і короткостроковими зобов’язаннями, а тому формула для його розрахунку буде мати такий вигляд:

Цей коефіцієнт показує достатність оборотних засобів для того, щоб погасити свої борги на протязі року.

Розрахунок коефіцієнтів ліквідності по підприємству, що аналізується, наведено нижче у таблиці 3.2.

Таблиця 3.2

Показники ліквідності

Виходячи з даних таблиці можна сказати, що коефіцієнти абсолютної та загальної ліквідності не відповідають визначеним нормам, однак цьому є пояснення: у підприємства великий обсяг кредиторської заборгованості виник в результаті договірних відносин з постачальниками, у відповідності до яких їх продукція реалізується на умовах відстрочки платежу, а у випадку її непродажу може бути повернена постачальнику. Підприємство буде вважатися повністю ліквідним, коли значення коефіцієнту абсолютної ліквідності сягатиме встановлених теоретичних норм, і в таких випадках розрахунки коефіцієнтів загальної ліквідності і коефіцієнта покриття не проводять, але виходячи з даної ситуації, такі розрахунки просто необхідні, і вони показують, що: коефіцієнт загальної ліквідності за звітний період зменшився і на кінець звітного періоду становить 21,0%. Це означає, що підприємство при надходженні в строк дебіторської заборгованості, що відображена на балансі, може погасити свої боргові зобов’язання на 21,0%. Коефіцієнт покриття на протязі звітного періоду зменшився на 0,12. Це зумовлено тим, що все-таки темпи зростання ліквідних коштів менші, ніж темпи росту короткострокових зобов’язань.

На основі коефіцієнта покриття можна визначити питому вагу власних коштів у оборотних активах. Для цього необхідно із одиниці виключити її відношення до значення коефіцієнту покриття, тобто

(1,0-(1,0/1,24)=1,0-0,801=0,199)

Отже, в оборотних активах доля власних коштів складає 19,9%.

Теоретичне значення коефіцієнта покриття повинно знаходитися в межах 1,7-2,0. Виходячи з наших розрахунків можна сказати, що підприємство здійснює діяльнвсть за рахунок власних коштів лише на 20 відсотків.

Таким чином, незважаючи на покращення фінансового стану підприємства за звітний період фінансовий стан, можна сказати, що підприємство знаходиться в передкризовому стані, тому виникає необхідність надання кредиту.

Фінансовий стан підприємства характеризується мірою фінансової незалежності від зовнішніх джерел фінансування своєї діяльності, можливістю у необхідні строки сплачувати свої фінансові зобов'язання, тобто платоспроможністю.

Обчислюючи співвідношення між окремими статтями та підсумком балансу можна розрахувати показники фінансової стабільності.

Важливішим показником фінансової стабільності підприємства є коефіцієнт автономії. Він обчислюється як співвідношення загальної суми джерел власних коштів до підсумку балансу.

У нашому прикладі коефіцієнт автономії становить:

на початок періоду

10,7 / 25,2 = 0,43

на кінець періоду

60,1 / 115,4 = 0,53.

Цей коефіцієнт характеризує фінансову незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування. Чим вище значення коефіцієнту, тим краще фінансовий стан. В нашому прикладі значення коефіцієнту автономії на кінець звітного періоду підвищилося, тобто відбулося деяке покращення фінансового стану. Вважається, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суму власних джерел фінансування. Таким чином, якщо це співвідношення становить менше 0,5, то фінансування за рахунок залучених коштів здійснюється в допустимих межах.

Фінансування діяльності підприємства за рахунок довгострокових кредитів і позик дозволяє значно розширювати масштаби виробництва і отримувати більший прибуток.

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів обчислюється як питома вага довгострокових позикових коштів у загальному обсязі власних джерел фінансування і прирівняних до них довгострокових позикових коштів.

У нашому прикладі залучення довгострокових позикових коштів не було, тому цей коефіцієнт відсутній.

Фінансова стабільність підприємства залежить як від складу джерел фінансування, так і від напрямків розміщення коштів в активах підприємства. Для визначення мобільності використання власних коштів підприємства обчислюється коефіцієнт маневреності, якій характеризує питому вагу власних оборотних коштів у загальному обсязі джерел власних коштів. За рахунок власних коштів покривається основна частина виробничих запасів і розрахунків з дебіторами. Тому, чим вище коефіцієнт маневреності, тим більше можливостей для підприємства у використанні власних коштів.

Сума власних оборотних коштів дорівнює сумі власного капіталу і довгострокових пасивів за вирахуванням позаоборотних активів:

на початок періоду складає 3,8 тис. грн. =(10,7 – 6,9),

а на кінець періоду, 32,6 тис. грн. = (60,1 – 27,5)

Коефіцієнт маневреності власних коштів

на початок звітного періоду дорівнює 0,151 = (3,8 / 25,2),

а на кінець періоду: 0,282 = (32,6 / 115,4)

Збільшення коефіцієнту на звітну дату на 0,131 слід оцінити хоч і позитивно, але не досить суттєво.

Стабільність структури оборотних коштів, які змінюються в процесі господарської діяльності, характеризується коефіцієнтом співвідношення власних оборотних коштів до загальної суми оборотних коштів.

Значення цього коефіцієнту складає

на початок періоду: 0,207 = (3,8 / 18,3),

на кінець звітного періоду: 0,371 = (32,6 / 87,9)

Збільшення коефіцієнту на 0,164 свідчить про зміну структури оборотних коштів у напрямку збільшення частки власних оборотних коштів у сумі оборотних засобів підприємства.

Важливим економічним показником фінансової стійкості є коефіцієнт накопичення амортизації, який характеризує інтенсивність вивільнення коштів, які вкладені в основні засоби підприємства і нематеріальні активи. Цей коефіцієнт обчислюється як співвідношення суми нарахованої амортизації основних засобів і нематеріальних активів, до первісної вартості цих активів.

На початок звітного періоду він дорівнював: 0,042 = (0,3 / 7,2)

на кінець аналізуємого періоду: 0,052 = (1,5 / 29,0)

Збільшення значення даного коефіцієнту свідчить про поступове оновлення існуючого на підприємстві обладнання та впровадження в дію нових технологій та устаткування.

За звітний рік значно зросли запаси товарно-матеріальних цінностей товариства, які на кінець року становлять 72,8 тис. грн. (табл. 3.3).

З наведених даних видно, що на кінець 2002 р. не змінилися виробничі запаси, вле значно збільшилися обсяги готової продукції та товарів, які разом займають понад 95% загальної вартості запасів.

Таблиця 3.3.

Запаси товарно-матеріальних цінностей

за 2001-2002 рр. (тис. грн.)

В зв’язку з цим збільшились і обсяги оборотів по взаєморозрахункам з постачальниками та покупцями та розміри дебіторської та кредиторської заборгованості на кінець року (див. таблиці 3.3, 3.4).

Таблиця 3.4.

Аналіз дебіторської заборгованості за 2001 – 2002 рр. (тис. грн.)

Показники таблиці 3.4 свідчать, що в загальній сумі дебіторської заборгованості найбільшу питому вагу займає заборгованість за відвантажені товари, яка за рік збільшилась майже у 2,2 разів. За звітний період збільшилася також і дебіторська заборгованість по розрахункам з бюджетом, яка відображає заборгованість по відшкодуванню бюджетом податку на додану вартість.

З таблиці (табл. 3.5) видно, що в структурі кредиторської заборгованості на кінець 2002 р. високу питому вагу у 95,3% займають авансові платежі за товари, які на 01.01.2002 р. не були відвантажені. Більше ніж в п’ять разів зменшилася заборгованість по заробітній платі, що обумовлено зростанням обсягів діяльності.

Таблиця 3.5.

Аналіз кредиторської заборгованості за 2001 – 2002 рр. (тис.грн.)

На кінець звітного періоду по статті “Інші поточні зобов’язання” значиться поточна заборгованість перед бюджетом по податку на додану вартість, термін сплати якої не настав.

Простроченої кредиторської та дебіторської заборгованості товариство не має.

За звітний період збільшились власний капітал товариства на 49,4 тис.грн. або на 461,7%, загальна вартість господарських засобів – на 90,2 тис. грн. або на 357,9% та власні обігові кошти – на 19,9 тис.грн. або 265,8 % (див. таблицю 3.6).

Таблиця 3.6

Аналіз фінансової стійкості товариства (тис. грн.)

Дані таблиці показують, що коефіцієнт забезпечення власними коштами на кінець року підвищівся і знаходиться в нормальних межах – 1,8, при прийнятому оптимальному значенні 2 – 2,5.

Таким чином, проведений сукупний аналіз господарсько-фінансового стану підприємства говорить про неоднозначне становище нашого підприємства. Практична відсутність ліквідного капіталу призводить до затримки в розрахунках з постачальниками та іншими об’єктами зовнішнього середовища, що призвело до збільшення заборгованості за останній рік. Відносно низький рівень поточних активів призводить до фінансової нестабільності, погіршується платоспроможність підприємства. Однак ситуацію, яка склалась на кінець звітного періоду, не можна вважати предкризовою, бо постійно нарощуються обсяги власної діяльності.

ТОВ “Дана” звернулося до банку з проханням надати кредит, цільове направлення якого - поповнення оборотних коштів.

Підприємство “Дана” надало при цьому договір застави, де вартість передбачуваної застави вдвічі перевищує суму кредиту, який просить клієнт. Підприємство займається оптовою торгівлею товарами, на які існує постійний попит з боку споживачів, встановлені постійні зв’язки з контрагентами по збуту.

В процесі аналізу фінансового стану позичальника зроблені наступні висновки :

1. Коефіціент абсолютної ліквідності на кінець періоду дорівнює – 0,008 ;

2. Коефіцієнт покриття балансу, на кінець періоду – 1,24;

3. Коефіцієнт загальної ліквідності, на кінець періоду – 0,21;

4. Співвідношення власних оборотних коштів до загальної суми оборотних коштів - 0,199;

5. Коефіцієнт автономії – 0,53;

6. Коефіцієнт маневреності власних коштів – 0,282;

7.Cпіввідношення дебіторської та кредиторської заборгованості 0,198;

8. Рентабельність підприємства при розрахунку на рік складає – 6,44%.

9.Рентабельність основного капіталу при розрахунку на рік складає – 26,4%.

В цілому фінансовий стан оцінен як задовільний.

На підприемстві працює 38 чоловік, 73% працівників мають вищу освіту, 20% - середньою, 7% - працівники некваліфіковані.

Ризик оцінен як незначний.

Загальна структура ризику проекта представлена в наступному вигляді :

Задовільно – 67%

Незначний – 20%

Стандартний – 13%.

Аналіз показників платоспроможності і кредитоспроможності малого підприємства ”Дана” показує, що підприємство працює в основному на залучених коштах. Це б могло негативно вплинути на рішення банку про видачу кредиту, але враховуючі давні стосунки банка з цим клієнтом кредит було надано.

4. Вдосконалення діючої практики оцінки кредитоспроможності позичальника

Одним із найбільш відомих підходів до визначення системи показників, що характеризують фінансовий стан клієнта банку як позичальника, є розробка п'яти головних характеристик діяльності підприємства та відповідальних показників, що їх відображають.

Практично для п'яти характеристик, що кількісно визначаються п'ятьма коефіцієнтами, у нашій роботі використовуються лише шість фінансових показників: чистий доход, поточні активи і пасиви, обсяг продаж, сукупні активи та готівка, із яких тільки останньому із-за розбіжностей в системах бухгалтерського та фінансового обліку важко знайти аналог у вітчизняній практиці, оскільки це не та "готівка", якою звикли оперувати наші фахівці (табл. 4.1).

Таблиця 4.1

Система показників для оцінки фінансового стану та можливості банкрутства підприємства-позичальника

В цілому ж запропонована система показників була б прийнятною і для вітчизняної практики за умови чіткого визначення поняття "готівка" що співпадало б із показниками фінансової звітності та обліку. Підвалини такого підходу вже закладені в Інструкції № 368 Національного банку України (від 28.08.01) "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків", що містить чіткий перелік і методику визначення показників платоспроможності та ліквідності комерційного банку. Ґрунтуючись на цьому підході, вважаємо за доцільне включити і до Положення "Про кредитування" систему необхідних показників, що дозволяють визначити кредитоспроможність позичальника та рекомендувати її до запровадження в діяльності комерційних банків України.

Розглядаючи можливість використання тих чи інших показників для оцінки кредитоспроможності позичальників, не слід забувати і про проведення об'ємного якісного аналізу. Так, наприклад, менеджери кредитних відділів американських банків при підготовці кредитних меморандумів складають об'ємний звіт не тільки про основні характеристики діяльності позичальника (загальні відомості, дані про керівництво та його зміни, рейтингова оцінка акцій, облігацій та векселів, фінансові результати, інші кредитори), а й про галузь, у якій він працює, характер ринку, його продукції тощо.

Причому такий меморандум складається за стандартною схемою з конкретними висновками та пропозиціями менеджера. Загальна схема такого аналізу в згрупованому вигляді наведена в табл., а її використання дає змогу мати чітке і повне уявлення про характер її діяльність позичальника.

На нашу думку, введення таких стандартизованих форм збору ті обробки інформації про клієнтів банку було б до цільним запровадити і у вітчизняній практиці.

Таблиця 4.2

Схема проведення кредитного аналізу (правило шести "СІ" -принципи кредитування)

Важливою проблемою забезпечення повернення наданих позичок є визначення форм та джерел забезпечення повернення позики, під якими розуміють конкретне фінансове джерело погашення боргу, юридичне оформлення права позичальника на його використання, організацію контролю банку за достатністю та сприйнятливістю цього джерела, що гарантувало б позичальнику збереження та мобільність його позичкових ресурсів.

Висновки

Проведений аналіз дає змогу. зробити висновок про необхідність урахування таких чинників при оцінюванні клієнта банку:

а) аналіз кредитоспроможності і платоспроможності має носити характер експрес-аналізу - проводитися часто, максимально швидко й охоплювати максимум інформації,

б) доцільне створення незалежних від банків структур, які зайнялися б експрес-аналізом кредито- і платоспроможності підприємств та організацій,

в) "класність" клієнта повністю залежить від “класності” працівника банку. Його досвід, часом інтуїція й багато в чому принциповість вирішують на даний момент долю клієнта,

г) при аналізі банк має розв'язати такі питання: чи здатний позичальник виконати своє зобов’язання вчасно, чи готовий він його виконати? На перше запитання відповідь дає розгляд фінансово-господарських аспектів діяльності підприємств та організацій Друге запитання має юридичний характер, що пов'язане з особистими рисами керівників підприємств та організацій.

д) аналіз позичальника — комплексна оцінка, яку можна систематизувати в декілька етапів: збір та аналітична обробка вихідної інформації за період, що аналізується, обґрунтування системи показників, які використовують для оцінювання кредитоспроможності підприємства та класифікації їх, вибір і економічне обґрунтування критеріїв оцінювання та встановлення обмежень, підсумкова рейтингова оцінка кредито- і платоспроможності підприємства і визначення його класності,

е) банківський аналіз може бути обмежений або охоплювати велике коло показників Це залежить від багатьох чинників, у тому числі й від розмірів та строків надання позик, результатів попередньої діяльності позичальників, наявного забезпечення товарно-матеріальними цінностями необхідних позик, а також від того, чи були в минулому відносини клієнта з банком,

є) для одержання комплексної оцінки необхідно визначити поточну та перспективну (до моменту погашення позики) кредито- і платоспроможність позичальника.

ж) ефективність аналізу кредито- і платоспроможності залежить від частоти проведення, компетентності й досвіду банківського працівника.

Підводячи підсумки викладеного, слід зазначити актуальність питання оцінки кредито- і платоспроможності клієнтів банку не тільки для них самих, але і для позичальника, оскільки правильне законодавче і нормативне врегулювання таких відносин сприяє своєчасному поверненню коштів, прискоренню обігу їх, стимулюючи тим самим подальший розвиток економіки.

Список використаних джерел

1. Закон України "Про банки та банківську діяльність" від 27 грудня 2000 року.

2. Закон України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 року.

3. Положення Національного банку України "Про кредитування". №246 від 26 вересня 1995.

4. Положення Національного банку України "Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків" №323 від 29 вересня 1997.

5. Банковское дело: Справочное пособие / Под ред. Бабичевой Ю.А. -М.: Зкономика, 2001.

6. Бор М. З., Пятенко В.В. Менеджмент банков: организация, стратегия, планирование. - М.: ИКЦ "ДИС", 2000. - 288. с.

7. Колесников В.И., Кроливецкая Л.П. Банковское дело. - М.: Финансы и статистика, 2001. - 476 с.

8. Кристофер Ф.Блюмфилд. Как взять кредит в банке: Пер. с англ.-М: 1999.

9. Меджибовська Н. Визначення кредитного ризику на основі експертних оцінок // Банківська справа. - 1998. - №1. - С.24.

10. Олексієнко М., Ольшанський В., Лілак Д., Перпшков Є. Кредит і кредитні правовідносини: економічна природа і практика законодавчого регулювання. - К.: Козаки, 1999. -143 с.

11. Ольшаный А.И. Банковское кредитование: российский и зарубежный опыт. / Под ред.Ищенко Е.Г., Алексеева В.И. - М.: "Русская деловая литература", 2001. - 352 с.

12. Основы банковского дела / Под ред. д.е.н. Мороза АЛ. - К.:, 2000.- 330 с.(рос.).

13. Основы банковского менеджмента / Под. ред. Лаврушина О.И. - М.:" Инфа-М". 2002. - 144 с.

14. Попович В.М., Степаненко А.И. Управление кредитними рисками заемщика, кредитора, страховщика. / Учебно-методическое пособие. - К.: Правові джерела, 2001. - 260 с.(рос.).

15. Роуз Питер С. Банковский менеджмент.- М.: "Дело ЛТД", 1999.

16. Руководство по кредитному менеджменту / Под ред. Б.Здвардса. -М.: ИНФРА-М, 1998. - 464 с.(рос.).

17. Синки Джозеф Ф. - мл. Управление финансами в коммерческих банках: Перевод с англ. / Под ред. РЛЛевитн, Б.СЛинскера. - М., 1997. - 820 с.

18. Сусіденко В.Т. Організація і методи управління кредитною діяльністю комерційного банку. - Вінниця: "Логос", 1997. - 238 с.

19. Сусіденко В.Т. Характеристика задач та елементів кредитного менеджменту в банках. // Ефективність підприємницької діяльності: Зб. наук. пр. - К.: Київ. держ. торг-екон. університет, 1998.- 184 с.