Сучасна світова та вітчизняна фінансова думка щодо суті та функцій фінансів

Вступ

Загальновідомі факторами виробництва є природні й людські ресурси, капітал і підприєм­ництво. Внаслідок взаємодії усіх цих факторів можуть бути створені товари й послуги. У виробничих процесах обов'язкова участь фінансового капіталу. Так, чисто технологічно гроші у виробництві не беруть участі, але при економічно­му розгляді фінансовий капітал присутній в усіх виробничих стадіях, починаю­чи із придбання сировини та матеріалів, виплати зарплати й орендної плати, амортизаційними відрахуваннями, іншими грошовими затратами. Ці грошові відносини пов'язані з усіма відтворювальними виробничими процесами.

Розбудова ринкової економіки в Україні розширила поняття фінансів. «Фінан­си — це грошові відносини, що виникають у процесії розподілу та перерозподілу вартості валового і внутрішнього продукт та частини національного багатства у зв'язку з формуванням грошових доходів і накопичень у суб’єктів господарювання й держави та використанням їх на розширення виробництва, матеріальне стимулювання працівників, задоволення соціальних та інших потреб».

Проте у фінансовій теорії немає єдиної концепції визначення суті та функцій фінансів. Сучасні світові та вітчизняні погляди на дану проблему намагатимемось розкрити нище.

У сучасній економічній літературі сформувалися такітри ос­новні точки зору при дослідженні сутності фінансів. По-перше, намагання роз­крити таку сутність через сукупність або систему економічних відносин. Україн­ські автори характеризують фінанси як «сукупність економічних відносин, що виникають у процесі формування та використання централізованих і децентралізованих грошових фондів». У такому ж методологічному контексті, тобто з ак­центом насамперед на економічні відносини, але значно звужено, дають визна­чення фінансів російські вчені: « .економічні відносини у процесі створення і використання фондів грошових ресурсів».

Друга точка зору при з'ясуванні сутності цієї категорії полягає в тому, що на перше місце ставляться різні об'єкти фінансів, і вже далі зазначаєтьсяпро на­явність економічних відносин щодо їх створення та використання. Наприклад, колектив російських економістів визначає фінанси як « .грошові ресурси, фінансові ресурси, що розглядаються у їх створенні й русі, розпер розподілі, так й економічні відносини, зумовлені взаємними розрахунками між суб'єктами господарювання, рухом грошових ресурсів, грошовим обігом, використанням грошей».

По-третє, набагато вужчими слід вважати ті дефініції категорії «фінанси», в яких замість економічних відносин називають грошові. Так, В. Опарін визначає фінанси як «сукупність грошових відносин, пов'язаних з формуванням,мобілізацією і розміщенням фінансових ресурсів та обміном, розподілом і перерозпо­ділом вартості створеного на основі їх використання валового внутрішнього про­дукту, а за певних умов і національного багатства».

Принципово інший методологічний підхід маємо при дослідженні категорії «фінанси» в роботах західних учених. Це зумовлено тим, що вони виходять із принципів науки «Економікс», а тому не визнають категорію «відносини» (еко­номічні, виробничі, фінансові).

Так, у «Словнику сучасної економічної теорії» Макміллана, підготовлено­му англійськими вченими, стверджується, що державні фінанси є традиційною назвою « .діяльності уряду щодо збору й витрачання грошових ресурсів». Виз­начення державних фінансів дається в даному разі тому, що в зазначеній робо­ті, як і в багатьох інших роботах західних авторів, відсутня характеристика кате­горії «фінанси», в них основна увага приділяється практичному аспекту.

Протилежний методологічний підхід до визначення державних фінансів простежується у працях українських та російських економістів, оскільки вони при цьому виходять із абстрактнішої категорії «фінанси». Як правильно ствер­джував О. Василик, «державні фінанси — сфера грошових відносин, що виникла у зв'язку з розподілом і перерозподілом вартості валового внутрішнього продукту і частини національного багатства, пов'язана з формуванням фінансових ресур­сів у підпорядкуванні держави й підприємств і використанням державних коштів на витрати з розширення виробництва, задоволення соціально-культурних пот­реб населення, оборони країни, державного управління».

На думку російських учених, «державні фінанси — це особлива сфера еко­номічних відносин, пов'язана з вторинним, а також первинним розподілом і споживанням частини сукупного суспільного продукту з метою утворення гро­шових фондів, необхідних державі для здійснення її функцій».

Критично проаналізуємо передусім останню точку зору. Як уже зазначаю­ся, в економічній теорії, представленій у формі «Економікс», замість вивчення економічних відносин стверджується, що ця наука вивчає поведінку людей у процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ і послуг у сві­ті обмежених ресурсів. Хибність такого підходу полягає насамперед у тому, що абстрагування від категорії «відносини» (у цьому випадку економічні відноси­ни або грошові) не дає змогу розкрити властивості або специфічні ознаки тих чи інших об'єктів власності. Зокрема у цьому випадку неможливо з'ясувати со­ціально-економічну природу засобів виробництва, фінансів у різних суспільно-економічних системах. Адже тільки шляхом вивчення насамперед грошових від­носин держави, яка акумулює грошові ресурси вбюджеті, з тими чи іншими фізичними та юридичними особами — платниками податків, певними суб’єктами, яким держава надає дотації, субсидії тощо, можна всебічно розкрити сутність фінансів як економічної категорії.

Категорія «відносини» є однією з фундаментальних (уперше її обґрунтував Арістотель), оскільки вона характеризує взаємозалежність елементів певної системи, а з ускладненням останньої — взаємозалежність окремих підсистем. Цей висновок випливає також із положення Гегеля про те, що будь-яка конкретна річ або явище перебувають у різних відношеннях до інших речей і явищ, що служить основою для визначення їхніх властивостей, а завдяки цим властивостям відбувається взаємодія речей і явищ між собою. Крім того, властивістьпевної речі сама може бути відношенням, тобто останнє в такому разі виступає в ролі властивості або ознаки певної речі чи явища. Це означає, що відносини можуть як визначати властивості, так і навпаки; що часто не предмет визначає власти­вості, а властивості — сутність предмета. Синтез відносин між підсистемамита елементами формує цілісну систему. Наявність суттєвих відносинміж речами явищами, а також між їхніми властивостями формує категорію «закон».

Так, лише у ставленні працівника, позбавленого засобів виробництва, до власника таких засобів, який купує робочу силу, виникає властивістьнаймано­го працівника; внаслідок постійно повторюваного процесу купівлі-продажу ро­бочої сили формується вартість і ціна останньої.

Аналогічно до цього економічні відносини у сучасному капіталістичному суспільстві, передусім між найманими працівниками і капіталістами з приводу привласнення різних об'єктів власності, надають сутнісну визначеність як цим об'єктам (наприклад, постійний і змінний капітал), так і всім іншим суб'єктам цих відносин і самим відносинам, похідним від основних. Крім того, зосеред­ження уваги на дослідженні економічних відносин при з'ясуванні сутностіфі­нансів дає змогу вести пошук внутрішньо необхідних сталих зв'язків у межах таких відносин, а отже, націлює на вивченняекономіч­них законів розвитку та функціонування, властивих таким відносинам.

Отже, методологічно й теоретично правильним є підхід тихучених, які при дослідженні сутності фінансів акцентують увагу насамперед на тих еконо­мічних відносинах, які виражає ця категорія. Водночас точка зоруВ. Опаріна, який зводить фінанси лише до грошових відносин, є звуженою Річу тім, що грошові відносини є лише однією зі складових економічних відносин. Оскіль­ки фінанси і гроші тісно пов'язані (але не всякі гроші є фінансами), то деякі автори використовують поняття «фінансово-грошові відносини». У ньому та­кож відображено тісний взаємозв'язок між витратами держави і законамигро­шового обігу.

Певні розбіжності існують у поглядах авторів, які визначаюсь фінанси через сукупність або систему економічних відносин. Виявлення позитивних та не­гативних сторін розбіжностей, в яких ідеться про те, з приводу чого виникають і розвиваються такі відносини, які етапи вони проходять та інше, також потріб­не для обґрунтування авторської точки зору на проблему. Проте цей аспект ана­лізу виходить за межі нашої статті, тому зосередимо увагу на дослідженні струк­тури економічних відносин, що, в свою чергу, слугує методологічною основою для висвітлення порушеної теми.

Річ утім, що в сучасній економічній літературі триває активна дискусія щодо категоріальної визначеності економічних відносин, наявності у них окремих елементів, що має безпосередній стосунок до глибшого розуміння економічних відносин у межах фінансів.

У фінансовій теорії немає єдиної концепції. Найпоширенішою з-поміж них є розподільна концепція. З вітчизняних вчених найвлучніше з цього приводу висловився В.М. Опарін: «Фінанси,— сукупність економічних відносин,пов'яза­них з обміном, розподілом і перерозподілом у грошовій формі вартостівалового внутрішнього продукту (ВВП), а в певних умовах і національного багатства».

Тому методичною основою фінансової політики деякі автори вважають розподільну концепцію. Так, І.Й. Малий вважає « . в основу фінансової політики зак­ладено економічні закони розподілу створеного продукту, які становлять вихідну методологічну основу фінансів і фінансової політики. Чотирьохфакторна теорія фун­кціонального розподілу створеного продукту відображає об'єктивну (факторну) сторону фінансової політики, суб'єктивну ж — фіскальність держави щодо пере­розподілу ВВП з метою виконання своїх функцій. Фінансова політика рівною мірою стосується розподілу та створення ВВП. Тому методологічною основою фі­нансової політики є увесь вартісний процес розширеного відтвореного суспільства.

Однак не всі вітчизняні вчені поділяють думку щодо розподільної концепції. Так, характерною ознакою фінансів визнається «формування й використання фондів фінансових ресурсів у процесі руху вартості валового внутрішнього про­дукту». О.Д. Василик і К.В. Павлюк у своєму підручнику зауважують,що « .сьо­годні фінанси слід розглядати насамперед як економічну категорію, що відобра­жає сукупність відносин, пов'язаних зі створенням, розподілом і використанням фондів фінансових ресурсів». Фінанси — це « .сукупність економічних, грошо­вих відносин, що виникають у процесі виробництва, розподілу і використання су­купного суспільного продукту, національного доходу, національного багатства і пов'язані з формуванням, розподілом і використанням валового доходу, грошо­вих накопичень і фінансових ресурсів підприємств». У цих висловлюваннях автори недвозначно констатують, що фінанси пов'язані і зі створенням, і з розподі­лом ВВП і національним доходом.

Деякі автори при визначенні фінансів вказують на загальновідомі речі. «Фі­нанси — це одна з конкретних історичних форм економічних відносин, функці­онування яких пов'язано з об'єктивною необхідністю розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту»; «Фінанси підприємств — це об'єк­тивна реальність, що проявляється у фінансових стосунках між підприємства­ми та державами і державними інституціями з приводу організації формування, розподілу та використання фінансових ресурсів у процесі відтворення».

Треба зауважити, що усі конкретні форми економічних відносин, тобто економічних категорій: товар, гроші, податки, ціна, фінанси, бюджет і тому по­дібне виникли у певному періоді розвитку людського суспільства і є об'єктив­ною реальністю. Тому акцентування уваги на таких моментах при визначенні конкретної економічної категорії «фінанси» не додає змістовного відтінку до її розуміння.

Фінанси це система грошових відносин, пов'язаних з рухом грошових по­токів з формування, розподілу й використання фінансового капіталу суб'єкта­ми господарювання і державою, внутрішніх і міжнаціональних економічних від­носин у процесі суспільного розширеного відтворення.

Внутрішня властивість фінансів виражена в його функціях. Фінансивиконують відтворювальні., розподільні та контрольні функції.

Якщо дві перші функції безпосередньо випливають із визначення фінансів, то третя — контрольна функція — потребує пояснення.

Відтворювальний процес завжди здійснюється у визначеній кількіснійі вартісній пропорції, її порушенні, диспропорції (дефіцит, збитки, на заборгованість) і відображаються у грошових потоках. Фінанси тут виступаютьяк індикатори виникнення фінансових порушень, їм властива потенційна можли­вість контролювати на всіх стадіях відтворювальний процес. Усе впирається у те, щоб якнайкраще організувати цю потенційну можливість фінансів на мікро- і макрорівнях.

Висновки

Формування фінансового капіталу неможливе без вартісного розподілу ВВП, водночас не може бути вироблено ВВП без використання фінансового ка­піталу в різних видах його призначення. Тому створення й розподіл у такому ра­зі треба розглядати як єдиний економічний процес.

Завдяки фінансам у суспільному відтворювальному процесі створюється фонд відшкодування, отримують доходи, здійснюють інвестиційні вкладення і здійсню­ють розширене відтворення виробництва. Таким чином, фінанси — це насампе­ред сукупність економічних відносин, що виникають у процесі суспільного відтво­рення, виявляють себе як економічна категорія.

З іншого боку фінанси можна визначити, як систему відносин економічної власності, що складається між державою, підприємницькими структурами, домогосподарствами та іншими суб’єктами з приводу привласнення частини ВВП (а отже, їх формуванням, розподілом та використанням), з метою виконання державою покладених на неї функцій.

Список використаної літератури

1. Мочерний С.В. Сутність фінансів у контексті економічних відносин //Фінанси України. - №3. - 2005. с.16-22.

2. Нам Г.Г.Фінансова наука і сьогодення//Фінанси України, №8.- 2005.

с.153-158.

3. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник – К.: Знання. – 2004. с. 483.

4. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: «НІОС». 2001. – с.382.

5. Романенко О.Р. Фінанси: Підручник. – К. – 2003. с.7.

6. Малий І.Й. Теоретичні засади державної політики//Фінанси України. – 2002. - №9. с.16-24.