Прибутковий податок з громадян та інші загальнодержавні податки

Прибутковий податок з громадян сплачується громадянами України та особами без громадянства, які проживають на території України і мають самостійні джерела доходів, як правило, за місцем джерела доходу або за місцем проживання.

Таким чином, платниками прибуткового податку є громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства — як ті, які мають, так і ті, які не мають постійного місця проживання в Україні.

До громадян, що мають постійне місце проживання в Україні, належать громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства, які проживають в Україні не менше 183 днів у календарному році.

Об'єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний ними з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Громадяни, які не проживають в Україні, але мають джерела доходів в Україні, сплачують податок із цих джерел доходів за ставкою 20 % без виключення неоподатковуваного мінімуму і надання пільг.

Визначення сукупного оподатковуваного доходу при оподаткуванні громадян провадиться із врахуванням доходів, одержаних як у натуральній, так і в грошовій формі.

У разі виплати заробітної плати в натуральній формі продукцією власного виробництва її розмір у складі місячного сукупного оподатковуваного доходу працівника обчислюється за її відпускними цінами стороннім споживачам у тому місяці, коли проведено нарахування заробітної плати. Якщо в поточному місяці така продукція не реалізовувалась, її розмір обчислюється за відпускною ціною попереднього місяця. Причому продукція інших виробників у складі місячного сукупного оподатковуваного доходу працівника оцінюється за цінами її придбання.

Таким чином, до сукупного місячного оподатковуваного доходу включаються доходи, одержані громадянами у будь-якій формі і за будь-яких обставин, незалежно від джерела, крім переліку доходів, які не включаються до оподатковуваного доходу згідно з рішеннями Верховної Ради або Уряду України.

Прибутковий податок із оподатковуваного доходу, одержуваного громадянами за місцем основної роботи, утримується підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності, з якими громадянин має трудові відносини.

Доходами, одержаними за місцем основної роботи, є доходи, одержані від суб'єктів господарювання, з якими громадянин має трудові відносини, у яких ведеться його трудова книжка і де проводиться відрахування до соціального страхування.

Сукупний оподатковуваний дохід включає виплати як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, доходи у вигляді дивідендів за акціями чи від підприємницької діяльності та інші виплати як у грошовій, так і натуральній формах.

Громадяни, що мають доходи не лише за місцем основної роботи, зобов'язані вести їх облік і відображати в декларації, яку повинні до 1 березня наступного за звітним року подати до податкового органу за місцем проживання.

Доречно тут наголосити, що обов'язок підприємств, установ, організацій та фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, які виплачують доходи громадянам не за місцем основної роботи, надсилати не пізніше 30 днів після виплати податковому органові за місцем проживання таких громадян відомості про суму виплачених доходів і суму утриманого податку.

На основі одержаної інформації податкові органи перевіряють отримані від громадян декларації і обчислення річної суми податку із сукупного оподатковуваного доходу, одержаного ними як за основним місцем роботи.

Державне мито

Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи. Державне мито стягується з них за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу їм документів, що мають юридичне значення.

Державне мито справляється:

— із позовних заяв, заяв з переддоговірних спорів, заяв (скарг) у справах окремого провадження і скарг на рішення, прийняті відносно релігійних організацій, з касаційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набули законної сили, а також за видачу судами копій документів;

— із позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що подаються до арбітражних судів, та заяв про перевірку рішень, ухвал, постанов у порядку нагляду, а також про їх перегляд за нововиявленими обставинами;

— за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад народних депутатів, а також за видачу дублікатів нотаріально засвідчених документів;

— за реєстрацію актів громадянського стану, а також за видачу громадянам повторного свідоцтва про реєстрацію актів громадянського стану і свідоцтв у зв'язку зі зміною, доповненням, виправленням записів актів громадянського стану;

— за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з інших країн, за продовження строку їх дій та за внесення змін до цих документів; за реєстрацію національних паспортів іноземних громадян або документів, що їх замінюють; за видачу або продовження посвідок на проживання; за видачу візи до національного паспорта іноземного громадянина або документа, що його замінює, на право виїзду з України та в'їзду в Україну, а також із заяв про прийняття до громадянства України і про вихід з громадянства України;

— за видачу паспорта громадянина України нового зразка, за оформлення паспорта громадянина України нового зразка для поїздки за кордон, за видачу громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон або продовження строку його дії;

— за прописку громадян або реєстрацію місця проживання;

— за видачу дозволу на право полювання та рибальства;

— за операції з цінними паперами;

— за операції, що здійснюються на товарних, сировинних та інших біржах, крім валютних;

— за дії, пов'язані з одержанням охоронних документів на об'єкти промислової діяльності, підтриманням їх чинності та передачу прав їхніми власниками.

Відповідно до справляння державного мита можна виділити два способи визначення ставок.

По-перше, у відсотках до ціни позову, суми договору, вартості майна тощо.

По-друге, у розмірі частин неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, який діє на день сплати мита.

Державне мито сплачується за місцем розгляду й оформлення документів і зараховується до місцевих бюджетів, крім мита, яке справляється з позовних заяв, що подаються до арбітражного суду, із заяв про перевірку рішень, ухвал та постанов арбітражних судів у порядку нагляду, а також за дії, пов'язані з одержанням патенту на сорти рослин та підтриманням їх чинності, яке зараховується до Державного бюджету України.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів справляється для забезпечення фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування.

Платниками цього податку є власники транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Платниками є підприємства, об'єднання та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи, а також громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства.

До платників податку належать також власники моторних човнів (катерів, яхт), мотосаней.

Податок з транспортних засобів не справляється з власників машин і механізмів на гусеничному ходу, а також зернозбиральних і спеціальних комбайнів з двигунами.

Об'єкт оподаткування — потужність двигуна легкових і вантажних автомобілів, мотоциклів, моторолерів та мотоблоків.

Податок сплачується за ставками (у частинах неоподатковуваного мінімуму доходів громадян) залежно від потужності двигуна:

а) з кожної кінської сили;

б) з кожного кіловата потужності.

Податок зараховується до бюджету адміністративно-територіальної одиниці місцевого самоврядування за місцем розташування підприємств і місцем проживання громадян. З цієї суми 90 % використовуються для шляхового господарства, а 10 % надходять на рахунок органів Державної автомобільної інспекції.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується:

— громадянами, які мають власні транспортні засоби, — один раз перед технічним оглядом за кожний рік, але не пізніше першого півріччя року, в якому проводиться технічний огляд;

— підприємствами — щороку, але не пізніше першого півріччя.

Сплата податку провадиться перед реєстрацією або щорічним технічним оглядом транспортних засобів.

Від сплати податку звільняються:

а) підприємства автомобільного транспорту загального користування — щодо транспортних засобів, зайнятих на перевезенні пасажирів, а також підприємства автомобільного транспорту загального користування, що здійснюють змішані перевезення (вантажні та пасажирські), — щодо транспортних засобів, зайнятих на перевезенні пасажирів;

б) установи і організації, що фінансуються з державного бюджету;

в) Герої Радянського Союзу, особи, нагороджені орденом Слави трьох ступенів, інваліди Великої Вітчизняної війни або інші особи з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті СРСР або при виконанні інших обов'язків військової служби, чи внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті; інваліди з числа колишніх партизанів, а також інваліди, прирівняні за пенсійним забезпеченням до зазначених категорій військовослужбовців;

г) учасники Великої Вітчизняної війни, військовозобов'язані, які проходили службу у складі обмеженого контингенту радянських військ у Республіці Афганістан та в інших країнах, у яких в цей час велись бойові дії;

д) інваліди, які мають мотоколяски або автомобілі з ручним керуванням;

е) підприємства, розташовані на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;

е) громадяни, зараховані до категорій 1 і 2, які постраждали від наслідків чорнобильської катастрофи, а також громадяни, зараховані до категорій 3 і 4, — до їх відселення із зони гарантованого добровільного відселення і зони посиленого радіоекологічного контролю;

з) громадяни, відселені із зон радіоактивне забруднених територій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС в інші населені пункти, — протягом трьох років після переселення;

з) на 50 % — колгоспи і радгоспи за пожежні машини, машини швидкої допомоги та автобуси по перевезенню людей.

За наявності поважних причин сільські, селищні та міські ради народних депутатів мають право знижувати розміри податку або повністю звільняти окремих платників від його сплати.

Податок на промисел

Перехід до ринкової економіки поряд із розвитком підприємницької діяльності призвів до виникнення великої кількості безробітних, які знаходять додатковий заробіток, займаючись тим чи іншим промислом несистемно, короткострокове.

Платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, якщо вони не зареєстровані як суб'єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж виробленої, переробленої та купленої продукції, речей, товарів.

Об'єктом оподаткування є сумарна вартість товару за ринковими цінами, що зазначається громадянином у декларації, поданій до державної податкової інспекції по району (місту) за місцем проживання, а громадянином, який не має постійного місця проживання в Україні, — за місцем продажу товару.

Не декларується продаж вирощеної в особистому підсобному господарстві продукції.

Ставка податку на промисел встановлюється у розмірі 10 % вказаної у декларації вартості товарів, що підлягають продажу протягом трьох днів, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

У разі збільшення терміну продажу товарів до семи днів ставка податку подвоюється.

Податок на промисел сплачується у вигляді придбання одноразового патенту на торгівлю, вартість якого визначається на підставі вказаної платником сумарної вартості товарів і ставки податку. Сума податку за невикористаним патентом поверненню не підлягає.

Мінімальний Термін дії одноразового патенту — три, максимальний — сім днів.

Податок на промисел зараховується до місцевих бюджетів за місцем придбання.

Громадяни, які продають товари, повинні пред'явити на вимогу посадових осіб державних податкових інспекцій та органів внутрішніх справ одноразові патенти.

На громадян, які здійснюють продаж товарів без придбання одноразових патентів або з порушенням терміну їх дій, чи здійснюють продаж товарів, не зазначених у деклараціях, начальниками державних податкових інспекцій та їхніми заступниками накладаються адміністративні штрафи від одного до десяти розмірів встановленого чинним законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на місяць, а за ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладання адміністративного стягнення, — від десяти до двадцяти розмірів встановленого чинним законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на місяць.

Протоколи про адміністративні правопорушення складаються посадовими особами державних податкових інспекцій.

Виконавчі комітети рад народних депутатів інформують населення про порядок продажу товарів за одноразовими патентами, визначають місця та створюють належні умови для його здійснення.

Контроль за додержанням Декрету покладається на державні податкові інспекції та органи внутрішніх справ.

Плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин Плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин запроваджена на підставі Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища". Закону України "Про підприємництво", Кодексу України про надра та постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р. № 85 "Про затвердження Тимчасового порядку справляння плати за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин" з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища.

Платниками плати за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, які здійснюють видобуток корисних копалин.

Об'єктом справляння плати за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин є обсяг погашених балансових запасів (для нафти, конденсату, газу, торфу та гідромінеральних ресурсів — обсяг видобутих) корисних копалин.

Плату за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин загальнодержавного і місцевого значення вносять суб'єкти підприємницької діяльності, що видобувають та реалізовують мінеральну сировину, і суб'єкти підприємницької діяльності, до складу яких входить структурний підрозділ (шахта, рудник, кар'єр тощо), що займається видобутком корисних копалин і передає їх для подальшої переробки в межах цього підприємства.

Розмір плати за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин обчислюють платники самостійно, виходячи з обсягу погашених балансових запасів (для нафти, конденсату, газу, торфу та гідромінеральних ресурсів — обсягу видобутку), ціни реалізації одиниці видобутої мінеральної сировини, нормативу плати та коригуючого коефіцієнта.

Для суб'єкта підприємницької діяльності встановлено єдиний норматив плати за кожну одиницю погашених (для нафти, газу, торфу, конденсату та гідромінеральних ресурсів — видобутих) балансових запасів корисних копалин у розмірі одного відсотка ціни реалізації одиниці видобутої мінеральної сировини без врахування податку на додану вартість.

Для підприємства вугільної промисловості до нормативу плати застосовується коригуючий коефіцієнт 0,5.

Для суб'єкта підприємницької діяльності, що має структурний підрозділ, який займається видобутком корисних копалин (шахта, кар'єр, рудник тощо) і передає їх для переробки у межах цього суб'єкта за собівартістю, при обчисленні плати за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин замість ціни береться собівартість у межах підрозділу (цеху), збільшена на коригуючий коефіцієнт 1,1.

Плата обчислюється щокварталу за наростаючим підсумком з початку року.

При видобуванні корисних копалин загальнодержавного значення плата за спеціальне використання надр у розмірі 40 % перераховується до Державного бюджету і 60 % — до бюджету Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя на розділ 16 Класифікації доходів і видатків державного та місцевих бюджетів, символ звітності банку по державному бюджету — 53.

При видобуванні корисних копалин місцевого значення плата перераховується до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя на розділ 16 Класифікації доходів і видатків державного та місцевих бюджетів.

Сума платежу відноситься на витрати виробництва.

Контроль за правильністю обчислення і своєчасністю сплати платежу за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин здійснюється державними податковими інспекціями за місцем розташування родовища корисної копалини.

Плата за спеціальне використання лісових ресурсів Ліси України, крім екологічного, естетичного, виховного мають насамперед, економічне значення. Вени є національним багатством України і як такі потребують державного захисту через облік і охорону від несанкціонованих державою вирубок.

Усі ліси України є власністю держави.

Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України.

Верховна Рада України делегує свої повноваження щодо розпоряджання лісами відповідним радам народних депутатів.

Рада народних депутатів у межах своєї компетенції надає земельні ділянки лісового фонду у постійне або тимчасове користування.

З метою раціонального і дбайливого користування лісовими ресурсами Лісовим кодексом України запроваджено плату за спеціальне використання лісових ресурсів.

До лісових ресурсів належать: деревинна, технічна і лікарська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва.

Лісові ресурси за своїм значенням поділяються на ресурси державного і місцевого значення.

До лісових ресурсів державного значення належать деревина від рубок головного користування і живиця.

До лісових ресурсів місцевого значення належать лісові ресурси, які не зараховані до ресурсів державного значення.

Дозволом на соціальне використання лісових ресурсів державного і місцевого значення є лісорубний квиток (ордер) або лісовий квиток.

Лісорубний квиток видається на заготівлю живиці, заготівлю деревини при рубках головного користування, лісовідводних рубках, догляду за лісом, санітарних та інших рубках, пов'язаних з проведенням лісогосподарських заходів і у випадках розчищення лісових земель у зв'язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо.

Лісовий квиток видається на сінокосіння, випасання худоби, розміщення вуликів і пасік, заготівлю дикорослих плодів, ягід, грибів, горіхів, лікарських рослин і технічної сировини, очерету, лісової підстилки, використання лісових ділянок в науково-дослідних цілях (без права рубки дерев), тимчасове використання земель лісового фонду для сільськогосподарського виробництва, крім сільськогосподарських угідь, що входять до складу земель лісового фонду, а також на використання лісових ресурсів для потреб мисливського господарства, розміщення туристських таборів, баз відпочинку та інших подібних об'єктів із спорудженням будівель некапітального типу строком до одного року.

Платниками плати за спеціальне використання лісових ресурсів є всі лісокористувачі.

Об'єктом справляння вказаної плати є деревина лісових порід, що відпускається на пні, живиця, другорядні лісові матеріали (пень, луб, кора, деревна зелень), побічні лісові користування.

До побічних лісових користувань належать: випасання худоби, розміщення пасік, заготівля сіна, деревних соків, збирання і заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин і технічної сировини, лісової підстилки тощо.

Відповідно до Положення про Державну податкову адміністрацію вона контролює правильність нарахування та своєчасність оплати платежів до бюджету, із яких 80 % зараховується до Державного бюджету і 20 % — до місцевих бюджетів.

Плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів Плату за спеціальне використання прісних водних ресурсів вносять усі суб'єкти підприємницької діяльності — водокористувачі незалежно від форм власності, в тому числі підприємства гідроенергетики та водного транспорту.

Розмір платежів за спеціальне використання прісних водних ресурсів, крім тих, що використовуються підприємствами гідроенергетики і водного транспорту, встановлюється відповідно до тимчасових нормативів плати, обсягів використання води та лімітів її використання.

За понадлімітне використання прісних водних ресурсів плата обчислюється у п'ятикратному розмірі.

Зазначені платежі у межах встановлених лімітів відносяться на витрати виробництва, а за понадлімітне їх використання стягуються з доходу (прибутку), що залишається в розпорядженні суб'єктів підприємницької діяльності.

Окремим категоріям суб'єктів підприємницької діяльності встановлюються пільгові коефіцієнти до тимчасових нормативів плати за спеціальне використання прісних водних ресурсів.

Сума платежу обчислюється платниками самостійно із врахуванням пільгових коефіцієнтів.

Платежі сплачуються платниками щокварталу.

Плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів загальнодержавного значення перераховується у розмірі 80 % до Державного бюджету України і 20 % — до бюджету Автономної Республіки Крим та бюджетів областей. Плата за спеціальне використання водних ресурсів місцевого значення — до місцевих бюджетів відповідних рад народних депутатів. Плата за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту сплачується до Державного бюджету України. Плата за понадлімітне використання прісних водних ресурсів зараховується до Державного бюджету України, бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя за умовами, передбаченими для внесення плати за використання прісних водних ресурсів у межах ліміту.

Література:

1. Азаров В., Гурченко М. Основні напрями реформування державного підприємства // Екон. України. — 1995. — № 2. — С. 59—63.

2. Леонов Г. Ф., Хуторненко С. А., Шаблий Е. И. Особенности экономической культуры в США, Японии и странах Западной Европы. - К.: УкрНТИ, 1992. - 60 с.

3. Бабич В. П., Сало И. В. Государственное управление финансами в рыночной экономике. — К.: Акад. информатики, 1994. — 97 с.

4. Балтійський ринок цінних паперів // Україна—Бізнес. — 1995. - № 10. - С. 10.

5. Богиня Д., Волинський Г. До питания щодо різних варіантів ринкових реформ // Екон. Украйні. — 1994. - № 3. — С. 29—34.

6. Бондаренко А. Ф., Головко Г. М., Алибекова Б. Ш., Мищенко В. И. Основы маркетинга / Под ред. В. И. Мищенко. — Сумы: Слобожанщина, 1995. - 344 с.

7. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки. — К.: Либідь, 1995. —320с.

8. Борисенко А. Экономико-математическая модель эффективного использования инвестиций // АПК: экономика, управление. — 1995. -№ 1. - С. 25-30.

9. Браунинг П. Современные экономические теории. — М.: Экономика, 1986. — 160 с.

10. Гальчинський А. С. Сучасна валютна система. — К. : Лібра, 1993. - 96с.

11. Геллер И. "Сі у" вводит свои индикаторы фондового рынка // Сі у. - 1995. - 11 апр. - С. 5-6.

12. Герасшмук М. Економічні та інституційні умови інвестиційної діяльності // Екон. України. — 1994. — № 12. — C.3—11.

13. Грядовая О. Ценообразование на рынке государственных ценных бумаг // Рос. экон. журнал. — 1995. — № 4. — С. 45—54.

14. Давидов О. Оптимальна структура джерел фінансування інвестицій на підприємствах // Екон. України. — 1994. — № 11. — С. 84—87.