Теорії інвестицій та нагромадження. Стабілізація економіки

Більш півстоліття тому англійським економістом Дж. Кейнсом була створена економічна теорія ринкової економіки і на її основі розроблений період щодо аналізу проблем економічного зростання, коли попит не відповідає пропозиції, а нагромадження — потребам в інвестиціях. Одним із висновків цієї теорії є положення, що у процесі стабілізації економічного зростання необхідно приділяти важливу увагу формуванню попиту і над усе — попиту на капіталовкладення.

Головним фактором економічного зростання є норма нагромадження, яка гарантує темпи зростання за рахунок стабільності доходів і нагромаджень. Ясна річ, стабільності автоматично досягнути не можна. Відхилення фактичних темпів зростання від гарантованих викликає коливання економічного зростання і його зниження. Для стабілізації потрібне державне втручання в економічні відносини через регулювання нагромадження і споживання, насамперед через податкову та бюджетну політику.

Висувається ідея незалежної конкуренції і встановлення цін виробничих факторів на рівні граничних цін їх продуктів. З огляду на це вчені-економісти вивели систему показників характерної залежності між витратами і виробленою продукцією, між самими витратами, дана кількісна характеристика для економічного впливу технічного прогресу. Оцінка параметрів виробничих функцій є важливим фактором виявлення кількісних взаємовідносин, що визначають потенційно можливий випуск продукції. Ці оцінки дають підставу для висновку про те, що головними стратегічними факторами економічного зростання є технічний прогрес і фактори, які його виявляють: підвищення якості обладнання;

кваліфікація робітників і службовців; рівень організації виробництва.

Складовою частиною економічної теорії є також обґрунтування механізму розподілу національного доходу, який розподіляється між працею та капіталом і направлений на розширення виробництва і соціальної інфраструктури.

Джон Мейнорд Кейнс у книзі "Загальна теорія зайнятості, відсотку і грошей" розробив економічну модель ринкової економіки. Досить швидко методи аналізу і термінологія, які використав Кейнс у своїй праці, стали елементами універсальної мови, на якій економісти усіх шкіл і напрямів спілкуються між собою. Проте економісти висловлюють упевненість, що рекомендації Дж. Кейнса не безперечні, хоч вони й дали розвиток економічній думці.

Вирішальним положенням кейнсіанської економічної теорії є поняття макроекономічної рівноваги, а також окремих ринків — ринку товарів, послуг, грошей і цінних паперів. Кейнс розглядав взаємний зв'язок між запланованими видатками і національним доходом як центральне питання макроекономічного аналізу. Чи будуть спроможні сімейні господарства, фірми-виробники, урядові органи задовольнити попит на товари та послуги, які та чи інша економічна система зможе запропонувати в умовах повної зайнятості? Цим питанням Кейнс займався, розглядаючи економічну систему на довгострокових часових відрізках.

Особисте споживання (споживчі видатки) займає більше двох третин в обсязі усіх закупок товарів і послуг.

Це дає уявлення про розрахунковий дохід після усіх податкових виплат як про головний фактор, що визначає структуру споживчих видатків. Будь-яке збільшення доходу збільшує й споживчі видатки, однак, на суму, нижчу від одержаного доходу. Частку заощаджень — різницю між зростанням доходу і проведеними видатками — Кейнс називає граничною схильністю до споживання.

Функцію споживання в аналітичному вигляді можна виразити формулою:

С=А+ВРВ,

де С — споживання; В — гранична схильність до споживання; РВ — розрахунковий доход; А — константа, що характеризує величину споживання при розрахунковому нульовому споживанні і називається автономним споживанням.

Слід враховувати автономні витрати, тобто витрати, які не залежать від змін у доходах.

При зростанні доходів зростають податки і збільшується національний дохід, але рівноваги між плановими витратами і національним продуктом досягти важко. Наприклад, національний доход зростає на 1000 дол., але це не спричинить збільшення планових витрат на ту ж суму, оскільки потрібен деякий час для нарощування виробництва товарів. Якщо ж національний доход знижуватиметься, різниця залишається у товарно-матеріальних запасах.

Рівень рівноваги національного доходу змінюється більше, ніж зміна вихідного рівня автономних витрат, що викликали це збільшення. Це є ключовим моментом кейнсіанської моделі макроекономічної рівноваги. Дане поняття в макроекономічній теорії започатковане як мультиплікаційний ефект. Відношення абсолютних величин рівноваги національного доходу до рівня автономних витрат, що їх викликали, називають мультиплікатором витрат.

Зміни в автономному споживанні можуть змінювати планові витрати, що компенсує якоюсь мірою часті розширення і згортання економічної системи в ході її

розвитку за фазами ділових циклів. Це випливає з того, що споживач не розподіляє свій дохід на частку для збереження і частку для витрат на кожний день, місяць, рік без змін, оскільки зробити це дуже важко. Споживання у структурі національного доходу становить дві третини його обсягу. З урахуванням мультиплікаційного ефекту збільшення споживання лише на 1 % може викликати стрибок у темпах економічного зростання значно більшою мірою. Зростання упевненості споживачів може викликати економічне зростання, а зниження упевненості спричиняє різке зменшення економічних показників.

Таким чином, економічний спад може бути зумовлений не тільки помилками у проведенні грошовокредитної політики, наприклад, різким скороченням грошової маси в обігу, а й зменшенням споживання або інвестиційних витрат.

Дж. Кейнс вбачає шляхи виходу з економічного спаду через регулювання фіскальної системи, регулювання величини податків і державних закупок.

Вказуючи на великий вклад Дж. Кейнса в державне регулювання економіки і нове бачення грошей, фінансів та кредиту, його далекоглядність щодо обґрунтування державного втручання у розширене відтворення виробництва, впливу на зайнятість і обсяги виробництва через інвестиції, слід визнати, що і його виважена бюджетна та фіксальна політика була передовою. Недоліками його вчення були недооцінка впливу зростання цін на процеси відтворення виробництва, того, що підвищення попиту при відсутності пропозиції призводить до інфляційних процесів, а також недооцінка впливу грошей як міри вартості на забезпечення високих темпів підйому економіки.

Недоліки стали причиною появи теорії монетаризму.

Цю теорію започаткувала група економістів, провідне місце серед яких має М. Фрідман (США). Основою його вчення є кількісна теорія грошей, що вивчає їх у динаміці з використанням статистичного аналізу. На цій підставі вважається, що нестабільність в економіці зумовлена грошовою сферою, тобто грошова маса є головною у витратах економіки.

Фінанси, бюджет та інвестиції, за цим вченням, якщо вони не підкріплені динамікою грошової маси, мають другорядне значення. Такий висновок відсуває кейнсіанську теорію економічних факторів — бюджетної політики та інвестицій — на задній план, а на передній виводить культ грошей, які гарантують платіжність, а звідси і вплив, наприклад Національного банку, на величину грошової маси як найефективніший. Таке трактування зумовлює необхідність послаблення впливу урядів на кредитну політику й емісію, наприклад, при емісійному фінансуванні бюджетного дефіциту. Отже, кейнсіанська модель економічного регулювання економіки та роль бюджету у цьому процесі поставлені під великий сумнів.

На наш погляд, і кейнсіанська модель, і монетарна мають позитивні особливості. Кейнсіанська модель регулювання економіки дала можливість подолати глибокі негативні процеси великої депресії у США й в Англії.

Економічна криза, яку переживає Україна, в чомусь подібна до великої депресії, але має ще тяжчі наслідки.

Валовий національний продукт в Україні скоротився більш ніж наполовину, капітальні вкладення та державні закупки ще більше. Простоюють виробничі потужності, або ж використовуються менше, ніж на 50 %.

Кейнсіанська теорія регулювання економіки якраз і передбачає такі кризові явища і шляхи виходу з економічної кризи за рахунок:

державних інвестицій в економіку на капітальні вкладення для впровадження передових технологій;

повної відмови від закупівлі імпортних товарів;

емісії грошової маси за бюджетного дефіциту для ефективного використання на пріоритетних напрямах виробництва;

створення виробничих потужностей усіх форм власності з виробництва однойменних товарів для вільної їх конкуренції на ринку,

впровадження енергозберігаючих технологій на основі жорсткого режиму економії.

Ідеальних моделей створити не можна. Практика показала, що стримування грошової маси може певний час гальмувати зростання цін, але суто монетарними методами зупинити інфляційні процеси, розв'язати проблему економічної кризи не вдається, а тим більше — зупинити падіння виробництва. Потрібен комплекс заходів, які включали б удосконалення податкової системи, валютного регулювання, цінової політики, цільового спрямування бюджетних витрат.

Використовуючи неокейнсіанську модель державного регулювання економіки, не можна відкидати монетаристську теорію, її слід застосовувати при стабільній економіці для поступального руху вперед. Тим більше, що на відміну від кейнсіанської моделі монетаристська повністю впроваджена не була в жодній державі, застосовувалися тільки її елементи. В умовах глибокої економічної кризи монетаристська теорія може призвести до негативних наслідків.

В умовах сьогодення при постійному зниженні виробництва продукції, а на цій основі відсутності платежів і зростаючому дефіциті бюджету монетаристськими методами не можна ліквідувати дефіцит товарів за рахунок дефіциту грошей. Сьогодні все повинно бути підпорядковане підвищенню виробництва і його розвитку на пріоритетних напрямах.

Сьогодні на внутрішньому ринку України домінують товари, завезені з інших країн (вони займають в загальному обсязі товарів до 50 відсотків). Це підриває економіку держави. Потрібен захист товаровиробників України як на законодавчому рівні, так і за рахунок використання фінансово-кредитних важелів. Орієнтація на експорт товарів в країни з ринковою економікою та на одержання кредитів від МВФ, Світового та інших банків себе не виправдала. Вихід — в жорсткій економії коштів.

Спроба монетарними методами вивести країну з гіперінфляції в 1996 р. дала можливість зменшити рівень інфляції до 30—35 відсотків річних проти 180 відсотків в 1995 році. Проте не вдалося зупинити падіння виробництва.

Інфляція завжди свідчить про неефективність монетарних зв'язків і форм монетарного управління в країні.

Необхідно ввести в дію чинники макроекономічної стабілізації економіки і в першу чергу такі, як збереження, інвестиції, споживання та інші. Інвестиції можна провадити за рахунок кредитної і бюджетної систем та за рахунок зовнішніх інвесторів, приватного капіталу.

Мова може йти також про нейтральні гроші, тобто про гроші, які повністю виключені з грошового обігу на певний період: місяць, півроку, рік і т. п.

Дослідження авторів показують, що нагромадження нейтральних грошей спостерігається в періоди зростання інфляції і особливо під час гіперінфляції, коли держава не може забезпечити чітку, гарантовану індексацію тих грошових збережень громадян, що перебувають на вкладах у банках. При недовірі до національних грошей населення обмінює свої заощадження на валюту (долари, фунти стерлінгів, німецькі марки тощо). В друкованих джерелах інформації констатується, що валюті заощадження в населення становлять від 15 до 25 млрд. доларів; ці гроші практично не беруть участі в грошовому обігу, і ні Національним банком, ні науковцями не враховуються.

Визначити масу нейтральних грошей можна за формулою:

Н=( УГ1 + УБ) - УГ2 + Н1

де: Н — нейтральні гроші; УГ1 — грошова маса в обігу на початок року, а УГ2 — на кінець року; УБ — грошова маса, випущена в обіг; Н1 — сума нейтральних грошей на початок року.

Нейтральні гроші складаються із заощаджень національних грошей, які не направляється на купівлю товарів чи на рахунки в банки, та закупленої валюти, яка знаходиться у населення чи приватних підприємствах у сейфах і не бере участі в грошовому обігові. Тобто:

Н = П + 0 + С + 3 + В,

де: П — гроші, заощаджені населенням, але не внесені в банки і не направлені на купівлю товарів; О — гроші, одержані від підприємницької діяльності, але приховані від оподаткування, а тому не лежать на рахунках у банках; С — пенсії, стипендії, направлені на заощадження, але не внесеш на особисті рахунки в банки; 3 — гроші, одержані від нелегального бізнесу; В — валютні заощадження, які не внесені на особисті чи розрахункові рахунки до банків.

Функціонування підприємств усіх форм власності потребує проведення ефективної інвестиційної політики, яка повинна забезпечити: якнайменші витрати по залученню інвестицій; чітку систему фінансування; одержання максимального прибутку на вкладені кошти.

Інвестиції можуть провадитись як за рахунок залучених коштів, так і власних коштів і не тільки на рівні підприємств, а й на державному.

На рівні підприємств до власних коштів належать амортизаційні відрахування та чистий прибуток, а до залучених — кредити банків, емісія акцій.

На рівні держави можна виділити два види інвестицій — фінансові і виробничі.

До фінансових інвестицій треба зарахувати вкладення коштів у купівлю акцій, облігацій та інших цінних паперів.

До виробничих інвестицій належать кошти, вкладені у виробництво для його модернізації та на купівлю новітніх технологій.

Приватні інвестиції направляються в ті галузі виробництва, які мають високий прибуток, або є гарантія, що впровадження в них новітніх технологій дасть змогу одержати високі прибутки. Державні інвестиції направляються, як правило, на пріоритетні напрями розвитку виробництва через бюджет чи довгострокові кредити.

Державну політику в інвестиційній діяльності повинні визначати: вибір мети, оцінка ситуації, стратегічна спрямованість. В ході її реалізації необхідно забезпечити:

стратегічне планування; фінансову підтримку проектів; забезпечення інформацією про новітні технології та створення сприятливого інвестиційного клімату; нагляд за інвестиційною діяльністю та її оцінку; надання інвестиційних кредитів як державних, так і міжнародних.

Пріоритетні інвестиційні проекти повинні визначатися на конкурсній основі, а захищеність їх впровадження повинна забезпечуватися страховими компаніями по страхуванню інвестиційних проектів. Страхова компанія може створюватись із участю інших держав чи компаній.

Принагідне зазначимо, що в Україні вже створено широку мережу інвестиційних фондів, інвестиційних та трастових компаній. На рівні держави провадиться державне регулювання ринку цінних паперів, але вторинний ринок цінних паперів недостатньо розвинутий.

Для розвитку інвестиційної діяльності необхідне об'єднання коштів банків, страхових компаній та підприємств і створення з їх безпосередньою участю фінансово-промислових компаній, груп. Доцільно включити в ці компанії та групи і наукові установи, тому що сьогодні без науки не може бути науково-технічного і соціального прогресу.

В умовах глибокої економічної кризи в Україні, коли в державному бюджеті відсутні кошти для капітальних вкладень, а комерційні банки не надають довгострокових кредитів, держава повинна залучити в обіг нейтральні гроші. Ці заходи дадуть змогу стабілізувати економіку, створять умови для активізації банківської та інвестиційної діяльності і, головне, виробництва, що забезпечить зростання доходів бюджетів усіх рівнів.

Література:

1. Азаров В., Гурченко М. Основні напрями реформування державного підприємства // Екон. України. — 1995. — № 2. — С. 59—63.

2. Леонов Г. Ф., Хуторненко С. А., Шаблий Е. И. Особенности экономической культуры в США, Японии и странах Западной Европы. - К.: УкрНТИ, 1992. - 60 с.

3. Бабич В. П., Сало И. В. Государственное управление финансами в рыночной экономике. — К.: Акад. информатики, 1994. — 97 с.

4. Балтійський ринок цінних паперів // Україна—Бізнес. — 1995. - № 10. - С. 10.

5. Богиня Д., Волинський Г. До питания щодо різних варіантів ринкових реформ // Екон. Украйні. — 1994. - № 3. — С. 29—34.

6. Бондаренко А. Ф., Головко Г. М., Алибекова Б. Ш., Мищенко В. И. Основы маркетинга / Под ред. В. И. Мищенко. — Сумы: Слобожанщина, 1995. - 344 с.

7. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки. — К.: Либідь, 1995. —320с.

8. Борисенко А. Экономико-математическая модель эффективного использования инвестиций // АПК: экономика, управление. — 1995. -№ 1. - С. 25-30.

9. Браунинг П. Современные экономические теории. — М.: Экономика, 1986. — 160 с.

10. Гальчинський А. С. Сучасна валютна система. — К. : Лібра, 1993. - 96с.

11. Геллер И. "Сі у" вводит свои индикаторы фондового рынка // Сі у. - 1995. - 11 апр. - С. 5-6.

12. Герасшмук М. Економічні та інституційні умови інвестиційної діяльності // Екон. України. — 1994. — № 12. — C.3—11.

13. Грядовая О. Ценообразование на рынке государственных ценных бумаг // Рос. экон. журнал. — 1995. — № 4. — С. 45—54.

14. Давидов О. Оптимальна структура джерел фінансування інвестицій на підприємствах // Екон. України. — 1994. — № 11. — С. 84—87.